Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № П/320/442/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; соціального захисту (крім соціального страхування), з них; громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Надіслано для оприлюднення: 17.11.2020. Зареєстровано: 19.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 20.11.2020.
Дата набрання законної сили: 16.11.2020
Номер судового провадження: A/855/13951/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № П/320/442/20 Головуючий у 1-й інстанції: Головенко О.Д.
		Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		16 листопада 2020 року м. Київ
		 
		Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
		головуючогоВасиленка Я.М.,
		суддівКузьменка В.В., Шурка О.І., 
		 
		розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 19.06.2020 у справі за адміністративним ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -
		В С Т А Н О В И В:
		ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив: 
		- визнати протиправними дїї Міністерства оборони України щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв`язку з настанням ІІ групи інвалідності, внаслідок поранення, контузії та захворювання, отриманих під час виконання обов`язків військової служби при перебуванні в країні, де велись бойові дії, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 499 та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
		- зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 у зв`язку із настання ІІ групи інвалідності, внаслідок поранення, контузії та захворювання, отриманих під час виконання обов`язків військової служби при перебуванні в країні, де велись бойові дії, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 499 та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
		Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19.06.2020 позов задоволено. 
		Не погоджуючись з вказаним рішенням Міністерство оборони України звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
		З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1  громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий Броварським МВ ГУ МВС України в Київській області, 21.01.1997; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
		Відповідно до довідки від 13.03.2008 № 111 позивач має статус учасника бойових дій, перебував у Демократичній республіці Афганістан в складі військової частини п/п 71176 з 28.06.1982 по 30.05.1984.
		Як підтверджується актом огляду МСЕК серії КИО-1 № 340944 від 19.10.2010 позивачу з 05.10.2010 встановлена ІІ група інвалідності з відміткою «внаслідок поранення, контузії та захворювання, отриманих під час виконання обов`язків військової служби при перебуванні в країні, де велись бойові дії».
		Відповідно до довідки МСЕК серії АВ № 0520036 від 15.09.2015 позивачу повторно підтверджена ІІ група інвалідності.
		У листопаді 2019 позивач звернувся до Броварського об`єднаного міськрайонного військового комісаріату з вимогою виплатити одноразову грошу допомогу.
		Відповідно до витягу із протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань. Пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 22.11.2019 № 161 йому було відмовлено у зв`язку з встановленням інвалідності понад тримісячний строк, а зміна зазначеної інвалідності відбулась понад дворічний термін після встановлення первинної групи інвалідності.
		Не погоджуючись з вищевказаними діями Міністерства Оборони України, позивач звернувся з даним позовом до суду першої інстанції.
		Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивач має право на призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із настання ІІ групи інвалідності, внаслідок поранення, контузії та захворювання, отриманих під час виконання обов`язків військової служби при перебуванні в країні, де велись бойові дії, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 499 та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
		Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення, судом порушено правильність застосування норм матеріального та процесуального права та правової оцінки обставин у справі. 
		Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
		Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
		Відповідно до ст. 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
		Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені розділом ІІ цього Закону, зокрема, встановлені права військовослужбовців щодо грошового забезпечення.
		Згідно ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (надалі  Закон № 2011) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
		Відповідно до ст. 1-2 Закону № 2011 військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
		Згідно п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону № 2011 дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
		Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону № 2011 одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
		Частиною 2 ст. 16 Закону № 2011 передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов`язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п`ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
		Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 499, якою затверджено Порядок (далі - Порядок № 499) та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб встановлено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, що сталися після 01.01.2007, здійснюється згідно з Порядком, затвердженим цією постановою.
		Згідно п.п. 2 п. 2 Порядку № 499 одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов`язків військової служби, одноразова грошова допомога інвалідам ІІ групи виплачується у розмірі 54 місячного грошового забезпечення, а інвалідам ІІІ групи у розмірі 48-місячного грошового забезпечення.
		Таким чином, відповідно до п. 3 Порядку № 499 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, що одночасно є днем виникнення спірних правовідносин між сторонами, зокрема, у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
		З аналізу зазначених норм чинного законодавства вбачається, що право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мав місце в період проходження військової служби незалежно від часу настання такої інвалідності.
		Виходячи з аналізу ст. 16 Закону № 2011 колегія суддів вважає, що право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров`я, яке мало місце в період її проходження.
		Статтею 16 Закону № 2011 передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
		Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги врегульований статтею 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
		Відповідно до ч. 4 ст. 16-3 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у разі якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
		Колегія суддів зауважує, що застосування ст. 16 Закону № 2011 пов`язується не з датою настання інвалідності в період проходження служби, або не пізніше, ніж через три місяці після звільнення зі служби, а з наявністю причинного зв`язку між настанням такої інвалідності та захворюванням або нещасним випадком, що мали місце в період проходження військової служби незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби.
		З метою реалізації норм ст. 16-3 Закону № 2011 Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 затверджений Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (надалі  Порядок № 975).
		Відповідно до п. 3 Порядку № 975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
		Згідно п. 8 Порядку № 975 якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
		Таким чином, обмеження дворічним строком, протягом якого зміна групи інвалідності, її причин або ступеня втрати працездатності є підставою для виплати особі одноразової грошової допомоги, введені лише починаючи з 01.01.2014.
		За таких умов норми ч. 4 ст. 16-3 Закону № 2011 застосовуються до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01.01.2014.
		Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII (який набрав чинності з 01.01.2017) ч. 4 ст. 16-3 Закону № 2011 доповнено абзацом 2, а саме у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
		У разі якщо інвалідність особі була вперше встановлена до 01.01.2014, а зміна групи інвалідності, її причин або ступеня втрати працездатності відбулись після січня 2014, то обмеження строком до таких правовідносин не застосовується.
		Як вірно було встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, згідно довідки до акта повторного огляду медико-соціальною експертною комісією від 19.10.2010 серії КИО-1 позивачу з 05.10.2010 встановлена ІІ група інвалідності внаслідок поранення (контузія), пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
		Згідно довідки до акту повторного огляду медико-соціальною експертною комісією від 15.09.2015 серії АВ № 05820036 позивачу з 16.09.2019 встановлена ІІ група інвалідності внаслідок поранення (контузія), пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії .
		Таким чином, оскільки, інвалідність позивачу вперше встановлена до 01.01.2014, а зміна групи інвалідності її причин або ступеня втрати працездатності відбулись після січня 2014, то обмеження строком до таких правовідносин не застосовується.
		Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 295/3091/17, від 22.08.2019 у справі № 806/2180/18, від 30.10.2019 справа № 806/815/16.
		Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Згідно п. 2 Порядку № 499 одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження.
		Відповідно до п. 7 Порядку № 499 керівник уповноваженого органу подає в 15-денний строк з дня реєстрації документів головному розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 3 і 4 цього Порядку. Головний розпорядник коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів на їх підставі рішення про призначення одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або в разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
		Тобто, днем виникнення права позивача на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з отриманням ІІ групи інвалідності у розмірі, встановленому Законом та Порядком № 499, є 15.09.2015, оскільки ця дата зазначена у довідці серії АВ № 0522236 як час, з якого позивачу при огляді встановлена ІІ група інвалідності.
		Колегія суддів вказує, що право особи на одноразову грошову допомогу не може підлягати часовим обмеженням, оскільки першочергово є встановленим той факт, що особа отримала незворотні негативні зміни стану здоров`я внаслідок виконання обов`язків військової служби, таке право гарантоване ст. 17, 22, 46 Конституції України і не може бути скасоване, звужене та обмежене.
		Щодо доводів апелянта про неможливість встановити обставини отримання поранення чи контузії позивачем, колегія суддів зазначає наступне.
		Абзацом 6 п. 11 Порядку № 975 визначено, що до заяви про призначення одноразової грошової допомоги додається документ, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).
		Порядок № 975 не визначає який саме документ (медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, висновок експерта, протокол військово-лікарської комісії, довідка МСЕК, тощо) повинна подати особа, яка звертається за отриманням одноразової грошової допомоги.
		Тобто, рішення Центральної військово-лікарської комісії про встановлення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, викладене у формі протоколу, засвідчує відсутність в діях позивача протиправного діяння на момент отримання поранення (контузії) і є належним документом, що вказує на причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що п. 5 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 161 від 25.11.2019 є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині задоволенню.
		Щодо позовної вимоги про зобов`язання Міністерства оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із настання ІІ групи інвалідності, внаслідок поранення, контузії та захворювання, отриманих під час виконання обов`язків військової служби при перебуванні в країні, де велись бойові дії, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 499 та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», колегія суддів зазначає наступне.
		Відповідно до п. п. 2, 4, 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
		За правилами ч. ч. 3-4 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
		У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
		У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
		Зі змісту наведених норм випливає, що втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.
		Тобто, законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), а тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
		Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі «Брайєн проти Об`єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria № 38780/02).
		Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
		Тобто, дискреційним є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
		Натомість, у даній справі Міністерство оборони України не наділено повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
		Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24.03.1988) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
		При цьому, колегією суддів враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
		Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 та від 02.02.2016 у справі № 804/14800/14.
		З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов`язання Міністерства оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із настанням ІІ групи інвалідності, внаслідок поранення, контузії та захворювання, отриманих під час виконання обов`язків військової служби при перебуванні в країні, де велись бойові дії, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 499 та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а тому позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.
		При цьому, інші аргументи апеляційної скарги Міністерства оборони України є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи. Крім того, апеляційна скарга не містить посилань на обставини, передбачені статтями 317-319 КАС України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
		Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
		Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
		Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. 
		Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
		Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду  без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
		Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
		ПОСТАНОВИВ:
		Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 19.06.2020  без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		 
		Головуючий:Василенко Я.М.
		 
		Судді:Кузьменко В.В.
		 
		Шурко О.І.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...