Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/4985/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації державної політики у сфері освіти, науки, культури та спорту.
Надіслано для оприлюднення: 18.11.2020. Зареєстровано: 19.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 20.11.2020.
Дата набрання законної сили: 17.11.2020
Номер судового провадження: A/855/19894/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/4985/20                                                                       Суддя першої інстанції: Погрібніченко І.М.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		  17 листопада 2020 року                                                                                       м. Київ
		          Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
		          головуючого судді          - Пилипенко О.Є.  
		          суддів                              - Беспалова О.О. та Глущенко Я.Б.,
		          при секретарі                     - Кузик О.С., 
		          розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства культури та інформаційної політики України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 серпня 2020 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариство «Л-Капітал» до Міністерства культури України, Міністерства культури та інформаційної політики про визнання протиправною відмову, зобов`язати вчинити дії,
		В С Т А Н О В И Л А :
		 
		У березні 2020 року позивач - Приватне акціонерне товариство «Л-Капітал» звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Міністерства культури України, Міністерства культури та інформаційної політики,  в якому просив:
		- визнати протиправною відмову Міністерства культури України, викладену в листі від 04.04.2019 року за № 163/10-2/72-19 у погодженні проектної документації, в тому числі генерального плану об`єкту «Реставрація з пристосуванням нежитлової будівлі по вул. Володимирській 36 (літ. А) та реконструкції з надбудовою нежитлової будівлі по вул. Золотоворітській, 11 (літ. А', А'. Б) з об`єднанням в єдиний готельно-офісний комплекс у Шевченківському районі міста Києва»; 
		- зобов`язати Міністерство культури, молоді та спорту України погодити Приватному акціонерному товариству «Л-КАПІТАЛ» (01034 м. Київ, вул. Володимирська, 36, літера А, ідентифікаційний код 32735854) Проект «Реставрація з пристосуванням нежитлової будівлі по вул. Володимирській 36 (літ. А) та реконструкції з надбудовою нежитлової будівлі по вул. Золотоворітській, 11 (літ. А', А'. Б) з об`єднанням в єдиний готельно-офісний комплекс у Шевченківському районі міста Києва» розроблений у 2016 році ТОВ «Архітектурне бюро «ВІВАС» (головний архітектор проекту - Васягін В.А. , кваліфікаційний сертифікат АА № 000124, виданий 11.07.2012 p.), в тому числі, Генеральний план об`єкту «Реставрація з пристосуванням нежитлової будівлі по вул. Володимирській 36 (літ. А) та реконструкції з надбудовою нежитлової будівлі по вул. Золотоворітській, 11 (літ. А', А'. Б) з об`єднанням в єдиний готельно-офісний комплекс у Шевченківському районі міста Києва»; 
		- зобов`язати Міністерство культури, молоді та спорту України надати дозвіл на проведення земляних робіт в межах Центрального історичного ареалу м. Києва, для потреб будівництва об`єкту «Реставрація з пристосуванням нежитлової будівлі по вул. Володимирській 36 (літ. А) та реконструкції з надбудовою нежитлової будівлі по вул. Золотоворітській, 11 (літ. А', А'. Б) з об`єднанням в єдиний готельно-офісний комплекс у Шевченківському районі міста Києва».
		Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 серпня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю. 
		Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач - Міністерство культури та інформаційної політики України звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.
		Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.
		09 листопада 2020 року, відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду Вх.№ 43126, Приватним акціонерним товариством «Л-Капітал» подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до змісту якого апеляційна скарга Міністерства культури та інформаційної політики України є незаконною та необґрунтованою, в той час як рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, всебічно дослідивши матеріали справи.
		Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		У відповідності до ст.. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у спірних правовідносинах діяв поза межами повноважень та у спосіб, невизначених Конституцією та законами України, необґрунтовано, упереджено, недобросовісно, не розсудливо, без дотримання принципу рівності перед законом, у зв`язку з чим є всі правові підстави для визнання протиправним і скасування відмови Міністерства культури України, викладеної в листі від 04.04.2019 року за № 163/10-2/72-19 у погодженні проектної документації, в тому числі, Генерального плану об`єкту «Реставрація з пристосуванням нежитлової будівлі по вул. Володимирській 36 (літ. А) та реконструкції з надбудовою нежитлової будівлі по вул. Золотоворітській, 11 (літ. А', А'. Б) з об`єднанням в єдиний готельно-офісний комплекс у Шевченківському районі міста Києва», за наявності такого погодження ще у 2016 році за принципом мовчазної згоди, крім того, відповідачем, всупереч вимог Порядку видачі дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, у зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також досліджень решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 р. №316, не надано дозволу на проведення земляних робіт, позаяк, позивачем було дотримано вимоги, що передбачені вищевказаним Порядком.
		Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.
		Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, Приватне акціонерне товариство «Л-КАПІТАЛ» відповідно до Реєстраційних посвідчень Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна № 001218 від 08 квітня 2008 року, від 04 листопада 2004 року та № 001219 від 08 квітня 2008 року є власником об`єктів нерухомості, розташованих в м. Києві по вул. Золотоворітська, 11, а саме: нежитлового приміщення загального площею 720, 8 м2 (літ. А'), нежилих приміщень загальною площею 854,30 м2 (літ. А'), нежитлового будинку загальною площею 239, 30 м2 (літ. Б), а також власником нежитлового будинку площею 3 913,70 м2, який розташований в м. Києві по вул. Володимирська, № 36 (літера А).
		04 березня 2014 року ПАТ «Л-КАПІТАЛ» подало до Міністерства культури України заяву про погодження та реєстрацію історико-містобудівного обґрунтування з метою здійснення робіт на об`єкті будівництва, шляхом реставрації з пристосуванням нежитлової будівлі по вул. Володимирській, 36 (літ. А) та реконструкції з надбудовою нежитлової будівлі по вул. Золотоворітська, 11 (літ. А', А', Б) з об`єднанням в єдиний готельно-офісний комплекс.
		29 квітня 2014 року Міністерство культури України за результатами розгляду вказаної заяви листом за № 22-228/35 відмовило ПАТ «Л-КАПІТАЛ» у погодженні та реєстрації історико-містобудівного обґрунтування вказаного вище об`єкту.
		Дана відмова ПАТ «Л-КАПІТАЛ» оскаржена в судовому порядку, за результатами чого, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 826/7461/14 від 18.07.2014 року визнано протиправною відмову Міністерства культури України, у погодженні Історико-містобудівного обґрунтування викладену в листі від 09.04.2014 року за № 22-228/35 (реставрація з пристосуванням нежитлової будівлі та реконструкція з надбудовою нежитлової будівлі) об`єкту, що розташований за адресою вул. Володимирська. 36 (літ. А) та вул. Золотоворітська, 11 (літ. А', А'. Б) в Шевченківському районі міста Києва та зобов`язано Міністерство культури України погодити Приватному акціонерному товариству «Л-КАПІТАЛ» історико-містобудівне обґрунтування реставрації з пристосуванням нежитлової будівлі по вул. Володимирській, 36 (літ. А) та реконструкції з надбудовою нежитлової будівлі по вул. Золотоворітська, 11 (літ. А', А', Б') в Шевченківському районі міста Києва, розроблене Українським державним науково-дослідним та проектним інститутом «УКРН ДІПРОЕКТРЕСТАВРАЦІЯ». 
		17.08.2016 року Міністерство культури України листом № 668/10/61-16 погодило ПрАТ «Л-КАПІТАЛ» історико-містобудівне обґрунтування реставрації з пристосуванням нежитлової будівлі по вул. Володимирській, 36 (літ. А) та реконструкції з надбудовою нежитлової будівлі по вул. Золотоворітська, 11 (літ. А', А', Б') в Шевченківському районі міста Києва.
		Одночасно, позивача повідомлено, щодо необхідності погодження проектної документації та надання дозволу на проведення земляних робіт відповідачем 1.
		07.10.2016 року ПрАТ «Л-КАПІТАЛ» звернулося до Міністерства культури України щодо погодження проектної документації/проекту за вищевказаним об`єктом.
		27.10.2016 року Міністерство культури України листом за № 4025/10/13-16 повідомило позивача, що Міністерство позбавлено правових підстав для погодження проектної документації, посилаючись на те, що принциповою вимогою при погодженні історико-містобудівного обґрунтування на розроблення вказаної проектної документації було дотримання максимальних відміток висоти будівлі, що реконструюється, на рівні шести наземних поверхів, в той час, як наданою проектною документацією передбачено прибудову на об`єкті реконструкції на рівні восьми наземних поверхів.
		05.12.2016 року ПрАТ «Л - КАПІТАЛ» листом № 12/55 (вх. № 9864/0/5-16 від 09.12.2016 року) було подано до відповідача 1 роз`яснення щодо проектних рішень та помилкового висновку Міністерства культури України, так як комплекс, що проектується складається з основних двох частин: об`єму блоку з надбудовою по вул. Золотоворітській, 11, який підлягає реконструкції (існуючий 4-х поверховий об`єм, що надбудовується двома поверхами) та об`єму існуючої будівлі по вул. Володимирській, 36, що підлягає реставрації із збереженням позначки гребеня існуючої скатової покрівлі (у складі заходів з пристосування передбачається в межах існуючого простору аттикового поверху влаштування приміщень в двох рівнях, що не є надбудовою, оскільки рівень висоти будинку не змінюється і позначки гребня покрівлі залишаються на рівні існуючих), об`єднаних в єдину споруду, що формується навколо простору внутрішнього двору. 
		Листом від 06.02.2019 № 19/02-06 ПрАТ «Л - КАПІТАЛ» повторно звернувся до Міністерства культури України з проханням погодити проект, в тому числі, Генеральний план об`єкту: «Реставрація з пристосуванням нежитлової будівлі по вул. Володимирській 36 (літ. А) та реконструкції з надбудовою нежитлової будівлі по вул. Золотоворітській, 11 (літ. А', А'. Б) з об`єднанням в єдиний готельно-офісний комплекс у Шевченківському районі міста Києва» (далі - Об`єкт), а також видати дозвіл на проведення земляних робіт у межах Центрального історичного ареалу міста Києва.
		04.04.2019 року Міністерство культури України, за результатами розгляду заяви ПрАТ «Л-КАПІТАЛ» від 06.02.2019 року, листом № 163/10-2/72-19 від 04.04.2019 року  відмовило у погодженні проекту, в тому числі, Генерального плану Об`єкту.
		Вважаючи таке рішення протиправним та наявності у позивача правових підстав для погодження йому проектної документації, в тому числі, Генерального плану об`єкту «Реставрація з пристосуванням нежитлової будівлі по вул. Володимирській 36 (літ. А) та реконструкції з надбудовою нежитлової будівлі по вул. Золотоворітській, 11 (літ. А', А'. Б) з об`єднанням в єдиний готельно-офісний комплекс у Шевченківському районі міста Києва», а також видачі дозвіл на проведення земляних робіт в межах Центрального історичного ареалу м. Києва, для потреб будівництва по вказаному об`єкту, ПрАТ «Л - КАПІТАЛ» звернувся з даним позовом до суду.          Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
		Статтею 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що зони охорони пам`ятки - встановлювані навколо пам`ятки охоронна зона, зона регулювання забудови, зона охоронюваного ландшафту, зона охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання;
		історичне населене місце - населене місце, яке зберегло повністю або частково історичний ареал і занесене до Списку історичних населених місць України;
		історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об`єкти культурної спадщини і пов`язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.
		Приписами п. 7 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що до повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини, у тому числі, належить надання висновків щодо відповідних програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам`ятках місцевого значення, історико-культурних заповідних територіях та в зонах їх охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм та проектів, реалізація яких може позначитися на стані об`єктів культурної спадщини.
		Відповідно до статті  32 вказаного Закону з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам`яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.
		Межі та режими використання зон охорони пам`яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини. 
		Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.
		З метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України. 
		Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України. 
		Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини. 
		На охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.
		На виконання вказаних положень Закону України «Про охорону культурної спадщини», постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 318 затверджено Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць (надалі - Порядок № 318).
		Відповідно до п. 1 Порядку № 318, історичні ареали визначаються тільки в населених місцях, що занесені до Списку історичних населених місць України, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
		Відповідно до п. 4 Порядку № 318, відповідальними за визначення меж та режимів використання історичних ареалів є Мінкультури та уповноважені ним органи охорони культурної спадщини.
		Так, відповідно до статті 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини» державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.
		До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.
		Пунктом 1 Положення про Міністерство культури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 № 495 (далі - Положення №495, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що Міністерство культури України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мінкультури є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах культури та мистецтв, охорони культурної спадщини, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей, державної мовної політики, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері кінематографії, відновлення та збереження національної пам`яті.
		Згідно з підпунктами 57-58 пункту 4 Положення №495 Мінкультури відповідно до покладених на нього завдань видає розпорядження і приписи щодо охорони пам`яток національного значення, припинення робіт на таких пам`ятках, їх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо зазначені роботи виконуються за відсутності затверджених або погоджених з відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених законом, дозволів або з відхиленням від них; визначає необхідність проведення охоронних заходів щодо збереження пам`яток національного значення та їх територій у разі виникнення загрози руйнування або пошкодження внаслідок дії природних факторів або виконання будь-яких робіт.
		При цьому, відповідно до пп. 68 пункту 4 Положення №495 Мінкультури у межах повноважень, передбачених законом, погоджує: науково-проектну документацію на виконання робіт із консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту та пристосування пам`яток національного значення.
		У той же час, пунктом 5 Порядку № 318 передбачено, що межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць.
		Пунктом 10 Порядку № 318 передбачено, що історичний ареал є спеціально виділеною у населеному місці територією історико-культурного значення із затвердженими межами, яка повинна фіксуватися в усіх землевпорядних і містобудівних документах та розглядатися як специфічний об`єкт містобудівного проектування.
		Відповідно до п. 12 Порядку № 318, визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури.
		З огляду на викладене, Міністерство культури України є спеціально уповноваженим органом, що забезпечує формування та реалізує державну політику, зокрема, у сфері охорони культурної спадщини та до повноважень якого відноситься погодження меж історичних ареалів міста Києва, як історичного населеного місця України, що визначаються науково-проектною документацією.
		Як вбачається з матеріалів справи, 17.08.2016 року Міністерством культури України було погоджено ПрАТ «Л - КАПІТАЛ» історико-містобудівне обґрунтування реставрації з пристосуванням нежитлової будівлі по вул. Володимирській, 36 (літ. А) та реконструкції з надбудовою нежитлової будівлі по вул. Золотоворітська, 11 (літ. А', А', Б') в Шевченківському районі міста Києва.
		З метою погодження проектної документації/проекту об`єкту: «Реставрація з пристосуванням нежитлової будівлі по вул. Володимирській 36 (літ. А) та реконструкції з надбудовою нежитлової будівлі по вул. Золотоворітській, 11 (літ. А', А'. Б) з об`єднанням в єдиний готельно-офісний комплекс у Шевченківському районі міста Києва» (далі - Об`єкт) та отримання дозволу на проведення земляних робіт у межах Центрального історичного ареалу міста Києва ПрАТ «Л - КАПІТАЛ» 07.10.2016 року звернулося до Міністерства культури України з відповідною заявою.
		Втім, у такому погодженні було відмовлено, з підстав недотримання заявником (ПрАТ «Л - КАПІТАЛ») максимальних відміток висоти будівлі, що реконструюється, на рівні шести поверхів. 
		05 грудня 2016 року ПрАТ «Л - КАПІТАЛ» надало пояснення з додатками щодо дотриманням ним вимог максимальних відміток висоти будівлі, що реконструюється, на рівні шести поверхів та повторно було заявлено звернення щодо погодження проектної документації/проекту об`єкту: «Реставрація з пристосуванням нежитлової будівлі по вул. Володимирській 36 (літ. А) та реконструкції з надбудовою нежитлової будівлі по вул. Золотоворітській, 11 (літ. А', А'. Б) з об`єднанням в єдиний готельно-офісний комплекс у Шевченківському районі міста Києва» (далі - Об`єкт) та надання дозволу на проведення земляних робіт у межах Центрального історичного ареалу міста Києва.
		У той же час, матеріали даної справи, відповіді на дане звернення не містять, так само як такої відповіді не було надано відповідачем 1 під час розгляду даної справи.
		Натомість, матеріали справи у відповідь на звернення позивача від 06.02.2019 року містять лист Міністерства культури України від 04.04.2019 року № 163/10-2/72-19 «Про погодження проектної документації», відповідно до якого ПрАТ «Л - КАПІТАЛ» було відмовлено у відповідному погоджені проектної документації/проекту об`єкту: «Реставрація з пристосуванням нежитлової будівлі по вул. Володимирській 36 (літ. А) та реконструкції з надбудовою нежитлової будівлі по вул. Золотоворітській, 11 (літ. А', А'. Б) з об`єднанням в єдиний готельно-офісний комплекс у Шевченківському районі міста Києва» (далі - Об`єкт) та видачі дозволу на проведення земляних робіт у межах Центрального історичного ареалу міста Києва.
		Підставою для відмови такого погодження стало те, що з 01.01.2019 року при розробленні проектної документації на нове будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт застосовується пункт 8 Порядку зі змінами, який передбачає необхідність дотримання вимог затвердженого в установленому порядку історико-архітектурного опорного плану (далі - ІАОП), а проектна документація повинна розроблятися з урахуванням вимог ІАОП.          Разом з тим, колегія суддів вважає такі посилання відповідача необґрунтованими, з огляду на наступне.
		Як вбачається з матеріалів справи, 17.08.2016 року листом № 668/10/61-16, Міністерство культури України на виконання постанови Окружного адміністративного суду від 18.07.2014 у справі № 826/7461/14 погодило ПрАТ «Л-КАПІТАЛ» історико-містобудівне обґрунтування Об`єкту.
		Тобто, станом на звернення позивача з заявою, а саме від 07.10.2016 року про погодження проектної документації/проекту об`єкту: «Реставрація з пристосуванням нежитлової будівлі по вул. Володимирській 36 (літ. А) та реконструкції з надбудовою нежитлової будівлі по вул. Золотоворітській, 11 (літ. А', А'. Б) з об`єднанням в єдиний готельно-офісний комплекс у Шевченківському районі міста Києва» (далі - Об`єкт) та отримання дозволу на проведення земляних робіт у межах Центрального історичного ареалу міста Києва, історико-містобудівне обґрунтування такого Об`єкту було погоджено відповідачем, що ним не заперечувалося. 
		Необхідність розробки історико-містобудівних обґрунтувань при будівництві в межах історичних ареалів визначалася у пункті 8 вищевказаного Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року № 318 (в редакції, станом на 07.10.2016 року), згідно якого опрацюванню проектної документації на будівництво, реконструкцію будівель і споруд у межах історичних ареалів повинно передувати розроблення історико-містобудівних обґрунтувань.
		Наказом Міністерства культури України від 17.02.2012 р. № 122 (в редакції, станом на 07.10.2016 року) затверджено Методичні рекомендації щодо розроблення історико-містобудівних обґрунтувань з метою впорядкування та аргументованого вирішення питань будівництва, реконструкції будівель і споруд у межах історичних ареалів населених місць України.
		Згідно із пунктами 2, 3, 4 Методичних рекомендацій щодо розроблення історико-містобудівних обґрунтувань з метою впорядкування та аргументованого вирішення питань будівництва, реконструкції будівель і споруд у межах історичних ареалів населених місць України історико-містобудівні обґрунтування розробляються відповідно до пункту 8 Порядку №318.
		Порядок погодження історико-містобудівного обґрунтування визначається пунктом 11 Методичних рекомендацій, в якому визначено, що розроблене історико-містобудівне обґрунтування замовник подає на погодження до Міністерства культури України або до іншого органу охорони культурної спадщини у разі делегування йому відповідних повноважень Міністерством культури України. Після отримання зазначеного погодження історико-містобудівне обґрунтування затверджується замовником у складі проектної документації.
		Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 13 лютого 2019 року у справі №826/16335/17,  оскільки історико-містобудівне обґрунтування є складовою частиною проектної документації, погодження якої Міністерством культури України віднесено до адміністративних послуг (технологічна картка такої адмінпослуги затверджена додатком № 18 до наказу МКТ від 17.07.2014 р. № 562), правовідносини, що виникають між Міністерством культури України та заявником, стосовно погодження історико-містобудівного обґрунтування є адміністративною послугою.
		При цьому, враховуючи наведене, дії Міністерства культури України щодо погодження історико-містобудівного обґрунтування нерозривно пов`язані із процедурою погодження проектної документації, а тому також є адміністративною послугою.
		Відповідно до вимог статей 4, 10 Закону України «Про адміністративні послуги» суб`єкт, який надає адміністративну послугу зобов`язаний дотримуватися принципів законності та юридичної визначеності, відкритості та прозорості, оперативності та своєчасності, неупередженості та справедливості, а граничний строк надання адміністративної послуги не може перевищувати 30 календарних днів з дня подання суб`єктом звернення заяви та документів, необхідних для отримання послуги.
		Вказані вище документи визначають спосіб прийняття Міністерством культури України рішення та вичерпний перелік підстав для відмови у наданні адміністративної послуги, а саме подання неповного комплекту документів згідно із встановленим вичерпним переліком, виявлення в поданих документах недостовірних відомостей та невідповідність вимогам щодо оформлення визначених законодавством та державно будівельними нормами.
		Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» дозвільні органи - суб`єкти надання адміністративних послуг, їх посадові особи, уповноважені відповідно до закону видавати документи дозвільного характеру.
		Частиною шостою статті 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», якою визначено принцип мовчазної згоди, передбачено, що якщо у встановлений законом строк суб`єкту господарювання не видано документ дозвільного характеру або не прийнято рішення про відмову у його видачі, через десять робочих днів з дня закінчення встановленого строку для видачі або відмови у видачі документа дозвільного характеру суб`єкт господарювання має право провадити певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності.
		Відповідно до абзацу 4 частини першої статті 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» строк видачі документів дозвільного характеру становить десять робочих днів, якщо інше не встановлено законом.
		За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», принцип мовчазної згоди - принцип, згідно з яким суб`єкт господарювання набуває право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання відповідного документа дозвільного характеру, за умови якщо суб`єктом господарювання або уповноваженою ним особою подано в установленому порядку заяву та документи в повному обсязі, але у встановлений законом строк документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі не видано або не направлено.
		Отже, принцип мовчазної згоди (в контексті процедури отримання дозволу та наслідків неприйняття суб`єктом владних повноважень своєчасного рішення) можна застосувати у випадку, коли у визначений термін відповідним органом не прийнято жодного (позитивного або негативного) рішення про видачу або відмову у видачі документа дозвільного характеру, або відповідного погодження. Суб`єкт господарювання вправі продовжувати виконання робіт до прийняття відповідного рішення (позитивного або негативного) компетентним органом.
		Таким чином, юридичний факт, який полягає у бездіяльності дозвільного органу, стає передумовою для виникнення правовідносин, у яких суб`єкт господарювання може застосувати принцип мовчазної згоди. Тобто, виникнення у суб`єкта господарювання права на застосування принципу мовчазної згоди, за загальним правилом, настає при наявності системи таких умов: 1) суб`єктом господарювання подані всі визначені законом документи для отримання дозволу, що підтверджується копією заяви (опису прийнятих документів) з відміткою про дату їх прийняття; 2) закінчення строку розгляду поданих документів - 10 робочих днів від дня подання заяви; 3) відсутність/несвоєчасність відповіді суб`єкта владних повноважень по суті поданої заяви. 
		Аналіз норм Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» дає підстави для висновку, що за умови подання суб`єктом господарювання повного пакету документів, він має право на застосування принципу мовчазної згоди. 
		Як визначено у статті 6-1 Закону України «Про охорону культурної спадщини», рішення про надання або про відмову в наданні дозволу, погодження чи висновку приймається органом охорони культурної спадщини протягом одного місяця з дня подання відповідних документів. 
		Дотримання чітких строків виконання органами державної влади визначених законами повноважень (обов`язків) є запорукою уникнення свавільності (явної неправомірності) рішень, дій або бездіяльності таких суб`єктів. Процедурною гарантією, що запобігає цьому з боку державних органів, є, зокрема, можливість для суб`єктів приватного права розпочати здійснювати свою діяльність з урахуванням принципу мовчазної згоди.
		Як встановлено матеріалами справи, станом на день подання позову, позивачем не отримано від Міністерства культури України будь-яких відмов або будь-яких інших рішень щодо об`єкту будівництва за його заявами від 07.10.2016 року та від 05.12.2016 року.
		Поряд з цим, при вирішенні даної справи, колегією суддів враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.08.2019 року по справі №826/25865/15, згідно якої касаційний суд зазначав, що відповідно до статті 29 Закону №3038-VI містобудівні умови та обмеження забудови земельних ділянок є основою вихідних даних, склад та зміст яких містить, серед іншого, вимоги стосовно охорони культурної спадщини з урахуванням положень Закону України «Про охорону культурної спадщини».
		Також згідно вказаної правової позиції, стаття 32 вищезгаданого Закону забороняє містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.
		Підзаконними нормативно - правовими актами (Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №318 від 13.03.2002 р., Методичні рекомендації, затверджені наказом Міністерства культури України №122 від 17.02.2012 р.) визначено, що розроблене історико-містобудівне обґрунтування замовник подає на погодження до Міністерства культури України або до іншого органу охорони культурної спадщини у разі делегування йому відповідних повноважень Міністерством культури України. Після отримання зазначеного погодження історико-містобудівне обґрунтування затверджується замовником у складі проектної документації.
		У вищевказаній справі Верховний Суд, враховуючи встановлені судами обставини справи та зважаючи на положення статей 1, 41 Закону України від 06.09.2005 №2806-IV «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», дійшов висновку, що невиконання суб`єктом владних повноважень у встановлений строк обов`язків щодо прийняття рішення за результатами розгляду відповідного звернення замовника будівництва стосовно погодження історико-містобудівного обґрунтовування звільняє останнього від відповідальності за здійснення ним господарської діяльності без відповідного дозволу, оскільки такий не отриманий в наслідок бездіяльності суб`єкта уповноваженого на видання дозволу.
		Поряд із цим, скасування Міністерством культури України наданого раніше погодження історико-містобудівного обґрунтування можливе лише з підстав, передбачених частиною 7 статті 41 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності». У протилежному випадку, скасування такого погодження є протиправним (постанова Верховного Суду від 19.12.2019 у справі №815/4757/15).
		Враховуючи те, що Міністерством культури України не було дотримано строку погодження проектної документації, остання може вважатися погодженою за принципом мовчазної згоди. 
		У той же час, щодо посилання відповідача на внесення змін до Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року №318, варто зазначити наступне.
		Так, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №92 «Про внесення змін до Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць» постановлено внести зміни до Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 р. №318, виклавши пункти 8 і 9 в такій редакції:
		« 8. Проектна документація на нове будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт (крім реконструкції та капітального ремонту квартир чи окремих приміщень, які здійснюються без зміни об`ємно-просторових характеристик) у межах історичних ареалів населених місць розробляється з урахуванням вимог затвердженого в установленому законом порядку історико-архітектурного опорного плану.
		9. У разі незатвердження історико-архітектурного опорного плану населеного місця, що внесене до Списку історичних населених місць України, проектна документація на нове будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт (крім реконструкції та капітального ремонту квартир чи окремих приміщень, які здійснюються без зміни об`ємно-просторових характеристик) у межах історичного ареалу розробляється з урахуванням вимог історико-містобудівного обґрунтування, порядок розроблення якого визначається наказом Мінкультури та Мінрегіону.».
		При цьому, вказаною постановою установлено, що вимоги, зазначені в абзаці третьому пункту 1 цієї постанови, застосовуються до 01.01.2019 року. 
		Тобто, вказаною постановою було внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 р. №318, які підлягали застосуванню до 01.01.2019 року.
		У той же час, беручи до уваги викладене, варто наголосити, що відповідно до частин 1, 10 статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. Генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами на чергових сесіях протягом трьох місяців з дня їх подання.
		Отже, Генеральний план м. Києва є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, яка затверджується Київською міською радою та не є науково-проектною документацією в розумінні положень статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та Порядку № 318.
		Відповідачами не надано доказів на підтвердження того, що до складу Генерального плану м. Києва входить науково-проектна документація про визначення історичних ареалів міста Києва, меж та режимів використання зон охорони, яку затверджено Міністерством культури України.
		Межі та режими використання історичних ареалів м. Києва визначені діючим Генеральним планом розвитку м. Києва на період до 2020 року, що затверджені рішенням Київради від 28.03.2002 р. № 370/1804, і наразі відсутні відомості щодо подання історико-містобудівного опорного плану, який входить до складу згаданого Генерального плану м. Києва, на розгляд до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини. 
		Враховуючи вищевикладене, зони охорони і межі історичного ареалу м. Києва не подавались на затвердження до Міністерства культури України у відповідності до статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та пункту 12 Порядку № 318, а відтак, зони охорони і межі історичного ареалу м. Києва не визначено в порядку, встановленому законом.
		Окрім вищенаведеного, даний висновок підтверджується інформацією з офіційного сайту відповідача 1 http://mincult.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=244995501, відповідно до якої дію наказу Мінкультури від 21.10.2011 року № 912/0/16-11 щодо затвердження меж та режимів використання історичних ареалів м. Києва зупинено.
		Аналогічна позиція у подібних правовідносинах викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №813/4993/15, від 27 лютого 2019 року у справі №826/5755/17, від 03 квітня 2020 року у справі №640/21505/18.
		Беручи до уваги викладене, колегія суддів погоджується з висновокм суду першої інстанції, що за вказаних обставин, визначення висотних параметрів об`єктів будівництва для м. Києва у діючому історико-архітектурному опорному плані м. Києва і генеральному плані м. Києва та проекті планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженим у рішенням Київради від 28.03.2002 № 370/1804 - відсутнє, у зв`язку з чим,  висотні параметри об`єктів будівництва повинні визначатись на підставі розробленого Історико-містобудівного обґрунтування.
		Втім, відповідно до наказу Міністерства культури України № 233 від 23.03.2017 року затверджено науково-проектну документацію щодо розширення меж охоронних (буферних) зон об`єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Київ. Собор Святої Софії та прилеглі монастирські будівлі, Києво-Печерська Лавра», згідно якої допустима висота забудови становить 25 м. 
		При цьому, згідно Експертного звіту № 00-0591-16/ЦБ від 12.08.2016 року щодо розгляду проекту: «Реставрація з пристосуванням нежитлової будівлі по вул. Володимирській 36 (літ. А) та реконструкції з надбудовою нежитлової будівлі по вул. Золотоворітській, 11 (літ. А', А'. Б) з об`єднанням в єдиний готельно- офісний комплекс» у Шевченківському районі міста Києва, розробленого ДП «УКРДЕРЖБУДЕКСПЕРТИЗА» та додатку до нього (розділ «Архітектурні рішення»): «Офісний комплекс - будівля перемінної поверховості (6-й поверхова частина з боку вул. Золотоворітської та 7 - и поверхова частина з боку вул. Володимирської) з підземним поверхом.»
		Згідно пояснень позивача, що були надані Міністерству культури України листом від 05.12.2016 року № 12/55 (вх. № 9864/0/5-16 від 09.12.2016), щодо проектних рішень, відповідно до яких комплекс, що проектується складається з основних двох частин: об`єму блоку з надбудовою по вул. Золотоворітській, 11, який підлягає реконструкції (існуючий 4-х поверховий об`єм, що надбудовується двома поверхами) та об`єму існуючої будівлі по вул. Володимирській, 36, що підлягає реставрації із збереженням позначки гребеня існуючої скатової покрівлі (у складі заходів з пристосування передбачається в межах існуючого простору аттикового поверху влаштування приміщень в двох рівнях, що не є надбудовою, оскільки рівень висоти будинку не змінюється і позначки гребня покрівлі залишаються на рівні існуючих), об`єднаних в єдину споруду, що формується навколо простору внутрішнього двору. 
		При цьому, вказані проектні рішення в повному обсязі відповідають висновкам погодженого Міністерством культури України історико-містобудівного обґрунтування.
		Водночас, відповідно до Експертного висновку Українського національного комітету Міжнародної ради з питань пам`яток і визначних місць від 10.04.2017 року, щодо розгляду проекту: «Реставрація з пристосуванням нежитлової будівлі по вул. Володимирській 36 (літ. А) та реконструкції з надбудовою нежитлової будівлі по вул. Золотоворітській, 11 (літ. А', А'. Б) з об`єднанням в єдиний готельно-офісний комплекс», встановлено, що «Проектним рішенням зберігаються позначки основних поверхів і позначки гребня існуючої скатної покрівлі. У складі заходів з пристосування передбачається в межах існуючого простору аттикового поверху влаштування приміщень в двох рівнях, що не є надбудовою, оскільки фактично рівень висоти будинку не змінюється і позначки гребня покрівлі залишаються на рівні існуючих».          З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо протиправності відмови позивачу у погодженні проектної документації, в тому числі генерального плану об`єкту "Реставрація з пристосуванням нежитлової будівлі по вул. Володимирській 36 (літ. А) та реконструкції з надбудовою нежитлової будівлі по вул. Золотоворітській, 11 (літ. А', А'. Б) з об`єднанням в єдиний готельно-офісний комплекс у Шевченківському районі міста Києва".
		Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
		У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
		Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права. 
		          З огляду на що, позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача погодити Приватному акціонерному товариству «Л-КАПІТАЛ» (01034 м. Київ, вул. Володимирська, 36, літера А, ідентифікаційний код 32735854) Проект "Реставрація з пристосуванням нежитлової будівлі по вул. Володимирській 36 (літ. А) та реконструкції з надбудовою нежитлової будівлі по вул. Золотоворітській, 11 (літ. А', А'. Б) з об`єднанням в єдиний готельно-офісний комплекс у Шевченківському районі міста Києва" розроблений у 2016 році ТОВ "Архітектурне бюро "ВІВАС" (головний архітектор проекту - Васягін В.А. , кваліфікаційний сертифікат АА № 000124, виданий 11.07.2012 p.), в тому числі, Генеральний план об`єкту "Реставрація з пристосуванням нежитлової будівлі по вул. Володимирській 36 (літ. А) та реконструкції з надбудовою нежитлової будівлі по вул. Золотоворітській, 11 (літ. А', А'. Б) з об`єднанням в єдиний готельно-офісний комплекс у Шевченківському районі міста Києва" є такими, що підлягають задоволенню.
		          Колегія суддів звертає увагу, що єдиною підставою для скасування рішення суду першої інстанції відповідачем вказано те, що Міністерство повинно врахувати Технічну оцінку Центру всесвітньої спадщини ЮНЕСКО/ІКОМОС, якою рекомендовано «Зберегти існуючу чотирьоїповерхову будівлю по вул.. Золотоворітській,11 та уникати надбудови восьмого поверху по вул.. Володимирській, 36», проте судом вище, на підставі наявних в матеріалах справи висновків експертів встановлено, що «проектним рішенням зберігаються позначки основних поверхів і позначки гребня існуючої скатної покрівлі. У складі заходів з пристосування передбачається в межах існуючого простору аттикового поверху влаштування приміщень в двох рівнях, що не є надбудовою, оскільки фактично рівень висоти будинку не змінюється і позначки гребня покрівлі залишаються на рівні існуючих», такі доводи відповідача спростовано.
		          Щодо вимоги про зобов`язання Міністерство культури України надати дозвіл на проведення земляних робіт в межах Центрального історичного ареалу м. Києва, для потреб будівництва об`єкту "Реставрація з пристосуванням нежитлової будівлі по вул. Володимирській 36 (літ. А) та реконструкції з надбудовою нежитлової будівлі по вул. Золотоворітській, 11 (літ. А', А'. Б) з об`єднанням в єдиний готельно-офісний комплекс у Шевченківському районі міста Києва", варто зазначити наступне.
		Як було зазначено вище, Міністерство культури України є спеціально уповноваженим органом, що забезпечує формування та реалізує державну політику, зокрема, у сфері охорони культурної спадщини. До його повноважень, крім іншого, відноситься надання дозволів на проведення земельних робіт на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць; проведення охоронних заходів щодо збереження пам`яток національного значення та їх територій; видання приписів щодо охорони пам`яток національного значення, об`єктів всесвітньої спадщини; припинення робіт на них, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, якщо такі роботи проводяться без дозволів або з відхиленням від них; застосування фінансових санкцій у випадках, передбачених Законом України «Про охорону культурної спадщини».
		Як визначено у статті 6-1 Закону України "Про охорону культурної спадщини", рішення про надання або про відмову в наданні дозволу, погодження чи висновку приймається органом охорони культурної спадщини протягом одного місяця з дня подання відповідних документів. Нормативними актами, що регулюють порядок отримання дозвільних документів в правовідносинах, що є предметом судового дослідження, є Закон України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", Постанова Кабінету Міністрів України "Деякі питання застосування принципу мовчазної згоди" від 27.01.2010 № 77, Порядок видачі дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, у зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також досліджень решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою на території України, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 №316 (далі також - Порядок № 316), у преамбулі якої вказано, що такий порядок затверджено відповідно до статті 35 Закону України "Про охорону культурної спадщини".
		Відповідно до частини 5 статті 4-1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставами для відмови у видачі документа дозвільного характеру є: подання суб`єктом господарювання неповного пакета документів, необхідних для одержання документа дозвільного характеру, згідно із встановленим вичерпним переліком; виявлення в документах, поданих суб`єктом господарювання, недостовірних відомостей; негативний висновок за результатами проведених експертиз та обстежень або інших наукових і технічних оцінок, необхідних для видачі документа дозвільного характеру.
		Пунктом 6 Порядку №316 зазначено, що дозвіл на проведення інших земляних робіт видається Мінкультури за офіційною заявою органу охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу охорони культурної спадщини обласної, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, дирекції державних заповідників та музеїв-заповідників, інших заінтересованих осіб.
		Зазначені норми визначають спосіб прийняття Міністерством культури України рішення та перелік підстав для відмови у наданні дозволу.
		Матеріалами справи встановлено, що ПрАТ "Л-Капітал" зверталося до Міністерства культури України, в тому числі, і з проханням надати дозвіл на проведення земляних робіт в межах Центрального історичного ареалу міста Києва за об`єктом "Реставрація з пристосуванням нежитлової будівлі по вул. Володимирській 36 (літ. А) та реконструкції з надбудовою нежитлової будівлі по вул. Золотоворітській, 11 (літ. А', А'. Б) з об`єднанням в єдиний готельно-офісний комплекс у Шевченківському районі міста Києва", втім відповіді, у строки, встановлені чинним законодавством, відповідачем 1 надано не було, з огляду на що, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
		Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
		          Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу Міністерства культури та інформаційної політики України - залишити без задоволення, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 серпня 2020 року - без змін. 
		Керуючись ст..ст. 241, 242, 245, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -  
		П О С Т А Н О В И Л А:
		 
		Апеляційну скаргу Міністерства культури та інформаційної політики України - залишити без задоволення.
		Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 серпня 2020 року - без змін.
		Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		Головуючий суддя:                                                                       О.Є.Пилипенко 
		 
		Суддя:                                                                                 О.О.Беспалов      
		 
		                                                                                                    Я.Б.Глущенко   
		 
		Повний текст виготовлено 17 листопада 2020 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...