Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 120/1234/20-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України, з них.
Надіслано для оприлюднення: 13.11.2020. Зареєстровано: 15.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 16.11.2020.
Дата набрання законної сили: 18.02.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  
		м. Вінниця
		03 листопада 2020 р.                                                                    Справа № 120/1234/20-а
		 
		Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
		головуючого судді: Мультян Марини Бондівни, 
		за участю: секретаря судового засідання: Бабія М.С.
		позивача: ОСОБА_1 
		представника позивача: Білошкурського О.В.
		представника відповідача: Порхун Л.М.
		перекладача: Олексієнко Л.В.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернувся ОСОБА_1 до Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області, у якому просить:
		- визнати протиправним та скасувати рішення Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області про скасування дозволу на імміграцію в Україну яким, на підставі пункту 3 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію», громадянину Республіки Вірменія ОСОБА_1 скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, що виданий 25.07.2014 року;
		- визнати протиправним та скасувати рішення Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області про скасування посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 25.07.2014 року, виданої громадянину Республіки Вірменія ОСОБА_1 ;
		- зобов`язати Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області повернути громадянину Республіки Вірменія ОСОБА_1 посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 25.07.2014 року.
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є громадянином Республіки Вірменія та у відповідності рішення Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області на підставі пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України "Про імміграцію" надано дозвіл № 4889 від 25.07.2014 року на імміграцію в Україну та 25.07.2014 року документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_2 , з подальшою реєстрацією за адресою: АДРЕСА_1 .
		Рішенням Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області, на підставі пункту 3 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію» (дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні), скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий позивачу 25.07.2014 року, а також вилучено посвідку на постійне проживання, видану 25.07.2014 року. 
		На думку позивача, відповідач безпідставно дійшов висновку про те, що його дії становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні, оскільки за період проживання на території України до кримінальної відповідальності не притягався, не знятої, не погашеної судимості не має, в розшуку не перебуває, дій які б посягали на громадський порядок та громадську безпеку в Україні не вчиняв.
		Вказує, що оскаржуване рішення не містить опису обставин, які вказують на порушення ним положень пункту 3 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію», суті та обґрунтування вчинених позивачем дій, також рішення не містить посилань на конкретні обставини, встановлені щодо позивача, які можуть бути підставами для скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну, не містить будь-яких конкретних даних щодо вчинення або можливості вчинення саме позивачем будь-яких протиправних дій на шкоду державній безпеці України, громадському порядку в Україні.
		При цьому зазначив, що його не було запрошено для надання пояснень при розгляді Управлінням державної міграційної служби України у Вінницькій області питання щодо скасування дозволу на імміграцію, а саме рішення про скасування дозволу на імміграцію вручено поза межами встановленого строку.  
		З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.
		Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 23.03.2020 року відкрито провадження у справі, розгляд адміністративної справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Крім того, даною ухвалою встановлено відповідачу 15-денний строк з дня отримання ухвали для подання відзиву на позовну заяву в порядку статті 162 КАС України.
		У встановлений судом строк відповідач подав відзив на позовну заяву, зі змісту якого представник відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог позивача. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Вірменії ОСОБА_1 прийнято відповідно до подання Департаменту карного розшуку Національної поліції України від 14.09.2017 року за № 14/04/16-7736, що визначено абзацом 2 пункту 21 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 року №1983.
		Скасування дозволу на імміграцію в Україну позивачу громадянину Республіки Вірменії ОСОБА_1 , у поданні Департаменту карного розшуку Національної поліції України від 14.09.2017 року за № 14/04/16-7736, обґрунтовувалося неодноразовим притягненням його до кримінальної відповідальності за вчинення тяжких злочинів, а також суспільною небезпечністю його перебування на території України, яка полягала у встановленні контролю за протиправною діяльністю організованих злочинних угрупувань, які вчиняють тяжкі та особливо тяжкі злочини та безпосередній участі у скоєнні таких злочинів, зберіганні і розвитку злочинних традицій, ідей, залученні до злочинної діяльності молоді, намаганні контролювати лідерів організованих злочинних угрупувань, які діють на території одного (декількох) регіонів та збільшені масштабів їх злочинної діяльності, координації і узгодженні своїх дій з лідерами криміногенного середовища, так званими «злодіями у законі», впливі на криміногенні процеси у злочинному середовищі регіону. 
		Відповідно до наданих Департаментом карного розшуку Національної поліції України матеріалів, позивач притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення таких тяжких злочинів:
		- 20.06.1997 року Ленінським районним судом м. Вінниця позивача засуджено до 7 років позбавлення волі за ч. 1 ст.117, ч. 1 ст. 222, ст. 42 Кримінального кодексу України (у редакції 1960 року). 20.08.1997 року вирок був переглянутий Апеляційним судом Вінницької області, відповідно якого позивача засуджено до 2 років позбавлення волі за ч. 1 ст. 222 Кримінального кодексу України. Покараним відбував у Піщанській виправній колонії №58;
		- 10.05.2007 року Ленінським районним судом м Вінниця позивача засуджено до 6 токів позбавлення волі за ст. 356, ч.1 ст. 377, ст. 386, ст. 70, ч. 2 ст. 189 Кримінального кодексу України. 27.11.2008 року вирок був переглянутий Апеляційним судом Вінницької області, ч. 2 ст. 189 Кримінального кодексу України судом виключено. Звільнився 18.08.2009 року з Олександрійської виправної колонії Кіровоградської області;
		- 17.09.2013 року йому було пред`явлено обвинувачення за ч. 4 ст. 296 Кримінального кодексу України та обрано запобіжний  захід  у вигляді тримання під вартою. 24.12.2013 року на підставі ухвали Апеляційного суду Вінницької області був звільнений з-під варти під заставу 97440 гривень. 
		- 04.02.2014 року засуджений Вінницьким районним судом Вінницької області за ч. 4 ст. 296 Кримінального кодексу України до сплати штрафу у розмірі 8500 гривень.
		Відповідно до вимог абзацу 1 пункту 23 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 року №1983, Управлінням державної міграційної служби України у Вінницькій області, був здійсненій аналіз отриманих від Департаменту карного розшуку Національної поліції України матеріалів і відповідно прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну яким, на підставі пункту 3 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію», громадянину Республіки Вірменія ОСОБА_1 скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, що виданий 25.07.2014 року.
		При цьому, представник відповідача зазначила, що отриманої інформації від Департаменту карного розшуку Національної поліції України було достатньо для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну та виключало потребу у запрошені позивача для дачі особистих пояснень.
		Щодо відсутності у рішенні про скасування дозволу на імміграцію в Україну обставин, які слугували підставою для його винесення зазначила, що відповідна інформація викладена у поданні правоохоронного органу та у висновках про скасування дозволу на імміграцію в Україну.
		З огляду на викладене, відповідач просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
		Ухвалою суду від 13.04.2020 року клопотання представника відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження задоволено, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
		14.04.2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій підтримано позицію, викладену в позовній заяві та зазначено, що відзив відповідача є законодавчо необґрунтованим та такими, що не спростовує доводи, викладені у позовній заяві як підстави для задоволення позову.
		Ухвалою суду від 19.05.2020 року клопотання представників сторін про відкладення підготовчого засідання задоволено, підготовче засідання відкладено.
		Протокольною ухвалою суду від 15.06.2020 року у судовому засіданні оголошено перерву.
		Ухвалою суду від 22.07.2020 року задоволено клопотання позивача громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_1 про допуск перекладача. Призначено для позивача громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_1 перекладача з української на вірменську мову Нерсесян Маріетту Рафіківну .
		Ухвалою суду від 11.08.2020 року задоволено клопотання позивача громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_1 про допуск перекладача. Призначено для позивача громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_1 перекладача з української на російську мову Голунга Миколу Івановича .
		Ухвалою суду від 27.08.2020 року клопотання представника позивача задоволено частково, відкладено підготовче судове засідання на 09.09.2020 року о 12:00 год., в задоволені іншої частини клопотання відмовлено. Допущено участь позивача у підготовчому судовому засіданні 09.09.2020 року о 12:00 год. в режимі відеоконференції, забезпечення проведення якої доручено Державній установі "Вінницька установа виконання покарань №1".
		Протокольною ухвалою суду від 09.09.2020 року у судовому засіданні оголошено перерву.
		Ухвалою суду від 22.09.2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
		Ухвалою суду від 01.10.2020 року клопотання представника позивача задоволено та допущено його участь у розгляді справи в режимі відеоконференції, забезпечення проведення якої доручено Державній установі "Вінницька установа виконання покарань №1".
		07.10.2020 року адміністративна справа №120/1234/20-а за позовом ОСОБА_1 до Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення знята з розгляду у зв`язку із перебуванням головуючого судді на лікарняному.
		Ухвалою суду від 03.11.2020 року задоволено клопотання позивача громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_1 про допуск перекладача. Призначено для позивача громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_1 перекладача з української на російську мову Олексієнко Ларису Владиславівну .
		В судовому засіданні позивач та представник позивача  позовні вимоги підтримали з підстав, викладених в позовній заяві.
		Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила, посилаючись на мотиви, зазначені у відзиві на позов.
		Суд, заслухавши усні пояснення позивача та його представника, перевіривши доводи позивача та відповідача у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.
		Рішенням Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області на підставі пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України "Про імміграцію", позивачу було надано дозвіл № 4889 від 25.07.2014 року на імміграцію в Україну та 25.07.2014 року видано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2 , з подальшою реєстрацією за адресою: АДРЕСА_1 .
		Департаментом карного розшуку Національної поліції України сформовано подання начальнику УДМС України у Вінницькій області від 14.09.2017 року за № 14/04/16-7736 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Вірменії ОСОБА_1 , яке обґрунтоване неодноразовим притягненням його до кримінальної відповідальності за вчинення тяжких злочинів, а також суспільною небезпечністю його перебування на території України, а саме:
		- 20.06.1997 року Ленінським районним судом м. Вінниця позивача засуджено до 7 років позбавлення волі за ч. 1 ст.117, ч. 1 ст. 222, ст. 42 Кримінального кодексу України (у редакції 1960 року). 20.08.1997 року вирок був переглянутий Апеляційним судом Вінницької області, відповідно якого позивача засуджено до 2 років позбавлення волі за ч. 1 ст. 222 Кримінального кодексу України. Покараним відбував у Піщанській виправній колонії №58;
		- 10.05.2007 року Ленінським районним судом м Вінниця позивача засуджено до 6 років позбавлення волі за ст. 356, ч.1 ст. 377, ст. 386, ст. 70, ч. 2 ст. 189 Кримінального кодексу України. 27.11.2008 року вирок був переглянутий Апеляційним судом Вінницької області, ч. 2 ст. 189 Кримінального кодексу України судом виключено. Звільнився 18.08.2009 року з Олександрійської виправної колонії Кіровоградської області;
		- 17.09.2013 року йому було пред`явлено обвинувачення за ч. 4 ст. 296 Кримінального кодексу України та обрано запобіжний запобіжний захід  у вигляді тримання під вартою. 24.12.2013 року на підставі ухвали Апеляційного суду Вінницької області був звільнений з-під варти під заставу 97440 гривень. 
		- 04.02.2014 року засуджений Вінницьким районним судом Вінницької області за ч. 4 ст. 296 Кримінального кодексу України до сплати штрафу у розмірі 8500 гривень.
		Зазначено, що в подальшому ОСОБА_1 не став на шлях виправлення та в період з 13.01.2017 року по 13.05.2017 року перебував у Вінницькій установі виконання покарань № 1 за підозрою у вчиненні вимагання.
		Суспільна небезпечність перебування ОСОБА_1 на території України полягає у встановленні контролю за протиправною діяльністю організованих злочинних угрупувань, які вчиняють тяжкі та особливо тяжкі злочини та безпосередній участі у скоєнні таких злочинів, зберіганні і розвитку злочинних традицій, ідей, залученні до злочинної діяльності молоді, намаганні контролювати лідерів організованих злочинних угрупувань, які діють на території одного (декількох) регіонів та збільшені масштабів їх злочинної діяльності, координації і узгодженні своїх дій з лідерами криміногенного середовища, так званими «злодіями у законі», впливі на криміногенні процеси у злочинному середовищі регіону. 
		За результатами розгляду подання Департаменту карного розшуку Національної поліції України від 14.09.2017 року за № 14/04/16-7736 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Вірменії ОСОБА_1 , на виконання пункту 23 Порядку провадження за заявами про падання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983, Управлінням державної міграційної служби України 06.11.2017 року складено висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Вірменії ОСОБА_1 .
		Відповідно висновку Управління ДМС України у Вінницькій області встановлено, що відповідно до матеріалів особової справи № 4889 від 26.03.2014 року громадянин Вірменії ОСОБА_1 вдруге звернувся до 1-го міського відділу у м. Вінниці з заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну, відповідно до пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію» (дружина - громадянка України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_3 ).
		Після проведення визначених імміграційним законодавством перевірок, у зв`язку з відсутністю підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, 25.07.2014 року громадянину Вірменії ОСОБА_1 надано дозвіл на імміграцію в Україну та документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 терміном дії «безстроково».
		Відповідно до подання Департаменту карного розшуку Національної поліції України від 14.09.2017 року № 14/04/16-7736 щодо скасування дозволу на імміграцію громадянину Вірменії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , іноземець, перебуваючи на території України неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення тяжких злочинів, а саме:
		- 20.06.1997 року Ленінським районним судом м. Вінниця позивача засуджено до 7 років позбавлення волі за ч. 1 ст.117, ч. 1 ст. 222, ст. 42 Кримінального кодексу України (у редакції 1960 року). 20.08.1997 року вирок був переглянутий Апеляційним судом Вінницької області, відповідно якого позивача засуджено до 2 років позбавлення волі за ч. 1 ст. 222 Кримінального кодексу України. Покараним відбував у Піщанській виправній колонії №58;
		- 10.05.2007 року Ленінським районним судом м Вінниця позивача засуджено до 6 років позбавлення волі за ст. 356, ч.1 ст. 377, ст. 386, ст. 70, ч. 2 ст. 189 Кримінального кодексу України. 27.11.2008 року вирок був переглянутий Апеляційним судом Вінницької області, ч. 2 ст. 189 Кримінального кодексу України судом виключено. Звільнився 18.08.2009 року з Олександрійської виправної колонії Кіровоградської області;
		- 17.09.2013 року йому було пред`явлено обвинувачення за ч. 4 ст. 296 Кримінального кодексу України та обрано запобіжний запобіжний захід  у вигляді тримання під вартою. 24.12.2013 року на підставі ухвали Апеляційного суду Вінницької області був звільнений з-під варти під заставу 97440 гривень. 
		- 04.02.2014 року засуджений Вінницьким районним судом Вінницької області за ч. 4 ст. 296 Кримінального кодексу України до сплати штрафу у розмірі 8500 гривень.
		Також, з викладеної у поданні про скасування дозволу на імміграцію інформації слідує, що ОСОБА_1 схильний до скоєння тяжких злочинів, на шлях виправлення не став, а його суспільна небезпека полягає у встановленні контролю за протиправною діяльністю організованих злочинних угруповань, які вчиняють тяжкі та особливо тяжкі злочини на території України, у плануванні та скоєнні яких він приймає безпосередню участь, тому його перебування на території України становить загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні.
		Тому, рішенням Управлінням державної міграційної служби України на підставі пункту 3 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію» скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, що виданий громадянину Республіки Вірменія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
		Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся до суду з вимогою про його скасування.
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується таким.
		Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		При вирішенні спору судом рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну, прийняте відповідачем як суб`єктом владних повноважень, перевірялось на відповідність вимогам частини 2 статті 2 КАС України.
		Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України «Про імміграцію» №2491-ІІІ від 07.06.2001 року, в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про імміграцію» імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. Іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.
		Як визначено статтею 12 Закону України «Про імміграцію», дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 
		1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 
		2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 
		3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 
		4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 
		5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 
		6) в інших випадках, передбачених законами України.
		Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.
		Особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення.
		Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України (стаття 13 Закону України «Про імміграцію»).
		Відповідно до статті 14 Закону України «Про імміграцію» особа може повторно подати заяву про надання дозволу на імміграцію не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію чи його скасування.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 року №1983 затверджено Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок №1983).
		Згідно з пунктом 21 Порядку №1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
		Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро, Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.
		Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
		У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці 2 пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу (пункт 22 Порядку №1983).
		ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
		Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти (пункт 23 Порядку №1983).
		Як встановлено судом ініціатором скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 є Департамент карного розшуку Національної поліції України (подання від 14.09.2017 року за № 14/04/16-7736).
		Оскаржуване рішення про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну було прийняте на підставі пункту 3 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію» (дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні).
		Статтею 1 Закону України «Про основи національної безпеки» надано визначення поняттю «національна безпека», відповідно якого національна безпека визначається як захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією, прикордонної діяльності та оборони, міграційної політики, охорони здоров`я, охорони дитинства, освіти та науки, науково-технічної та інноваційної політики, культурного розвитку населення, забезпечення свободи слова та інформаційної безпеки, кібербезпеки та кіберзахисту, соціальної політики та пенсійного забезпечення, житлово-комунального господарства, ринку фінансових послуг, захисту прав власності, фондових ринків і обігу цінних паперів, податково-бюджетної та митної політики, торгівлі та підприємницької діяльності, ринку банківських послуг, інвестиційної політики, ревізійної діяльності, монетарної та валютної політики, захисту інформації, ліцензування, промисловості та сільського господарства, транспорту та зв`язку, інформаційних технологій, енергетики та енергозбереження, функціонування природних монополій, використання надр, земельних та водних ресурсів, корисних копалин, захисту екології і навколишнього природного середовища та інших сферах державного управління при виникненні негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам; загроза національній безпеці визначається як наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України.
		Відповідно подання Департаменту карного розшуку Національної поліції України від 14.09.2017 року за № 14/04/16-7736 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Вірменії ОСОБА_1 , встановлено, що:
		- 20.06.1997 року Ленінським районним судом м. Вінниця позивача засуджено до 7 років позбавлення волі за ч. 1 ст.117, ч. 1 ст. 222, ст. 42 Кримінального кодексу України (у редакції 1960 року). 20.08.1997 року вирок був переглянутий Апеляційним судом Вінницької області, відповідно якого позивача засуджено до 2 років позбавлення волі за ч. 1 ст. 222 Кримінального кодексу України. Покараним відбував у Піщанській виправній колонії №58;
		- 10.05.2007 року Ленінським районним судом м Вінниця позивача засуджено до 6 років позбавлення волі за ст. 356, ч.1 ст. 377, ст. 386, ст. 70, ч. 2 ст. 189 Кримінального кодексу України. 27.11.2008 року вирок був переглянутий Апеляційним судом Вінницької області, ч. 2 ст. 189 Кримінального кодексу України судом виключено. Звільнено 18.08.2009 року з Олександрійської виправної колонії Кіровоградської області;
		- 17.09.2013 року позивачу пред`явлено обвинувачення за ч. 4 ст. 296 Кримінального кодексу України та обрано запобіжний запобіжний захід  у вигляді тримання під вартою. 24.12.2013 року на підставі ухвали Апеляційного суду Вінницької області був звільнений з-під варти під заставу 97440 гривень. 
		- 04.02.2014 року позивач засуджений Вінницьким районним судом Вінницької області за ч. 4 ст. 296 Кримінального кодексу України до сплати штрафу у розмірі 8500 гривень.
		Тобто, суд враховує, що кримінальні та адміністративні правопорушення, на які посилається відповідач, вчинялися позивачем до 2014 року. Питання ж про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну ініційоване Департаментом карного розшуку Національної поліції України лише у 2017 році.
		З цього приводу суд зазначає, що Управлінням ДМС у Вінницькій області при розгляді подання Департаменту, не враховано того факту, що при розгляді заяви позивача про надання дозволу на імміграцію, вказані обставини вже були відомі відповідачу.
		Відповідно до статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
		Вказані постанови та ухвали судів України, на які посилається Департамент карного розшуку Національної поліції України у подані та Управління ДМС у Вінницькій області у висновку про скасування позивачу дозволу на імміграцію, оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень. 
		Отже, вони знаходились у відкритому доступі, були відомі та враховувалися відповідачем при прийнятті рішення від 25.07.2014 року про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Вірменії ОСОБА_1 . 
		Однак, вказані обставини також стали підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Вірменії ОСОБА_1 , що на думку суду є порушенням Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень № 1983 від 26.12.2002 року.
		При цьому, при застосуванні поняття «національної безпеки» як предмета інтересу, захист якого може обґрунтовувати необхідність скасування дозволу особі на імміграцію в Україну, необхідно виходити з доречності та достатності аргументів в користь посилання на такі інтереси. Можливість широкого тлумачення цих інтересів може призвести до звуження прав людини, що суперечить одному із провідних принципів і загальних засад конституційного ладу України - принципу верховенства права.
		Також посилаючись у поданні про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Вірменії ОСОБА_1 , Департамент карного розшуку Національної поліції України на суспільну небезпечність позивача зазначає про «встановленні контролю за протиправною діяльністю організованих злочинних угрупувань, які вчиняють тяжкі та особливо тяжкі злочини та безпосередній участі у скоєнні таких злочинів, зберіганні і розвитку злочинних традицій, ідей, залученні до злочинної діяльності молоді, намаганні контролювати лідерів організованих злочинних угрупувань, які діють на території одного (декількох) регіонів та збільшені масштабів їх злочинної діяльності, координації і узгодженні своїх дій з лідерами криміногенного середовища, так званими «злодіями у законі», впливі на криміногенні процеси у злочинному середовищі регіону».
		Втім, наведені у вказаному поданні обставини щодо належності ОСОБА_1 до злочинних угрупувань не підтверджені жодними належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами в розумінні статей 72-76 КАС України.
		При цьому, представником відповідача у судовому засіданні даний факт не заперечувався.
		Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Предметом доказування в даній адміністративній справі є наявність в діях іммігранта ОСОБА_1 загрози національній безпеці України станом на момент прийняття оскарженого рішення.
		Суду також не надано належних доказів, які б підтверджували обставини, які покладені в основу оскаржуваного рішення - вчинення позивачем діянь, що загрожують національній безпеці України, громадському порядку в Україні, як-от причетність ОСОБА_1 до діяльності членів злочинних угрупувань, які обґрунтовано підозрюються у вчиненні розбійних нападів, вимагання грошових коштів та інших злочинів.
		Так в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ljatifi v. the former Yugoslav Repablic of Macedonia» суд вказав, що навіть у випадку, коли справа стосується національної безпеки, концепція законності та верховенства права в демократичному суспільстві вимагають, щоб заходи з депортації, які впливають на фундаментальні права людини, були предметом змагального провадження в незалежному органі або суді, який має повноваження ефективно перевірити підстави депортації та відповідні докази, якщо необхідно, з відповідними процесуальними обмеженнями у випадку наявності інформації з обмеженим доступом. Особа повинна мати можливість оскаржити твердження державного органу про ризик для національної безпеки. Хоча оцінка державного органу того, у чому саме полягає загроза для національної безпеки, об`єктивно має значну вагу, незалежний орган або суд повинен мати можливість реагувати в справах, у яких застосування цієї концепції не ґрунтується на відповідних фактах або виявляє тлумачення «національної безпеки», що суперечить закону або загальноприйнятому значенню і є свавільним.
		У ході розгляду даної справи відповідачем не було доведено наявність підстав, не надано розумних обґрунтувань існування загроз, передбачених пунктом 3 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», які могли б бути підставами для скасування позивачу дозволу на імміграцію.
		Судом також встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивача про те, що стосовно нього розглядається питання про скасування дозволу на імміграцію в Україну та доказів того, що позивача запрошували в Управління ДМС у Вінницькій області для надання відповідних пояснень. Таких доказів також не надано і під час судового розгляду справи.
		Вказані обставини свідчать про порушення права позивача бути заслуханим в процесі прийняття рішення щодо нього.
		Надаючи оцінку вищевказаним обставинам, суд враховує, що ефективність засобу юридичного захисту у значенні статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, не залежить від визначеності сприятливого для заявника результату. Крім того, «орган», що згадується в цій статті, не обов`язково має бути судовим. Однак при визначенні того, чи є звернення до нього ефективним засобом юридичного захисту мають ураховуватися його повноваження і процесуальні гарантії, які він забезпечує (пункт 67 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Класс та інші проти Німеччини» від 06 вересня 1978 року).
		Під визначенням терміну «процесуальні гарантії» суд вважає, зокрема, право бути вислуханим компетентним органом під час проведення процедури, що передувала оскаржуваному рішенню.
		Так у суду немає сумніву, що оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень неминуче призведе до негативних наслідків для позивача. Такими наслідками відповідно до статті 13 Закону України «Про імміграцію» є обов`язок особи, стосовно якої прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення про скасування дозволу на імміграцію. Особа яка не виїхала протягом місяця підлягає видворенню в порядку передбаченому Законом.
		З огляду на викладене, суд звертає увагу на те, що Комісар Ради Європи з прав людини видав рекомендацію від 19.09.2001 року стосовно прав іноземців, які бажають в`їхати на територію держав-членів Ради Європи, та виконання рішень про видворення (CommDH(2001)19). Відповідно до пункту 11 зазначеної рекомендації у випадках, коли особа стверджує, що компетентні органи порушили право, гарантоване Європейською конвенцією з прав людини, або що існує можливість порушення ними цього права, необхідно забезпечити, щоб право на засіб юридичного захисту у значенні статті 13 Конвенції гарантувалося не лише законом, але також на практиці.
		При цьому конвенційний механізм захисту прав передбачає, зокрема те, що основоположні права, гарантовані Конвенцією, повинні виконуватися безпосередньо на державному рівні, зокрема, державними органами.
		Так право особи на безпосередню участь у проведенні процедури про скасування дозволу на імміграцію в Україну гарантовано національним законодавством України, а саме пунктом 23 Порядку №1983.
		На думку суду, особа, якої стосується рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна мати у своєму розпорядженні ефективний засіб юридичного захисту, що дає їй змогу брати участь у провадженні під час розгляду її справи у компетентному судовому або адміністративному органі влади або в компетентному органі, члени якого є безсторонніми і які користуються гарантіями незалежності.
		За таких умов, суд дійшов висновку, що Управління ДМС України у Вінницькій області не виконало вимоги пункту 23 Порядку №1983, оскільки позивача, у даному випадку, позбавлено процесуальних гарантій, встановлених статтею 13 Конвенції, щодо безпосередньої участі сторони у процедурі прийняття рішення компетентним органом.
		Аналіз обставин щодо прийняття про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну дають підстави для висновку, що при його прийнятті порушено встановлений порядок, мало місце неповне з`ясуванням всіх обставин, а тому таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
		Пунктом 10 частини 2 статті 245 КАС України визначено можливість суду при прийнятті рішення у разі задоволення позову застосувати такий спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
		Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України «Про імміграцію» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.
		Як вбачається із матеріалів справи, позивач не був повідомлений у строк встановлений   Законом України «Про імміграцію» про прийняте рішення про скасування дозволу про імміграцію в Україну. Відповідач надав до матеріалів справи лише копію супровідного листа від 07.11.2017 року №0501.3-17575/05.3-17 із рішенням про скасування дозволу про імміграцію в Україну, однак доказів отримання такого позивачем надано суду не було.
		При цьому суд критично ставиться до пояснень представника відповідача про належне повідомлення позивача про прийняте рішення, оскільки, як вбачається із матеріалів справи, лише 11.03.2020 року у аеропорту Бориспіль йому було оголошено та вручено рішення про скасування дозволу про імміграцію в Україну громадянину Республіки Вірменія ОСОБА_1 , для чого була відряджена посадова особа Управління ДМС у Вінницькій області, що підтверджується наказом Управління ДМС України у Вінницькій області  № 39-вд від 11.03.2020 року.
		Тобто це підтверджує пояснення позивача, що йому з 2017 року по 11.03.2020 року не було відомо про наявність такого рішення.
		Посвідка на постійне проживання в Україні, що видана на підставі дозволу на імміграцію в Україну, є документом, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні, надає право на вільний виїзд з країни та в`їзд до неї протягом усього терміну дії дозволу на постійне проживання.
		Як встановлено судом, позивач після отримання рішення про скасування йому дозволу на імміграцію, на вимогу представника Управління ДМС України у Вінницькій області  повернув посвідку на проживання.
		Оскільки рішення відповідача про скасування дозволу на імміграцію суд визнає протиправним та скасовує його, то підлягає задоволенню і позовна вимога про повернення позивачу посвідки на постійне проживання в Україні, що була вилучена на підставі такого рішення Управління ДМС України у Вінницькій області, що забезпечить повне відновлення порушених прав ОСОБА_1 .
		Щодо стягнення на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 62415,55 гривень, дійшов висновку, що клопотання не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
		Частиною 1 статті 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
		Згідно з частиною 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
		Частинами 1 та 2 статті 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
		Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
		Відповідно до вимог статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
		Для цілей розподілу судових витрат:
		1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
		2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
		1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
		2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
		3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
		4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
		Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
		Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 року у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
		Отже, з аналізу наведених норм законодавства вбачається, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
		У свою чергу, розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо. При цьому, достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (саме така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2018 року у справі № 816/2096/17, та від 23.01.2020 року у справі № 300/941/19 та інших).
		Разом з цим, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
		Аналогічна правова позиція викладена колегією суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у постанові від 10.12.2019 року у справі 160/2211/19.
		Як вбачається з матеріалів справи позивачем на підтвердження понесених витрат на правову допомогу у зв`язку з розглядом справи надано наступні документи: договір про надання правової допомоги від 16.03.2020 року №48, додаток № 1 до договору про надання правової допомоги від 16.03.2020 року №48, кошторис по відрядженню, меморіальні ордера №@2PL813408, №@2PL637655, №№@2PL460470, посадкові документи № 000В416В-CFBD-900-0001, № 000В416В-CFBD-39В0-0001, рахунки оплати № 89 від 22.07.2020 року, № 95 від 06.08.2020 року, № 104 від 21.08.2020 року.
		Однак, до вказаного клопотання розрахунок платної правової допомоги надано не було, таким чином, враховуючи обсяг наданих доказів та їх достатність з огляду на вимоги Кодексу адміністративного судочинства України, суд не вбачає підстав для відшкодування позивачу витрат пов`язаних з наданням правової допомоги адвоката.
		Частиною 1 статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295  КАС України, суд -
		 
		ВИРІШИВ:
		Адміністративний позов задовольнити повністю.
		Визнати протиправним та скасувати рішення Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області про скасування дозволу на імміграцію в Україну яким, на підставі пункту 3 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію», громадянину Республіки Вірменія ОСОБА_1 скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, що виданий 25.07.2014 року.
		Визнати протиправним та скасувати рішення Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області про скасування посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 25.07.2014 року, виданої громадянину Республіки Вірменія ОСОБА_1 .
		Зобов`язати Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області повернути громадянину Республіки Вірменія ОСОБА_1 посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 25.07.2014 року.
		Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1681,60 грн (одна тисяча шістсот вісімдесят одна гривня 60 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області.
		 
		Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
		Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його     проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		 
		ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 )
		Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області (вул. Театральна, 10, м. Вінниця, Вінницька область, код ЄДРПОУ 37836770)
		 
		Копію рішення у повному обсязі сторони можуть одержати: 13.11.2020 року. 
		 
		Суддя                                                              Мультян Марина Бондівна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...