Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/8324/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них.
Надіслано для оприлюднення: 16.11.2020. Зареєстровано: 17.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 17.11.2020.
Дата набрання законної сили: 07.06.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		04 листопада 2020 року                                 м. Київ                                             № 826/8324/18
		 
		 
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шулежка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,
		 
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		 
		До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві), в якому просить:
		визнати протиправним та скасувати наказ голови комісії з припинення головного управління №104-к від 27.04.2018 «Про звільнення» ОСОБА_2 з посади начальника операційного відділу з нарахування та виплати пенсій №4 управління з координації та контролю за виплатою пенсій із скороченням посади; 
		поновити ОСОБА_2 на посаді начальника операційного відділу з нарахування та виплати пенсій №4 управління з координації та контролю за виплатою пенсій, з 27.04.2018; 
		стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 28.04.2018; 
		допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді начальника операційного відділу з нарахування та виплати пенсій №4 головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_2 заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць. 
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.02.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.05.2019, відмовлено у задоволенні позову. 
		Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11.09.2019 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.02.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.05.2019 скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
		За результатами повторного автоматизованого розподілу справ між суддями, для розгляду адміністративної справи визначено суддю Шулежка В.П. 
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.10.2019 прийнято адміністративну справу до провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Вказаною ухвалою запропоновано учасникам справи надати всі наявні документи та пояснення, які на їх думку мають значення для розгляду даної справи та підтверджують їх доводи, крім тих, що вже надані до матеріалів справи, з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11.09.2019 по даній справі, а також необхідні докази, заяви, клопотання протягом п`ятнадцяти днів з моменту отримання даної ухвали. 
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.10.2019 відмовлено у задоволенні заяви відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
		До суду від позивача надійшло клопотання від 01.09.2020 з додатками, згідно якого повідомлено про зміну прізвища позивача, про що складений відповідний актовий запис №93. Прізвище, власне ім`я, по батькові позивача після державної реєстрації імені: ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про зміну імені серії НОМЕР_1 від 22.10.2019. Крім того, позивач надала докази офіційного працевлаштування до Державного підприємства «Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України» на посаду консультанта контакт-центру та просила суд розглянути справу протягом найкоротшого розумного строку з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11.09.2019 по даній справі.
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом ГУ ПФУ в м. Києві від 27.04.2018 №104-к її звільнено із займаної посади через скорочення посади на підставі пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої та частини четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII. З посиланням на положення частини першої та другої статті 42 та статті 49-2 Кодексу законів про працю України вона вважає своє звільнення незаконним. На думку позивача, всупереч вказаним нормам відповідач не врахував її тривалий безперервний стаж служби в органах пенсійного фонду, перебування на її утриманні неповнолітньої дитини та не запропонував іншу аналогічну посаду одночасно із попередженням про її наступне вивільнення 11.04.2017, а зробив це лише 24.01.2018 без пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби. Крім того, позивач вважає, що її звільнення відбулося з порушенням приписів статті 43 КЗпП України, тобто без отримання обов`язкового погодження із первинною профспілковою організацією.
		Представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову повністю. Позиція відповідача ґрунтується на тому, що твердження позивача стосовно незаконного звільнення її з посади відповідно до пункту 1 частини першої статті 43 КЗпП України без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації є безпідставними, оскільки звільнення відбувалось не за ініціативою власника, а на виконання рішення органу державної влади, під час якого вивільненню підлягали всі працівники даних управлінь. Крім того, відповідач вказує, що правові підстави для поновлення позивача на посаді начальника операційного відділу з нарахування та виплати пенсій № 4 управління з координації та контролю за виплатою пенсій відсутні, оскільки позивач не була переведена і не працювала у зазначеному відділі. Додатково відповідач зазначає, що посада начальника відділу з питання виплати пенсій управління з питань виплат пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві не є рівнозначною посаді, яку обіймала позивач до звільнення, оскільки відділ, який очолювала позивач до реорганізації управління, забезпечував лише функції з виплати пенсій без додаткових функцій, які існують в новоствореному управлінні.
		Вважаючи наказ голови комісії з припинення головного управління №104-к від 27.04.2018 «Про звільнення» ОСОБА_2 з посади начальника операційного відділу з нарахування та виплати пенсій №4 управління з координації та контролю за виплатою пенсій із скороченням посади протиправним, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
		Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
		ОСОБА_2 16.10.2001 призначено за конкурсом на посаду головного спеціаліста підвідділу №2 по нарахуванню та виплаті пенсій Виплатного центру Київського міського управління Пенсійного фонду України.
		На виконання Указу Президента України від 22.06.2002 №576/2002 «Про внесення змін до Положення про Пенсійні фонди України», постанови правління Пенсійного фонду України від 27.06.2002 №11-2 «Про утворення головних управлінь Пенсійного фонду України в автономній республіці Крим, областях в містах Києві та Севастополі» та наказу Київського міського управління Пенсійного фонду України №55 від 27.06.2002 «Про внесення змін до положення та структури Київського міського управління Пенсійного фонду України» 31.07.2002 позивача звільнено в порядку переведення в ГУ ПФУ в м. Києві, а з 01.08.2002 - призначено на посаду начальника відділу по нарахуванню та виплаті пенсій №4 управління по нарахуванню та виплаті пенсій ГУ ПФУ в м. Києві за конкурсом, що підтверджується записом трудової книжки №14.
		Наказом ГУ ПФУ в м. Києві від 11.04.2017 №142-к позивача попереджено про наступне вивільнення із займаної посади без пропозиції іншої рівнозначної посади державної служби або нижчої посади в державному органі, якому мали передатися повноваження та функції реорганізованого органу.
		Наказом ГУ ПФУ в м. Києві від 24.01.2018 №3 оголошено конкурс на зайняття вакантних посад державної служби в ГУ ПФУ в м. Києві та затверджені умови проведення конкурсу на зайняття вакантних посад.
		Листом ГУ ПФУ в м. Києві від 24.01.2018 позивача вдруге попереджено про наступне вивільнення з пропозицією нижчих посад: головних спеціалістів, провідних спеціалістів та спеціалістів відповідно до штатного розпису ГУ ПФУ в м. Києві від 22.01.2018 або за умови проходження конкурсного відбору будь-яку іншу посаду. В листі від 24.01.2018 за підписом в.о. начальника ГУ ПФУ в м. Києві ОСОБА_4 відсутня пропозиція іншої рівноцінної посади державної служби та заначено, що після ознайомлення із зазначеним переліком посад, позивачу необхідно подати до служби персоналу управління другий примірник пропозиції з підписом про ознайомлення (із зазначенням дати).
		Позивач ознайомилася зі змістом листа ГУ ПФУ в м. Києві від 24.01.2018 та штатним розписом ГУ ПФУ в м. Києві від 22.01.2018, а на другому примірнику листа-пропозиції проставила власний підпис, натомість в нижній частині листа-пропозиції від 24.01.2018 позивачем власноручно написано: «Відповідь щодо погодження надам після відповіді на моє звернення від 24.01.2018».
		24.01.2018 позивач направила поштою письмову заяву на ім`я в.о. начальника ГУ ПФУ в м. Києві Задерейко І.С. з питаннями чи наявна в ГУ ПФУ в м. Києві рівнозначна посада, чи відбувається скорочення чисельності або штату працівників, чи погоджена зміна в організації праці з профспілковим органом, яка отримана адресатом 29.01.2018.
		24.01.2018 позивач також направила письмову заяву з аналогічними запитаннями на ім`я голови комісії з припинення ГУ ПФУ в м. Києві.
		02.02.2018 позивач отримала лист від 01.02.2018 №3671/08/К-739 за підписом голови комісії з припинення ГУ ПФУ в м. Києві з інформацією, що Головним управлінням направлено лист від 10.04.2017 №8139/08 Голові об`єднання первинних профспілкових організацій про реорганізацію відповідача та зазначено, що надання відповіді на питання наявності рівнозначної посади та скорочення чисельності або штату працівників ГУ ПФУ в м. Києві не входить до компетенції голови комісії з припинення головного управління.
		05.02.2018 позивач особисто отримала відповідь за підписом в.о. начальника ГУ ПФУ в м. Києві Задерейко І.С., в якому не надано відповіді щодо наявності чи відсутності в реорганізованому ГУ ПФУ в м. Києві рівнозначної посади та повідомлено, що надання відповіді на питання погодження зміни в організації праці з профспілковою організацією належить до компетенції голови комісії з припинення ГУ ПФУ в м. Києві.
		15.02.2018 відповідачем призначено конкурсний відбір на зайняття посад державної служби ГУ ПФУ в м. Києві, в якому позивач участі не приймала.
		Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, діяльність юридичної особи - ГУ ПФУ в м. Києві (код ЄДРПОУ 22869069) припинено 27.04.2018; номер запису 10741120013016815; стан суб`єкта: припинено. Юридичною особою-правонаступником є ГУ ПФУ в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368), місцезнаходження: 04053, м. Київ, Шевченківський район, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16.
		Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань проведено державну реєстрацію юридичної особи -  ГУ ПФУ в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368), місцезнаходження: 04053, м. Київ, Шевченківський район, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, в Єдиному державному реєстрі (дата запису: 27.04.2018; номер запису 10741340000074949).
		Наказом ГУ ПФУ в м. Києві від 27.04.2018 №104-к ОСОБА_2 звільнено з займаної посади у зв`язку зі скороченням посади, згідно з пунктом 4 частини першої статті 83, пунктом 1 частини першої та частини четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з реорганізацією в органах Пенсійного фонду України, яка відбулась відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.03.2017 №203.
		ОСОБА_2 02.05.2018 ознайомилася з наказом №104-к від 27.04.2018 про звільнення із займаної посади, про що розписалася у вказаному наказі із зазначенням дати ознайомлення та отримала трудову книжку, що підтверджується записом в особовій картці державного службовця №146.
		Не погоджуючись з прийнятим наказом, позивач звернулася з позовом до суду про визнання його протиправними та скасування, поновлення на роботі, а також стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
		Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VІII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №889-VIII) державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
		Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби (ч.2 ст.1 Закону №889-VIII).
		Відповідно до ст.6 Закону №889-VIII посади державної служби в державних органах поділяються на категорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень і необхідних для їх виконання кваліфікації та професійної компетентності державних службовців. За змістом вказаної норми встановлені категорії посад державної служби: категорія «А» (вищий корпус державної служби); категорія «Б»; категорія «В» - інші посади державної служби, не віднесені до категорій «А» і «Б».
		Частинами 1, 2 ст. 21 Закону №889-VIII визначено, що вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.
		Частиною 5 ст. 22 Закону №889-VIII зазначається, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, здійснюється без обов`язкового проведення конкурсу.
		Відповідно до п. 4 ч.1 ст.83 Закону №889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення.
		Підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі (пункт 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII).
		Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення. Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини 1 цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу (частина 3 статті 87 Закону №889-VIII).
		Таким чином, правовідносини у сфері державної служби регулюються Законом №889-VIII, який є спеціальним актом вищої юридичної сили в системі законодавства про державну службу та визначає особливості правового регулювання у цій сфері, а тому його положенням у процесі правозастосування надається перевага над положеннями Кодексу законів про працю України. При цьому, положення Кодексу законів про працю України застосовується лише у випадку неурегульованості або неповної урегульованості трудових правовідносин осіб, які мають статус державного службовця.
		Відповідно до ч.1 ст.40 Кодексу законів про працю України (в редакції чинній станом на дату попередження про наступне вивільнення із займаної посади, далі - КЗпП України) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, у разі зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
		При скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України (ст. 42 КЗпП України).
		Частинами 1, 2, 3 ст. 49-2 КЗпП України визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
		Згідно ч.2 ст.49-4 КЗпП України зазначено, що ліквідація, реорганізація підприємств, зміна форм власності або часткове зупинення виробництва, що тягнуть за собою скорочення чисельності або штату працівників, погіршення умов праці, можуть здійснюватися тільки після завчасного надання професійним спілкам інформації з цього питання, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про строки проведення звільнення. Власник або уповноважений ним орган не пізніше трьох місяців з часу прийняття рішення проводить консультації з професійними спілками про заходи щодо запобігання звільненню чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-якого звільнення.
		При цьому, за змістом ст.252 КЗпП України та ст. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15.09.1999 №1045-XIV звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об`єднання профспілок). 
		Звільнення з ініціативи роботодавця працівників, які обиралися до складу профспілкових органів підприємства, установи, організації, не допускається протягом року після закінчення терміну, на який він обирався, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, який перешкоджає продовженню даної роботи, або вчинення працівником дій, за які законодавством передбачена можливість звільнення з роботи чи зі служби.
		За змістом ч.3 ст.184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням.
		Даний спір виник з відносин проходження публічної служби ОСОБА_2 , як державного службовця категорії «Б», в органах Пенсійного фонду України.
		Предметом спору у даній справі є правомірність наказу ГУ ПФУ в м. Києві від 27.04.2018 №104-к про звільнення позивача у зв`язку зі скороченням посади, згідно з пунктом 4 частини першої статті 83, пунктом 1 частини першої та частини четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з реорганізацією в органах Пенсійного фонду України, яка відбулась відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.03.2017 №203.
		Однією з гарантій забезпечення прав громадян на працю є передбачений ст.5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботі і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
		Із аналізу положень Закону №889-VIII вбачається, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 цього Закону регулюється нормами Кодексу законів про працю України, а саме статтями 40 та 49-2 КЗпП України.
		Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.
		Як встановлено судом, 29.03.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №203 «Про утворення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві». Даною постановою затверджено перелік територіальних органів Пенсійного фронду України, які реорганізуються шляхом злиття, а саме: Правобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Лівобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України в  м. Києві, Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві та Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві реорганізовано шляхом злиття та створено нову юридичну особу - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
		Судом встановлено, що в ГУ ПФУ в м. Києві відбулось скорочення чисельності працівників та зменшення кількості штатних посад, а тому суд приходить до висновку, що в даному випадку фактично мали місце зміни в організації виробництва і праці, а саме: скорочення чисельності або штату державних службовців, що є однією із підстав припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення відповідно до ст. 87 Закону № 889-VIII, що було зазначено у оскаржуваному наказі підставою для звільнення позивача.
		Натомість, виходячи із системного аналізу п.1 ч.1 та ч.2 ст.40, ч.2 ст.49-2 КЗпП України, з метою забезпечення гарантії забезпечення прав громадян на працю на власника або уповноважений ним орган при звільненні працівника у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці покладається обов`язок при попередженні працівника про таке звільнення одночасно запропонувати йому наявні вакантні посади. Тобто, законодавець встановив принцип одночасності попередження про наступне вивільнення та пропонування наявних вакантних посад для забезпечення гарантії права громадян на сприяння у збереженні роботи.
		За приписами частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, власник вважається таким, що належно виконав свій обов`язок щодо сприяння у збереженні роботи працівника, який підлягає звільненню у зв`язку із скороченням штату, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому, роботодавець зобов`язаний запропонувати вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник який вивільнюється, працював.
		При цьому, суд звертає увагу, що такий обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.
		Судом установлено, що всупереч наведеним законодавчим приписам, відповідачем одночасно із попередженням позивача про звільнення, останній не було запропоновано жодної вакантної посади, що підтверджується змістом наказу ГУ ПФУ в м. Києві №142-к від 11.04.2017 про попередження щодо наступного вивільнення із займаної посади. При цьому, судом встановлено, що наданими доказами підтверджені обставини, що на письмові заяви позивача від 24.01.2018 з приводу наявності рівнозначних посад в реорганізованому органі Пенсійного фонду, які були адресовані в.о. начальника ГУ ПФУ в м. Києві ОСОБА_4 та голові комісії з припинення ГУ ПФУ в м. Києві, відповідач у листі від 01.02.2018 №3671/08/К-739 та відповіді від 05.02.2018 не відповів про їх наявність або відсутність. Лише 24.01.2018 позивачу та іншим працівникам направлено копію штатного розпису ГУ ПФУ в м. Києві від 22.01.2018 з переліком вакантних посад, з яким позивач ознайомлена 24.01.2018.
		До аналогічних висновків дійшла колегія суддів Касаційного адміністративного суду у постанові Верховного Суду від 11.09.2019 по даній справі. Підстав для відступу від таких висновків під час розгляду даної справи суд не знаходить.
		Зазначені вище обставини додатково підтверджені відповіддю від 12.03.2018 №151/ТО04-041-18 Міжрегіонального управління Національного агентства України з питань державної служби у м. Києві, Київській, Чернігівській та Черкаській областях (надалі по тексту - Міжрегіональне управління) про розгляд скарги, що адресувалася 08.02.2018 позивачем Національному агентству України з питань державної служби, згідно якої зазначається, що робоча група дійшла висновку про недотримання головою комісії з припинення головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві положень частини третьої статті 49-2 КЗпП України при попередженні про звільнення ОСОБА_2 з посади начальника операційного відділу з нарахування та виплати пенсій №4, оскільки одночасно з попередженням про звільнення з займаної посади не запропоновано іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби).
		Таким чином, виходячи із тлумачення частини 1 статті 40, частин 1, 3 статті 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які цей працівник може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
		Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.
		Така правова позиція сформульована Верховним Судом України у постанові від 01.04.2015 у справі №6-40цс15, та підтримується Верховним Судом, зокрема, у постановах від 08.05.2019 у справі № 806/1175/17, від 13.02.2020 у справі №810/1564/17. Підстав для відступу від такої правової позиції під час розгляду даної справи суд не знаходить.
		Крім того, як зазначалося вище, правовідносини у сфері державної служби регулюються Законом №889-VIII, який є спеціальним актом вищої юридичної сили в системі законодавства про державну службу та визначає особливості правового регулювання у цій сфері, а тому його положенням у процесі правозастосування надається перевага над положеннями Кодексу законів про працю України.
		Аналізуючи норму ч.5 ст.22 Закону №889-VIII вбачається, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, здійснюється без обов`язкового проведення конкурсу.
		Суд не погоджується з доводами відповідача у відзиві на позовну заяву, що посада начальника відділу з питання виплати пенсій управління з питань виплат пенсій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві не є рівнозначною посаді, яку займала позивач до звільнення, оскільки відділ, який очолювала позивач до реорганізації управління, забезпечував функції з виплати пенсій без додаткових функцій, які існують в новоствореному управлінні. Відповідач помилково посилається на зміст ч.1 ст.235 КЗпП України для обґрунтування визначення «рівнозначна посада», оскільки Законом №889-VIII, як спеціальним актом вищої юридичної сили в системі законодавства про державну службу, визначено вказане поняття.
		Закон №889-VIII містить поняття «рівнозначна посада» - посада державної служби, що належать до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу.
		Суд приходить до висновку, що позивачем доведені обставини, які не спростовані відповідачем, що в результаті реорганізації державного органу його юрисдикція не змінилася, оскільки до відповідача (код ЄДРПОУ 42098368) перейшли всі повноваження та функції реорганізованого органу Пенсійного фонду (код ЄДРПОУ 22869069) та його юрисдикція, як до реорганізації, так і після поширювалася на територію міста Києва.
		Суд вважає доведеними та неспростованими відповідачем обставини, що посада начальника операційного відділу з нарахування та виплати пенсій № 4 управління з координації та контролю за виплатою пенсій, яку позивач обіймала до звільнення, належить до однієї групи оплати праці, як і посада начальника відділу з питань виплати пенсій №№ 1-5 Управління з питань виплати пенсій в новоутвореному органі Пенсійного фонду, оскільки розміри посадових окладів обох посад є однаковими - 6 000,00 грн., що підтверджується штатним розписом на 2018 рік від 29.01.2018 реорганізованого головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 22869069) та штатним розписом на 2018 рік від 29.01.2018 правонаступника-Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368).
		Суд також погоджується з доводами позивача, що функціональні (посадові) обов`язки начальника операційного відділу з нарахування та виплати пенсій № 4 управління з координації та контролю за виплатою пенсій, яку позивач обіймала до звільнення, що визначені пунктами 5.16-5.19 положення, затвердженого наказом №135 від 28.09.2016 про управління з координації та контролю за виплатою пенсій головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 22869069) та посадовою інструкцією начальника відділу з координації та контролю за виплатою пенсій головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 22869069) від 03.01.2012 нічим не відрізняються від посадових обов`язків начальника відділу з питань виплати пенсій №№ 1-5 Управління з питань виплати пенсій в новоутвореному органі Пенсійного фонду, що визначені пунктами 5.17.-5.22. Положення, затверджено наказом №1 від 22.01.2018 про управління з питань виплати пенсій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368).
		За таких обставин, суд вважає безпідставними доводи відповідача у відзиві на позовну заяву, що посада начальника відділу з питання виплати пенсій управління з питань виплат пенсій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві не є рівнозначною посаді, яку займала позивач до звільнення, оскільки відділ, який очолювала позивач до реорганізації управління, забезпечував функції з виплати пенсій без додаткових функцій, які існують в новоствореному управлінні.
		Крім того, позивачем доведені обставини, які підтверджені належними доказами щодо наявності станом на 12.06.2018 вакантних посад державної служби категорії «Б» в ГУ ПФУ в м. Києві, зокрема, посади начальника відділу з питань виплати пенсій №№1,5 Управління з питань виплати пенсій, які думку суду, є рівнозначними посаді, яку позивач обіймала до звільнення. Зазначена доказова інформація міститься на офіційному сайті Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (https://www.pfu.gov.ua/kv/359-informatsiya-pro-rezultaty-konkursu-na-zajnyattya-vakantnyh-posad-derzhavnoyi-sluzhby-kategoriyi-b-i-v-v-golovnomu-upravlinni-pensijnogo-fondu-ukrayiny-v-m-kyyevi/), вона (інформація) є публічною та загальнодоступною. За таких обставин є очевидним фактом, що зазначені вище посади були вакантними до моменту звільнення позивача, проте, вони не пропонувалися позивачу у встановленому законом порядку.
		Вказані вище обставини додатково підтверджуються висновком робочої групи Міжрегіонального управління Національного агентства України з питань державної служби у м. Києві, Київській, Чернігівській та Черкаській областях у довідці від 17.03.2018, згідно якого на думку робочої групи відповідно до ч.5 ст.22, ст.41 Закону України «Про державну службу» ОСОБА_2 мала бути запропонована без обов`язкового проходження конкурсу рівнозначна/рівноцінна посада в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві, юрисдикція якого поширюється на територію однієї або кількох областей, м. Києва або м. Севастополя.
		Таким чином, суд прийшов до висновку про наявність з боку відповідача порушень прав та законних інтересів позивача, оскільки нормою ч.5 ст.22 Закону №889-VIII визначено процедуру, за якою у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу здійснюється переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, без обов`язкового  проведення конкурсу.
		Всупереч зазначеній нормі відповідач не пропонував позивачу рівнозначної посади (категорії «Б») державної служби, зокрема, начальника відділу з питань виплати пенсій №№ 1-5 або іншої посади державної служби (категорії «Б»), а запропонував лише нижчі посади (категорії «В») головних спеціалістів, провідних спеціалістів та спеціалістів або за умови проходження конкурсного відбору будь-яку іншу посаду, а тому здійснив незаконне звільнення позивача всупереч змісту норми п.1 ч.1 ст.87 Закону №889-VIII, згідно якої підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
		Також, законодавець зобов`язує власника або уповноваженого ним органу при розірванні трудового договору з власної ініціативи, з підстав передбачених пунктом 1 статті 40 КЗпП України в обов`язковому порядку отримувати попередню згоду виборного органу первинної профспілкової організації.
		Так, статтею 43 КЗпП України визначено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства. 
		У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. 
		Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з`явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.
		Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору. 
		Якщо працівник одночасно є членом кількох первинних профспілкових організацій, які діють на підприємстві, в установі, організації, згоду на його звільнення дає виборний орган тієї первинної профспілкової організації, до якої звернувся власник або уповноважений ним орган. 
		Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника). 
		Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника). 
		Згідно ч.2 ст.49-4 КЗпП України визначено, що ліквідація, реорганізація підприємств, зміна форм власності або часткове зупинення виробництва, що тягнуть за собою скорочення чисельності або штату працівників, погіршення умов праці, можуть здійснюватися тільки після завчасного надання професійним спілкам інформації з цього питання, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про строки проведення звільнення. Власник або уповноважений ним орган не пізніше трьох місяців з часу прийняття рішення проводить консультації з професійними спілками про заходи щодо запобігання звільненню чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-якого звільнення.
		Судом встановлено, що в реорганізованому ГУ ПФУ в м. Києві був створений та діяв профспілковий орган, членом якого був позивач, що підтверджується заявою про включення до первинної профспілкової організації від 16.10.2001, розрахунковим листом по заробітній платі за лютий-квітень 2018 року з наявною у ньому інформацією про сплату позивачем профвнесків, протоколом установчих зборів первинної профспілкової організації управління з координації та контролю за виплатою пенсій ГУ ПФУ в м. Києві від 25.11.2014, витягом з Колективного договору адміністрації та об`єднання первинних профспілкових організацій ГУ ПФУ в м. Києві від 30.12.2016. 
		Матеріалами справи підтверджені обставини, що згідно протоколу від 25.11.2014 установчих зборів первинної профспілкової організації управління з координації та контролю за виплатою пенсій ГУ ПФУ в м. Києві позивача обрано головою первинної профспілкової організації. 
		За таких обставин, суд приходить до висновку, що звільнення позивача повинно було відбуватися не лише з додержанням загального порядку, а й за наявності попередньої згоди виборного органу, членом якого вона була, натомість належними доказами у справі доведені обставини, що звільнення відбулося всупереч ст.43, ч.2 ст.49-4, ст.252 КЗпП України, ст.41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». 
		Як встановлено судом, 24.01.2018 позивач письмово зверталася до в.о. начальника Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві Задерейко І.С. та голови комісії з припинення головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з приводу погодження змін в організації праці з профспілковим органом.
		В.о. начальника ГУ ПФУ в м. Києві Задерейко І.С. в листі від 05.02.2018 повідомила, що надання відповіді на питання погодження зміни в організації праці з профспілковою організацією належить до компетенції голови комісії з припинення ГУ ПФУ в м. Києві. При цьому, у листі від 01.02.2018 №3671/08/К-739 за підписом голови комісії з припинення ГУ ПФУ в м. Києві зазначено, що Головним управлінням направлено лист від 10.04.2017 №8139/08 Голові об`єднання первинних профспілкових організацій про реорганізацію шляхом злиття Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у зв`язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови від 29.03.2017 №203 «Про утворення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві». Натомість зазначені дії ГУ ПФУ в м. Києві розцінюються судом, як невиконання вимог ст.43, ч.2 ст.49-4, ст.252 КЗпП України, ст.41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» щодо звільнення позивача.
		Судом встановлено, що відповідач не звертався з обґрунтованим письмовим поданням про розірвання трудового договору з позивачем до керівництва об`єднаних первинних профспілкових організацій ГУ ПФУ в м. Києві, відтак, позивач не викликався та не був присутнім на засіданнях профспілкового органу під час викладу й обґрунтування подання роботодавцем щодо скорочення посади позивача, звільнення його з займаної посади, що суперечить змісту ст.43, ч.2 ст.49-4, ст.252 КЗпП України та ст.41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».
		Зазначені вище обставини додатково підтверджуються відповіддю Голови об`єднаних первинних профспілкових організацій ГУ ПФУ в м. Києві від 22.06.2018 вих.№5-ППО на адвокатський запит від 15.06.2018, згідно якої керівництво об`єднаних первинних профспілкових організацій ГУ ПФУ в м. Києві дійшло висновків про порушення відповідачем ч.5 ст.22 Закону України «Про державну службу», ст.252 КЗпП України, ст.41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», а також п.6.2. Колективного договору, так як працівників, які обрані до виборного органу можуть звільнити лише при ліквідації установи, а слово «ліквідація» не значиться у постанові Кабінету Міністрів України від 29.03.2017 №203.
		З огляду на встановлені обставини та надані позивачем належні докази, суд вважає безпідставними доводи відповідача у відзиві на позовну заяву, що під час припинення юридичної особи голови ліквідаційних комісій відповідних управлінь, виконували рішення органу державної влади (Постанова №203), відповідно жодної згоди виборного органу (профспілково представника), первинної профспілкової організації, членом якої був позивач, при вивільнені всіх працівників вищезазначених управлінь - не потрібно.
		За змістом КЗпП України поняття «незаконне звільнення» слід розуміти, як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, встановленого законом.
		При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством (ч.2 ст.49-2 КЗпП України).
		За змістом ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку  із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, для виявлення яких роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації працівників.
		Вищий адміністративний суд України в постанові від 15.03.2017 (справа К/800/36791/14) висловив правову позицію згідно якої виходячи з нормативного тлумачення вищенаведених норм Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто вживає заходи до переведення працівника за його згодою на іншу роботу. В першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці, для виявлення яких роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишаються на роботі, і тих, які підлягають звільненню. 
		Таким чином, суд вважає, що при вирішенні питання про звільнення позивача відповідач був зобов`язаний здійснити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації працівників, посади яких скорочуються.
		Рівень кваліфікації вимірюється рівнем освіти працівника та здобутими навичками під час виконання робіт за певною спеціальністю. До уваги беруться дані атестації працівника, обґрунтована та об`єктивна оцінка безпосереднього керівника про його роботу. Особлива увага звертається на якість виконання працівником своїх трудових обов`язків, враховується також наявність/відсутність документально підтверджених фактів притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності, інших документів, які характеризують роботу працівника.
		Продуктивність праці вимірюється певними виробничими показниками, яким може бути рівень невиробничих витрат робочого часу, кількість відпусток без збереження заробітної плати, наданих на прохання працівника, обсяг втрат робочого часу у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, тощо.
		А вже при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема, особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації, тощо.
		В матеріалах справи відсутні докази проведення відповідачем порівняльного аналізу продуктивності праці і кваліфікації позивача з іншими працівниками. 
		Проте, судом встановлено, що ОСОБА_2 з 16.10.2001 безперервно до моменту звільнення працювала в реорганізованому ГУ ПФУ в м. Києві, правонаступником якого є відповідач у справі, що є свідченням тривалості та безперервності роботи в державному органі, що підтверджується записами трудової книжки, особової картки державного службовця №146. Позивач має повну вищу освіту відповідно до диплому серії НОМЕР_2 від 30.12.2000, виданого Київським національним економічним університетом, за спеціальністю «Менеджмент організацій», здобув кваліфікацію магістра з менеджменту малого бізнесу та має значний досвід роботи в реорганізованому органі Пенсійного фонду (більше 16 років), що підтверджується записами у трудовій книжці.
		Обставини високої кваліфікації позивача та продуктивності її праці підтверджуються листом ГУ ПФУ в м. Києві від 19.06.2018 №23234/01 на адвокатський запит, згідно якої ОСОБА_2 з 01.08.2002 і до моменту звільнення жодного разу не притягалася до дисциплінарної відповідальності, що згідно правової позиції Верховного Суду є однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці. 
		Додатково іншими доказами підтверджені обставини високої кваліфікації позивача та продуктивності її праці, зокрема, документами наявними в матеріалах справи:
		атестаційний лист від 20.11.2007 /про відповідність позивача займаній посаді/;
		атестаційний лист від 25.11.2010 /про відповідність позивача займаній посаді/;
		атестаційний лист від 14.11.2013 /про відповідність позивача займаній посаді/;
		щорічна оцінка виконання державним службовцем посадових обов`язків і завдань від 11.04.2008 /про відповідність позивача займаній посаді/;
		щорічна оцінка виконання державним службовцем посадових обов`язків і завдань від 12.02.2009 /про відповідність позивача займаній посаді/;
		щорічна оцінка виконання державним службовцем посадових обов`язків і завдань від 04.02.2010 /про відповідність позивача займаній посаді/;
		щорічна оцінка виконання державним службовцем посадових обов`язків і завдань від 18.02.2011 /про відповідність позивача займаній посаді/;
		щорічна оцінка виконання державним службовцем посадових обов`язків і завдань від 22.02.2012 /про відповідність позивача займаній посаді/;
		щорічна оцінка виконання державним службовцем посадових обов`язків і завдань від 21.02.2012 /про відповідність позивача займаній посаді/;
		щорічна оцінка виконання державним службовцем посадових обов`язків і завдань від 07.03.2014 /про відповідність позивача займаній посаді/;
		наказ ГУ ПФУ в м. Києві від 31.05.2010 №179 про заохочення працівників ГУ ПФУ в   м. Києві за сумлінну і ефективну працю, високий професіоналізм при виконанні завдань, покладених на органи Пенсійного фонду;
		наказ ГУ ПФУ в м. Києві від 15.11.2011 №331 про заохочення працівників ГУ ПФУ в   м. Києві за багаторічну, сумлінну і ефективну працю, високий професіоналізм при виконанні завдань, покладених на органи Пенсійного фонду;
		наказ ГУ ПФУ в м. Києві від 06.10.2008 №476/в про надання відпустки без збереження заробітної плати ОСОБА_2 ;
		наказ ГУ ПФУ в м. Києві від 18.07.2011 №384/в про надання відпустки без збереження заробітної плати ОСОБА_2 ;
		наказ ГУ ПФУ в м. Києві від 17.07.2014 №304/к/в про надання відпустки без збереження заробітної плати ОСОБА_2 .
		До аналогічних висновків прийшла робоча група Міжрегіонального управління Національного агентства України з питань державної служби у м. Києві, Київській, Чернігівській та Черкаській областях про розгляд скарги, що попередньо (08.02.2018) адресувалася позивачем до Національного агентства України з питань державної служби. Так, згідно відповіді від 12.03.2018 №151/ТО04-041-18 Міжрегіонального управління зазначається, що під час перевірки робочій групі надано атестаційний лист та результати щорічного оцінювання ОСОБА_2 , з яких вбачається, що позивач відповідаєте займаній посаді та виставлено оцінку за результатами роботи на займаній посаді «добре».
		Верховний Суд України в постанові від 23.03.2016 у справі №6-2748цс15 висловив правову позицію згідно якої, під час звільнення працівника на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації праці, в тому числі скорочення штату працівників, необхідно дотримуватись гарантій, передбачених ст.49-2 КЗпП України.
		Верховним Судом України в постановах від 17.10.2011 (справа №21-237а11) та від 28.10.2014 (справа №21-484а14) також висловлені правові позиції, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
		Зважаючи на встановлені обставини та наявні у справі докази, суд приходить до висновку, що звільнення позивача відбулося з порушенням порядку, встановленого законом.
		Окрім зазначеного, за змістом ч.3 ст.184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням.
		Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 №9 визначено поняття «одинокої матері», згідно якого такою є жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама.
		Натомість, законодавчо визначене поняття «одинокої матері» міститься у п.5 ч.13 ст.10 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР, зокрема, такою жінкою є  матір, яка виховує дитину без батька.
		За таких обставин суд надає перевагу законодавчому визначенню поняття «одинока матір», встановленому Закону України «Про відпустки», тобто такою жінкою є  матір, яка виховує дитину без батька.
		Суд не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву, що одинокою матір`ю вважається розлучена жінка, але за умови, що в неї дитина до 14 років і вона самостійно її утримує (батько не платить аліментів), оскільки участь батька в утриманні дитини шляхом сплати аліментів не позбавляє позивача статусу одинокої матері, натомість відповідачем не надано жодного належного доказу участі батька у виховані дитини позивача.
		Судом встановлено, що згідно свідоцтва про народження НОМЕР_3 від 07.07.2004. позивач є матір`ю дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якій на дату звільнення позивача не виповнилось чотирнадцяти років. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 17.06.2011 у справі №2-3447/11 шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 розірваний 17.06.2011, а факт виховання та утримання позивачем самостійно неповнолітньої дитини підтверджується довідкою №59 від 24.05.2018, виданою спеціалізованою загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням предметів художньо-естетичного циклу №302 м. Києва.
		Додатково обставини статусу позивача, як одинокої матері, підтверджується листом ГУ ПФУ в м. Києві від 02.01.2019 на адвокатський запит, наказом від 14.03.2012 №113/в, наказом від 28.04.2014 №236 в/д, наказом від 18.12.2014 №785 в/щ, наказом від 27.10.2016 №405-в, наказом від 02.11.2017 №469-в, наказом від 19.12.2017 №543-в, за якими позивачу протягом 2012-2017 років ГУ ПФУ в м. Києві надавалася додаткова оплачувана відпустка, як одинокій матері, що має дитину до 14 років.
		Наявними матеріалами справи доведено, що не спростовано відповідачем, під час реорганізації ГУ ПФУ в м. Києві (код ЄДРПОУ 22869069) правонаступником прав та обов`язків реорганізованого органу став відповідач (код ЄДРПОУ 42098368) у справі, отже є доведеним факт відсутності повної ліквідації (без правонаступника) реорганізованого органу Пенсійного фонду України, коли за законом допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням.
		За таких обставин, суд дійшов висновку, що реорганізація з правонаступництвом не дає власникові, уповноваженому ним органу права звільнити одиноку матір з своєї ініціативи, відтак, звільнення позивача є протиправним, оскільки відбулося всупереч вимог норми ч. 3 ст. 184 КЗпП України.
		Зважаючи на зазначені вище обставини та аналіз викладених норм, надані сторонами докази у справі, враховуючи висновки, що викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11.09.2019 по даній справі, суд приходить до висновку, що звільнення позивача відбулося з порушенням ст.ст.22, 41, 83, 87 Закону №889-VIII, ст.ст.40, 42, 43, 49-2, 49-4, 184, 252 КЗпП України, ст. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», а тому відповідач діяв необґрунтовано та з порушенням вимог ч.2 ст.19 Конституції України, згідно якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 
		За таких обставин, суд вважає наказ голови комісії з припинення головного управління №104-к від 27.04.2018 «Про звільнення ОСОБА_2 з посади начальника операційного відділу з нарахування та виплати пенсій № 4 головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві» протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
		Відповідно до ч.ч.1,7 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
		Позивача протиправно звільнено з державної служби, отже остання підлягає поновленню на тій посаді та у тому органі, з якого вона була протиправно звільнена, а саме на посаді начальника операційного відділу з нарахування та виплати пенсій №4 ГУ ПФУ в м. Києві з 27.04.2018.
		Така правова позиція сформульована Верховним Судом України в постановах від 28.10.2014 у справі №21-484а14, від 21.05.2014 у справі №6-33цс14 та підтримується Верховним Судом. 
		Щодо необхідності поновлення особи на посаді, як спосіб відновлення порушених прав позивача йдеться в рішенні Європейського суду з прав людини від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11). В цьому рішенні звертається увага на те, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, права на справедливий суд, передбачене статтею 6 та права на ефективний засіб юридичного захисту, передбачене статтею 13.
		Згідно з ч.ч.1, 2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		В контексті наведеного, суд вважає за потрібне зауважити, що у разі відсутності посади позивача (з переліком повноважень, які існували на дату звільнення) роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику іншу посаду відповідно до його кваліфікації, а в разі незгоди працівника на іншу роботу, роботодавець зобов`язаний виконати судове рішення, здійснивши відповідні зміни в організаційній структурі.
		Пунктом 3 ч.1 ст.371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби. За таких обставин суд вважає за необхідне допустити рішення до негайного виконання у частині поновлення позивача на посаді.
		Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		Позивач перебувала у вимушеному прогулі з 28.04.2018 по 05.08.2019, оскільки остання була офіційно працевлаштована 05.08.2019 до Державного підприємства «Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України» на посаду консультанта контакт-центру, що підтверджується записом №24 трудової книжки.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» визначений порядок обчислення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.
		Відповідно до п.5 зазначеного Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
		Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
		Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим із дотриманням вимог законодавства (абзац другий, третій пункту 8 Порядку).
		Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14.01.2014 у справі №21-395а13.
		Згідно з довідкою ГУ ПФУ в м. Києві від 05.06.2018 №13077/05 заробітна плата позивача за останні 2 календарні місяці роботи, а саме за березень та квітень 2018 року складала 35 100, 00 грн. (17 100,00 грн. + 18 000, 00 грн.).
		Загальна кількість робочих днів за останні 2 календарні місяці роботи - 40 днів (у березні 2018 року - 21, у квітні 2018 року - 19).
		Таким чином, середньоденна заробітна плата становить - 877,50 грн. (35 100, 00 грн./40 р.д.).
		Кількість днів вимушеного прогулу починаючи з 28.04.2018 по 05.08.2019 складає 315 днів (169 р.д. у 2018р. + 146 р.д. у 2019р.) (з урахуванням листів Міністерства соціальної політики України від 19.10.2017 №224/0/103-17/214 «Щодо норми тривалості робочого часу» та від 08.08.2018 №78/0/206-18 «Щодо розрахунку норми тривалості робочого часу на 2019 рік».
		Отже, сума середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу позивача становить 276 412,50 грн. (877,50 грн. х 315 р.д.).
		Суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо позбавлена можливості реалізувати свої права.
		У відповідності до ч.2 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід врахувати положення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний спосіб юридичного захисту), згідно яких під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
		Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
		Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
		Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа №802/2236/17-а).
		За таких обставин, в межах заявлених позовних вимог та на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
		Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Оскільки спір вирішено на користь сторони, звільненої від сплати судового збору, а також за відсутності витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.
		Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) задовольнити повністю. 
		Визнати протиправним та скасувати наказ голови комісії з припинення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №104-к від 27.04.2018 «Про звільнення» ОСОБА_2 з посади начальника операційного відділу з нарахування та виплати пенсій №4 управління з координації та контролю за виплатою пенсій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві. 
		Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника операційного відділу з нарахування та виплати пенсій №4 управління з координації та контролю за виплатою пенсій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, з 27.04.2018.
		Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28.04.2018 по 05.08.2019 у розмірі 276 412,50 грн. 
		Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника операційного відділу з нарахування та виплати пенсій №4 Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ) заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 17 100,00 грн. 
		Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297 КАС України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.
		 
		 
		Суддя                                                                                                              В.П. Шулежко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...