Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 372/4550/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 17.11.2020.
Дата набрання законної сили: 12.11.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 372/4550/19                                                   Головуючий 1 інстанція- Висоцька Г.В.
		Провадження № 22-ц/824/11917/2020                            Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.
		 
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		іменем     України
		 
		12 листопада 2020 року                                                                                м.Київ
		 
		Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		            головуючого судді                Савченка С.І.,
		            суддів                                     Верланова С.М., Мережко М.В.,
		за участю секретаря             Вергелес О.А.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Скайсмарт» на рішення Обухівського районного суду Київської області від 04 червня 2020 року у справі:
		- за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Скайсматр» про зміну формулювання та дати звільнення, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку;
		- за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Скайсматр» до  ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити дії та стягнення штрафу,-
		 
		в с т а н о в и в:
		 
		У грудні 2020 року  ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом,який мотивувала тим, що із січня 2019 року вона перебувала у трудових відносинах із відповідачем, працюючи на посаді комерційного директора товариства, відповідно до укладеного з нею строкового трудового договору. У жовтні 2015 року у неї виникла необхідність розірвати строковий трудовий договір з власної ініціативи, а тому 15 жовтня 2019 року вона написала та зареєструвала заяву про звільнення за власним бажанням. Останнього робочого дня, тобто 29 жовтня 2019 року, відповідач не видав їй трудову книжку та не провів розрахунок, повідомивши про неможливість звільнення за власним бажанням з огляду на порушення нею умов угоди про нерозголошення конфіденційної інформації. 12 листопада 2019 року вона отримала від відповідача трудову книжку та копію наказу про її звільнення №13-К від 05 листопада 2019 року, в якому зазначено, що трудовий договір розривається з нею у зв`язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі (займаній посаді) внаслідок недостатньої кваліфікації за п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України. 
		Вважає своє звільнення незаконним, оскільки будь-які факти невідповідності її кваліфікації для виконання роботи на займаній посаді комерційного директора в наказі відсутні, а при звільненні не дотримано процедуру визначену трудом законодавством. У зв`язку з наведеним просила визнати наказ про її звільнення № 13-К від 05 листопада 2019 року таким, що не відповідає чинному законодавству та скасувати його; зобов`язати відповідача змінити дату та причину звільнення позивачки з 05 листопада 2019 року за п.2
		                                                                        -  2  -
		ч.1 ст. 40 КЗпП України на 29 жовтня 2019 року за ч.1 ст.38 КЗпП України та видати відповідний наказ; стягнути з відповідача ТОВ «Скайсмарт» на її користь середній заробіток за затримку розрахунку в сумі 36640,89 грн. та судовий збір.
		У січні 2020 року відповідач ТОВ «Скайсмарт» звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив зобов`язати ОСОБА_1 вчинити дії на виконання угоди про нерозголошення конфіденційної інформації та комерційної таємниці, а саме: передати повністю всі контакти і скріншоти листування з експериментів і досліджень продуктів з агрохолдінгом «Кернел», звіти про результати передати в електронному за друкованому вигляді (друкований - з особистим підписом); передати оригінал підписаного акта за результатами заходу «Битва Агротитанів», контакти відповідальних осіб з боку організаторів; передати всі контакти і копії листувань (зі своїм підписом) з клієнтами, з якими велися переговори про покупку товару або проведення тестових досліджень продуктів; передати контакти, копії листування з ТОВ «АФ Родник Плюс» по послугах дісикації; стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Скайсмарт»  штраф за порушення угоди про нерозголошення конфіденційної інформації та комерційної таємниці у розмірі 150000 грн. та судові витрати в сумі 4352 грн.
		Зустрічний позов мотивовано тим, що 08 січня 2019 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду керівника агрономічних та агрохімічних сервісів і технологій ТОВ «Скайсмарт» і одночасно підписано угоду про нерозголошення конфіденційної інформації та комерційної таємниці, а в подальшому її було переведено на посаду комерційного директора, на якій вона працювала до свого звільнення. В процесі виконання своїх посадових обов`язків виявилось, що ОСОБА_1 не є висококваліфікованим спеціалістом та не забезпечує обумовлених результатів роботи на підприємстві, незважаючи на те, що вона отримувала досить високу заробітну плату. Зрозумівши, що не справляється з роботою, відповідачка вирішила звільнитись за власним бажанням та написала відповідну заяву, відмовившись від дотримання угоди про конфіденційність, повідомила, що ніяких дій на виконання вказаної угоди вчиняти не збирається і всю інформацію нею вже передано. Вже після звільнення ОСОБА_1 було виявлено, що вона самовільно розповсюджувала конфіденційну інформацію ТОВ «Скайсмарт» шляхом несанкціонованого розсилання файлів.
		Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 04 червня 2020 року первісний позов задоволено частково. Визнано дату та формулювання звільнення ОСОБА_1 з посади комерційного директора ТОВ «Скайсмарт» за наказом № 13-К від 05 листопада 2019 року за п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку із невідповідністю займаній посаді такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, та змінити їх на звільнення за власним бажанням на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України, датою звільнення вважати 29 жовтня 2019 року. Зобов`язано ТОВ «Скайсмарт внести відповідні зміни до наказу № 13-К від 05 листопада 2019 року та трудової книжки ОСОБА_1 та стягнуто з ТОВ «Скайсмарт» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку в сумі 27582 грн. та судовий збір в розмірі 2115,17 грн. В решті позову відмовлено.
		У задоволенні зустрічного позову ТОВ «Скайсмарт» відмовлено.
		Не погоджуючись із рішенням, відповідач ТОВ «Скайсмарт» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині первісних вимог про зміну дати і формулювання причин звільнення, а також в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, та ухвалити нове, яким відмовити у позові ОСОБА_1 в цій частині, а зустрічний позов задоволити в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та їх неповне з`ясування, неправильне застосування норм матеріального права. 
		Скарга мотивована неврахуванням судом того факту, що відповідачка звільнена з
		                                                                        -  3  -
		посади за п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України, так як протягом тривалого часу не виконувала належним чином свої посадові обов`язки, що в тому числі підтверджується показами допитаного свідка - директора ТОВ «Скайсмарт» ОСОБА_2 , які не спростовані. Вважає, що не мають правового значення причини невиконання завдань працівником, а саме його небажання чи некомпетентність. Окрім того, суд дав неналежну оцінку наданим товариством доказам щодо розповсюдження позивачкою конфіденційної інформації відповідача у вигляді роздруківок листування та пояснень свідка ОСОБА_2 . Такі дії позивачки підпадають під дію п.п.1.1.,1.2 угоди про нерозголошення конфіденційної інформації та комерційної таємниці та сплати штрафу згідно положень укладеної між стороанми угоди. Висновки суду базуються на показах свідків, які висловлювали оціночні судження, а один з них є чоловіком позивачки.
		Рішення Обухівського районного суду Київської області від 04 червня 2020 року в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку не оскаржується і не є предметом апеляційного перегляду.
		Позивачка  ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, де вказала, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно задоволив її позовні вимоги та відмовив у зустрічному позові, а доводи апеляційної скарги ТОВ «Скайсмарт» є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду.
		В суді апеляційної інстанції представник ТОВ «Скайсмарт» адвокат Томчук М.В.подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримав, просив задоволити та скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області як незаконне. 
		Позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Хобта Ю.М. в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечували, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування.
		Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. 
		Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Задовольняючи позовні вимоги  ОСОБА_1 в частині зміни дати і формулювання причин звільнення, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, щозвільнення позивачки з посади комерційного директора за п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України здійснене відповідачем з порушенням вимог трудового законодавства.
		При цьому суд виходив з того, що зазначена в наказі підстава звільнення позивачки - невідповідність виконуваній роботі (займаній посаді) внаслідок недостатньої кваліфікації, не знайшла свого підтвердження в судовому засіданні і не доведена відповідачем. А тому датою звільнення позивачки має бути 29 жовтня 2019 року, а підставами - звільнення за власним бажанням за ч.1 ст.38 КЗпП України згідно поданої нею заяви від 15 жовтня 2019 року.
		Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.
		Згідно ст.21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним
		                                                                        -  4  -
		договором і угодою сторін.
		Трудовий договір може бути укладеним на визначений строк, встановлений за погодженням сторін (п.2 ст.23 КЗпП України).
		Відповідно до п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи.
		Відповідно до роз`яснень п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді справ про звільнення за п.2 ст.40 КЗпП суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов`язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров`я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу. З цих підстав, зокрема, може бути розірваний трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації або підрозділу у зв`язку з нездатністю забезпечити залежну дисципліну праці у відповідній структурі. Не можна визнати законним звільнення з цих підстав лише з мотивів відсутності спеціальної освіти (диплома), якщо відповідно до чинного законодавства наявність її не є обов`язковою умовою виконання роботи, обумовленої трудовим договором. Висновки атестаційної комісії щодо кваліфікації працівника підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами по справі. 
		Аналіз змісту наведених норм в контексті даної справи дає підстави для висновку, що звільнення працівника за п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України можливе за сукупності таких обставин: 1) працівник неналежно виконує свої обов`язки, обумовлені трудовим договором; 2) таке невиконання обов`язків має бути обумовлене недостатньою кваліфікацією працівника (рівень знань, освіти, професійних та ділових навиків тощо); 3) недостатня кваліфікація має наслідком невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі.
		Судом першої інстанції встановлено, що позивачка із 08 січня 2019 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем, працюючи на посаді керівника служби агрономічних та агрохімічних сервісів і технологій, а з 02 травня 2019 року переведена на посаду директора комерційного.
		15 жовтня 2019 року ОСОБА_1 подала відповідачу заяву про звільнення її із займаної посади за власним бажанням на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України.
		29 жовтня 2019 року відповідач направив позивачці повідомлення про вимоги виконання угоди про конфіденційність, в якому зазначив, що її не може бути звільнено на підставі ст.38 КЗпП України, оскільки нею не виконано умови угоди про конфіденційність.
		Наказом відповідача № 13-К від 05 листопада 2019 року позивачку звільнено із займаної посади директора комерційного у зв`язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі (займаній посаді) внаслідок недостатньої кваліфікації за п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України та наказано виплатити компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки за період роботи з 09 січня 2019 року по день звільнення тривалістю 16 календарних днів.
		12 листопада 2019 року ОСОБА_1 отримано трудову книжку та копію наказу про її звільнення.
		Також судом встановлено, що ОСОБА_1 є фахівцем в своїй галузі, має спеціальну вищу агрономічну освіту, під час роботи у відповідача зарекомендувала себе як спеціаліст високого рівня, який докладав зусилля для виконання завдань підприємства на
		                                                                        -  5  -
		належному рівні, ніяких нарікань від керівника ТОВ «Скайсмарт» щодо невідповідності її займаній посаді до подій, що відбулися на підприємстві в жовтні 2019 року до ОСОБА_1 не надходило. 
		Під час розгляду справи відповідач не надав суду належних, доопустимих та достатніх доказів у розумінні ст.76-79 ЦПК України, які б свідчили, що через недостатність кваліфікації позивачка ОСОБА_1 неналежно виконувала покладені на неї трудовим договором обов`язки чи допустила будь - які порушення при цьому, та не навів будь-яких фактів, виявлених за період її роботи на посаді комерційного директора з 02 травня 2019 року і до звільнення. 
		За таких обставин суд першої інстанції обгрунтовано задоволив позовні вимоги  ОСОБА_1 щодо зміни дати та формулявання причин звільнення.
		Доводи апеляційної скарги ТОВ «Скайсмарт» про неврахування судом того факту, що відповідачка звільнена з посади за п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України, так як протягом тривалого часу не виконувала належним чином свої посадові обов`язки, що в тому числі підтверджується показами допитаного свідка - директора ТОВ «Скайсмарт» ОСОБА_2 колегія суддів відхилє як необгрунтовані.
		В даному випадку скаржник помилково ототожнює підстави звільнення працівника за систематичне невиконання без поважних причин трудових обов`язків за п.3ч.1 ст.40 КЗпП України із звільненням у зв`язку з невідповідністю виконуваній роботі (займаній посаді) внаслідок недостатньої кваліфікації за п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України, які є різними за своїм змістом.
		Суд першої інстанції вірно спростував дані доводи, вказавши у рішенні, що для звільнення працівника за п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України необхідно, щоб неналежне виконання працівником трудових обов`язків було результатом його недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, що свідчать про відсутність вини працівника в неналежному виконанні трудових обов`язків. Обставини, які свідчать про вину працівника у невиконанні трудових обов`язків є підставою для його звільнення за п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України і ніяким чином не можуть наводитися як аргумент його звільнення за п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України. Якщо власник має докази винного неналежного виконання трудових обов'язків працівником з його вини, він вправі притягти його до дисциплінарної відповідальності, в тому числі і звільнити з роботи, як виду дисциплінарної відповідальності за п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України. 
		Суд правильно зазначив, що претензії керівника товариства ОСОБА_4 до ОСОБА_1 згідно його пояснень, наданих в судовому засіданні, зводилися не до її недостатньої кваліфікації, а до систематичного невиконання нею, як працівником, без поважних причин трудових обов`язків, а тому не можуть бути підставою звільнення позивачки за недостатністю кваліфікаці.
		Окрім цього, суд першої інстанції правильно врахував, що ОСОБА_1 була прийнята на роботу в ТОВ «Скайсмарт» у січні 2019 року на посаду керівника служби агрономічних та агрохімічних сервісів і технологій, а вже 02 травня 2019 року, тобто через 3 місяці, переведена за ініціативою ОСОБА_2 - на посаду директора комерційного, яка, зі слів самого свідка в судовому засіданні, є посадою, що охоплює значно більший об`єм обов`язків та компетенцій, ніж посада керівника служби, і в межах їхнього підприємства є підвищенням.
		Посилання скаржника на те, що не мають правового значення причини невиконання завдань працівником, а саме його небажання чи некомпетентність, є помилковими з викладених вище підстав, оскільки невиконання працівником обов`язків умисно чи за некомпетентністю є різними підставами звільнення за різних фактичних обставин.
		Це ж стосується намагань відповідача ТОВ «Скайсмарт» пов`язати дотримання чи 
		                                                                        -  6  -
		недотримання позивачкою укладеної з нею угоди про нерозголошення конфіденційної інформації із недостатністю кваліфікації останньої, які є необгрунтованими. 
		Дана угода про нерозголошення конфіденційної інформації є додатковим і окремим напрямом діяльності позивачки на як працівника товариства і ніяким чином не пов`язується із рівнем її кваліфікації, як помилково вважає відповідач. Підтвердженням чого є те, що дана угода була укладена з позивачкою при її прийнятті на роботу як із працівником ТОВ «Скасмарт» без визначення посади, що у свою чергу свідчить, що угода стосується роботи працівника на будь-якій посаді в ТОВ «Скасмарт» і не пов`язується із рівнем кваліфікації.
		Переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволеннізустрічних вимог ТОВ «Скайсмарт» за зустрічним позовом про зобов`язання ОСОБА_1 вчинити дії на виконання угоди про нерозголошення конфіденційної інформації та комерційної таємниці і стягнути з штраф за порушення цієї угоди у розмірі 150000 грн. апеляційний суд керується наступним.
		Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд обгрунтовував свої висновки відсутністю передбачених законом підстав для визнання недійсним оспорюваногодоговору позики.
		Колегія суддів погоджується із такимим висновками.
		Спірні правовідносини щодо комерційної таємниці та її інтелектуальної власності врегульовані положеннями глави 46 ЦК України та Законом України «Про інформацію».
		Відповідно до ст.505 ЦК України, комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв`язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.
		Законодавство передбачає право власника комерційної інформації, що є конфіденційною, на вжиття заходів щодо захисту такої інформації.
		Згідно зі ст.506 ЦК України, майновими правами інтелектуальної власності на комерційну таємницю є: право на використання комерційної таємниці; виключне право дозволяти використання комерційної таємниці; виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці. А відповідно до ст.36 ГК України, склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, спосіб їх захисту визначаються суб`єктом господарювання відповідно до закону.
		Відповідно дост.30 Закону України «Про інформацію»інформацiя з обмеженим доступом за своїм правовим режимом подiляється на конфiденцiальну i таємну. Конфiденцiальна iнформацiя - це вiдомостi, якi знаходяться у володiннi, користуваннi або розпорядженнi окремих фiзичних чи юридичних осiб i поширюються за їх бажанням вiдповiдно до передбачених ними умов. Громадяни, юридичнi особи, якi володiють iнформацiєю професiйного, дiлового, виробничого, банкiвського, комерцiйного та iншого характеру, одержаною на власнi кошти, або такою, яка є предметом їх професiйного, дiлового, виробничого, банкiвського, комерцiйного та iншого iнтересу i не порушує передбаченої законом таємницi, самостiйно визначають режим доступу до неї, включаючи належнiсть її до категорiї конфiденцiальної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту.
		Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.
		Судом першої інстанції встановлено, що при прийнятті позивачки на роботу до ТОВ 
		                                                                        -  7  -
		«Скайсмарт» з нею у січні 2019 року укладено угоду про нерозголошення конфіденційної інформації та комерційної таємниці, відповідно до якої особа, яка перебуває в трудових відносинах з підприємством (далі повірений), зокрема, отримує від нього конфіденційну інформацію необхідну для виконання службових обов`язків та протягом трьох років після закінчення трудових відносин зобов`язується не розголошувати довірену їй конфіденційну інформацію, не передавати третім особам і в разі звільнення всі носії конфіденційної інформації зобов`язується передати вищестоящому керівнику, а в разі порушенняп. 1.1, 1.2, 1.9 угоди повірений сплачує ТОВ «Скайсмарт» штраф в розмірі 6 (шість) місячних окладів за кожне порушення.
		Також, судом встановлено, що повірений - фізична особа ОСОБА_1 , яка перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Скайсмарт», на час підписання угоди не була ознайомлена з Положенням про забезпечення конфіденційної таємниці ТОВ «Скайсмарт», оскільки відсутні відповідні докази, а сама угода не містить дати її укладення, стороною відповідача не надано склад та об`єм відомостей, що містять комерційну таємницю та конфіденційну інформацію ТОВ «Скайсмарт». 
		Так перелік відомостей, що є комерційною таємницею та конфіденційною інформацією підприємства, а також доповнення та зміни до нього доводяться до відома всіх працівників і повинен бути доведений до ОСОБА_1 під особистий підпис.
		Водночас  відповідач ТОВ «Скайсмарт» не надав суду ні Переліку відомостей, що містять комерційну таємницю та конфіденційну інформацію ТОВ «Скайсмарт», ні доказів ознайомлення позивачки ОСОБА_1 під розписку із вказаним Переліком та взагалі самим Положенням про забезпечення конфіденційної таємниці ТОВ «Скайсмарт». 
		З огляду на встановлені обстаивни викладені обставини, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову, оскільки ТОВ «Скайсмарт» не доведено порушення його прав та інтересів з боку ОСОБА_1 .
		Доводи апеляційної скарги про те, суд дав неналежну оцінку наданим товариством доказам щодо розповсюдження позивачкою конфіденційної інформації відповідача у вигляді роздруківок листування та пояснень свідка ОСОБА_2 , які підпадають під дію п.п.1.1.,1.2 угоди про нерозголошення конфіденційної інформації та комерційної таємниці, безпідставні.
		Як вище вказувалося під час вирішення спору відповідач ТОВ «Скайсмарт» не надав суду ні Переліку відомостей, що містять комерційну таємницю та конфіденційну інформацію ТОВ «Скайсмарт», ні доказів ознайомлення позивачки ОСОБА_1 під розписку із вказаним Переліком та взагалі самим Положенням про забезпечення конфіденційної таємниці ТОВ «Скайсмарт».
		Сама угода також не містить перелік (склад) та об`єм відомостей, що містять комерційну таємницю та конфіденційну інформацію ТОВ «Скайсмарт», що у свою чергу спростовує доводи скарги про доведеність факту розповсюдження позивачкою конфіденційної інформації.
		Доводи скаржника про те, що висновки суду базуються на показах свідків, які висловлювали оціночні судження, а один з них є чоловіком позивачки, необгрунтовані, оскільки висновки суду базуються на всебічній, повній і об`єктивній оцінці усіх доказів, наданих сторонами, у їх сукупності, що відповідає положенням ст.89 ЦПК України.
		Решта доводів апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обгрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.
		Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях
		                                                                        -  8  -
		судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справи «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України»).
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно  дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим.         
		Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.
		Керуючись ст.ст.259, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -
		 
		п о с т а н о в и в:
		 
		Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Скайсмарт» залишити без задоволення.
		Рішення Обухівського районного суду Київської області від 04 червня 2020 залишити без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
		 
		 
		Головуючий
		 
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...