Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 164/973/18 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг; Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 19.11.2020.
Дата набрання законної сили: 11.11.2020
Номер судового провадження: 51-3379км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42018030000000116

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		11 листопада 2020року
		м. Київ
		Справа №164/973/18
		Провадження № 51-3379км20
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого ОСОБА_1 ,
		суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю 
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 .
		прокурора  ОСОБА_5 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Волинського апеляційного суду від 06 травня 2020 року в кримінальному провадженні №42018030000000116 по обвинуваченню
		ОСОБА_6 , громадянина України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт Торчин Луцького району Волинської області, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами 
		першої та апеляційної інстанцій обставини
		Згідно обвинувального акта, працівниками Маневицького ВП ГУНП у Волинській області 18.04.2018 року о 13 год. 30 хв. затриманий автомобіль марки «Volkswagen», д.н.з. « НОМЕР_1 », під керуванням ОСОБА_7 , який належить МПП «Спецсільхозмонтаж», та яким, на замовлення ОСОБА_6 , здійснювалось перевезення металобрухту без відповідних супроводжуючих документів. Того ж дня, вказаний автомобіль, відповідно до акту огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, затримано та поміщено на територію Маневицького ВП ГУНП у Волинській області.
		Відомості щодо факту порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом 19.04.2018 року слідчим Маневицького ВП ГУНП у Волинській області внесено до ЄРДР за №12018030160000144, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 213 КК України та розпочато досудове розслідування. У подальшому, того ж дня, проведено огляд автомобіля, під час якого у багажному відділенні виявлено значну кількість хаотично розміщеного металобрухту.
		У подальшому, ОСОБА_6 , діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїй дій, з метою повернення вищевказаного транспортного засобу з наявним у ньому металобрухтом, близько 11 год. 30 хв., перебуваючи у службовому кабінеті прокурора Маневицької місцевої прокуратури Волинської області ОСОБА_8 , що розташований у адміністративній будівлі Маневицької місцевої прокуратури за адресою: смт. Маневичі, вул. С. Наливайка, 2, запропонував останньому, який згідно примітки 2 до ст 368 КК України є службовою особою, яка займає відповідальне становище, а також є старшим групи прокурорів у вказаному кримінальному провадженні та наділений відповідними повноваженнями, неправомірну вигоду в сумі 150 доларів США, щоб ОСОБА_8 відмовив у погодженні клопотання слідчого про арешт майна та в силу своїх службових обов`язків вжив заходів для повернення автомобіля «Volkswagen», д.н.з. « НОМЕР_1 », та наявного у ньому металобрухту.
		Реалізовуючи свій злочинний намір ОСОБА_6 , діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, 20.04.2018 року, близько 14 год. 10 хв., перебуваючи у службовому кабінеті прокурора Маневицької місцевої прокуратури ОСОБА_8 , за адресою: смт. Маневичі, вул. С. Наливайка, 2, надав останньому неправомірну вигоду в сумі 4000 грн з метою, щоб ОСОБА_8 відмовив у погодженні клопотання слідчого про арешт майна та в силу своїх службових обов`язків вжив заходів для повернення автомобіля «Volkswagen», д.н.з. « НОМЕР_1 », та наявного у ньому металобрухту.
		Після цього, ОСОБА_6 було викрито працівниками прокуратури Волинської області та УЗЕ у Волинській області ДЗЕ НП України, предмет неправомірної вигоди виявлено та вилучено під час огляду місця події.
		Вказані дії обвинуваченого ОСОБА_6 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч. 3 ст. 369 КК України, як надання службовій особі, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди за вчинення службовою особою та в інтересах того, хто надає таку вигоду, будь-якої дії з використанням наданого їй службового становища. 
		Вироком Ківерцівського районного суду Волинської області від 26 грудня 2019 року ОСОБА_6 виправдано за недоведеністю вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України.
		Обґрунтовуючи своє рішення суд першої інстанції у вироку зазначив, що досудовим слідством не здобуто достатніх доказів, що вказують на наявність у діях ОСОБА_6 складу передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України кримінального правопорушення; фактично обвинувачення ґрунтується лише на показах свідків та протоколах відео-аудіоконтролю з записами розмов, що саме по собі не може бути достатнім і неспростовним доказом наявності складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України, навіть за умов допустимості здобутих в результаті проведення НСРД доказів. 
		Ухвалою Волинського апеляційного суду від 06 травня 2020 року зазначений вирок суду залишений без зміни.
		Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді першої інстанції, посилаючись при цьому на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
		Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно та без належних мотивів відхилив клопотання прокурора про проведення безпосереднього дослідження доказів, які підтверджують винуватість ОСОБА_6 , і які судом першої інстанції оцінені однобічно та упереджено; що суд апеляційної інстанції в ухвалі послався на докази, які оспорювалися стороною обвинувачення; судом також не перевірені та не спростовані належним чином доводи апеляційної скарги прокурора. Вказується, що судом апеляційної інстанції безпідставно не застосовано положення ч. 3 ст. 369 КК України при наявності обґрунтованих доказів сторони обвинувачення про вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення.
		У запереченнях на касаційну скаргу виправданий ОСОБА_6 вказує на законність ухвали апеляційного суду та на безпідставність доводів, наведених прокурором.
		Позиції учасників судового провадження
		Прокурор підтримав касаційну скаргу, вважав її обґрунтованою та просив її задовольнити
		Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило. 
		Мотиви Суду
		Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Положеннями ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК.
		За змістом норм ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, обґрунтованим  є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, а вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Ухвала апеляційного суду  це рішення суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку, тому, безумовно, повинна відповідати вимогам ст. 370 КПК України.
		В касаційній скарзі прокурор вказує на істотні порушення вимог кримінального закону, які на його думку, допустив суд апеляційної інстанції при постановленні ухвали відносно ОСОБА_6 .
		За нормами ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення судове рішення.
		Проте, перевіривши зазначені доводи, Верховний Суд дійшов висновку про їх необґрунтованість.
		Так, у касаційній скарзі прокурор зазначає про безпідставне відхилення апеляційним судом його клопотання про повторне дослідження доказів.
		Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, і може (але не зобов`язаний) дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
		Як убачається з матеріалів провадження та відповідного технічного запису судового процесу, за клопотанням сторони обвинувачення суд апеляційної інстанції прийняв рішення про відмову у повторному дослідженні доказів.
		Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що наявність підстав для зміни вироку або ухвалення апеляційним судом нового вироку не зобов`язує суд досліджувати всю сукупність доказів із дотриманням засади безпосередності, якщо він по-новому (інакше) не тлумачить доказів, оцінених у суді першої інстанції. У частині 2 ст. 23 КПК зазначено, що не можуть бути визнані доказами відомості, які містяться в показаннях, речах та документах, що не були предметом безпосереднього дослідження суду. Але у разі, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, апеляційний суд не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції (див. рішення у провадженнях № 51-1208км18, № 51-297км19, № 51-1139км18).
		Таким чином, апеляційний суд виходив із доказів, досліджених судом першої інстанції, у зв`язку з чим повторне дослідження вже встановлених обставин не було потрібно, а сторона обвинувачення під час апеляційного перегляду протилежного не довела, тому суд обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання останньої.
		Також є безпідставним твердження прокурора щодо помилковості висновку судів, як першої інстанції, так і апеляційного, про провокаційні дії з боку свідка ОСОБА_8 . Зазначений висновок підтверджується як показаннями ОСОБА_6 , так і протоколом про результати негласної слідчої (розшукової) дії, а саме контролю за вчиненням злочину. 
		У вказаному протоколі відображено розмову між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 під час передачі коштів. Зміст вказаної розмови, зокрема фрази «Хммм! І що ти придлагаєш?», «Ну так, як договорювались, без питань», «Бо я, розумієш, он бач он вже підготував, там тільки дещо поміняти вже типу на арешт, і я маю це клопотання вже в суд направити, щоб арештувати це майно!», свідчить про спонукання виправданого з боку ОСОБА_8 на передачу йому коштів. Будь-яких даних про те, що відображена в протоколі розмова не відповідає дійсності, прокурором не наведено, більше того, прокурором взагалі не порушується питання щодо законності й достовірності цього протоколу та його змісту.
		Твердження прокурора про безпідставне визнання судом першої інстанції недопустимим доказом флеш-накопичувачів micro-SD з відеозаписом проведення негласної слідчої (розшукової) дії хоча і є обґрунтованими та заслуговують на увагу, однак визнання їх недопустимими не вплинуло на законність та обґрунтованість вироку.
		Суд першої інстанції, обґрунтовуючи своє рішення, хоча і визнав недопустимим доказом відеозапис, проте послався, зокрема, на протокол вказаної дії, який міститься в матеріалах справи і в якому в письмовому виді відображено зміст вказаних флеш-накопичувачів, у тому числі і розмова між виправданим та свідком. При цьому, як вже зазначалося вище, прокурором не оскаржувалися результати негласної дії, які закріплені у вказаному протоколі.
		Виходячи з наведеного, Верховний Суд дійшов висновку, що під час перегляду вироку місцевого суду за апеляційною скаргою сторони обвинувачення, апеляційний суд, врахувавши встановлені судом першої інстанції фактичні обставини кримінального провадження і докази, досліджені й перевірені ним під час судового розгляду, дійшов умотивованого висновку про безпідставність апеляційної скарги прокурора, недоведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення та правильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність.
		Ухвала апеляційного суду за своїм змістом відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
		Отже судом апеляційної інстанцій не допущено істотних порушень кримінального процесуального закону і правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, судовий розгляд проведено повно та об`єктивно, даних, які би свідчили, що апеляційний суд допустив такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, або неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, не виявлено. Тому з огляду на вищевказане відсутні обґрунтовані підстави для задоволення вимог, викладених у касаційній скарзі.
		Виходячи з зазначеного та керуючись статтями 433, 436-438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.
		З цих підстав Верховний Суд постановив:
		Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу Волинського апеляційного суду від 06 травня 2020 року відносно ОСОБА_6  без зміни.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
		Судді
		 
		ОСОБА_1  ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...