Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/45304/19-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів».
Надіслано для оприлюднення: 16.11.2020. Зареєстровано: 17.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 17.11.2020.

Номер судового провадження: 2-4917/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		печерський районний суд міста києва
		Справа № 757/45304/19-ц 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		12 листопада 2020 року                                     Печерський районний суд м. Києва
		суддя Батрин О.В.
		секретар судового засідання Шевченко Т.В.,
		справа № 757/45304/19-ц
		учасники справи:
		позивач: ОСОБА_1 
		відповідач: Акціонерне товариство «Приватбанк»
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживача та стягнення грошових коштів,
		представник позивача ОСОБА_2 ,
		представники відповідача: Кобзар Ю.Б., Куценко О.В.
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		У серпні 2019 позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ КБ «Приватбанк» справа, відповідно до якого просив стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на його користь за договорами: 
		-№ SАMDN01000736536446 від 16.07.2013 суму банківського вкладу у розмірі 81 200 грн., суму відсотків у розмірі 75 246 грн. 
		-№ SАMDN01000736536702 від 16.07.2013 суму банківського вкладу у розмірі 81 200 грн., суму відсотків у розмірі 75 246 грн.
		-пеню в розмірі 28 953 грн. 92 коп. з розрахунку подвійної облікової ставки національного банку України, розрахованої за період з 17.10.2013 року по 01.08.2019 року, виходячи із суми вкладу
		-3% річних в розмірі 28 217 грн. 56 коп. розрахованої за період з 17.10.2013 року по 01.08.2019 року, виходячи із суми вкладу
		-інфляційні втрати в розмірі 279 279 грн. 28 коп., розраховані за період з 17.10.2013 року по 01.08.2019 року, виходячи із суми вкладу
		а всього штрафні санкції становлять 649 344 грн. 38 коп.
		Позовні вимог мотивовані тим, що сторонами укладені наведені договори банківського вкладу. 5 серпня 2019 року позивач подав банку заяву про розірвання договорів, виплату коштів. Проте, станом на 19 серпня 2019 року відповідач кошти не повернув та не повідомив позивача про розірвання договорів. У зв`язку з чим, позивач звернувся з цим позовом до суду та просив його задовольнити.
		Ухвалою суду від 28 серпня 2019 відкрито провадження у справі за правилами позовного (загального) провадження та призначено підготовче провадження на 21 листопада 2019 (а.с. 16).
		20 вересня 2019 року до суду від представника відповідача АТ КБ «Приватбанк» Кобзар Ю.Б. надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 23-32), в якому просить відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що відокремлений підрозділ АТ «КБ «Приватбанк» на території АРК та міста Севастополя не мав правових підстав та можливості здійснювати банківську діяльність після окупації АРК та міста Севастополя, доступ до первинних документів (у тому числі оригіналів договорів та касових документів) клієнтів Кримського РУ ПАТ КБ «Приватбанк» на даний час є обмеженим. На даний час Автономна некомерційна організація «Фонд захисту вкладників» Російської Федерації взяла на себе зобов`язання здійснювати компенсаційні виплати, в тому числі клієнтам Філії «Кримське РУ ПАТ КБ «Приватбанк», у якому договори банківського вкладу укладались сторонами. Позивач не надав доказів укладення договорів та внесення грошових коштів на рахунок у банку. Ним неправильно нараховані відсотки, 3% річних, інфляційні втрати. Просила застосувати наслідки спливу позовної давності до позовних вимог про стягнення 3% річних, інфляційних втрат, пені. Крім того, просила суд застосувати правові позиції постанови Верховного Суду від 21.02.2018 у справі 759/13727/15-ц з урахуванням прийнятої ухвали від 31.07.2018, в частині необхідності здійснення правильного розрахунку пені та застосування наведеної Верховним Судом формули пені при розгляді справи та ухваленні судового рішення. У разі задоволення позовних вимог зазначити в резолютивній частині рішення, що суми коштів, які підлягають стягненню з банку, зазначені без відрахування податків і зборі, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку.
		21 листопада 2019 року у справі закрито підготовче судове засідання, справу призначено до судового розгляду на 20 лютого 2020 року (а.с. 38).
		13 травня 2020 року до суду від представника позивача ОСОБА_2 надійшла відповідь на відзив відповідача (а.с. 48-50), відповідно до якої заперечила щодо відзиву відповідача та вказала, що оригінали депозитних договорів та квитанцій про внесення коштів по вказаним депозитним договорам знаходяться у позивача, які надасть суду для огляду під час судового розгляду по суті. Наполягла, що нею правильно здійснено нарахування відсотків на вклад, штрафних санкцій відповідно до положень ст. 625 ЦК України, а саме 3% річних та інфляційних втрат, пені. Посилання представника відповідача, що на даний час Автономна некомерційна організація «Фонд захисту вкладників» Російської Федерації взяла на себе зобов`язання здійснювати компенсаційні виплати, в тому числі клієнтам Філії «Кримське РУ ПАТ КБ «Приватбанк» спростувала тим, що договори банківського вкладу укладались на території України, банк є діючою установою, а тому повинен нести відповідальність пере позивачем як вкладником щодо не повернення суми вкладів.
		16 липня 2020 року до суду надійшла зава від представника відповідача АТ КБ «Приватбанк» Куценка О.В. про залучення в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ТОВ «ФК «Фінілон», оскільки останнє на підставі договору про переведення боргу від 17.11.2014 замість АТ КБ «Приватбанк» стало боржником за депозитними договорами, укладеними сторонами (а.с. 64-67), у задоволенні якої ухвалою суду від 12 листопада 2020 року, занесеною до протоколу судового засідання, відмовлено на підставі ч. 1 ст. 53 ЦПК України, оскільки заява подана після закриття підготовчого судового засідання.
		16 липня 2020 року до суду надійшли письмові заперечення від представника відповідача АТ КБ «Приватбанк» Куценка О.В., відповідно до яких позивачем неправильно встановлено період нарахування відсотків. Щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат зазначив, що у банку не виник обов`язок щодо їх виплати, оскільки позивачем була подана заява про розірвання договорів банківських вкладів 8 серпня 2019 року (а.с. 69-71).
		16 липня 2020 року до суду надійшли письмові пояснення від представника відповідача АТ КБ «Приватбанк» Куценка О.В., відповідно до яких вважає, що належним відповідачем у справі має бути ТОВ «ФК «Фінілон» (а.с. 73-75).
		Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві.
		Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на обставини викладені у відзиві, письмових запереченнях та поясненнях.
		Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, дійшов таких висновків.
		Статтею 1 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (п. 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (п. 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (п. 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (п. 3).
		Преамбула Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначає, що метою цього Закону є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.
		Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - це  операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
		За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (ч. 1 ст. 1058 ЦК України).
		Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежність надання цих послуг.
		Враховуючи викладене, слід дійти висновку про поширення положень Закону України «Про захист прав споживачів» на спірні правовідносин.
		Зазначені правові позиції викладені у постановах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі № 6-37цс16 та від 1 червня 2016 року у справі № 2558цс15.
		Відповідно до ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
		Згідно з ч. 1 ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
		Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
		Відповідно до ч. 1 ст. 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
		Пунктом 1.4 глави 1 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516 (далі - Положення) передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
		Грошові кошти в національній та іноземній валюті або банківські метали, залучені від юридичних і фізичних осіб, обліковуються банками на відповідних рахунках, відкриття яких здійснюється банком на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу або договору банківського рахунку та інших документів відповідно до законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України з питань відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті (пункт 2.1 Положення).
		Згідно з пунктом 1.17 глави 1 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174 (далі - Інструкція), в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, за операціями з видачі готівки або приймання її для зарахування на відповідний рахунок із застосуванням платіжних пристроїв формується та роздруковується відповідний касовий документ (квитанція/чек банкомата, сліп) на паперовому носії, який видається клієнту.
		Пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі.  Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірні» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.
		Отже, за нормами вказаної Інструкції на квитанції повинні міститися: підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.
		Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року № 6-118цс14.
		Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави дійти висновку, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.
		Договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові гроші вкладника передаються останнім у власність банку, а безготівкові гроші - в повне розпорядження банку. Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов`язання за договором банківського вкладу, згідно з яким на боці вкладника виникає право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати відсотків на неї, а на стороні банку - відповідний обов`язок. З договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено передачею коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов`язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника).
		Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами ОСОБА_1 та АТ КБ «Приватбанк» 16.07.2013 року укладені договори банківського вкладу № SАMDN01000736536446 на суму 81 200 грн. та № SАMDN01000736536702 на суму 81 200 грн., відповідно до яких строк дії договорів становить 3 місяці, та діють до 16 жовтня 2013 року включно, процентна ставка становить 16% річних (а.с. 8, 10).
		Судом встановлено, що внесення грошових коштів відповідно до наведених договорів підтверджуються квитанціями (а.с. 9, 11), а також довідкою № 16553911 від 10 травня 2014 року про наявність у позивача відповідних рахунків в АТ КБ «Приватбанк» станом на 10 травня 2014 (а.с. 7).
		Оригінали договорів банківського вкладу, квитанції та довідка АТ КБ «Приватбанк» про внесення грошових коштів відповідно до договорів судом  оглянуті в судовому засіданні,  копії містяться в матеріалах справи (а.с. 7-11).
		Виходячи з викладеного,  суд дійшов висновку, що між сторонами були  укладені вказані договори банківського вкладу.
		На підставі положень п. 6, 7 договорів строк дії вкладів був неодноразово пролонгований.
		Згідно з п. 9, 13 договорів позивач має право вимагати дострокового розірвання договору з виплатою вкладу в повному обсязі з урахуванням нарахованих процентів за кожний повний строк вкладу.
		5 серпня 2019 року позивач подав до відповідача заяву про розірвання депозитних договорів та виплату належних йому сум банківських вкладів (а.с. 12).
		Однак, зазначена заява відповідачем задоволена не була, та на даний час кошти, які знаходяться на рахунках, не повернуті.
		Заперечуючи щодо позову, відповідач посилався на те, що АТ КБ «Приватбанк» є неналежним відповідачем, що спірні депозитні кошти вносились у банківському відділенні на території АР Крим, яка є тимчасово окупованою територією, що позбавляє відповідача АТ КБ «Приватбанк» можливості перевірити вимоги позивача та виконати умови договорів.
		Однак, суд вказані доводи банку відхиляє, оскільки договори банківського вкладу про розміщення грошових коштів на депозитному рахунку за програмою «Стандарт на 3 мес.» були укладені з АТ КБ «Приватбанк», як юридичною особою, яка знаходиться у м. Дніпропетровськ (м. Дніпро).
		Тобто, надання послуг з розміщення вкладу (депозиту) здійснює саме банк як юридична особа, а не його структурні одиниці (відділення, філії). Проте, якщо структурній одиниці надано відповідні повноваження (згідно з положенням, статутом, довіреністю), то вона має право укладати договори від імені банку. Стороною за договором у таких випадках є банк, а не його структурна одиниця.
		Таким чином, оскільки стороною укладених з позивачем договорів банківського вкладу є АТ КБ «Приватбанк», то згідно з чинним законодавством, яке регулює цей вид правовідносин, зобов`язання за договорами має виконувати саме АТ КБ «Приватбанк» як юридична особа, а не його Кримська філія. Ліквідація філій або припинення у будь-який спосіб їх діяльності не звільняє відповідача від виконання обов`язків по укладених і дійсних договорах.
		Відповідно до ст. 95 ЦК України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила і діють на підставі затвердженого нею положення.
		Згідно зі ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями всім своїм майном.
		Кримське відділення лише прийняло грошові кошти, проте діяло не у власних інтересах, а в інтересах АТ «КБ «Приватбанк», яке і має нести відповідальність за своєчасне виконання зобов`язань перед позивачем.
		Позивачем укладено договори до припинення діяльності філії «Кримське регіональне управління» АТ «Приватбанк», проте відповідач не надав будь-яких пояснень щодо неможливості надання доказів щодо внесення чи невнесення коштів позивачем на рахунки банку  на період, які зазначені в довідках АТ КБ «Приватбанк».                                          
		Відповідно до ч. 1 та ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.    
		Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.                                                                              
		Безпідставними є також твердження відповідача, що позивачем не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування позовних вимог.                                        
		Укладення договорів банківського вкладу та внесення коштів на рахунки банку за цими договорами підтверджується оригіналами договорів банківського вкладу, квитанціями про внесення коштів, та довідкою про наявність коштів на банківських рахунка, які були оглянуті судом під час судового розгляду, у яких містяться необхідні умови таких договорів, як то визначені відсоткова ставка, зазначено строк договору та інші умови та довідка АТ КБ «Приватбанк» щодо внесення та наявності коштів на рахунках позивача.          
		У рішенні у справі «Zolotas проти Греції (№ 2)» Європейський суд з прав людини вказав: «Суд зазначає, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунка може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід`ємні для банківських операцій і пов`язаним з ними правом. Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави».
		За таких обставин,  суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення суми вкладів в розмірі за договорами банківського вкладу у сумі 162 400 грн. (81 200 грн. х 2), оскільки між сторонами були укладені договори банківського вкладу, факт внесення грошових коштів підтверджується квитанціями, довідкою АТ КБ «Приватбанк» про наявність коштів на рахунках позивача, позивач звертався до відповідача з вимогою розірвати  договори і повернути вклади, проте ці вимоги виконані не були.
		Щодо позовних вимог про стягнення відсотків, суд зазначає таке.
		Відповідно до ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (ст. 633 ЦК України). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
		Відповідно до ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною. Якщо відповідно до договору банківського вкладу вклад повертається вкладникові на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, проценти за цим вкладом виплачуються у розмірі процентів за вкладами на вимогу, якщо договором не встановлений більш високий процент. 
		Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.
		Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		Згідно з  п. 6 договорів вкладу, укладених між сторонами, якщо по закінченні строку вкладу вкладник не заявить банку про бажання забрати свої кошти, вклад автоматично продовжується ще на один строк, який зазначений в розділі «дані по вкладу» цього договору. Строк вкладу продовжується багаторазово без явки вкладника до банку. Новий строк вкладу починається від дня, наступного за датою закінчення попереднього строку вкладу.
		Відповідно до п. 8 договорів проценти за час нового строку вкладу нараховуються на суму вкладу по процентній ставці для вкладів даного найменування і строку, діючій в банку на день закінчення попереднього строку вкладу, без укладення додаткового  договору. Поточний розмір діючої ставки по вкладу можна дізнатися у відділенні або на сайті баку.
		Згідно з п. 12 договорів, якщо вкладник вимагає дострокового розірвання договору, а строк вкладу уже було продовжено декілька разів, проценти за кожний повний строк вкладу виплачуються у повному обсязі. Проценти за останній строк вкладу, який на час розірвання договору ще не настав, нараховуються за умовами, описаними у п. 11 цього договору (вклад «на вимогу»).
		Відповідно до п. 11 договорів, якщо вкладник вимагає розірвати договір, а 3 місяців з дати його оформлення ще не пройшли, вкладнику повертається сума вкладу. За неповні 3 місяців проценти виплачуються за ставкою «до запитання» за фактичну кількість днів, які пройшли з дати оформлення вкладу або продовження його строку до дня розірвання договору.
		За укладеними договорами банківського вкладу передбачена можливість їх пролонгації без укладення додаткових договорів (п. 6 договорів), строк нового договору починається з наступного дня після закінчення строку договору.
		Оскільки позивач протягом тривалого часу не вимагав повернення суми вкладів, то договори банківського вкладу постійно продовжувались.
		Судом встановлено, що позивач 5.08.2019 року звернувся із заявою про повернення коштів у повному обсязі (розірвання договорів) (а.с. 12), яка за письмовими поясненнями відповідача, зазначеними у запереченнях банку (а.с. 69-71), до банку надійшла 8 серпня 2019 року. 
		Відповідно до п. 9 вкладник має право на розірвання договору, повідомивши про це банк за два банківські дні до розірвання договору. Тому, з урахуванням наведених положень договори банківського вкладу є розірваними з 11 серпня 2019 року, що також зазначено у запереченнях банку (а.с. 69-71).
		1. За умовами договорів від 16.07.2013 року передбачено строк дії договору 3 місяці, до 16 жовтня 2013 року включно (п. 25 договору).
		Враховуючи можливість пролонгації договору та подання заяви про розірвання договору, вказані договори продовжувалися до 8.08.2019 року у такі періоди:
		-з 17 жовтня 2013 року по 17 січня 2014 року включно;
		-з 18 січня 2014 року по 18 квітня 2014 року;
		-з 19 квітня 2014 року по 19 липня 2014 року;
		-з 20 липня 2014 року по 20 жовтня 2014 року;
		-з 21 жовтня 2014 року по 21 січня 2015 року;
		-з 22 січня 2015 року по 22 квітня 2015 року;
		-з 23 квітня 2015 року по 23 липня 2015 року;
		-з 24 липня 2015 року по 24 жовтня 2015 року;
		-з 25 жовтня 2015 року по 25 січня 2016 року;
		-з 26 січня 2016 року по 26 квітня 2016 року;
		-з 27 квітня 2016 року по 27 липня 216 року;
		-з 28 липня 2016 року по 28 жовтня 2016 року включно;
		-з 29 жовтня 2016 року по 29 січня 2017 року;
		-з 30 січня 2017 року по 30 квітня 2017 року;
		-з 1 травня 2017 року по 1 серпня 2017 року;
		-з 2 серпня 2017 року по 2 листопада 2017 року;
		-з 3 листопада 2017 року по 3 лютого 2018 року;
		-з 4 лютого 2018 року по 4 травня 2018 року;
		-з 5 травня 2018 року по 5 серпня 2018 року;
		-з 6 серпня 2018 року по 6 листопада 2018 року;
		-з 7 листопада 2018 року по 7 лютого 2019 року;
		-з 8 лютого 2019 року по 8 травня 2019 року;
		-з 9 травня 2019 року по 10 серпня 2019 року включно.
		Тому, позивач має право на отримання процентів за вкладами у період з:
		- за період з 17 липня 2013 року (відповідає умовам п. 2 договору) по 11 серпня 2019 року (дата розірвання договору).
		Водночас, позивачем заявлені вимоги про стягнення відсотків, починаючи з 17 жовтня 2013 року по 1 серпня 2019 року.
		Тому, виходячи з принципу диспозитивності, суд при нарахуванні відсотків виходить періоду, зазначеного позивачем, у зв`язку з чим за період з 17 жовтня 2013 року по 1 серпня 2019 року включно розмір відсотків по вкладу становить 75 246 грн. 81 коп. (81 200 грн. х 16% / 365 х 2 114 днів).
		Отже, за двома договорами банківського вкладу, які укладені в один день, на одну і ту ж суму вкладу, з нарахуванням однієї суми відсотків, за однаковий період строку дії вкладу, з відповідача підлягають стягненню відсотки по 75 246 грн. 81 коп. відповідно до кожного договору банківського вкладу.
		При цьому, суд відхиляє доводи представника відповідача, що відсотки повинні нараховуватись за період з 15 травня 2014 року, з часу припинення діяльності відокремлених підрозділів банку - Філії «Кримське Регіональне Управління «ПАТ КБ «Приватбанк», оскільки по вказаний період відсотки нараховувались на рахунок/картку для зарахування відсотків за вкладом по закінченню кожного цілого місяця, який минув з часу укладення договору, в перший робочий день, наступний за датою оформлення договору, після 15:00, виходячи з того, що банком не надані відповідні докази щодо нарахування відсотків позивачу та їх стягнення останнім. Крім того, довідкою № 16553911 від 10 травня 2014 року про наявність у позивача відповідних рахунків в АТ КБ «Приватбанк» вбачається, що станом на 10 травня 2014 року за позивачем по вказаним договорам банківського вкладу обліковувались кошти в розмірі 82 259 грн. 37 коп., що відповідно за вирахуванням суми вкладів по 81 200 грн., відсотки становлять по 1 059 грн. 37 коп., та не є виплаченими позивачу (а.с. 7).
		Що стосується позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає таке.
		З позовної заяви вбачається, що позивач просить стягнути 3% річних та інфляційні втрати, які розраховані ним, виходячи із суми вкладів 81 200 грн. за кожним договором банківського вкладу без урахуванням процентів, які на них нараховуються.
		Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1061 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми вкладу відповідно до умов договору та частини першої статті 1061 ЦК України, а за період після такого прострочення підлягають стягненню інфляційні втрати на суму боргу та три процентів річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.
		Враховуючи, що договори банківського вкладу вважаються розірваними з 11 серпня 2019 року, то лише з цієї дати у позивача виникає право на отримання 3% річних та інфляційних втрат відповідно до положень ст. 625 ЦК України щодо не виплати основних сум вкладів за договорами, оскільки прострочення виконання зобов`язань за договорами банківського вкладу почалось з дати розірвання договорів.
		Враховуючи, що позивач просить стягнути 3% річних та інфляційних втрат, виходячи із суми вкладів 81 200 грн. за кожним договором банківського вкладу без урахування процентів, які на них нараховуються, та не у зв`язку із не нарахуванням процентів на вклади, суд відповідно до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справи в межах заявлених особою вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, погоджується з доводами представника відповідача, що позивач не має права на отримання 3% річних та інфляційних втрат до 1 серпня 2019 року, оскільки по вказану дату договори банківського вкладу були діючими, позивачем не ставилось питання про їх розірвання та повернення сум вкладу. Отже, не відбулось прострочення банком виплати суми вкладу.
		Питання про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за не нарахування відсотків по вкладам позивачем не ставилось. Тому, суд і не розглядає вказане питання.
		Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
		Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка має на меті окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання.
		Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у вигляді сплати пені в розмірі 3% від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.
		В позовній заяві позивач щодо стягнення пені посилається на вказані положення Закону (2 абз. знизу а.с. 3 на звор.). Проте, по тексту зазначає про необхідність нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, не посилаючись на норми законодавства, які вказане питання регулюють.
		З аналізу ст. 551 ЦК України вбачається, що право на стягнення пені виникає на підставі договору або закону.
		У договорах банківського вкладу не передбачено право позивача на отримання неустойки у разі неналежного виконання відповідачем зобов`язання щодо повернення вкладу.
		Крім того, відповідно до розрахунків позивача вбачається, що позовні вимоги про стягнення пені заявлені щодо неповернення суми вкладів та які розраховувались з суми вкладів без врахування відсотків.
		Враховуючи положення ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд також погоджується з доводами представника відповідача, що позивач не має права на отримання пені до 1 серпня 2019 року, оскільки по вказану дату договори банківського вкладу були діючими, позивачем не ставилось питання про їх розірвання та повернення сум вкладу. Отже, не відбулось прострочення банком виплати суми вкладу.
		Питання про пені за не нарахування відсотків по вкладам позивачем не ставилось. Тому, суд і не розглядає вказане питання.
		Доводи представника позивача про те, що позивачем протягом тривалого часу подавались раніше заяви про розірвання договорів, повернення коштів, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду (не надані відповідні письмові докази). У зв`язку з цим, суд відхиляє доводи представника позивача, що прострочення банком обов`язку з повернення вкладу мало місце раніше 11 серпня 2019 року (дата розірвання договорів). 
		Враховуючи наведене доводи представника відповідача щодо можливості нарахування 3%річних, інфляційних втрат та пені в межах строків позовної давності, суд відхиляє, оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні цих позовних вимог по суті.
		Таким чином, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають суми вкладів по 81 200 грн. та відсотки, нараховані на них по 75 246 грн. 81 коп., що разом становить 312 893 грн. 62 коп. (162 400 грн. + 150 493 грн. 62 коп. відповідно).
		При цьому суд зазначає, що суми коштів, які підлягають стягненню з АТ КБ «Приватбанк» на користь позивача, зазначені без відрахування податків та зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку.
		Суд дійшов такого висновку, виходячи з такого.
		Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IVПодаткового кодексу України,яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 Податкового кодексу України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (стаття 165 Податкового кодексу України).
		Перелік доходів, що включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, визначено статтею 164 Податкового кодексу України.
		Відповідно до пп. 164.2.8 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО) включаються, зокрема пасивні доходи (крім зазначених у підпункті 165.1.41 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України).
		До пасивних доходів, які оподатковуються ПДФО, належать, зокрема проценти на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок і проценти на вклад (депозит) у кредитних спілках. Доходи у вигляді процентів, нараховані на суми банківських вкладних (депозитних) або поточних рахунків, ощадних (депозитних) сертифікатів, вкладів (депозитів) членів кредитної спілки у кредитній спілці оподатковуються відповідно до норм п. 170.4 ст. 170 Податкового кодексу України.
		Згідно з підпунктом «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім:
		а)        сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю;
		б)        відсотків, отриманих від боржника внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов`язання;
		Згідно з пп. 174.4.1 п. 170.4 ст. 170 Податкового кодексу України податковим агентом платника ПДФО під час нарахування на його користь доходів у вигляді процентів є особа, яка здійснює таке нарахування, тобто банківська установа.
		Отже, податковий агент, згідно п.п. 14.1.180 Податкового кодексу України зобов`язаний нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV Податкового кодексу України, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються їй, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм у порядку, передбаченому ст. 18 та розділом IVПодаткового кодексу України.
		При цьому, відповідно до підпункту 168.1.1пункту 168.1статті 168 Податкового кодексу Україниподатковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 Податкового кодексу України.
		Відповідно абзацу «а» п. 176.2 ст. 176 особи, які відповідно до Податкового кодексу Українимають статус податкових агентів, зобов`язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати(перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку таоподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.
		Отже, чинним податковим законодавством передбачено, що суми нарахованих банком відсотків на депозитні кошти та неустойка (пеня, штрафи), стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподатковуваного доходу платника податку та, відповідно, підлягають оподаткуванню на загальних підставах за ставками, визначеними Податковим Кодексом України.
		Тому, з метою недопущення неоднозначного тлумачення судового рішення під час його виконання, з огляду на те, що при виконанні судового рішення та при наявності відкритого виконавчого провадження з приводу виконання такого рішення, виникатимуть питання щодо порядку виконання судових рішень в частині сплати боржником грошових коштів стягувачу, які повинні бути оподатковані у встановленому законом порядку, суд дійшов висновку про зазначення у резолютивній частині рішення про те, що сума коштів, яка підлягає стягненню з відповідача, зазначена без відрахування податків і зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку.
		Твердження представника відповідача, що належним відповідачем у справі є ТОВ «ФК «Фінілон», оскільки останнє на підставі договору про переведення боргу від 17.11.2014 замість АТ КБ «Приватбанк» стало боржником за депозитними договорами, укладеними сторонами (а.с. 64-67), суд відхиляє, оскільки позивачем не ставилось питання про заміну неналежного відповідача на належного відповідно до положень ст. 51 ЦПК України, а таке право надано лише позивачу.
		Крім того, суду не надано доказів, а саме згоди кредитора - позивача у справі на заміну боржника - АТ КБ «Приватбанк» у зобов`язанні за депозитними договорами на іншу особу - ТОВ «ФК «Фінілон», що виключає здійснення заміни боржника у зобов`язання відповідно до положень ст. 520 ЦК України.
		Суд також вважає за необхідне звернути увагу, що у позовній заяві позивач посилається на положення ст. 1216, 1228 ЦК України. Проте, вони не стосуються предмету спору, оскільки наведені положення закону стосуються регулювання правовідносин у сфері спадкування.
		Суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог на загальну суму 312 893 грн. 62 коп.
		Оскільки позивач при поданні позову був звільнений від сплати судового збору, то відповідно до ст. 141 ЦПК України та з урахуванням положень ст. 4 Закону України «Про судовий збір» він підлягає стягненню з відповідача на користь держави у розмірі 3 128 грн. 93 коп. (1% від ціни позову).
		Керуючись ст. 625, 1058, 1060, 1061, 1064 ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів» та ст. 12, 13, 19, 81, 141, 263-265, 267, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,
		В И Р І Ш И В :
		Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживача та стягнення грошових коштів - задовольнити частково.
		Стягнути з Акціонерного товариства «Кредитний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 :
		-        за договором № SАMDN01000736536446 від 16.07.2013 суму банківського вкладу у розмірі 81 200 грн., суму відсотків у розмірі 75 246 грн. 81 коп.
		-        за договором № SАMDN01000736536702 від 16.07.2013 суму банківського вкладу у розмірі 81 200 грн., суму відсотків у розмірі 75 246 грн. 81 коп.
		без відрахування податків і зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку. 
		У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
		Стягнути з Акціонерного товариства «Кредитний банк «Приватбанк» на користь держави судовий збір в розмірі 3 128 грн. 93 коп.
		Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
		Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		позивач: ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
		відповідач: Акціонерне товариство «Кредитний банк «Приватбанк»: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570.
		 
		Суддя                                                                                                   О.В.Батрин

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...