Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 201/2194/17 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та злочини проти журналістів.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 18.11.2020.
Дата набрання законної сили: 12.11.2020
Номер судового провадження: 51-2962км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12014040650001208

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		12 листопада 2020 року
		м. Київ
		справа № 201/2194/17
		провадження № 51-2962 км 20
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого    ОСОБА_1 ,
		суддів     ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання    ОСОБА_4 ,
		прокурора   ОСОБА_5 ,
		виправданої в режимі відеоконференції  ОСОБА_6 ,
		захисника в режимі відеоконференції ОСОБА_7 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора  ОСОБА_8 на вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2018 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2020 року у кримінальному провадженні №12014040650001208, за обвинуваченням
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м. Дніпропетровська, жительки АДРЕСА_1 ,
		у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України.
		 
		Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2018 року ОСОБА_6 визнано невинуватою та виправдано у зв`язку з недоведеністю того, що вчинено злочин, передбачений ч. 4 ст. 358 КК України.
		В задоволенні цивільних вимог ОСОБА_9 відмовлено.
		Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувалася у тому, що вона, 31 липня 2013 року близько 17:50, з метою продажу квартири АДРЕСА_2 , перебуваючи в офісі приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_10 , що на вул. Баумана, 1-А у м. Дніпропетровську, використала завідомо підроблений офіційний документ, а саме довідку № 1183 від 25 липня 2013 року, що видана КП «Північне» Дніпропетровської міської ради на ім`я ОСОБА_6 про склад сім`ї. У вказаній довідці зазначено, що у квартирі проживає одна особа, а саме  ОСОБА_6 , що не відповідає дійсності, оскільки станом на 31 липня 2013 року у вище вказаній квартирі була також прописана неповнолітня дочка ОСОБА_6  ОСОБА_11 .
		На підставі використаного завідомо підробленого документу, ОСОБА_6 , як продавець з однієї сторони, підписала з ОСОБА_12 , як покупцем з другої сторони, договір купівлі-продажу вищевказаної квартири, що посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_10 та зареєстрований в реєстрі під номером 919, таким чином довела свій злочинний умисел до кінця.
		Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2020 року апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_13 залишено без задоволення, а вирок Жовтневого районого суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2018 року  без зміни.
		Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_8 просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону й неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Обґрунтовуючи свої вимоги вказує, що місцевий суд належним чином не забезпечив виклик свідка ОСОБА_14 для допиту у судове засідання, при цьому три з п`яти ухвал про його примусовий привід містять помилки в анкетних даних свідка, що унеможливило їх виконання. Крім того, місцевий суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання прокурора про доручення органу досудового розслідування у порядку ч. 3 ст. 333 КПК України провести слідчі дії з метою встановити місце перебування свідка ОСОБА_14 . Зазначає, що місцевий суд необґрунтовано задовольнив клопотання сторони захисту про виклик свідків, показання яких стороні обвинувачення у порядку ст. 290 КПК України відкрито не було, чим порушено принцип змагальності та процесуальної рівності перед судом. Також місцевий суд безпідставно не взяв до уваги надані на запит прокурора засвідчені нотаріусом ОСОБА_10 копії договорів купівлі-продажу від 10 червня 2009 року та 31 липня 2013 року, копії витягів з реєстрів, копію заяви ОСОБА_6 про не порушення прав малолітніх дітей на момент укладення договору купівлі-продажу, копію звіту про оцінку квартири, копію технічного паспорту на квартиру, вказуючи, що такі копії не є документами у розумінні статей 84, 99 КПК України. При цьому прокурор наголошує, що відповідно до вимог Закону України «Про нотаріат» нотаріус має право засвідчувати копії документів, які прирівнюються до оригіналів. Документи, які знаходяться на зберіганні у нотаріуса, можуть бути надані суду за мотивованою постановою тільки для огляду, їх вилучення не допускається. Крім того, неподання стороною обвинувачення оригіналів документів не свідчить про недопустимість їх як доказів, оскільки сторона захисту та свідки не заперечували про наявність таких документів. Зазначає, що місцевий суд визнав недопустимим доказом довідку № 1183 від 25 липня 2013 року, оскільки доступ до неї здійснено на один день пізніше ніж визначено ухвалою слідчого судді, разом з тим місцевий суд не навів які саме істотні порушення прав та свобод людини були допущені, відносно кого, в чому вони виражались та наскільки вони є суттєвими. Також вказує, що визнання недопустимими доказами, висновків судових експертиз є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки будь-яких клопотань про законність або сумнівність таких висновків жодна із сторін кримінального провадження не заявляла. З огляду на викладене вважає, що місцевий суд допустив неповноту судового розгляду внаслідок чого дійшов передчасного висновку про необхідність виправдування ОСОБА_6 , при цьому у вироку підстав для цього не навів. Крім того, зазначає, що місцевий суд безпідставно відмовив у задоволенні позову потерпілого на підставі ч. 2 ст. 129 КПК України, оскільки ані в мотивувальній частині вироку, ані в резолютивній його частині не вказано, що ОСОБА_6 виправдано саме у зв`язку із відсутністю події кримінального правопорушення. Крім того, постановляючи вирок, місцевий суд неправильно вказав номер кримінального провадження та не вирішив долю речових доказів, чим порушив вимоги п. 3 ч. 2 ст. 374 КПК України та п. 1 ч. 4 ст. 374 КПК України відповідно. На думку прокурора вказаних порушень апеляційний суд не усунув, вичерпної відповіді на доводи апеляційної скарги прокурора не надав, перевірку виправдувального вироку щодо дотримання вимог п. 1 ч. 1 ст. 284, п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України не здійснив, свого рішення належним чином не мотивував, чим порушив вимоги статей 370, 404, 419 КПК України.
		Позиції інших учасників судового провадження
		Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 не надходило.
		У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 частково підтримала касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 , просила ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Виправдана ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 заперечували щодо задоволення касаційної скарги прокурора, просили судові рішення залишити без зміни.
		Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Мотиви Суду
		Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Згідно зі ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
		Положення ст. 17 КПК України регламентують, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи.
		Крім того, ст. 62 Конституції України закріплено принцип, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
		Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів  з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
		Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Статтею 373 КПК України встановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.
		При цьому обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
		Стандарт доведення винуватості поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
		Тобто, дотримуючись засад змагальності, та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
		Ухвалюючи виправдувальний вирок, з огляду на встановлені фактичні обставини та досліджені докази, місцевим судом не встановлено в діях ОСОБА_6 використання завідомо підробленого документа. Як вбачається зі змісту вказаного вироку, місцевий суд, з наведенням докладних мотивів, обґрунтував свій висновок щодо недоведеності винуватості ОСОБА_6 .
		На думку колегії суддів, суд першої інстанції, виконуючи вимоги статей 85, 86, 94 КПК України, зробив ґрунтовний аналіз наявних доказів та дійшов правомірного висновку про те, що сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого їй злочину.
		Що стосується доводів касаційної скарги прокурора про те, що місцевим судом не забезпечено виклик у судове засідання для допиту свідка ОСОБА_14 , безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання у порядку ст. 333 КПК України про встановлення його місця перебування, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
		Положеннями ч. 2 ст. 327 КПК України визначено, що прибуття в суд свідка забезпечується стороною кримінального провадження, яка заявила клопотання про його виклик. Суд сприяє сторонам кримінального провадження у забезпеченні явки зазначених осіб шляхом здійснення судового виклику.
		Крім того, у ч. 1 ст. 327 КПК України зазначено, що суд також має право постановити ухвалу про привід свідка та/або ухвалу про накладення на нього грошового стягнення у випадках та в порядку, передбачених главами 11 та 12 цього Кодексу.
		Тобто, вказані вимоги процесуального закону покладають обов`язок забезпечення явки у судове засідання свідка в першу чергу саме на сторону кримінального провадження, яка ініціює виклик такого свідка. При цьому, в силу своєї правової природи (неупередженість, безпристрасність, нейтральність, об`єктивність), а також кола визначених повноважень, суд позбавлений можливості самостійно вирішувати питання про необхідність допиту того чи іншого свідка й обмежений лише функцією сприяння сторонам кримінального провадження у виклику таких свідків у спосіб, передбачений ст. 327 КПК України.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, з метою сприяння прокурору у виклику для допиту свідка ОСОБА_14 ухвалами від 10 серпня 2017 року, 25 вересня 2017 року, 23 жовтня 2017 року, 16 листопада 2017 року та 14 грудня 2017 року до вказаного свідка застосовувався примусовий привід.
		При цьому твердження прокурора про те, що наявність помилок в анкетних даних свідка (у трьох ухвалах неправильно вказано по-батькові свідка) унеможливило виконання таких ухвал, колегія суддів вважає непереконливими.
		Зазначені помилки є опискою суду, а зі змісту вказаних ухвал вбачається, що інші дані, зокрема й адреса проживання свідка, відповідають відомостям, що надані прокурором в ході судового розгляду, однак вказані ухвали не виконані, свідок у судове засідання жодного разу не доставлявся.
		При цьому доводи прокурора про те, що місцевий суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про надання доручення органу досудового розслідування у порядку ч. 3 ст. 333 КПК України провести слідчі дії з метою встановити місце перебування свідка ОСОБА_14 , на думку колегії суддів є необґрунтованими.
		Відмова у задоволенні клопотань учасників судового провадження, які, на переконання суду, не були обґрунтовані належним чином, не може бути безумовною підставою для скасування судового рішення лише тому, що сторона обвинувачення з такими висновками суду не погоджується.
		З огляду на викладене, а також враховуючи кількість спроб судових викликів (примусових приводів) свідка, колегія суддів не вбачає підстав вважати, що місцевий суд порушив вимоги ст. 327 КПК України, не вжив відповідних заходів й належним чином не забезпечив явку свідка ОСОБА_14 , а тому доводи касаційної скарги прокурора у цій частині є безпідставними.
		Крім того, у касаційній скарзі прокурор зазначає, що місцевим судом порушено вимоги ст. 290 КПК України, що призвело до порушення принципу змагальності та процесуальної рівності перед судом.
		З такими доводами прокурора колегія суддів погодитись не може.
		Згідно з ч. 6 ст. 290 КПК України сторона захисту за запитом прокурора зобов`язана надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати доступ до житла чи іншого володіння, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем сторони захисту, якщо сторона захисту має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді.
		В матеріалах кримінального провадження наявне клопотання захисника ОСОБА_7 , датоване 22 лютого 2017 року, відповідно до якого у пункті другому клопотання, керуючись приписами статей 290, 315 КПК України, захисник просив викликати для допиту у якості свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_11 , ОСОБА_18 .
		При цьому захисник у судовому засіданні повідомив, що жодного матеріального носія (пояснення, розписки), на якому зафіксовано зміст показань вищевказаних свідків, не існує, а тому відкривати стороні обвинувачення нічого.
		Більше того, у судовому засіданні було допитано лише трьох з п`яти заявлених захисником свідків, а саме ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_11 . Під час судового розгляду всім учасникам судового провадження, у тому числі й прокурору, було надано можливість без обмежень в часі задавати питання свідкам з приводу відомостей, що стосуються предмету доказування у кримінальному провадженні.
		Таким чином доводи касаційної скарги прокурора про те, що показання свідків стороні обвинувачення у порядку ст. 290 КПК України не відкривались, чим порушено принцип змагальності та рівності перед судом, є надуманими.
		Необґрунтованими також колегія суддів вважає доводи прокурора про те, що місцевий суд безпідставно не взяв до уваги надані на запит прокурора засвідчені нотаріусом ОСОБА_10 копії документів, як доказ винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого їй злочину.
		Згідно з ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
		Відповідно до ч. 2 ст. 98 КПК України документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені в частині першій цієї статті.
		Частиною 3 ст. 99 КПК України визначено, що сторона кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, зобов`язані надати суду оригінал документа. Оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа  його відображення, якому надається таке ж значення, як документу.
		Зазначена норма закону є імперативною та прямо вказує, що сторони кримінального провадження на підтвердження тих чи інших обставин, що є предметом доказуванням у кримінальному провадженні не просто мають право, а зобов`язані надати суду оригінал документа, тобто сам документ. Виключення з даного правила допускаються лише у випадках, передбачених ч. 5 ст. 99 КПК України.
		Так, п. 3 ч. 5 ст. 99 КПК України передбачає, що для підтвердження змісту документа можуть бути визнані допустимими й інші відомості (копії документів), зокрема, якщо оригінал документа не може бути отриманий за допомогою доступних правових процедур.
		Разом з тим правова процедура та підстави тимчасового доступу до речей і документів у рамках кримінального провадження закріплено у Главі 15 КПК України.
		Частиною 6 ст. 163 КПК України передбачено, що слідчий суддя, суд постановляє ухвалу про надання тимчасового доступу до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю, якщо сторона кримінального провадження, крім обставин, передбачених частиною п`ятою цієї статті, доведе можливість використання як доказів відомостей, що містяться в цих речах і документах, та неможливість іншими способами довести обставини, які передбачається довести за допомогою цих речей і документів.
		Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 163 КПК України, до охоронюваної законом таємниці, яка міститься в речах і документах, зокрема, належать відомості, які можуть становити таємницю вчинення нотаріальних дій.
		Таким чином посилання прокурора на те, що завірені нотаріусом копії документів прирівнюються до їх оригіналів, а їх вилучення відповідно до положень Закону України «Про нотаріат» не допускається, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вимоги кримінального процесуального закону якраз таки визначають особливий порядок тимчасового доступу до речей і документів (оригіналів), що становлять таємницю нотаріальних дій, до того ж не забороняють їх подальше вилучення для надання суду.
		А тому доводи касаційної скарги прокурора в цій частині колегія суддів вважає неспроможними.
		Крім того, у касаційній скарзі прокурор зазначає, що місцевий суд визнав недопустимим доказом довідку № 1183 від 25 липня 2013 року, оскільки доступ до неї здійснено на один день пізніше ніж визначено ухвалою слідчого судді, разом з тим місцевий суд не навів які саме істотні порушення прав та свобод людини були допущені, відносно кого, в чому вони виражались та наскільки вони є суттєвими.
		Дослідженням матеріалів кримінального провадження встановлено, що ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2014 року задоволено клопотання та надано дозвіл слідчому СВ Жовтневого РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_19 тимчасовий доступ до речей і документів, а саме до оригіналу довідки № 1183 від 25 липня 2013 року, виданої КП «Північне» м. Дніпропетровськ, на підставі якої ОСОБА_6 уклала договір купівлі-продажу квартири з ОСОБА_12 , яка знаходилась (довідка) у нотаріальній справі за договором купівлі-продажу № 919 від 31 липня 2013 року у приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_10 за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Баумана, 1-А. (а. с. 87, т. 2).
		При цьому у абзаці другому резолютивної частини ухвали слідчого судді вказано, що строк дії цієї ухвали становить 30 діб з дня її оголошення. Відповідно останнім днем її виконання є 21 січня 2015 року включно.
		Як убачається зі змісту протоколу доступу до речей та документів, вказана слідча дія, під час якої вилучено довідку № 1183 від 25 липня 2013 року, фактично проведена 22 січня 2015 року, тобто поза межами процесуального строку, визначеного ухвалою слідчого судді. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
		Положення п. 1 ч. 2 ст. 87 КПК України передбачають, що суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод якщо здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, проведено без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.
		З огляду на викладене місцевий суд, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що довідка № 1183 від 25 липня 2013 року не є допустимим доказом, оскільки здобута під час здійснення процесуальної дії з порушенням суттєвих умов дозволу на її проведення, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
		Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду, та вважає, що встановивши таке порушення вимог процесуального закону, місцевий суд безальтернативно був зобов`язаний визнати відповідний доказ недопустимим, а тому доводи касаційної скарги прокурора у цій частині є безпідставними.
		Також прокурор стверджує, що визнання недопустимими доказами висновків судових експертиз є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки будь-яких клопотань про законність або сумнівність таких висновків жодна із сторін кримінального провадження не заявляла.
		З такою позицією прокурора колегія суддів не може погодитися з наступних підстав.
		Вимоги ч. 2 ст. 86 КПК України передбачають, що недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
		Крім того, відповідно до концепції «плодів отруйного дерева», сформульованої Європейським судом з прав людини, якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з його допомогою, будуть такими ж (справа «Гефген проти Німеччини»). Докази, отримані в кримінальному провадженні з порушенням встановленого порядку, призводять до його несправедливості в цілому, незалежно від доказової сили таких доказів і від того, чи мало їх використання вирішальне значення для засудження обвинуваченого судом (справа «Нечипорук і Йонкало проти України»).
		Враховуючи, що довідку № 1183 від 25 липня 2013 року визнано недопустимим доказом, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що з огляду на вимоги ч. 2 ст. 86 КПК України та враховуючи концепцією «плодів отруйного дерева», висновки судових експертиз № 69/06-17 від 20 лютого 2015 року та № 61/04-72 від 14 квітня 2015 року також є недопустимими доказами, оскільки об`єктом їх дослідження була вказана довідка.
		Що стосується доводів касаційної скарги прокурора про те, що місцевий суд безпідставно відмовив у задоволенні цивільного позову потерпілого на підставі ч. 2 ст. 129 КПК України, то колегія суддів вважає такі доводи надуманими.
		Так, ч. 2 ст. 129 КПК України визначено, що у разі встановлення відсутності події кримінального правопорушення суд відмовляє в позові.
		Тоді як ч. 3 ст. 129 КПК України передбачає, що у разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, а також у випадках, передбачених частиною першою статті 326 цього Кодексу, суд залишає позов без розгляду.
		Як вбачається з мотивувальної частини вироку, оскільки суду не надано предмет злочину (довідку), що унеможливлює встановити сам факт вчинення злочину, обвинувачену виправдано з тих підстав, що прокурором не доведено, що вчинено злочин, передбачений ч. 4 ст. 358 КК України. Таке ж формулювання виправдування ОСОБА_6 місцевий суд виклав і в резолютивній частині вироку.
		За таких обставин місцевий суд дійшов правильного висновку та обґрунтовано застосував у даному випадку положення ч. 2 ст. 129 КПК України, на підставі чого відмовив у задоволенні позовних вимог потерпілого ОСОБА_9 .
		Доводи прокурора про те, що постановляючи вирок, місцевий суд неправильно вказав номер кримінального провадження, чим порушив вимоги п. 3 ч. 2 ст. 374 КПК України, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки вказані недоліки є опискою суду та можуть бути усунуті в порядку ст. 379 КПК України.
		Крім того, неспроможними є доводи прокурора про те, що порушуючи положення п. 1 ч. 4 ст. 374 КПК України, суд у вироку не вирішив долю речових доказів. Колегія суддів вважає, що у даному конкретному випадку такі порушення не впливають на законність та обґрунтованість судового рішення в цілому, крім того вказане питання може бути вирішене за клопотанням учасників судового провадження у порядку виконання вироку. 
		Як на підставу для скасування ухвали суду апеляційної інстанції у касаційній скарзі прокурор ОСОБА_8 посилається на відсутність в ухвалі апеляційного суду відповідей на всі доводи апеляційної скарги прокурора ОСОБА_13 , що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
		З такими твердженнями касаційної скарги прокурора колегія суддів погодитися не може з огляду на наступне.
		Так, ухвала апеляційного суду є рішенням суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку. Отже, ухвала апеляційного суду має відповідати вимогам ст. 370 КПК України.
		Крім того, згідно з вимогами ст. 419 КПК України в ухвалі суду апеляційної інстанції, зокрема, мають бути проаналізовані всі доводи апеляційної скарги, на кожен з яких надано вичерпну відповідь та наведено детальні мотиви прийнятого рішення. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду зазначаються підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
		Під час дослідження матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд, дотримуючись вимог статей 404, 405, 407, 412-414 КПК України, переглянув вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_6 за апеляційною скаргою прокурора, ретельно перевірив зазначені в ній доводи, проаналізував їх, дав на них переконливі відповіді, зазначивши в ухвалі підстави, через які визнав такі доводи необґрунтованими.
		Тобто, здійснюючи перевірку доводів апеляційної скарги прокурора в порядку апеляційної процедури, відповідно до вимог кримінального процесуального закону апеляційний суд надав таким доводам належну оцінку та з наведенням докладних мотивів обґрунтував прийняте рішення. При цьому порушень процесуального порядку, які б давали підстави для скасування виправдувального вироку, апеляційний суд не встановив.
		На переконання колегії суддів, ухвала суду апеляційної інстанції є законною, обґрунтованою, вмотивованою та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, а тому підстав для її скасування не вбачає.
		Оскільки істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду  без зміни.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 залишити без задоволення.
		Вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2018 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2020 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1     ОСОБА_2    ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...