Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/7596/20 : Господарські справи (до 01.01.2019); Корпоративних відносин; оскарження рішень загальних зборів учасників товариств, органів управління.
Надіслано для оприлюднення: 19.11.2020. Зареєстровано: 20.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 20.11.2020.
Дата набрання законної сили: 16.11.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		16 листопада 2020 року 
		м. Київ
		 
		Справа №  910/7596/20 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:        Баранця О. М. - головуючого, Мамалуя О. О., Студенця В. І., 
		 
		розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Квазар»
		на ухвалу Господарського суду міста Києва
		у складі судді Паламара П. І.
		від 08.07.2020
		та постанову Північного апеляційного господарського суду
		у складі колегії суддів: Шаптали Є. Ю., Дикунської С. Я., Яковлєва М. Л.
		від 02.09.2020
		 
		за заявою Акціонерного товариства «Сбербанк»
		про вжиття заходів до забезпечення позову
		 
		у справі № 910/7596/20
		за позовом Акціонерного товариства «Сбербанк»
		до 1) Державного реєстратора Комунального підприємства «Центр правової допомоги та реєстрації» м. Київ Мельника Дмитра Сергійовича, 2) Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського Валентина Сергійовича, 3) Приватного акціонерного товариства «Кріпта», 4) Державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» м. Київ Чуйко Ганни Георгіївни, 5) Державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) м. Київ Микитенко Олени Віталіївни, 6) Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чайки Ірини Григорівни, 7) Приватного акціонерного товариства «Квазар», 8) Товариства з обмеженою відповідальністю «Кампанила», 9) Товариства з обмеженою відповідальністю «Купе СВ», 10) Благодійної організації «Благодійний фонд «Енергія Альтернативи»
		про визнання рішення загальних зборів недійсним, протиправними та скасування рішень державного реєстратора, договорів недійсними, припинення права власності
		 
		ВСТАНОВИВ:
		1. Короткий зміст позовних вимог і вимог заяви про забезпечення позову.
		У червні 2020 року Акціонерне товариство «Сбербанк» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного реєстратора Комунального підприємства «Центр правової допомоги та реєстрації» м. Київ Мельника Дмитра Сергійовича, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського Валентина Сергійовича, Приватного акціонерного товариства «Кріпта», Державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» м. Київ Чуйко Ганни Георгіївни, Державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) м. Київ Микитенко Олени Віталіївни, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чайки Ірини Григорівни, Приватного акціонерного товариства «Квазар», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кампанила», Товариства з обмеженою відповідальністю «Купе СВ», Благодійної організації «Благодійний фонд «Енергія Альтернативи» про:
		- визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів Приватного акціонерного товариства «Квазар», оформлених протоколом позачергових загальних зборів акціонерів від 29.01.2018, в частині зменшення розміру статутного капіталу та передачі частини майна за розподільчим балансом до статутного капіталу Приватного акціонерного товариства «Кріпта»;
		- визнання недійсним правочину щодо переходу до Приватного акціонерного товариства «Кріпта» права власності на об`єкти нерухомого майна Приватного акціонерного товариства «Квазар», оформленого розподільчим балансом від 29.01.2018, що є додатком № 1 до протоколу позачергових загальних зборів акціонерів Приватного акціонерного товариства «Квазар» від 29.01.2018, а також припинення права власності Приватного акціонерного товариства «Кріпта» на об`єкти нерухомого майна за наведеним у позовній заяві переліком;
		- визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування внесених на підставі цих рішень державного реєстратора записів про право власності Приватного акціонерного товариства «Кріпта» на майно;
		- визнання недійсними договорів іпотеки, а саме: 
		від 27.02.2019, укладеного між Приватним акціонерним товариством «Кріпта» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кампаніла», 
		від 27.02.2019, укладеного між Приватним акціонерним товариством «Кріпта» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Купе СВ», 
		від 10.01.2020, укладеного між Приватним акціонерним товариством «Кріпта» та Благодійною організацією «Благодійний Фонд Енергія Альтернативи».
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач-7, який є боржником позивача за кредитним договором від 29.04.2010 та за судовим рішенням у справі            № 910/15888/17 про стягнення заборгованості за цим кредитним договором, що набрало законної сили та знаходиться на виконанні в органі державної виконавчої служби, вчинив дії, направлені на виведення власних майнових активів, зокрема прийняв на позачергових загальних зборах акціонерів спірні рішення про реорганізацію Приватного акціонерного товариства «Квазар» шляхом виділу, затвердження розподільчого балансу, на підставі цих рішень вчинив реєстраційні дії, передав частину свого майна за розподільчим балансом новоствореній юридичній особі: відповідачу-3, який є пов`язаною з відповідачем-7 особою, і ці дії підпадають під ознаки фіктивних правочинів. За твердженням позивача спірні у справі рішення, правочини та реєстраційній дії порушують права та інтереси позивача як кредитора відповідача-7 на задоволення його вимог щодо стягнення з відповідача-7 як боржника заборгованості.
		У червні 2020 року разом із зазначеним позовом Акціонерне товариство «Сбербанк» в порядку статей 136-139 Господарського процесуального кодексу України подало до Господарського суду міста Києва заяву про вжиття заходів забезпечення позову, в якій просив: 
		1) накласти арешт на об`єкти нерухомого майна, які були передані Приватним акціонерним товариством «Квазар» за розподільчим балансом (серія та номер: б/н, виданий: 29.01.2018), що є додатком № 1 до Протоколу позачергових зборів акціонерів Приватного акціонерного товариства «Квазар» б/н від 29.01.2018, до статутного капіталу Приватного акціонерного товариства «Кріпта», а саме: на об`єкти нерухомого майна, зазначені позивачем у заяві про вжиття заходів забезпечення позову. 
		2) заборонити органам та суб`єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вчиняти дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо об`єктів нерухомого майна, зазначених позивачем у заяві про вжиття заходів забезпечення позову. 
		В обґрунтування заяви про вжиття заходів забезпечення позову позивач посилається на наявність підтверджених доказами фактичних обставин, які вимагають застосування заходів забезпечення позову. Зокрема заявник посилається на недобросовісну поведінку відповідача-7, який вчинив активні дії щодо відчуження власного майна на користь відповідача-3, направлені на ухилення від відповідальності перед позивачем по невиконаному кредитному зобов`язанню. З огляду на ці обставини, на думку позивача, існують обґрунтовані припущення щодо подальшого відчуження спірних активів відповідачем-3 третім особам, що зробить неможливим виконання рішення суду по цій справі у разі задоволення позову. За твердженням заявника заявлені ним заходи до забезпечення позову не порушують прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб, є розумними, адекватними та обґрунтованими, підтверджуються належними та допустимими доказами, є співмірними з правами (інтересами), про захист яких він заявив, ці заходи спрямовані на ефективний захист позивача шляхом фактичного виконання судового рішення.
		2. Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та оскаржуваної постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.
		Господарський суд міста Києва ухвалою від 08.07.2020 у справі № 910/7596/20, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2020, задовольнив заяву Акціонерного товариства «Сбербанк» про забезпечення позову. Наклав арешт на об`єкти нерухомого майна, які належать на праві власності Приватному акціонерному товариству «Кріпта» на підставі розподільчого балансу (серія та номер: б/н, виданий: 29.01.2018), що є додатком № 1 до протоколу позачергових зборів акціонерів Приватного акціонерного товариства «Квазар» б/н від 29.01.2018, а саме: на об`єкти нерухомого майна, зазначені позивачем у заяві про вжиття заходів забезпечення позову. Заборонив органам та суб`єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вчиняти дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо об`єктів, зазначених позивачем у заяві про вжиття заходів забезпечення позову. Визначив стягувачем за ухвалою суду - Акціонерне товариство «Сбербанк», боржниками - Приватне акціонерне товариство «Квазар», Приватне акціонерне товариство «Кріпта», органи та суб`єкти, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
		Суди попередніх інстанцій виходили з того, що наведені позивачем у заяві про вжиття заходів забезпечення позову обставини свідчать про можливість подальшого відчуження спірного майна та накладення на нього додаткових обтяжень до вирішення судом спору у цій справі, а зібрані у справі докази в їх сукупності свідчать про необхідність вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на вказане нерухоме майно та заборони вчиняти дії, пов`язані з державною реєстрацією прав на це майно.
		3. Короткий зміст вимог касаційної скарги.
		У касаційній скарзі відповідач-7 - Приватне акціонерне товариство «Квазар» просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.07.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2020, у задоволення заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову відмовити повністю. 
		4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.
		В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник послався на абзац 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема статей 86, 136, 137, 236 Господарського процесуального кодексу України. 
		Зокрема за твердженням скаржника суди попередніх інстанцій 
		- дійшли помилкового висновку про те, що Приватне акціонерне товариство «Квазар» за кредитним договором № 05-В/10/47/КЛ від 29.04.2010 має заборгованість перед позивачем у розмірі понад 307   029   450,46 грн, порушили вимоги статей 86 та 236 Господарського процесуального кодексу України щодо оцінки доказів, законності та обґрунтованості судових рішень, оскільки не повністю дослідили обставини, на які відповідач-7 послався як на підставу своїх заперечень та не оцінили докази, подані відповідачем-7 на їх підтвердження, зокрема не перевірили правильність цієї суми заборгованості, зазначеної позивачем у позовній заяві, не взяли до уваги судові рішення у справах №   910/15888/17 (про стягнення заборгованості за зазначеним кредитним договором) та № 910/1802/19 (про визнання зобов`язання за зазначеним кредитним договором припиненим частково у зв`язку з виконанням) та обставини, встановлені судами у цих справах, зокрема обставини щодо обсягу виконання зобов`язань за кредитним договором, залишку заборгованості та забезпечення зобов`язань за кредитним договором заставою, що повністю покриває розмір заборгованості, не врахували, що сама заборгованість не є предметом спору у цій справі;
		- порушили статтю 137 Господарського процесуального кодексу України в частині вимог щодо адекватності та співмірності заявлених до застосування заходів забезпечення позову заявленим позовним вимогам, не врахували правові висновки Верховного Суду щодо застосування цієї норми процесуального права, викладені у постановах Касаційного господарського суду від 16.10.2019 у справі № 911/1530/19 та від 25.05.2018 у справі № 916/2786/17, відповідно до яких такий захід забезпечення позову як арешт майна або грошових коштів може застосовуватися до позовних вимог з майновою вимогою у спорі про визнання права на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів, не врахували, що позовні вимоги у цій справі є вимогами немайнового характеру, а задоволення заявленої позивачем заяви про вжиття заходів забезпечення позову не спрямоване на забезпечення позову у цій справі, а спрямоване на забезпечення виконання судового рішення у спорі між позивачем та Приватним акціонерним товариством «Квазар» щодо стягнення кредитної заборгованості, що виходить за межі предмета спору у цій справі;
		- порушили частину 2 статті 137 Господарського процесуального кодексу України, не врахували висновок Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду щодо застосування цієї норми до позовних вимог немайнового характеру, викладений у постанові від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, відповідно до якого при вирішенні питання щодо наявності підстав для забезпечення позову з вимогами немайнового характеру має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Однак суди не дослідили зазначену підставу, залишили поза увагою, що позивач ніколи не був та не є акціонером Приватного акціонерного товариства «Квазар», у нього відсутні порушені права, з огляду на що вжиття заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно, передане Приватному акціонерному товариству «Кріпта» за розподільчим балансом жодним чином не зможе та не змогло забезпечити виконання рішення суду чи ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
		Крім того скаржник зазначає про те що суд апеляційної інстанції не врахував доводи відповідача-7, не надав їм оцінку та не навів обґрунтованих мотивів їх відхилення, а також при вирішення питання про забезпечення позову зробив висновки, які стосуються суті позовних вимог, що суперечить нормам процесуального права та не відповідає усталеній судовій практиці.
		5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
		Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані ухвалу місцевого та постанову апеляційного господарських судів - без змін. При цьому позивач посилається на те, що суди попередніх інстанцій всебічно і повно дослідили обставини справи щодо заборгованості відповідача-7 за кредитним договором та правильно не прийняли до уваги доводи скаржника щодо повного забезпечення зобов`язань за кредитним договором заставним майном. За твердженням позивача доводи скаржника про відсутність у нього заборгованості за кредитним договором, яка покривається за рахунок вартості майна, що забезпечує виконання зобов`язань, є безпідставними, оскільки крім суми основного боргу у відповідача існує заборгованості по процентам за користування кредитом та пені за прострочення повернення кредиту та сплати процентів, за рахунок прийнятого у власність нерухомого майна банк здійснив погашення лише частини заборгованості за основним боргом, скаржник не надав доказів в підтвердження актуальної вартості заставного майна, а відповідно до частини 1 статті 572 Цивільного кодексу України банк не зобов`язаний погашати свої вимоги виключно за рахунок заставного майна, а лише має на це переважне право перед іншими кредиторами. 
		Також позивач у спростування доводів скаржника про немайновий характер позовних вимог у цій справі посилається на те, що ним поряд з вимогами немайнового характеру заявлена майнова вимога про припинення права власності за майно, з огляду на що, за твердженням позивача, доводи скаржника про неможливість застосування у цій справі такого заходу забезпечення позову як арешт не заслуговують на увагу.
		Крім того позивач зазначає про те, що посилання скаржника на необґрунтованість позовних вимог та неефективність обраного позивачем способу захисту є предметом дослідження під час розгляду спору по суті та не вирішується під час розгляду заяви про вжиття заходів забезпечення позову.
		Інші учасники справи відзивів на касаційну скаргу не надали.
		Позиція Верховного Суду.
		6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанцій.
		Здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені у ній доводи та заперечення інших учасників справи, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, Касаційний господарський суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
		Перелік судових рішень, що можуть бути оскаржені в касаційному порядку, наведений у частині 1 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якої учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема: 
		1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті; 
		2) ухвали суду першої інстанції, зазначені, зокрема у пункті 3 частини 1 статті 255 Господарського процесуального кодексу України (щодо забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову), після їх перегляду в апеляційному порядку;
		3) ухвали суду апеляційної інстанції, зокрема, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення.
		Пункт 2 частини 1 статті 287 Господарського процесуального кодексу України звужує перелік об`єктів касаційного оскарження порівняно з переліком об`єктів оскарження апеляційного. Тому не всі ухвали суду першої інстанції, які можна оскаржити окремо від рішення суду в апеляційному порядку, можна оскаржити окремо від рішення суду і в касаційному порядку. 
		Отже пункт 1 частини 1 статті 287 Господарського процесуального кодексу України поширюється не на всі постанови апеляційного суду, прийняті за наслідками перегляду ухвал суду першої інстанції, що підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, але не можуть бути оскаржені в касаційному порядку.
		У частині 1 статті 255 Господарського процесуального кодексу України серед об`єктів апеляційного оскарження виокремлені ухвали про забезпечення позову (пункт 3) і про відмову у забезпеченні позову (пункт 4). Тобто, за змістом зазначеної норми ухвалою щодо забезпечення позову є ухвала про таке забезпечення, а ухвалою щодо відмови у забезпеченні позову - ухвала про відмову у такому забезпеченні. Аналогічно згідно з пунктом 3 частини 1 статті 287 Господарського процесуального кодексу України у касаційному порядку можливо оскаржити, зокрема, ухвалу суду апеляційної інстанції щодо забезпечення позову, тобто про таке забезпечення, і неможливо оскаржити ухвалу суду апеляційної інстанції щодо відмови у забезпеченні позову, тобто про таку відмову. 
		Іншими словами, у касаційному порядку можна оскаржити ухвалу суду апеляційної інстанції, яка передбачає вжиття заходів забезпечення позову. Тоді як ухвала, згідно з якою апеляційний суд відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову, касаційному оскарженню не підлягає. 
		Отже оскільки на ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову після її перегляду в апеляційному порядку за змістом пункту 2 частини 1 статті 287 Господарського процесуального кодексу України можна подати касаційну скаргу, то і на прийняту за результатами перегляду вказаної ухвали постанову суду апеляційної інстанції, який таку ухвалу залишив без змін, теж можна оскаржити до суду касаційної інстанції. 
		Як вбачається місцевий господарський суд у цій справі ухвалою від 08.07.2020 задовольнив заяву Акціонерного товариства «Сбербанк» про забезпечення позову та вжив заявлені заявником заходи забезпечення позову. Північний апеляційний господарський суд постановою від 02.09.2020 залишив без змін ухвалу місцевого господарського суду. 
		Отже з огляду на вимоги пункту 2 частини 1 статті 287 Господарського процесуального кодексу України постанова апеляційного господарського суду про залишення без змін ухвали місцевого господарського суду про вжиття заходів забезпечення позову може бути предметом касаційного оскарження.
		Згідно зі статтею 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
		Відповідно до пунктів 1, 2 та 4 частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема,
		- накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;
		- забороною відповідачу вчиняти певні дії; 
		- забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.
		Отже забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. 
		Положення зазначеної норми пов`язують вирішення питання про забезпечення позову з обґрунтуванням необхідності такого забезпечення у контексті положень статті 73 Господарського процесуального кодексу України, яке (забезпечення) застосовується як гарантія задоволення вимог позивача. 
		При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов:
		- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
		- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
		- наявності зв`язку між заявленим заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; 
		- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів;
		- запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
		При цьому достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. 
		Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
		Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших учасників (акціонерів) юридичної особи. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.
		Однак, задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову та вживаючи відповідні заходи забезпечення позову, суди попередніх інстанцій обмежилися лише наданням оцінки обґрунтованості заявлених заходів забезпечення позову та не дослідили інших умов, необхідних для вжиття відповідних заходів забезпечення позову. Зокрема суди не дослідили обставин щодо наявності зв`язку між заявленими позивачем заходами забезпечення позову (накладенням арешту на майно та забороною органам і суб`єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, вчиняти дії) і предметом спору, тобто, не з`ясували, чи відповідають обрані позивачем заходи забезпечення позову вимогам, на забезпечення яких вони вживаються, залишили поза увагою обставини доцільності вжиття одночасно обох заявлених позивачем заходів забезпечення позову. 
		Суди не надали належної оцінки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, не з`ясували чи будуть мати вплив заявлені позивачем заходи забезпечення позову (у разі їх вжиття судом) на права та охоронювані інтереси інших учасників справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу, якщо будуть, то який саме та в якому обсязі, не дослідили співмірності заявлених заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, тобто не оцінили обставини щодо негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів.
		Крім того не дослідивши обставин співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, суди залишили поза увагою і висновки Верховного Суду щодо застосування пункту 1 частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 15.01.2019 у справі № 915/870/18, від 05.09.2019 у справі № 911/527/19, від 16.10.2019 у справі              № 911/1530/19, від 25.09.2020 у справі № 925/77/20, на які обґрунтовано послався відповідач-7 у касаційній скарзі.
		Відповідно до цих висновків Верховного Суду під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів. При цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору.
		З огляду на викладене суди не надали належну оцінку характеру заявлених позовних вимог у цій справі, та характеру спору, що виник між сторонами у справі, не дослідили, що саме є предметом позову, не з`ясували чи належить майно, на яке позивач просить накласти арешт, до предмета спору.
		Вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з вимог статей 13, 15, 74 Господарського процесуального кодексу України (змагальність сторін та пропорційність у господарському судочинстві, обов`язок доказування і подання доказів), господарський суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді арешту або заборони третім особам вчиняти певні дії щодо предмета спору тощо) права відповідача або вказаних осіб, а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та чи спроможний позивач захистити їх в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом.
		Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у пункті 15 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 915/870/18 та у пункті 7.2. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.10.2019 у справі № 910/1986/19.
		Однак суди попередніх інстанцій не врахували зазначені висновки, оскаржувані ухвала місцевого та постанова апеляційного господарських судів не містять мотивованої оцінки доводів та заперечень відповідачів щодо вимог заяви про забезпечення позову, суди не навели мотивів відхилення доводів чи заперечень відповідачів, тобто не надали оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідачів) щодо відсутності підстав та/або необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, про що правильно зазначив відповідач-7 у касаційній скарзі. 
		За змістом частини другої статті визначених статтею 136 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову можуть вживатися лише за умов, визначених цієї нормою, а саме: якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити:
		- виконання рішення суду;
		або
		- ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
		Отже у разі, якщо поданий позов (або позов, який особа має намір пред`явити), який особа просить забезпечити, має (буде мати) вимоги немайнового характеру, то у цьому випадку така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, не застосовується та не досліджується, оскільки судове рішення у разі задоволення вимог немайнового характеру не вимагатиме їх примусового виконання. У такому разі має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
		При цьому у немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
		Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18.
		Предметом позову у цій справі є позовні вимоги про:
		- визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів Приватного акціонерного товариства «Квазар», оформлених протоколом позачергових загальних зборів акціонерів від 29.01.2018, в частині зменшення розміру статутного капіталу та передачі частини майна за розподільчим балансом до статутного капіталу Приватного акціонерного товариства «Кріпта»;
		- визнання недійсним правочину щодо переходу до Приватного акціонерного товариства «Кріпта» права власності на об`єкти нерухомого майна Приватного акціонерного товариства «Квазар», оформленого розподільчим балансом від 29.01.2018, що є додатком № 1 до протоколу позачергових загальних зборів акціонерів Приватного акціонерного товариства «Квазар» від 29.01.2018, а також припинення права власності Приватного акціонерного товариства «Кріпта» на об`єкти нерухомого майна за наведеним у позовній заяві переліком;
		- визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування внесених на підставі цих рішень державного реєстратора записів про право власності Приватного акціонерного товариства «Кріпта» на майно;
		- визнання недійсними договорів іпотеки.
		Однак, як уже зазначалося, суди попередніх інстанцій не дослідили, що саме є предметом позову та не з`ясували характер заявлених позовних вимог у цій справі (майновий та/або немайновий).
		Відповідно до частин 1 - 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
		Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Однак суди попередніх інстанцій при розгляді заяви позивача про забезпечення позову залишили поза увагою характер заявлених позовних вимог, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування частини 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України, викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, у зв`язку з чим не з`ясували з достовірністю, яка підстава чи які підстави забезпечення позову відповідно до частини 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України були визначені позивачем, яку підставу/підстави вжиття заходів забезпечення позову слід застосувати та досліджувати у цій справі з огляду на характер заявлених позовних вимог, не з`ясували чи є ця підстава (ці підстави) обґрунтованими та доведеними. Оскаржувані судові рішення не містять обґрунтування наслідків невжиття заходів забезпечення позову як підстав для забезпечення позову.
		Зокрема суди не з`ясували на підставі доводів та заперечень сторін у справі, за захистом яких саме прав позивач звернувся з позовом у цій справі до суду, не дослідили та не встановили з достовірністю чи може невжиття заявлених позивачем заходів забезпечення позову істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та якщо може, то яким чином.
		З огляду на викладене Верховний Суд погоджується із доводами, наведеними відповідачем-7 у касаційній скарзі про те, що суди попередніх інстанцій при постановленні та ухваленні оскаржуваних ухвали та постанови порушили норми процесуального права, зокрема статей 136, 136 Господарського процесуального кодексу України, не встановили фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення питання щодо наявності або відсутності підстав для застосування заявлених позивачем заходів забезпечення позову.
		Разом з цим Верховний Суд не бере до уваги доводи відповідача-7 у касаційній скарзі про те, що обраний позивачем спосіб захисту порушених прав є неефективним та відповідно не може бути забезпеченим, оскільки дослідження обставин щодо ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права стосується розгляду позову по суті та не входить до предмету дослідження при розгляді судом заяви про забезпечення позову, про що правильно зазначив позивач у відзиві на касаційну скаргу. Крім того ці доводи скаржника зводяться до встановлення обставин справи, оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції.
		8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
		Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
		За змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
		З огляду на те, що заявлена позивачем у касаційній скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена абзацом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є обґрунтованою, суди попередніх інстанцій не урахували зазначені вище висновки Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права, порушили при розгляді заяви позивача про застосування заходів забезпечення позову статті 136, 136 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд вважає за необхідне застосувати повноваження, передбачені частиною третьою статті 310 Господарського процесуального кодексу України, а саме: скасувати оскаржувані ухвалу місцевого та постанову апеляційного господарських судів та направити справу до місцевого господарського суду на новий розгляд заяви про вжиття заходів до забезпечення позову. 
		9. Судовий збір.
		Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини 1 статті 315 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. 
		Згідно з частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Враховуючи те, що суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судом касаційної інстанції не здійснюється.
		З огляду на те, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа направляється до місцевого господарського суду на новий розгляд заяви про вжиття заходів забезпечення позову, розподіл судових витрат у справі, в тому числі судового збору, сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду заяви, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
		Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд 
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Квазар» задовольнити частково.
		2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.07.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2020 у справі №   910/7596/20 скасувати.
		3. Справу №   910/7596/20 направити до Господарського суду міста Києва на новий розгляд заяви Акціонерного товариства «Сбербанк» про вжиття заходів забезпечення позову.
		4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                          О. Баранець 
		 
		Судді                                                                                                    О. Мамалуй
		 
		                                                                                                    В. Студенець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...