Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 495/5499/18 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 18.11.2020.
Дата набрання законної сили: 12.11.2020
Номер судового провадження: 51-2059км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12018160240000540

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		12 листопада 2020 року 
		м. Київ
		 
		справа № 495/5499/18
		провадження № 51-2059км20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:
		 
		головуюча ОСОБА_1 ,
		судді:   ОСОБА_2 ,
		ОСОБА_3 , 
		 
		секретар судового засідання ОСОБА_4 ,
		 
		учасники судового провадження:
		прокурор   ОСОБА_5 ,
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05 листопада 2018 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 20лютого 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018160240000540, стосовно
		 
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився тапроживає в   АДРЕСА_1 , 
		 
		засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.286 Кримінального кодексу України (далі  КК України).
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		 
		У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення кримінального процесуального закону і невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок суворості, виклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі  Суду) про скасування судових рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
		Свої доводи засуджений мотивує тим, що під час досудового розслідування та розгляду провадження в суді першої інстанції йому належним чином не було роз`яснено права на кваліфіковану правову допомогу та не забезпечено ефективного права на захист. 
		Стверджує, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив цивільний позов у частині відшкодування моральної шкоди у розмірі 70 000 грн, оскільки позовна заява потерпілої не відповідала вимогам закону, останньою не надано належних та достатніх доказів на підтвердження спричинення моральної шкоди саме у такому розмірі. 
		Вважає, що призначення судом додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не відповідає тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі. 
		Зазначає, що суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином та безпідставно не взяв до уваги обставин (його щирого каяття та готовності відшкодувати завдану шкоду в межах доведених сум), за яких він підлягав звільненню від кримінальної відповідальності із передачею на поруки трудового колективу ТОВ «Автотранспортне підприємство-15107» (далі  «АТП15107») за клопотанням останнього, а кримінальне провадження підлягало закриттю.
		Указує, що суд апеляційної інстанції не розглянув клопотання захисника ОСОБА_7 про тимчасовий доступ до речей і документів та не прийняв щодо нього процесуального рішення.
		 
		Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		 
		За вироком Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05листопада 2018 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст.286 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
		На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та покладено обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.
		Цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 задоволено частково, стягнуто на її користь із засудженого ОСОБА_6  70000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. В частині стягнення майнової шкоди цивільний позов залишено без розгляду з правом звернення з позовом у порядку цивільного судочинства.
		 
		За ухвалою Одеського апеляційного суду від 20лютого 2020 року клопотання трудового колективу ТОВ «АТП15107» про звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності у зв`язку з передачею на поруки на підставі ст. 47 КК України й закриття кримінального провадження на підставі п. 1 ч.2 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК України) та апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції  без зміни.
		 
		ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 20лютого 2018 року близько 11:40,керуючиавтобусом марки «Богдан А091» (д.н.з. НОМЕР_1 ) сполученням «Білгород-Дністровський  Кароліно-Бугаз» за маршрутом перевезення пасажирів №534, здійснюючи заїзд на автостанцію на вул. Ізмаїльській у м. Білгород-Дністровському, всупереч вимогам п. 2.3 «б», п. 10.1Правил дорожнього руху (далі  ПДР) перед зміною напрямку руху, не переконавшись у повній безпеці руху автобуса для інших учасників руху, не врахувавши дорожньої обстановки, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_8 , 1945 року народження, яка в цей час здійснювала рух біля правого краю території автостанції. 
		Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі  ДТП) потерпіла  ОСОБА_8 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості у виді закритої травми лівого колінного суглоба, що включала закритий крайовий перелом внутрішнього мищелка лівої стегнової кістки, закритий спіралеподібний перелом лівої великої гомілкової кістки, закритий поперечний перелом лівої малої гомілкової кістки із крововиливом у сумку лівого колінного суглоба.
		 
		Позиції учасників судового провадження
		 
		У судовому засіданні прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги засудженого.
		 
		Мотиви Суду
		 
		Відповідно доположень ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Доведеність винуватості засудженого ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину та правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі не оспорюються.
		Доводи, наведені у касаційній скарзі засудженого, щодо порушення його права на захист Суд відхиляє з огляду на таке.
		Участь захисника у цьому провадженні, з урахуванням вимог ст. 52 КПК України, неєобов`язковою. 
		З матеріалів кримінального провадження вбачається, що згідно з реєстром матеріалів досудового розслідування підозрюваному   ОСОБА_6 31травня 2018року було вручено пам`ятку про процесуальні права та обов`язки і складено протокол про відмову підозрюваного від захисника (т. 1, а.п.13). У судах першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_6 на порушення права на захист не посилався, усудовому засіданні суду першої інстанції (згідно з аудіозаписом судового засідання від 01 жовтня 2018 року) повідомив, що з процесуальними правами та обов`язками обвинуваченого ознайомлений, вони йому зрозумілі, захисника не потребує, захист буде здійснювати самостійно (т. 1, а.п. 55). Під час апеляційного перегляду провадження захист обвинуваченого здійснювавзахисник ОСОБА_7 . Тому порушення прав обвинуваченого на захист у зв`язку з неналежним роз`ясненням права мати захисника не вбачається.
		 
		Відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. 
		Як убачається з вироку, суд першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченомуврахував вчинення ним злочину невеликої тяжкості; пом`якшуючу покарання обставину, якою визнав щире каяття, відсутністьобтяжуючих обставин; дані про особу  ОСОБА_6 , його вік, стан здоров`я, задовільну характеристику за місцем проживання, відсутність попередніх судимостей. Також суд першої інстанції взяв до уваги, що з часу ДТП обвинувачений не вчинив реальних дій на погашення шкоди, завданої потерпілій, а також думку самої потерпілої, яка у своїй письмовій заяві просила строго покарати обвинуваченого. 
		Вищевказані обставини провадження в їх сукупності суд обґрунтовано визнав підставами для звільнення ОСОБА_6 від відбування основного покарання звипробуванням, дійшовши при цьому висновку про необхідність призначення обвинуваченому додаткового покарання, яке не є обов`язковим за ч. 1 ст. 286 КК України. 
		На думку Суду, враховуючи обставини кримінального правопорушення, яке сталося внаслідок грубого порушення ОСОБА_6 двох пунктів ПДР, його наслідки у виді заподіяння потерпілій ОСОБА_8  особі похилого віку - середньої тяжкості тілесних ушкоджень, її думку щодо покарання, відсутність будь-якої грошової допомоги потерпілій з боку обвинуваченого та дій, спрямованих на відшкодування заподіяної шкоди, висновок суду першої інстанції про недоцільність звільнення ОСОБА_6 від додаткового покарання є обґрунтованим.
		Доводи у скарзі ОСОБА_6 про те, що робота водієм є єдиним джерелом його заробітку, позбавлення права керувати транспортними засобами обмежує його право на працю та отримання заробітної плати, були предметом розгляду суду апеляційної інстанції й за наявності вищевказаних обставин правильно не враховані як підстава для звільнення його від додаткового покарання, оскільки суспільна небезпека від можливих наслідків порушення ПДР значно перевищує особисті інтереси обвинуваченого. 
		 
		Виходячи зі змісту ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження є, у тому числі, захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, аотже і захист прав та інтересів окремих осіб, яким злочином заподіяно матеріальної або моральної шкоди.
		Відповідно до положень ч. 2 ст. 127, ч. 1 ст. 128 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні. Особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
		Як убачається з матеріалів провадження, потерпіла   ОСОБА_8 заявила цивільний позов про відшкодування майнової шкоди у розмірі 32 706 грн та моральної шкоди у розмірі 200 000 грн.
		Цивільний позов у частині стягнення майнової шкоди суд першої інстанціїзалишив без розгляду з правом пред`явити його в порядку цивільного судочинства, оскільки потерпілою не надано суду належних доказів на обґрунтування своїх вимог щодо стягнення майнової шкоди.
		Водночас, встановивши, що внаслідок протиправних дій ОСОБА_6 потерпілій ОСОБА_8 було спричинено тілесні ушкодження середньої тяжкості та заподіяно у зв`язку з цим моральну шкоду, на відшкодування якої вона має право, суд першої інстанції вирішив це питання відповідно до вимог та практики застосування кримінального процесуального, цивільного та цивільного процесуального законів щодо відшкодування моральної шкоди.
		Як вказав у вироку суд першої інстанції, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача і вини останнього в її спричиненні.
		Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції керувався вимогами ч. 3ст. 23 Цивільного кодексу України(далі  ЦК України), згідно з якими розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення, вимог розумності і справедливості.
		Тому суд першої інстанції прийняв обґрунтоване рішення про часткове задоволення позовних вимог потерпілої та стягнення на її користь із засудженого ОСОБА_6  70000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
		На думку Суду, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, заподіяння потерпілій тілесного ушкодження середньої тяжкості у видізакритої травми лівого колінного суглоба, що включала декілька закритих переломів кісток, моральних переживань потерпілої  особи похилого віку  у зв`язку з ушкодженням здоров`я, неможливістю продовження усталеного способу життя, цивільний позов потерпілої у частині відшкодування моральної шкоди вирішено правильно.
		Посилання у скарзі засудженого на наявність даних про те, що на цей час потерпіла  ОСОБА_8 померла, не впливають на правильність вирішення судом цивільного позову.
		 
		Відповідно до вимог ст. 47 КК України особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, крім корупційних злочинів, та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку.
		Водночас застосування ст. 47 КК України це право, а не обов`язок суду. 
		Особу, яка не визнала себе винною у вчиненні злочину та не розкаялася, передавати на поруки неможна.
		Поняття «щире каяття» відповідно до чинного кримінального процесуального законодавства передбачає, крім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого.
		Як убачається з матеріалів провадження, засуджений у суді першої інстанції визнав себе винуватим у повному обсязі, протез моменту вчинення ДТП не здійснив жоднихдій для того, щоб відшкодувати матеріальну шкоду, завдану потерпілій ОСОБА_8 , не визнав задоволеного судом першої інстанції цивільного позовуурозмірі 70000 грн. Тому апеляційний суд дійшов правильного висновку провідсутність у діях ОСОБА_6 щирого каяття у вчиненому, у зв`язку з чим обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання трудового колективу ТОВ«АТП15107» про звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності у зв`язку з передачею на поруки відповідно до ст.47 КК України та закриття кримінального провадження на підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК України.
		 
		Також з матеріалів провадження вбачається, що сторона захисту зверталася до суду апеляційної інстанції із клопотанням про тимчасовий доступ до речей та документів. Клопотання мотивовано тим, що у листі Білгород-Дністровського міськрайонного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції вОдеській області, наданому у відповідь на адвокатський запит захисника ОСОБА_7 про наявність актового запису про смерть ОСОБА_8 , 1945 року народження, підтверджено наявність цього актового запису, проте не повідомлено про дату і причину смерті. Вказане клопотання розглянуто у судовому засіданні суду апеляційної інстанції із дослідженням долучених до нього матеріалів, проте підстав для задоволення клопотання не знайдено.
		 
		Суд апеляційної інстанції згідно з вимогами ст. 419 КПК України перевірив усі доводи апеляційної скарги засудженого, які аналогічні доводам його касаційної скарги, та навів відповідні мотиви на їх спростування, з якими погоджується і Суд.
		З огляду на зазначене в касаційній скарзі засудженого не наведено доводів про допущення під час досудового розслідування чи судового розгляду провадження таких порушень вимог КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалитизаконне та обґрунтоване судове рішення, абоспростовували би правильність висновків суду щодо призначеного покарання та вирішення цивільного позову.
		Таким чином, підстав для задоволення касаційної скарги не встановлено.
		 
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд 
		 
		ухвалив:
		 
		Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення.
		Вирок Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05листопада 2018 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 20лютого 2020року стосовно ОСОБА_6 залишити без зміни. 
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Повний текст постанови буде оголошено о 16 годині 00 хвилин 17 листопада 2020року.
		 
		Судді:
		 
		ОСОБА_1   ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...