Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 442/66/16-к : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Інші справи та матеріали.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 18.11.2020.
Дата набрання законної сили: 10.11.2020
Номер судового провадження: 51-4756км18
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12015140110001875

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова 
		Іменем України 
		10 листопада 2020 року
		м. Київ
		 
		Справа №442/66/16-к
		Провадження № 51-4756 км 18
		 
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого  ОСОБА_1 ,
		суддів:   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		секретаря 
		судового засідання  ОСОБА_4 ,
		за участю:
		прокурора  ОСОБА_5 ,
		захисника ОСОБА_6 ,
		потерпілого ОСОБА_7 ,
		представника потерпілої  ОСОБА_8 
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_6 на вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03 березня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 27 травня 2020 року, потерпілого ОСОБА_7 і прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Львівського апеляційного суду від 27 травня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015140110001875 за обвинуваченням
		 
		ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Нагуєвичі Дрогобицького району Львівської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		 
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 296, ч.2 ст.121КК України.
		 
		Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		 
		Вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03 березня 2017року ОСОБА_9 визнано винуватим і засуджено:
		 за ч. 1 ст. 296 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік, 
		 за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7років.
		На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_9 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років. 
		Ухвалено стягнути з ОСОБА_9 : 
		 2926 грн на лікування потерпілого ОСОБА_10 ; 
		 по 50000 грн потерпілим ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , ОСОБА_11 кожному на відшкодування моральної шкоди;
		 150000 грн на відшкодування ОСОБА_12 моральної шкоди та 20496,40 грн на відшкодування їй матеріальної шкоди.
		 
		Ухвалою Львівського апеляційного суду від 27 травня 2020 року вищезазначений вирок місцевого суду змінено, перекваліфіковано дії ОСОБА_9 з ч. 2 ст. 121 КК України на ч. 1 ст. 119 КК України та призначено йому покарання за ч. 1 ст. 119 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців. На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_9 звільнено від призначеного за ч. 1 ст. 296 КК України покарання у виді 1 року обмеження волі, у зв`язку із закінченням строків давності.
		У решті вирок залишено без змін.
		 
		Згідно з вироком місцевого суду  ОСОБА_9  засуджено за вчинення кримінальних правопорушень за таких обставин.
		23 серпня 2015року приблизно о 19 год. ОСОБА_9 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння,знаходячись неподалік магазину МПП «Світлана» по вул.Грушевського, 16 в смт Підбуж Дрогобицького району Львівської області, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, загальноприйнятих норм моралі та поведінки, що супроводжувались особливою зухвалістю, безпричинно завдав один удар кулаком руки в обличчя ОСОБА_13 , спричинивши йому фізичний біль. Продовжуючи свої злочинні дії на вчинення хуліганства, ОСОБА_9 після завдання удару ОСОБА_13 безпричинно умисно завдав один удар кулаком руки в обличчя ОСОБА_10 , який підійшов до вказаних осіб з метою припинення хуліганських дій, внаслідок чого останній упав на землю, вдарившись головою об дерев`яний піддон, що знаходився біля металевого кіоску вищевказаного магазину, чим заподіяв тяжке тілесне ушкодження, яке 04 вересня 2015 року спричинило смерть ОСОБА_10 .
		Крім цього, 23 серпня 2015 року ОСОБА_9 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, знаходячись неподалік магазину МПП «Світлана» по вул.Грушевського, 16 у смт Підбуж Дрогобицького району Львівської області, під час вчинення хуліганства, об`єктивно усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи можливість настання наслідків у вигляді спричинення будь-якої за тяжкістю шкоди здоров`ю потерпілого, хоча й не конкретизуючи у своїй свідомості, якою саме буде така шкода, умисно, раптово завдав ОСОБА_10 один удар кулаком руки в обличчя, внаслідок чого останній упав на землю, вдарившись головою об дерев`яний піддон, що знаходився біля металевого кіоску вищевказаного магазину, чим заподіяв тяжке тілесне ушкодження, яке 04 вересня 2015 року спричинило смерть ОСОБА_10 .
		 
		Перекваліфіковуючи дії ОСОБА_9 з ч. 2 ст. 121 КК України на ч. 1 ст. 119 КК України апеляційний суд вказав, що тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть ОСОБА_10 , було не безпосереднім наслідком удару в ділянку голови потерпілого, заподіяного ОСОБА_9 , а результатом падіння з прискоренням та послідуючого удару об тверду поверхню.
		Отже, умислом ОСОБА_9 не охоплювалось заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому. ОСОБА_9 , завдаючи удар потерпілому, не передбачав падіння потерпілого і настання наслідку у виді тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, хоча повинен був і міг передбачити, а тому в його діях вбачається необережна форма вини у виді злочинної недбалості, з огляду на що, відповідальність за ч. 2 ст. 121 КК України виключається, а дії ОСОБА_9 містять склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.119КК України як вбивство через необережність.
		 
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
		 
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 вказує на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Стверджує, що ОСОБА_9 відчував до ОСОБА_13 неприязнь, оскільки той безпідставно заволодів його телефоном і саме у зв`язку з цим виникла конфліктна ситуація між ними в результаті якої тілесних ушкоджень ОСОБА_13 заподіяно не було. З огляду на це, вважає, що  ОСОБА_9 також не вчиняв хуліганства щодо ОСОБА_10 , який за власною ініціативою став учасником конфлікту, а тому судові рішення в частині засудження ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 296 КК України підлягають скасуванню, а провадження в цій частині закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст.284 КПК України. Посилається на те, що місцевий суд у вироку не мотивував в чому полягає грубе порушення ОСОБА_9 громадського порядку та явна неповага до суспільства при конфлікті з потерпілим ОСОБА_13 , а апеляційний суд належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги щодо відсутності в діях ОСОБА_9 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України і невмотивованості вироку в цій частині та щодо невідповідності змісту показань потерпілого і свідків, наведених у вироку тим, що були надані в судовому засіданні. Вказує на безпідставність визнання вчинення ОСОБА_9 кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння та факту нанесення удару ОСОБА_10 , та зазначає, що ці обставини підлягають виключенню з судових рішень. Стверджує про неправильність вирішення цивільних позовів потерпілих в частині визначення розміру відшкодування заподіяної їм моральної шкоди.
		 
		У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, просить скасувати ухвалу Львівського апеляційного суду від 27 травня 2020 року щодо ОСОБА_9 та призначити новий розгляд провадження в суді апеляційної інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. На обґрунтування своїх вимог стверджує, що дії ОСОБА_9 були безпідставно перекваліфіковані з ч. 2 ст. 121 КК України на ч. 1 ст. 119 КК України, тобто неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність. Зазначає, що черепно-мозкова травма у ОСОБА_10 виникла від удару прямої дії, нанесеного ОСОБА_9 в праву скроневу ділянку голови, а не при падінні та удару тильною стороною голови об дерев`яний піддон. Стверджує, що з урахуванням взаємостосунків між ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , які передували вчиненню кримінального правопорушення, літнім віком, станом алкогольного сп`яніння потерпілого в момент спричинення тілесного ушкодження, механізмом завдання удару та локалізацією тілесного ушкодження маються підстави вважати, що ОСОБА_9 умисно заподіяв тілесні ушкодження ОСОБА_10 . Посилається на те, що суд апеляційної інстанції порушив принцип безпосередності дослідження доказів та, не допитавши свідків у кримінальному провадженні, дав їх показанням іншу оцінку.
		 
		У касаційній сказі потерпілий ОСОБА_7 стверджує про незаконність ухвали Львівського апеляційного суду від 27 травня 2020 року. Не заперечує, що ОСОБА_10  було заподіяне тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило його смерть, шляхом завдання ОСОБА_9 одного удару кулаком руки в обличчя потерпілого, внаслідок чого останній упав на землю, вдарившись головою об дерев`яний піддон. Зазначає про наявність у діях ОСОБА_9 прямого умислу на заподіяння ОСОБА_10 тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило його смерть, а тому, на його думку, ОСОБА_9 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 121 КК України. Додатково стверджує, що оскільки ОСОБА_10 був без свідомості, ОСОБА_9 більше не завдавав йому ударів, проте, вів себе агресивно, висловлював погрози потерпілому ОСОБА_13 , свідкам ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , що на його думку, було спрямоване на залякування присутніх осіб, та є кваліфікуючою ознакою кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України. 
		 
		Позиції інших учасників судового провадження
		 
		Захисник ОСОБА_6 просив задовольнити його касаційну скаргу, відмовивши у задоволенні касаційних скарг прокурора та потерпілого.
		 
		Потерпілий ОСОБА_7 і представник потерпілої ОСОБА_8 просили задовольнити касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, та потерпілого ОСОБА_7 , відмовивши у задоволенні касаційної скарги захисника ОСОБА_6 .
		 
		Прокурор ОСОБА_5 просила відмовити у задоволенні касаційних скарг, залишивши судові рішення щодо ОСОБА_9 без зміни.
		 
		Мотиви Суду
		 
		Заслухавши доповідь судді, думку учасників провадження, перевіривши матеріали провадження та доводи, наведені у касаційних скаргах, колегія суддів дійшла такого висновку. 
		 
		Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК України є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		При цьому відповідно до ч. 1ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		З огляду на це, при розгляді кримінального провадження суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, встановлених судом.
		 
		Так, суд установив, що ОСОБА_9 умисно, раптово наніс ОСОБА_10 один удар кулаком руки в обличчя, внаслідок чого останній впав на землю, вдарившись головою об дерев`яний піддон, що знаходився біля металевого кіоску магазину МПП «Світлана».
		 
		У касаційній скарзі захисник фактично стверджує про неправильність встановлення фактичних обставин, оскільки як він зазначає, ОСОБА_9 штовхнув ОСОБА_10 , а не завдав йому удару. Так як фактичні обставини не є предметом перевірки суду касаційної інстанції, то ці твердження захисника судом касаційної інстанції не перевіряються.
		 
		Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вбивстві, вчиненого через необережність, підтверджений ретельно перевіреними у судовому засіданні і детально наведеним у оскаржуваній ухвалі доказами, яким апеляційний суд дав належну оцінку, і є обґрунтованим. 
		 
		Твердження прокурора та потерпілого ОСОБА_7 про те, що судом апеляційної інстанції не враховані докази в провадженні, які свідчать про неправильність кваліфікації дій ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 119 КК України, оскільки в діях засудженого є склад кримінального правопорушення, передбачений ч. 2 ст. 121 КК України безпідставні.
		 
		Сталою судовою практикою (постанови Верховного Суду, ухвалені у провадженнях №51-649км18, 51-2941км18, № 51-6829км18, № 51-654км20, №51-1584км20, постанови Верховного Суду України, ухвалені у справах №5-8кс13, №5-4кс15, №5-25кс15) визначено, що розмежування складів кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121 та ч. 1 ст. 119 КК України, здебільшого здійснюється за їх суб`єктивною стороною, виходячи з фактичних підстав кваліфікації конкретного суспільно небезпечного діяння, зокрема способу, знаряддя кримінального правопорушення, кількості, характеру і локалізації тілесних ушкоджень.
		У цьому контексті необхідно ретельно проаналізувати не лише об`єктивні, а й суб`єктивні ознаки складу кримінального правопорушення, оскільки саме суб`єктивна сторона складу кримінального правопорушення становить основний критерій розмежування вбивства через необережність (ст. 119 КК України) та умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст.121 КК України).
		Так, умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, належить до категорії складних кримінальних правопорушень. З об`єктивної сторони характеризуєтьсясуспільнонебезпечними, протиправними діяннями та суспільно небезпечними наслідками, що настали для здоров`я потерпілого у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень, а також смерті. При цьому тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у причинному зв`язку між собою та із вчиненим суспільно небезпечним діянням. Суб`єктивна сторона цього кримінального правопорушення характеризується двома формами вини  умислом (прямим/непрямим) щодо суспільно небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження і необережністю (злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю) щодо настання смерті потерпілого (похідні наслідки). При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного.
		Встановлюючи суб`єктивні ознаки складу кримінального правопорушення вбивства, вчиненого через необережність(ч. 1 ст. 119 КК України), необхідно виходити з того, що з суб`єктивної сторони воно може бути вчинене лише при необережній формі вини, яка виступає у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.
		Відповідно до положень ст. 25 КК України необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна і могла їх передбачити.
		При вбивстві внаслідок злочинної самовпевненості винний передбачає можливість настання смерті іншої особи від вчинюваної ним дії (бездіяльності), але легковажно розраховує на її відвернення. При цьому повинен мати місце розрахунок на конкретні обставини, які, на думку винного, відвернуть настання смерті. Однак такий розрахунок виявляється легковажним. Обставинами, які, на думку винного, відвернуть настання смерті, можуть бути його власні сили і можливості, діяльність інших людей тощо. При вчиненні злочину, що розглядається, характерним є те, що винний переконаний у ненастанні злочинного наслідку.
		При вбивстві внаслідок злочинної недбалості винний не передбачає можливості настання смерті іншої особи від вчиненої ним дії (бездіяльності), але повинен був і міг її передбачити, діючи з більшою обачністю.
		 
		У суді ОСОБА_9 послідовно заявляв, що при конфлікті з ОСОБА_13 до нього наблизився ОСОБА_10 і щось говорив, він його відштовхнув лівою рукою у ділянку обличчя з правого боку і від його поштовху той упав на дерев`яний піддон потилицею. Умислу на нанесення тяжкого тілесного ушкодження в нього не було, він лише відштовхнув ОСОБА_10 і не уявляв, що можуть бути такі наслідки.
		Потерпілий ОСОБА_13 , свідки ОСОБА_16 , ОСОБА_14 стверджували, що ОСОБА_9 наніс один удар ОСОБА_10 від якого той впав, ударившись головою об дерев`яний піддон і при проведенні слідчих експериментів продемонстрували механізм вчинення ОСОБА_9 кримінального правопорушення.
		 
		Згідно з висновком експерта №465 від 26 вересня 2015 року при поступленні в лікарню у ОСОБА_10 слідів травми на голові не виявлено. У ОСОБА_10 малися наступні тілесні ушкодження: черепно-мозкова травма у вигляді субарахноїдального крововиливу з проривом крові у шлуночки мозку; синець та садно на задній поверхні правого ліктьового суглобу. Дані тілесні ушкодження були спричинені дією твердого тупого предмета незадовго до поступлення ОСОБА_10 в лікарню та за ступенем тяжкості відносяться: черепно-мозкова травма  до тяжкого ступеня тілесних ушкоджень як такі, що є небезпечними для життя в момент їх заподіяння; синець і садно  до легкого ступеня тілесних ушкоджень (т.1 а.с.164).
		У висновку судово-медичної експертизи № 258 від 08 жовтня 2015 року додатково вказано, що дане тілесне ушкодження малоймовірно могло виникнути при простому «вільному падінні з висоти власного росту». Також в цьому висновку зазначено, що невеликий крововилив в м`яких тканинах волосяної частини голови справа неподалік ферзевого отвору, який був виявлений при внутрішньому дослідженні трупа та не був виявлений при зовнішньому огляді потерпілого в лікарнях Підбужа та Дрогобича, був знайдений тільки після розсічення м`яких покривів голови під час проведення судово-медичного розтину. Дане ушкодження могло бути спричинено 23 серпня 2015 року, як вказав сам потерпілий при поступленні його в Підбузьку райлікарню, при ударі головою об тверду поверхню після удару кулаком ОСОБА_17  (т.1 а.с.191-195).
		У суді першої інстанції експерт ОСОБА_18 підтримав дані ним висновки судово-медичних експертиз та пояснив, що у ОСОБА_10 зовнішніх тілесних ушкоджень на голові не було; був крововилив у скроневій ділянці справа, однак це було встановлено після розтину трупа. Допускається, що де був крововилив, там був контакт з твердою поверхнею. Удар (нанесений ОСОБА_9 ) міг бути незначної сили. Якби удар був сильний, то він би залишив слід. Смерть ОСОБА_10 настала в результаті падіння з послідуючим ударом об піддон.
		 
		Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що умислом ОСОБА_9 не охоплювалось заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, що потягли смерть. 
		ОСОБА_9 , завдаючи потерпілому удар, не передбачав падіння потерпілого і настання наслідку у виді тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, хоча повинен був і міг передбачити, а тому в його діях вбачається необережна форма вини у виді злочинної недбалості. 
		З огляду на це, суд апеляційної інстанції правильно вказав, що дії ОСОБА_9 містять склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України, а не ч. 2 ст.121 КК України, як про це стверджують у касаційних скаргах прокурор і потерпілий.
		Одночаснонезнайшлисвогопідтвердження доводи сторони захисту про те, що у ОСОБА_9 не було мотиву дій  вираження явної неповаги до суспільства, а відповідно є необґрунтованими твердження про відсутність у діях ОСОБА_9 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, з огляду на те, що мотивом дій ОСОБА_9 була особиста неприязнь до потерпілого ОСОБА_13 .
		 
		Так, суб`єктивна сторона хуліганства характеризується умисною виною і мотивом явноїнеповаги до суспільства. Неповага до суспільства  це прагнення показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі. Вказана неповага має бути явною. Це означає, що неповага до суспільства є очевидною, безсумнівною як для хулігана, так і для очевидців його дій.
		Хоч хуліганські дії нерідко супроводжуються фізичним насильством і заподіянням тілесних ушкоджень, головною їх рушійною силою є бажання не завдати шкоди конкретно визначеному потерпілому, а протиставити себе оточуючим узагалі, показати свою зверхність, виразивши явну зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки. Означені дії не зумовлені особистими мотивами й конкретною метою, а за своїми внутрішніми чинниками фокусуються в напрямку тотального негативізму й ворожого ставлення до суспільства. Протиправні діяння вчиняються за відсутності зовнішнього приводу або з незначного приводу і зазвичай спрямовані на випадкові об`єкти.
		При цьому грубе порушення громадського порядку передбачає недотримання встановлених правил поведінки у громадських місцях. Оцінювати порушення як грубе слід з урахуванням кількості його учасників, території, на якій мало місце порушення, кількості потерпілих, тривалості порушення тощо.
		Посягання на ці відносини здійснюються в активній формі, в основному з ініціативи правопорушника або через використання незначного (нікчемного) приводу. Хуліганські дії можуть супроводжуватися ненормативною (брутальною, нецензурною) лексикою та/або фізичним насильством.
		Разом із тим, надавати правильну кримінально-правову оцінку хуліганству та відмежовувати його від інших кримінально караних діянь належить, зокрема, за об`єктом злочину і такою ознакою суб`єктивної сторони злочину, як його мотив.
		Хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок та інші зазначені вище об`єкти захисту. Спонукання вчинити такі дії можуть бути різні. Поєднує їх те, що вони здебільшого позбавлені будь-якої необхідності, нерідко постають із бажання особи показати свою ніби вищість (винятковість), протиставити себе іншим чи з розгнузданого самолюбства, пов`язаного з неповагою до особи, людської гідності, байдужим ставленням до законів і установлених у суспільстві правил поведінки.
		Тому наявність особистих неприязних стосунків між особами само по собі ще не свідчить про відсутність хуліганського мотиву в діях обвинуваченої особи, адже для визначення мотиву злочинних дій потрібно враховувати їх характер та спосіб вчинення, причини, що спонукали особу вчинити певні дії, поведінку обвинуваченого та потерпілих до і під час події.
		 
		За матеріалами провадження встановлено, що ОСОБА_9 прибув в центр смт Підбуж Дрогобицького району Львівської області, де неподалік магазину МПП «Світлана», що знаходиться по вул.Грушевського, 16, тобто в людному місці, виявив особу ( ОСОБА_13 ), який після футболу знайшов і забрав телефон ОСОБА_9 , а в подальшому призначив йому зустріч для передачі знайденого. Після того як ОСОБА_13 , який не мав наміру залишати собі знайдений телефон, добровільно намагався передати його ОСОБА_9 , останній безпричинно наніс удар потерпілому в голову, спричинивши фізичний біль, а після цього безпричинно наніс удар ОСОБА_10 , який зробив зауваження щодо припинення хуліганських дій, від якого останній упав, ударився головою об дерев`яний піддон та отримав тяжке тілесне ушкодження, яке в подальшому спричинило його смерть.
		 
		Зазначене дає підстави для висновку про наявність у діях ОСОБА_9 мотиву явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, тобто кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України.
		При цьому є безпідставними твердження захисника про необхідність закриття провадження щодо ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 296 КК України у зв`язку з відсутністю в його діях складу цього кримінального правопорушення.
		 
		Висновок суду про вчинення ОСОБА_9 кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння підтверджений перевіреними у судовому засіданні і наведеним у вироку доказами, яким суд дав належну оцінку, і є обґрунтованим. 
		Такими доказами у сукупності є узгоджені між собою показання потерпілого ОСОБА_13 , свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_19 щодо зовнішніх та інших ознак перебування ОСОБА_9 в стані алкогольного сп`яніння при вчиненні кримінально караних дій.
		Як зазначено в постановах Верховного Суду від 22 травня 2018 року (справа №459/3331/16-к), від 16 квітня 2019 року (справа № 739/1367/17), від 03 грудня 2019 року (справа №571/1436/15-к) законодавство не передбачає, що факт алкогольного сп`яніння має доводитися якимось певним видом доказів. 
		Також є необґрунтованими твердження сторони обвинувачення про порушення принципу безпосередності дослідження доказів, яким, як на думку прокурора, була надана інша оцінка.
		Так, суд апеляційної інстанції дослідив ті докази, які учасники провадження просили дослідити в заявленому ними порядку. 
		Одночасно апеляційний суд розкрив зміст доказів, які він дослідив і на які є посилання у вироку місцевого суду. При цьому, постановляючи ухвалу, та перекваліфіковуючи дії ОСОБА_9 з ч. 2 ст. 121 КК України на ч. 1 ст. 119 КК України, суд апеляційної інстанції надав належну оцінку дослідженим доказам, які підтверджували вчинення кримінального правопорушення щодо ОСОБА_10 .
		 
		З огляду на це, підстави для скасування судових рішень у зв`язку з їх невідповідністю вимогам статей 374, 419 КПК України як про це йдеться у касаційних скаргах, відсутні.
		 
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б були безумовною підставою для скасування судових рішень щодо ОСОБА_9 не встановлено.
		 
		Призначаючи ОСОБА_9 покарання за ч. 1 ст. 119 КК України суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статей 50, 65 КК України правильно врахував тяжкість кримінального правопорушення, дані про особу засудженого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягався, позитивно характеризувався за місцем проживання, має на утриманні неповнолітню дитину, обставини, які пом`якшують покарання,  визнання вини та каяття у вчиненому, обставину, яка обтяжує покарання,  вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння.
		Призначене покарання є необхідним й достатнім для виправлення ОСОБА_9 та попередження нових кримінальних правопорушень.
		У зв`язку із закінченням строків давності притягнення ОСОБА_9 до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 296 КК України апеляційний суд правильно звільнив його від покарання за це кримінальне правопорушення на підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України.
		 
		Посилання сторони захисту на неправильність вирішення судом цивільних позовів в частині стягнення моральної шкоди на користь потерпілих також є безпідставними.
		 
		Відповідно до ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Цивільний позов розглядається у кримінальному провадженні за правилами, визначеними КПК України, і при цьому застосовуються норми ЦПК України.
		 
		Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		 
		Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода, окрім іншого, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я, в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
		 
		Сталою судовою практикою визначено, що, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		 
		Місцевий суд із яким погодився суд апеляційної інстанції дійшов беззаперечного висновку, що заподіяна моральна шкода є очевидною, що не заперечується у касаційній скарзі захисника.
		 
		Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанцій про необґрунтованість тверджень сторони захисту про завищеність розміру стягнення по сумі 50000 грн на відшкодування моральної шкоди потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , ОСОБА_11 , пов`язану з втратою батька та 150000 грн на відшкодування моральної шкоди потерпілій ОСОБА_12 , яка втратила чоловіка, з огляду на стрес та душевні страждання, які вони пережили. 
		 
		Відповідно до ч. 4ст. 1193 ЦК Українисуд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.
		 
		В цьому проваджені матеріальне становище засудженого, на яке посилається захисник, не є підставою для зменшення заявленого розміру моральної шкоди.
		 
		Також не є підставою для зменшення розміру відшкодування моральної шкоди і те, що ОСОБА_10 сам підійшов до ОСОБА_9 , як про це стверджує захисник у касаційній скарзі.
		 
		Отже, з урахуванням доводів, наведених у касаційних скаргах, колегія суддів не вбачає підстав вважати неправильним вирішення цивільних позовів потерпілих.
		 
		З огляду на викладене, касаційні скарги задоволенню не підлягають.
		 
		Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України Суд
		 
		у х в а л и в:
		 
		Вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03 березня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 27 травня 2020 рокущодо  ОСОБА_9  залишити без зміни, а касаційні скарги захисника ОСОБА_6 , потерпілого ОСОБА_7 і прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, без задоволення. 
		 
		Постанова є остаточною йоскарженню не підлягає.
		 
		С у д д і:
		 
		 
		ОСОБА_1  ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...