Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 300/2136/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; соціального захисту (крім соціального страхування), з них; осіб, звільнених з публічної служби.
Надіслано для оприлюднення: 16.11.2020. Зареєстровано: 17.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 18.11.2020.
Дата набрання законної сили: 17.12.2020
Номер судового провадження: П/300/2639/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"16" листопада 2020 р. справа № 300/2136/20
		м. Івано-Франківськ
		 
		Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Чуприни О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, про стягнення з Державного бюджету України шляхом безспірного списання матеріальної шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним, у розмірі 19 602,81 гривень, -
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		ОСОБА_1 (надалі по тексту також  позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд з адміністративним позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України (надалі по тексту також  відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі по тексту також  третя особа, орган пенсійного фонду), про стягнення з Державного бюджету України шляхом безспірного списання матеріальної шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним, у розмірі 19 602,81 гривень.
		Позовні вимоги мотивовано тим, що положення Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 за №1166-VII, якими передбачалося відрахування з довічного грошового утримання судді у відставці податку на доходи фізичних осіб та військового збору, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 за №1-р/2018 визнані неконституційними. У зв`язку із тим, що відповідно до закону, який визнаний неконституційним, протиправно здійснювалися відповідні відрахування, на переконання позивача, суми недоотриманого довічного грошового утримання вважаються збитками в розумінні статті 22 Цивільного кодексу України, а тому, за правилами статей 56, 152 Конституції України та 1166, 1175 Цивільного кодексу України в користь ОСОБА_1 підлягають відшкодуванню державою шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України матеріальної шкоди в сумі 19 602,81 гривень в частині утримання податку з доходів фізичних осіб. При цьому, позивач не заявляє вимог щодо утриманого за час дії неконституційної норми закону військового збору з довічного грошового утримання судді у відставці. З наведених підстав просив позов задовольнити в повному обсязі.
		Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.08.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.17-18).
		08.09.2020 на адресу суду надійшли пояснення від третьої особи, яка вказала, що ОСОБА_1 з 04.10.2016 призначено щомісячне довічне грошове утримання згідно абзацу 2 пункту 25 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 за №1402-VII у розмірі 86% суддівської винагороди. Орган пенсійного фонду пояснив, що фактичне часткове оподаткування пенсій припинено з 27 лютого 2018 року, тобто з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення у справі №1-6/2018, а тому на час виникнення спірних правовідносин положення абзацу 1 підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України підлягали застосуванню в редакції законну, чинної до ухвалення рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 за №1-р/2018. Відтак, у період з жовтня 2016 по лютий 2018 довічне грошове утримання позивача було об`єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором, оскільки станом на момент виникнення спірних відносин вказані вище положення Податкового кодексу України підлягали застосуванню у відповідності до чинного, на той момент, законодавства. Відтак, з огляду на зазначене третя особа просить врахувати пояснення та відмовити в задоволенні позову.
		Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву від 10.09.2020, який надійшов на адресу суду 14.09.2020 із відповідними письмовими доказами (а.с.32-38), а також надав пояснення від 10.09.2020 (а.с.39-43). Згідно доводів відповідача Конституційний Суд України у рішенні зазначив, що положення абзацу 1 підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування щомісячного довічного грошового утримання суддів не відповідає частині 1 статті 126 Конституції України, рішення набрало законної сили з 27.02.2018. У зв`язку із цим, на період з 04.10.2016 по 27.02.2018 положення абзацу 1 підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК коментованого Кодексу були чинними та поширювали свою дію на спірні правовідносини, а отже відрахування податків з доходів фізичних осіб здійснювались у відповідності до чинного на той час законодавства. Крім того, зазначило, що положення статті 1175 Цивільного кодексу України підлягають застосуванню тільки у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. У випадку, коли закони чи інші нормативно-правові акти або їх окремі положення визнаються Конституційним Судом України неконституційними та у зв`язку з цим втрачають чинність, вказана норма не підлягає застосуванню. Враховуючи наведене, представник відповідача вважає позовні вимоги такими, що задоволенню не підлягають.
		Будь-яких інших заяв по справі чи клопотань, документів від сторін і учасників на адресу суду не надходило.
		Дана справа розглянута і вирішена за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до вимог частини 5 статті 262 КАС України без проведення судового засідання та повідомлення і виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
		 
		Розглянувши наявні у справі матеріали, вивчивши зміст позовної заяви, відзиву на позов і письмового пояснення відповідача та третьої особи, дослідивши і оцінивши в сукупності письмові докази, якими сторони і учасники справи обґрунтовують позовні вимоги та заперечення проти них, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.
		Постановою Верховної Ради України від 22.09.2016 за №1600-VІІІ «Про звільнення суддів» у зв`язку з неможливістю виконувати свої повноваження за станом здоров`я ОСОБА_1 звільнити з посад суді Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1600-19#Text).
		Згідно наказу голови Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області позивача відраховано із штату суду з 03.10.2016, з 04.10.2016 ОСОБА_1 призначено довічне грошове утримання відповідно до пункту 25 Прикінцевих положень Закону України «про судоустрій і статус суддів» №1402-VІІІ від 02.06.2016 та статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453 від 07.07.2010.
		 
		Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 за №1166-VII (надалі по тексту також  Закон №1166) пункт 164.2 статті 164 Податкового кодексу України доповнено новим підпунктом 164.2.19, яким передбачено включення до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять тисяч гривень на місяць, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.
		Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 за №71-VIII, який набрав чинності з 1 січня 2015 року, підпункт 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України викладено у новій редакції, за якою до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються «суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати».
		Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо звільнення від оподаткування пенсій» від 02.06.2016 за №1411-VIII встановлено, що пенсії або щомісячне довічне грошове утримання оподатковуються, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року. Законом №1411 також передбачено, що положення підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Кодексу не застосовується до пенсій, призначених учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
		До набрання чинності Законом №1166, яким передбачено внесення змін до статті 164 Податкового кодексу України, пенсія громадян не підлягала оподаткуванню.
		Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу 1 підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати. Положення абзацу 1 підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
		Конституційний Суд України у рішенні дійшов висновку, що передбачене оспорюваним положенням Кодексу оподаткування щомісячного довічного грошового утримання суддів зменшує його розмір та знижує досягнутий рівень гарантій незалежності суддів. Отже, положення абзацу 1 підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Кодексу щодо оподаткування щомісячного довічного грошового утримання суддів не відповідає частині 1 статті 126 Конституції України.
		 
		За зверненням позивача від 10.01.2019 Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області листом від 16.01.2019 за №7/Г-15 надало довідку №329 про утримання податку на доходи фізичних осіб та військового збору з довічного грошового утримання ОСОБА_1 .
		З змістом вказаної довідки з довічного грошового утримання позивача в період з 04.10.2016 по 28.02.2016 утримано податку на доходи фізичних осіб в загальній сумі 19 602,81 гривень і військового збору  1 633,57 гривень (а.с.8, 9).
		В подальшому, ОСОБА_1 звернувся до територіального органу державної казначейської служби із заявою від 07.02.2020 про повернення стягнутого із пенсії податку з доходу фізичних осіб.
		Управління Державної казначейської служби України у Рожнятівському районі Івано-Франківській області листом №02-33/98 від 13.02.2020 відмовлено у задоволенні звернення позивача, мотивуючи свою відмову відсутністю законних підстав та відповідної компетенції щодо вирішення порушеного питання, а також роз`яснено виконання судового рішення про безспірне списання коштів на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 за №845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників» (а.с.10-11).
		Не погоджуючись із відповіддю органу казначейства, позивач завернувся до суду з метою стягнення матеріальної шкоди, завданої йому неконституційним законом.
		 
		У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
		Приписами статті 3 Конституції України передбачено, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
		Згідно частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина 2 статті 8 Конституції). Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (частина 3 статті 8 Конституції України).
		Кожен, за приписами статті 56 Конституції України, має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Частиною 1 статті 152 Конституції України визначено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Частиною 3 цієї статті встановлено, що фізичним або юридичним особам гарантоване право на відшкодування державою у встановленому законом порядку матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними.
		Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України (надалі по тексту також - ЦК України), відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		Шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів (стаття 1175 ЦК України).
		Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
		Статтею 25 Бюджетного кодексу України передбачено, що казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 за №845, затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами).
		Як визначено приписами пунктів 2 та 3 частини 35 Порядку №845, казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації), зокрема: шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень; шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності.
		Пунктом 41 Порядку №845 визначено, що орган Казначейства здійснює безспірне списання коштів місцевих бюджетів для відшкодування шкоди, заподіяної: фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування; органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування у сфері нормотворчої діяльності.
		Відповідно до вимог частини 1 статті 6 КАС України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
		Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (надалі по тексту також  Суд) як джерело права (частина 2 статті 6 КАС України).
		Право на мирне володіння своїм майном, передбачене статтею першою 1 Протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод (надалі по тексту також  Конвенція), згідно якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		У справі «Суханов та Ільченко проти України» (заява № 68385/10 та № 71378/10) Судом вказано, що якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя  наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (пункт 35 рішення Суду).
		 
		Як встановлено судом, предметом спору в даній адміністративній справі є стягнення матеріальної шкоди, що виразилася в збитках у вигляду доходу, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
		Щодо підвідомчості вказаної категорії справи адміністративним судам, суд враховує правові висновки викладені в постановах Другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі №369/9487/18, Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі №686/6775/18 і Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі №686/23445/17. Суди дійшли висновку, що вимога судді у відставці про стягнення з держави Україна в особі управління Державної казначейської служби майнової шкоди, завданої позивачеві внаслідок прийняття Верховною Радою України неконституційного закону щодо оподаткування щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
		Виходячи зі змісту досліджених матеріалів справи, судом встановлено, що збитки позивачу, завдані шляхом прийняття Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 за №1166-VII, яким внесено зміни до положення абзацу 1 підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування щомісячного довічного грошового утримання суддів, які в свою чергу визнані неконституційними 27 лютого 2018 року.
		Таким чином, на підставі правової норми, яка визнана неконституційною, в період з жовтня 2016 року по лютий 2018 року з позивача утримувався податок з доходів фізичних осіб в розмірі 19 602,81 гривень та військовий збір в розмірі 1 633,57 гривень.
		Слід звернути увагу, що в Рішенні Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року №1-р/2018 у справі №1-6/2018 зокрема вказано, що незалежність суддів є невід`ємною складовою їхнього статусу, конституційним принципом організації та функціонування судів і професійної діяльності суддів; незалежність суддів полягає передусім у їхній самостійності, непов`язаності при здійсненні правосуддя будь-якими обставинами та іншою, крім закону, волею (абзац 1 підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004); положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу, права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової гілки влади (абзац 2 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року №3-рп/2013).
		Конституційний Суд України у Рішенні від 8 червня 2016 року №4-рп/2016 зазначив, що конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя (абзац 10 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення). Гарантуючи незалежність суддів, держава зобов`язується її забезпечити, зокрема, через матеріальний і соціальний захист, що включає гарантію виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці.
		У Рішенні від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 Конституційний Суд України охарактеризував щомісячне довічне грошове утримання як особливу форму соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання суддів, у тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді; щомісячне довічне грошове утримання судді у встановленому розмірі спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага; особливість щомісячного довічного грошового утримання полягає у правовому регулюванні, а також у джерелах його фінансування (абзаци 5, 6, 7 пункту 7 мотивувальної частини Рішення). 
		Розглядаючи питання зниження досягнутого рівня гарантій незалежності суддів в аспекті реалізації їх права на щомісячне довічне грошове утримання, Конституційний Суд України сформулював юридичну позицію, згідно з якою конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя (абзац 5 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року №3-рп/2013).
		Конституційний Суд України, беручи до уваги наведене, дійшов висновку, що передбачене оспорюваним положенням Кодексу оподаткування щомісячного довічного грошового утримання суддів зменшує його розмір та знижує досягнутий рівень гарантій незалежності суддів.
		Таким чином, конституційним судом підкреслена неприйнятність зменшення законодавцем розміру довічного грошового утримання судді як складової суддівської незалежності.
		Конституційний Суд України в Рішенні від 30.05.2001 №7-рп/2001 у справі №1-22/2001 за конституційним зверненням Відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» зазначив, зокрема, що Конституція України закріпила принцип відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, який проявляється передусім у конституційному визначенні обов`язків держави (статті 3, 16, 22). Така відповідальність не зводиться лише до політичної чи моральної відповідальності публічної влади перед суспільством, а має певні ознаки юридичної відповідальності як застосування заходів публічно-правового (в даному випадку  конституційно-правового або міжнародно-правового) характеру до держави та її органів за невиконання чи неналежне виконання своїх обов`язків. Зокрема, стаття 55 Конституції України надає кожному право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатись за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, а стаття 152 Конституції України зобов`язує державу відшкодовувати матеріальну чи моральну шкоду, завдану фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.
		Таким чином, поряд із закріпленням у Конституції України, що її приписи є нормами прямої дії, Конституцією України покладений на державу обов`язок відшкодувати матеріальну шкоду, якщо така завдана неконституційним законом.
		Довідкою Головного управління Пенсійного фонду України №329 визначено суми, зокрема податок на доходи фізичних осіб  19 602,81 гривень (а.с.9), які ОСОБА_1 не отримав через правову норму, яка згодом визнана неконституційною, що судом визнається як збитки (упущена вигода).
		Верховний Суд України у постанові №6-237цс16 від 16 травня 2016 року, зазначив, що збитки позивача полягають не в його реальних втратах, яких він зазнав або зазнає, а в тих доходах, які позивач недоотримав або недоотримає внаслідок порушення його цивільного права.
		Отже, визнавши неконституційними положення Податкового кодексу України, Конституційний Суд України припинив незаконне обмеження права позивача на отримання щомісячного довічного грошового утримання, призначеного у відповідності до вимог статті 130 Конституції України та Закону України від 02.06.2016 за №1402-VIII «Про судоустрій та статус суддів».
		Необхідно зазначити, що Європейський суд з прав людини, зокрема, керується принципом захисту «законних очікувань» (reasonable expectations), що є невід`ємними елементами принципу правової держави (Rechtstaat) та верховенства права.
		Розглядаючи даний принцип, на переконання суду, він в повній мірі підлягає застосуванню в контексті даної адміністративної справи. Приймаючи до уваги пряму дію статті 152 Конституції України, у позивача, сформувалися правомірні очікування на отримання співмірного відшкодування утриманих на підставі неконституційного закону податків.
		Окрім цього, в ухвалі Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду від 20 лютого 2020 року, справа №808/1628/18, суд вказав, що у статті 3 Конституції України зазначено: «Держава відповідає перед людиною за свою діяльність». Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку (частина 3 статті 152 Конституції України). Відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування у сфері нормотворчої діяльності передбачено статтею 1175 Цивільного кодексу України. Якщо особи зазнали шкоди від дії закону, визнаного неконституційним, вони можуть вимагати її відшкодування, зокрема звернутися до суду з окремим позовом. Це загальний порядок.
		Тобто, спеціального порядку для відшкодування шкоди завданої неконституційним законом непотрібно, так як такий порядок закріплений Конституцією України, Цивільним кодексом України та постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» від 03.08.2011 за №845.
		Окрім цього, суд наголошує, що права та інтереси особи, які захищені Конституцією України не можуть ставитись в залежність від відсутності чи неузгодженості відповідного нормативного регулювання процедури їх реалізації та є недопустимим в демократичному суспільстві.
		Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини (частина 4 статті 6 КАС України).
		Суд відхиляє посилання третьої особи на загальні принципи застосування закону після дати прийняття рішення Конституційного Суду України, оскільки спірні правовідносини виникли на підставі частини 3 статті 152 Конституції України, яка передбачає питання оцінки наслідків періоду чинності неконституційного закону та заподіяння таким законом шкоди конкретній особі. У даному випадку, судом встановлена шкода особі щодо невиплати частини довічного грошового утримання судді у відставці через утримання цих коштів на податок з доходів фізичних осіб та військових збір, в тому числі з жовтня 2016 року по лютий 2018 року.
		Що стосується визначення відповідачем Державу Україна в особі Державної казначейської служби України, суд зазначає, що частиною 35 Порядку №845 передбачена можливість відшкодування шкоди заподіяної фізичним особам внаслідок незаконно прийнятого рішення органу державної влади. Визнання закону неконституційним, тобто таким, що не відповідає закону  Конституції Україні в повній мірі відповідає нормативному регулюванню вказаного порядку.
		Вирішуючи вимоги стягнення матеріальної шкоди тільки в частині утримання податку на доходи фізичних осіб, суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Враховуючи волевиявлення позивача щодо відшкодування шкоди виключно в частині утримання податку на доходи фізичних осіб в сумі 19 602,81 гривень, суд приймає рішення в такій частині позовних вимог.
		Таким чином, на переконання суду позов ОСОБА_1 є підставним та підлягає задоволенню. Такої ж правової позиції дотримується Восьмий апеляційний адміністративний суд у постанові від 16.09.2020 у адміністративній справі №1.380.2019.005768.
		 
		Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		У зв`язку із тим, що відповідно до пункту 13 частини 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду, він не підлягає розподілу.
		Доказів понесення сторонами інших судових витрат суду не надано.
		 
		На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - 
		 
		В И Р І Ш И В :
		 
		Позов задовольнити повністю. 
		Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України (ідентифікаційний код юридичної особи 37567646) матеріальну шкоду, завдану законом, що визнаний неконституційним, у розмірі 19 602,81 гривень (дев`ятнадцять тисяч шістсот дві гривні вісімдесят одну копійок). 
		 
		Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
		Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
		Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Учасники справи:
		Позивач  ОСОБА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) АДРЕСА_1 .
		Відповідач  Держава Україна в особі Державної казначейської служби України (ідентифікаційний код юридичної особи 37567646) вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601.
		Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача  Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 20551088), вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018. 
		 
		 
		Суддя /підпис/ Чуприна О.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...