Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 455/229/17 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 19.11.2020.
Дата набрання законної сили: 11.11.2020
Номер судового провадження: 51-3298км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12016140320000873

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		11 листопада 2020року
		м. Київ
		Справа №455/229/17
		Провадження № 51-3298км20
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого ОСОБА_1 ,
		суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю 
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора  ОСОБА_5 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженої ОСОБА_6 на вирок Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 24грудня 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 18 травня 2020 року в межах кримінального провадження № 12016140320000873 по обвинуваченню
		ОСОБА_6 , громадянки України, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Старий Самбір Львівської області, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої, 
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 162 КК України.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами 
		першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 24 грудня 2019року ОСОБА_6 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 40 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 680 грн. На підставі ст. 49 та ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_6 звільнено від призначеного покарання у виді штрафу у зв`язку із закінченням строків давності. Також ОСОБА_6 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України, та виправдано. Вироком вирішено питання щодо цивільного позову та речових доказів.
		Згідно з встановленими судом першої інстанції обставинами,  ОСОБА_6 05 грудня 2016 року о 19 год. у нежитловому приміщенні по АДРЕСА_2 , яке належить ОСОБА_7 , під час конфлікту, що виник на ґрунті неприязних відносин із ОСОБА_8 , маючи умисел на заподіяння йому тілесних ушкоджень, умисно нанесла удар рукою в груди та в обличчя ОСОБА_8 , схопила його за великі пальці на двох руках та стала їх викручувати, а також схопила за руки ОСОБА_8 , утримуючи їх, чим спричинила потерпілому легкі тілесні ушкодження, чим вчинила кримінальне правопорушення, передбачений ч.1 ст. 125 КК України.
		Ухвалою Львівського апеляційного суду від 18 травня 2020 року зазначений вирок місцевого суду залишений без зміни.
		Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі засуджена порушує питання про скасування судових рішень та звільнення її від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК України у зв`язку із закінченням строків давності. Також просить залишити цивільний позов потерпілого без розгляду.
		Касаційна скарга мотивована тим, що судами невірно встановлено фактичні обставини кримінального провадження та дано невірну оцінку доказам, що засуджена умисно не наносила потерпілому ударів, а лише намагалася вирватися в його рук, оскільки потерпілий її тримав. Зазначається, що в апеляційному суді порушувалося питання про звільнення засудженої від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК України через закінчення строків давності, проте апеляційний суд відмовив у задоволенні цього клопотання, пославшись на те, що засуджена не визнає своєї вини.
		Судові рішення в частині виправдання ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 162 КК України в касаційній скарзі не оскаржуються.
		Позиції учасників судового провадження
		Прокурор частково підтримав касаційну скаргу засудженої, вважав, що у апеляційного суду були всі підстави звільнити ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України.
		Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило. 
		Мотиви Суду
		Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Положеннями ст. 438 КПК визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК України.
		Разом з тим, у касаційній скарзі засуджена фактично не погоджується з наданою судами першої та апеляційної інстанції оцінкою доказів і встановленими судами фактичними обставинами кримінального провадження, що, виходячи з наведених вище вимог, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
		У зв`язку із зазначеним, при перевірці касаційної скарги засудженої Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанції.
		Як вже зазначено у постанові суд першої інстанції визнав ОСОБА_6 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, призначив їй відповідне покарання, від якого в подальшому звільнив через закінчення строків давності.
		Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, обвинувачена подала апеляційну скаргу, в якій порушувала питання про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, вказувала, що вона умисно не спричиняла потерпілому тілесних ушкоджень, а також порушувала в апеляційній скарзі питання про звільнення її від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК та закриття кримінального провадження. 
		Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги обвинуваченої, які стосувалися невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та оцінки доказів, дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України. 
		В обґрунтування вказаного рішення суд апеляційної інстанції навів відповідні мотиви, з якими погоджується і суд касаційної інстанції.
		Разом з тим, колегія суддів вважає слушними доводи засудженої щодо безпідставного відхилення апеляційним судом її клопотання про звільнення її від кримінальної відповідальності у зв`язку з закінченням строків давності.
		Так, апеляційний суд, залишаючи без задоволення клопотання засудженої щодо звільнення її від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України, вказав, що таке звільнення неможливе, оскільки засуджена вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, не визнала. 
		Проте вказані висновки суду апеляційної інстанції не ґрунтуються на положеннях закону України про кримінальну відповідальність і є неправильним застосуванням ст. 49 КК України.
		У кримінальному провадженні № 729/1480/13-к Верховний Суд у постанові від 10квітня 2018 року зазначив, що для звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК України необхідна згода обвинуваченого на це, а за відсутності такої згоди суд вправі звільнити лише від покарання на підставі ч. 5 ст. 74 КК України.
		У кримінальному провадженні № 463/5277/16-к Верховний Суд у постанові від 20березня 2018 року наголосив, що ст. 49 КК України визначено матеріально-правові підстави та умови для звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності. При цьому застосування кримінально-правових норм здійснюється у межах кримінально-процесуальних відносин. Тобто застосування норм матеріального кримінального права можливе лише одночасно із застосуванням норм кримінального процесуального закону. Процесуальні аспекти звільнення від кримінальної відповідальності визначені у ст.ст. 285-289 КПК України. Зокрема, ч. 2 ст. 285 КПК України зобов`язує суд роз`яснити особі, яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій, право на таке звільнення. А на підставі ч. 4 ст. 286 КПК України, якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання. Відсутність же клопотання сторін про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, згідно з положеннями ч. 4 ст. 286 КПК України, позбавляє суд можливості самостійно ініціювати вирішення відповідного питання. 
		У даному кримінальному провадженні при розгляді апеляційної скарги ОСОБА_6 суд апеляційної інстанції не звернув уваги на той факт, що суд першої інстанції не роз`яснив обвинуваченій право на звільнення її від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК України на підставі ст. 49 КК України, у зв`язку з чим обвинувачена заявила свою вимогу про звільнення її від кримінальної відповідальності лише при апеляційному оскарженні. Разом із тим, така чітко сформульована вимога апеляційної скарги, а також окреме письмове клопотання про це однозначно вказували на наявність згоди обвинуваченої на таке звільнення до того, як обвинувальний вирок щодо неї набрав законної сили. 
		Більше того, твердження апеляційного суду про неможливість застосувати звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку зі спливом строків давності через те, що обвинувачена не визнала своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення також не ґрунтується на вимогах закону.
		Дотримання умов, передбачених частинами 1 - 3 ст. 49 КК України є безумовною й обов`язковою підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності. Вимоги цієї статті не передбачають обов`язкове визнання вини особою, котра подала клопотання про звільнення її від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України.
		Отже, на час розгляду апеляційним судом даного кримінального провадження існували як матеріальні, так і процесуальні підстави для звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України. Однак всупереч положенням ст. 49 КК України суд апеляційної інстанції не постановив такого рішення.
		Виходячи з наведеного, доводи касаційної скарги засудженої ОСОБА_6 в частині, що стосується її звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
		Таким чином, колегія суддів вбачає у кримінальному провадженні наявність правових підстав для звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.
		Виходячи з зазначеного та керуючись статтями 433, 434, 436-438, 440, 441, 442 КПК України, Верховний Суд,перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин вважає, що касаційна скарга  ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню.
		У зв`язку з тим, що ОСОБА_6 підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК України у зв`язку із спливом строків давності, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України, цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 слід залишити без розгляду. Залишення позову без розгляду не перешкоджає потерпілому звернутися з позовом до ОСОБА_6 в порядку цивільного судочинства.
		З цих підстав Верховний Суд постановив:
		Касаційну скаргу засудженої ОСОБА_6 задовольнити частково.
		Вирок Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 24 грудня 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 18 травня 2020 року відносно ОСОБА_6 скасувати в частині засудження за ч. 1 ст. 125 КК України. 
		Звільнити ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, у зв`язку зі спливом строків давності, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України. 
		В цій частині кримінальне провадження відносно ОСОБА_6 закрити.
		Цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 залишити без розгляду.
		В решті судові рішення залишити без зміни.
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
		Судді
		 
		ОСОБА_1  ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...