Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/19093/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.
Надіслано судом: 11.11.2020. Зареєстровано: 13.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 16.11.2020.
Дата набрання законної сили: 06.04.2021
Результат оскарження 06.04.2021 Шостий апеляційний адміністративний суд: залишено судове рішення без змін
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		11 листопада 2020 року                               м. Київ                                          № 640/19093/19
		 
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мега Ленд» до Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,
		 
		установив:
		                 
		До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Мега Ленд» (далі - ТОВ «Мега Ленд») з позовною заявою до Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві про:
		-          визнання дій Державної казначейської служби України та Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві щодо повернення ТОВ «Мега Ленд» наказу Господарського суду міста Києва від 12.07.2019 на примусове виконання рішення у справі №910/506/18 без виконання, - протиправними;
		-          зобов`язання Державну казначейську службу України та Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві виконати рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 у справі №910/506/18 та виданий на його підставі наказ Господарського суду міста Києва від 12.07.2018 на примусове виконання рішення у справі №910/506/18.
		В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що Господарським судом міста Києва прийнято рішення у справі №910/506/18 про стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві на користь ТОВ «Мега Ленд» 3291364 грн, проте судове рішення відповідачами виконано не було. 
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.11.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи.
		Відповідачі проти позову заперечили, подали відзиви на позовну заяву (т. 1 а.с. 89-93, 139-141), в яких зазначено, що відповідно до пункту 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 (далі - Порядок №845) та Порядку здійснення безспірного списання коштів державного бюджету для відшкодування кошти, заподіяної фізичним та юридичним особам, затвердженого наказом Державної казначейської служби України від 06.12.2016 №373, саме Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам, а не Головне управління Казначейства, при цьому Головним управлінням Казначейства вживались активні дії на виконання рішення у справі №910/506/18. Наголошено, що наказ у справі №910/506/18 не відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження» в частині визначення дати набрання рішення законної сили.
		Позивачем подано відповіді на відзиви відповідачів (т. 1 а.с. 145-146, 149-151).
		Суд, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, встановив наступне.
		24.04.2018 Господарським судом міста Києва прийнято рішення у справі №910/506/18 (т. 1 а.с. 13-18) про стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві на користь ТОВ «Мега Ленд» 3  291 364,90 грн майнової шкоди, завданої в результаті протиправних дій слідчих СВ ФР ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві.
		На підставі вказаного рішення 12.07.2018 видано наказ Господарського суду міста Києва на примусове виконання рішення у справі №910/506/18 (т. 1 а.с. 19).
		16.07.2018 у відповідності до вимог пунктів 3, 6 Порядку №845 позивач звернувся до Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві з заявою (т. 1 а.с. 20-21) про виконання рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 у справі №910/506/18.
		12.02.2019 постановою Північного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 залишено без змін (т. 1 а.с. 25-29).
		З матеріалів справи видно та підтверджується сторонами справи, що позивач неодноразово звертався до відповідача з листами (т. 1 а.с. 33-34, 47-49) щодо виконання рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 у справі №910/506/18 та виданого на його підставі наказу Господарського суду міста Києва від 12.07.2018 на примусове виконання рішення у справі №910/506/18.
		Разом з тим, дане рішення та наказ виконано не було, зокрема, відповідно до листа Державної казначейської служби України від 05.04.2019 №5-08-08/6191 (т. 1 а.с. 40-41), Головному управлінню Державної казначейської служби України у місті Києві повернуто без виконання наказ Господарського суду міста Києва від 12.07.2018 через невідповідність дати, вказаної в наказі Господарського суду міста Києва даті набрання законної сили рішення суду у даній справі - постанові Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2019.
		При цьому, Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві листом від 19.06.2019 №14.1-8.11/4574 (т. 1 а.с. 51-52) повернуло виконавчий документ позивача та рекомендувало звернутись до Господарського суду міста Києва для видачі наказу з вірною датою набрання законної сили.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2019 у справі №910/506/18 (т. 1 а.с. 44-46) відмовлено позивачу у виправленні описки в наказі Господарського суду міста Києва від 02.07.2018, оскільки несвоєчасність подання ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві апеляційної скарги не є підставою для внесення змін до дати набрання рішенням законної сили, оскільки виконавчий документ видано з урахуванням приписів ч. 2 ст. 241 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
		В даній ухвалі судом встановлено відповідність наказу Господарського суду міста Києва від 02.07.2018 вимогам, які ставляться до виконавчого документа відповідно до ГПК України та Закону України «Про виконавче провадження».
		Позивач звертався до відповідача щодо виконання вищевказаного наказу, однак наказ вкотре повернуто без виконання через його невідповідність даті набрання законної сили рішення суду.
		Станом на час розгляду даної справи, що не заперечується відповідачами, рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 у справі №910/506/18 виконано не було, у зв`язку з чим, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
		Так, приписами статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
		Відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
		У свою чергу, Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання (стаття 1 Закону).
		Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (частина перша статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»).
		Згідно з положеннями статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
		Відповідно до положень частини четвертої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 №215 затверджено Положення про Державну казначейську службу України (далі - Положення №215).
		Держказначейство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів (пункт 1 Положення №215).
		Пунктом 3 Положення №215 передбачено, що основними завданнями Держказначейства є: 1) реалізація державної політики у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів; 2) внесення на розгляд міністра фінансів України пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у зазначених сферах.
		Відповідно до частини третьої пункту 4 Положення №215 казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.
		Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду (частина перша статті 25 Бюджетного кодексу України).
		В свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 затверджено Порядок №845.
		Так, пунктом 2 Порядку №845 передбачено, що боржники - визначені в рішенні про стягнення коштів державні органи, розпорядники бюджетних коштів (бюджетні установи), а також одержувачі бюджетних коштів в частині здійснення передбачених бюджетною програмою заходів, на які їх уповноважено, які мають відкриті рахунки в органах Казначейства, крім рахунків із спеціальним режимом використання.
		За приписами пункту 3 Порядку №845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
		Так, пунктом 4 Порядку №845 на органи Казначейства покладено обов`язок, зокрема, вживати заходи до виконання виконавчих документів.
		Відповідно до підпункту 1 пункту 9 Порядку №845 орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачеві у разі, коли виконавчий документ не підлягає виконанню органом Казначейства.
		Згідно з підпунктом 1 пункту 9-1 Порядку №845 орган Казначейства повертає виконавчий документ до суду або іншого органу (посадової особи), який його видав, у разі поновлення судом строку подання апеляційної скарги або прийняття такої апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню).
		Відповідно до норм пункту 24 Порядку №845 стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник, документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.
		Пунктом 6 цього ж Порядку №845 передбачено, що у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб: заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка (у разі наявності - довідку банку), назви банку, його МФО та коду ЄДРПОУ, номера рахунка (поточний, транзитний, картковий), прізвища, імені, по батькові (повне найменування - для юридичної особи) власника рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних для пересилання коштів через підприємства поштового зв`язку, що здійснюється за рахунок стягувача (прізвище, ім`я, по батькові адресата, його поштова адреса (найменування вулиці, номер будинку, квартири, найменування населеного пункту, поштовий індекс), реквізити банківського рахунка поштового відділення); оригінал виконавчого документа; судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності); оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету (у судових рішеннях про стягнення коштів з відповідного бюджету).
		Варто зазначити, що в силу пункту 28 Порядку №845 орган Казначейства не пізніше двох робочих днів з наступного робочого дня після надходження виконавчого документа на підставі документів, поданих стягувачем, визначає коди класифікації видатків бюджету і рахунки, з яких проводиться безспірне списання коштів. З дня визначення кодів класифікації видатків бюджету та рахунків орган Казначейства повідомляє боржнику або бюджетній установі, що здійснює централізоване обслуговування боржника, про здійснення безспірного списання коштів з рахунків боржника та не проводить платежі, крім платежів, які визначені у пункті 25 цього Порядку.
		У свою чергу, відповідно до пункту 11 Порядку №845 відкладення безспірного списання коштів здійснюється у разі: 1) призначення до розгляду органом, який видав виконавчий документ, заяви про роз`яснення рішення про стягнення коштів, встановлення або зміну порядку і способу, розстрочку та/або відстрочку його виконання чи виправлення помилки або про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 2) необхідності отримання від стягувача додаткових відомостей для виконання рішення про стягнення коштів; 3) звернення до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, щодо підтвердження їх зарахування до бюджету або встановлення залишку сум платежів, що підлягають безспірному списанню, чи узгодження реквізитів рахунків, на яких обліковуються надходження бюджету, кодів бюджетної класифікації тощо; 4) у випадках, передбачених пунктами 39, 44 і 49 цього Порядку.
		Разом з тим, під час розгляду справи по суті судом не вбачається наявність обставин, які згідно з пунктом 11 Порядку №845 свідчили б про необхідність/наявність підстав для відкладення безспірного списання коштів. Дані висновки не спростовані доводами відзивів на позов.
		Відповідно до пункту 48 Порядку №845 перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей за наявності відповідних бюджетних асигнувань для здійснення безспірного списання коштів. У разі відсутності таких документів та відомостей, якщо боржником є державні підприємство, установа, організація або юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства, перерахування коштів здійснюється на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.
		Положеннями пункту 49 Порядку №845 передбачено, що у разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету, згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку, необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України.
		Обов`язковість судових рішень гарантується статтею 1291 Конституції України, Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та практикою Європейського суду з прав людини.
		Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції», п. 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення у справі «Immobiliare Saffi «проти Італії», заява №22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).
		Неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу №1 (п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Войтенко проти України» від 29.06.2004).
		Отже, позивач, отримавши рішення суду (виконавчий документ) про стягнення на його користь коштів та пред`явивши це рішення (виконавчий документ) до органу казначейської служби, мав законні сподівання на його безперешкодне та швидке виконання.
		Згідно з рекомендаціями, викладенимим у Висновку Консультативної ради Європейських суддів №13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень» Консультативна рада Європейських суддів вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх ex-officio. Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.
		Суд не приймає до уваги посилання відповідачів на невідповідність дати, вказаної в наказі Господарського суду міста Києва даті набрання законної сили рішення суду у справі №910/506/18 - постанові Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2019, оскільки станом на 29.08.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 залишено без змін.
		Також відповідність наказу Господарського суду міста Києва від 12.07.2018 на примусове виконання рішення у справі №910/506/18 вимогам ГПК України та Закону України «Про виконавче провадження» підтверджено ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2019.
		Крім того, чинним законодавством не передбачено порядку зміни дати набрання законної сили судовим рішення у наказі про примусове виконання рішення, який видано до перегляду такого судового рішення в апеляційному чи касаційному порядку, після прийняття рішення судом апеляційної інстанції за наслідками такого оскарження.
		На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позивачем вчинено усі можливі дії, направлені на відновлення його порушених прав, згідно з приписами чинного законодавства, натомість в результаті протиправних дій відповідачів, які полягають у невиконанні рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 у справі №910/506/18, що набрало законної сили, та виданого на його підставі наказу від 12.07.2018, позивач позбавлений можливості в будь-який інший законний спосіб стягнути на свою користь заборгованість.
		Беручи до уваги наведене у сукупності, суд вважає, що судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та є практикою, несумісною з положеннями Конвенції.
		При цьому, відповідачами не надано належних доказів обґрунтованості невиконання судового рішення, та не наведено інших шляхів можливості реалізації позивачем способу відновлення свого права та виконання судового рішення.
		Що стосується заявлених представником позивача вимог щодо стягнення понесених витрат на правничу допомогу, то згідно з пунктом 1 частини другої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати і на професійну правничу допомогу.
		За змістом частин першої, третьої-п`ятої, сьомої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
		Пунктами 4, 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору; інші види правової допомоги - це види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
		Статтею 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
		Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
		Суд враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13.02.2019 у справі №826/7806/17, щодо застосування статті 134 КАС України, а саме: аналіз положень статті 134 КАС України дає підстави для висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
		Так, на підтвердження понесених позивачем витрат суду надано: копію договору про надання правничої допомоги №74/19 від 03.10.2019 (т. 1 а.с. 54), акт прийому-передачі наданий послуг з правничої допомоги від 20.01.2020 (т. 1 а.с. 155), платіжні доручення від 04.10.2019 №408 та від 18.02.2020 №458 з відповідними відмітками банку (т. 1 а.с. 156-157).
		Суд вважає вказані витрати позивача на правничу допомогу обґрунтованими, співмірними з обставинами справи та характером спору, а також підтвердженими належними доказами.
		Оскільки представниками відповідачів не надано обґрунтувань та доказів неспівмірності заявлених витрат, суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
		Вирішуючи питання про розподіл відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Оскільки даний позов сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, підлягає задоволенню повністю, а згідно наявних у справі платіжного доручення №409 від 04.10.2019 позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 3842,00 грн, то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
		На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 242-247, 255 КАС України, суд 
		 
		вирішив:
		 
		Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Мега Ленд» до Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.
		Визнати дії Державної казначейської служби України та Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві щодо повернення Товариству з обмеженою відповідальністю «Мега Ленд» наказу Господарського суду міста Києва від 12.07.2019 на примусове виконання рішення у справі №910/506/18 без виконання, - протиправними.
		Зобов`язати Державну казначейську службу України та Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві виконати рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 у справі №910/506/18 та виданий на його підставі наказ Господарського суду міста Києва від 12.07.2018 на примусове виконання рішення у справі №910/506/18.
		Стягнути з Державної казначейської служби України та Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань солідарно в рівних частинах на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мега Ленд» понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 842 (три тисячі вісімсот сорок дві гривні) 00 копійок та судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 28  000 (двадцять вісім тисяч гривень) 00 копійок.
		Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Мега Ленд» (місцезнаходження юридичної особи: 40016, місто Суми, вулиця Прокоф`єва, будинок 19, кв.35; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 32770030).
		Відповідач - Державна казначейська служба України (місцезнаходження юридичної особи: 01601, місто Київ, вулиця Бастіонна, будинок 6; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 37567646).
		Відповідач - Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: 01601, місто Київ, вулиця Терещенківська, будинок 11-А; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 37993783).
		 
		 
		Суддя                                                                                                                  О.М. Чудак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...