Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2-7753/07 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; купівлі-продажу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 20.11.2020.
Дата набрання законної сили: 09.11.2020
Номер судового провадження: 61-4906ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем України
		 
		09 листопада 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 2-7753/07
		провадження № 61-4906св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С., 
		Кузнєцова В. О.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач -  ОСОБА_2 ,
		правонаступник відповідача - ОСОБА_3 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Сегеди С. М., Цюри Т. В.,
		В С Т А Н О В И В:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У серпні 2007 року  ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до  ОСОБА_2 про визнання угоди купівлі-продажу дійсною та визнання права власності.
		Позовні вимоги мотивовані тим, що 10 травня 2007 року між ним та відповідачем укладено договір купівлі-продажу 61/360 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , на виконання якого позивач передав відповідачу попередньо узгоджену суму в рахунок вартості домоволодіння, а відповідач передала позивачу зазначене домоволодіння у власність. 
		Зазначив, що має намір нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу, а відповідач ухиляється від цього, посилаючись на незадовільний стан здоров`я, тому просив задовольнити позов.
		Короткий зміст судових рішень
		Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2007 року позов ОСОБА_1 задоволено; визнано договір купівлі-продажу 61/360 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , укладений 10 травня 2007 року між ОСОБА_2 (продавець), з одного боку та ОСОБА_1 (покупець), з іншого боку - дійсним. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 61/360 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , які складаються з приміщень  3-7, А-3-8, А-3-9, а також літ. «В».
		Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 20 червня 2017 року                 ОСОБА_3 , яка за заповітом є спадкоємцем усього майна померлої ОСОБА_2 , 12 квітня 2016 року звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просила рішення суду скасувати з тих підстав, що розгляд справи носив формальний характер, судом першої інстанції були неправильно застосовані норми матеріального права, а також були порушені норми процесуального права.
		Справа переглядалася в апеляційному порядку неодноразово.
		Ухвалою Одеського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року в задоволенні заяви ОСОБА_3 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2007 року у вказаній справі відмовлено; апеляційне провадження за апеляційною скаргою   ОСОБА_3  на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2007 рокуу справі за позовом    ОСОБА_4  до  ОСОБА_2  про визнання угоди купівлі-продажу дійсною та визнання права власності - закрито.
		Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що процесуальний строк на оскарження рішення Малиновського районного суду м. Одесивід 12 грудня                 2007 року, який сплив для ОСОБА_2 , є таким, що сплив і для ОСОБА_3 . Суд взяв до уваги, що безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тому дійшов висновку про те, що ОСОБА_5 без поважних причин пропущений строк на апеляційне оскарження, що також сплив і для ОСОБА_2 , яка за життя не оскаржила рішення суду.
		Аргументи учасників справи
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
		У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 , посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просила скасувати ухвалу апеляційного суду і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 
		Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом порушено порядок розгляду питання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Вказує на те, що апеляційний суд не повинен був одразу відмовляти у задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, а залишити скаргу без руху та надати строк для зазначення інших поважних причин такого пропуску. Крім того, посилається на те, що питання про поновлення/відмову у поновленні строку на апеляційне оскарження вирішується на стадії прийняття апеляційної скарги, в той же час апеляційним судом вирішено таке питання після прийняття апеляційної скарги до провадження та призначення справи до розгляду.
		Також ОСОБА_3 не погоджується з ухвалою апеляційного суду у частині закриття провадження у справі, оскільки вона оскаржила судове рішення як учасник справи, будучи правонаступником відповідача, свій процесуальний статус не змінювала на особу, яка не брала участі у справі. Таким чином, помилковими є посилання апеляційного суду на те, що рішенням суду першої інстанції питання про права, свободи, інтереси чи обов`язки ОСОБА_3 не вирішувалися.
		Посилається на те, що в суді першої інстанції розгляд справи носив формальний характер, за фактичною відсутністю відповідача, супроводжувався підробкою документів та сфальшованим визнанням позову відповідачем. Зазначає, що критично відноситься до повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу щодо дати судового засідання 12 грудня 2007 року, оскільки воно містить ознаки підроблення.
		Зазначає, що фактичне виконання рішення суду першої інстанції відбулося через 8 років після його прийняття, а реєстрацію майна проведено на третій день після смерті відповідача. Вважає, що ОСОБА_2 за життя не була обізнана про існуюче судове рішення, а майно вибуло з її власності без належних правових підстав. 
		Заперечення (відзив) на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
		Указана справа надійшла до Верховного Суду.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Установлено, що 10 травня 2007 року між ОСОБА_2 , з одного боку, та ОСОБА_1 , з іншого боку, укладено договір купівлі-продажу 61/360 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , на виконання якого позивач передав відповідачу обговорену заздалегідь грошову суму в рахунок вартості домоволодіння, а відповідач передала позивачу домоволодіння у власність.
		61/360 частини указаного будинку належали ОСОБА_2 на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27 січня 2005 року.
		Відповідно до технічного паспорту до складу 61/360 частини домоволодіння АДРЕСА_1 входять наступні приміщення: А-3-1, А-3-2, А-3-3, А-3-4, А-3-5, А-3-6, А-3-7, А-3-8, А-3-9, а також гараж літ. «Б».
		З договору купівлі-продажу від 10 травня 2007 року, вбачається, що передача об`єкта продажу виконується одночасно з підписанням договору, грошову суму в рахунок власності домоволодіння продавець отримав від покупця до підписання договору.
		ОСОБА_1 разом зі своєю родиною з 2007 року проживає та зареєстрований в спірному будинку, що підтверджується довідкою (витягом з будинкової книги про склад сім`ї), та копією будинкової книги.
		З 2007 по 2010 роки ОСОБА_1 уклав договори на отримання комунальних послуг з ВАТ «Одесагаз», ТОВ «Інфокс», ВАТ «Укртелеком» за обслуговування будинку                   АДРЕСА_1 , та регулярно сплачує комунальні послуги, що підтверджується квитанціями, в яких платником зазначено ОСОБА_1 . 
		У серпні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності.
		Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2007 року позов ОСОБА_1 задоволено; визнано договір купівлі-продажу 61/360 частин домоволодіння АДРЕСА_1 , укладеним 10 травня 2007 року між ОСОБА_2 (продавець), з одного боку та ОСОБА_1 (покупець), з іншого боку - дійсним. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 61/360 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , які складаються з приміщень  3-7, А-3-8, А-3-9, а також літ. «В».
		З протоколу судового засідання від 12 грудня 2007 року убачається, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 з`явилися у судове засідання. 
		ОСОБА_2 в судовому засіданні позов визнала, підтвердивши, що угода купівлі-продажу відбулась у 2007 році, позивачем були виконані всі умови договору, вона отримала грошові кошти.
		За життя ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , не оскаржувала рішення суду першої інстанції.
		Установлено, що ОСОБА_2 склала заповіт на ім`я ОСОБА_3 24 жовтня 2012 року, коли 61/360 частини домоволодіння АДРЕСА_1 належали ОСОБА_1 . 
		Не погоджуючись з рішенням Малиновського районного суду м. Одеси                                    від 12 грудня 2007 року, 20 червня 2017 року ОСОБА_3 , яка за заповітом є спадкоємцем усього майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просила рішення суду скасувати з тих підстав, що розгляд справи носив формальний характер, судом першої інстанції були неправильно застосовані норми матеріального права, а також були порушені норми процесуального права.
		Одночасно ОСОБА_3 звернулась до суду з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження з тих підстав, що під час оформлення права на спадщину після смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , апелянту стало відомо, що за рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2007 року за ОСОБА_1 визнано право власності на 61/360 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , яка належала померлій.
		Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 12 липня 2017 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2007 року та справа призначена до розгляду.
		Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 28 листопада 2018 року                    ОСОБА_3 залучено до участі у справі в якості правонаступника                     ОСОБА_2 . 
		Постановою апеляційного суду Одеської області від 28 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено; рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2007 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
		На постанову апеляційного суду Одеської області від 28 листопада 2018 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу.
		Постановою Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року касаційну скаргу                              ОСОБА_1 задоволено; постанову апеляційного суду Одеської області                                          від 28 листопада 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Ухвалою Одеського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року в задоволенні заяви ОСОБА_3 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2007 року у вказаній справі відмовлено; апеляційне провадження за апеляційною скаргою   ОСОБА_3  на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2007 рокуу справі за позовом    ОСОБА_4  до  ОСОБА_2  про визнання угоди купівлі-продажу дійсною та визнання права власності - закрито.
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX«Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. 
		Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
		Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		У силу частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення. 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Конституцією України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частини перша та друга статті 55 Конституції України). Відмова суду в прийнятті позовних заяв, скарг, оформлених відповідно до процесуального закону, є порушенням права на судовий захист, яке за статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.
		Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовим висновком, сформульованим Конституційним Судом України, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року                                          № 3-рп/2003). Отже, право на апеляційне оскарження судових рішень у контексті положень частин першої, другої статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є складовою права кожної особи на звернення до суду.
		Згідно статті 292 ЦПК України (в редакції 2004 року), сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. 
		Відповідно до частини першої статті 294 ЦПК України (в редакції 2004 року), апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. 
		Суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин. Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку вирішує суд, у якому належало вчинити процесуальну дію або до якого потрібно було подати документ чи доказ (частини перша та друга статті 73 ЦПК України в редакції 2004 року).
		Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
		Порушення пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод констатував Європейський суд з прав людини у справі «Устименко проти України».
		Зокрема, Європейський суд вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу resjudicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR                   2003-X) (пункт 46 рішення).
		Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип resjudicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (рішення у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine) (пункт 47 рішення).
		Зі змісту пункту 52 рішення випливає, що якщо національний суд просто обмежився вказівкою на наявність у відповідача «поважних причин» для поновлення пропущеного строку оскарження, то, відтак, він (суд) не вказав чітких причин такого рішення.
		За таких підстав Європейський суд з прав людини постановив, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та дійшов висновку, що національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції (пункт 53 рішення).
		Звертаючись до суду із апеляційною скаргою у червні 2017 року, ОСОБА_3 подала до апеляційного суду заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, яка мотивована тим, що під час оформлення права на спадщину після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , апелянту стало відомо, що за рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2007 року за ОСОБА_1 визнано право власності на 61/360 частин домоволодіння АДРЕСА_1 , яка належала померлій, реєстрація права власності за ОСОБА_1 відбулась після відкриття спадщини, тому вважала, що строк на апеляційне оскарження пропущено з поважних причин.
		Установлено, що ОСОБА_1 , починаючи з 2007 року проживав у будинку, здійснював оплати за комунальні послуги, а також зареєструвався у будинку, а за життя ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , не оскаржувала рішення суду.
		Апеляційний суд виходив з того, що безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Так, ОСОБА_5 без поважних причин пропущений строк на апеляційне оскарження зі спливом значного періоду часу (10 років), який також сплив для ОСОБА_2 , оскільки вона за своє життя не оскаржувала судове рішення рішення суду.
		У касаційній скарзі  ОСОБА_5 посилається на порушення апеляційним судом порядку розгляду питання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, оскільки суд не повинен був одразу відмовляти у задоволенні клопотання про поновлення строку, а залишити скаргу без руху та надати строк для зазначення інших поважних причин пропуску такого строку. Крім того, посилається на те, що питання про поновлення/відмову у поновленні строку на апеляційне оскарження вирішується на стадії прийняття апеляційної скарги, в той же час апеляційним судом вирішено таке питання після прийняття апеляційної скарги до провадження та призначення справи до розгляду.
		Відповідно до статті 294 ЦПК України 2004 року апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
		Верховний Суд у постанові від 09 жовтня 2019 року наголосив, що апеляційний суд, приймаючи до розгляду апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2007 року, не звернув уваги на те, що процесуальний строк на оскарження рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2007 року, який сплив для ОСОБА_2 , є таким, що сплив і для ОСОБА_3 . Не вирішивши питання про поновлення пропуску такого сроку за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , як правонаступника відповідача, дійшов передчасного висновку про можливість перегляду судового рішення за вказаною апеляційною скаргою.
		Таким чином, при новому апеляційному перегляді справи суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення.
		Дослідивши матеріали справи апеляційний суд не знайшов підстав для розгляду по суті апеляційної скарги, оскільки процесуальний строк на оскарження рішення Малиновського районного суду м. Одесивід 12 грудня 2007 року сплив для ОСОБА_2 , тому є таким, що сплив і для ОСОБА_3 . 
		Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).
		Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що принцип «пропорційності» тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.
		Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.
		На підставі вищенаведених обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що скасування рішення суду від 12 грудня 2007 року про визнання права власності за ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна, яке набрало законної сили та є виконаним, призведе до порушення його права власності у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод .
		У касаційній скарзі ОСОБА_3 також не погоджується з ухвалою апеляційного суду у частині закриття провадження у справі, оскільки вона оскаржила судове рішення як учасник справи, будучи правонаступником відповідача, свій процесуальний статус не змінювала на особу, яка не брала участі у справі. Таким чином, помилковими є посилання апеляційного суду на те, що рішенням суду першої інстанції питання про права, свободи, інтереси чи обов`язки ОСОБА_3 не вирішувалися.
		Суд касаційної інстанції погоджується з тим, що помилковими є висновки апеляційного суду у частині посилання на пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України, оскільки ухвалою суду  ОСОБА_3 було залучено до участі у справі у якості правонаступника відповідача, а тому висновки про те, що вона є особою питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки оскаржуваним судовим рішенням не вирішувалися  є помилковими.
		З огляду на те, що суд дійшов висновку про те,  ОСОБА_3 пропущено строк на апеляційне оскарження судового рішення, і справа по суті в апеляційному порядку не переглядається, застосування апеляційним судом пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України не призвели до неправильного вирішення справи.
		Отже, апеляційне провадження у справі було відкрите помилково, без розгляду заяви про поновлення строку, тому при повторному перегляді справи в апеляційному порядку апеляційний суд обгрунтовано закрив провадження у справі, оскільки воно було помилково відкритим.
		 
		У касаційній скарзі ОСОБА_3 посилається на те, що в суді першої інстанції розгляд справи носив фіктивний характер, за фактичною відсутністю відповідача, супроводжувався підробкою документів та сфальшованим визнанням позову відповідачем. Зазначає, що критично відноситься до повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу щодо дати судового засідання12 грудня 2007 року, оскільки воно містить ознаки підроблення. Зазначає, що фактичне виконання рішення суду першої інстанції відбулося через 8 років після його прийняття, а реєстрацію майна проведено на третій день після смерті відповідача. Вважає, що ОСОБА_2 за життя не була обізнана про існуюче судове рішення, а майно вибуло з її власності без належних правових підстав. 
		З матеріалів справи убачається, що 12 грудня 2007 року відповідач                         ОСОБА_2 була присутня у судовому засіданні (т. 1, а. с. 19) та визнала позов, підтвердивши, що угода купівлі-продажу відбулась у 2007 році, позивачем були виконані усі умови договору, вона отримала грошові кошти. За життя                  ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , не оскаржувала рішення суду.
		Доказів того, що права ОСОБА_2 були порушені, вона була відсутня у судовому засіданні в суді першої інстанції ОСОБА_3 не надано.
		Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
		Щодо судових витрат                                                                                                                        
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу  ОСОБА_3 залишити без задоволення.
		Ухвалу Одеського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                             В. М. Ігнатенко
		 
		 
		В. С. Жданова
		 
		 
		В. О. Кузнєцов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...