Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 552/7080/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 17.11.2020.
Дата набрання законної сили: 13.11.2020
Номер судового провадження: 61-15937ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Ухвала
		Іменем України
		 
		13 листопада 2020 року
		 
		м. Київ
		 
		справа № 552/7080/19
		провадження № 61-15937ск20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув касаційну скаргу  ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Полтавського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Кричун Т. О., Дряниці Ю. В., Чумак О. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування квартирою.
		 
		Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками на праві спільної часткової власності квартири АДРЕСА_1 , частка кожного складає по 1/2. При цьому, відповідач порушує її право на користування квартирою, тому для уникнення конфліктів необхідно встановити порядок користування нею.
		 
		З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просила встановити між нею та ОСОБА_2 порядок користування квартирою АДРЕСА_1 передбачений варіантом № 1 (додаток № 2 до висновку від 18 грудня 2019 року № 110) без відхилень від ідеальних часток, а саме: кімнату №  2 , кладову №  3 , частину кімнати № 5, площею 7,65 кв. м виділити в користування ОСОБА_1 ; кімнату №  4 та частину кімнати № 5, площею 7,65 кв. м - в користування ОСОБА_2 коридор № 1, кухню № 6, ванну № 7 та туалет № 8 - в загальне користування співвласників.
		 
		Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 15 червня 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування квартирою відмовлено.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що на час розгляду справи між сторонами фактично відсутній спір щодо користування квартирою. Крім того, встановлення запропонованого позивачем в позовній заяві порядку користування квартирою є неможливим, оскільки неможливо виділити в користування частину кімнати, як того просить позивач, а запропонований нею варіант порядку користування квартирою вимагає проведення переустаткування та переобладнання, які необхідно здійснити сторонам по справі, виходячи з норм статей 317, 358 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за їх спільною згодою та з отриманням відповідних дозволів від державних органів.
		 
		Постановою Полтавського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 15 червня 2020 року скасовано, з ухваленням нового судового рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено. Встановлено між співвласниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , передбачений варіантом № 1 (додаток № 2 до висновку експерта від 18 грудня 2019 року № 110) без відхилень від ідеальних часток. Виділено в особисте користування ОСОБА_1 : кімнату №  2 , кладову №  3 , частину кімнати № 5, площею 7,65 кв. м (у додатку № 2 до висновку експерта від 18 грудня 2019 року № 110 позначено земельним кольором); виділено в особисте користування ОСОБА_2 : кімнату №  4 та частину кімнати № 5, площею 7,65 кв. м (у додатку №2 до висновку експерта від 18 грудня 2019 року № 110 позначено жовтим кольором); виділено в загальне користування: коридор № 1, кухню № 6, ванну № 7 та туалет № 8 (у додатку № 2 до висновку експерта від 18 грудня 2019 року № 110 позначено червоним кольором).
		 
		Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що кожен із співвласників квартири, як власник певної її частки, має право на визначення порядку користування спірною квартирою, тобто визначення певної житлової площі та місць загального користування відповідно до частки у спільній власності. Разом із цим зазначив, що недоведеність позивачем обставин щодо вчинення відповідачем їй перешкод у користуванні власністю не вказує на безпідставність даного позову, зокрема, і тому, що вимоги про усунення відповідних перешкод ОСОБА_1 не ставились, а право власника на встановлення порядку користування належним їй майном є абсолютним та не залежить від наявності чи відсутності перешкод у користуванні ним.
		 
		У жовтні 2020 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку звернувся з касаційною скаргою на постанову Полтавського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року, в якій просить скасувати зазначене вище судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Касаційну скаргу обґрунтовує тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема статті 358, 383 ЦК України та статті 150 ЖК УРСР, при вирішенні спору не враховано правових висновків Верховного Суду України, які викладені у постановах: від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15, від 03 квітня 2013 року у справі № 6-79цс14.
		У касаційній скарзі зазначає, що апеляційним судом проігноровано той факт, що ОСОБА_1 вже зверталась до суду із аналогічним позовом, за результатами розгляду якого їй було відмовлено в його задоволенні. Таким чином, повторний розгляд судами позовних вимог ОСОБА_1 порушує принцип правової визначеності та остаточності судових рішень.
		Посилаючись на те, що правовий режим спільної часткової власності має враховувати інтереси всіх її учасників, та забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших учасників, суд апеляційної інстанції не врахував, що запропонований судовим експертом варіант порядку користування квартирою передбачає проведення будівельних робіт з перепланування та зменшення житлової площі квартири, тому неможливий без отримання дозволів, відповідно до Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій
		Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою.
		Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 березня 1999 року серії АВА № 266827 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками кожний по 1/6 частин квартири АДРЕСА_1 .
		Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 18 листопада 2004 року серія ВВО № 131750, ОСОБА_1 є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 . Окрім того, місцевим судом установлено та не заперечувалося сторонами, що ОСОБА_2 також є власником 1/3 частини.
		Відтак, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належить по 1/2 частині квартири АДРЕСА_1 , кожному.
		Відповідно до висновку експерта від 18 грудня 2019 року № 110 за результатами будівельно-технічного та оціночно-будівельного дослідження надано три варіанти можливого порядку користування спірною квартирою: 1. - без відхилень від ідеальних часток: кімната № 2, кладова № 3, частина кімнати № 5, площею 7,65 кв. м - в особисте користування першому співвласнику; кімната № 4 та частина кімнати № 5, площею 7,65 кв. м - в особисте користування другому співвласнику; коридор № 1, кухня № 6, ванна № 7 та туалет № 8 - у загальне користування співвласників; 2. - з мінімальним зменшенням житлової площі, з незначним відхиленням від ідеальних часток: кімната № 2 - в особисте користування першому співвласнику; кімната № 4 та частина кімнати № 5, площею 13,8 кв. м - в особисте користування другому співвласнику; коридор № 1, кухня № 6, ванна № 7 та туалет № 8 - у загальне користування співвласників; 3. - без переобладнань, з незначним відхиленням від ідеальних часток: кімната № 2 - в особисте користування першому співвласнику; кімната № 4 та кладова - №  3  в особисте користування другому співвласнику; загальна кімната № 5, коридор № 1, кухня № 6, ванна № 7 та туалет № 8 - у загальне користування співвласників.
		На підставі проведених розрахунків та аналітичних досліджень експертом встановлено, що ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 , станом на дату дослідження складає 632 900,00 грн.
		Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є не порушеним (стаття 41 Конституції України).
		Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать право володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
		Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частина перша та друга статті 319 ЦК України).
		Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК Української РСР визначено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і має право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
		Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
		Таким чином, первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. При виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.
		Необхідно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.
		При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму.
		Спірні правовідносини не стосуються поділу майна з припиненням права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається. Суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.
		Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
		Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення, будинку або його частини, вимагати будь-яких усунень порушень його права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі зазначеної норми права, є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.
		Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року № 6-1500цс15 і якої фактично дотримався суд апеляційної інстанції.
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що кожен із співвласників квартири як власник певної її частки має право на визначення порядку користування спірною квартирою, тобто визначення певної житлової площі та місць загального користування відповідно до частки у спільній власності.
		Врахувавши висновок експерта від 18 грудня 2019 року № 110 про встановлення порядку користування приміщеннями спірної квартири, та встановивши, що при встановленні запропонованого варіанту № 1 порядку користування спільним майном права ОСОБА_2 щодо володіння і користування своєю часткою у праві спільної часткової власності не порушуються, оскільки він отримає право на користування житловою площею у квартирі, яка відповідає його ідеальній частці, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.
		Доводи касаційної скарги про те, що висновки апеляційного суду по суті вирішеної заяви суперечать правовим висновкам Верховного Суду України, викладеним у постановах від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15, від 03 квітня 2013 року у справі № 6-79цс14, не заслуговують на увагу, оскільки висновки апеляційного суду в цій справі не суперечать таким висновкам.
		Доводи касаційної скарги стосовно того, що визначений порядок користування квартирою передбачає проведення будівельних робіт з перепланування та зменшення житлової площі квартири, тому неможливий без отримання дозволів, відповідно до Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, Верховний Суд відхиляє, оскільки як встановлено апеляційним судом, запропонований експертом у варіанті № 1 порядок користування квартирою є найбільш оптимальним для сторін, оскільки передбачає лише незначні перепланування - встановлення перегородки, зведення якої не передбачає отримання дозвільних документів, так як не зачіпає несучих конструкцій.
		При цьому, заявником не запропоновано альтернативного варіанту користування квартирою.
		Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом не враховано те, що ОСОБА_1 вже зверталась до суду із аналогічним позовом, за результатами розгляду якого їй було відмовлено в його задоволенні, відтак, повторний розгляд судами позовних вимог ОСОБА_1 порушує принцип правової визначеності та остаточності судових рішень є необґрунтованими, з наступних підстав.
		Як встановлено судом першої інстанції, в провадженні Київського районного суду м. Полтави перебувала справа № 2-22/10 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ЖБК «Граніт» про встановлення порядку користування квартирою, тобто з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет, але з інших підстав. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 20 травня 2010 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Зазначене рішення набрало законної сили.
		Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22 травня 2019 року у справі № 640/7778/18.
		Зазначена справа хоча і є справою з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет, але заявлені в ній позовні вимоги з інших підстав, ніж у справі № 2-22/10.
		Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів щодо оцінки доказів зібраних у справі, проте такі не заслуговують на увагу, оскільки під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.
		 
		Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
		 
		Керуючись пунктом 5 частини другої, частинами четвертою, п`ятою і шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		У відкритті касаційного провадженняу справі за  позовом  ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання недійсним окремих положень кредитного договору, за касаційною скаргою представника  ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 серпня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 вересня 2020 року відмовити.  
		 
		Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. 
		 
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:І. Ю. Гулейков     О. В. Ступак     Г. І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...