Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 210/2639/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 23.11.2020.
Дата набрання законної сили: 18.11.2020
Номер судового провадження: 61-4079ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова 
		Іменем України
		 
		 
		 
		18 листопада 2020 року
		м. Київ
		 
		 
		справа № 210/2639/17
		провадження № 61-4079св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М.,                   Кузнєцова В. О., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідач -  ОСОБА_2 , яка діє у власних інтересах та інтересах дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		треті особи: ОСОБА_5 , Служба у справах дітей виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради, 
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Горбенко Інною Василівною, на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 вересня 2019 року в складі судді Вікторович Н. Ю. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2020 року в складі колегії суддів: Зубакової В. П., Барильської А. П., Бондар Я. М., 
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до                       ОСОБА_2 , яка діє у власних інтересах та інтересах дітей                                ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , який в ході розгляду справи уточнила, та остаточно просила:
		-         позбавити ОСОБА_2 права користування житловим приміщенням - кв. АДРЕСА_1 ;
		-         без згоди матері зняти з реєстрації місця проживання ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , та зареєструвати місце проживання неповнолітніх дітей разом із батьком ОСОБА_5 у кв. АДРЕСА_2 .
		Позов мотивований тим, що вона є власником житлового приміщення - двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , в якій зареєстровані та проживали її син                   ОСОБА_5 разом із сім`єю - дружиною ОСОБА_2 та неповнолітніми дочками ОСОБА_3 і ОСОБА_4 
		21 квітня 2017 року шлюб між її сином ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_2 розірваний. 
		Посилаючись на те, що на пропозицію добровільно знятись з реєстрації відповідач не відреагувала, її проживання з малолітніми дітьми порушує права позивача на власний розсуд розпоряджатись майном,                                        ОСОБА_1 просила задовольнити позовні вимоги. 
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 вересня 2019 року в задоволенні позову відмовлено. 
		Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_2 є колишнім членом сім`ї позивача та з поважних причин не проживає у спірній квартирі, оскільки змушена була переїхати до іншого місця проживання після припинення шлюбних відносин із сином позивача ОСОБА_5 . 
		Крім того, відповідач позбавлена можливості користуватися квартирою, ключі від якої у неї відсутні, а тому не може чинити перешкоди власнику ОСОБА_1 у користування власністю. 
		При цьому судом враховано, що визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування спірною квартирою, вплине на права її дітей, оскільки реєстрація останніх у квартирі свідчить про те, що рішення про позбавлення матері права користування цією квартирою порушуватиме їх права.
		Відмовляючи в зміні реєстрації місця проживання неповнолітніх                          ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , місцевий суд врахував, що мати дітей ОСОБА_2   не надає згоди на їх реєстрацію у місті Ірпіні, а підстав для ухвалення такого рішення всупереч позиції матері, з якою проживають діти, судом не встановлено.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката                                                 Горбенко І. В. залишено без задоволення, рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 вересня 2019 року залишено без змін.
		 
		Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, зазначивши, що відповідач не проживає в спірному житловому приміщенні не з власної волі, а у зв`язку із сімейними обставинами. Крім того, судом враховано, що позивач не є особою, яка уповноважена на вирішення питання щодо визначення місця проживання неповнолітніх дітей, батьки яких дійшли згоди щодо реєстрації місця проживання дітей за адресою реєстрації місця проживання їхньої матері ОСОБА_2 .
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скаргита узагальнення її доводів
		 
		У березні 2020 року представник  ОСОБА_1 - адвокат                                               Горбенко І. В. звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову. 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року в справі № 6-57цс11, відповідно до якого положення статей 383, 391, ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на житло від будь-яких осіб, у тому числі й осіб, які не є і не були членами його сім`ї; у постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року в справі № 815/2309/17, в якій вказано що власник має право усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема, шляхом пред`явлення позову про зняття особи з реєстрації місця проживання.
		Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не поданий. 
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2020 року відкрито провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції. 
		 
		Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		У травні 2020 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Суди встановили, що  ОСОБА_1 є власником квартирикв.  АДРЕСА_1 . 
		 
		Крім того, на праві приватної власності позивачу належить квартира АДРЕСА_2 . 
		 
		ОСОБА_5 та ОСОБА_2 з 05 лютого 2011 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Дзержинського районного суду                                      м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 квітня 2017 року розірвано.
		 
		ОСОБА_5 та ОСОБА_2 мають двох спільних малолітніх дочок: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		 
		У кв. АДРЕСА_1 зареєстровано місце проживання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . 
		 
		Згідно актів зафіксовано непроживання відповідача ОСОБА_2 за вищевказаною адресою з 19 червня 2016 року, з 21 версеня 2016 року та з                     01 липня 2017 року. 
		 
		Батько малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - ОСОБА_5 з                          05 жовтня 2017 року знятий з реєстрації місця проживання за адресою:                      АДРЕСА_1 .
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених в частині першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду,крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
		 
		Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
		 
		За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
		 
		Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстав, передбачених законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Отже підставою для задоволення позову власника є встановлення факту порушення його прав і об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
		 
		Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.
		 
		Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
		 
		Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
		 
		Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		 
		Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		 
		У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
		 
		Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.
		 
		Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
		 
		Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
		 
		Враховуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
		 
		Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
		 
		У справі, що переглядається, суди встановили, що ОСОБА_4 не проживає в спірній квартирі після припинення сімейних відносин з сином позивача ОСОБА_5 та власних ключів від вказаного житлового приміщення не має, у зв`язку з чим дійшли правильного висновку, що відповідач покинула квартиру не з власної волі, а у зв`язку із сімейними обставинами. 
		При цьому колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду враховує, що іншого житла для постійного проживання ОСОБА_4 не має, у спірну квартиру вселилась за згодою її власника в якості члена сім`ї (дружина сина позивача), у зв`язку з чим набула право користування чужим майном. Матеріали справи не містять відомостей про те, що                                 ОСОБА_4 чинить перешкоди власнику в користуванні квартирою. ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом у червні 2017 року, тобто після розірвання її сином у квітні 2017 року шлюбу з ОСОБА_4 .
		 
		Апеляційний суд, погоджуючись з висновком суду першої інстанції, дійшов правильного висновку, що належні та допустимі докази не проживання без поважних причин відповідача у спірній квартирі відсутні, а тому, зважаючи на реєстрацію у вказаній квартирі малолітніх  ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , позбавлення їхньої матері ОСОБА_6 права користування житловим приміщенням не переслідуватиме легітимну мету та є втручанням у право на житло в розумінні положень статті 8 Конвенції на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ. 
		 
		Правильним також є висновок судів попередніх інстанції, що відповідно до вимог чинного законодавства позивач не є особою, уповноваженою на вирішення питання щодо визначення місця проживання неповнолітніх дітей, батьки яких дійшли згоди про реєстрацію місця їх проживання за адресою реєстрації місця проживання їхньої матері ОСОБА_2 , оскільки батько дітей ОСОБА_5 , змінюючи місце свого проживання та реєстрації, не порушував питання про зміну місця реєстрації та місця проживання малолітніх  ОСОБА_3 та ОСОБА_4 разом з ним. 
		 
		Доводи касаційної скарги з посиланням на необхідність захисту порушеного права власності на житло від будь-яких осіб, у тому числі й осіб, які не є і не були членами його сім`ї, не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суперечить практиці ЄСПЛ щодо переслідування легітимної мети у випадку позбавлення фізичної особи права на житло. 
		 
		Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судів попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті                                 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
		 
		Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі; враховуючи правомірний правовий результат вирішення спору судами попередніх інстанцій, підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Горбенко Інною Василівною, залишити без задоволення.
		 
		Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 вересня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2020 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді :В. С. Жданова   В. М. Ігнатенко   В. О. Кузнєцов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...