Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 907/762/16 : Господарські справи (до 01.01.2019); Захисту права власності.
Надіслано судом: 18.11.2020. Зареєстровано: 18.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 19.11.2020.
Дата набрання законної сили: 10.11.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		10 листопада 2020 року 
		м. Київ
		 
		Справа №  907/762/16 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Пількова К. М.,
		секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
		за участю представників:
		позивача-   Рибченка О. Г. (адвокат), Шаблатовича А. М. (директор),
		відповідача 1 - не з`явилися,
		відповідача 2 -   Безсмертної М. Т. (адвокат),
		розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр Квітка" на рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.11.2019 (суддя Ушак І. Г.) і постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.06.2020 (головуючий - Галушко Н. А., судді Желік М. Б., Орищин Г. В.) у справі
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс"
		до: 1) Підприємства "Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів міста Києва",
		2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр Квітка"
		про визнання протиправним відчуження майна та визнання права власності.
		Короткий зміст і підстави позовних вимог
		1. 24.11.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергополіс" (далі - ТОВ "Енергополіс", Інвестор) звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Підприємства "Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів міста Києва" (далі - Підприємство "ЦСТРІ м. Києва", Підприємство) і Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр Квітка" (далі - ТОВ "Центр Квітка", Товариство) про: 1) визнання протиправним і здійсненим без згоди позивача відчуження Підприємством "ЦСТРІ м. Києва" у власність ТОВ "Центр Квітка" спального корпусу літ. "В" загальною площею 2399,3 м2, розташованого за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, село Солочин, Санаторій "Квітка Полонини", будинок 1 "а" (далі - спірне нерухоме майно, спірний об`єкт, об`єкт інвестування); 2) визнання за ТОВ "Енергополіс" права власності на частку в розмірі 5295/10000 спального корпусу літ. "В" загальною площею 2399,3 м2, розташованого за вказаною адресою, та з клопотанням про визнання поважною причини пропуску строку позовної давності, з посиланням на положення статей 267, 321, 328, 358, 1130, 1132, 1134 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
		2. Позовна заява обґрунтовується тим, що: 1) на виконання укладеного між Інвестором і Підприємством інвестиційного договору від 07.05.2004 № 7 (далі - інвестиційний договір № 7) у результаті здійснення ними спільної діяльності створено спірний об`єкт (спальний корпус), який став спільною частковою власністю учасників такої спільної діяльності; 2) у подальшому внаслідок виділу з Підприємства "ЦСТРІ м. Києва" було утворено нову юридичну особу - ТОВ "Центр Квітка", якій в порушення умов інвестиційного договору № 7 без згоди позивача як співвласника безоплатно за розподільчим балансом та актом приймання-передачі передано об`єкт інвестування в цілому, а 15.04.2013 Товариство зареєструвало за собою право власності на спірне нерухоме майно в цілому; 3) оскільки відповідачами частку позивача у спільному майні (об`єкті інвестування) визначено не було, хоча Інвестор виконав усі умови договору про спільну діяльність і є титульним володільцем предмета договору, порушене право позивача підлягає захисту шляхом визнання розміру частки у праві спільної часткової власності на об`єкт інвестування; 4) саме з дати оголошення (15.04.2013) судового рішення у справі № 5/160-8/41 остаточно було визначено балансову вартість об`єкта нерухомості, створеного у результаті реконструкції, а з метою реалізації зобов`язань за інвестиційним договором № 7 між ТОВ "Енергополіс" і Підприємством "ЦСТРІ м. Києва" підписано акт звірки розрахунків від 27.06.2013, яким підтверджено обсяг інвестицій ТОВ "Енергополіс" у новостворений об`єкт нерухомості та визначено розмір частки Інвестора у новоствореному об`єкті у 52,95%; 5) ТОВ "Енергополіс" звернулося до Підприємства "ЦСТРІ м. Києва" з листом від 18.02.2014 № 5, у якому запропонувало виконати зобов`язання за інвестиційним договором № 7, однак 27.02.2014 Підприємство відмовило в оформленні за позивачем права спільної часткової власності на об`єкт інвестування, наслідком чого стало звернення Інвестора з позовом до Підприємства "ЦСТРІ м. Києва" про визнання права власності на частку у новоствореному об`єкті нерухомості. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 11.06.2015 у справі № 907/584/14, залишеним без змін постановою Верховного Суду України від 20.04.2016, відмовлено у задоволенні зазначеного позову з підстав спливу позовної давності; 6) причини пропуску позовної давності слід визнати поважними зважаючи на те, що для визначення частки позивача у новоствореному об`єкті нерухомості необхідно було з`ясувати остаточну балансову вартість цього об`єкта, з урахуванням, у томі числі проінвестованих ТОВ "Енергополіс" коштів на реконструкцію, що стало можливим лише після прийняття постанови Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2013 у справі № 5/160-8/41 зі спору Підприємства з генеральним підрядником.
		Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
		3. Суди розглядали справу неодноразово. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 19.12.2016 (суддя Ремецькі О. Ф.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.03.2017 (головуючий - Дубник О. П., судді Зварич О. В., Матущак О. І.), позовні вимоги задоволено частково. Визнано за ТОВ "Енергополіс" право власності на частку в розмірі 5295/10000 спального корпусу літ. "В" загальною площею 2399,3 м2, розташованого за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, село Солочин, санаторій "Квітка Полонини", будинок 1 "а". У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		Задовольняючи позов частково, суди виходили з обставин виконання позивачем усіх умов інвестиційного договору № 7, принципу непорушності права власності, недотримання Підприємством порядку здійснення права спільної часткової власності, передбаченого статтею 358 ЦК України, та правомірності набуття ТОВ "Енергополіс" права власності на частку в спірному нерухомому майні пропорційно до внесених Інвестором коштів (вкладу) від остаточної вартості реконструйованого об`єкту.
		4. Постановою Вищого господарського суду України від 30.10.2017 (головуючий - Карабань В. Я., судді Корнілова Ж. О., Нєсвєтова Н. М.) рішення Господарського суду Закарпатської області від 19.12.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.03.2017 скасовано, справу № 907/762/16 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
		5. Зазначена постанова аргументована тим, що суди не надали належної оцінки доводам ТОВ "Центр Квітка" щодо застосування позовної давності, яким наголошувалося, що постановою Верховного Суду України від 20.01.2016 у справі № 907/584/14 скасовано рішення касаційної та апеляційної інстанцій, а рішення суду першої інстанції залишено в силі виходячи з того, що за інвестиційним договором № 7 зобов`язання Підприємства "ЦСТРІ м. Києва" передати позивачу у власність його частку протягом 30 днів з моменту введення об`єкта інвестування в експлуатацію має чітко визначений строк виконання, після якого минув трирічний термін для звернення до суду. Натомість, обмежившись фактом неможливості, на думку заявника, визначити частку в спірному майні до вирішення господарським судом 15.04.2013 спору у справі № 5/160-8/41, попередніми судовими інстанціями не звернуто уваги на ту обставину, що саме перешкодило позивачу протягом тривалого терміну звернутися до суду з вимогами про визначення частки в об`єкті інвестування.
		6. Під час нового розгляду справи ТОВ "Енергополіс" подало до суду заяву про залишення без розгляду позову до Підприємства "ЦСТРІ м. Києва" про визнання протиправним здійсненого без згоди ТОВ "Енергополіс" відчуження у власність ТОВ «Центр Квітка» новоствореного після реконструкції об`єкта нерухомості на підставі пункту 5 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). 
		7. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 08.05.2018 (суддя Андрейчук Л. В.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.08.2018 (головуючий - Якімець Г. Г., судді Бонк Т. Б., Мирутенко О. Л.), позов ТОВ "Енергополіс" у частині позовних вимог до Підприємства "ЦСТРІ м. Києва" залишено без розгляду. У частині позовних вимог до ТОВ "Центр Квітка" у задоволенні позову відмовлено.
		Зазначені судові рішення мотивовані тим, що у постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 у справі № 907/584/14, ухваленій за результатами розгляду позову ТОВ "Енергополіс" до Підприємства "ЦСТРІ м. Києва" про визнання права власності на частку об`єкта інвестування за інвестиційним договором № 7 і зобов`язання вчинити певні дії, викладено висновок про пропуск позовної давності, що, у свою  чергу, свідчить про наявність підстав для відмови у задоволенні позову у справі, що розглядається.
		8. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2019 (головуючий - Дроботова Т. Б., судді Пільков К. М., Чумак Ю. Я.) касаційну скаргу ТОВ "Енергополіс" задоволено частково. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 08.05.2018 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.08.2018 у справі № 907/762/16 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Закарпатської області.
		Зазначена постанова Верховного Суду мотивована тим, що: 1) суди попередніх інстанцій, посилаючись на положення статей 1130-1134 ЦК України, дійшли помилкового висновку, що інвестиційний договір № 7 не містить істотних умов договору про спільну діяльність, не установили правової природи спірних правовідносин і підстав їх виникнення, не з`ясували наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про інвестиційну діяльність", а, отже, не з`ясували і питання правового статусу позивача у спірних правовідносинах, а також правомірності його вимог про визнання права на частку новоствореного згідно з інвестиційним договором нерухомого майна за рахунок залучених інвестицій позивача; 2) посилаючись тільки на висновок суду першої інстанції та Верховного Суду України у справі № 907/584/14 стосовно того, що позовна давність для пред`явлення вимог щодо визнання права власності на частку об`єкта інвестування за інвестиційним договором № 7 спливла, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на доводи ТОВ "Енергополіс", зокрема: а)про неможливість визначення його частки у праві спільної часткової власності на об`єкт інвестування до вирішення спору у справі № 5/160-8/41 (про стягнення з Підприємства "ЦСТРІ м. Києва" на користь генерального підрядника грошових коштів, остаточне судове рішення в якій прийнято 15.04.2013), а, отже, і визначення балансової вартості об`єкта будівництва для визначення часток; б) про звернення ТОВ "Енергополіс" до Підприємства "ЦСТРІ м. Києва" про визначення частки в об`єкті інвестування та підписання між ТОВ "Енергополіс" і Підприємством "ЦСТРІ м. Києва" 27.06.2013 акта взаєморозрахунків, яким підтверджено обсяг інвестицій ТОВ "Енергополіс" у новоствореному об`єкті; в) створення та реєстрацію 01.03.2013 шляхом виділу з Підприємства "ЦСТРІ м. Києва" ТОВ "Центр Квітка", якому згідно з розподільчим балансом від 22.02.2013, затвердженим Київським міським відділенням Всеукраїнської громадської організації "Українська спілка інвалідів УСІ", у результаті виділу, за актом приймання-передачі від 09.04.2013 передано об`єкт нерухомого майна - спальний корпус літ. "В" загальною площею 2399,3 м2, розташований за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, село Солочин, санаторій "Квітка Полонини", будинок 1 "а", ТОВ "Центр Квітка". Отже, висновки судів про недоведеність позивачем наявності підстав для застосування положень частини 5 статті 267 ЦК України та визнання поважними причин пропуску позовної давності є передчасними і такими, що зроблені без дослідження всіх доводів позивача щодо захисту його права інвестора за інвестиційним договором № 7 на підставі наданих ним доказів.
		9. За результатами нового розгляду справи рішенням  Господарського суду  Закарпатської області від 15.11.2019, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.06.2020, позов задоволено повністю. Визнано відносно ТОВ "Центр Квітка" право власності за ТОВ "Енергополіс" на частку в розмірі 5295/10000 частки спального корпусу "В", загальною площею 2399,3 м2, розташованого за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, село Солочин, санаторій "Квітка Полонини", будинок 1 "а".
		10. Зазначені рішення та постанова мотивовані посиланням на положення статей 16, 261, 267, 316, 319, 321, 328, 1130- 1134 ЦК України, статей 4, 5, 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність", статей 13, 73, 74, 76, 86, 236, 237, 269 ГПК України, з урахуванням яких місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку про обґрунтованість заявлених до ТОВ "Центр Квітка" позовних вимог з огляду на те, що: 1) позивач за своїм правовим статусом є інвестором реконструкції спального корпусу - об`єкту інвестиції, яким виконано всі умови інвестиційного договору № 7, він є титульним володільцем об`єкта інвестування відповідно до    фактичних витрат на інвестування реконструкції спірного нерухомого майна; 2) наявність спору між Підприємством та генпідрядником щодо  вартості об`єкта інвестування (справа № 5/160-8/41) перешкоджала остаточному  визначенню сторонами інвестиційного договору № 7 балансової вартості об`єкта, а відтак і визначенню частки Інвестора, яка за умовами договору повинна визначатися пропорційно до загальних фактичних витрат на фінансування реконструкції, тому є поважною причиною пропуску позовної давності для пред`явленням позивачем вимог щодо визнання права власності на частку об`єкта інвестування за інвестиційним договором № 7, яка    (позовна давність) спливла згідно з висновком Верховного Суду України від 20.04.2016 у справі № 907/584/14; 3) оскільки судом    визнано поважними причини пропущення позовної давності, порушене  право власності позивача на частину  новоствореного майна відповідно до вкладу, яке позивач набув як інвестор відповідно до умов інвестиційного договору № 7 та приписів частини 5 статті 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність" у момент його державної реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно підлягає захисту у спосіб обраний позивачем -    шляхом визнання судом за ТОВ "Енергополіс" права власності на частку у новоствореному об`єкті нерухомого майна, що відповідає закону та дає суду змогу належним чином ефективно захистити порушені майнові права позивача.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		11. Не погоджуючись з рішенням місцевого суду та постановою апеляційної інстанції, ТОВ "Центр Квітка" звернулося з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. 
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		12. В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій положень статей 104, 109, 267, 619 ЦК України, статей 75, 86 ГПК України, наголошуючи, що: 1) під час розгляду справи апеляційним судом не враховано висновку щодо застосування норми права, а саме статті 75 ГПК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 у справі № 753/22010/14-ц, постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц, постанові Верховного Cуду від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16; 2) судом апеляційної інстанції не враховано висновку щодо застосування норми права, а саме статті 267 ЦК України (правозастосування вимог поважності причин пропуску строку позовної давності) у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 234/3341/15-ц; 3) апеляційним судом не враховано висновку щодо застосування норм права, а саме статей 109, 619 ЦК України (передача майна в процесі виділу юридичної особи, а відтак можливість застосування субсидіарної відповідальності за умови наявності такого, що набрало законної сили, судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог по відношенню до основного боржника) у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 913/614/16; 4) судом апеляційної інстанції не враховано висновку щодо застосування норми права, а саме статті 619 ЦК України (у випадку виникнення субсидіарного боржника за наслідками процедури виділу)  у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 922/4519/14; 5) наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах норм права, а саме статей 104, 109, 619 ЦК України щодо можливості притягнення до відповідальності субсидіарного боржника за наявності такого, що набрало законної сили, судового рішення про відмову в задоволенні позову по відношенню до основного боржника; 6) суди не повністю (неналежним чином) дослідили зібрані у справі докази.
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		13. ТОВ "Енергополіс" у відзиві на касаційну скаргу просить закрити касаційне провадження у справі з мотивів непідтвердження скаржником підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, а у разі незгоди касаційної інстанції з такими доводами Інвестора - касаційну скаргу залишити без задоволення з мотивів, викладених у оскаржуваних рішенні та постанові.
		Розгляд справи Верховним Судом 
		14. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2020 (головуючий - Кушнір І. В., судді Краснов Є. В., Мачульський Г. М.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Центр Квітка" на рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.11.2019 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.06.2020 у справі № 907/762/16, призначено розгляд справи у судовому засіданні на 07.10.2020, зупинено дію зазначеної постанови до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
		Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.09.2020 (головуючий - Кушнір І. В., судді Краснов Є. В., Мачульський Г. М.) заяву ТОВ "Енергополіс" про забезпечення позову задоволено частково шляхом накладення арешту на нерухоме майно з реєстраційним № 41905821240 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до закінчення перегляду справи № 907/762/16 в касаційному порядку.
		15. Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 23.09.2020 у зв`язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 15.09.2020 про відставку судді Кушніра І. В. у справі №  907/762/16 визначено колегію суддів у складі: Чумак Ю. Я. - головуючий, судді Дроботова Т. Б., Пільков К. М.
		Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.10.2020 прийнято до розгляду касаційну скаргу ТОВ "Центр Квітка" на рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.11.2019 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.06.2020 у справі № 907/762/16 і призначено розгляд справи у судовому засіданні на 27.10.2020. 
		Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.10.2020 оголошувалася перерва у судовому засіданні з розгляду касаційної скарги ТОВ "Центр Квітка" у справі № 907/762/16 до 10.11.2020.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		16. 07.05.2004 між TOB "Енергополіс" (довіритель) і Підприємством "ЦСТРІ м. Києва" (центр) укладено інвестиційний договір № 7 (про інвестування у нежитлове будівництво), за умовами пунктів 2.1- 2.4 якого Підприємство "ЦСТРІ м. Києва" зобов`язувалося своїми силами та засобами, за власний рахунок і за рахунок залучених від довірителя коштів реконструювати об`єкт інвестування - спальний корпус № 2 санаторію "Квітка Полонини", розташованого за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, село Солочин. Попередня загальна сума інвестування у реконструкцію санаторію складає 3000000 грн, остаточна вартість реконструкції визначається після її закінчення шляхом розрахунку фактичної вартості реконструкції; довіритель перераховує кошти в управління центру для подальшого їх інвестування в реконструкцію санаторію; фінансування інвестування здійснюється етапами (І етап: 3-й кв. 2004р. - 300000 грн, ІІ етап: 4-й кв. 2004р. - 300000 грн, ІІІ етап: 1-й кв. 2005р. - 400000 грн); у разі необхідності за домовленістю сторін розмір інвестування може бути збільшений. Остаточна ціна реконструкції визначається після її закінчення шляхом розрахунку фактичної її вартості. 
		17. Згідно з підпунктом 3.1.5 пункту 3.1 інвестиційного договору № 7 TOB "Енергополіс" має право після закінчення інвестування отримати у власність частку загальної площі санаторію, пропорційну його частці в інвестуванні за цим договором.
		У підпунктах 4.3.1, 4.3.2, 4.3.3, 4.3.4 пункту 4.3 інвестиційного договору № 7 його сторони погодили, що Підприємство зобов`язалося після закінчення спорудження санаторію та здачі його в експлуатацію визначити частку ТОВ "Енергополіс" у реконструкції санаторію пропорційно загальним фактичним витратам на фінансування реконструкції; визначити загальну площу спальних кімнат (номерів для відпочинку), кімнат соціальної сфери обслуговування санаторію тощо, яка відповідає частці фінансування Інвестора у загальному обсязі інвестування; передати у власність ТОВ "Енергополіс" ці площі протягом 30 днів із дати введення санаторію в експлуатацію; надати Інвестору усі необхідні документи на ці площі, а також сприяти йому в оформленні права власності на ці площі.
		18. 30.12.2005 між ТОВ "Енергополіс" і Підприємством "ЦСТРІ м. Києва" укладено додаткову угоду до інвестиційного договору № 7 від 07.05.2004, якою продовжено строк інвестування до 31.12.2006 та передбачено ІV етап фінансування: 2006р. - 500000 грн.
		Станом на 30.12.2005 сторони підвели підсумки щодо виконання інвестиційного договору № 7, склавши зазначеною датою протокол № 1 за підписами перших посадових осіб сторін та з прикладенням печаток сторін, яким зафіксували, зокрема, що центр зобов`язався за дорученням довірителя від свого імені, але за рахунок довірителя та власних коштів завершити реконструкцію санаторію у строк до 31.12.2006; що станом на 30.12.2005 довіритель передав центру для виконання доручення грошові кошти в сумі 1855000 грн; що для виконання доручення у повному обсязі довіритель зобов`язаний забезпечити центр грошовими коштами в сумі орієнтовно 500000 грн.
		19. Згідно з актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта від 20.06.2007 спальний корпус в с. Солочин, 1 "а", Свалявського району було введено в експлуатацію із зазначенням інвестиційної вартості будівництва відповідно до проектної документації - 6506767 грн.
		20. Інвестор на виконання власних зобов`язань за інвестиційним договором № 7 вніс грошові кошти в сумі 2292000 грн, що підтверджено банківською довідкою про розрахунки ТОВ "Енергополіс" з контрагентами (Закарпатська філія "ЦСТРІ м. Києва") за період з 01.01.2004 по 31.12.2008, підписаним позивачем та Підприємством двостороннім актом звірки розрахунків "По інвестуванню реконструкції санаторію "Квітка Полонини" спального корпусу № 2" від 27.06.2013, в якому сторони зафіксували, що за період з 03.06.2004 по 27.02.2007 позивачем перераховано відповідачу-1 суму 2292000 грн, в т. ч. суму 1897000 грн з призначенням платежу на виконання інвестиційних програм згідно з інвестиційним договором № 0601/1 від 01.06.2003 та суму 395000 грн - перерахування коштів у довірче управління згідно з інвестиційним договором № 7. 
		Таким чином, у результаті виконання інвестиційного договору № 7 було створено новий об`єкт нерухомості - спальний корпус санаторію "Квітка Полонини" загальною площею 2399,3 м2.
		21. 01.03.2013 шляхом виділу з Підприємства "ЦСТРІ м. Києва" створено та зареєстровано ТОВ "Центр Квітка", якому згідно з розподільчим балансом від 22.02.2013, затвердженим Київським міським відділенням Всеукраїнської громадської організації "Українська спілка інвалідів УСІ", у результаті виділу за актом приймання-передачі від 09.04.2013 передано об`єкт нерухомого майна - спальний корпус літ. "В" загальною площею 2399,3 м2, розташованого за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, село Солочин, санаторій "Квітка Полонини", будинок 1 "а".
		22. 15.04.2013 державним реєстратором Реєстраційної служби Свалявського районного управління юстиції Закарпатської області прийнято рішення про реєстрацію за ТОВ "Центр Квітка" права власності на спірне майно, запис про право власності № 694296. Відповідно до витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27.04.2015 вартість майна становить 4328636 грн.
		Таким чином, 15.04.2013, тобто у день, коли було прийнято остаточне рішення у справі № 5/160-8/41 зі спору між Підприємством і генеральним підрядником, після якого стало можливим сторонам інвестиційного договору № 7 визначити балансову вартість об`єкта інвестування, право власності на цей об`єкт уже було зареєстровано за ТОВ "Центр Квітка", створеним шляхом виділу із Підприємства "ЦСТРІ м. Києва".
		23. 18.02.2014 ТОВ "Енергополіс" звернулося до Підприємства "ЦСТРІ м. Києва" з листом № 5, в якому запропонувало Підприємству виділити в натурі та передати Інвестору його частку в об`єкті інвестування у розмірі, пропорційному обсягу здійснених інвестицій.
		24. 27.02.2014 Підприємство "ЦСТРІ м. Києва" повідомило Інвестора про відмову у виділенні частки за інвестиційним договором № 7 та оформленні за позивачем права спільної часткової власності на об`єкт інвестування з підстав закінчення терміну дії зазначеного договору.
		25. 07.04.2016 на підставі постанови Львівського апеляційного господарського суду від 15.09.2015 у справі № 907/584/14, якою було частково задоволено позов ТОВ "Енергополіс" про визнання права власності на частку в розмірі 53,72 % у об`єкті інвестування (визнано за Інвестором право власності на частину об`єкту інвестування (спальний корпус "В", загальною площею 2399,3 м2, розташований за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, с. Солочин, санаторій "Квітка полонини", будинок 1 "а") у розмірі 52,37 % без виділення в натурі), залишеної без змін постановою Вищого господарського суду України від 22.12.2015, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності ТОВ "Енергополіс" на частку в розмірі 5295/10000 корпусу санаторію літ. "В".
		Проте постановою Верховного Суду України від 20.04.2016 скасовано постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.09.2015 та постанову Вищого господарського суду України від 22.12.2015 у справі № 907/584/14, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 11.06.2015 про відмову у задоволенні позову ТОВ "Енергополіс" залишено в силі.
		Позиція Верховного Суду
		26. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
		27. Відповідно до статті 328 ЦК України (в редакції, чинній до 28.11.2019) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
		Згідно з частиною 1 статті 1134 ЦК України внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном.
		Частиною 5 статті 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність" передбачено, що інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.
		28. Ураховуючи вказані положення цивільного законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про обґрунтованість позовної вимоги ТОВ "Енергополіс" до ТОВ "Центр Квітка" про визнання права власності ТОВ "Енергополіс" на частку в розмірі 5295/10000 об`єкта інвестування з огляду на достовірно встановлений факт належного виконання Інвестором своїх зобов`язань за інвестиційним договором № 7 шляхом фінансування реконструкції спального корпусу № 2 санаторію "Квітка Полонини", внаслідок чого було створено новий об`єкт нерухомості - спальний корпус санаторію "Квітка Полонини" загальною площею 2399,3 м2, який є спільною частковою власністю сторін цього договору, та, водночас, не спростований відповідачами факт невиконання Підприємством "ЦСТРІ м. Києва" свого договірного обов`язку щодо передачі у власність ТОВ "Енергополіс" належної йому частки (пропорційно до розміру вкладу Інвестора) після здачі реконструйованого об`єкта в експлуатацію.
		29. ТОВ "Центр Квітка" у поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 і 4 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
		Так, скаржник зазначає, що: 1) під час розгляду справи судом апеляційної інстанції не враховано висновку щодо застосування норми статті 75 ГПК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 у справі № 753/22010/14-ц, постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц, постанові Верховного Cуду від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16; 2) судом апеляційної інстанції не враховано висновку щодо застосування норми права, а саме статті 267 ЦК України (правозастосування вимог поважності причин пропуску строку позовної давності) у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 234/3341/15-ц; 3) апеляційним судом не враховано висновку щодо застосування норм права, а саме статей 109, 619 ЦК України (передача майна в процесі виділу юридичної особи, а відтак можливість застосування субсидіарної відповідальності за умови наявності такого, що набрало законної сили, судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог по відношенню до основного боржника) у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 913/614/16; 4) судом апеляційної інстанції не враховано висновку щодо застосування норми права, а саме статті 619 ЦК України (у випадку виникнення субсидіарного боржника за наслідками процедури виділу) у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 922/4519/14; 5) наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах норм права, а саме статей 104, 109, 619 ЦК України щодо можливості притягнення до відповідальності субсидіарного боржника за наявності такого, що набрало законної сили, судового рішення про відмову в задоволенні позову по відношенню до основного боржника.
		30. Дослідивши доводи касаційної скарги, відзиву на неї та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 907/762/16 у частині підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, з огляду на таке.
		31. В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
		Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
		При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
		32. У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
		Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (схожий висновок викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
		33. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
		Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
		34. Водночас, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. 
		Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №  696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).
		35. Відповідно до частин 4, 7 статті 75 ГПК України, на неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування якої апеляційним судом до спірних правовідносин посилається скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.
		36. Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності. Тобто, преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин (наведену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Опціон").
		37. Колегія суддів не бере до уваги твердження скаржника про неврахування апеляційним судом рішення Господарського суду Закарпатської області від 11.06.2015 у справі № 907/584/14, яким, на думку Товариства, встановлено преюдиціальне значення для цієї справи обставин невизнання поважними причин пропуску Інвестором строку позовної давності за вимогами до Підприємства "ЦСТРІ м. Києва" як контрагента за інвестиційним договором № 7, оскільки, по-перше, під час розгляду справи № 907/762/16 суди встановили поважність причин пропуску позовної давності за вимогою ТОВ "Енергополіс" про визнання права власності на частку в нерухомому майні, заявленою до іншої особи - ТОВ "Центр Квітка", яке зареєструвало за собою право власності на спірне нерухоме майно, внаслідок чого зазначена позовна вимога не була предметом розгляду у справі №  907/584/14, а відтак і питання перебігу позовної давності, в тому числі щодо поважності/неповажності причин пропуску строку позовної давності за відповідною позовною вимогою, звернутою до ТОВ "Центр Квітка", цілком об`єктивно не досліджувалися судами у межах розгляду справи № 907/584/14.
		Наведене повністю узгоджується з викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц правовим висновком про те, що у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи теж заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.
		38. По-друге, вміщене у рішенні Господарського суду Закарпатської області від 11.06.2015 у справі № 907/584/14 посилання на згоду суду з доводами відповідача про те, що наявність судового спору між відповідачем і підрядником не позбавляло позивача права звернутися до суду з вимогою про визначення його частки в реконструйованому об`єкті та передачу йому у власність відповідних площ, свідчить передусім про надання судом правової оцінки певному факту при розгляді іншої справи, а не про встановлення фактів, що мають преюдиціальне значення в розумінні частини 4 статті 75 ГПК України.
		Адже, відповідні висновки не можуть братися до уваги Верховним Судом як встановлені обставини, оскільки є лише правовою оцінкою іншим судом встановлених обставин справи. Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (аналогічну правову позицію викладено у пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 та у пункті 154 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16). 
		39. Крім того, колегія суддів зауважує, що предметом позову в цивільних справах № 753/22010/14-ц і № 753/11000/14-ц, у яких з цілком очевидних причин (інша юрисдикція спору) положення статті 75 ГПК України взагалі не застосовувалися, є стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу квартири, що з урахуванням предмета позову (визнання права спільної часткової власності на об`єкт інвестування) у цій господарській справі вочевидь свідчить про неподібність спірних правовідносин у зазначених справах.
		40. За таких обставин касаційна інстанція відхиляє безпідставне посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми частини 4 статті 75 ГПК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №  753/22010/14-ц, постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц, постанові Верховного Cуду від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16, оскільки в усіх зазначених постановах міститься однозначний висновок щодо загальновідомого правила преюдиціальності судових рішень, а саме: якщо особа, яка є учасником однієї справи, не була учасником іншої справи, то встановлені судовим рішенням у вказаній (іншій) справі обставини не мають преюдиціального значення під час розгляду справи, у якій відповідна особа приймає участь, та, як наслідок, не звільняє інших учасників від доказування певних фактичних обставин, оскільки вищенаведене переконливо свідчить про помилкове ототожнення скаржником преюдиціальних фактів (частина 4 статті 75 ГПК України) та правової оцінки обставин щодо неповажності причин пропуску ТОВ "Енергополіс" строку позовної давності, наданої Господарським судом Закарпатської області під час розгляду справи № 907/584/14 з тим же суб`єктним складом учасників (частина 7 статті 75 ГПК України), що є неприпустимим.
		41. Згідно з частиною 5 статті 267 ЦК України, на неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування якої апеляційним судом до спірних правовідносин посилається скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. 
		42. Колегія суддів відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що диспозитивну норму частини 5 статті 267 ЦК України суд апеляційної інстанції застосував у подібних правовідносинах без урахування висновку, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 234/3341/15-ц, оскільки підстави позовів, установлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання у цій справі (№ 907/762/16) та справі № 234/3341/15-ц є різними.
		Так, під час розгляду справи № 907/762/16 суди попередніх інстанцій виходили з тих обставин, що наявність судового спору між Підприємством та генпідрядником щодо    вартості об`єкта інвестування (справа № 5/160-8/41) перешкоджала остаточному визначенню сторонами інвестиційного договору № 7 балансової вартості об`єкта, а відтак і визначенню розміру частки Інвестора, яка за умовами цього договору повинна визначатися пропорційно до загальних фактичних витрат на фінансування реконструкції, тому така невизначеність балансової вартості спірного об`єкта є поважною причиною пропуску строку позовної давності для пред`явлення позивачем вимог щодо визнання права власності на частку об`єкта інвестування за інвестиційним договором № 7, який (строк позовної давності) сплинув згідно з висновком Верховного Суду України від 20.04.2016 у справі № 907/584/14. 
		43. Натомість, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині задоволення первісного позову про визнання частково недійсними рішення виконавчого комітету Краматорської міської ради, свідоцтва про право власності, договору купівлі-продажу квартири, визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності та поділ майна, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у справі № 234/3341/15-ц ухвалив нове рішення про відмову в первісному позові з мотивів пропуску позивачем строку позовної давності, зазначивши про безпідставність доводів позивача про поважність причин пропуску строку для звернення до суду з огляду на те, що квартира відчужена у 2008 році, тобто протягом 7 років особа не цікавилася належним їй майном, враховуючи також презумпцію цивільного права про те, що власність зобов`язує. Крім того, саме позивач повинна довести поважність причин пропуску строку позовної давності та факт своєї необізнаності щодо укладення спірного договору купівлі-продажу квартири. При цьому особа, здійснюючи право власності на належне їй майно (особливо нерухоме), має діяти відповідально, зокрема проявляти турботу щодо цього майна, бути обізнаним про його стан, тощо. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав, не може бути підставою для поновлення пропущеного строку для звернення до суду.
		Водночас, касаційна інстанція враховує, що на відміну від цієї господарської справи, спір у якій виник з інвестиційних правовідносин, пов`язаних з визнанням права власності Інвестора на об`єкт права спільної часткової власності, спір у зазначеній цивільній справі виник із сімейних правовідносин і стосувався визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного одним співвласником без згоди іншого співвласника, та поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя. 
		Наведене, окрім різних фактичних обставин, що формують зміст правовідносин, переконливо свідчить також про неоднакове правове регулювання спірних відносин у справах № 907/762/16 і № 234/3341/15-ц, як наслідок, виключає подібність спірних правовідносин у зазначених справах.
		44. Відповідно до частини 1 статті 619 і частини 3 статті 109 ЦК України, на неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування яких апеляційним судом до спірних правовідносин посилається скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження, договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи. Юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Юридична особа, з якої був здійснений виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу.
		Таким чином, частиною 3 статті 109 цього Кодексу передбачено, зокрема, субсидіарну (додаткову) відповідальність юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу, за зобов`язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які (зобов`язання) згідно з розподільчим балансом не перейшли до новоствореної юридичної особи.
		45. Касаційна інстанція відхиляє помилкове посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, а саме статті 619 ЦК України (у випадку виникнення субсидіарного боржника за наслідками процедури виділу) у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 922/4519/14, оскільки, по-перше, на відміну від цієї справи, предметом позову в якій є, зокрема визнання права власності ТОВ "Енергополіс" на частку в нерухомому майні, створеному в рамках виконання інвестиційного договору, а підставою позову - невиконання Підприємством зобов`язання з виділення Інвестору в натурі його частки у спільному майні, у справі № 922/4519/14 розглядався спір про стягнення заборгованості за договором поставки у зв`язку з неналежним виконанням покупцем грошового зобов`язання (з оплати одержаного товару) і було ухвалено рішення про задоволення позову шляхом стягнення спірної суми заборгованості.
		46. По-друге, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 905/1956/15 та у пунктах 6.16, 6.17, 6.19, 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 922/4519/14 викладено такий правовий висновок: "Передача основним боржником - стороною у виконавчому провадженні правонаступнику за наслідками реорганізації у спосіб виділу основної кількості прав, зокрема, нерухомого майна та залишення за собою лише зобов`язань, на що кредитор не впливає, може ускладнити виконання цих зобов`язань, зокрема, за рахунок відповідного нерухомого майна, тобто такий спосіб реорганізації може бути спрямований на ухилення основного боржника від виконання своїх зобов`язань. Невиконання основним боржником у процесі виконавчого провадження судового рішення внаслідок, наприклад, недостатності коштів у такого боржника ускладнить реалізацію кредитором права на задоволення своєї вимоги від субсидіарного боржника. За аналогією закону у випадках, коли один (первісний) боржник у матеріальному правовідношенні замінюється двома боржниками, суд має замінити такого боржника як сторону виконавчого провадження двома боржниками (основним і субсидіарним боржниками). Отже, після заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками - основним і субсидіарним - виконавчі дії з виконання рішення мають вчинятися щодо обох цих боржників.".
		При цьому в пункті 6.23 постанови від 16.06.2020 у справі № 922/4519/14 Велика Палата Верховного Суду уточнила правову позицію, викладену в постанові від 26.06.2019 у справі № 905/1956/15, вказавши, що визначальним чинником для заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками і відповідно визначення виду відповідальності (основної чи субсидіарної) є саме створення нової юридичної особи шляхом виділу з основного боржника з розподілом зобов`язань за розподільчим балансом між юридичною особою, з якої здійснено виділ, та новоствореною особою.
		Таким чином, зазначеною постановою Великої Палати, на яку посилається скаржник, вирішено питання щодо заміни боржника у виконавчому провадженні його процесуальними правонаступниками у справі зі спору, що виник у зв`язку з невиконанням відповідачем грошового зобов`язання за договором поставки, тоді як сторони у справі не заперечують факту відсутності передачі Товариству за розподільчим балансом заборгованості, тобто грошового зобов`язання Підприємства "ЦСТРІ м. Києва" по розрахунках з ТОВ "Енергополіс" за інвестиційним договором № 7, у зв`язку з чим немає підстав для застосування положень статей 109, 619 ЦК України до спірних правовідносин визнання права спільної часткової власності на об`єкт інвестування, які (правовідносини) за своєю правовою природою не є подібними з правовідносинами у справі № 922/4519/14.
		47. Крім того колегія суддів зауважує на правомірному урахуванні скаржником тих (інших, відмінних від справи № 922/4519/14) фактичних обставин, що оскільки рішенням Господарського суду Закарпатської області від 11.06.2015 у справі № 907/584/14, залишеним без змін постановою Верховного Суду України від 20.04.2016, було відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ "Енергополіс" до Підприємства "ЦСТРІ м. Києва" (як основного боржника) про визнання права власності на спірний об`єкт інвестування, то за цих умов ТОВ "Центр Квітка" не може вважатися таким, що набуло статусу субсидіарного боржника на стадії виконавчого провадження у справі № 907/584/14 чи у справі № 907/762/16, позаяк  у розумінні частини 2 статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" ТОВ "Енергополіс" не є стягувачем, а Підприємство не є боржником у справі № 907/584/14, що, як наслідок, виключає субсидіарну відповідальність Товариства за грошовими зобов`язаннями, які виникли з інвестиційного договору № 7, але не були передані за розподільчим балансом у процесі виділу ТОВ "Центр Квітка" з Підприємства "ЦСТРІ м. Києва".  
		48. Водночас, касаційна інстанція не бере до уваги взаємовиключні твердження скаржника про те, що, з одного боку, апеляційним судом не враховано висновку щодо застосування норм права, а саме статей 109, 619 ЦК України (передача майна в процесі виділу юридичної особи, а відтак можливість застосування субсидіарної відповідальності за умови наявності такого, що набрало законної сили, судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог по відношенню до основного боржника) у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 913/614/16, а, з другого боку, наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах норм права, а саме статей 104, 109, 619 ЦК України щодо можливості притягнення до відповідальності субсидіарного боржника за умови наявності такого, що набрало законної сили, судового рішення про відмову в задоволенні позову по відношенню до основного боржника.
		Адже, у справі № 913/614/16, так само як у справі № 922/4519/14, було ухвалено рішення про стягнення з Комунального підприємства "Луганська обласна "Фармація" заборгованості за договором поставки і відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу в зазначеній справі, що вказує про набуття сторонами у справі № 913/614/16 статусу стягувача і боржника, тоді як у справі № 907/584/14 ТОВ "Енергополіс" не є стягувачем, а Підприємство не є боржником у розумінні частини 2 статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" з огляду на відмову в задоволенні позову в справі № 907/584/14, що, як наслідок, свідчить про різні фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин у цій справі (№ 907/762/16) та у зазначених справах, а також виключає їх подібність.
		49. Разом з тим, постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 913/614/16 залишено без змін ухвалу Господарського суду Луганської області від 02.01.2019, якою було відмовлено у задоволенні заяви стягувача про заміну боржника його правонаступником. Натомість постановами Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі 905/1956/15 та від 16.06.2020 у справі № 922/4519/14 зі спорів, що виникли з аналогічних правовідносин, задоволено заяву стягувача про заміну одного боржника у виконавчому провадженні на двох боржників (основного і субсидіарного), тобто сформульовано відмінну від постанови Верховного Суду у справі № 913/614/16 правову позицію.
		Наведене узгоджується з пунктом 1 частини 2 статті 45 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", за змістом якого саме Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 908/2552/17 та від 16.04.2019 у справі № 905/1315/18).
		Касаційна інстанція також зауважує, що у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
		50. З огляду на наведене суди попередніх інстанцій під час вирішення спору, що виник з інвестиційних правовідносин, пов`язаних з визнанням права власності інвестора на частку в об`єкті права спільної часткової власності, правомірно не застосовували положення статей 109, 619 ЦК України, як такі, що не регулюють зазначені правовідносини, позаяк ТОВ "Центр Квітка" не є субсидіарним боржником перед ТОВ "Енергополіс", але, в свою чергу, суди обґрунтовано виходили з того, що Товариство, зареєструвавши за собою 15.04.2013 право власності на спірне нерухоме майно в цілому, порушило права позивача як законного співвласника вказаного нерухомого майна, реконструйованого за рахунок коштів Інвестора.
		51. Отже, викладена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови із зазначеної підстави, однак свідчить про необхідність закриття касаційного провадження у справі в цій частині на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу.
		52. У свою чергу, колегія суддів вважає необґрунтованою заявлену скаржником у касаційній скарзі підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, та не бере до уваги доводи Товариства про відсутність на теперішній час висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах норм права, а саме статей 104, 109, 619 ЦК України щодо можливості притягнення до відповідальності субсидіарного боржника за умови наявності такого, що набрало законної сили, судового рішення про відмову в задоволенні позову по відношенню до основного боржника, з огляду на таке.
		53. Відповідно до частини 1 статті 598 і статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
		З аналізу норм статей 598, 599 ЦК України вбачається, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.
		54. Водночас, згідно з частиною 2 статті 619 ЦК України до пред`явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред`явити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред`явлену вимогу, кредитор може пред`явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність.
		За змістом цієї правової норми пред`явлення кредитором вимоги до додаткового (субсидіарного) боржника можливе виключно за наявності таких передумов: 1)якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора, незалежно з якої причини він надав таку відмову; 2) якщо кредитор не одержав від основного боржника в розумний строк відповіді на пред`явлену вимогу. Розумність строку для надання відповіді на пред`явлену вимогу залежить від ситуації, в якій така вимога пред`являється, та має бути оцінена судом в кожному окремому випадку (схожий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 920/836/18 та ухвалі Верховного Суду від 26.05.2020 про закриття касаційного провадження у зазначеній справі). 
		Таким чином, наявність такого, що набрало законної сили, судового рішення про відмову в задоволенні позову по відношенню до основного боржника, не входить до вичерпного переліку передумов, які надають кредитору право пред`явити вимогу до субсидіарного боржника і притягнути останнього до відповідальності перед кредитором (стягувачем). 
		55. Отже, з огляду на встановлену вище обставину відсутності у ТОВ "Центр Квітка" статусу субсидіарного боржника за грошовими зобов`язаннями, які виникли з інвестиційного договору № 7, колегія суддів дійшла висновку, що у контексті спірних інвестиційних правовідносин, пов`язаних з визнанням права власності інвестора на частку в об`єкті права спільної часткової власності, положення статей 104, 109, 619 ЦК України (щодо можливості притягнення до відповідальності субсидіарного боржника за умови наявності такого, що набрало законної сили, судового рішення про відмову в задоволенні позову по відношенню до основного боржника) необхідно застосовувати таким чином: 
		"Виходячи зі змісту частини 2 статті 619 ЦК України, якою встановлено вичерпний перелік передумов, які надають кредитору право пред`явити вимогу до субсидіарного боржника і в подальшому притягнути його до відповідальності перед кредитором (стягувачем), наявність судового рішення про відмову в задоволенні позову по відношенню до основного боржника, яке набрало законної сили, унеможливлює притягнення субсидіарного боржника до відповідальності перед кредитором (стягувачем).".
		56. Незважаючи на те, що на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах норм статей 104, 109, 619 ЦК України (в аспекті можливості притягнення до відповідальності субсидіарного боржника за умови наявності такого, що набрало законної сили, судового рішення про відмову в задоволенні позову по відношенню до основного боржника), колегія суддів вважає, що необґрунтованою є заявлена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, оскільки у контексті спірних правовідносин та встановлених фактичних обставин справи (ТОВ "Центр Квітка" не є субсидіарним боржником позивача) відсутність зазначеного висновку Верховного Суду не має істотного значення для правильного вирішення цього спору та жодним чином не впливає на законність і обґрунтованість оскаржуваних рішення та постанови, як наслідок, виключає їх скасування саме з цієї підстави.
		57. Отже, заявлені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1 і 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження під час касаційного провадження та є необґрунтованими, що виключає скасування оскаржуваних рішення та постанови із зазначених підстав, однак свідчить про необхідність закриття касаційного провадження у справі в цій частині на підставі пунктів 4, 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу.
		58. Стосовно доводів касаційної скарги Товариства у частині наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, який, зокрема відсилає до пункту 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу, колегія суддів зазначає наступне.
		59. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених  пунктами 1,  2,  3  частини 2 статті 287 цього Кодексу.
		60. Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не само по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених  пунктами 1,  2,  3  частини 2 статті 287 цього Кодексу.
		61. Тобто процесуальний закон пов`язує право суду касаційної інстанції скасувати судове рішення з підстав недослідження зібраних у справі доказів за обов`язкової умови попереднього встановлення обґрунтованості хоча б однієї з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу (схожий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 923/911/18 та від 05.08.2020 у справі № 910/3948/19)
		62. Натомість зміст поданої Товариством касаційної скарги переконливо свідчить про те, що його доводи зводяться виключно до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів, зокрема акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта від 20.06.2007, або на недостовірність такого доказу як інвестиційний контракт № 0601/1, проте, як зазначено вище, скаржник при цьому не довів обґрунтованості заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених  пунктами 1,  3  частини 2 статті 287 ГПК України.
		63. Крім того відповідно до імперативних положень частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		64. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, також не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.
		65. Колегія суддів зауважує, що статтею 296 ГПК України визначено вичерпний перелік підстав закриття касаційного провадження, серед яких відсутня така підстава як непідтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 цього Кодексу, якою (підставою) у розумінні пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України є відсутність дослідження судом зібраних у справі доказів, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу .
		66. Відтак у разі, коли після відкриття касаційного провадження виявилося, що передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України підстава не знайшла свого підтвердження, Верховний Суд має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а не закривати касаційне провадження у відповідній частині.
		67. Наведене випливає з положень другого речення пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України, за змістом якого якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
		68. Верховний Суд погоджується з викладеними у відзиві на касаційну скаргу доводами позивача щодо необхідності часткового закриття касаційного провадження у справі (у частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України), обґрунтованість та відповідність яких чинному законодавству і фактичним обставинам справи підтверджується раніше наведеними висновками.
		69. Отже, суд першої інстанції, дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, заявлених до ТОВ "Центр Квітка".
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 
		70. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		71. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог, заявлених до ТОВ "Центр Квітка", як наслідок, оскаржувані рішення та постанову ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
		72. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		73. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а заявлена Товариством підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу, є необґрунтованою, колегія суддів на підставі пунктів 4, 5 частини 1 статті 296 ГПК України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 907/762/16 за касаційною скаргою ТОВ "Центр Квітка" у частині зазначених підстав касаційного оскарження.
		74. У свою чергу, в частині іншої викладеної скаржником підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення та постанову - без змін.
		75. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог (у частині визнання права власності Інвестора на частку в спірному нерухомому майні), у зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги і скасування оскаржуваних судових рішень.
		Висновки про застосування норм права 
		76. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що у контексті спірних інвестиційних правовідносин, пов`язаних з визнанням права власності інвестора на частку в об`єкті права спільної часткової власності, положення статей 104, 109, 619 ЦК України (щодо можливості притягнення до відповідальності субсидіарного боржника за умови наявності такого, що набрало законної сили, судового рішення про відмову в задоволенні позову по відношенню до основного боржника) необхідно застосовувати таким чином: 
		"Виходячи зі змісту частини 2 статті 619 ЦК України, якою встановлено вичерпний перелік передумов, які надають кредитору право пред`явити вимогу до субсидіарного боржника і в подальшому притягнути його до відповідальності перед кредитором (стягувачем), наявність судового рішення про відмову в задоволенні позову по відношенню до основного боржника, яке набрало законної сили, унеможливлює притягнення субсидіарного боржника до відповідальності перед кредитором (стягувачем).".
		Розподіл судових витрат
		77. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
		Враховуючи викладене та керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317, 332 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Закрити касаційне провадження у справі № 907/762/16 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр Квітка" в частині підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
		Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр Квітка" в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.
		Рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.11.2019 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.06.2020 у справі № 907/762/16 залишити без змін.
		Поновити дію постанови Західного апеляційного господарського суду від 16.06.2020 у справі № 907/762/16.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		Головуючий                                                                                   Ю. Я. Чумак
		 
		Судді                                                                                                 Т. Б. Дроботова
		 
		                                                                                                       К. М. Пільков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...