Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 359/3162/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Заява про забезпечення позову, доказів; про забезпечення позову.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 23.11.2020.
Дата набрання законної сили: 11.11.2020
Номер судового провадження: 61-2456ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України                                  
		 
		11 листопада 2020 року
		 
		м. Київ
		 
		справа № 359/3162/16-ц
		провадження № 61-2456св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		 
		головуючого - Ступак О. В., 
		суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач), 
		Яремка В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, 
		відповідачі: Бориспільська районна державна адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , 
		представник ОСОБА_2 - ОСОБА_9 ,
		треті особи: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області,  
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора Київської області на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 квітня 2018 року у складі судді 
		Борця Є. О. та постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А., 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У квітні 2016 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі - Київська ОДА) звернувся до суду з позовом до Бориспільської районної державної адміністрації (далі - Бориспільська РДА), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , треті особи: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , про визнання недійсним розпорядження органу державної влади, державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.
		 
		На обгрунтування позовних вимог зазначав, що розпорядженням Бориспільської РДА від 08 липня 2009 року № 2270 затверджено проєкт землеустрою щодо передачі у власність чотирьом громадянам земельних ділянок, загальною площею 5,5 га, для ведення особистого селянського господарства, розташованих на території Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області (далі - Сошниківська сільська рада).
		 
		На підставі зазначеного розпорядження у власність ОСОБА_7 передано земельну ділянку площею 1 га, ОСОБА_12 - 0,5 га,   ОСОБА_13 - 2 га,  ОСОБА_8 (згідно з розпорядженням - ОСОБА_14 ) - 2 га та видані державні акти на право власності на земельні ділянки громадянам: ОСОБА_7  - від 31 липня 2009 року серії ЯЖ № 912240, кадастровий номер 3220887000:03:002:0142; ОСОБА_10 - від 31 липня 2009 року серії ЯЖ 
		№ 912239, кадастровий номер 3220887000:03:002:0143; ОСОБА_11 - 
		від 31 липня 2009 року серії ЯЖ № 912241, кадастровий номер 3220887000:03:002:0144;  ОСОБА_8  - від 31 липня 2009 року серії ЯЖ № 912242, кадастровий номер 3220887000:03:002:0145.
		 
		У подальшому, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 відповідно до договорів купівлі-продажу відчужили належні їм земельні ділянки на користь ОСОБА_1 , яка, у свою чергу, здійснила поділ земельної ділянки, придбаної у ОСОБА_11 , площею 2 га, кадастровий номер 3220887000:03:002:0144 на 9 земельних ділянок, що стало підставою для видачі їй державних актів про право власності на земельні ділянки: від 29 жовтня 2009 року серії ЯЖ № 676982 на земельну ділянку площею 0,1652 га, кадастровий номер 3220887000:03:002:0266; 
		від 29 жовтня 2009 року серії ЯЖ № 676981 на земельну ділянку площею 
		0,1897 га, кадастровий номер 3220887000:03:002:0265; від 29 жовтня 2009 року серії ЯЖ № 676980 на земельну ділянку площею 0,1915 га, кадастровий номер 3220887000:03:002:0264; від 29 жовтня 2009 року серії ЯЖ № 676979 на земельну ділянку площею 0,1940 га, кадастровий номер 3220887000:03:002:0263; 
		від 29 жовтня 2009 року серії ЯЖ № 676978 на земельну ділянку площею 
		0,2154 га, кадастровий номер 3220887000:03:002:0262; від 29 жовтня 2009 року серії ЯЖ № 676977 на земельну ділянку площею 0,2151 га, кадастровий номер 3220887000:03:002:0261; від 29 жовтня 2009 року серії ЯЖ № 676976 на земельну ділянку площею 0,2502 га, кадастровий номер 3220887000:03:002:0260; 
		від 29 жовтня 2009 року серії ЯЖ № 676975 на земельну ділянку площею 
		0,2618 га, кадастровий номер 3220887000:03:002:0259; від 29 жовтня 2009 року серії ЯЖ № 676974 на земельну ділянку площею 0,3170 га, кадастровий номер 3220887000:03:002:0258. 
		 
		Крім того, ОСОБА_1 здійснила поділ земельної ділянки, придбаної у ОСОБА_10 , площею 0,5 га, кадастровий номер 3220887000:03:002:0143, на три земельні ділянки, що стало підставою для видачі їй державних актів про право власності на земельні ділянки: від 29 жовтня 2009 року серії ЯЖ № 676973 на земельну ділянку площею 0,1610 га, кадастровий номер 3220887000:03:002:0269; від 29 жовтня 2009 року серії ЯЖ № 676972 на земельну ділянку площею 0,1655 га, кадастровий номер 3220887000:03:002:0268; 
		від 29 жовтня 2009 року серії ЯЖ № 676971 на земельну ділянку площею 
		0,1735 га, кадастровий номер 3220887000:03:002:0267.
		 
		23 липня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Козій А. В., зареєстрований у реєстрі за № 546, за умовами якого у власність ОСОБА_6 перейшла земельна ділянка площею 0,1655 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3220887000:03:002:0268, що розташована на території Сошниківської сільської ради. 
		 
		29 липня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Козій А. В., зареєстрований у реєстрі за № 535, за умовами якого у власність ОСОБА_5 перейшла земельна ділянка площею 0,1735 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3220887000:03:002:0267, що розташована на території Сошниківської сільської ради. 
		 
		18 травня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Козій А. В., зареєстрований у реєстрі за № 422, за умовами якого у власність ОСОБА_3 перейшла земельна ділянка площею 0,1940 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3220887000:03:002:0263, що розташована на території Сошниківської сільської ради. 
		 
		18 травня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Козій А. В. та зареєстрований у реєстрі за № 416, за умовами якого у власність ОСОБА_4 перейшла земельна ділянка площею 0,1915 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3220887000:03:002:0264, що розташована на території Сошниківської сільської ради. 
		 
		26 травня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Козій А. В., зареєстрований у реєстрі за № 444, за умовами якого у власність ОСОБА_15 перейшла земельна ділянка площею 0,2151 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3220887000:03:002:0261, що розташована на території Сошниківської сільської ради. 
		 
		Згідно з повідомленням Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика» (далі - КДП «Київгеоінформатика») від 28 вересня 2015 року № 01-01/730 та долученими до нього схематичними та картографічними матеріалами, передані у власність за розпорядженням Бориспільської РДА від 08 липня 2009 року 
		№ 2270 земельні ділянки, розташовані у межах 100-метрової прибережної водоохоронної смуги Канівського водосховища на р. Дніпро, які повністю або частково накладаються на землі водного фонду. 
		 
		Відповідно до статті 59 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, у власність громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть безоплатно передаватися замкнені природні водойми (загальною площею до 3 га). Можливість передачі земель водного фонду у приватну власність для потреб ведення особистого селянського господарства або садівництва Законом не передбачена. 
		 
		Посилаючись на наведене, а також на те, що Київською ОДА, як органом уповноваженим розпоряджатися спірними земельними ділянками, починаючи з 2008 року, не було вжито заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави у сфері земельних відносин та повернення незаконно переданих у приватну власність земельних ділянок, прокурор, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив: 
		- визнатинедійсним розпорядження Бориспільської РДА від 08 липня 
		2009 року № 2270 «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства громадянам на території Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області»;
		- визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ № 912240 та № 912242, видані 31 липня 2009 року на ім`я ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , а також державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ № 676971 - № 676982, видані 29 жовтня 2009 року на ім`я ОСОБА_1 ;
		- витребувати на користь держави в особі Київської ОДА з чужого незаконного володіння: ОСОБА_6 - земельну ділянку площею 0,1655 га, кадастровий номер 3220887000:03:002:0268; ОСОБА_5 - земельну ділянку площею 0,1735 га, кадастровий номер 3220887000:03:002:0267; ОСОБА_1 - земельну ділянку площею 0,1610 га, кадастровий номер 3220887000:03:002:0269, земельну ділянку площею 0,1652 га, кадастровий номер 3220887000:03:002:0266, земельну ділянку площею 0,1897 га, кадастровий номер 3220887000:03:002:0265, земельну ділянку площею 0,2154 га, кадастровий номер 3220887000:03:002:0262, земельну ділянку площею 0,2502 га, кадастровий номер 3220887000:03:002:0260, земельну ділянку площею 0,2618 га, кадастровий номер 3220887000:03:002:0259, земельну ділянку площею 0,3170 га, кадастровий номер 3220887000:03:002:0258; ОСОБА_2 - земельну ділянку площею 0,2151 га, кадастровий номер 3220887000:03:002:0261; ОСОБА_3 - земельну ділянку площею 0,1940 га, кадастровий номер 3220887000:03:002:0263; ОСОБА_4 - земельну ділянку площею 0,1915 га, кадастровий номер 3220887000:03:002:0264; ОСОБА_7 - земельну ділянку площею 1 га, кадастровий номер 3220887000:03:002:0142; ОСОБА_8 - земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 3220887 000:03:002:0145.
		 
		Короткий зміст рішень суду першої інстанції 
		 
		Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 квітня 2018 року у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що аналіз наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності свідчить, що у власність ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_8 оскаржуваним розпорядженням органу влади були передані землі водного фонду, які за жодних обставин не підлягали приватизації. Крім того, спірні земельні ділянки були передані для ведення особистого селянського господарства, що не відповідає режиму обмеженої господарської діяльності захисної смуги. Таким чином розпорядження Бориспільської РДА та видані на його підставі державні акти на право власності на земельні ділянки від 31 липня 2009 року № 912239 - № 912242, не відповідають вимогам чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, зокрема прийняті у порушення частини другої статті 59, частини першої - другої статті 61 та пункту «д» частини четвертої статті 84 ЗК України. 
		 
		Разом з тим, оскільки прокурор звернувся з позовом про визнання недійсним розпорядження Бориспільської РДА від 08 липня 2009 року № 2270 та державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ № 912239 - 
		№ 912242, виданих на його підставі, з пропуском позовної давності, про застосування наслідків спливу якої заявляли відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , зазначене є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову у цій частині. Суд зазначив, що факт погодження у 2009 році проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_8 управлінням земельних ресурсів у Бориспільському районі (висновки № 1744-в, № 1771-в, № 1769-в, № 1770-в, 
		№ 1772-в), відділом містобудування та архітектури Бориспільської РДА (висновки № 881-№ 882, № 506 - № 509), Державною санітарно-епідеміологічною службою (висновок № 05.03.02-07/18558), Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Київській області (висновок № 12/5-201), а також Дніпровським басейновим управлінням водних ресурсів (висновок № ІС/8-703), свідчать про те, що держава в особі зазначених органів не тільки могла довідатися, але і знала про приватизацію спірних земельних ділянок вказаними особами у день прийняття оскаржуваного розпорядження та видачі державних актів на право власності на земельні ділянки. Ураховуючи наведене, а також те, що проєкт землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок, крім інших органів державної влади, був погоджений управлінням культури та туризму Київської ОДА, як її структурним підрозділом, суд першої інстанції дійшов висновку, що Київська ОДА була обізнана про приватизацію земельних ділянок  ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_8 в день прийняття оскаржуваного розпорядження та видачі державних актів. 
		 
		Установивши, що на момент відчуження ОСОБА_10 та ОСОБА_11 належних їм земельних ділянок, кадастрові номери: 3220887000:03:002:0143, 3220887000:03:002:0144, та видані їм державні акти на право власності на земельні ділянки від 31 липня 2009 року серії ЯЖ 912239 та серії ЯЖ 912241 скасовано не були, що не позбавляло їх права розпорядитися зазначеними земельними ділянками на власний розсуд, укладені ними договори купівлі-продажу земельних ділянок з ОСОБА_1 , як і укладені у подальшому ОСОБА_1 договори купівлі-продажу земельних ділянок з ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , не суперечать положенням частини першої статті 319 ЦК України. Наведене, за висновком суду, свідчить про відсутність підстав для визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки від 29 жовтня 2009 року серії № ЯЖ 
		№ 676971 - № 676982. 
		 
		Зважаючи на те, що підстави набуття відповідачами права власності на земельні ділянки не припинені, не скасовані і не визнані недійсними, тобто на момент пред`явлення позову держава в особі Київської ОДА вже не була ні власником, ні володільцем спірних земельних ділянок, перший заступник прокурора Київської області не мав правових підстав для звернення з вимогами про витребування спірних земельних ділянок з цілком законного володіння ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . 
		 
		Додатково суд зауважив, що визнання недійсним розпорядження місцевого органу виконавчої влади та державних актів на право власності на земельні ділянки, а також витребування цих об`єктів нерухомого майна з чужого незаконного володіння відповідачів через 7 років після проведення приватизації земельних ділянок буде ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, нівелюватиме юридичну визначеність та остаточність спірних правовідносин, а також поставить ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_1 у скрутне матеріальне становище, адже вжиття таких заходів призведе до виникнення у вказаних осіб зобов`язання повернути грошові кошти, які вони отримали від покупців земельних ділянок. Тягар виникнення таких наслідків буде надмірним та порушуватиме справедливий баланс між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Запобігання вказаним наслідкам, які створюють негативний імідж для України, як правової держави, є, на думку суду першої інстанції, не менш вагомою підставою для відмови у задоволенні позову.
		 
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області залишено без задоволення, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області 
		від 06 квітня 2018 року залишено без змін.
		 
		Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги прокурора.
		 
		Узагальнені доводи касаційної скарги та позиції учасників справи
		 
		У січні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга заступника прокурора Київської області, у якій він просив скасувати рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 квітня 2018 року і постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року, та ухвалити нове судове рішення, яким позов першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської ОДА задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга обгрунтована посиланнями на те, що відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій правильно установивши незаконність прийнятого Бориспільською РДА розпорядження від 08 липня 
		2009 року № 2270 про передачу у приватну власність фізичних осіб для ведення особистого селянського господарства 5,5 га прибережної захисної смуги Канівського водосховища на р. Дніпро, які відносяться до складу земель водного фонду та імперативно обмежені у цивільному обороті, дійшли помилково висновку про пропуск позивачем позовної давності, обгрунтувавши момент обізнаності Київської ОДА про наявність порушень фактом погодження у квітні 2009 року проєкту землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок її структурним підрозділом. Водночас, суди не урахували, що позивачем у даній справі є Київська ОДА, а тому момент з якого необхідно рахувати позовну давність, є факт обізнаності про зазначені вище порушення саме Київської ОДА, як органу виконавчої влади, а не її структурних підрозділів чи інших органів і установ, що самостійно виконують функції державних контролюючих органів (аналогічного висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 06 червня 2018 року у справі № 372/1387/13). Поза увагою та оцінкою судів судів залишилося те, що відповідно до Типового положення про управління культури обласної, Севастопольської міської державної адміністрації, Головне управління культури та мистецтв Київської міської державної адміністрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 травня 2001 року № 529, чинного на час виникнення спірних правовідносин, Управління культури і туризму Київської ОДА при погодженні проєкту землеустрою не має повноважень щодо перевірки законності відведення землі тієї чи іншої категорії за цільовим призначенням на предмет відповідності земельному законодавству, а лише здійснює повноваження державного контролю у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, вирішує пов`язані з цим питання на предмет можливості передачі у приватну власність тих земель, що плануються до відведення, з дотримання при цьому норм законодавства про охорону культурної спадщини, що не має жодного відношення до встановлення факту правомірності набуття їх у власність фізичних осіб у розумінні земельного законодавства. При цьому суди не звернули увагу на те, що у висновку Управління культури і туризму Київської ОДА від 06 квітня 2009 року № 511/01-17 зазначено про погодження проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність чотирьом громадянам на території Сошниківської сільської ради, загальною площею 5,5 га ріллі для ведення особистого селянського господарства, що свідчить про відсутність в Управління, на момент складення зазначеного висновку, інформації про правовий статус земельних ділянок як земель водного фонду. 
		 
		Необгрунтованим вважав заявник і висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для витребування спірних земельних ділянок водного фонду в інтересах держави в особі Київської ОДА, оскільки перебування майна у володінні особи, яка не є його законним власником, фактично є триваючим порушенням права до моменту його припинення у законному порядку за віндикаційним позовом, а тому власник протягом всього часу, з моменту вибуття майна з його володіння, має право у будь-який час вимагати відновлення свого права, а отже строк звернення до суду за захистом порушеного права не є пропущеним. Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року зазначив, що правильне застосування законодавства беззаперечно становить суспільний інтерес. Суди не урахували, що звернення прокурора до суду в зазначених правовідносинах спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання про повернення державі незаконно переданих у власність земельних ділянок водного фонду, які є надбанням всього народу, а тому баланс державних (суспільних) і приватних інтересів не є порушеним, і прокурором обрано правильний спосіб захисту. У зазначеному аспекті, зауважив, що відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства, і у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянки перебувають у межах прибережної захисної смуги, а отже вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить під обгрунтований сумнів їх добросовісність при набутті земельних ділянок у власність.
		 
		У травні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу 
		від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_9 , у якому вона просила залишити касаційну скаргу заступника прокурора Київської області без задоволення, посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили фактичні обставини справи та правильно застосували норми матеріального права щодо застосування позовної давності, про пропуск якої заявили відповідачі, оскільки Київська ОДА, як орган виконавчої влади, наділений повноваженнями на здійснення контролю за діяльністю районних державних адміністрацій, за умови неналежного здійснення своїх повноважень, могла дізнатися про порушення своїх прав ще у липні 2009 року, тобто з моменту прийняття оспорюваного розпорядження. Доводи прокурора не спростовують висновки судів щодо початку, перебігу і закінчення строку позовної давності, ураховуючи, що на віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування) поширюється загальна позовна давність.
		 
		Крім того, прокурором не доведено його правомочності щодо представництва інтересів держави, зокрема нездійснення захисту інтересів держави або здійснення захисту неналежним чином з боку Київської ОДА; не обгрунтовано підстави звернення до суду від імені суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесенні відповідні повноваження, з наданням належних доказів, які б підтверджували встановлення прокурором наявності підстав для представництва відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
		 
		У серпні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_5 , у якому він просив відмовити у задоволенні касаційної скарги заступника прокурора Київської області, посилаючись на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених належними, допустимими та достовірними доказами, та правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права,
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня2019року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2020року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Установлені судами фактичні обставини справи
		 
		Судами попередніх інстанцій установлено, що розпорядженням Бориспільської районної державної адміністрації від 08 липня 2009 року № 2270 «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства громадянам на території Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області» затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок, загальною площею 5,5 га, у приватну власність громадян для ведення особистого селянського господарства на території Сошниківської сільської ради та надано земельні ділянки площею: ОСОБА_7 - 1,0000 га, ОСОБА_10 - 
		0,5000 га, ОСОБА_11 - 2,0000 га, ОСОБА_16 (згідно з розпорядженням ОСОБА_14 ) - 2,0000 га.
		 
		На підставі зазначеного розпорядження, видано державні акти на право власності на земельні ділянки в адміністративних межах Сошниківської сільської ради: ОСОБА_7  від 31 липня 2009 року серії ЯЖ № 912240, кадастровий номер 3220887000:03:002:0142; ОСОБА_10 від 31 липня 
		2009 року серії ЯЖ № 912239, кадастровий номер 3220887000:03:002:0143; ОСОБА_11 від 31 липня 2009 року серії ЯЖ 912241, кадастровий номер 3220887000:03:002:0144; ОСОБА_8 від 31 липня 2009 року серії ЯЖ 
		№ 912242, кадастровий номер 3220887000:03:002:0145.
		 
		У подальшому, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 на підставі договорів купівлі-продажу, відчужили належні їм земельні ділянки, кадастровий номер 3220887000:03:002:0143 та кадастровий номер 3220887000:03:002:0144, відповідно, на користь ОСОБА_1 .
		 
		Згідно з технічною документацією із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки (при поділі земельної ділянки) для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 на території Сошниківської сільської ради, ОСОБА_1 здійснила поділ земельної ділянки площею 2 га, кадастровий номер 3220887000:03:002:0144, на 9 земельних ділянок, що стало підставою для видачі їй державних актів про право власності на наступні земельні ділянки: від 29 жовтня 2009 року серії ЯЖ № 676982 на земельну ділянку площею 0,1652 га, кадастровий номер 3220887000:03:002:0266; від 29 жовтня 2009 року серії ЯЖ № 676981 на земельну ділянку площею 
		0,1897 га, кадастровий номер 3220887000:03: 002:0265; від 29 жовтня 2009 року серії ЯЖ № 676980 на земельну ділянку площею 0,1915 га, кадастровий номер 3220887000:03:002:0264; від 29 жовтня 2009 року серії ЯЖ № 676979 на земельну ділянку площею 0,1940 га, кадастровий номер 3220887000:03:002:0263; 
		від 29 жовтня 2009 року серії ЯЖ № 676978 на земельну ділянку площею 
		0,2154 га, кадастровий номер 3220887000:03:002:0262; від 29 жовтня 2009 року серії ЯЖ № 676977 на земельну ділянку площею 0,2151 га, кадастровий номер 3220887000:03:002:0261; від 29 жовтня 2009 року серії ЯЖ № 676976 на земельну ділянку площею 0,2502 га, кадастровий номер 3220887000:03:002:0260; 
		від 29 жовтня 2009 року серії ЯЖ № 676975 на земельну ділянку площею 
		0,2618 га, кадастровий номер 3220887000:03:002:0259; від 29 жовтня 2009 року серії ЯЖ № 676974 на земельну ділянку площею 0,3170 га, кадастровий номер 3220887000:03:002:0258. 
		 
		Крім того, ОСОБА_1 здійснила поділ земельної ділянки площею 0,5 га, кадастровий номер 3220887000:03:002:0143, на три земельні ділянки, що стало підставою для видачі їй державних актів про право власності на наступні земельні ділянки: від 29 жовтня 2009 року серії ЯЖ № 676973 на земельну ділянку площею 0,1610 га, кадастровий номер 3220887000:03:002:0269; 
		від 29 жовтня 2009 року серії ЯЖ № 676972 на земельну ділянку площею 
		0,1655 га, кадастровий номер 3220887000:03:002:0268; від 29 жовтня 2009 року серії ЯЖ № 676971 на земельну ділянку площею 0,1735 га, кадастровий номер 3220887000:03:002:0267.
		 
		23 липня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Козій А. В., зареєстрований у реєстрі за № 546, за умовами якого земельна ділянка площею 0,1655 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3220887000:03:002:0268, що розташована на території Сошниківської сільської ради, перейшла у власність ОСОБА_6 
		 
		29 липня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Козій А. В., зареєстрований у реєстрі за № 535, за умовами якого земельна ділянка площею 0,1735 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3220887000:03:002:0267, що розташована на території Сошниківської сільської ради, перейшла у власність ОСОБА_5 
		 
		18 травня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Козій А. В., зареєстрований у реєстрі за № 422, за умовами якого земельна ділянка площею 0,1940 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3220887000:03:002:0263, що розташована на території Сошниківської сільської ради, перейшла у власність ОСОБА_3 
		 
		18 травня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Козій А. В., зареєстрований у реєстрі за № 416, за умовами якого земельна ділянка площею 0,1915 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3220887000:03:002:0264, що розташована на території Сошниківської сільської ради, перейшла у власність ОСОБА_4 
		 
		26 травня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Козій А. В., зареєстрований у реєстрі за № 444, за умовами якого земельна ділянка площею 0,2151 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3220887000:03:002:0261, що розташована на території Сошниківської сільської ради, перейшла у власність ОСОБА_15 . 
		 
		З повідомлення КДП «Київгеоінформатика» від 28 вересня 2015 року 
		№ 01-01/730 та долучених до нього схематичних та картографічних матеріалів, установлено, що передані у власність розпорядженням Бориспільської РДА 
		від 08 липня 2009 року № 2270 земельні ділянки розташовані у межах 100-метрової прибережної водоохоронної суми Канівського водосховища на 
		р. Дніпро, повністю або частково накладаються на землі водного фонду.
		 
		Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
		 
		Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзивів на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга заступника прокурора Київської області підлягає задоволенню частково з таких підстав.
		 
		Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
		 
		Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі рекреаційного призначення, землі водного фонду (стаття 19 ЗК України, зараз і надалі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		 
		Землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок і навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами, належать до земель водного фонду (пункт б частини першої статті 58 ЗК України та абзац 3 частини першої статті 4 ВК України).
		 
		Згідно з частинами першою та другою статті 60 ЗК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Аналогічні норми закріплені в частинах першій-третій статті 88 ВК України.
		 
		Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (частина перша статті 61 ЗК України, частина перша статті 89 ВК України).
		 
		Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених ЗК України та ВК України.
		 
		Згідно з пунктом «ґ» частини третьої статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених ЗК України.
		 
		Відповідно до частин другої та четвертої статті 59 ЗК України громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.
		 
		Таким чином, законодавство України обмежує безоплатне передання у приватну власність земель водного фонду випадком передання за рішенням уповноваженого органу тільки замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів). Крім того, зайняту прибережною захисною смугою земельну ділянку можна отримати в оренду для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо, а не у приватну власність для ведення садівництва. 
		 
		Урахувавши зазначені положення чинного законодавства та встановивши, що земельні ділянки, які згідно з розпорядженням Бориспільської РДА від 08 липня 2009 року № 2270 передані у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства, знаходяться у межах 100-метрової прибережної водоохоронної смуги Канівського водосховища на р. Дніпро, тобто є землями водного фонду, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про порушення Бориспільською РДА вимог земельного та водного законодавства при вирішенні питання про відведення у приватну власність земельних ділянок площею: ОСОБА_7 - 1,0000 га, ОСОБА_10 - 0,5000 га, ОСОБА_11 - 2,0000 га, ОСОБА_8 - 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, розташованих на території Сошниківської сільської ради, а отже невідповідність законодавству виданих на його підставі державних актів на право власності на земельні ділянки від 31 липня 2009 року серії ЯЖ 
		№ 912239 -№ 912242.
		 
		Щодо застосування судами позовної давності
		 
		Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		 
		Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 
		257 ЦК України). 
		 
		ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) у свої рішеннях надав тлумачення позовної давності, як законного права правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
		 
		Позовна давність забезпечує юридичну визначеність правовідносин сторін та остаточність судових рішень, запобігаючи порушенню прав відповідача. Питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача, причин унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову, вирішуються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
		 
		Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, а тому перед застосуванням позовної давності належить з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові у зв`язку з його необгрунтованістю. У разі встановлення судом порушеного права, але позовна давність за такими вимогами сплила, про що заявила інша сторона, суд відмовляє у позові у зв`язку зі спливом позовної давності, як самостійної підстави, за відсутності визнаних судом поважних причин її пропуску, на які посилався позивач.
		 
		У цивільному законодавстві закріплені об`єктивні межі застосування позовної давності. Вони встановлюються: (а) прямо (стаття 268 ЦК України); (б) опосередковано, тобто з урахуванням сутності заявленої позовної вимоги (див. пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).
		 
		Положеннями статей 268, 387 і 388 ЦК України не передбачено, що позовна давність не застосовується до вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння. Наведене свідчить, що на віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність. 
		 
		Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 частини другої статті 45 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). Аналогічний припис закріплений у частині четвертій статті 56 ЦПК України, чинного з 15 грудня 2017 року.
		 
		Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
		 
		Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
		 
		Колегія суддів вважає, що, якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12 квітня 
		2017 року у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц та від 22 травня 2018 року у справі 
		№ 469/1203/15-ц).
		 
		У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц (провадження 
		№ 14-85цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом порушених прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.
		 
		Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі 362/44/17 (провадження № 14-183цс18): позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		 
		У справі, що переглядається, перший заступник прокурора Київської області дізнався про порушення інтересів держави оскаржуваними розпорядженням Бориспільської РДА у вересні 2015 року, після отримання та опрацювання інформації, наданої ДП «Київгеоінформатика», що не спростовано учасниками справи, а позов пред`явив у квітні 2016 року, тобто в межах позовної давності. Висновки судів попередніх інстанцій про факт обізнаності Київської ОДА про приватизацію спірних земельних ділянок у день прийняття оскаржуваного розпорядження, оскільки проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_8 був погоджений Управлінням культури і туризму Київської ОДА (висновок 
		від 06 квітня 2009 року № 511/01-17), яке є структурним підрозділом Київської ОДА, грунтуються на припущеннях. 
		 
		Так, зі змісту оскаржуваного розпорядження Бориспільської РДА та державних актів на право власності на земельні ділянки, виданих на його підставі, неможливо достеменно встановити приналежність спірних земельних ділянок до земель водного фонду. У висновку управління культури і туризму Київської ОДА зазначено, що погоджується проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність чотирьом громадянам на території Сошниківської сільської ради загальною площею 5,5 га ріллі для ведення особистого селянського господарства, а не земель водного фонду. Наведене свідчить про необгрунтованість висновку судів про пропуск заступником прокурора Київської області позовної давності. 
		 
		Щодо суті вимог прокурора
		 
		Згідно з абзацом першим частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. 
		 
		Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України 
		2004 року, аналогічні приписи закріплені у частинах першій і другій статті 4 ЦПК України).
		 
		Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.
		 
		Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18)).
		 
		Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
		 
		У постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц та 
		від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статтях 59 цього Кодексу.
		 
		Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду 
		від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі 
		№ 653/1096/16-ц, пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду 
		від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц).
		 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі 
		№ 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19) не встановила підстав для відступу від зазначеного вище висновку.
		 
		Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку. Задовольняючи ту чи іншу позовну вимогу, ефективність обраного позивачем способу захисту у конкретній ситуації має визначити суд.
		 
		У справі, яка переглядається, прокурор заявив вимоги про визнання недійсними розпорядження Бориспільської РДА від 08 липня 2009 року № 2270 «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства громадянам на території Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області», та державних актів на право власності на земельні ділянки, виданих на його підставі ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_1 . 
		 
		Зважаючи на те, що землі в межах 100-метрової прибережної захисної смуги Канівського водосховища на р. Дніпро взагалі не підлягають передачі у приватну власність фізичним особам, з урахуванням їх особливого правового режиму, а також на те, що оскаржуване розпорядження Бориспільської РДА 
		від 08 липня 2009 року № 2270 в частині затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на час вирішення справи судами є тією правовою підставою, на підставі якої вони неправомірно володіють земельними ділянками: площею 1 га, кадастровий номер 3220887000:03:002:0142, та площею 2 га, кадастровий номер 3220887:000:03:002:0145, відповідно, Верховний Суд вважає обгрунтованими доводи прокурора про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання недійсними розпорядження Бориспільської РДА від 08 липня 
		2009 року № 2270 в частині затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .
		 
		Разом з тим, оскільки розпорядження Бориспільської РДА від 08 липня 
		2009 року № 2270 не є підставою до набуття права власності ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які набули право власності на спірні земельні ділянки на підставі цивільно-правових угод, задоволення позовної вимоги прокурора про визнання недійсним оскаржуваного розпорядження в цілому, тобто в тому числі в частині затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_10 та ОСОБА_11 не призведе до відновлення порушеного права власності держави на спірні земельні ділянки водного фонду, а тому такий спосіб захисту порушених прав не є ефективним. 
		 
		За змістом частини другої статті 116 ЗК України підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ № 912240 та 
		№ 912242, видані 31 липня 2009 року на ім`я ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , та державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ № 676971 - 
		№ 676982, видані 29 жовтня 2009 року на ім`я ОСОБА_1 , після набуття нею за цивільно-правовими угодами земельних ділянок, належних ОСОБА_10 та ОСОБА_11 та їх поділу, а тому визнання недійсним вказаних державних актів на право власності на земельні ділянки не є ефективним способом захисту порушених прав власника на земельну ділянку. 
		 
		Ураховуючи наведене, рішення судів попередніх інстанцій у частині вирішення позовних вимог про визнання недійсними розпорядження Бориспільської РДА від 08 липня 2009 року № 2270 «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства громадянам на території Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області», та визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ № 912240 та № 912242, виданих 31 липня 2009 року на ім`я ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , а також державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ № 676971 - 
		№ 676982, виданих 29 жовтня 2009 року на ім`я ОСОБА_1 , підлягають скасуванню, з ухваленням у цій частині нового судового рішення про визнання недійсним розпорядження Бориспільської РДА від 08 липня 2009 року № 2270 в частині відведення у власність ОСОБА_7 земельної ділянки площею 1 га, та ОСОБА_8 - площею 2 га; в іншій частині вимог - про відмову у їх задоволенні з підстав, що викладені вище.
		 
		Щодо вимог позивача про витребування на користь держави земельних ділянок
		 
		Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
		 
		Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові 
		від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).
		 
		Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, сформульований у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц).
		 
		Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.
		 
		На негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існує провідносини та правопорушення.
		 
		Зважаючи на те, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку необхідно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду, а тому належним та ефективним способом захисту права власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред`явленим упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на вказану вимогу не поширюється позовна давність. 
		 
		Зазначене відповідає правовим висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 листопада 2018 року у справі 
		№ 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18); від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19). 
		 
		Оскільки, у зазначеній справ заявлено вимогу про витребування земельних ділянок у відповідачів у порядку віндикації, з посиланням як на правову підставу на такої вимоги на статтю 388 ЦК України, зазначені вимоги не підлягають задоволенню у зв`язку з обранням прокурором неефективного способу захисту, зокрема не підлягають задоволенню вимоги прокурора про витребування земельних ділянок у ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_17 , оскільки прокурором заявлено не негаторний, а віндикаційний позов. Натомість вимоги заявлені до ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про визнання недійсним розпорядження Бориспільської РДА від 08 липня 
		2009 року № 2270 в частині затвердження проєкту землеустрою щодо відведення їм у власність земельних ділянок є ефективенимсм способом захисту, оскільки їх задоволення має наслідком повернення спірних земельних ділянок у власність держави. 
		 
		Щодо аргументів представника ОСОБА_2 - ОСОБА_9 про відсутність у прокурора повноважень на звернення з позовом та представництво у суді інтересів держави в особі Київської ОДА
		 
		Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити на момент відкриття провадження у справі повноваження прокурора на представництво інтересів держави в суді.
		 
		Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено, зокрема, Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру».
		 
		Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		 
		Відповідно до частини першої, абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, чинній на час пред`явлення прокурором позову, представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадку та порядку, всьановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. 
		 
		У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
		 
		Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (провадження № 14-350цс19) з посиланням на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду 
		від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19).
		 
		У позовній заяві прокурор, на виконання частини другої статті 45 ЦПК України 2004 року, абзацу першого частини третьої, абзацу першого частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» навів обгрунтування неналежного здійснення Київською ОДА, як органом уповноваженим державою на розпорядження спірними земельними ділянками, заходів щодо усунення порушень законодавства. Невжиття Київською ОДА, починаючи з 2008 року заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави у сфері земельних відносин та повернення незаконно переданих у приватну власність земельних ділянок, свідчить про те, що вказаний місцевий орган виконавчої влади неналежно виконує повноваження щодо земельних ділянок, у зв`язку з чим у прокурора виникають обгрунтовані підстави для захисту інтересів держави, та на звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавстива та практиці ЄСПЛ (постанова Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 645/3784/18 (провадження № 61-13230св19). Зазначене вказує про необгрунтованість висновків судів попередніх інстанцій про відсутність у прокурора правових підстав для звернення із зазначеним позовом до суду в інтересах держави.  
		 
		Щодо оцінки судами наявності підстав для втручання у право на мирне володіння майном
		 
		Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		 
		Статтею 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
		 
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює итання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року).
		 
		Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
		 
		Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
		 
		Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення ЄСПЛ 
		від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).
		 
		Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не грунтується на розумних підставах.
		 
		Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
		 
		У справі, яка переглядається, «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора до суду з вимогами щодо визнання недійсним розпорядження Бориспілької РДА від 08 липня 2009 року № 2270 та витребування спірних земельних ділянок із володіння відповідачів є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - передачі у користування громадянам земель водного фонду, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення державі земельних ділянок. «Суспільним», «публічним» інтересом у вимогах прокурора можна вважати також забезпечення охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення, засмічення, та інших дій, які можуть погіршити їх природній стан, завдавати шкоди здоров`ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об`єктів водного промислу, завдати інших екологічних проблем.
		 
		Заволодіння приватними особами земельними ділянками водного фонду в порушення вимог чинного законодавства, може зумовити конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і конституційним правом всіх інших осіб на безпечне довкіллля, збереження прибережної зони для облашування і використання місць відпочинку, відкритих для всіх, а тому втручання держави у приватні права осіб переслідує законну мету.  
		 
		Відповідачі у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що вони перебувають у межах прибережної захисної смуги, а тому вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить під обгрунтований сумнів їх добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність.
		 
		Зважаючи на викладене, втручання у права відповідачів Верховний Суд вважає таким, що відповідає принципу пропорційності, та не свідчить про порушення, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, права особи мирно володіти своїм майном. 
		 
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частин першої статті 412 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. 
		 
		Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили обставини справи та визначилися з характером спірних правовідносин, однак невірно застосували норми матеріального права, що, відповідно до статті 412 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги), є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення у справі нового рішення про часткове задоволення позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської ОДА.
		 
		Щодо розподілу судових витрат 
		 
		Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Зважаючи на те, що за результатом вирішення касаційної скарги вимогу про визнання недійсним розпорядження Бориспільської РДА від 08 липня 2009 року № 2270 задоволено в частині затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , сплачений прокурором у зв`язку з розглядом справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій судовий збір за розгляд зазначеної вимоги немайнового характеру у розмірі 6 201,00 грн (1378,00 грн + 2067,00 грн + 2756,00 грн) підлягає відшкодуванню ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь Київської обласної прокуратури у рівних частинах, а саме по 3 100,50 грн.
		 
		Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації задовольнити частково. 
		 
		Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року скасувати, та ухвалити нове судове рішення.
		 
		Позов першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Бориспільської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , треті особи: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , про визнання недійсним розпорядження, державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння задовольнити частково.
		 
		Визнати недійсним розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації від 08 липня 2009 року № 2270 «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства громадянам на території Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області», в частині затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність  ОСОБА_7 , ОСОБА_18 .
		 
		У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
		 
		Стягнути з ОСОБА_7 на користь Київської обласної прокуратури на відшкодування витрат зі сплати судового збору 3 100,50 грн.
		 
		Стягнути з ОСОБА_8 на користь Київської обласної прокуратури на відшкодування витрат зі сплати судового збору 3 100,50 грн.
		 
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий:                                                                           О. В. Ступак
		Судді:                                                                                     І. Ю. Гулейков
		С. О. Погрібний
		Г. І. Усик
		В. В.Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...