Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 752/26329/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 19.11.2020.
Дата набрання законної сили: 02.11.2020
Номер судового провадження: 61-7359ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		02 листопада 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 752/26329/18
		провадження № 61-7359св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 13 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Ігнатенко Н. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		1. Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до                 ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих коштів.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09 жовтня 2018 року між ним та ОСОБА_2 , як власником квартири АДРЕСА_1 , була досягнута домовленість про укладення останнім з його дочкою -                                  ОСОБА_3 договору оренди житлового приміщення та підписання акта прийому-передачі 18 жовтня 2018 року.
		На підтвердження зазначеної домовленості 09 жовтня 2018 року він передав ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 18 000 грн, з яких 9 000 грн як орендну плату за місяць користування квартирою (згідно пункту 3.2. договору) та            9 000 грн як заставу за користування майном (згідно пункту 3.6. договору).
		Отримання коштів відповідачем підтверджується його власноручною розпискою, зазначеною в тексті договору.
		Переглядаючи квартиру та майно, ОСОБА_3 було виявлено недоліки, які суперечили задекларованим відповідачем домовленостям. 
		За таких обставин акт прийому-передачі від 18 жовтня 2018 року підписаний нею як орендарем не був, договір оренди житлового приміщення                           від 09 жовтня 2018 року не було укладено. 
		Вказував, що жодного дня його дочка квартирою не користувалась. 
		Грошові кошти в сумі 18 000 грн відповідачем не повернуті.
		Враховуючи вищевикладене, просив суд стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 18 000 грн.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 06 грудня 2019 року у складі судді Мазур Ю. Ю. у задоволення позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд виходив із того, що позовні вимоги ОСОБА_1 є недоведеними та необґрунтованими.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 13 квітня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
		Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 грудня 2019 року скасовано. Ухвалено нове судове рішення.
		Позов ОСОБА_1 задоволено.
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 18 000 грн.
		Вирішено питання щодо судових витрат.
		Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи позов, виходив із того, що договір житлового приміщення не підписаний стороною орендаря, його не можна вважати укладеним, а тому грошові кошти, сплачені позивачем на його виконання, повинні бути стягнуті на його користь як безпідставно отримані відповідно до статті 1212 ЦК України.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		 
		У квітні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верхового Суду надійшла касаційна скарга  ОСОБА_2 .
		Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
		 
		Аргументи учасників справи
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судове рішення апеляційного суду та ухвалити нове судове рішення, яким залишити в силі рішення місцевого суду.
		Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував статтю 1212 ЦК України без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14?144цс18, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, провадження № 12-182гс18, у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 757/25368/16-ц, провадження № 61-21669 св18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Узагальнені доводи касаційної скарги зводяться до того, що договір оренди було укладено саме між ним та позивачем, оскільки між ними була досягнута згода з усіх істотних умов договору, та договір почав ними виконуватися, що підтверджується двосторонньо підписаним договором, внесеною оплатою за оренду квартири, переданими за актом прийому-передачі квартири ключами від неї та майном, що в ній знаходиться, який також підписано ними спільно, а тому відсутні законні підстави для задоволення позову.
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		 
		У червні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 від ОСОБА_1 , у якому вказано, що судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06 березня 2017 року ОСОБА_2 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
		З матеріалів справи та письмових пояснень сторін по справі вбачається, що 09 жовтня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 досягнуто домовленості про укладення між останнім та ОСОБА_3 договору оренди житлового приміщення, а саме квартири-студії № 4, загальною площею              27 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , з 18 жовтня 2018 року по 17 квітня 2018 року.
		Зі змісту письмового договору оренди житлового приміщення, копії якого подані сторонами суду, вбачається, що цей договір укладено між                ОСОБА_2 , як орендодавцем, та ОСОБА_3 , як орендарем.
		Сторонами також не заперечувалось та підтверджено письмовою розпискою відповідача, що 09 жовтня 2018 року позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 18 000 грн, з яких 9 000 грн як орендну плату за місяць користування квартирою (згідно пункту 3.2. договору) та 9 000 грн як заставу за користування майном (згідно пункту 3.6. договору).
		 
		2. Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення із таких підстав.
		 
		Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Згідно з положеннями частини четвертої статті 203 ЦК України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
		Відповідно до частини 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
		Відповідно до положень статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		Договір набирає чинності з моменту його укладення (частина друга статті 631 ЦК України).
		Відповідно до частини першої статті 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.
		Згідно частини першої статті 811 ЦК України договір найму житла укладається у письмовій формі.
		Предметом договору найму житла можуть бути помешкання, зокрема квартира або її частина, житловий будинок або його частина (частина перша статті 812 ЦК України).
		Частиною першою статті 813 ЦК України визначено, що сторонами у договорі найму житла можуть бути фізичні та юридичні особи.
		 
		Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами) (частина друга статті 207 ЦК України).
		Так, умовами договору оренди житлового приміщення від 09 жовтня                 2018 року передбачено, що цей договір оренди житлового приміщення укладено між: ОСОБА_2 (далі - орендодавець), з однієї сторони та ОСОБА_5 (далі - орендар), з іншої сторони.
		Пунктом 2.1 вказаного договору передбачено, що передача орендарю приміщення разом із майном в користування здійснюється орендодавцем після підписання сторонами цього договору і оформлення шляхом підписання сторонами акта приймання-передачі приміщення та майна за формою, що міститься у додатку 1 до цього договору.
		Разом із тим, з договору оренди житлового приміщення від 09 жовтня               2018 року та акта прийому-передачі приміщення та майна (додаток 1 до договору оренди житлового приміщення від 09 жовтня 2018 року) вбачається, що ОСОБА_3 їх не підписувала.
		Вказаний договір було підписана ОСОБА_1 , при цьому матеріали справи не містять даних, підтверджуючих наявність у останнього повноважень на підписання вказаного договору від імені ОСОБА_3 .
		За змістом частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.
		За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
		Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду про те, що договір оренди житлового приміщення не можна вважати укладеним, оскільки його не було підписано особою, вказаною у якості орендаря, а тому грошові кошти, сплачені ОСОБА_1 на виконання цього договору, мають бути стягнуті на його користь як безпідставно набуті відповідно до положень статті 1212 ЦК України.
		Посилання заявника у касаційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, у якій вказано, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами, не можуть бути прийняті судом, оскільки відповідачем не надано суду доказів того, що ним було передано ключі від квартири  ОСОБА_3 , яка виступала стороною договору оренди, на виконання вказаного договору, як то передбачено пунктом 2.2 договору.
		Не можуть бути прийняті доводи касаційної скарги, у яких заявник посилається на вищевказаний висновок Великої Палати Верховного Суду             від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження                              № 12-182гс18), оскільки між ним на позивачем не виникло договірних правовідносин щодо оренди квартири.
		Також не можуть бути прийняті посилання заявника на те, що розгляд справи у судах попередніх інстанцій відбувся без виклику сторін, оскільки вказана справа є малозначною в силу прямої вказівки в законі (стаття 19 ЦПК України), а відповідно до частини першої статті 274 та частини першої статті 369 ЦПК України вказана категорія справ розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
		Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення          від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2  залишити без задоволення.
		Постанову Київського апеляційного суду від 13 квітня 2020 року залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                           Н. Ю. Сакара
		 
		О. В. Білоконь
		 
		О. М. Осіян

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...