Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 902/677/20 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їхніх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності.
Надіслано для оприлюднення: 16.11.2020. Зареєстровано: 16.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 17.11.2020.
Дата набрання законної сили: 21.01.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
		вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018,  тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua 
		___________________________________________________________________________
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		РІШЕННЯ
		 
		"06" листопада 2020 р.          Cправа № 902/677/20   
		 
		Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича,  розглянувши у відкритому судовому засіданні  матеріали справи
		за позовом: Тульчинської єпархії Української Православної Церкви  (вул. Миколи Леонтовича, 41, м. Тульчин, Вінницька область, 23600)   
		до: Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації  (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21050) 
		до: Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)" (вул. Набережна, 48Б, с. Новоживотів, Оратівський район, Вінницька область, 22620)
		за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державного реєстратора Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації Салецького Ігоря Олександровича (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21050)
		про визнання рішення недійсним, скасування запису про реєстрацію змін до установчих документів 
		за участю секретаря судового засідання  Поцалюк Н.В.,
		представників сторін:
		позивача не з 'явився; 
		відповідача 1 Салецький  І.О. згідно витягу з ЄДРЮОФОПтаГФ;
		відповідача 2 Чубенко С.В. згідно ордеру;
		третя особа Салецький І.О. згідно витягу з ЄДРЮОФОПтаГФ    
		 
		                                                         ОБСТАВИНИ СПРАВИ:      
		На розгляд  Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява № 26 від 08.07.2020 Тульчинської єпархії Української Православної Церкви з вимогами до  Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації та Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)" про:
		- визнання незаконним та скасування в повному обсязі наказу № 39 від 02.04.2019 начальника Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації Салецького Ігоря Олександровича "Про реєстрацію статуту релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви в с. Новоживотів Оратівського району (у новій редакції)";
		- скасування запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за № 11611050001000561 від 08.04.2019, яким внесено зміни до установчих документів юридичної особи "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви" на релігійну організацію "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)";
		- скасувати запис (реєстраційну дію) в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за № 11611050001000561 від 08.04.2019, яким змінено керівника юридичної особи "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви" с. Новоживотів Оратівського району Вінницької області.
		Ухвалою суду від 13.07.2020 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/677/20 з призначенням до розгляду за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 03.09.2020.  При визначенні дати судового засідання судом враховано графік судових засідань та відпусток головуючого судді, а також приписи ч.4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки розгляду справи по суті продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) (із доповненнями, внесеними відповідно до Закону України від 30.03.2020 N 540-IX).
		28.07.2020 до суду надійшла заява №б/н від 27.07.2020  позивача про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:
		на стороні позивача - ОСОБА_1 , як священика керуючого Тульчинсько-Брацлавською єпархією;  
		на стороні відповідача - ОСОБА_2 , як священика керуючого Тульчинською єпархією Української Православної Церкви та Державного реєстратора Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації Скалецького Ігоря Олександровича .
		03.08.2020  від відповідача 1 - Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації до суду надійшов відзив № б/н та дати (вх. номер канц. суду 01-34/6794/20 від 03.08.2020) на позовну заяву.
		03.08.2020  від відповідача 1 - Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації до суду надійшли пояснення № б/н та дати (вх. номер канц. суду 01-34/6795/20 від 03.08.2020) щодо проведення реєстраційних дій по державній реєстрації статуту Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)"  у новій редакції.
		03.08.2020  від відповідача 1 - Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації до суду надійшло клопотання № б/н та дати (вх. номер канц. суду 01-34/6796/20 від 03.08.2020) про закриття провадження по справі з тих підстав, що правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем слід визначати відповідно до ч. 21 ст. 14, ч. 2 ст. 15 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".
		04.08.2020 від відповідача 2 - Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)"  до суду надійшло клопотання  № 68 від 31.07.2020  про закриття провадження у справі  з тих підстав, що даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах.
		04.08.2020 від відповідача 2 - Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)"  до суду надійшов відзив № 67 від 31.07.2020 на позовну заяву.
		Ухвалою  суду  від 03.09.2020, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, у судовому засіданні у справі № 902/677/20 відмовлено в задоволенні  заяви №б/н від 27.07.2020  позивача про залучення до участі у справі  третіх осіб.
		За наслідками судового засідання 03.09.2020 судом продовжено  строк підготовчого провадження по справі  на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 01.10.2020, про що 03.09.2020 постановлено відповідну ухвалу.
		24.09.2020 до суду надійшла заява №б/н від 24.09.2020  позивача про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:
		на стороні позивача - ОСОБА_1 , як священика керуючого Тульчинсько-Брацлавською єпархією;  
		на стороні відповідача - ОСОБА_2 , як священика керуючого Тульчинською єпархією Української Православної Церкви та Державного реєстратора Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації Салецького Ігоря Олександровича .
		01.10.2020 на електронну адресу суду надійшло клопотання № 138 від 30.09.2020 скріплене електронним цифровим підписом представника відповідача - Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)" адвоката Чубенко С.В. про зупинення провадження у справі.
		В підготовчому судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання від 01.10.2020, якою відмовлено в задоволенні заяви позивача № б/н від 24.09.2020 в частині залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:  на стороні позивача ОСОБА_1 , як священика керуючого Тульчинсько-Брацлавською єпархією; на стороні відповідача ОСОБА_2 , як священика керуючого Тульчинською єпархією Української Православної Церкви.
		Поряд з цим, розглядаючи заяву позивача № б/н від 24.09.2020 в частині залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача  Державного реєстратора Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації Салецького Ігоря Олександровича, суд дійшов висновку про її задоволення та залучення Державного реєстратора Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації Салецького Ігоря Олександровича до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, оскільки за висновком суду, винесене рішення в справі може вплинути на його права та обов`язки як суб`єкта державної реєстрації, який вчинив оскаржувану реєстраційну дію, про що 01.10.2020 судом постановлено відповідну ухвалу.
		За наслідками підготовчого судового засідання без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання від 01.10.2020, про відкладення підготовчого засідання на 07.10.2020, та відкладення розгляду клопотання представника відповідача 2 № 138 від 30.09.2020 про зупинення провадження у справі. 
		05.10.2020 до суду надійшли пояснення третьої особи щодо проведення оскаржуваних позивачем реєстраційних дій.
		Розглянувши, в судовому засіданні 07.10.2020, клопотання № 138 від 30.09.2020 про зупинення провадження у справі суд відмовив в його задоволенні, про що постановив відповідну ухвалу.
		Протокольною ухвалою від 07.10.2020 судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.11.2020.
		При розгляді справи по суті 05.11.2020 судом оголошено перерву до 06.11.2020. (протокол судового засідання від 05.11.2020)
		На визначену судом дату з`явились представники відповідачів та третьої особи. Позивач правом участі в засіданні суду не скористався. При цьому суд зважає, що про чс та місце розгляду справи представник позивача повідомлений під розписку в судовому засіданні 05.11.2020.
		З урахуванням неявки представника позивача суд зважає на положення ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якою передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
		В судовому засіданні 06.11.2020 прийнято  судове рішення.
		Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.
		Після виходу суду з нарадчої кімнати 06.11.2020 представники відповідача та третьої особи  не з`явився, у зв`язку з чим  вступна та резолютивна частина рішення долучена до матеріалів справи без її проголошення.         
		Стислий виклад позицій учасників судового процесу.
		Правовими підставами  звернення до суду позивача із вказаним позовом стало прийняття начальником Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації Салецьким Ігорем Олександровичем наказу № 39 від 02.04.2019 "Про реєстрацію статуту релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви в с. Новоживотів Оратівського району (у новій редакції)" та проведення на підставі даного наказу державної реєстрації змін до установчих документів і зміни керівника юридичної особи "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви"  на підставі рішення,  оформленого протоколом № 1 від 02.03.2019, що прийняте неповноважними  зборами "Релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви" .
		За доводами позивача наказ № 39 від 02.04.2019 начальника Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації Салецького Ігоря Олександровича є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки прийнятий з грубим порушенням            Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» позаяк затвердивши статут у новій редакції, начальник Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації Салецький Ігор Олександрович не перевірив відповідність поданих на реєстрацію документів законодавству та статуту релігійної громади, чинному на момент внесення змін у статут, а також прийняв документи за неповним переліком, тоді як зобов`язаний був перевірити, чи ухвалено рішення, оформлене протоколом № 1 від 02.03.2019 і подане для реєстрації нової редакції статуту, відповідно до порядку, визначеного у чинному статуті.
		Відтак, позивач вважає, що рішення відповідача 1 ухвалено з порушення чинного законодавства України та положень Статуту релігійної громади, що є зовнішнім втручанням у справи релігійної громади, яке потягло за собою порушення прав позивача на вільну зміну конфесійної приналежності.
		При цьому, з огляду на  зміну відповідачем 2 підлеглості у канонічних та організаційних питаннях, позивач вважає, що у нього виникло право правонаступництва на підставі п.6.1. та п.7.4. Статуту Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Покровської парафії УПЦ».
		Окрім того, позивач наголошує на не додержанні положень статуту релігійної громади в процедурі зміни підлеглості релігійною громадою у канонічних та організаційних питаннях.
		Відповідач - Управління у справах національностей та релігії Вінницької облдержадміністрації у відзиві на позовну заяву вказує, що позивач помилково вважає, що Управління у справах національностей та релігії Вінницької облдержадміністрації порушило цивільні права юридичної особи Тульчинської єпархії Української Православної Церкви  внаслідок реєстрації статуту у новій редакції іншої юридичної особи - Релігійна організація «Релігійна громада Свято-Покровської парафії УПЦ (ПЦУ)». Жодних рішень стосовно юридичної особи - Тульчинська єпархія Української Православної Церкви  ні Управління, ні державний реєстратор не приймали та не вирішували питання, які б могли порушити цивільні права зазначеної юридичної особи.
		При цьому відповідач наголошує, що Тульчинська єпархія Української Православної Церкви є окремою юридичною особою і не являється засновником чи учасником юридичної особи Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Покровської парафії УПЦ». 
		До того ж відповідно до п. 1.6. Статуту релігійна громада у своїй релігійній та адміністративно-фінансовій діяльності підпорядкована та підзвітна єпархіальному архієрею, а не Тульчинській єпархії Української Православної Церкви.
		Також відповідач 1 стверджує, що Управлінням у справах національностей та релігії Вінницької облдержадміністрації виконані всі вимоги передбачені статтею 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» при прийнятті пакету документів поданих повноважним представником Релігійна організація «Релігійна громада Свято-Покровської парафії УПЦ (ПЦУ)».
		Відповідач - Релігійна організація "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)"  у відзиві на позовну заяву зауважує, що відповідно до ч.4 Розділу 11 Перехідних та прикінцевих положень Закону України: «Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України», у разі якщо протягом чотирьох місяців (для релігійних громад - дев`яти місяців) з дня набрання чинності цим Законом та/або набрання чинності законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, релігійна організація (об`єднання) не внесла передбачених законом змін до своєї офіційної назви та не подала відповідні зміни до свого статуту (положення) на реєстрацію, її статут (положення) втрачає чинність у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації (об`єднання).
		Позивачем у справі названа Тульчинська єпархія Української Православної Церкви. Однак Тульчинська єпархія УПЦ не внесла передбачених законом змін до своєї офіційної назви, тому відповідно її статут (положення) втрачає чинність у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації (об`єднання), а відтак - Тульчинська єпархія Української Православної Церкви - не може бути позивачем у вказаній справі.
		Заперечує відповідач 2 посилання позивача на збори релігійної громади, що відбулись 12.02.2019 під головуванням ОСОБА_1, як на обставини справи, які мають значення для вирішення спору, оскільки вважає їх недійсними та такими, що не стосуються предмету у даній справі.
		Також відповідач 2 наголошує на тому, що релігійною громадою до Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації було надано весь перелік документів, який передбачений законодавством та який підтверджує у своїй позовній заяві позивач.
		Окрім того відповідач 2 акцентує увагу на тому, що парафіяльним (або загальним) зборам відповідача (релігійної громади - парафії) надано виключне право приймати рішення щодо управління Парафією. При цьому, Парафія у своїй релігійній та адміністративно-фінансовій діяльності підзвітна єпархіальному архієрею (п.1.6. Статуту в ред. 2007 р.), а не позивачу - Тульчинській єпархії Української Православної Церкви. Рішення загальних зборів релігійної громади від 02.03.2019, прийняті відповідачем 2, стосуються виключно питань щодо управління Парафією і не визначають питання щодо управління та контролю Тульчинської єпархії Української Православної Церкви чи її управління.
		Третя особа - Державний реєстратор Управління у справах національностей га релігії Вінницької облдержадміністрації в поясненнях вказує, що обставини, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги не відповідають дійсності, а позовні вимоги останнього не ґрунтуються на приписах чинного законодавства.
		За доводами третьої особи, реєстрація статуту Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (Православна Церква України)» у новій редакції була проведена у строгій відповідності до  положень Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців га громадських формувань». Наголошує, що відповідно до даних ЄДР та статутних документів Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви  (Православна Церква України)» не ліквідовувалася, не припиняла свою діяльність, не реорганізовувалась а залишилась юридичною особою в її первинному стані. Зміни відбулись лише в частині зміни канонічної приналежності релігійної громади, що відображено в статуті, найменуванні та керівника юридичної особи відповідно до рішень прийнятих загальними зборами релігійної громади 02.03.2019.
		Також зазначає, що спір, який виник у цій справі, стосується правовідносин з прийняття уповноваженим органом наказу з реєстрації статуту релігійної громади та здійсненням відповідних реєстраційних дій. Правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачами, стосуються питань діяльності релігійної громади, яка діє відповідно установчим документам, тому юрисдикцію спорів, що виникають з таких правовідносин, також слід визначати відповідно до частини 21 статті 14, частини 2 статті 15 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".
		З`ясувавши позицію представників сторін, третьої особи,  дослідивши наявні у  справі докази, суд встановив таке.
		Згідно Указу № 139 від 19.06.1996 керуючого Тульчинсько-Брацлавською єпархією УПЦ було призначено священика ОСОБА_1 настоятелем Свято - Покровського храму с. Новоживотів Оратівського району Тульчинської єпархії (а.с. 31).
		В подальшому у с. Новоживотів Оратівського району Вінницької області було також зареєстровано релігійну громаду Свято - Покровської парафії с. Новоживоті Оратівського району Тульчинської єпархії Української Православної Церкви, яка була  зареєстрована як юридична особа з відповідним кодом ЄДРПОУ 42787914.
		Згідно розпорядження № 232 від 13.05.2011 голови Вінницької обласної державної адміністрації зазначена релігійна громада як юридична особа є власником комплексу будівель та споруд  Свято - Покровського храму, загальною площею 437,65 кв.м., розташованого по вул. Набережній, 48-б у с. Новоживотів Оратівського району. (а.с. 38)
		На підставі протоколу № 1 від 10.03.2007 прийнято статут  Релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви. (а.с.205-208).
		Відповідно до п. 1.1. Статуту Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (парафія) - релігійна організація, первинний структурний підрозділ Української Православної Церкви (УПЦ), який безпосередньо входить до складу, Тульчинської  єпархії.
		Парафія створюється за бажанням віруючих з благословення єпархіального архієрея (п. 1.2. Статуту).
		Згідно п. 1.7 Статуту парафія як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і  Статуту.
		Членами громади є православні віруючі, клірики та миряни, які досягли 18- річного віку, визнають обов`язковість Статуту УПЦ, регулярно відвідують богослужіння і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє участь у богослужбовому житті (п. 2.2. Статуту).
		02.03.2019 проведено загальні збори Релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви, що оформлено протоколом № 1 (а.с. 188-193).
		За результатами зборів ухвалено ряд рішень, зокрема:
		про поновлення списку Парафіяльних зборів Релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви;
		про зміну підлеглості  у канонічних та організаційних питаннях Релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви та перехід під канонічне підпорядкування Православної Церкви України, змінивши при цьому назву на Релігійна організація «Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (Православної Церкви України);
		про обрання керівного органу Релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви у такому складі: голова Парафіяльної ради   ОСОБА_5 , заступник голови Парафіяльної ради - ОСОБА_7, скарбник - ОСОБА_8;
		про доручення ОСОБА_5 звернутися  до Управління у справах у справах релігій і національностей Вінницької облдержадміністрації для інформування про зміну підлеглості у канонічних та організаційних питаннях Релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви та її перехід під канонічне підпорядкування Православній Церкві України і у зв`язку зі зміною назви «Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви України (Православної Церкви України)»;
		про прийняття статуту Релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви у новій редакції змінивши назву на Релігійна організація "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)» та доручення голові загальних зборів підписати статут від імені членів релігійної громади;
		про доручення громадянці України - ОСОБА_5 звернутися та подати необхідні документи до Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації щодо внесення відповідних змін до установчих документів Релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви та змін в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, із зміною назви на Релігійна організація "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) з наданням їй права від імені релігійної громади підписувати та подавати необхідні документи, включаючи заяви (форми реєстраційних карток), цей протокол, статут релігійної громади та інші документи, передбачені чинним законодавством України, з метою внесення змін до відомостей про релігійну громаду, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, запитувати та отримувати (в тому числі оригінали) будь-які документи, у разі необхідності вносити плату за дії, що пов`язані з такою державною реєстрацією.
		За прийняті рішення проголосували 99 відсотків від всіх членів релігійної громади, які були присутні на загальних зборах, протокол загальних зборів підписаний головою та секретарем загальних зборів та належним чином завірені підписи голови та секретаря загальних зборів. Крім того, до протоколу № 1 доданий Додаток № 1 від 02.03.2019 список осіб, які брали участь у загальних зборах релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви голосували за прийняті рішення і власноручно підписалися за прийняті рішення.
		13.03.2019 через територіальне відділення «Замостя» ЦНАП Вінницької міської ради до Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації подано заяви із повідомленням про проведення 02.03.2019 загальних зборів членів Релігійної громади Свято-Покровської парафії УПЦ, на яких прийнято рішення щодо зміни підлеглості релігійною громадою та перехід під канонічне підпорядкування ПЦУ, щодо прийняття статуту релігійної громади у новій редакції у зв`язку із зміною підлеглості та перевибори керівних органів релігійної громади. 
		Наказом начальника Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації № 39 від 02.04.2019 зареєстровано статут Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)» у новій редакції, відповідно до якого Релігійна організація "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)» (далі Парафія), є правонаступницею Релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви і згідно рішення загальних зборів (Протокол №1, від 02.03.2019) є первинним структурним підрозділом Української Православної Церкви (Православної Церкви України) (УПЦ (ПЦУ)), який безпосередньо входить до складу Вінницько-Тульчинської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України).
		Відповідно п. 4 Розділу І Статуту парафія є неприбутковою релігійною організацією, яка реєструється та здійснює свою діяльність при дотриманні діючого законодавства України, Статуту Православної Церкви України, Статуту (положення) про управління Православної Церкви України, Статуту "Управління Вінницько-Тульчинської єпархії УПЦ (ПЦУ)", а також цього Статуту.
		Відповідно п. 7 Розділу І  Статуту Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)» є юридичною особою і володіє правами у рамках, визначених цим Статутом, Статутом Православної Церкви України, Статутом (положенням) про управління Православної Церкви України та Статутом "Управління Вінницько-Тульчинської єпархії УПЦ (ПЦУ)".
		Відповідно п. 1 Розділу ІІ Статуту органами парафіяльного управління є: загальні та парафіяльні збори, очолювані настоятелем та Парафіяльна рада, підзвітна настоятелю.
		Загальні та парафіяльні збори складаються з православних віруючих, кліриків та мирян, які досягли 18-річного віку, визнають обов`язковість Статуту Православної Церкви України, Статуту (положення) про управління Православної Церкви України, регулярно відвідають богослужіння та сповідь, перебувають у канонічному послухові настоятелю і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь, у богослужбовому житті. Загальні та парафіяльні збори скликаються настоятелем, парафіяльною радою (або з благословення архієрея - благочинним) не рідше одного разу на рік (п.2 Розділу ІІ Статуту).
		Загальні збори приймають рішення про зміну підлеглості (юрисдикції) парафії (релігійної громади). Таке рішення ухвалюється не менше 2/3 голосів від всієї кількості членів загальних зборів парафії (релігійної громади) (п.3.1 Розділу ІІ Статуту)
		Згідно п. 7 Розділу ІІ Статуту парафію очолює настоятель, якого призначає єпархіальний архієрей. Настоятель: керує причтом; веде облік протоколів парафіяльних зборів; повноважно представляє парафію при вирішенні канонічних, богослужбових, катехизаторських, педагогічних, благодійних та церковно-громадських питань; скликає парафіяльні збори та головує на них; має право накласти "вето" на рішення парафіяльних зборів і парафіяльної ради з наступною передачею цього питання на розгляд єпархіального архієрея або з його згоди - благочинного; може брати участь у роботі парафіяльної ради; повноважно представляє парафію перед органами державної влади та місцевого самоврядування; у рамках штатного розпису призначає осіб, які беруть участь у богослужінні (окрім членів причту) та в іншій релігійній діяльності, пов`язаній із здійсненням цілей і завдань парафії; веде офіційне церковне листування, засвідчує довідки про здійснення хрещень та вінчань; веде богослужбовий журнал і забезпечує збереження парафіяльного архіву; наглядає за станом храму і наявністю всього необхідного для здійснення богослужінь та іншої діяльності парафії у відповідності з її цілями і завданнями; подає єпархіальному архієрею щорічні звіти про стан парафії. 
		08.04.2019 державним реєстратором Управління у справах національностей га релігії Вінницької облдержадміністрації Салецьким І.О. внесено відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про зміну до установчих документів та керівника юридичної особи Релігійної  організації "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (Православної Церкви України), про що зроблено відповідні записи за № 11611050001000561 та № 11611070002000561.
		Встановлені судом на підставі поданих у справу доказів обставини стали підставою для звернення позивача до Господарського суду Вінницької області з відповідним позовом.
		Слід відмітити, що у вирішення питання підсудності даного спору господарському суду, суд виходив із спірних правовідносин та суб`єктного складу. Так, спір виник у наслідок реалізації особистих немайнових прав членів релігійної громади, стосується питань участі у створенні та діяльності релігійної громади, зміни канонічного підпорядкування та внесення відповідних змін до статуту, тобто має приватно-правовий характер. Водночас до суб`єктного складу на момент звернення до суду входив позивач як юридична особа та державний реєстратор, а згодом відповідачі як юридичні особи, що дає підстави для віднесення вказаного спору до юрисдикції господарського суду.
		Окрім того, слід врахувати ряд правових позицій Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20.11.2019 по справі №910/8132/19, Касаційного адміністративного суду у складі ВС у постанові від 08.11.2019 по справі №807/2297/15, Касаційного господарського суду у складі ВС у постанові від 19.06.2018 по справі №905/3377/15, у яких жодним чином не йдеться про те, що спір щодо зміни канонічного підпорядкування релігійної громади не підлягає розгляду у судах загальної юрисдикції з підстав відокремлення держави від церкви. Натомість навпаки у названій постанові Великої Палати ВС йдеться про те, що правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем, стосуються питань участі позивача у створенні та діяльності релігійної громади, Велика Палата Верховного Суду вважає, що такі правовідносини є тісно пов`язаними з правовідносинами щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації, а юрисдикцію спорів, що виникають з таких правовідносин, також слід визначати відповідно до частини двадцять першої статті  14, частини другої статті  15 Закону №  987-ХІІ. 
		Відтак, суд визнає необґрунтованими клопотання відповідачів № б/н та дати (вх. номер канц. суду 01-34/6796/20 від 03.08.2020) та  № 68 від 31.07.2020  про закриття провадження у справі, та залишає їх без задоволення.
		Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень відповідачів, а також щодо оцінки наявних у справі доказів,  суд виходив із такого.
		Відповідно до ст. 55 Господарського кодексу України господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
		Разом з тим, відповідач 2 у цій справі є релігійною організацією, і суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення такої організації врегульовано Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації». (надалі - Закон)
		За змістом ст. 7 Закону релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).  Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).
		Відповідно до ст. 8 Закону в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи» від 17.01.2019 № 2673-УІІІ, Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.
		Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).
		Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.
		Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.
		Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.
		Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.
		Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону.
		Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).
		Відповідно до ч.2 ст.12 Закону статут релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з`їздах, конференціях.
		За змістом  ч.1 ст.14 Закону  для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її І досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
		Відповідно до ч.22 ст.14 Закону України зміни і доповнення статутів (положень) релігійних організацій підлягають реєстрації в тому ж порядку і в ті ж терміни, що і реєстрація статутів (положень).
		В силу положень  ч.3 ст.1 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі - Закон України) кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.
		Підставою звернення до суду з позовом стало, на переконання позивача, порушення його прав на вільну зміну конфесійної приналежності.
		Статтею 55 Конституції України         закріплено гарантію кожному на захист прав і свобод у судовому порядку. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями         ст. 124 Конституції України         юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
		Нормами         Господарського процесуального кодексу України         визначено завдання господарського судочинства, зокрема це справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою         ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав         і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
		Згідно з ч.2         ст.4 Господарського процесуального кодексу України         юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		У         статті 5 ГПК України         визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Конституційний Суд України у рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1         статті 4 Цивільного процесуального кодексу України         (справа про охоронюваний законом інтерес), роз`яснив поняття "охоронюваний законом інтерес".
		Так, поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать         Конституції         та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
		Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Підстава позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
		Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
		Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
		Отже, інтерес позивача має бути законним, не суперечити         Конституції         і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано в резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.
		Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша         статті 16 ЦК України).
		Відповідно до         ст. 15 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі         ст. 20 Господарського кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Згідно із ч.1         ст. 16 ЦК України         кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		За змістом положень вказаних норм, суд, шляхом вчинення провадження у справах, здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
		Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Разом з тим, особа, права якої порушені, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, якщо він передбачений чинним законодавством або договором. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
		Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, господарський суд виходить насамперед із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення         гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
		Отже, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.
		При цьому, відповідно до частини 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України на позивача як і на інші сторони покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
		Так, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні статей 76,77 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача. Тобто, законодавець пов`язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача.
		Разом з тим, позивачем в позовної заяві не обґрунтовано та не підтверджено доказами,  делегування йому права управління та контролю Релігійною організацією «Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)».
		Як встановлено судом, відповідач 2 є юридичною особою. При цьому, позивач не є засновником чи учасником відповідача 2.
		Відповідно до п. 1.6 статуту Релігійної організацією «Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви» (редакція від 10.03.2017) Парафія у своїй релігійній та адміністративно-фінансовій діяльності підзвітна єпархіальному архієрею, а не Тульчинській єпархії Української Православної Церкви.
		Суд також зазначає, що при зверненні з позовом до суду позивачем не надано установчих документів Тульчинської єпархії Української Православної Церкви. При цьому, за доводами відповідачів та третьої особи, які не заперечуються та не спростовуються позивачем, Тульчинська єпархія Української Православної Церкви складається з парафій, зокрема, Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви». Тобто, Тульчинська єпархія Української Православної Церкви не утворювала зазначену Парафію, а навпаки, внаслідок об`єднання різних парафій і існує Тульчинська єпархія Української Православної Церкви.
		Суд зазначає, що спірні рішення, прийняті відповідачем 2, стосуються виключно питань щодо управління Парафією і не визначають питання щодо управління та контролю Тульчинською єпархією Української Православної Церкви.
		Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
		Відсутність порушеного права         чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті та         є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
		За наведених обставин суд дійшов переконливого висновку про те, що рішення загальних зборів членів Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)», оформлене протоколом № 1 від 02.03.2018, Статут Релігійної організації  «Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)» та наказ начальника Управління від 02.04.2019 року № 39 «Про реєстрацію статуту релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви» (у новій редакції)» в жодному випадку не може порушувати, не визнавати та/або оспорювати будь-які права та/або законні інтереси Тульчинської єпархії Української Православної Церкви.
		Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
		Згідно з положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.
		Судом кожній стороні судом була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
		Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.
		Згідно з ч.4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		Згідно         ст. 86 Господарського процесуального кодексу України         суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Таким чином, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Тульчинської єпархії Української Православної Церкви є необґрунтованими та недоведеними, не відповідають вимогам чинного законодавства, у зв`язку з чим не підлягають задоволенню.
		Щодо інших доводів учасників справи, суд зважає на      висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1      статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод      зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі                         статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
		Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
		Решта долучених до матеріалів справи доказів та наданих сторонами пояснень була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.
		При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.
		Відповідно до      ст. 129 Господарського процесуального кодексу України      витрати по сплаті судового збору покладаються      на позивача.
		Окрім того, судом розглянуто вимогу  відповідача 2, наведену у прохальній частині відзиву на позовну заяву про стягнення з позивача судових витрат, які за попереднім розрахунком складаються з витрат на правничу допомогу в розмірі 9      000,00 грн.
		Відповідно до ч.ч. 1, 2, ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
		1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
		2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		За приписами ч.ч. 3 - 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
		Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
		Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
		Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:
		1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність");
		2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 ЦК України;
		3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;
		4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;
		5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";
		6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
		Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
		У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності ввід конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
		На підтвердження понесення витрат на правничу правову допомогу відповідачем 2 надано квитанції № 27737371 від 30.07.2020 на 4      900,00 грн та №б/н від 31.07.2020 на 4      100,00 грн  про сплату РО «Свято-Покровської парафії УПЦ (ПЦУ)» через ОСОБА_5   на користь ОСОБА_6  грошових коштів в загальному розмірі 9 000,00 грн. В призначенні платежу означених квитанцій зазначено наступне: "Договір про надання правничої допомоги № 47 від 24.07.2020» 
		Верховний Суд у своїй постанові від 14.05.2019 по справі 922/576/18 зазначив , що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
		Відповідно до правової позиції Верховного Суду у справі №821/1594/17,  належним доказом для відшкодування витрат на правову допомогу є документи, у яких конкретизовано справу, в якій таку допомогу надано.
		Разом з тим, матеріали справи не містять, і відповідачем не надано, Договору про надання правничої допомоги, на який є посилання в квитанціях, де  було б визначено розмір та порядок обчислення адвокатського гонорару, порядок та строки його виплати, тощо. Окрім того, відповідачем 2 не надано суду акту виконаних робіт за Договором про надання правничої допомоги в межах справи № 902/677/20, що виключає можливість перевірити обсяг наданих послуг і виконаних робіт та їх вартість.
		Враховуючи викладене, витрати відповідача 2 на правничу допомогу суд залишає за відповідачем 2.
		Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд, 
		 
		                                                 УХВАЛИВ:
		В задоволенні позову відмовити.
		Судові витрати позивача залишити за Тульчинською єпархією Української Православної Церкви.
		Судові витрати відповідача 2 залишити за Релігійною організацією "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)" .
		Примірник рішення направити учасникам  рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
		 
		Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені        ст. 241 ГПК України.
		Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст.  256,        257 ГПК України.
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		Повне рішення складено 16 листопада 2020 р.
		 
		 
		 
		                  Суддя                                                                 Матвійчук В.В.    
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		віддрук. прим.:
		1 - до справи
		2 - позивачу  (вул. Миколи Леонтовича, 41, м. Тульчин, Вінницька область, 23600) 
		3 - відповідачу 1  (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21050) 
		4 - відповідачу 2 (вул. Набережна, 48Б, с. Новоживотів, Оратівський район, Вінницька область, 22620)
		5 - третій особі (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21050)

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...