Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/935/20 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; надання послуг.
Надіслано для оприлюднення: 13.11.2020. Зареєстровано: 15.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 16.11.2020.
Дата набрання законної сили: 03.11.2020
Результат оскарження 04.02.2021 Верховний Суд: залишено рішення першої та апеляційної інстанції без змін
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
		_________________________________________________________________________________________________________
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"03" листопада 2020 р. Справа №914/935/20
		 
		Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:
		головуючого - суддіКравчук Н.М.
		суддівКордюк Г.Т.
		Плотніцький Б.Д.
		секретар судового засідання Кобзар О.В.
		розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Національна енергетична компанія Укренерго за вих. №281- ВППР від 14.09.2020 (вх. № ЗАГС 01-05/2620/20 від 24.09.2020)
		на рішенняГосподарського суду Львівської області від 17.08.2020 (суддя Н.Є. Березяк, повний текст складено та підписано 25.08.2020) 
		у справі№914/935/20
		за позовом:Приватного акціонерного товариства Національна енергетична компанія Укренерго, (надалі ПрАТ НЕК Укренерго), м. Київ
		до відповідача:Акціонерного товариства ДТЕК Західенерго, (надалі АТ ДТЕК Західенерго), м. Львів
		про стягнення заборгованості у розмірі 425 833 563,56 грн
		 
		за участю учасників справи:
		від позивача: Сивик А.П.  адвокат (довіреність №12 від 03.01.2020, свідоцтво №217 від 24.07.2002)
		від відповідача: Петренко Д.А.  адвокат (довіреність № 138/3Е/2020 від 31.01.2020), Бова О.Ю.  адвокат (довіреність № 274/3Е/2020 від 02.07.2020, свідоцтво ДН № 5239 від 31.10.2018, ордер ДН №059285 від 23.10.2020)
		 
		ВСТАНОВИВ:
		ПрАТ НЕК Укренерго звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до АТ ДТЕК Західенерго про стягнення заборгованості у розмірі 425 833 563,56 грн (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог а.с. 7-9 том ІІ).
		Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.08.2020 у справі № 914/935/20 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
		Приймаючи рішення, місцевий господарський суд зазначив, що умовами договору, укладеного між сторонами, встановлено вичерпний перелік підстав для визначення планового та фактичного обсягів послуги з передачі електричної енергії. При цьому, судом встановлено, що обсяги експорту електричної енергії не враховуються при визначенні фактичного обсягу послуги з передачі та умовами договору не передбачено оплати за надання послуг з передачі при здійсненні операцій з експорту електричної енергії. Таким чином, нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії, яка є предметом даного розгляду, є безпідставними. Враховуючи неправомірність дій позивача щодо включення позивачем обсягів з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії, суд дійшов висновку, що заявлені вимоги не підлягають до задоволення. 
		Не погоджуючись з даним рішенням, ПрАТ НЕК Укренерго подало апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи, а відтак, винесено незаконне рішення, просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Зокрема, скаржник зазначає, що умови договору були визначені саме НКРЕКП у типовому договорі про надання послуг з передачі електричної енергії, що є додатком до Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 309. Відповідно до п. 5.1 глави 5 розділу XI Кодексу системи передачі було встановлено, що договір про надання послуг з передачі електричної енергії визначає організаційні, технічні фінансові умови, на яких ОСП здійснює передачу електричної енергії електричними мережами системи передачі. Договір встановлює обов`язки та права сторін у процесі передачі електричної енергії електричними мережами ОСП від виробників до систем розподілу та споживачів, а також при здійсненні її експорту, імпорту та транзиту. Таким чином, на думку скаржника, умови договору поширюються і на випадки передачі експортованої електричної енергії. Окрім того, звертає увагу, що у листі НКРЕКП від 02.10.2019 №10479/17.2.1/7-19 роз`яснено, що експортери електроенергії мають оплачувати послуги з передачі електричної енергії в обсягах експортованої електроенергії. Відтак, висновок суду про безпідставність нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії є необґрунтованим, оскільки зроблений без врахування вищенаведеного.
		Позивач, також зазначає, що він як оператор системи передачі забезпечує передачу електричної енергії (у тому числі експортованої) від відповідних електричних станцій виробників, відтак, здійснення експорту електричної енергії без використання системи передачі є неможливим. З посиланням на п. 5.1 глави 5 розділу XI Кодексу системи передачі та на роз`яснення НКРЕКП, позивач переконаний, що оскільки експортери електричної енергії фактично отримують послуги з передачі електричної енергії, так як фізично користуються мережами ОСП з метою транспортування електричної енергії до енергосистеми країни, в яку здійснюється експорт електроенергії, то відповідно такі експортери електроенергії мають оплачувати послуги з передачі електричної енергії в обсягах експортованої електроенергії.
		Також апелянт звертає увагу, що плата за послугу з передачі електричної енергії не є митом і має на меті не кількісне обмеження імпорту й експорту енергопродуктів, а відшкодування витрат оператора системи передачі, що забезпечує транспортування електричної енергії.
		Також апелянт вважає, що суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про залучення НКРЕКП до участі у справі в якості третьої особи.
		Представник скаржника в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав повністю.
		Представники відповідача в судовому засіданні проти доводів скаржника заперечили з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (зареєстрований в канцелярії суду за вх№ 01-04/6206/20 від 26.10.2020), рішення суду першої інстанції вважають законним та обґрунтованим, відтак, просять суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
		Зокрема, зазначають, що відповідач не заперечує необхідності здійснення оплати (та здійснює таку оплату) послуги з передачі електричної енергії, необхідної для забезпечення власних потреб як того вимагають вимоги договору, зокрема, п.4.1 якого визначений вичерпний перелік підстав для визначення планового та фактичного обсягів послуги з передачі електричної енергії. Проте, позовні вимоги вважає безпідставними, оскільки включення позивачем обсягів з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії є таким, що суперечить умовам договору та вимогам чинного законодавства України. Відповідач наголошує на тому, що законодавство України чітко визначає, що передача по відношенню до експортних/та або імпортних операцій є передачею електричної енергії у віртуальній точці на державному кордоні. Виходячи з цього, операція з купівлі-продажу електричної енергії у віртуальній точці між двома трейдерами на українському ринку (щодо якої не сплачується тариф на передачу та/або диспетчеризацію), жодним чином не відрізняється від купівлі продажу електричної енергії експортером на віртуальній точці на кордоні (щодо якої НКРЕКП встановило оплату послуги з передачі). Встановлення оплати за надання послуг з передачі при здійсненні операцій з експорту електричної енергії не передбачено договором і в даному випадку є додатковим митом. Право Європейського Союзу та Енергетичного Співтовариства імперативно забороняє встановлення оплати тарифу на передачу електричної енергії при здійсненні експорту, як захід, що є еквівалентним миту.
		Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши учасників справи, Західний апеляційний господарський суд встановив таке.
		ПрАТ НЕК Укренерго є юридичною особою, що утворена 29.07.2019 як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, внаслідок реорганізації шляхом перетворення ДП НЕК Укренерго відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 15.02.2019 № 73 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 № 829-р Про погодження перетворення державного підприємства Національна енергетична компанія Укренерго у приватне акціонерне товариство. НЕК Укренерго є правонаступником майна, усіх прав та обов`язків ДП НЕК Укренерго (а.с. 11-43 том І).
		НЕК Укренерго виконує функції оператора системи передачі - юридичної особи, відповідальної за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії.
		04.05.2019 між ДП НЕК Укренерго (ОСП) та ПрАТ ДТЕК Західенерго (користувач) укладено договір про надання послуг з передачі електричної енергії №0424-02013, згідно і умовами якого ОСП зобов`язується надавати послугу з передачі електричної енергії відповідно до умов цього договору, а користувач зобов`язується здійснювати оплату за послугу відповідно до умов цього договору (а.с. 44-62 том І).
		За умовами пункту 4.1 договору, для розрахунків за цим договором використовується плановий і фактичний обсяг послуги. Визначення фактичного обсягу послуги у розрахунковому місяці здійснюється: для ОСР на підставі даних щодо обсягів технологічних витрат електричної енергії на її розподіл електричними мережами ОСР;
		для електропостачальників на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії споживачами електропостачальника;
		для споживачів електричної енергії, які мають намір купувати електричну енергію для власного споживання за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку, незалежно від точки приєднання на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії цими споживачами;
		для споживачів електричної енергії, які приєднані до мереж ОСП, незалежно від способу купівлі електричної енергії (в електропостачальника за правилами роздрібного ринку чи за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку) на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії цими споживачами;
		для виробників електричної енергії на підставі даних щодо обсягів електричної енергії, необхідної для забезпечення власних потреб електричних станцій, на яких відсутня генерація.
		Ціна договору визначається згідно з діючим на момент надання послуги тарифом на послуги з передачі електричної енергії, встановленим Регулятором, та оприлюднюється ОСП на власному веб-сайті в мережі Інтернет. (п. 3.1 договору).
		Планова та фактична вартість послуги (грн) за цим договором визначається шляхом множення планового та фактичного обсягу послуги (МВттод) за розрахунковий період на тариф, встановлений Регулятором (грн/МВттод). На вартість послуги нараховується податок на додану вартість відповідно до законодавства України (п.5.1 договору).
		Згідно з умовами п.п 6.1, 6.5 договору, розрахунковим періодом за цим договором є 1 календарний місяць. Користувач здійснює розрахунок з ОСП за фактичний обсяг послуги протягом 3 банківських днів з дати отримання та на підставі акта приймання-передачі послуги, який ОСП надає користувачу протягом перших 5 робочих днів місяця, наступного за розрахунковим. Оплата послуги здійснюється на підставі рахунків, наданих ОСП або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою Системи управління ринком, з використанням кваліфікованого електронного підпису тієї особи, яка уповноважена підписувати документи в електронному вигляді, у порядку, визначеному законодавством.
		Відповідно до пункту 6.6 договору у разі виникнення розбіжностей за отриманим від ОСП за попередній розрахунковий місяць актом приймання-передачі послуги, користувач має право оскаржити зазначену в акті приймання-передачі послуги вартість послуги шляхом направлення ОСП повідомлення протягом 5 робочих днів з моменту отримання акта. Процедура оскарження не звільняє користувача від платіжного зобов`язання у встановлений договором термін. Якщо користувач не надає ОСП повідомлення з обґрунтуванням розбіжностей протягом 5 робочих днів з дати отримання акта приймання-передачі послуги, то вважається, що цей акт прийнято без розбіжностей.
		Згідно з пунктами 9.1-9.2 договору ОСП взяв на себе зобов`язання забезпечувати надання послуги з дотриманням установлених показників якості надання цих послуг відповідно до глави 2 розділу XI Кодексу системи передачі, а користувач здійснювати вчасно та у повному обсязі оплату за послугу на умовах, визначених цим договором.
		Цей договір набуває чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2019. Якщо користувач не направив ОСП у строк не менший ніж за місяць до закінчення терміну дії договору повідомлення про припинення дії договору, то цей договір вважається подовженим на наступний календарний рік на тих самих умовах (п.14.1 договору).
		Як стверджує позивач, ним було надано відповідачу послуг за період з липня 2019 по травень 2020 на загальну суму 435 891 269,99 грн, що підтверджується наступним:
		- актом коригування від 28.11.2019 (визначена згідно з п. 5.1 договору шляхом множення фактичного обсягу послуги на тариф) загальна фактична вартість послуг за липень 2019 року складає 129 994,40 грн. з ПДВ (а.с. 64-65 том І);
		- актом приймання-передачі послуги за вересень 2019 року від 30.09.2019, рахунком-фактури № 0424-02013/04/10/2019 від 04.10.2019 та актом коригування від 17.02.2020 до акту від 30.09.2019 приймання-передачі послуги (визначена згідно з п.5.1 договору шляхом множення фактичного обсягу послуги на тариф), загальна фактична вартість послуг за вересень 2019 року складає 10 608 055,08 грн з ПДВ (а.с. 66-69 том І);
		- актом приймання-передачі послуги за жовтень 2019 року від 31.10.2019 та рахунком-фактури № 0424-02013/04/11/2019 від 04.11.2019, загальна фактична вартість послуг за жовтень 2019 року складає 38 205 006,60 грн з ПДВ (визначена згідно з п.5.1 договору шляхом множення фактичного обсягу послуги на тариф) (а.с. 70-71 том І);
		- актом приймання-передачі послуги за листопад 2019 року від 30.11.2019 та рахунком-фактури № 0424-02013/04/12/2019 від 04.12.2019, загальна фактична вартість послуг позивача за листопад 2019 року складає 33 210 673,57 грн з ПДВ (визначена згідно з п.5.1 договору шляхом множення фактичного обсягу послуги на тариф) (а.с. 72-73 том І);
		- актом-приймання-передачі послуги за грудень 2019 року від 31.12.2019 та рахунком-фактуру № 0424 -02013/03/01/2020 від 03.01.2020, загальна фактична вартість послуг позивача за грудень 2019 року складає 36 702 645,26 грн з ПДВ (визначена згідно з п.5.1 договору шляхом множення фактичного обсягу послуги на тариф) (а.с. 74-75 том І);
		- актом приймання-передачі послуги за січень 2020 року від 31.01.2020 та рахунком-фактури № 0424 -02013 /04 /02 /20 0 від 04.02.2020, загальна фактична вартість послуг позивача за січень 2020 року складає 78 476 265,95 грн з ПДВ (визначена згідно з п. 5.1п. договору шляхом множення фактичного обсягу послуги на тариф) (а.с. 76-77 том І);
		- актом приймання-передачі послуги за лютий 2020 року від 29.02.2020 та рахунком-фактури № 0424-02013/04/03/2020 від 04.03.2020, загальна фактична вартість послуг позивача за лютий 2020 року складає 82 928 457,49 грн з ПДВ (визначена згідно з п.5.1 договору шляхом множення фактичного обсягу послуги на тариф) (а.с. 78-79 том І);
		- актом приймання-передачі послуги за березень 2020 року від 31.03.2020 та рахунком-фактури № 0424-02013/03/04/2020 від 03.04.2020, загальна фактична вартість послуг позивача за березень 2020 року складає 90 051 503,60 грн з ПДВ (визначена згідно з п.5.1 договору шляхом множення фактичного обсягу послуги на тариф) (а.с. 22-23 том ІІ);
		- актом приймання-передачі послуги за квітень 2020 року від 30.04.2020 та рахунком-фактури № 0424-02013/04/05/2020 від 04.05.2020, загальна фактична вартість послуг позивача за квітень 2020 року складає 41 442 724,06 грн з ПДВ (визначена згідно з п.5.1 договору шляхом множення фактичного обсягу послуги на тариф) (а.с. 24-25 том ІІ);
		- актом приймання-передачі послуги за травень 2020 року від 31.05.2020 та рахунком-фактури № 0424-02013/04/06/2020 від 04.06.2020, загальна фактична вартість послуг позивача за квітень 2020 року складає 24 135 943,98 грн з ПДВ (визначена згідно з п.5.1 договору шляхом множення фактичного обсягу послуги на тариф) (а.с. 27-28 том ІІ).
		Дані акти та рахунки були надіслані на адресу відповідача.
		Проте, як зазначає позивач, відповідач свої зобов`язання щодо оплати вартості отриманих послуг виконав не належним чином, здійснив лише часткову оплату послуг з передачі обсягів електричної енергії за вказаний період на загальну суму 10 057 706,43 грн.
		Листом від 05.05.2020 №12/339 повернув примірники актів приймання  передачі послуги за липень 2019 року  березень 2020 року підписані із зауваженнями, в яких відповідач вказував обсяги і вартість послуги без врахування експорту (а.с. 10-11 том ІІ).
		03.06.2020 позивач звернувся до відповідача із вимогою №01/20083 про виконання зобов`язань (а.с. 31 том ІІ), проте дана вимога була залишена без відповіді та задоволення, що стало підставою звернення до суду з позовом до АТ ДТЕК Західенерго про стягнення заборгованості у розмірі 425 833 563,56 грн.
		При винесенні постанови колегія суддів керувалася таким.
		За змістом ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		Права та обов`язки сторін виникли на підставі договору про надання послуг з передачі електричної енергії № 0424-02013 від 04.05.2019, який укладений належним чином, підписаний уповноваженими особами, у встановленому порядку не визнаний недійсним, отже, є чинним і обов`язковим для сторін.
		Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
		Частиною 1 ст. 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
		ПрАТ "НЕК "Укренерго" відповідно до ліцензії є оператором системи передачі та здійснює централізоване диспетчерське (оперативно-технологічне) управління об`єднаної енергетичної системи України.
		Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії регулюється Законом України "Про ринок електричної енергії".
		За приписами ст. 4 Закону України Про ринок електричної енергії учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються такі види договорів, зокрема: про надання послуг з передачі.
		Передача електричної енергії - транспортування електричної енергії електричними мережами оператора системи передачі від електричних станцій до пунктів підключення систем розподілу та електроустановок споживання (не включаючи постачання електричної енергії), а також міждержавними лініями (п. 60 ч.1 ст.1 Закону України Про ринок електричної енергії).
		Відповідно до ст.1 Закону України Про державний кордон України - державним кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору. 
		Міждержавна лінія електропередачі - лінія електропередачі, що перетинає кордон між Україною та іншою державою і з`єднує об`єднану енергетичну систему України з системою передачі суміжної держави (п.43 ч.1 ст.1 ЗУ Про ринок електричної енергії).
		Отже, в розумінні Закону України Про ринок електричної енергії передача електричної енергії при імпорті або експорті відбувається у віртуальній точці на державному кордоні.
		Згідно з приписами п.п.5.1-5.2. Кодексу системи передачі (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір про надання послуг з передачі електричної енергії визначає організаційні, технічні та фінансові умови, на яких ОСП здійснює передачу електричної енергії електричними мережами системи передачі.
		Договір встановлює обов`язки та права сторін у процесі передачі електричної енергії електричними мережами оператора системи передачі від виробників до систем розподілу та споживачів, а також при здійсненні її експорту, імпорту та транзиту.
		Укладення договорів про надання послуг з передачі електричної енергії є обов`язковою умовою надання користувачам доступу до системи передачі.
		АТ ДТЕК Західенерго здійснює свою діяльність на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії, виданої Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП або Регулятор) від 18.06.2019 №1074.
		Відповідно до п.4.ч.3.ст.30 Закону України Про ринок електричної енергії виробники мають право здійснювати експорт-імпорт електричної енергії.
		Відповідно до п.4 ст.33 Закону, оператор системи передачі надає послуги з передачі електричної енергії на підставі договору, укладеного на основі типового договору про надання послуг з передачі електричної енергії.
		На виконання вимог Закону та КСП, між сторонами укладено договір про надання послуг з передачі електричної енергії від 04.05.2019 №0424-02013, за умовами якого позивач зобов`язується надавати послуги з передачі електричної енергії, а відповідач зобов`язується здійснювати їх оплату відповідно до встановленого НКРЕКП тарифу.
		Умови договору є типовими та затверджені постановою НКРЕКП № 309 від 14.03.2018 Про затвердження Кодексу системи передачі.
		При цьому у п. 4.1 договору сторони погодили, що визначення фактичного обсягу послуги з передачі у розрахунковому місяці здійснюється:
		для ОСР на підставі даних щодо обсягів технологічних витрат електричної енергії на її розподіл електричними мережами ОСР;
		для електропостачальників на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії споживачами електропостачальника;
		для споживачів електричної енергії, які мають намір купувати електричну енергію для власного споживання за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку, незалежно від точки приєднання на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії цими споживачами;
		для споживачів електричної енергії, які приєднані до мереж ОСП, незалежно від способу купівлі електричної енергії (в електропостачальника за Правилами роздрібного ринку чи за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку) на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії цими споживачами;
		для виробників електричної енергії на підставі даних щодо обсягів електричної енергії, необхідної для забезпечення власних потреб електричних станцій, на яких відсутня генерація.
		Твердження скаржника про те, що обсяги експорту включаються при визначенні фактичного обсягу послуг у п.4.1 договору тільки на тій підставі, що експорт не є обов`язковим видом діяльності на відміну від виробництва, колегія суддів вважає хибною з огляду на те, що жодна діяльність з перелічених в п.4.1 договору не є обов`язковою, враховуючи вільний вибір видів ведення господарської діяльності.
		Крім того, пунктом 4.1 договору встановлено вичерпний перелік підстав для визначення планового та фактичного обсягів послуги з передачі електричної енергії.
		При цьому, обсяги експорту електричної енергії не враховуються при визначенні фактичного обсягу послуги з передачі, та більш того взагалі не надаються позивачем.
		Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач не заперечує необхідності здійснення оплати (та здійснює таку оплату) послуги з передачі електричної енергії, необхідної для забезпечення власних потреб як того вимагають вимоги договору та зокрема п.4.1.
		Відтак, в матеріалах справи наявні докази перерахування відповідачем за період з липня 2019 по березень 2020 на рахунок НЕК Укренерго вартості послуг з передачі електричної енергії в розмірі 10 057 706,43 грн з ПДВ, за передачу обсягів електричної енергії, що були спожиті товариством для власних потреб, тобто, без врахування експорту.
		Тобто, відповідачем здійснено оплату вартості послуг з передачі електричної енергії, однак, лише в частині вартості послуг, що були спожиті товариством для власних потреб у відповідності до умов договору. Адже включення НЕК Укренерго обсяги імпорту/експорту електричної енергії до обсягів послуги не передбачено умовами укладеного договору, які є обов`язковими для виконання сторонами. 
		Про відсутність і в законодавчих актах обов`язку сплати послуг з передачі експортованих обсягів електричної енергії свідчить аналіз впливу проекту постанови НКРЕКП Про затвердження Змін до Кодексу системи передачі, що має ознаки регуляторного акта, у розділі 4 Вибір найбільш оптимального альтернативного способу досягнення цілей яким НКРЕКП встановило, що необхідність прийняття вказаної Постанови викликана відсутністю відповідних положень у чинних нормативно-правових актах.
		Колегія суддів звертає увагу на те, що частиною предмету спору є вимоги про стягнення вартості послуг з передачі експортованих обсягів електричної енергії за період липень 2019-лютий 2020 років, тобто, за період, що передує прийняттю Постанови НКРЕКП від 07.02.2020 № 360.
		Щодо решти періоду, то слід зазначити, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.07.2020 у справі № 640/3041/20, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2020, було визнано протиправною та нечинною з моменту прийняття Постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 07.02.2020 №360 "Про затвердження Змін до Кодексу системи передачі" в частині змін до пунктів 5.1, 5.3, 5.6 глави 5, 6.2, 6.5 глави 6 Розділу ХІ, та змін до додатків 5 та 6 Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №309, що виключає підстави для нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електричної енергії протягом решти спірного періоду (березня  травня 2020 року).
		Відтак, враховуючи, що згідно з ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, то відповідно відсутні правові підстави для стягнення з відповідача відповідної частини заборгованості.
		Статтею 11 ГПК України визначено, що суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили.
		У разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України
		Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України Про ринок електричної енергії, цей Закон спрямований на імплементацію актів законодавства Енергетичного Співтовариства у сфері енергетики, а саме Директиви 2009/72/ЄС про спільні правила внутрішнього ринку електричної енергії та про скасування Директиви 2003/54/ЄС, Регламенту (ЄС) 714/2009 про умови доступу до мережі транскордонного обміну електроенергією та скасування Регламенту (ЄС) 1228/2003, Директиви 2005/89/ЄС про заходи для забезпечення безпеки інвестування до системи електропостачання та інфраструктури.
		Суб`єкти владних повноважень, а також суди при застосовуванні норм цього Закону беруть до уваги правозастосовну практику Енергетичного Співтовариства та Європейського Союзу, зокрема, рішення Суду Європейського Союзу (Європейського Суду, Загального Суду), практику Європейської Комісії та Секретаріату Енергетичного Співтовариства щодо застосовування положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у цій статті (ч. 11 ст. 2 Закону України Про ринок електричної енергії).
		Пункт 2 ч. 6 ст. 2. Закону встановлює, що КСП має відповідати вимогам нормативно-правових актів Енергетичного Співтовариства.
		Приписами статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, ратифікованого Верховної Радою України 15.12.2010 встановлені обмеження щодо додаткового ввізного або вивізного мита.
		Відповідно до ст. 11 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства нормативно-правова база Європейського Співтовариства з енергетики для цілей цього Договору означають: 1) директиву Європейського парламенту й Ради Європи 2003/54/ЕС, від 26.06.2003 стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку електроенергії; 2) директиву Європейського парламенту й Ради Європи 2003/55/ЕС від 26.06.2003 стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку природного газу; 3) постанову Європейського парламенту й Ради Європи 1228/2003/ЕС від 26.06.2003 стосовно умов доступу до мережі транскордонної передачі електроенергії.
		У ст. 94 Договору Інституції тлумачать будь-який термін чи інше поняття, використані в цьому Договорі як такі, що походять із законодавства Європейського Співтовариства відповідно до прецедентного права Суду чи Суду першої інстанції Європейських Співтовариств.
		Так відповідно до позиції суду Європейського союзу у справі № C-305/17 FENS vs Slovak Republic від 06.12.2018 щодо тлумачення положень Директиви 2003/54/ЄС, яка, як зазначено вище, є складовою права Енергетичного співтовариства, встановив, що закріплення плати за передачу при здійсненні експортних операцій є заходом еквівалентним до мита, оскільки таким заходом є будь-яка грошова плата, якою б малою вона не була та не залежно від її призначення та способу застосування, що накладається в односторонньому порядку на товари через те, що вони перетинають кордон, і яка не є митом у строгому розумінні.
		Крім того, щодо повноважень Секретаріату енергетичного Співтовариства слід зазначити, що ст. 67 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства передбачає, що Секретаріат Енергетичного Співтовариства, спостерігає за виконанням Сторонами взятих на себе зобов`язань за цим Договором та передає щорічні звіти про хід виконання зобов`язань Раді Міністрів.
		Таким чином, ратифікацією Договору про заснування Енергетичного Співтовариства Україна уповноважила Секретаріат Енергетичного Співтовариства на оцінку правомірності дій України, як сторони Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, на відповідність його умовам.
		В межах реалізації вищезазначених повноважень, Секретаріат Енергетичного Співтовариства дійшов висновку, що встановлення плати за передачу електричної енергії та за диспетчерське (оперативно-технологічне) управління суперечить положенням ст.41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства.
		Крім того, ст. 31 Угоди про Асоціацію між Україною, з однієї сторони та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі - Угода про Асоціацію), встановлює, що Сторони не повинні запроваджувати або зберігати в силі будь-які мита, податки або будь-які інші заходи еквівалентної дії, що накладаються на вивезення товарів або запроваджується у зв`язку з вивезенням товарів на іншу територію
		Проаналізувавши вищенаведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії порушує міжнародні зобов`язання України, та є перешкодою для інтеграції України з Європейським енергетичним товариством.
		Суд апеляційної інстанції звертає увагу на позиції Європейського Суду з прав людини, які він висловив, зокрема, в п. 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», п. 43 рішення у справі «Кобець проти України», відповідно до якої, суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».
		Тобто, встановлюючи істину в справі суд повинен базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини, щоб у суду не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву.
		Дослідження матеріалів справи дає підстави для висновку про те, що позивачем не доведено наявності обставин, які стали підставою для звернення до суду про стягнення оплати вартості за надання послуг з передачі при здійсненні операцій з експорту електричної енергії, та не надано на обґрунтування своїх доводів жодних належних і допустимих доказів, які би могли поза розумним сумнівом підтверджувати правомірність нарахування оплати за такі послуги.
		Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність включення позивачем обсягів з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії. Відтак, позовні вимоги є необґрунтованими, не доведеними належними та допустимими доказами, а тому до задоволення не підлягають.
		Щодо покликання апелянта на те, що в матеріалах справи відсутній переклад рішення Суду Європейського Союзу від 06.12.2018 у справі № С-305/17 FENS vs Slovak Republic, а отже суд першої інстанції безпідставно зіслався на нього, колегія суддів зазначає наступне..
		В матеріалах справи міститься лист Секретаріату Енергетичного Співтовариства №UA/О/01/30-01-2020 від 30.01.2020, який офіційно перекладений на українську мову та в ньому робиться посилання на дане рішення Європейського Союзу від 06.12.2018 (стор. 100-103 том І), а отже, судом першої інстанції не допущено порушення вимог законодавства в частині збирання доказів та надання їм належної оцінки.
		У апеляційній скарзі скаржник також зазначає, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального права відмовив йому у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору НКРЕКП.
		Апеляційний господарський суд зазначає, що у відповідності до ст.50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.
		Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
		У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.
		Отже, ГПК України передбачає можливість участі в судовому процесі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на предмет спору. Підставою для залучення судом до участі у справі осіб, які не є стороною у справі, в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, є обставини можливості впливу судового рішення зі спору на права та обов`язки цих осіб щодо однієї із сторін. При цьому учасники справи, звертаючись до суду із відповідним клопотанням про залучення особи, яка не є учасником справи, до участі у справі в якості третьої особи, мають обґрунтувати та довести можливість впливу судового рішення, ухваленого за результатом розгляду справи по суті спору, на права або обов`язки цієї особи щодо однієї із сторін.
		Однак, як правильно встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач у клопотанні про залучення НКРЕКП до участі у справі в якості третьої особи не зазначив, яким чином рішення у цій справі може вплинути на права або обов`язки НКРЕКП (а.с. 2-5, 92-94 том ІІ).
		Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині відхиляються.
		Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи та спростовуються вищенаведеним.
		Разом з тим, у контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
		Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що, приймаючи рішення про відмову у задоволені позову, місцевий господарський суд всебічно, повно і об`єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи.
		Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, не знайшло свого підтвердження, в зв`язку з чим підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення відсутні.
		Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
		Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Однак, апелянтом всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили факти, викладені в позовній заяві, а доводи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.
		З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
		Оскільки, апеляційна скарга до задоволення не підлягає, то відповідно понесені судові витрати на сплату судового збору за подання апеляційної скарги залишається за скаржником.
		Керуючись, ст.ст. 269, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -
		ПОСТАНОВИВ :
		1.Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Національна енергетична компанія Укренерго залишити без задоволення.
		2.Рішення Господарського суду Львівської області від 17.08.2020 у справі № 914/935/20 залишити без змін.
		3.Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.
		4.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбаченні ст.288 ГПК України.
		5.Справу повернути до Господарського суду Львівської області.
		 
		Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
		 
		 
		Головуючий суддяН.М. Кравчук 
		судді Г.Т. Кордюк 
		Б.Д. Плотніцький

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...