Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/31342/20-к : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Провадження за скаргами на дії та рішення правоохоронних органів, на дії чи бездіяльність слідчого, прокурора та інших осіб під час досудового розслідування; бездіяльність слідчого, прокурора.
Надіслано для оприлюднення: 18.11.2020. Зареєстровано: 19.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 20.11.2020.

Номер судового провадження: 1-кс-30061/20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 62019000000001916

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		      
		 
		печерський районний суд міста києва
		 
		Справа № 757/31342/20-к 
		 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		02 листопада 2020 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на бездіяльність слідчого першого відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених працівниками правоохоронних органів та суддями, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_6 та прокурора першого відділу процесуального керівництва Другого управління організації і процесуального керівництва у кримінальних провадженнях органів Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 , яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна у кримінальному провадженні № 62019000000001916 від 11.12.2019, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		До Печерського районного суду м. Києва надійшла скарга адвоката ОСОБА_3 , в інтересах володільців вилученого майна ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на бездіяльність слідчого першого відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених працівниками правоохоронних органів та суддями, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_6 та прокурора першого відділу процесуального керівництва Другого управління організації і процесуального керівництва у кримінальних провадженнях органів Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 , яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна, що вилучено під час проведення обшуку 12.05.2020 в приміщенні службових кабінетів Головного управління Національної поліції в м. Києві, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 15.
		В обґрунтування доводів та вимог скарги адвокатом зазначено, що слідчим суддею Шевченківського районного суду м. Києва від 23.04.2020 у справі № 761/11273/20 надано дозвіл слідчому на проведення обшуку ряду нежитлових службових приміщень за адресою: м. Київ,
		вул. Володимирська, 15, проте в частині вилучення комп`ютерної техніки, USB-флеш-накопичувачів, оптичних дисків, мобільних телефонів з сім-картками, інших носіїв інформації в електронному вигляді тощо, було відмовлено.
		Незважаючи на відсутність дозволу слідчого судді у ході обшуку вилучено мобільні телефони з сім-картками третіх осіб, зокрема ОСОБА_4 та ОСОБА_5 стосовно яких слідчий та прокурор звернулися до слідчого судді з клопотанням про арешт майна. За результатами розгляду клопотання рішенням слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 26.05.2020 у справі
		№ 757/20026/20-к клопотання слідчого задоволено часткового та накладено арешт на службову та фінансово-господарську документацію, а також на інформацію, скопійовану на жорсткий диск зі службового комп`ютеру, в решті вимог клопотання, у тому числі щодо накладення арешту на мобільні телефони ОСОБА_4 (марки «MEIZU» з сім-картками) і ОСОБА_5 («Samsung DUOS» з 
		сім-картками) відмовлено.
		У подальшому слідчий та прокурор звернулися до слідчого судді із клопотанням про тимчасовий доступ до указаних мобільних телефонів ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , за результатами розгляду якого слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва у справі
		№ 757/22374/20-к 08.07.2020 прийнято рішення про відмову у задоволенні цього клопотання.
		Крім того, власниками майна двічі 27.05.2020 та 09.07.2020 до слідчого ДБР подано заяви і клопотання про повернення тимчасово вилученого майна, які залишились без виконання.
		Заявник адвокат ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, однак подав до суду заяву про розгляд скарги за його відсутності, свою скаргу підтримав в повному обсязі та просив її задовольнити. 
		Слідчий та прокурор у содове засідання не з`явилися, про розгляд скарги повідомлявся належним чином, заяви, клопотання або письмові заперечення подані не були, про причини неявки до суду не повідомлено.
		Статтею 22 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
		У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.
		Зважаючи на ці положення закону та враховуючи принцип диспозитивності, суд визнав можливим прийняти рішення по суті скарги у відсутність не з`явившихся осіб, на підставі наданих доказів.
		Вивчивши скаргу та дослідивши письмові докази, слідчий суддя приходить до наступного.
		За своїм змістом подана скарга направлена на повернення вилученого майна у ході проведеного обшуку, через призму оскарження бездіяльності слідчого/прокурора.
		Судовим розглядом встановлено, що Державним бюро розслідування здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні від 11.12.2019 № 62019000000001916 за ч. 2 ст. 364
		КК України.
		У межах вказаного кримінального провадження 12.05.2020 проведено обшук в приміщенні службових кабінетів Головного управління Національної поліції в м. Києві, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 15.
		Відповідно до ч. 1 ст. 234 КПК України, обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.
		Частиною 2 ст. 168 КПК України визначено, що тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.
		Відповідно до ч. 1 ст. 167 КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.
		Згідно зі ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржено неповернення тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.
		Відповідно до ст. 236 КПК України, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукування в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
		Статтею 169 КПК України передбачено, що тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; у випадках, передбачених ч. 5 ст. 171, ч. 6 ст. 173 цього Кодексу; у разі скасування арешту.
		Статтею 170 КПК України передбачено, що не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
		Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
		Згідно із ч. 1 ст. 100 КПК України, речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених ст. ст. 160-166, 170-174 цього Кодексу.
		Обов`язковою обставиною, яка вказує на відповідність вилученого майна критеріям, визначеним ч. 2 ст. 167 КПК України, є наявність достатніх доказів, що вказують на вчинення злочину. Обов`язок доведення існування зазначеної умови КПК України покладає на слідчого та/або прокурора, а обов`язок перевірки цих обставин - на слідчого суддю при розгляді відповідного клопотання чи скарги.
		У разі відсутності підстав вважати вилучене майно таким, що містить інформацію про факти підготовки, координування спланованих дій та вчинення кримінальних правопорушень, тобто, що є предметом кваліфікації у кримінальному провадженні - вони мають бути повернуті власнику.
		Майнові права захищаються в Україні, як Конституцією, так і іншими нормативно-правовими актами, зокрема частиною 1 і 5 статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути позбавлений права власності. Право власності є непорушним. Дана стаття Конституції України визначає, що конфіскація майна може бути заснована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
		Разом з цим, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.
		Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
		Разом з тим, слідчий суддя при вирішенні даної скарги, враховує, приписи статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Така позиція також узгоджується із частиною 5 статті 9 КПК України, відповідно до якої кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
		Так, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» () [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).
		ЄСПЛ наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v.Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).
		Так, у своєму рішенні від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (Заява №19336/04) ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).
		Так, судовим розглядом встановлено, що на вилучені у ОСОБА_4 та ОСОБА_5 речі, під час проведення обшуку 12.05.2020 ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду дозвіл не надавався. Ухвалою від 26.05.2020 слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 26.05.2020 у накладенні арешту на вищевказане майно відмовлено.
		Відповідно до ч. 3 ст. 173 КПК України відмова у задоволенні або часткове задоволення клопотання про арешт майна тягне за собою негайне повернення особі відповідно всього або частини тимчасово вилученого майна.
		Крім того, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 08.07.2020 прийнято рішення про відмову у задоволенні клопотання слідчого, погодженого з прокурором про тимчасовий доступ до указаних речей (мобільних телефонів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ).
		Між тим, статтею 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч. 3 ст. 28 КПК України, однак він має бути об`єктивно необхідним для прийняття процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.
		Так, за встановлених обставин вбачається, що втручання органу досудового розслідування у право власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 носить не короткостроковий характер, не зважаючи на наявність трьох рішень слідчих суддів у вказаній справі, якими відмовлено у вилученні, накладенні арешту та наданні тимчасового доступу до майна останніх, а тому неповернення цих речей у супереч рішенням суду є протиправною бездіяльністю.
		Станом на час розгляду скарги слідчому судді не надано докладних відомостей та документів, в яких наводилися б підстави для подальшого утримання майна ОСОБА_4 і ОСОБА_5 та його необхідність, як такого, що має значення для подальшого досудового розслідування, оскільки доказів, які б могли свідчити, що вилучене майно є таким, що містить інформацію про факти підготовки, координування спланованих дій та вчинення кримінальних правопорушень, тобто, що є предметом кваліфікації у кримінальному провадженні № 62019000000001916 від 11.12.2019.
		Так, при винесенні даного рішення слідчий суддя приймає до уваги, що обов`язок доведення існування, тієї обставини, яка вказує на відповідність вилученого майна критеріям, визначеним ч. 2 ст. 167 КПК України, закон покладає на слідчого та/або прокурора, а обов`язок перевірки цих обставин - на слідчого суддю при розгляді відповідного клопотання чи скарги, а також враховуючи ту обставину, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом та принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом, слідчий суддя приходить до висновку про відсутність в матеріалах судового провадження за скаргою адвоката ОСОБА_3 даних, які б виправдовували подальше втручання держави у право на мирне володіння ОСОБА_4 та ОСОБА_5 належним їм майном.
		За вказаних обставин вилучене майно не відповідає критеріям, визначеним ч. 2 ст. 167 КПК України, а позиція органу досудового розслідування щодо неповернення майна його законному володільцю, в порушення вимог ч. 3 ст. 173 КПК України є безпідставною, що як наслідок свідчить про бездіяльність слідчого та прокурора, яка полягає у неповерненні вилученого під час проведення обшуку 12.05.2020 за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 15, майна, в арешті якого відмовлено, яку необхідно усунути шляхом зобов`язання слідчого чи прокурора повернути вилучене майно власнику, відповідно до п. 4 ст. 169, ч. 3 ст. 173 КПК України.
		Керуючись ст. ст. 100, 169-170, 173, 303, 305, 306, 307, 309 КПК України, слідчий суддя, - 
		 
		УХВАЛИВ:
		Скаргу - задовольнити.
		Зобов`язати слідчого першого відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених працівниками правоохоронних органів та суддями, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_6 або іншу уповноважену особу у кримінальному провадженні № 62019000000001916 від 11.12.2019 повернути ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , або їхньому представнику вилучене під час обшуку 12.05.2020 майно, а саме: належний ОСОБА_4 мобільний телефон марки «MEIZU» із сім-картками, належний ОСОБА_5 мобільний телефон марки «Samsung DUOS» із сім-картками.
		Ухвала слідчого судді не може бути оскаржена і набирає законної сили з моменту її оголошення.
		 
		 
		 
		 
		 
		Слідчий суддя ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...