Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 1519/2738/2012 : Окремі процесуальні питання; Інші скарги та заяви в процесі виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб).
Надіслано для оприлюднення: 11.11.2020. Зареєстровано: 12.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 13.11.2020.
Дата набрання законної сили: 11.11.2020
Номер судового провадження: 22-ц/813/6276/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Номер провадження: 22-ц/813/6276/20 
		Номер справи місцевого суду: 1519/2738/2012
		Головуючий у першій інстанції Гуревський В.К.
		Доповідач Комлева О. С.
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		11.11.2020 року                                 м. Одеса
		 
		 
		Одеський апеляційний суд у складі:
		Головуючого-судді Комлевої О.С.,
		суддів Гірняк Л.А., Таварткіладзе О.М., 
		з участю секретаря Воронової Є.Р.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу акціонерноготовариства «КредіАгріколь Банк» на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 03 березня 2020 року, постановлену під головуванням судді Гуревського В.К., повний текст ухвали складено 04 березня 2020 року, -
		в с т а н о в и в:
		У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, в якій просив скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 , яке встановлене ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2018 року.
		В обґрунтування вимог заяви ОСОБА_1 зазначив, що ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2018 року, за поданням відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, ОСОБА_1 було тимчасово обмежено у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина України.
		Також ОСОБА_1 зазначив, що постанову про відкриття виконавчого провадження від державного виконавця не отримував та вважає, що ним не було з`ясовано, чи дійсно боржник свідомо не виконував належні до виконання зобов`язання в повному обсязі.
		Також, ОСОБА_1 був позбавлений можливості надати суду першої інстанції свої пояснення та доводи, стосовно неприпустимості тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, чим були порушені положення статті 411 ЦПК України.
		Заявник зазначає, що він зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , а не АДРЕСА_2 , як зазначено в матеріалах виконавчого провадження. 
		Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 03 березня 2020 року заява боржника ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України задоволена. Скасовано тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України громадянину України ОСОБА_1 , яке встановлене ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2018 року.
		Не погодившисьз ухвалоюсуду, представник АТ «Креді Агріколь Банк» звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволені заяви, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування всіх фактичних обставин справи.
		У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги АТ «Креді Агріколь Банк» зазначає, що суд дійшов до вірного висновку щодо наявності підстав для тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, оскільки ОСОБА_1 був обізнаний про наявність судового рішення про стягнення з нього боргу, проте ухиляється від його виконання.
		Відзиву на апеляційну скаргу до суду надано не було.
		В судове засідання, призначене на 04.11.2020 року, сторони не з`явилися, про розгляд справи були повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
		Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
		Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
		У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (11 листопада 2020 року).
		Дослідивши матеріали справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного
		Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень,підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Оскаржувана ухвала суду зазначеним вимогам відповідає не в повній мірі, за наступних підстав.
		Задовольняючи заяву ОСОБА_1 та скасовуючи тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон, суд першої інстанції виходив з того, що боржник звернувся до суду з вмотивованою заявою про скасування тимчасового обмеження, оскільки виконавче провадження, в рамках якого його було тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України, повернуто стягувачу.
		Однак, колегія суддів з таким висновком суду погоджується не в повній мірі, з наступних підстав.
		Судом встановлено, та матеріалами справи підтверджується, що ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2018 року за поданням головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області було тимчасово обмежено у праві виїзду за кордон без вилучення паспорту громадянина України ОСОБА_1 (а.с. 110-111 т. 3).
		Із матеріалів справи вбачається, що на примусовому виконанні відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області перебувало виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №1519/2738/2012, виданого 17.11.2015 року Малиновським районним судом м. Одеси про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Креді Агріколь Банк» заборгованості за кредитним договором у розмірі заборгованість закредитним договоромв загальномурозмірі 294412,10доларів США 3 699 994,85 грн. (а.с. 89 т.3). 
		Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 19.07.2016 року було відкрито виконавче провадження з виконання вищезазначеного виконавчого листа (ВП № 51703407) (а.с. 91 т. 3).
		Згідно вказаної постанови ОСОБА_1 у семиденний термін повинен самостійно виконати вимоги вищезазначеного виконавчого документа, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок ГУЮ в Одеській області.
		Вказана постанова була направлена боржнику за адресою його мешкання для виконання та до відома, а також стягувачу, що підтверджується наявними у матеріалах справи супровідним листом щодо такої відправки та реєстром поштових відправлень (а.с. 92 т. 3). 
		Однак, з матеріалів справи вбачається, що вказана постанова залишилася поза увагою боржника, а вимоги виконавчого документа без виконання.
		Постановою державного виконавця від 04.11.2016 року було накладено арешт на автомобіль INFINITYEX35, якій зареєстрований за боржником ОСОБА_1 (а.с. 105 т. 3).
		Постановою державного виконавця від 01.03.2018 року було накладено арешт на квартиру АДРЕСА_3 , яка належить боржнику ОСОБА_1 (а.с. 100 т. 3).
		Постановою державного виконавця від 01.03.2017 року також накладено арешт на квартиру АДРЕСА_4 , яка належить ОСОБА_2 , який є боржником по тому ж провадженню (а.с. 136 т. 3).
		На виконання рішення суду була проведена реалізація автомобіля, який належав ОСОБА_2 , шляхом проведення електронних торгів (а.с. 148, 155-156 т. 4).
		Як вбачається з матеріалів справи, все нерухоме майно ОСОБА_2 , а також ОСОБА_1 знаходиться під арештом, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта.
		З матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_1 , працює в компанії Danube Bunkering s.r.о. на посаді директора, та його робота пов`язана з необхідністю виїзду за кордон (а.с. 177 т. 4). 
		Таким чином, через обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі території України заявник позбавлений можливості виконувати трудові обов`язки.
		Суд вбачає, що заборона виїзду за кордон України позбавляє права заявника на виконання своїх трудових обов`язків.
		Доказів, які б давали підстави вважати, що він має намір ухилитися від виконання рішення суду шляхом залишення території України, відсутні.
		Більш того, з матеріалів справи вбачається частково погашення боргу, шляхом продажу майна ОСОБА_2 .
		Між тим, згідно до ч.5 ст.441 ЦПК України, суд може скасувати тимчасово обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.
		За правилами ст.3 частини 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави,в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання.
		Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи своєю власну.
		На здійснення цих прав не встановлюються жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочину, для охорони здоров`я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб.
		Відповідна норма Конвенції міститься у статті 33 Конституції України, якою встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
		Статтею 313 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
		Такі обмеження встановлюються, зокрема, статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» що передбачає підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України. Таке право на виїзд з України може бути тимчасово обмежено, в тому числі, коли особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.
		Відповідно до ч. 1 ст. 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення.
		Згідно положень п. 2 ч.1 ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну» громадянин України може бути обмежений у праві виїзду за кордон, якщо відносно нього діють неврегульовані аліменти, договірні чи інші невиконані зобов`язання до виконання зобов`язань або розв`язання спору у передбачених законом випадках.
		Розглядаючи питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України за ухилення від виконаннязобов`язань, покладених судовим рішенням Європейський суд з прав людини у справі Гочев проти Болгарії (Gochev v. Bulgaria) рішення від 26.11.2009 року (заява № 34383/03) визначив загальні стандарти щодо права на свободу пересування.
		Тимчасове обмеження в праві виїзду за ухилення від виконання зобов`язань має відповідати трьом критеріям:
		- ґрунтуватися на національному законі;
		- переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції;
		-відповідати справедливому балансу між правами людини та публічним інтересом, тобто бути пропорційним меті його застосування.
		У справі Гочев проти Болгарії (Gochev v. Bulgaria), рішення від 26.11.2009 року (заява № 34383/03), Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином:
		У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку з неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78 - 82).
		Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).
		Надалі у пункті 50 цього рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те,що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
		Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. згадуване вище рішення європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії» , § 124 і згадуване вище рішення Європейського Суду "Фельдеш и Фельдешне Хайлик против Венгрии", § 35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. Рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 г. за справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, § 70).
		Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. за справою "Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії" (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, § 60)...".
		Відповідно до ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
		Підстави для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон визначені Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України».
		Згідно положень п.2 ч.1 ст.6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну" громадян України може бути обмежений у праві виїзду за кордон, якщо відносно нього діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов`язання до виконання зобов`язань або розв`язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов`язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України; якщо щодо нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі (п.8).
		Відповідно ст.13 Загальної декларації прав людини кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах любої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну.
		Відповідно до ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України» при наявності зазначених у цій нормі підстав для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон, громадянину може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта чи вилучено або затримано паспорт.
		Зокрема пункт 5 зазначеної статті передбачає таку підставу для відмови громадянину у виїзді з України, як ухилення від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням.
		Відповідно до ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів для примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом; а у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов`язань за рішенням.
		Отже, Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання.
		Утім визначення поняття «ухилення» Закон України «Про виконавче провадження» прямо не розкриває. 
		Проте особа, що має невиконанні зобов`язання не може вважатися винною в ухиленні, поки не доведено протилежного.
		У розумінні ст.12 ЦПК України наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб`єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, як на підставу його вимог, підлягають доведенню, зокрема факту ухилення боржника від виконання зобов`язань.
		З матеріалів справи вбачається, що підставою для звернення до суду з відповідним поданням є посилання виконавця саме на наявність статусу боржника у виконавчому провадженні та непогашенням боргу у добровільному порядку (самостійне невиконання боржником зобов`язання протягом строку, вказаного державним виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження).
		При цьому під ухиленням боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього судовими рішеннями, суд розуміє будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наявність майна, грошових коштів) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини.
		Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
		Таким чином, суд вважає що заявник ОСОБА_1 не ухиляється від виконання своїх зобов`язань, а навпаки прикладає зусилля до його виконання.
		Статтею 10 Закону передбачено заходи примусового виконання рішень які є:
		1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
		2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
		3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
		4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
		5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
		Згідно до положень ст.18 Закону, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
		Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; (ч.3 ст.18):
		3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну;
		4) за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення. Примусове проникнення на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень у зв`язку з примусовим виконанням рішення суду про виселення боржника та вселення стягувача і рішення про усунення перешкод у користуванні приміщенням (житлом) здійснюється виключно на підставі такого рішення суду;
		5) безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх;
		6) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку;
		7) накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей;
		8) здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв`язку з виконавчим провадженням;
		9) використовувати за згодою власника приміщення для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспортні засоби стягувача або боржника за їхньою згодою для перевезення майна;
		10) звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення;
		11) приймати рішення про відстрочку та розстрочку виконання рішення (крім судових рішень), за наявності письмової заяви стягувача;
		12) звертатися до суду з поданням про розшук дитини, про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває дитина, стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання;
		13) звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб;
		14) викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні.
		У разі якщо боржник без поважних причин не з`явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу;
		15) залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання;
		16) накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом;
		17) застосовувати під час примусового виконання рішень фото- і кінозйомку, відеозапис;
		18) вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження;
		21) отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком;
		22) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
		Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
		Відповідно до частин 1, 2 статті 48 Закону N 1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
		Згідно ч.5 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.
		За таких підстав, колегія суддів не погоджується з висновком суду, про те, що підставою для скасування обмеження у праві виїзду за кордон є те, що державним виконавцем за чиїм поданням було накладено заборону повернуто виконавчий документ, а інший виконавець, в провадженні якого на цей час перебуває виконавче провадження не звертався з таким поданням до суду.
		Ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Наявність у боржника невиконаних зобов`язань за рішенням суду сама по собі, не є підставою для обмеження його права на виїзд за межі України, оскільки необхідною умовою для застосування такого обмеження, є навмисне та свідоме невиконання боржником рішення суду.
		Виходячи з того, що на майно ОСОБА_1 накладений арешт, єдиним джерелом доходу є його заробітна плата відповідно до його праці, котра пов`язана з виїздом за межі України, судова колегія вважає, що ухилення від виконання зобов`язання не знайшло свого підтвердження, а тому в силу ст.375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала суду підлягає зміні з задоволенням заяви ОСОБА_1 зі зміною судового рішення в частині мотивування.
		Відповідно до переліку ст. 389 ЦПК у касаційному порядку п. 31-1 ст. 352 ЦПК України (ухвали суду першої інстанції про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України), після їх перегляду у суді апеляційної інстанції не оскаржуються.
		Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -
		п о с т а н о в и в:
		Апеляційну скаргуакціонерноготовариства «КредіАгріколь Банк»  задовольнити частково.
		Ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 03 березня 2020 року  змінити в частині наведених мотивів.
		В іншій частині ухвалу суду залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та касаційному оскарженню не підлягає.
		Повний текстсудового рішенняскладений 11листопада 2020 року.
		 
		 
		 
		 
		 
		Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
		 
		 
		 
		Судді ______________________________________ Л.А. Гірняк
		 
		 
		 
		______________________________________ О.М. Таварткіладзе

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...