Єдиний державний реєстр судових рішень

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 619/82/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; дарування.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 20.11.2020. Оприлюднено: 20.11.2020.
Дата набрання законної сили: 11.11.2020
Номер судового провадження: 61-23057ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=Windows-1251" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		11 листопада 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 619/82/19
		 
		провадження № 61-23057 св 19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю.,              Шиповича В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ; 
		представник позивача - адвокат Стець Максим Леонідович;
		відповідачі:  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;
		представник ОСОБА_2  - адвокат Кислий Андрій Матвійович, представник ОСОБА_3 - адвокат Верещака Наталія Вікторівна,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 10 червня 2019 року у складі судді Нечипоренко І. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Бровченка І. О., Бурлака І. В., Колтунової А. І.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.    Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що у грудні 2015 року він звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики у розмірі 20 375 дол. США та моральної шкоди у розмірі 10 000 грн. Разом із позовною заявою до суду було подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на належний ОСОБА_2 будинок АДРЕСА_1 . 
		Провадження у вказаній справі відкрито 16 грудня 2015 року та присвоєно номер 619/5264/15. 
		Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 08 червня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 26 вересня 2016 року, у справі № 619/5264/15 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на належний відповідачу будинок АДРЕСА_1 . 
		Разом з тим, під час внесення відомостей про державну реєстрацію обтяжень з`ясувалось, що вказаний будинок відповідачем відчужено на користь доньки ОСОБА_3 шляхом укладення договору дарування від 03 березня 2016 року. 
		Вказував, що рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 21 травня 2018 року у справі № 619/5264/15 позов задоволено частково, стягнуто з  ОСОБА_2 на його користь суму боргу за договором позики у розмірі 326 875 грн. 
		Вважав, що укладений правочин є фіктивним та таким, що порушує його законні права, оскільки укладений після подання ним заяви про забезпечення позову та відкриття провадження у справі № 619/5264/15, дії сторін під час його укладення направлені не на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, а на фіктивний перехід права власності на будинок з метою приховання належного боржнику нерухомого майна від наступного звернення стягнення на нього у рахунок виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором позики, що є підставою для визнання договору дарування недійсним відповідно до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843272/ed_2020_10_16/pravo1/T030435.html?pravo=1#843272" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 234 ЦК України</a>.
		Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 , укладений 03 березня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . 
		 
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		 
		Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 10 червня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. 
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що на момент вчинення оспорюваного правочину його сторони не мали наміру створити правові наслідки, обумовлені договором дарування, тобто не довів його фіктивності. Судом встановлено, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08 жовтня 2018 року право власності в цілому на житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 03 березня 2016 року. З моменту укладення договору дарування ОСОБА_3 проживає у вказаному будинку, проводить у будинку ремонтні роботи, оплачує комунальні послуги, що підтверджено, зокрема, поясненнями свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та свідчить про реальність настання правових наслідків правочину. Також судом враховано, що на момент укладання оспорюваного правочину рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової суми не існувало, як і не існувало будь-яких заборон відчуження належного відповідачу нерухомого майна. 
		 
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції 
		 
		Постановою Харківського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
		Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 10 червня 2019 року залишено без змін.
		 
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про недоведеність позивачем фіктивності договору дарування у зв`язку із відсутністю наміру створити правові наслідки, обумовлені спірним договором дарування, оскільки подальші дії сторін правочину свідчили про його виконання в натурі. 
		Докази того, що при укладанні оспорюваного договору дарування ОСОБА_2 знав про наявність заяви про забезпечення позову, відсутні. Спірне нерухоме майно було відчужено до постановлення ухвали про забезпечення позову та набрання чинності судовим рішенням про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 . 
		Те, що ОСОБА_2 після відчуження спірного будинку продовжував ним користуватися, не суперечить загальноприйнятим нормам поведінки фізичних осіб, оскільки обоє відповідачів перебувають у близьких родинних відносинах. Крім цього, сторона позивача не надала суду доказів відсутності у ОСОБА_2 іншого майна, за рахунок якого можливо було б погасити борг перед ОСОБА_1 . На підставі зазначеного суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у позові.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У грудні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.  
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду                           від 28 грудня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 619/82/19 із Дергачівського районного суду Харківської області. 
		 
		У січні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. 
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що оспорюваний договір укладений відповідачем після звернення ОСОБА_1 до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, не застосували до спірних правовідносин статті <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843044/ed_2020_10_16/pravo1/T030435.html?pravo=1#843044" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">13</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843272/ed_2020_10_16/pravo1/T030435.html?pravo=1#843272" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">234 ЦК України</a>, висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, в якій зазначено, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843034/ed_2020_10_16/pravo1/T030435.html?pravo=1#843034" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 3 ЦК України</a>) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Суди не звернули увагу на те, що ОСОБА_2 уклав фраудаторний правочин зі своєю донькою ОСОБА_3 , тобто правочин, який вчинений боржником на шкоду кредитору, метою якого було невиконання майбутнього рішення суду та взятих на себе боргових зобов`язань за договором позики.
		 
		Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Судами встановлено, що14 грудня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суму боргу.
		 
		Разом із позовною заявою 14 грудня 2015 року ОСОБА_1 було подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на належний ОСОБА_2 житловий будинок АДРЕСА_1 . 
		 
		16 грудня 2015 року Дергачівський районним судом Харківської області відкрито провадження у справі № 619/5264/15 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми.
		 
		03 березня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківській області Бондаренко Г. Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 363, відповідно до якого ОСОБА_2 (дарувальник) безоплатно передав у власність, а ОСОБА_3 (обдарована) прийняла у дар житловий будинок АДРЕСА_1 (а. с. 131-132, т. 1).
		 
		Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на рухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 08 жовтня 2018 року, право власності в цілому на житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 03 березня 2016 року (а. с. 34, т. 1).
		 
		Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 08 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 28 вересня 2016 року, з метою забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми, накладено арешт на житловий будинок АДРЕСА_1 (а. с. 11, 13-14, т. 1).
		 
		Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 21 травня 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Харківської області від 02 серпня 2018 року у справі № 619/5264/15 позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на його користь суму боргу за договором позики у розмірі 326 875 грн.
		 
		Відповідно до пояснень заявника рішення про стягнення суми боргу з ОСОБА_2 не виконано.
		 
		2.    Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Частиною третьою <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7391/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7391" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 3 ЦПК України</a> передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_01_15/pravo1/T200460.html?pravo=1" title="Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ; нормативно-правовий акт № 460-IX від 15.01.2020" target="_blank"> України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ»</a> передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		 
		Згідно з частиною другою <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10131/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10131" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 389 ЦПК України</a> (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню. 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Згідно з вимогами частин першої і другої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10240/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10240" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 400 ЦПК України</a> під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9337/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9337" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 263 ЦПК України</a> судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій не відповідають.
		 
		Відповідно до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843240/ed_2020_10_16/pravo1/T030435.html?pravo=1#843240" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 202 ЦК України</a> правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
		 
		За змістом частини п`ятої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843241/ed_2020_10_16/pravo1/T030435.html?pravo=1#843241" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 203 ЦК України</a> правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		 
		Відповідно до змісту <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843272/ed_2020_10_16/pravo1/T030435.html?pravo=1#843272" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 234 ЦК України</a> фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
		 
		Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
		 
		У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
		 
		Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
		 
		Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843241/ed_2020_10_16/pravo1/T030435.html?pravo=1#843241" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 203 ЦК України</a>, що за правилами <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843253/ed_2020_10_16/pravo1/T030435.html?pravo=1#843253" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 215 цього Кодексу</a> є підставою для визнання його недійсним відповідно до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843272/ed_2020_10_16/pravo1/T030435.html?pravo=1#843272" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 234 ЦК України</a>.
		 
		Згідно з частиною першою <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843793/ed_2020_10_16/pravo1/T030435.html?pravo=1#843793" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 717 ЦК України</a> за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
		 
		Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843794/ed_2020_10_16/pravo1/T030435.html?pravo=1#843794" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 718 ЦК України</a>).
		 
		Відповідно до частини другої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843795/ed_2020_10_16/pravo1/T030435.html?pravo=1#843795" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 719 ЦК України</a> договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
		 
		Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843798/ed_2020_10_16/pravo1/T030435.html?pravo=1#843798" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 722 ЦК України</a>).
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що позивач не довів наявність підстав для визнання правочину фіктивним, оскільки договір було реально виконано. Апеляційний суд зазначив про безпідставність посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/22268/16-ц, оскільки обставини зазначеної справи відрізняються від справи, що розглядається.
		 
		Разом з тим сама відмінність фактичних обставин у справі не виключає того факту, що укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем відбулась з метою приховання цього майна від наступного звернення стягнення на майно в рахунок погашення боргу за невиконаним зобов`язанням.
		 
		Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) викладено правовий висновок про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843034/ed_2020_10_16/pravo1/T030435.html?pravo=1#843034" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 3 ЦК України</a>) та недопустимості зловживання правом (частина третя <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843044/ed_2020_10_16/pravo1/T030435.html?pravo=1#843044" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 13 ЦК України</a>), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843272/ed_2020_10_16/pravo1/T030435.html?pravo=1#843272" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статтею 234 ЦК України</a>, так і інша, наприклад, підстава, передбачена <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844741/ed_2020_10_16/pravo1/T030435.html?pravo=1#844741" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статтею 228 ЦК України</a>.
		 
		Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843034/ed_2020_10_16/pravo1/T030435.html?pravo=1#843034" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 3 ЦК України</a>) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
		 
		Згідно із частинами другою та третьою <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843044/ed_2020_10_16/pravo1/T030435.html?pravo=1#843044" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 13 ЦК України</a> при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
		 
		Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку).
		 
		Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
		 
		Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843034/ed_2020_10_16/pravo1/T030435.html?pravo=1#843034" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 3 ЦК України</a>) та недопустимості зловживання правом (частина третя <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843044/ed_2020_10_16/pravo1/T030435.html?pravo=1#843044" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 13 ЦК України</a>).
		 
		Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_10_16/pravo1/T030435.html?pravo=1" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">ЦК України</a>, Верховний Суд врахував, що: 1) відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.
		Колегія суддів дійшла висновку, що сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.
		 
		При цьому, фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в законодавстві України регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом»); при неплатоспроможності банків (<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_437/ed_2020_06_19/pravo1/T124452.html?pravo=1#437" title="Про систему гарантування вкладів фізичних осіб; нормативно-правовий акт № 4452-VI від 23.02.2012" target="_blank">стаття 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»</a>; у виконавчому провадженні (частина четверта <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_111/ed_2020_09_01/pravo1/T161404.html?pravo=1#111" title="Про виконавче провадження; нормативно-правовий акт № 1404-VIII від 02.06.2016" target="_blank">статті 9 Закону України «Про виконавче провадження»</a>).
		 
		Водночас, відповідно до правових висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 17 липня 2019 року у справі № 299/396/17, провадження № 61-26562св18, від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, провадження № 61-2761св19, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. 
		 
		При цьому та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.
		 
		Боржник не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами.
		 
		Колегією суддів враховано, що на момент здійснення безоплатного відчуження спірного майна зобов`язання за договором позики вважалося простроченим, його належне виконання не відбулося, а отже у ОСОБА_1 виникло право вимоги до ОСОБА_2 у зв`язку з його неплатоспроможністю.
		 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що договір дарування житлового будинку від 03 березня 2016 року укладено між ОСОБА_2 та його донькою ОСОБА_3 . Після відчуження нерухомого майна ОСОБА_2 продовжує користуватися будинком, що є предметом оспорюваного договору. На момент вчинення оспорюваного правочину ОСОБА_2 був обізнаний про наявність позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з нього боргу за договором позики, а тому міг передбачати негативні для себе наслідки задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
		 
		Зазначений правочин був укладений з метою уникнення звернення стягнення на майно, належне ОСОБА_2 , тобто всупереч інтересам позивача, що вказує на наявність умислу обох сторін правочину приховати справжні наміри його укладення, а саме вивести нерухоме майно з власності ОСОБА_2 , під час існування майнового спору за його участю як боржника, з метою уникнення виконання відповідного грошового зобов`язання на підставі рішення суду.
		 
		Під час вирішення справи судами першої та апеляційної інстанцій допущено неправильне тлумачення норм матеріального права, що призвело до помилкового висновку про відмову у позові ОСОБА_1 .
		 
		Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору дарування, укладеного 03 березня 2016 року між ОСОБА_2 та його донькою ОСОБА_3 , недійсним.
		 
		Відповідно до частини першої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10322/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10322" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 412 ЦПК України</a> підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10337/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10337" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 416 ЦПК України</a> суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Згідно з частиною тринадцятою <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_8349/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#8349" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 141 ЦПК України</a>, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_8349/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#8349" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 141 ЦПК України</a>).
		 
		За наслідками касаційного перегляду справи позов задоволено, а тому з урахуванням викладеного та тих обставин, що ОСОБА_1 відповідно до пункту 9 частини першої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_733/ed_2020_01_16/pravo1/T113674.html?pravo=1#733" title="Про судовий збір; нормативно-правовий акт № 3674-VI від 08.07.2011" target="_blank">статті 5 Закону України «Про судовий збір»</a> як інвалід ІІ групи звільнений від сплати судового збору в усіх судових інстанціях, із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в дохід держави підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 768,40 грн, за подання апеляційної скарги - 1 152,60 грн та за подання касаційної скарги - 1 536,80 грн, що у сукупності складає 3 457,80 грн.
		 
		Керуючись статтями <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10240/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10240" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">400</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10292/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10292" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">409</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10322/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10322" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">412</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10337/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10337" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">416 ЦПК України</a>, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		 
		Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 10 червня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року скасувати.
		 
		Позов  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним задовольнити.
		 
		Визнати недійсним договір дарування житлового будинку  АДРЕСА_1 , укладений 03 березня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бондаренко Ганною Юріївною, зареєстрований в реєстрі за № 363. 
		 
		Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь держави судовий збір по 1 728 (одна тисяча сімсот двадцять вісім) грн 90 коп. з кожного. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                                     Є. В. Синельников
		 
		Судді:                                                                                               О. В. Білоконь            
		 
		                                                                                                            О. М. Осіян
		 
		                                                                                                            Н. Ю. Сакара
		 
		                                                                                                     В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...