Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/20499/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; реалізації податкового контролю.
Надіслано судом: 16.11.2020. Зареєстровано: 17.11.2020. Оприлюднено: 19.11.2020.
Дата набрання законної сили: 17.02.2021
Результат оскарження 17.02.2021 Шостий апеляційний адміністративний суд: залишено постанову суду без змін
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		1/734
		   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		10 листопада 2020 року                               м. Київ                                        № 640/20499/19
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Бєсєді А.Ю., за результатами відкритого судового засідання в адміністративній справі за позовом 
		          товариства з обмеженою відповідальністю «ТВ-ЕКС» 
		до           Головного управління ДПС у місті Києві
		про          визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень 
		за участю представника позивача та представника відповідача 
		В С Т А Н О В И В:
		До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «ТВ-ЕКС» (надалі - позивач), адреса: 04111, місто Київ, вулиця Салютна, будинок 13, квартира 75 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (надалі - відповідач 1), адреса: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, Головного управління ДПС у місті Києві (надалі - відповідач 2), адреса: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, в якій позивач, з урахуванням позовної заяви в новій редакції, просить суд
		- визнати протиправним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 05 серпня 2019 року № 0013924208 по податку на доходи фізичних осіб на суму 404560,94 грн (в тому числі, за податковим зобов`язанням 308 085,56 грн та за штрафними санкціями 96421,38 грн);
		- визнати протиправним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 05 серпня 2019 року № 0013914208 з військового збору на суму 27 641,58 грн (в тому числі, за податковим зобов`язанням 21052,72 грн та за штрафними санкціями 6588,86 грн);
		- визнати протиправним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 06 серпня 2019 року № 10272615140103 по податку на прибуток підприємств на суму 17 339,00 грн (в тому числі, за податковим зобов`язанням 13   871,00 грн, та за штрафними санкціями 3   468,00 грн);
		- визнати протиправним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 06 серпня 2019 року №10292615140103 на суму завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування по податку на прибуток підприємств на 950 614,00 грн;
		- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення в частині, що не було скасовано рішенням Державної податкової служби України від 11 жовтня 2019 року № 5360/6/99-00-05-05-03 про результати розгляду скарги позивача, від 06 серпня 2019 року № 10302615140103 по податку на додану вартість на суму завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду в розмірі 24 832,00 грн;
		- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення в частині, що не було скасовано рішенням Державної податкової служби України від 11 жовтня 2019 року № 5360/6/99-00-05-05-03 про результати розгляду скарги позивача, від 06 серпня 2019 року № 10282615140103 по податку на додану вартість на суму 297 671,00 (в тому числі, за податковим зобов`язанням 238 137,00 грн та за штрафними санкціями 59 534,00 грн);
		- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 17 жовтня 2019 року № 01462615050103 по податку на додану вартість на суму 216 725,00 грн (в тому числі, за податковим зобов`язанням 173 380,00 грн та за штрафними санкціями 43 345,00 грн).
		Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача, внаслідок прийняття суб`єктами владних повноважень оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
		СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ТВ-ЕКС»  до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що при проведенні перевірки податковим органом в акті перевірки було допущено значну кількість порушень норм чинного законодавства, у зв`язку з чим податкові повідомлення-рішення винесені останнім є протиправними та підлягають скасуванню.
		Вказані обставини стали підставою для звернення до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
		Відповідач в свою чергу на підтвердження правомірності своїх дій зазначає, що податковим органом під час виконання функцій покладених чинним законодавством, останнім було дотримано приписів чинного законодавства та правомірно прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, у зв`язку з чим податковий орган просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити у повному обсязі та залишити в силі прийняті податкові повідомлення-рішення.
		В судових засіданнях представник позивача підтримав аргументи викладені в адміністративному позові та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та скасувати протиправні податкові повідомлення-рішення.
		Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та просив у їх задоволенні відмовити, пославшись на аналогічні підстави, які зазначені у відзиві на позовну заяву.
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		На підставі наказу виданого Головним управління ДПС у місті Києві, з 10 червня 2019 року по 04 липня 2019 року останнім проводилась планова виїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «ТВ-ЕКС» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2016 року по 31 березня 2019 року, валютного - за період з 01 квітня 2016 року по 31 березня 2019 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01 січня 2015 року по 31 березня 2019 року та іншого законодавства, за результатами якої складено акт від 11 липня 2019 року № 411/26-15-14-01-03/25274773.
		Контролюючим органом було встановлено порушення скаржником вимог пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.1. ст. 138, пп. 138.3.2 п. 138.3 ст. 138 Податкового кодексу України, п. 5, п. 6, п. 7, п. 9.4, п. 11, п. 16 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318, у результаті чого занижено податок на прибуток на 13   871,00 грн та завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування податку на прибуток на 950 614 грн; п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено ПДВ на 262   223,00 грн та завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (ряд. 21 Декларації) за березень 2019 року на 24   832,00 грн; пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, з урахуванням пп. 164.2.17 п. 164.2, п. 164.5 ст. 164, п. 171.2 ст. 171 ПКУ, у результаті чого занижено суми податку на доходи фізичних осіб на 308 085,56 грн; пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 з урахуванням пп. 168.4.4 п. 168.4 ст. 168 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено суми військового збору на 21 052,72 гривень.
		Зі змісту вказаного вище Акту перевірки вбачається наступне.
		Відповідно до наданих до перевірки регістрів бухгалтерського обліку (оборотно-сальдові відомості, картки, аналізи по рахункам 23, 26, 91, 90, 70) та первинних документів контролюючим органом було встановлено, що протягом грудня 2018 року та лютого-березня 2019 року позивачем не здійснювалися операції з реалізації готової продукції (відсутні бухгалтерські проводки Д-т 36 К-т 701), та відсутні видаткові та податкові накладні щодо поставки покупцям виготовленої продукції. Згідно регістрів бухгалтерського обліку (картки та аналізи рахунків 23 «Виробництво», 26 «Готова продукція») на підприємстві відсутні залишки готової продукції та незавершене виробництво (сальдо рахунків 23, 26 на початок періодів: грудень 2018, січень 2019, лютий 2019, березень 2019 складає 0 грн). В той же час, в бухгалтерському обліку списано на собівартість реалізованої продукції за грудень 2018 року, лютий 2019 року, березень 2019 року витрати на виробництво реалізованої продукції у загальній сумі 950   614,00 гривень.
		В поясненнях посадових осіб ТОВ «Експериментально-промислова технологія вибухових робіт» правонаступником якого є позивач від 11 червня 2019 року № 744 щодо формування собівартості продукції за 1 квартал 2019 року зазначено, що підприємством до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) було включено вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виробленої продукції, заробітну плату та компенсацію при звільнені робітникам, відрахування на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів Пенсійного фонду України, витрати на амортизацію основних засобів та нематеріальних активів загальновиробничого призначення, витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень.
		Податковий орган в Акті зазначає, що в бухгалтерському обліку формування матеріальної складової собівартості продукції здійснюється по кожному окремому виду продукції шляхом акумулювання витрат на придбання матеріали та сировини по дебету рахунку 23 «Виробництво» зі списанням на рахунок 26 «Готова продукція». Загальновиробничі витрати (зокрема, оплата праці загальновиробничому персоналу та відрахування на соціальні заходи, амортизаційні відрахування, витрати на утримання приміщень, комунальні послуги, орендна плата за землю та інші) облікуються по Д-ту рахунку 91 «Загальновиробничі витрати» та загальною сумою (без їх розподілу за видами виробництв або групами продукції, що виробляється) списуються в кінці місяця на Д-т рахунку 23 «Виробництва», який в кінці місяця повністю закривається на Д-т рахунку 26 «Готова продукція». Витрати на виробництво продукції списуються з К-ту рахунку 26 «Готова продукція» у загальній сумі на Д-т рахунку 901 «Собівартість реалізованої продукції». Залишки по рахункам 23 «Виробництво» та 26 «Готова продукція» в бухгалтерському обліку підприємства відсутні. Собівартість реалізованої продукції списувалася на фінансовий результат бухгалтерською проводкою Д-т 791 «Фінансовий результат від операційної діяльності» К-т 901 «Собівартість реалізованої продукції».
		Також у результаті аналізу регістрів аналітичного та синтетичного обліку контролюючим органом було встановлено, що в бухгалтерському обліку ПрАТ «Експериментально-промислова технологія вибухових робіт» нараховано знос (амортизацію) необоротних активів, які не використовувались підприємством в господарській діяльності за період з 01 квітня 2016 року по 31 грудня 2016 року на загальну суму 77 060,59 гривень.
		Листом від 02.07.2019 №747 ПрАТ «Експериментально-промислова технологія вибухових робіт» було надано пояснення, в яких останнім зазначено, що основні фонди в с. Олександрівка використовуються для здійснення подрібнення та виготовлення пілетів (продукція використовується як для внутрішнього споживання для виробництва ПВР, так і для зовнішнього ринку), в с. Кацмазів - виробництво та переробка рослинних масел та біодизеля, оренда приміщень.
		Разом з листом від 02 липня 2019 року № 747 товариством до податкового органу було надано оборотно-сальдові відомості по рахунках 131 та 133, з переліком майна та пооб`єктного розміру нарахованих амортизаційних нарахувань.
		Податковий орган зазначає, що в період з 01 квітня 2016 року по 31 грудня 2016 року скаржником не задекларовано дохід від надання зазначених основних засобів в оренду, реалізації масел, біодизеля, чи пілетів. 
		Також податковий орган зазначає, що позивачем до перевірки не було надано документів щодо надання послуг з оренди приміщень протягом періоду з 01 квітня 2016 року по 31 грудня 2016 року (договори оренди, акти прийому-передачі, акти про надання послуг з оренди, тощо), документів щодо виробництва продукції (масел, біодизеля, чи пілетів) з використанням зазначених основних засобів у період з 01 квітня 2016 року по 31 грудня 2016 року, та не надано документів щодо використання у власній діяльності зазначених основних засобів. 
		Тобто, виходячи з вищевикладених обставин, податковий орган прийшов до висновку, що згідно наданих до перевірки документів не доведено використання у 2016 році вказаних основних засобів в господарській діяльності підприємства.
		У зв`язку з чим, позивач у вказаному вище Акті прийшов до висновку, що підприємством в порушення п. 138.1 ст. 138, пп. 138.3.2 п. 138.3 ст. 138 Податкового кодексу України занижено різниці за 2016 рік на суму амортизаційних відрахувань з вартості основних засобів, що не використовувалися в господарській діяльності у розмірі 77   061,00 гривень.
		Також, з вказаного Акту перевірки вбачається, що податковим органом під час перевірки було встановлено придбання ПрАТ «Експериментально-промислова технологія вибухових робіт» паливно-мастильних матеріалів по талонам у ПП «АМІК Україна», ПП «ОККО-БІЗНЕС КОНТРАКТ». ТОВ «Украгроойл».
		Скаржником до перевірки були надані видаткові накладні, акти прийому-передачі, акти вибірки. 
		Водночас, податковий орган прийшов до висновку, що позивачем не були надані документи щодо фактичного отримання водієм відпущеного за талонами/картками пального на АЗС, а саме: розрахункових документів установленої форми та змісту (фіскальних чеків РРО, касових чеків, товарних чеків, розрахункових квитанцій, тощо).
		У зв`язку з викладеним податковий орган прийшов до висновку, що товариством здійснювалось списання ПММ, отримання яких співробітниками підприємства не підтверджено належним чином оформленими комплектами документів, а відповідно не підтверджено використання даних ПММ у господарській діяльності підприємства, що дало підстави відповідачу прийти до висновку про порушення п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України ПрАТ«Експериментально-промислов технологія вибухових робіт», а саме не визначено самостійно податкові зобов`язання з ПДВ по операціям пов`язаним з господарською діяльністю (списанню ПММ, що не підтверджені належним чином оформленими документами), на загальну суму 222   298,00 гривень.
		Також, з Акту перевірки вбачається, що податковим органом перевіркою повноти визначення податку на доходи фізичних осіб за період з 01 квітня 2016року по 31 березня 2019 року встановлено його заниження, а саме продаж ПрАТ «Експериментально-промислова технологія вибухових робіт» фізичним особам легкових автомобілів здійснено за ціною нижчою за середньоринковою, тому фізичними особами отриманий дохід, як додаткове благо у вигляді знижки вартості транспортних засобів. При цьому не утриманий податок на доходи фізичних осіб із суми доходу (додаткового блага - суми знижки).
		Так, до перевірки надано:
		- договір купівлі-продажу від 13 січня 2018 року № 8047/2018/786967 транспортного засобу MITSUBISHI L200 (рік випуску 2010, пробіг 287 776 км.) фізичній особі ОСОБА_1 відповідно до якого ціна транспортного засобу складає 120 000 грн. Відповідно договору покупець оглянув транспортний засіб та не має претензій до його технічного стану та якісних характеристик;
		- договір купівлі-продажу від 16 січня 2018 року № 8046/2018/788220 транспортного засобу Ford Tourneo Connect (рік випуску 2013, пробіг 125 714 км.) фізичній особі ОСОБА_2 відповідно до якого ціна транспортного засобу складає 60 000,00 грн. Відповідно договору покупець оглянув транспортний засіб та не має претензій до його технічного стану та якісних характеристик;
		- договір купівлі-продажу від 25 січня 2018 року № 8046/2018/799830 транспортного засобу Volvo ХС90 (рік випуску 2012, пробіг 188125 км.) фізичній особі ОСОБА_3 відповідно до якого ціна транспортного засобу складає 150 000,00 грн. Відповідно договору покупець оглянув транспортний засіб та не має претензій до його технічного стану та якісних характеристик.
		- договір купівлі-продажу від 08 червня 2018 року № 3246/2018/975291 транспортного засобу Hyundai Н-1 (рік випуску 2013, пробіг 218 190 км.) фізичній особі ОСОБА_4 відповідно до якого ціна транспортного засобу складає 10 152,80 грн. Відповідно договору покупець оглянув транспортний засіб та не має претензій до його технічного стану та якісних характеристик.
		Акти оцінки вищезазначених транспортних засобів до перевірки не надано.
		Згідно отриманої інформації від Міністерства економічного розвитку і торгівлі України у відповідь на запит Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 27 червня 2019 року № 1670/9/26-15-42-08 середньоринкова вартість автомобіля MITSUBISHI L200 (рік випуску 2010, пробіг 287 776 км.) складає 292 475,86 гривень. Вартість, за якою вчинено продаж 120 000 гривень. Отже, на думку податкового органу автомобіль продано фізичній особі ОСОБА_1 за ціною нижче сереньоринкової вартості. Різниця між ціною продажу та середньоринковою вартістю (сума знижки) становить 172 475,86 гривень. Податок на доходи фізичних осіб позивача із суми знижки при продажі транспортного засобу фізичній особі ОСОБА_1 не утримано та до бюджету не сплачено.
		Згідно отриманої інформації від Міністерства економічного розвитку і торгівлі України у відповідь на запит Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 27 червня 2019 року № 1670/9/26-15-42-08 середньоринкова вартість автомобіля Ford Tourneo Connect (рік випуску 2013, пробіг 125 714 км.) складає 280 043,01 грн. Вартість, за якою вчинено продаж 60 000 гривень. Отже, на думку податкового органу автомобіль продано фізичній особі ОСОБА_2 за ціною нижче сереньоринкової вартості. Різниця між ціною продажу та середньоринковою вартістю (сума знижки) становить 220 043,01 грн. Податок на доходи фізичних осіб позивача із суми знижки при продажі транспортного засобу фізичній особі ОСОБА_2 не утримано та до бюджету не сплачено.
		Згідно отриманої інформації від Міністерства економічного розвитку і торгівлі України у відповідь на запит Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 27 червня 2019 року № 1670/9/26-15-42-08 середньоринкова вартість автомобіля Volvo ХС90 (рік випуску 2012, пробіг 188 125 км.) складає 807 481,66 грн. Вартість, за якою вчинено продаж 150 000 гривень. Отже, на думку податкового органу автомобіль продано фізичній особі ОСОБА_3 за ціною нижче сереньоринкової вартості. Різниця між ціною продажу та середньоринковою вартістю (сума знижки) становить 657 481,66 гривень. Податок на доходи фізичних осіб позивачем із суми знижки при продажі транспортного засобу фізичній особі ОСОБА_3 не утримано та до бюджету не сплачено.
		Згідно отриманої інформації від Міністерства економічного розвитку і торгівлі України у відповідь на запит Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 27 червня 2019 року № 1670/9/26-15-42-08 середньоринкова вартість автомобіля Hyundai Н-1 (рік випуску 2013, пробіг 218 190 км.) складає 363 667,20 грн. Вартість, за якою вчинено продаж 10 152,80 грн. Отже, на думку податкового органу автомобіль продано фізичній особі ОСОБА_4 за ціною нижче сереньоринкової вартості. Різниця між ціною продажу та середньоринковою вартістю (сума знижки) становить 353 514,40 грн. Податок на доходи фізичних осіб ПРАТ «Експериментально-промислова технологія вибухових робіт» із суми знижки при продажі транспортного засобу фізичній особі ОСОБА_4 не утримано та до бюджету не сплачено.
		У зв`язку з викладеним податковий орган прийшов до висновку про порушення позивачем вимог пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 з урахуванням пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, п. 164.5 ст. 164, пп. 168.4.4 п. 168.4 ст. 168, пп. 168.4.7 п. 168.4          ст. 168, п. 171.2 ст. 171 Податкового кодексу України, у результаті чого встановлено заниження суми податку на доходи фізичних, в періоді що перевірявся, на загальну суму - 308 085,56 гривень.
		Крім того, враховуючи вищевикладене, податковий орган також зазначає, про порушення позивачем вимоги п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України у частині не нарахування, не утримання та не сплати військового збору на загальну суму 210 52,72 гривень.
		Також, податковим органом було встановлено, що між позивачем (Орендар) та ПрАТ «Полтавський ГЗК» (Орендодавець) було укладено договір оренди від 01 грудня 2015 року № 2077 та передано у використання основні засоби.
		Згідно додаткової угоди № 6 від 01 лютого 2018 року дію зазначеного договору оренди було припинено.
		На підставі акту приймання-передачі майна в оренду від 01 грудня 2015 року позивачем було отримано в тимчасове користування майно (основні засоби) оціночною вартістю 1 558 061,00 грн, яке протягом лютого 2018 року на підставі акту приймання- передачі було повернуто орендодавцю ПрАТ «Полтавський ГЗК».
		За даними бухгалтерського обліку, станом на 31 січня 2018 року товариством в орендованому виробничому приміщенні у ПрАТ «Полтавський ГЗК» проведено поліпшення на суму 323 786,08 грн, які за своїм змістом та формою є невідокремними від об`єкту оренди (роботи з улаштування площадки з армованим цементо-бетонним покриттям на об`єкті та інш).
		В бухгалтерському обліку вартість зазначених поліпшень визнано основними засобами, які введено в експлуатацію.
		Водночас, податковий орган зазначає, що позивачем до перевірки не були надані документи щодо вилучення скаржником проведених поліпшень орендованих основних засобів, не надані документи щодо відшкодування Орендодавцем вартості проведених ПрАТ «Експериментально-промислова технологія вибухових робіт» поліпшень та пояснення з зазначеного питання. Тобто, основні засоби «Орендоване виробниче приміщення ПГЗК 1198» залишковою вартістю 323 786,08 грн фактично безоплатно надані орендодавцю ПрАТ «Полтавський ГЗК» при поверненні орендованого приміщення.
		У зв`язку з викладеним, контролюючим органом зроблено висновок про те, що в порушення вимог п. 185.1. ст. 185, п. 188.1. ст. 188 Податкового кодексу України позивачем не нараховані податкові зобов`язання з ПДВ в сумі 64 757,22 грн по операціям з безоплатної передачі основних засобів (323 786,08 грн.*20 %).
		Надалі, на підставі висновків акта перевірки Головного управління ДПС у місті Києві були прийняті податкові повідомлення-рішення від 06 серпня 2019 року № 10272615140103 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток на 17   339,00 грн, в тому числі на 13   871,00 грн за основним платежем та на 3   468,00 грн за штрафними санкціями; № 10292615140103 про зменшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на 950   614,00 грн; № 10282615140103 про збільшення суми грошового зобов`язання з ПДВ на 297   671,00 грн, у тому числі на 238   137,00 грн за основним платежем та на 59   534,00 грн за штрафними санкціями; № 10302615140103 про зменшення розміру від`ємного значення з ПДВ на 24   832,00 грн; від 05 серпня 2019 року № 0013924208 про збільшення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 308 085,56 грн за основним платежем та на 96 421,38 грн за штрафними санкціями; № 0013914208 про збільшення грошового зобов`язання з військового збору 21 052,72 грн за основним платежем та на 6 588,86 грн за штрафними санкціями.
		13 серпня 2019 року позивач, не погоджуючись із отриманими податковими повідомленнями-рішеннями подав повідомлення про оскарження до відповідача та скаргу до Державно фіскальної служби України. 
		16 жовтня 2019 року позивачем було отримано рішення ДПС України від 11 жовтня 2019 року № 5360/6/99-00-05-05-03 про результати розгляду скарги позивача, яким скаргу задоволено частково: частково скасовані рішення відповідача по податку на додану вартість від 06 серпня 2019 року № 10302615140103 та від 06 серпня 2019 року № 10282615140103.
		21 жовтня 2019 року позивачем було отримано конверт від Головного управління ДПС у місті Києві із вкладеним податковим повідомленням-рішенням від 17 жовтня 2019 року № 01462615050103, прийнятим на підставі акту перевірки № 411/26-15-14-01-03/25274773 від 11 липня 2019 року, з урахуванням рішення ДПС України від 11 жовтня 2019 року № 5360/6/99-00-05-05-03 про результати розгляду скарги, по податку на додану вартість на суму 216 725,00 грн (в тому числі, за податковим зобов`язанням 173 380,00 грн та за штрафними санкціями 43 345,00 грн) та із вкладеним розрахунком податкового зобов`язання та штрафних санкцій.
		Товариство з обмеженою відповідальністю «ТВ-ЕКС» не погоджуючись з законністю та обґрунтованістю висновків податкового органу викладених в вищевказаному акті та вищезазначених податкових повідомлень-рішень звернулось до суду з даним адміністративним позовом.
		ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Позивач не погоджується з оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, оскільки висновки Акту перевірки, на підставі якого винесено оскаржуване рішення, є необґрунтованими та суперечать чинному податковому законодавству України.
		Так, підставою для донарахування податку на прибуток та зменшення від`ємного значення податку на додану вартість стали висновки відповідача про відсутність фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами. Дані висновки спростовуються позивачем з огляду на наявність документального підтвердження взаємовідносин з контрагентами за договорами.
		Крім того, позивач не погоджується з доводами контролюючого органу щодо визнання нереальності операцій, оскільки всі господарські операції позивача із контрагентами були реальними, супроводжувалися реальним рухом активів та зміною майнового стану позивача та контрагентів.
		Позивач зазначає, що внаслідок прийняття таких рішень останній позбавляється законного права на віднесення відповідних сум до складу свого податкового кредиту, законного права на отримання в майбутньому бюджетного відшкодування ПДВ, крім того незаконно зменшується розмір від`ємного значення суми ПДВ Позивача. Також Позивачу незаконно нараховуються податкові зобов`язання зі сплати ПДВ та до нього застосовуються штрафні (фінансові) санкції, внаслідок чого позивач повинен нести збитки, а також будуть порушені законні права, свободи та інтереси позивача.
		Крім цього, позивач зазначає, Акт перевірки не містить жодного посилання на первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку Позивача та не наведено регістрів бухгалтерського обліку, кореспонденції рахунків таких операцій.
		Вищевикладене дає підстави для обґрунтованого висновку, що позивач при виборі Контрагентів та укладенні з ними договорів керувався належною обачністю.
		Керуючись вищевикладеним позивач просив задовольнити позовні вимоги та скасувати оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
		Відповідач заперечуючи проти аргументів викладених позивачем зазначає, що податковим органом під час виконання функцій покладених чинним законодавством, останнім було дотримано приписів чинного законодавства та правомірно прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, у зв`язку з чим просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити у повному обсязі та залишити в силі прийняті податкові повідомлення-рішення.
		НОРМИ ПРАВА ТА ВИСНОВКИ СУДУ
		Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України; Кодексу адміністративного судочинства України; Податкового кодексу України; Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»; Порядку заповнення податкової накладної затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 2015 року № 1307 зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 26 січня 2016 року за № 137/28267, у відповідних редакціях, що діяли на момент спірних правовідносин.
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
		Приписами пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України    визначено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (14.1.36.); дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно (14.1.54.); продаж результатів робіт (послуг) - будь-які операції господарського, цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими об`єктами власності, що не є товарами, за умови компенсації їх вартості, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами за договорами оперативного лізингу (оренди), продажу, передачі права відповідно до авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об`єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об`єктів права інтелектуальної, у тому числі промислової власності; (14.1.203.); розумною економічною причиною (ділова мета) є причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (14.1.231.).
		Приписами абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України    визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених    розділом II цього Кодексу.
		Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункт    139.1    статті    139 Податкового кодексу України).
		Згідно з пунктом    198.1 статті    198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
		Згідно з пункту   185.1. статті 185, пункту 187.1. статті   187, пункту   188.1. статті 188 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.
		Відповідно до підпункту 201.1, 201.2, 201.4 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
		У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата складання податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду.
		Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
		Платники податку в разі здійснення постачання товарів/послуг, постачання яких має безперервний або ритмічний характер: покупцям - платникам податку - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведені податкові накладні на кожного платника податку, з яким постачання мають такий характер, з урахуванням усього обсягу постачання товарів/послуг відповідному платнику протягом періоду, за який складається така податкова накладна, протягом такого місяця;
		У разі якщо станом на дату складення зазначених податкових накладних сума коштів, що надійшла на поточний рахунок продавця як оплата (передоплата) за товари/послуги, перевищує вартість поставлених товарів/послуг протягом місяця, таке перевищення вважається попередньою оплатою (авансом), на суму якої складається податкова накладна у загальному порядку не пізніше останнього дня такого місяця.
		Ритмічним характером постачання вважається постачання товарів/послуг одному покупцю два та більше разів на місяць.
		Податкова накладна може бути складена за щоденними підсумками операцій (якщо податкова накладна не була складена на ці операції) у разі: здійснення постачання товарів/послуг за готівку кінцевому споживачеві (який не є платником податку), розрахунки за які проводяться через касу / реєстратори розрахункових операцій або через банківську установу чи платіжний пристрій (безпосередньо на поточний рахунок постачальника); виписки транспортних квитків, готельних рахунків або рахунків, які виставляються платнику податку за послуги зв`язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер постачальника (продавця), крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами; надання платнику податку касових чеків, що містять суму поставлених товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального та податкового номерів постачальника).
		Платники податку в разі здійснення постачання товарів/послуг, база оподаткування яких, визначена відповідно до статей 188 і 189 цього Кодексу, перевищує фактичну ціну постачання таких товарів/послуг, можуть скласти не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведену податкову накладну з урахуванням сум податку, розрахованих виходячи з перевищення бази оподаткування над фактичною ціною, визначених окремо по кожній операції з постачання товарів/послуг.
		Згідно з підпунктів 1, 2, 3 Порядку заповнення податкової накладної затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 2015 року № 1307 зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 26 січня 2016 року за № 137/28267 (далі - порядок №1307) податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку у контролюючому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена в цьому пункті. Податкова накладна та додатки до неї складаються в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи. Усі податкові накладні, у тому числі накладні, особливості заповнення яких викладені в пунктах 9 - 15 та 19 цього Порядку, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, та за формою, чинною на день такої реєстрації.
		Пунктом    200.1. статті   200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.1. статті 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
		При цьому, відповідно до пунктів 198.2., 198.3.,    198.6. статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України). 
		З аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні послуг (товарів) сум податку на додану вартість до податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування податком на прибуток, є факт придбання послуг (товарів) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
		При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, акти, платіжні доручення тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
		Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
		З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
		Відповідно до статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.
		Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
		Одним із основних принципів, на яких ґрунтується бухгалтерський облік та фінансова звітність, відповідно до статті 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є принцип превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.
		Згідно із статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.
		Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
		Як зазначено у частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
		   Згідно з пунктом 1.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (далі - «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку»), записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів.
		Відповідно до пункту 2.1 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
		Відповідно до пункту    44.1 статті    44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платниками податків вносяться відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному    статтею 50 цього Кодексу.
		Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 20 січня 2016 року у справі за позовом ПАТ «МТС Україна» до Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень. Згідно з цією правовою позицією надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. 
		Аналізуючи норми податкового законодавства України, ознайомившись із доводами контролюючого органу викладених в Акті перевірки, суд    зазначає, що в межах даного спору слід встановити саме факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та його контрагентами з урахуванням умов спірних правовідносин.
		Як вбачається зі змісту акту перевірки, висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом.
		Відповідно до абзацу 2 пункту 2.1 Положення № 88, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.
		Згідно пунктів 5, 7 П(С)БО «Доходи» дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).
		Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - загальний дохід (виручка) від реалізації продукції, товарів, робіт або послуг без вирахування наданих знижок, повернення раніше проданих товарів та непрямих податків і зборів (податку на додану вартість, акцизного збору тощо). Чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається шляхом вирахування з доходу від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг наданих знижок, вартості повернутих раніше проданих товарів, доходів, що за договорами належать комітентам (принципалам тощо), та податків і зборів. До складу інших операційних доходів включаються суми інших доходів від операційної діяльності підприємства, крім чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), зокрема: дохід від операційної оренди активів; дохід від операційних курсових різниць; відшкодування раніше списаних активів; дохід від роялті, відсотків, отриманих на залишки коштів на поточних рахунках в банках, дохід від реалізації оборотних активів (крім фінансових інвестицій), необоротних активів, утримуваних для продажу, та групи вибуття тощо. До складу фінансових доходів включаються дивіденди, відсотки та інші доходи, отримані від фінансових інвестицій (крім доходів, які обліковуються за методом участі в капіталі). До складу інших доходів, зокрема, включаються дохід від реалізації фінансових інвестицій; дохід від неопераційних курсових різниць та інші доходи, які виникають у процесі господарської діяльності, але не пов`язані з операційною діяльністю підприємства.
		Пунктом 5, 6, 7 П(С)БО 15 «Витрати» визначено, що витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань.
		Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.
		Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.
		Згідно пункту 9 П(С)БО 9 «Запаси» запаси визнаються активом, якщо існує імовірність того, що підприємство/установа отримає в майбутньому економічні вигоди, пов`язані з їх використанням, та їх вартість може бути достовірно визначена.
		Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (договори, податкові накладні, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
		Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
		Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
		При цьому, наявність належним чином оформлених податкових накладних є обов`язковою, але не вичерпною обставиною для формування податкового кредиту. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не надавалися, то, відповідно, придбання таких послуг не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов`язкових умов для виникнення такого права на придбання послуг (товарів) з метою їх використання у господарській діяльності.
		Як зазначено у листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.
		Крім того, в основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.
		У податковому обліку господарські операції мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, тобто первинними документами, що містять інформацію про фактичні господарські операції, розкривають їх зміст та обсяг.
		За відсутності достатніх доказів - первинних документів, які б достовірно підтверджували факт здійснення господарської операції, розкривали її зміст та обсяг з метою та в цілях господарської діяльності платника податку, підстави для формування даних податкового обліку - відсутні.
		Згідно усталеної позиції Верховного Суду України при розгляді справ даної категорії судам належить з`ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції (фактичне здійснення господарських операцій); підтвердження господарських операцій належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
		З аналізу матеріалів справи судом було встановлено, що позивачем надано суду документи первинного обліку, що містять всі необхідні реквізити, належним чином підписані та скріплені печатками сторін і не суперечать законодавчим та нормативним актам, а отже доведено факт реального виконання умов договорів, що надає йому право на формування податкового кредиту та валових витрат по господарських операціях з зазначеним вище контрагентом.
		В свою чергу, суд вважає за необхідне звернути увагу, що з наявних в матеріалах справи документів чітко прослідковується наявність взаємозв`язку на підтвердження реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами.
		Щодо протиправності податкових повідомлень-рішень Відповідача по податку на прибуток підприємств суд зазначає наступне.
		Як вже було зазначено вище в Акті перевірки позивача податковим органом вказано про завищення собівартості реалізованої продукції на витрати виробництва продукції, що не було реалізовано протягом періоду, на загальну суму 950   614,00 грн. (за 2018 рік на 462   962,00 грн та за І квартал 2019 року на 487   652,00 грн), що призвело до заниження фінансового результату до оподаткування на загальну суму 950   614,00 грн.
		В обґрунтування правомірності вказаного висновку податковий орган зазначає, що собівартість реалізованої продукції не може перевищувати чистий дохід від реалізації продукції.
		В той же час, суд вважає за необхідне звернути увагу, що вимоги Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 318 від 31 грудня 1999 року (надалі - П(С)БО 16), передбачають методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності. Так, пунктом 11 П(С)БО 16 визначено, що собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з: 
		- виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду;
		- нерозподілених постійних загальновиробничих витрат;
		- наднормативних виробничих витрат.
		В свою чергу, до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються в тому числі змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.
		Пунктом 16 П(С)БО 16 встановлено, що загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні. 
		«До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об`єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду.
		До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об`єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину». 
		Таким чином, з аналізу викладеного можна прийти до висновку, що всі понесені підприємством загальновиробничі витрати відносяться до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг), але в різних періодах, в залежності від впливу на них обсягу діяльності.
		Так, змінні загальновиробничі витрати та розподілені постійні (що залежать від зміни обсягу діяльності) відносяться до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) через виробничу собівартість продукції (робіт, послуг), в періоді визнання доходу від реалізації цієї продукції.
		А нерозподілені постійні загальновиробничі витрати (що не залежать від зміни обсягу діяльності) відносяться до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення.
		З аналізу матеріалів наданих до суду вбачається, що позивач відносив до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг), у періоді їх виникнення, нерозподілені постійні загальновиробничі витрати (витрати що не залежать від зміни обсягу діяльності), що узгоджується із приписами пунктів 11 та 16 П(С)БО 16 «Витрати».
		Тобто, суд зазначає, що незалежно від наявності чистого доходу від реалізації продукції, платник податку буде відносити до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) нерозподілені постійні загальновиробничі витрати у періоді їх виникнення.
		У відповідності до вимог пункту 16 П(С)БО 16, позивач встановив перелік постійних загальновиробничих витрат в наказі про облікову політику позивача та забезпечив аналітичний облік постійних загальновиробничих витрат па субрахунку 912 «Постійні загальновиробничі витрати». Віднесення постійних загальновиробничих витрат до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) відображено відповідним проводками по рахунку 901.
		Всі понесені нерозподілені постійні загальновиробничі витрати призвели до зменшення власного капіталу підприємства і доказів зворотного Акт перевірки не містить.
		Суд приходить до висновку, що викладене в акті перевірки та висновки про порушення Податкового кодексу України є передчасними.
		Нормами П(С)БО 16 не вказано, що собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) визнається витратами в момент реалізації продукції. Навпаки, до складу витрат «собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг)» вартість «виробничої собівартості продукції (робіт, послуг)» потрапляє лише по даті реалізації такої продукції, що прямо вказано в пункті 11 П(С)БО 16.
		Суд звертає увагу, що сенс віднесення нерозподілених постійних загальновиробничих витрат до складу витрат у періоді їх виникнення зумовлений тим, що такі витрати неможливо розподілити (віднести) на якусь конкретну продукцію, тому вони визнаються витратами того періоду, в якому вони виникли. Що цілком узгоджується із вимогами пункту 7 П(С)БО 16, згідно якого витрати або визнаються разом із визнанням доходу, для отримання якого вони здійсненні, або визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійсненні.
		Таким чином, з аналізу норм пункту 11 та пункту 16 П(С)БО 16 чітко вбачається, що до складу витрат «собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг)» нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються у періоді їх виникнення, а виробнича собівартість продукції (робіт, послуг) - в період протягом якого продукція була реалізована.
		Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позивач діяв у повній відповідності до вимог норм пункту 11 та пункту 16 П(С)БО 16.
		Податковим орган в Акті перевірки також зазначено про нарахування амортизації необоротних активів (згідно наведеного переліку), які не використовувались позивачем в господарській діяльності за період з 01 квітня 2016 року по 31 грудня 2016 на суму 77060,59 грн.
		В той же час, з наданих позивачем пояснень вбачається, що останнім використовувались в господарській діяльності за період з 01 квітня 2016 року по 31 грудня 2016 року всі необоротні активи, згідно наведеного на сторінці 11 Акту перевірки переліку, які введені в експлуатацію на підставі відповідних наказів та актів та використовувались у господарській діяльності позивача: 
		- Комплекс необоротних активів за адресою Вінницька обл., Жмеринський р. с. Олександрівка, проспект Шевченка (проспект Мічуріна), будинок 4, що включає: «Башня Рожновського» - Водонапірна вежа, для забезпечення водопостачанням для господарсько-побутових потреб на території всього комплексу; 
		- Будівля гаража виробничого комплекса с. Олександрів - використовувалась за призначенням, а саме позивач володів 21 транспортним засобом та 4 мав в оренді; 
		- Виробничий Комплекс Олександрівка - Майновий комплекс, що використовується як склад для зберігання лінії з виробництва паливних пилетів (обліковується на рахунку 15) згідно наказу про встановленні місця зберігання; 
		- Склад виробничого комплекса с. Олександрівка» - Складські приміщення, що використовувались у 2016 році за призначенням.
		- Комплекс необоротних активів за адресою Вінницька обл., Жмеринський р., с. Кацмазів, вулиця Жовтнева, будинок 696, що включає: 
		- Виробничий комплекс 3 163,6 кв.м Кацмазів та Майновий комплекс 2 578,3 кв.м. Кацмазів - використовувалась як складські приміщення, для зберігання лінії по виробництву олії та лінії по виробництву біодизеля (обліковується на рахунку 15) згідно наказу про встановлення місця зберігання обладнання.
		- Майновий комплекс-склад вибухових матеріалів за адресою Житомирська обл., Коростенський р. с. Горщик, вул. Соснова, буд. 1, що включає: «Збірний будинок с. Горщик»  Використовувався як побутове приміщення для персоналу;
		- Колодязь для води, використовувався для забезпечення водопостачанням для господарсько-побутових потреб комплексу; 
		- КТП 160 кВа 10-0,4кВ (ОМЕЛЯНІВКА) Комплектна трансформаторна підстанція, що використовується для енергопостачання комплексу; 
		- Майновий комплекс - Склад ВМ с. Горщик, використовувалась як складські приміщення для зберігання вибухових матеріалів; 
		- Трубчатий колодязь для води, використовувався для забезпечення водопостачанням для господарсько-побутових потреб комплексу.
		Тобто викладене в акті перевірки та висновки про порушення Податкового кодексу України є передчасними, у зв`язку з чим суд приходить до висновку про протиправність податкових повідомлень-рішень в даній частині.
		При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу, що при розгляді заперечень податковим органом було проігноровано викладені в запереченні пояснення щодо використання основних засобів у власній господарській діяльності, в порушення вимог пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України. 
		Щодо протиправності податкових повідомлень-рішень відповідача по податку на додану вартість, суд зазначає наступне.
		З аналізу Акту перевірки вбачається, що податковий орган, із посиланням на норми підпункт 198.5 статті 198 Податкового кодексу України та Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (затвердженої Наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв`язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України 20 травня 2008 року № 281/171/578/155), прийшов до висновку, що за відсутності у позивача чеку терміналу АЗС, останній не використав придбане пальне у господарській діяльності.
		У відповідності до підпункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України вбачається, що платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015року, - уразі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: 
		а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;
		б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу); 
		в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; 
		г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу)».
		З аналізу наведених податковим органом в Акті перевірки обставин вбачається, що останні обґрунтував свою позицію щодо підтвердження факту придбання пального на АЗС та подальшого його використання не в господарській діяльності позивача нормами Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (затвердженої Наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв`язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України 20 травня 2008 року № 281/171/578/155) - надалі Інструкція 281, вимоги якої є обов`язковими для всіх суб`єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України (далі - підприємства).
		В розумінні Інструкції 281 позивач є споживачем. 
		Пунктом 7.1 розділу 7 Інструкції 281 передбачено, що відпуск нафтопродуктів споживачам здійснюється на підставі договорів або за готівку.
		З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що відпуск нафтопродуктів ПП «АМІК Україна», ТОВ «УКРАГРООЙЛ» та ПП «ОККО- БІЗНЕС КОНТРАКТ» позивачеві здійснювався на підставі відповідних договорів, які є наявними в матеріалах справи та які надавались під час перевірки податковому органу і розрахунок відбувався виключно в безготівковій формі.
		Водночас, суд зауважує, що оскільки позивач не займався та не займається такими видами господарської діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України, у податкового органу відсутні підстави для застосування до позивача приписів вимог Інструкції 281.
		При цьому, суд звертає увагу, що на позивача розповсюджуються вимоги статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-ХІУ від 16 липня 1999 року, з приписів якого вбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні мати такі обов`язкові реквізити:
		«назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції».
		Таким чином, виходячи з аналізу викладеного, суд зазначає, що за відсутності всіх обов`язкових реквізитів, чеки терміналу АЗС не є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.
		У відповідності до договорів, укладених позивачем із ПП «АМІК Україна», ТОВ «УКРАГРООЙЛ» та ПП «ОККО-БІЗНЕС КОНТРАКТ», передбачено щомісячне підписання первинних документів, що підтверджують здійснення господарських операцій за договорами, а саме:
		- по накладним із ПП «ОККО-БІЗНЕС КОНТРАКТ»; 
		- по видатковим накладним із ТОВ «УКРАГРООЙЛ»; 
		- по Актам приймання-передачі із ПП «АМІК Україна».
		Судом в свою чергу було встановлено, що позивач щомісячно відображав в бухгалтерському обліку операції із придбання палива від ПП «АМІК Україна», ТОВ «УКРАГРООЙЛ» та ПП «ОККО-БІЗНЕС КОНТРАКТ» за банківськими та первинними документами - актами, накладними, які надавались податковому органу, що цілком відповідає вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
		Крім того, облік придбаного пального у ПП «АМІК Україна» та ПП «ОККО-БІЗНЕС КОНТРАКТ» в режимі реального часу відображається в апаратно-програмному комплексі продавців палива, що дає можливість позивачеві в Особистому кабінеті Покупця здійснювати операції, зокрема, перегляд інформації щодо використання паливних карток (дата, час, марка, обсяг, ціна та сума залитого пального, адреса АЗС, ПІБ утримувача по паливній картці).
		Крім того, суд звертає увагу, що позивачем відповідно до вимог чинного законодавства було надано до податкового органу під час проведення перевірки докази використання придбаних паливно-мастильних матеріалів у господарській діяльності в повному обсязі.
		Позивач в періоді, що перевірявся мав у власності 21 автомобілі (легкові та вантажні), що відображено в регістрах бухгалтерського обліку по рахунку 105 «Транспортні засоби», та орендував ще 4 легкові автомобілі на підставі рішень загальних зборів правління позивача та договорів оренди, посвідчених нотаріально. 
		При цьому, висновку в Акті перевірки не містять зауважень ані щодо подорожніх листів, ані щодо актів списання пального, що фактично підтверджують використання пального у господарській діяльності.
		Всі вказані вище документи, з незрозумілих підстав проігноровані відповідачем та в якості доказу здійснення операцій, не пов`язаних з господарською діяльністю, вказують на відсутність чеків терміналів АЗС, які на думку податкового органу є первинним документом та підтверджує використання придбаного палива в господарській діяльності Позивача.
		Питання доведення того, що лише і саме чек терміналу з АЗС є належним, допустимим та достатнім доказом використання Позивачем придбаного пального у господарській діяльності, а його відсутність-використанням не у господарській діяльності - є предметом доведення саме для відповідача, згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Крім того, пунктом 4 розділу III Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерство фінансів України № 727 від 20 серпня 2015 року (зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 жовтня 2015 року за № 1300/27745), обов`язковим для застосування посадовими особами контролюючих органів при оформленні результатів документальних перевірок платників податків, передбачено що:
		«Описова частина акта (довідки) документальної перевірки складається таким чином:... 2) у пазі встановлення перевіркою попущень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно: викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів (міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування), що порушені платником податків, зазначити період (календарний день, місяць, квартал, півріччя, три квартали, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, при здійсненні якої вчинено це порушення;... зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення:...».
		В той же час, суд зауважує, що в Акті перевірки не містить жодного посилання на первинні документи, які були складені позивачем із ПП «АМІК Україна», ТОВ «УКРАГРООЙЛ» та ПП «ОККО-БІЗНЕС КОНТРАКТ», на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку Позивача та не наведено регістрів бухгалтерського обліку, кореспонденції рахунків таких операцій.
		2.2. На сторінці 21 Акту перевірки вказано що Позивач безоплатно передав орендодавцю орендоване приміщення із проведеним «поліпшенням» на суму 323786,08 грн., з огляду на що не нарахував податкові зобов`язання по ПДВ на суму 64757 грн. Рішенням ДПС України від 11.10.2019 №5360/6/99-00-05-05-03 про результати розгляду скарги Позивача, яким скаргу задоволено частково: частково скасовані рішення Відповідача по податку на додану вартість від 06.08.2019 №10302615140103 та від 06.08.2019 №10282615140103, але в якій саме сумі податкового зобов`язання та штрафних санкцій по кожному рішенню, Рішення ДПС України інформації не містить.
		Щодо протиправності податкових повідомлень-рішень по податку на доходи фізичних осіб та по військовому збору, суд зазначає наступне.
		З матеріалів справи вбачається, що 08 червня 2018 року між позивачем та ОСОБА_5 в присутності посадових осіб Територіального сервісного центру МВС 8046 РСЦ в м. Київ було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу, відповідно до положень якого Позивач відчужив на користь останнього транспортний засіб HYUNDAI Н-1 (номерний знак НОМЕР_1 ). 
		16 січня 2018 року між позивачем та ОСОБА_6 в присутності посадових осіб Територіального сервісного центру МВС 8046 РСЦ в м. Київ було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу FORD, відповідно до положень якого позивач відчужив на користь останнього транспортний засіб FORD TOURNEO CONECT (номерний знак НОМЕР_2 ). 
		13 січня 2018 року між позивачем та ОСОБА_1 в присутності посадових осіб Територіального сервісного центру МВС 8047 РСЦ в м. Київ було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу MITSUBISHI, відповідно до положень якого позивач відчужив на користь останньої транспортний засіб MITSUBISHI L-200 (номерний знак НОМЕР_3 ). 
		25 січня 2018 року між позивачем та ОСОБА_3 в присутності посадових осіб Територіального сервісного центру МВС 8046 РСЦ в м. Київ було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу VOLVO, відповідно до положень якого позивач відчужив на користь останнього транспортний засіб VOLVO ХС90 (номерний знак НОМЕР_4 ).
		Обґрунтування порушення позивачем податкового законодавства відповідач посилається на ту обставину, що позивачем не виконано функцію податкового агента та не утримано податок із додаткового блага покупців автомоделей (різниця між середньо ринковою ціною та фактичною ціною продажу), з приводу цього, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
		У відповідності до пункту 173.3 статті 173 Податкового кодексу України вбачається, що «у разі якщо стороною договору купівлі-продажу об`єкта рухомого майна є юридична особа чи фізична особа - підприємець, така особа вважається податковим агентом платника податку....
		У разі продажу ... укладення та оформлення договорів відчуження транспортних засобів у присутності посадових осіб органів, які здійснюють реєстрацію (перереєстрацію) транспортних засобів, такий ... відповідний орган виконує функції податкового агента ...».
		Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 379 від 11 серпня 2010 року затверджено Інструкція про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них - надалі Інструкція № 379, згідно пункту 4.1. глави 4 якої вбачається: «У разі заміни номерних знаків (крім випадків їх втрати або викрадення) проводиться перереєстрація ТЗ із заміною свідоцтва про реєстрацію ТЗ (технічного паспорта). ...При цьому виконуються дії, передбачені пунктами 3.1-3,9, 3.11-3.13, 3.15-3.18 глави 3 цієї Інструкції».
		Так, пунктом 3.1 та 3.11 глави 3 Інструкції №379 передбачено, що після прийняття заяви посадовою особою Центру проводяться огляд ТЗ, перевірка документів та транспортного засобу за наявними базами даних А/С та в разі прийняття рішення щодо реєстрації після сплати їх власниками передбачених законодавством податків і зборів (обов`язкових платежів), а також внесення в установленому порядку платежів за проведення огляду транспортних засобів, державну реєстрацію (перереєстрацію), зняття з обліку, відшкодування вартості бланків реєстраційних документів та номерних знаків». 3.11. Після проведення всіх перевірок у заяву (додатки 1 або 2) про реєстрацію ТЗ уповноваженою посадовою особою Центру, яка приймає рішення, вноситься чіткий запис про прийняте щодо реєстрації ТЗ рішення, яке підтверджується підписом із зазначенням П.І.Б. та дати.
		Таким чином, якщо продаж легкового автомобіля відбувається у присутності посадових осіб органів, які здійснюють реєстрацію (перереєстрацію) транспортних засобів, саме такий орган має виконувати функції податкового агента та перевірити сплату податків, зборів.
		Таким чином, виходячи з вказаного, суд зазначає, що позивач не виконує функції податкового агента, а факт проведення реєстрації транспортного засобу (відповідним органом) підтверджує проведену ним перевірку нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету з боку платника податку фізичної особи-покупця.
		Вимогами підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України, встановлено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
		Тобто, в разі продажу автомобіля фізичній особі, у юридичної особи (продавця) не має джерела утримання податку із розміру додаткового блага: юридична особа не в змозі виконати такий обов`язок. 
		Таким чином, виконання функції податкового агента при продажу автомобіля можливе виключно при купівлі автомобіля у фізичної особи (при виплаті їй доходу - вартості за договором).
		Згідно вимог абзаців 3 та 4 пункту 173.1 статті 173 Податкового кодексу України встановлено, що дохід від продажу (обміну) легкового автомобіля, мотоцикла, мопеда визначається виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу (міни), але не нижче середньоринкової вартості відповідного транспортного засобу або не нижче його оціночної вартості, визначеної згідно із законом (за вибором платника податку).
		Середньоринкова вартість легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів визначається щокварталу центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері економічного розвитку, у порядку , встановленому Кабінетом Міністрів України (для кожної марки, моделі таких транспортних засобів з урахуванням року випуску та пробігу, на підставі аналізу фактичних цін продажу відповідних транспортних засобів), і оприлюднюється на офіційному веб-сайті цього органу в режимі вільного доступу до 10 числа місяця, наступного за звітним кварталом.
		Доходом фізичної особи від продажу транспортного засобу є грошові кошти, які він отримує від його продажу, і такий дохід не може бути нижче середньоринкової вартості відповідного транспортного засобу або не нижче його оціночної вартості.
		Водночас, податковий орган, посилаючись на норми пункту 173.1 статті 173 Податкового кодексу України, приходить до висновку, що доходом фізичної особи покупця є саме різниця між середньоринковою вартістю відповідного транспортного засобу та ціною його продажу, що в свою чергу не узгоджується із приписами статті 173 Податкового кодексу України.
		А відтак, підстав для розрахунку податкового зобов`язання по ПДФО та військового збору у Відповідачів не має.
		Також, суд приходить до висновку про протиправність застосування штрафної санкції в розмірі 50% по податковому повідомленню-рішенню від 05.08,2019 № 0013924208 по податку на доходи фізичних осіб, відповідно до пункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України, оскільки відповідно до наявних матеріалів справи вбачається, що позивач не притягувався до відповідальності за порушення передбачені цією нормою протягом 1095 днів, що передують даті оскаржуваного рішення.
		Акт перевірки та розрахунок штрафних санкцій по податку на доходи фізичних осіб, також не містить інформації про притягнення Позивача до відповідальності, передбаченої нормами пункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України, протягом 1095 днів, що передують даті оскаржуваного рішення.
		Також слід наголосити на протиправності застосування штрафної санкції згідно пункту 127,1 статті 127 Податкового кодексу України по податковому повідомленню-рішенню від 05 серпня 2019 року № 0013914208 з військового збору, адже фінансові санкції згідно пункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України розраховуються до суми податку, що підлягає нарахуванню. В той час, як військовий збір не є податком в розумінні статті 6 Податкового кодексу України, а відтак, і штрафна санкція, передбачена нормами пункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України не може бути застосована до збору.
		При цьому, суд звертає увагу на наступне.
		Як вже було зазначено вище, 13 серпня 2019 року позивач, не погоджуючись із отриманими податковими повідомленнями-рішеннями подав повідомлення про оскарження до відповідача та скаргу до ДПС України. 
		16 жовтня 2019 року позивачем було отримано рішення ДПС України від 11 жовтня 2019 року № 5360/6/99-00-05-05-03 про результати розгляду скарги позивача, яким скаргу задоволено частково: частково скасовані рішення відповідача по податку на додану вартість від 06 серпня 2019 року № 10302615140103 та від 06 серпня 2019 року № 10282615140103.
		За результатами розгляду скарги ДФС України рішенням від 11 жовтня 2019 року № 5360/6/99/00- 08-05-03 про результати розгляду скарги скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 06 серпня 2019 року № 10282615140103, у частині невизначення позивачу податкових зобов`язань з ПДВ по операціям з безоплатної передачі основних засобів та у відповідній частині штрафні санкції, а в іншій частині зазначене повідомлення-рішення залишене без змін.
		Пунктами 5 та 7 розділу II Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 28 грудня 2015 року № 1204, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 січня 2016 року за № 124/28254 (далі-Порядок 1204), передбачено, зокрема, відповідно до пункту 5 вбачається, що якщо за результатами адміністративного або судового оскарження грошове зобов`язання, зменшення (збільшення) суми податкових зобов`язань та/або податкового кредиту та/або зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та/або зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість, штрафна (фінансова) санкція (штраф) та пеня, в тому числі за порушення норм іншого законодавства, зазначені у податковому повідомленні-рішенні, зменшуються, то шляхом опрацювання інформації підрозділів правової роботи щодо прийнятих рішень за результатами розгляду скарг в адміністративному та/або судовому порядку складається податкове повідомлення- рішення, яке містить зменшену суму грошового зобов`язання, зменшену суму зменшення (збільшення) податкових зобов`язань та/або податкового кредиту та/або зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та/або зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість, штрафної (фінансової) санкції (штрафу) та пені, в тому числі за порушення норм іншого законодавства. 
		Пунктом 7 вказаного порядку передбачено, що податкові повідомлення-рішення згідно з пунктами 4 - 6 цього розділу складаються контролюючим органом, який склав попереднє податкове повідомлення-рішення, протягом 3 робочих днів з дня, що настає за днем отримання таким контролюючим органом рішення за результатами адміністративного, судового оскарження або іншого рішення про скасування раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення.
		Головним управлінням ДПС у місті Києві відповідно до пункту 5 та пункту 7 розділу II Порядку 1204, після отримання рішенням ДФС України від 11 жовтня 2019 року № 5360/6/99/00-08-05-03 про результати розгляду скарги складено податкове повідомлення-рішення від 17 жовтня 2019 року № 01462615050103, яке містить суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість та відповідної штрафної (фінансової) санкції, зменшених на суму зобов`язань скасованих за результати оскарження. Зазначене повідомлення рішення направлене 17 жовтня 2019 року посадовими особам підприємства разом з розрахунком податкового зобов`язання та штрафних (фінансових) санкцій засобами поштового зв`язку з повідомленням про вручення.
		За результатами адміністративного оскарження ДФС України не скасовано податкові зобов`язання з ПДВ за порушення підприємством п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України в частині заниження податкових зобов`язань з ПДВ з вартості списаних ПММ, придбаних на підставі договорів від 01 грудня 2014 року  №З1ОБКПК-0871, укладеного із ПП «ОККО-БІЗНЕС КОНТРАКТ», та від 11 листопада 2015 року, укладеного із ПП «АМІК УКРАЇНА».
		За результатами перевірки встановлено заниження податкових зобов`язань з ПДВ по операціям з безоплатної передачі основних засобів на загальну суму 64 757 грн., в тому числі: за лютий 2018 на суму 64 757 грн.
		Водночас, суд звертає увагу, що відповідно до наданих податковим органом пояснень та даних інтегрованої картки платника податків вбачається, що податкове повідомлення-рішення в частині, що не було скасовано рішенням Державної податкової служби України від 11 жовтня 2019 року № 5360/6/99-00-05-05-03 про результати розгляду скарги позивача, від 06 серпня 2019 року № 10302615140103 по податку на додану вартість на суму завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду в розмірі 24 832,00 грн є чинними та створює для позивача обов`язок щодо сплати податку на додану вартість в разі відсутності їх оскарження та обліковується за платником податків в інтегрованій картці платника податків, у зв`язку з чим, з урахуванням вищевикладених висновків, для належного захисту порушених прав позивача підлягає скасуванню.
		Таким чином, суд приходить до висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення від 17 жовтня 2019 року № 01462615050103, оскільки вказане рішення було прийняте на підставі часткового скасування винесених раніше рішень, та які відповідно до викладених вище висновків суду є неправомірними.
		При цьому, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні позовної вимоги в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення в частині, що не було скасовано рішенням Державної податкової служби України від 11 жовтня 2019 року № 5360/6/99-00-05-05-03 про результати розгляду скарги позивача, від 06 серпня 2019 року № 10282615140103 по податку на додану вартість на суму 297 671,00 (в тому числі, за податковим зобов`язанням 238 137,00 грн та за штрафними санкціями 59 534,00 грн), оскільки відповідно до вищевикладених норм чинного податкового законодавства вбачається, що  вказане рішення було визнано недійсним та на підставі рішення вищого органу оскарження відповідачем було винесено інше податкове повідомлення-рішення з зазначенням вже перерахованої суми боргу.
		Отже, вищевикладене дає підстави суду для висновку, що наявними матеріалами справи підтверджено факт реальності господарських операцій з контрагентами.
		При цьому, суд зауважує та як вбачається з аналізу Акту перевірки податкового органу, вказані документи, позивачем були надані контролюючому органу під час проведення документальної планової виїзної перевірки та пояснення до переліку наданих документів, внаслідок чого такі документи повинні бути враховані податковим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення, але надані позивачем документи не були враховані, що свідчить про ігнорування податковим органом принципу презумпції правомірності рішень платника податку.
		Судом не беруться до уваги посилання податкового органу, як на обґрунтування своїх висновків, на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у позивача, оскільки такі висновки неможливо зробити без належної перевірки діяльності суб`єктів господарювання.
		При цьому, відповідно до акту перевірки позивача, контролюючим органом не здійснювалась належна перевірка первинно-бухгалтерських документів позивача, не перевірялась наявність господарсько-правових стосунків з іншими суб`єктами господарювання по оренді основних засобів виробництва, складських приміщень, транспортних засобів, наявність правовідносин по зберіганню матеріальних цінностей, наявність укладених цивільно-правових угод з іншими суб`єктами господарювання.
		Беручи до уваги вищевикладене у сукупності, суд дійшов висновку що висновки Головного управління ДПС у місті Києві в частині встановлення порушень податкового законодавства, що мало наслідком прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є необґрунтованими та безпідставними, та такими, що не відповідають дійсності.
		Таким чином, суд зазначає, що податковий орган, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення діяв необґрунтовано, у зв`язку з чим у суду наявні всі підстави прийти до висновку оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.
		Відповідно до приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
		При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). 
		Згідно з частиною 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
		А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
		Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.
		Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
		Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 28 634,28 грн. Відтак, враховуючи, розмір задоволених позовних вимог позивача, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 26 090,22 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
		На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - 
		В И Р І Ш И В:
		1. Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «ТВ-ЕКС» задовольнити частково.
		2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 05.08.2019 № 0013924208.
		3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 05.08.2019 № 0013914208.
		4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 06.08.2019 № 10272615140103.
		5. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 06.08.2019 № 10292615140103.
		6. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 06.08.2019 № 10302615140103. 
		7. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 17.10.2019 № 01462615050103.
		8. В іншій частині позовних вимог відмовити.
		9. Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ТВ-ЕКС» (адреса: 04111, місто Київ, вулиця Салютна, будинок 13, квартира 75, ЄДРПОУ 25274773) судовий збір в розмірі 26 090,22 грн (двадцять шість тисяч дев`яносто гривень 22 коп.) за рахунок бюджетних асигнувати Головного управління ДПС у місті Києві (адреса: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, ЄДРПОУ 43141267). 
		Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
		Суддя                                                                                                               Н.В. Клочкова
		Повний текст виготовлено та підписано 16.11.2020.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...