Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 381/3650/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про спадкове право.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 15.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 16.11.2020.
Дата набрання законної сили: 12.11.2020
Номер судового провадження: 61-838ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		12 листопада 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 381/3650/17
		провадження № 61-838св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,
		 
		учасники справи:
		позивач   ОСОБА_1 , відповідач   ОСОБА_2 , треті особи: Фастівський об`єднаний міський військовий комісаріат, Міністерство оборони України, розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 09 вересня 2019 року у складі судді Саєнко О. Б. та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Матківської М. В., Марчук В. С., Сопруна В. В.
		 
		у справі за позовом ОСОБА_1 до  ОСОБА_2 , треті особи: Фастівський об`єднаний міський військовий комісаріат, Міністерство оборони України, про усунення від права на отримання державної грошової допомоги, пов`язаної зі смертю військовослужбовця, 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог
		У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що до 1994 року вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. 
		У період шлюбу у них народився син ОСОБА_3 . 
		02 квітня 2015 року  ОСОБА_3 було призвано на військову службу під час мобілізації, в особливий період та направлено для проходження військової служби до військової частини п/п 3036. 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер під час виконання обов`язків військової служби у антитерористичній операції в районі виконання бойових завдань за призначенням.
		У зв`язку із загибеллю сина вона має статус члена сім`ї загиблого та має право на пільги відповідно до статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». 
		ОСОБА_2 з моменту розірвання шлюбу із нею, фактично з 1994 року, спільно з сином не проживав, не був пов`язаний з ним спільним побутом, фактично самоусунувся від його виховання, матеріальної допомоги не надавав. 
		Вона матеріально утримувала сина та належним чином піклувалась про його здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток. 
		Рішенням Полтавського районного суду від 06 травня 2005 року ОСОБА_2 визнано безвісно відсутнім.
		Оскільки відповідач самоусунувся від покладених на нього батьківських обов`язків вважає, що є всі передбачені законом підстави для усунення його від права на отримання державної одноразової грошової допомоги, пов`язаної зі смертю військовослужбовця. 
		Враховуючи, що у національному законодавстві України відсутня регламентація питання усунення від права на отримання державної грошової допомоги, пов`язаної із загибеллю військовослужбовця, вона вважала, що до спірних правовідносин слід застосувати аналогію закону. 
		Найбільш подібними за змістом до таких спірних правовідносин, на її думку, є правовідносини з приводу усунення від права на спадкування, що передбачено статтею 1224 ЦК України, яку позивач вважає за необхідне застосувати при вирішенні спору. 
		На підставі вищевказаного, позивач просила усунути ОСОБА_2 від права на отримання державної грошової допомоги, пов`язаної із загибеллю військовослужбовця ОСОБА_3 .
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 09 вересня 
		2019 року відмовлено у задоволенні позову.
		Рішення місцевого суду мотивоване тим, що судом не встановлено порушення прав позивача відповідачем на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) їх сина, військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби. В свою чергу, суду в ході розгляді справи стало відомо, що свою частку цієї грошової допомоги позивач отримала та змогла розпорядиться нею на власний розсуд.
		Постановою Вінницького апеляційного суду від 04 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 09 вересня 2019 року залишено без змін.
		Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права. 
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У січні 2020 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 09 вересня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 грудня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. 
		 
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що вона має статус члена сім`ї загиблого відповідно до абзацу (4-8, 14) пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та має право на пільги відповідно до статті 15 цього Закону. Відповідач позбавлений права на пільги відповідно до статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», оскільки починаючи з 1994 року як батько фактично самоусунувся від виконання свого батьківського обов`язку щодо утримання сина.
		Судом не надано належної уваги тому, що відповідач самоусунувся від виконання свого батьківського обов`язку щодо належного утримання та виховання сина ОСОБА_4 , не проживав з ним однією сім`єю, спільного господарства не вів, спільного бюджету не мав, участі у вихованні сина не приймав, аліменти на утримання сина не сплачував, участі у задоволенні матеріальних та духовних потреб сина не приймав, життям сина не цікавився.
		Увесь обов`язок по утриманню та вихованню сина було покладено на неї.
		Відповідач не довів, що він, як батько, протягом усього життя сина виконував свій батьківський обов`язок, а суди на це не звернули уваги. 
		 
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		У квітні 2020 року  ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що як на час звернення до суду з позовом, так і на час розгляду справи право позивача на отримання державної грошової допомоги, пов`язаної із загибеллю сина військовослужбовця, ніяким чином та ніким, зокрема і ним, порушено не було, тому не потребувало захисту.
		Свою частку державної грошової допомоги, пов`язаної із загибеллю сина військовослужбовця ОСОБА_1 отримала та розпорядилася нею на власний розсуд.
		Рішенням Полтавського районного суду від 06 травня 2005 року було встановлено саме факт безвісної відсутності їх сина за місцем його тодішнього проживання разом із ОСОБА_5 та дочкою в місті Полтаві.
		ОСОБА_1 разом із сином не проживала в місті Полтаві чи у Полтавській області, де рішенням суду було встановлено факт його довготривалої відсутності. 
		Зазначене судове рішення було скасовано за його заявою рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 06 квітня 2018 року, яке набрало законної сили.
		Доводи касаційної скарги про те, що він самоусунувся від виконання батьківських обов`язків не відповідають дійсності, спростовуються показаннями свідків та матеріалами справи.
		Судами попередніх інстанцій при розгляді цієї справи були дотримані принципи верховенства права та належного здійснення правосуддя, які є основоположними елементами права на справедливий суд. 
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 07 лютого 2020 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Вінницького районного суду Вінницької області.
		24 лютого 2020 року справа № 381/3650/17 надійшла до Верховного Суду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 26 вересня 1994 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 12 травня 2011 року.
		Згідно із свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 19 вересня 1989 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Згідно з довідкою Фастівського об`єднаного міського військового комісаріату Київської області від 29 червня 2016 року № 4/1332 солдат ОСОБА_3 відповідно до наказу військового комісара цього військового комісаріату від 02 квітня 2015 року призваний на військову службу під час мобілізації, в особливий період направлений для проходження військової служби до військової частини п/п 3036.
		30 березня 2017 року ОСОБА_3 уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах осіб рядового, сержантського та старшинського складу.
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер у місті Авдіївці Донецької області, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 28 серпня 2017 року. Причиною смерті ОСОБА_3 стало наскрізне вогнепальне поранення правого плеча та грудної клітини в зоні Антитерористичної операції.
		Згідно з довідками Виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області від 19 вересня 2017 року №№ 1263, 1261 ОСОБА_1 зареєстрована по АДРЕСА_1 , де проживала разом з сином ОСОБА_3 до дня його смерті, вели спільне господарство і мати перебувала на утриманні сина.
		ОСОБА_3 навчався у цьому навчальному закладі з 1 до 9 класу та отримав у 2004 році свідоцтво про базову загальну середню освіту; батько за роки навчання сина у школі не з`являвся, що підтверджується довідкою № 159, виданою 21 вересня 2017 року Фастівським НВК «Ліцей інформаційних технологій  Спеціалізована загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 9».
		Згідно з відповіддю Вінницького районного військового комісаріату від 07 грудня 2017 року № 1864 ОСОБА_2 відповідно до облікових даних, що знаходяться у ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає по АДРЕСА_2 ; прийнятий на військовий облік Вінницьким РВК 11 вересня 1998 року та знятий з військового обліку по досягненню граничного віку перебування в запасі 15 січня 2004 року.
		ОСОБА_3 був зареєстрований по АДРЕСА_2 з 22 серпня 2014 року до 31 травня 2016 року разом з батьком ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою № 1255, виданою 11 грудня 2017 року Виконавчим комітетом Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області.
		Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 06 травня 2005 року у цивільній справі № 2-772/2005, яке набрало законної сили 07 червня 2005 року, ОСОБА_2 визнано безвісно відсутнім.
		Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 06 квітня 2018 року у цивільній справі № 128/3279/17, яке набрало законної сили 07 травня 2018 року, скасовано рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 06 травня 2005 року про визнання ОСОБА_2 безвісно відсутнім.
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
		Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві,  гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
		Відповідно до пункту 1 частини другої цієї статті одноразова грошова допомога призначається і виплачується, зокрема, у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби.
		Згідно зі статтею 16-1 цього Закону право на призначення й отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста. Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці  відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
		Згідно з приписами СК України правовий статус батьків включає сукупність прав і обов`язків, заснованих на факті споріднення з дитиною, а не спільного проживання з нею, як хибно вважає позивач. Належне здійснення особою батьківських обов`язків як передумова наявності батьківських прав презюмується, доки протилежне не буде встановлено у визначеному законом порядку. Такий підхід є однією з необхідних у демократичному суспільстві юридичних гарантій захисту особистих немайнових прав людини як від свавільного втручання держави, так і від зловживань з боку третіх осіб.
		Юридичним наслідком ухилення батька чи матері від їхніх обов`язків з виховання дитини є покладення на них згідно з частиною четвертою статті 155 СК України передбаченої законом відповідальності аж до позбавлення батьківських прав на підставі пункту 2 частини першої статті 164 СК України. Проте факт такого ухилення має бути доведеним у межах визначеної законом судової процедури, регламентованої статтями 164 і 165 СК України та відповідними приписами ЦПК України.
		Лише позбавлення особи батьківських прав згідно з частиною першою статті 166 СК України має наслідком втрату цією особою всіх прав, заснованих на спорідненості з дитиною (аналогічний наслідок також передбачав чинний до 01 січня 2004 року припис частини першої статті 74 Кодексу про шлюб та сім`ю України).
		Отже, за наявності визначених в СК України чи у КпШС України підстав, позивач могла вжити заходи для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 . 
		В іншому разі вона не може претендувати на те, щоб право на отримання одноразової грошової допомоги на випадок загибелі військовослужбовця, як і права на пільги, передбачені статтею 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», належали лише їй як матері ОСОБА_3 , оскільки такі права належать обом батькам з огляду на їх правовий статус, заснований на спорідненості з дитиною.
		За відсутності рішення суду про позбавлення особи батьківських прав, мати та батько мають рівні права й обов`язки щодо дитини, незалежно від перебування чи не перебування батьків у шлюбі та їх спільного чи окремого проживання. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (частина друга статті 141 СК України); близькі за змістом приписи були передбачені у статті 59 Кодексу про шлюб та сім`ю України).
		Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_2 не був позбавлений батьківських прав щодо сина ОСОБА_3 , а тому мав правове становище батька з усією сукупністю прав, заснованих на спорідненості зі своєю дитиною.
		Одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її отримання.
		Згідно з частиною першою статті 16-3 цього Закону у разі відмови якоїсь з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону, від призначення та отримання одноразової допомоги, або якщо одна із зазначених осіб у строк, встановлений пунктом 8 цієї статті (протягом трьох років з виникнення такого права), не реалізувала своє право на призначення та отримання такої допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги.
		Отже, виплата зазначеної допомоги батькам загиблого (померлого) військовослужбовця не ставиться у залежність від належного виконання ними батьківських обов`язків, а пов`язується з наявністю у них можливості мати та набувати права, засновані на спорідненості з дитиною, відсутністю відмови від отримання одноразової грошової допомоги та з поданням документів, передбачених Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.
		Відповідно до частини шостої статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів  військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві  резервістами.
		З огляду на повноваження таких органів державної влади та військового управління і відсутність у них реальної можливості у кожному випадку перевіряти належність виконання батьківських обов`язків набувачами одноразової грошової допомоги обґрунтованою є залежність її виплати від наявності правового статусу батька чи матері, заснованого на спорідненості з дитиною.
		Згідно зі статтею 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком: а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення; б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом); г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
		Вказаний перелік підстав, за яких призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, є вичерпним. З них лише підстава, визначена пунктом «г», пов`язана з поведінкою осіб, які претендують на отримання цієї допомоги як члени сім`ї, батьки або утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста. Проте з цієї підстави особа не усувається від права на отримання одноразової грошової допомоги, не позбавляється цього права. Таке право у неї не виникало, а її дії з подання завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги були спрямовані на протиправне присвоєння цього права.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.
		Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
		Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.
		Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що чинне законодавство України не передбачає можливості усунення матері чи батька загиблого військовослужбовця від отримання гарантованої державою одноразової допомоги, а стаття 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлює, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
		Викладене узгоджується із правовим висновком, висловленим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (провадження № 14-651цс18).
		Доводи касаційної скарги про те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 1224 ЦК України не заслуговують на увагу, з огляду на таке.
		Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). А до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
		Оскільки право на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовця належить не останньому, і вказане майнове право не входить до складу спадщини після загибелі військовослужбовця, а набувається у зв`язку з фактом його загибелі, приписи ЦК України щодо спадкування не застосовуються до регулювання спірних правовідносин між матір`ю та батьком загиблого.
		Тому суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що інститут усунення від права на спадкування, передбачений статтею 1224 ЦК України не може бути застосований до правовідносин щодо усунення відповідача від права на отримання державної грошової допомоги, пов`язаної зі смертю військовослужбовця.
		Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
		Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
		Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення  без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
		Керуючись статтями 400, 401, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 09 вересня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 грудня 2019 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді: І. В. Литвиненко
		 
		 В. С. Висоцька
		 
		  І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...