Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 334/8949/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про захист немайнових прав фізичних осіб; Спори про захист честі, гідності та ділової репутації.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 19.11.2020.
Дата набрання законної сили: 16.11.2020
Номер судового провадження: 61-3366ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		16 листопада 2020 року
		місто Київ
		 
		справа № 334/8949/16
		провадження № 61-3366св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В., 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 липня 2018 року у складі судді Добрєва М. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 09 січня 2019 року  у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Воробйової І. Ю., 
		ВСТАНОВИВ:
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Стислий виклад позиції позивача
		У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду суді із позовом, у якому просив суд визнати недостовірною інформацію, розповсюджену відповідачами у листах від 02 червня 15 року № 03/06 та від 12 червня 2015 року № 03/12, такого змісту: у листі від 02 червня 15 року № 03/06 - «призначення іншого керівника в особі ОСОБА_1 приведе до погіршення соціально-економічних показників, психологічного клімату в колективі, бо його не приймає, як першого керівника, близько 70 % трудового колективу», «його призначення на посаду генерального директора нашого підприємства неминуче приведе до зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту», «повідомляємо Міністерство економічного розвитку та торгівлі (як роботодавця), Запорізьку обласну державну адміністрацію, Запорізьку міську раду та Національну службу посередництва та примирення про виникнення колективного трудового спору. Поряд із цим організаційний комітет, як представник трудового колективу, вийшов з пропозицією до Міністерства економічного розвитку та торгівлі України утворити примирну комісію у кількості 6 чол. (по 3 чол. з кожної сторони) з метою вироблення рішення, що може задовольнити сторони трудового спору (конфлікту)»; у листі від 12 червня 15 року № 03/12: «звертається до Вас зі скаргою трудовий колектив Державного підприємства «Запорізький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» (далі - ДП «Запоріжжястандартметрологія») щодо формального проведення конкурсу на заміщення вакантної посади генерального директора підприємства», «Колектив був просто обурений! Бо ми добре знаємо ОСОБА_1 . Він - колишній наш працівник, пропрацював з нами 15 років та зарекомендував себе з негативної сторони», « ОСОБА_1 зовсім не має успішного управлінського досвіду. Випробувальний центр, яким він керував останні 5 років, з прибуткового став збитковим. Він не зміг утримати існуючих клієнтів і не шукав нових, не міг налагоджувати ділові зв`язки. Коли ОСОБА_1 генеральний директор на оперативних нарадах став вказувати на недоліки, то ОСОБА_1 написав заяву про звільнення безпосередньо перед проведенням акредитації НААУ його підрозділу. Він всім казав, що без нього підприємство акредитацію не пройде».
		Позивач просив протягом 10 календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили, спростувати поширену інформацію у такий самий спосіб, як вона була поширена, а саме направити листа до Прем`єр-міністра України та голови Запорізької обласної державної адміністрації зі спростуванням викладеної у листах недостовірної інформації. Просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку на його користь відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок дій відповідачів, у розмірі 90 000, 00 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 929, 21 грн.
		Стислий виклад заперечень відповідача
		Відповідачі позов не визнали, просили відмовити у його задоволенні.
		Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 09 січня 2019 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
		Ухвалюючи рішення про відмову у позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що у своїх листах відповідачі реалізували своє право на звернення. Зі змісту листів випливає, що відповідачі звернулися до Запорізької обласної державної адміністрації та Прем`єр-міністра України як до компетентних органів та висловлюють свою незгоду з результатами проведеного конкурсу на заміщення посади державного службовця, посилаючись на особу переможця ОСОБА_1 . Крім того, висловлене у листах є оціночними судженнями, оскільки відображала думку її авторів щодо професійних здібностей позивача.
		ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у лютому 2019 року, ОСОБА_1 просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
		Заявник зазначає, що суди неналежним чином застосували норми матеріального права, не врахували, що інформація, поширена відповідачами, не є оціночними судженнями, а тому суди дійшли необґрунтованих висновків про наявність підстав для відмови у позові. Також суди дійшли необґрунтованих висновків щодо того, що зазначені листи є способом реалізації свого права на звернення, а тому позов не підлягав задоволенню.
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		Відзив на касаційну скаргу не надходив.
		ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
		Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження.
		Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
		Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» 
		(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
		За частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. 
		З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
		Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що до Запорізької обласної державної адміністрації та Прем`єр-міністра України було направлено листи від 02 червня 2015 року № 03/06 та від 12 червня 2015 року № 03/12 відповідно, за підписом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
		У листі від 02 червня 15 року № 03/06 зазначено таке: «Призначення іншого керівника в особі ОСОБА_1 приведе до погіршення соціально-економічних показників, психологічного клімату в колективі, бо його не приймає, як першого керівника, близько 70 % трудового колективу», «його призначення на посаду генерального директора нашого підприємства неминуче приведе до зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту», «повідомляємо Міністерство економічного розвитку та торгівлі 
		(як роботодавця), Запорізьку обласну державну адміністрацію, Запорізьку міську раду та Національну службу посередництва та примирення про виникнення колективного трудового спору. Поряд із цим організаційний комітет, як представник трудового колективу, вийшов з пропозицією до Міністерства економічного розвитку та торгівлі України утворити примирну комісію у кількості 6 чол. (по 3 чол. з кожної сторони) з метою вироблення рішення, що може задовольнити сторони трудового спору (конфлікту)».
		У листі від 12 червня 15 року № 03/12 зазначено таке: «Звертається до Вас зі скаргою трудовий колектив ДП «Запоріжжястандартметрологія» щодо формального проведення конкурсу на заміщення вакантної посади генерального директора підприємства», «Колектив був просто обурений! Бо ми добре знаємо ОСОБА_1 . Він - колишній наш працівник, пропрацював з нами 15 років та зарекомендував себе з негативної сторони», « ОСОБА_1 зовсім не має успішного управлінського досвіду. Випробувальний центр, яким він керував останні 5 років, з прибуткового став збитковим. Він не зміг утримати існуючих клієнтів і не шукав нових, не міг налагоджувати ділові зв`язки. Коли ОСОБА_1 генеральний директор на оперативних нарадах став вказувати на недоліки, то ОСОБА_1 написав заяву про звільнення безпосередньо перед проведенням акредитації НААУ його підрозділу. Він всім казав, що без нього підприємство акредитацію не пройде».
		Зі змісту листів випливає, що особи, які їх підписали, є членами трудового колективу ДП «Запоріжжястандартметрологія». Суду не надано доказів офіційного делегування цим особам повноважень трудового колективу.
		Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі 
		Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
		Водночас відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
		Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
		Главою 22 ЦК України визначено перелік особистих немайнових прав фізичної особи, серед яких і право на повагу до гідності та честі (стаття 297 ЦК України) та право на недоторканність ділової репутації (стаття 299 ЦК України).
		Згідно з частиною першою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. 
		Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
		Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
		Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної чи юридичної особи.
		Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
		Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
		Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням або оціночним судженням.
		Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.
		Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України 
		«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		Статтею 10 Конвенції передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
		Як зазначено в рішеннях ЄСПЛ (справи «Lingens v. Austria» від 08 липня 1986 року, «De Haes and Gijsels v. Belgium» від 24 лютого 1997 року), свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї інформації чи тих ідей, які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких демократичне суспільство неможливе.
		Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.
		Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і в цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав («Jerusalem v. Austria», no. 26958/95, § 43, ECHR 2001-11).
		Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
		Верховний Суд в своїй оцінці виходить з того, що у випадку, коли особа звертається до органів, компетентних перевірити таку інформацію, проте під час перевірки інформація не знаходить свого підтвердження, цей факт звернення не може сам по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку матиме місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40, а не поширення недостовірної інформації.
		Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 17 липня 2019 року у справі № 756/3363/16-ц (провадження 
		№ 61-33097св18), підстав відступити від зазначеного висновку судом не встановлено.
		Звернувшись із відповідними листами до Прем`єр-міністра України та голови Запорізької обласної державної адміністрації відповідачі фактично реалізували своє право, передбачене статтею 40 Конституції України.
		При цьому, судами не встановлено та матеріалами справи не підтверджується, що таке звернення осіб до зазначених органів було безпідставним та не мало на меті захисту прав, свобод чи правомірних інтересів відповідачів. 
		З огляду на наведене суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили як характер правовідносин, так і норми права, якими вони мають бути врегульовані.
		Доводи касаційної скарги щодо того, що суди дійшли необґрунтованих висновків про оціночний характер поширеної інформації, не впливають на правильність рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки судами встановлено, що переважно більшість тверджень відповідачів зводяться до критичної оцінки діяльності позивача як керівника ДП «Запоріжжястандартметрологія».
		Додатково судом враховано, що відповідно до пункту 3 Рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 8рп/2003 у справі про офіційне тлумачення положення частини першої статті 7 Цивільного кодексу Української РСР (справа про поширення відомостей), проблеми, пов`язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду Європейського суду з прав людини. Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод в рішеннях у справах «Нікула проти Фінляндії», «Яновський проти Польщі» та інших, Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.
		За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
		Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Статтею 88 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
		Таким чином, Верховний Суд дійшов переконання, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
		ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
		Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 липня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 09 січня 2019 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді                                                                                                  С. О. Погрібний
		 
		 
		                                                                                                            І. Ю. Гулейков
		 
		 
		                                                                                                            В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...