Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 331/8536/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Інші справи позовного провадження.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 15.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 16.11.2020.
Дата набрання законної сили: 28.10.2020
Номер судового провадження: 61-6899ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем України
		28 жовтня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 331/8536/17-ц
		 
		провадження № 61-6899св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		 
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., (суддя-доповідач), 
		Шиповича В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач - Олександрівський відділ державної виконавчої служби 
		м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 , на постанову Запорізького апеляційного суду від 26 лютого 2019 року у складі колегії суддів: 
		Полякова О. З., Крилової О. В., Кухаря С. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		1.     Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом 
		до Олександрівського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (далі - Олександрівський ВДВС м. Запоріжжя Головного ТУЮ у Запорізькій області) про визнання рішення незаконним та зобов`язання вчинити певні дії.
		Позов мотивовано тим, що ухвалою Жовтневого районного суду 
		м. Запоріжжя від 23 листопада 2015 року у справі № 331/8470/15-ц задоволено подання державного виконавця Жовтневого відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (далі - Жовтневий ВДВС ЗМУЮ ГТУЮ у Запорізькій області) про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон боржник: керівник товариства з обмеженою відповідальністю «Елеттротек Україна» (далі - ТОВ «Елеттротек Україна») - ОСОБА_1, стягувач: товариство з обмеженою відповідальністю «ЗМ Україна» (далі - ТОВ «ЗМ Україна»), та обмежено керівника підприємства-боржника ТОВ «Елеттротек Україна» - ОСОБА_1 у праві виїзду 
		за кордон, без вилучення паспортного документа. Виконання ухвали покладено на Державну прикордонну службу України.
		Зазначав, що у подальшому він припинив виконання обов`язків керівника ТОВ «Елеттротек Україна» та на час його звернення з цим позовом керівником зазначеного товариства була інша особа.
		У червні 2017 року він звертався до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя із заявою щодо скасування обмеження у праві виїзду за кордон, посилаючись на те, що підстави для його обмеження у праві виїзду за кордон відпали, оскільки він не був керівником підприємства-боржника ТОВ «Елеттротек Україна» та виконавче провадження завершене.
		Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області 
		від 30 листопада 2017 року у задоволенні його заяви про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон відмовлено.
		При цьому йому було роз`яснено, що вирішення цього питання, шляхом повідомлення Державної прикордонної служби, покладено на державного виконавця, який виніс кінцеву постанову у виконавчому провадженні.
		Зазначав, що ураховуючи зазначені роз`яснення суду він звертався із заявою про припинення тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон 
		до Олександрівського ВДВС м. Запоріжжя Головного ТУЮ у Запорізькій області, проте йому було відмовлено.
		Вважав, що відмова органу державної виконавчої служби у скасуванні обмеження його виїзду за межі України є незаконною, існування цього обмеження щодо нього позбавлене правової підстави, практичного змісту 
		та порушує права особи на вільне пересування, а його права підлягають захисту у судовому порядку.
		Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконною відмову Олександрівського ВДВС м. Запоріжжя Головного ТУЮ у Запорізькій області у знятті обмеження з нього у праві виїзду за кордон відповідно 
		від 06 листопада 2017 року та зобов`язати відповідача зняти обмеження керівника підприємства-боржника ТОВ «Елеттротек України» громадянина України ОСОБА_1 , у праві виїзду за кордон, без вилучення паспортного документа, що було накладено ухвалою Жовтневого районного суду 
		м. Запоріжжя від 23 листопада 2015 року у справі № 331/8470/15-ц.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 08 травня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.
		Визнано незаконною відмову Олександрівського ВДВС м. Запоріжжя Головного ТУЮ у Запорізькій області у знятті обмеження ОСОБА_1 
		у праві виїзду за кордон відповідно до повідомлення від 06 листопада 
		2017 року за вих. № 12319.
		Зобов`язано Олександрівський ВДВС м. Запоріжжя Головного ТУЮ 
		у Запорізькій області зняти обмеження керівника підприємства-боржника ТОВ «Елеттротек Україна» громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , у праві виїзду за кордон, без вилучення паспортного документа, що було накладено ухвалою Жовтневого районного суду 
		м. Запоріжжя від 23 листопада 2015 року № 331/8470/15-ц.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки виконавчий документ, за яким у рамках виконавчого провадження було накладено обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за кордон, повернуто стягувачу, тому підстави для обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України перестали існувати, та підлягають скасуванню.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Запорізького апеляційного суду від 26 лютого 2019 року апеляційну скаргу Олександрівського ВДВС м. Запоріжжя Головного ТУЮ 
		у Запорізькій області задоволено. Рішення Жовтневого районного суду 
		м. Запоріжжя від 08 травня 2018 року скасовано та позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушеного права, оскільки він звернувся 
		до суду із позовною заявою, а не зі скаргою на дії державного виконавця, 
		як це встановлено статтею 447 ЦПК України, та передбачено право сторін виконавчого провадження звернутись до суду зі скаргою, якщо вважають, 
		що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно 
		до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
		У касаційній скарзі, поданій у квітні 2019 року до Верховного Суду, 
		представник ОСОБА_3 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просила скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції є незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене 
		з неправильним застосуванням норм чинного законодавства, з надмірним формалізмом та ігноруванням багаторічного безпідставного обмеження його у вільному пересуванні за межі України. 
		Вважав, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що розгляд його скарги щодо відмови органу виконавчої служби 
		або бездіяльності такого органу підлягає розгляду у порядку статей 447, 
		448 ЦПК України, оскільки він не є стороною виконавчого провадження.
		Посилався на те, що нова редакція ЦПК України не передбачає обмеження 
		у праві виїзду за кордон.
		Вважав, що залишаючи без задоволення його позов, судом апеляційної інстанції, його позбавлено можливості у встановленому законом порядку захистити свої права, що суперечить положенням статті 16 ЦК України, статтям 55, 124 Конституції України та положенням Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2019 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи 
		із Жовтневого районного суду м. Запоріжжя.
		У липні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до Олександрівського ВДВС м. Запоріжжя Головного ТУЮ 
		у Запорізькій області про визнання рішення незаконним та зобов`язання вчинити певні дії було призначено до розгляду.
		Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 
		2015 року у справі № 331/8470/15-ц за поданням державного виконавця Жовтневого ВДВС Запорізького МУЮ Головного ТУЮ у Запорізькій області - Хохлова К. К. було обмежено ОСОБА_1 у виїзді за кордон без вилучення паспортного документа, як керівника підприємства-боржника 
		ТОВ «Елеттротек Україна» (а. с. 6-9).
		Вказану ухвалу суду ОСОБА_1 в апеляційному порядку не оскаржував, а 25 листопада 2016 року звертався до суду першої інстанції із заявою про перегляд зазначеної ухвали за нововиявленими обставинами.
		Ухвалою Жовтневого районного суду Запорізької області від 17 січня 
		2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 05 квітня 2017 року, заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2015 року 
		за нововиявленими обставинами залишено без задоволення (а. с. 57-59).
		При цьому зазначено, що посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі 
		на те, що він не є керівником ТОВ «Елеттротек Україна», може бути підставою для скасування заходів обмеження його виїзду за кордон, а не для перегляду ухвали за нововиявленими обставинами (а. с. 56).
		Постановою головного державного виконавця Олександрівського ВДВС 
		м. Запоріжжя Головного ТУЮ у Запорізькій області від 21 червня 2017 року, виконавчий документ, а саме наказ № 908/3212/15, виданий 24 липня 
		2015 року Господарським судом Запорізької області про стягнення 
		з ТОВ «Елеттротек Україна» на користь ТОВ «ЗМ Україна» суми заборгованості, на підставі пункту 5 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» повернуто стягувачу. Роз`яснено, 
		що виконавчий документ може бути повторно пред`явлено для виконання 
		у строк до 21 червня 2020 року (а. с. 53-54).
		При цьому, у вказаній постанові було зазначено, що згідно узагальненої судової практики Верховного Суду України «Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України» тимчасове обмеження громадянина України у праві виїзду за межі України законом покладено на суд, а припинення обмеження виїзду у зв`язку 
		з виконанням обов`язку за рішенням, що перебувало на виконанні, покладено на державного виконавця.
		2.     Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження 
		у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 
		2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції 
		до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга ОСОБА_1 , подана представником - ОСОБА_2 , підлягає частковому задоволенню.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні 
		чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним 
		і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог 
		і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушеного права, оскільки він звернувся до суду із позовною заявою, 
		а не зі скаргою на дії державного виконавця, як це встановлено 
		статтею 447 ЦПК України, та передбачено право сторін виконавчого провадження звернутись до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Проте з таким висновком Верховний Суд 
		не може погодитися виходячи з наступного.
		Відповідно до 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, 
		за винятком обмежень, які встановлюються законом.
		Статтею 313 ЦК України встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право 
		на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
		Згідно зі статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду 
		в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється 
		від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням 
		або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
		Статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини 
		і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання.
		Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
		На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві 
		в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
		Права, викладені у пункті 1 Протоколу Конвенції, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом 
		і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.
		Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється 
		від виконання свого обов`язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів.
		Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України 
		є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.
		Зокрема, у справі «Гочев проти Болгарії» Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином:
		У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку 
		із неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78-82).
		Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи 
		є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).
		Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
		Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості 
		(див. вказане вище рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», §124 і вказане вище рішення Європейського Суду «Фельдеш 
		и Фельдешне Хайлик против Венгрии», §35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймі, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. Рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 г. за справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, § 70).
		Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. за справою «Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, §60)...».
		Аналіз зазначених норм свідчить про те, що застосовуючи 
		статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов`язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
		Відповідно до частини п`ятої статті 441 ЦПК України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилання захисту права дитини 
		на належне утримання» від 03 липня 2018 року, суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України 
		за вмотивованою заявою боржника.
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження 
		в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до матеріалів справи 01 квітня 2013 року між ТОВ «Елеттротек України» та ОСОБА_1 було укладено контракт, відповідно до умов якого останньому було доручено здійснювати загальне керівництво товариством з дотриманням умов, передбачених контрактом, строком 
		до 31 грудня 2014 року (а. с. 10-15).
		Згідно даних витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 09 лютого 2016 року керівником ТОВ «Елеттротек Україна» є ОСОБА_4 (а. с. 16-20).
		У червні 2017 року ОСОБА_1 звертався до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя із заявою про скасування обмеження у праві виїзду за кордон з посиланням на те, що він не є керівником підприємства-боржника з лютого 2016 року.
		Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області 
		від 30 листопада 2017 року, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон. Роз`яснено заявнику, що вирішення цього питання, шляхом повідомлення Державної прикордонної служби, покладено на державного виконавця, який виніс кінцеву постанову у виконавчому провадженні (а. с. 22-23, 50-52).
		У вересні 2017 року ОСОБА_1 звертався до Олександрівського ВДВС м. Запоріжжя Головного ТУЮ у Запорізькій області із заявою щодо припинення тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, 
		що підтверджується відповідною заявою (а. с. 29-31).
		Згідно листа Олександрівського ВДВС м. Запоріжжя Головного ТУЮ 
		у Запорізькій області від 06 листопада 2017 року № 12319 ОСОБА_1 
		на його вищевказану заяву було повідомлено про те, що у рамкам виконавчого провадження не може бути винесена постанова про скасування обмеження у праві виїзду за межі України, оскільки виконавче провадження щодо боржника ТОВ «Елеттротек Україна» завершено на підставі 
		пункту 5 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Роз`яснено, що це питання заявник може вирішити у судовому порядку (а. с. 32).
		Закон України «Про виконавче провадження» закріплює, що тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон може бути застосовано до керівника боржника-юридичної особи.
		Не дивлячись на те, що юридична особа є самостійним учасником відносин, але саме керівник є тією особою, яка спрямовує і координує діяльність цієї юридичної особи.
		Отже ураховуючи зазначені особливі обставини цієї справи про те, 
		що ОСОБА_1 неодноразово звертався до суду та відділу державної виконавчої служби щодо скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон, які відмовляли йому у задоволенні його заяв із посиланням один на одного, виконував їх вказівки щодо порядку вирішення питання про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон, 
		а також ураховуючи те, що відбулися зміни процесуального закону, й те, 
		що оскільки вжиті заходи обмеження застосовано до особи, яка 
		на теперішній час не є керівником боржника-юридичної особи, 
		за обставинами цієї справи, Верховний Суд вважає, що такий обмежувальний захід підлягає скасуванню, оскільки за встановлених обставин обмеження права особи залишати країну не може уважатися виправданим.
		Оскільки ОСОБА_1 не є директором боржника - ТОВ «Елеттротек Україна» застосування вказаного обмеження не є необхідним для зобов`язання виконання судового наказу № 908/3212/15, виданого 24 липня 2015 року Господарським судом Закарпатської області про стягнення 
		з ТОВ «Елеттротек Україна» на користь ТОВ «ЗМ Україна» суми заборгованості.
		Згідно із частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
		Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд 
		у складі колегії Першої судової палати суддів Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 , задовольнити частково.
		Постанову Запорізького апеляційного суду від 26 лютого 2019 року скасувати.
		Скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, встановлене ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 
		ІПН: НОМЕР_1 , ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя 
		від 23 листопада 2015 року у справі № 331/8470/15-ц за поданням державного виконавця Жовтневого відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Хохлова Кирила Костянтиновича.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту 
		її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                    Є. В. Синельников
		 
		Судді:                                                                                               О. В. Білоконь
		 
		Н. Ю. Сакара
		 
		С. Ф. Хопта
		 
		В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...