Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 916/67/20 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі); про державну власність; щодо визнання права власності.
Надіслано для оприлюднення: 24.11.2020. Зареєстровано: 24.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 25.11.2020.
Дата набрання законної сили: 16.11.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		_____________________________________________________________________________________________
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		16 листопада 2020 рокум. ОдесаСправа № 916/67/20Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
		головуючого судді Л.В. Поліщук,
		суддів: Л.О. Будішевської, С.В. Таран,
		секретар судового засідання Іванов І.В.
		за участю представників сторін: 
		від позивача: В.О. Стапінський
		від відповідача: О.Л. Гусаров, Ю.М. Лебедєв,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях
		на рішення Господарського суду Одеської області від 11.06.2020 (суддя В.С. Петров, м. Одеса, повний текст складено 22.06.2020) 
		у справі № 916/67/20
		за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях 
		до відповідача Приватного акціонерного товариства Одеський завод гумових технічних виробів 
		про визнання права державної власності,
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		У січні 2020 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях (далі також  Регіональне відділення, Фонд) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства Одеський завод гумових технічних виробів (далі також  Товариство) про визнання права державної власності за державою Україна в особі Фонду на 11 (одинадцять) будинків відпочинку, з яких:
		- 9 (дев`ять) двокімнатних дерев`яних будинка («Б» розміром 3.76 м на 7.12 м.; «В» розміром 3.60 м. на 4.25 м; «Д» розміром 3.64 м. на 7.07 м.; «Г» розміром 7.08 м. на 3.60 м.; «Е» та «Е1» розміром 3.64 м. на 16.03 м.; «НІ» розміром 3.60 м. на 7.07 м.; «Ф» розміром 3.76 м. на 7.07 м.; «У» розміром 6.91 м. на 5.42 м.), що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, 140, причал 200;
		- 2 (два) цегляних двохрівневих будинка («А» розміром 6.85 м. на 9.80 м. та «Х» розміром 6.68 м. на 9.80 м.), що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, 140, причал 200.
		В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на належність спірного майна до об`єктів державної власності та відсутність підстав набуття права власності відповідачем на спірні будиночки відпочинку. 
		Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.06.2020 у задоволенні позову відмовлено.
		Судове рішення мотивоване відсутністю в матеріалах справи належних та допустимих доказів перебування спірних об`єктів у власності держави, від імені якої виступає позивач, а тому позовні вимоги Фонду, на думку суду, є необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, у зв`язку з чим не підлягають задоволенню.
		Не погоджуючись із вказаним рішенням, Регіональне відділення звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права та неповне з`ясування обставин справи, просило скасувати дане рішення суду та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Як вказав скаржник, судом першої інстанції не було враховано, що Фондом в акті від 30.06.2011 встановлено наявність державного майна, при цьому даний акт відповідачем не оскаржувався, отже, зафіксовані в ньому факти були відомі відповідачу та не оспорювались ним. 
		Також скаржник вказав, що судом не було досліджено та не надано належну оцінку поданим Фондом первинним документам, у тому числі:
		- акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу «Острозький шиноремонтний завод» від 28.06.1996 та додатку 4а, з яких вбачається, що під час приватизації названого заводу до статутного капіталу не увійшли та залишились у державній власності будинки в м. Одеса, які введені в експлуатацію в квітні 1990 року.
		- перелік державного майна, що не увійшло до статутного фонду ВАТ "Острозький ШРЗ", з якого вбачається, що до статутного фонду не увійшли будиночки 13 шт., загальною площею 136,5 кв.м, м. Одеса, стан задовільний використовується як база відпочинку;
		- інвентарний опис № 1 станом на 01.10.1997, у якому зазначено державне майно, що не увійшло до статутного фонду ВАТ "Острозький ШРЗ" під порядковим номером 2: будиночки м. Одеса, 1990 року виготовлення в кількості 13 шт. вартістю 2647,95 грн.;
		- протокол засідання інвентаризаційної комісії ВАТ "Острозький ШРЗ" від 25.10.1997, де було вирішено залишити на балансі обладнання їдальні та будівлі бази відпочинку і надалі використовувати за призначенням;
		- акт перевірки використання та збереження державного майна, що не увійшло до статутного фонду ВАТ "Острозький ШРЗ" від 31 травня 2000 року, де в ході перевірки встановлено наступні інвентаризаційні об`єкти: будиночки відпочинку 13 штук, що розташовані в м. Одеса, загальна площа яких 136,5 кв.м, балансова вартість становить - 2647,95 грн., залишкова вартість 0 грн. Дані об`єкти знаходяться в задовільному стані та використовуються за призначенням;
		- баланс Острозького шиномонтажного заводу.
		Апелянт наголошує, що будиночки відпочинку не було приватизовано відповідачем жодним способом, при цьому підстав набуття відповідачем права власності не існувало ані під час приватизації Острозького шиноремонтного заводу, ані під час звернення до суду з даним позовом, що, на думку Регіонального відділення, свідчить про належність спірного майна до об`єктів державної власності. 
		Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2020 поновлено Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 11.06.2020 у справі № 916/67/20; відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою; встановлено відповідачу строк до 01.10.2020 для подання відзиву на апеляційну скаргу; роз`яснено учасникам справи про їх право до 01.10.2020 подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи; попереджено учасників справи про наслідки подання письмових заяв чи клопотань без додержання вимог частини першої та другої вказаної вище норми або не у строк встановлений судом у вигляді їх повернення заявникові без розгляду; зупинено дію рішення Господарського суду Одеської області від 11.06.2020 у справі № 916/67/20, а ухвалою від 02.10.2020 - розгляд справи №916/67/20 призначено на 27.10.2020 о 10:00 год. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив залишити оскаржуване судове рішення без змін.
		27.10.2020 у судовому засіданні оголошено перерву до 16.11.2020 об 11:00год. У судовому засіданні 16.11.2020 представники сторін підтримали свої правові позиції щодо оскаржуваного судового рішення.
		Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне. 
		Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджено матеріалами справи, 08 грудня 1986 року між Одеським заводом гумовотехнічних виробів (Завод) та Острозьким шиноремонтним заводом (Підприємство, Острозький ШРЗ) був укладений договір про врегулювання відносин сторін щодо спільної діяльності, будівництва та експлуатації водноспортивної бази відпочинку (далі  Договір), за умовами якого Завод та Підприємство, виходячи із принципів належної турботи про відпочинок працівників своїх підприємств, що виконують двоєдину виробничу програму по забезпеченню народного господарства резино-технічною продукцією та населення товарами народного споживання, вступають в співпрацю строком на 30 років у сфері організації будівництва будиночків, благоустрою території та відпочинку працівників заводу на водноспортивній базі відпочинку Заводу, розташованого по дорозі Котовського, 136, в прибережній зоні моря. 
		Пунктом 1.2 вказаного договору визначено, що в рамках спільної співпраці сторони приймають рішення про дольову участь Підприємства в будівництві водноспортивної бази відпочинку Заводу.
		Згідно із п.п. б) п. 2.2 Договору Підприємство зобов`язалось, зокрема: своїми силами та за рахунок своїх коштів протягом одного (1987-го) року здійснити будівництво тринадцяти двокімнатних будиночків на відведеній ділянці території бази Заводу (із них два цегляних, дачного типу); прийняти остаточно збудовані двокімнатні будиночки на баланс Підприємства.
		У пункті 5.1 Договору сторони обумовили, що частина власності Острозького ШРЗ (Підприємство) в загальній діяльності після проведення будівництва та реконструкції будиночків складає 13, із них два цегляних, дачного типу. 
		У п. 5.2 Договору визначено, що збудовані на базі відпочинку заводу тринадцять будиночків відпочинку за кошти Підприємства на відведеній земельній ділянці є власністю Підприємства. Їм присвоюються порядкові номери згідно загальної нумерації будиночків на базі відпочинку Заводу. 
		Даний Договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє протягом 30 років в період з 18 грудня 1986 р. до 18 грудня 2016 р. (п. 7.1 Договору).
		У 1995 році Острозький шиноремонтний завод було включено до Переліку підприємств, що підлягають обов`язковій приватизації в 1995 році (додаток № 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 15 травня 1995 р. № 343).
		Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області № 585 від 23.05.1996 затверджено склад комісії з підготовки до приватизації Острозького ШРЗ.
		Згідно з протоколом № 1 засідання інвентаризаційної комісії Острозького шиноремонтного заводу від 20.06.1996 були затверджені інвентаризаційні акти.
		У протоколі № 2 засідання інвентаризаційної комісії Острозького шиноремонтного заводу від 24.06.1996 була погоджена дооцінка основних засобів, на які нараховано 100% знос, на загальну суму 715095 тис. крб.; вилучено з акта оцінки вартість: незавершеного будівництва житлового фонду  7768291 тис. крб., об`єктів, які не підлягають приватизації  3903960 тис. крб., щодо якого встановлено пільги  130835 тис. крб.; підтвердити оціночну вартість цілісного майнового комплексу в сумі 107553812 тис. крб.
		На виконання наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області від 23.05.1996 № 585, наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області від 28.06.1996 № 744 затверджено акт оцінки цілісного майнового комплексу Острозького шиноремонтного заводу, визначивши вартість цілісного майнового комплексу в сумі 107553812 тис. крб. та розмір статутного фонду в сумі 96465850 тис. крб. 
		Відповідно до п. 14.4 акта оцінки вартості цілісного майнового комплексу Острозького шиноремонтного заводу, затвердженого 28.06.1996 начальником регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області, вартість об`єктів, які не підлягають приватизації, становить 4034795 крб. 
		Як свідчить акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу «Острозький шиноремонтний завод» від 28.06.1996 та додаток 4а, під час приватизації названого заводу до статутного капіталу не увійшли будинки в м. Одеса, які введені в експлуатацію в квітні 1990 року (а.с.49,52).
		З переліку державного майна, що не увійшло до статутного фонду ВАТ "Острозький ШРЗ" вбачається, що до статутного фонду не увійшли будиночки 13 шт. загальною площею 136,5 кв.м, м. Одеса, стан задовільний використовується як база відпочинку (а.с.47).
		Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області від 17.07.1996 № 826 Державне підприємство Острозький шиноремонтний завод було перетворено у Відкрите акціонерне товариство Острозький шиноремонтний завод та затверджено його статут. 
		Розпорядженням голови виконкому Острозької міської ради народних депутатів від 25.07.1996 зареєстровано Відкрите акціонерне товариство Острозький шиноремонтний завод та його статут.
		Відповідно до п. 1.1 Статуту Відкритого акціонерного товариства Острозький шиноремонтний завод останнє засновано відповідно до рішення Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області від 17.07.1996 № 826 шляхом перетворення Державного підприємства Острозький шиноремонтний завод у Відкрите акціонерне товариство Острозький шиноремонтний завод відповідно до указу Президента України Про заходи щодо забезпечення прав громадян на використання приватизаційних майнових сертифікатів від 26.11.1994 № 699/94. 
		Із пункту 4.1 Статуту Відкритого акціонерного товариства Острозький шиноремонтний завод вбачається, що засновником товариства було Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській області.
		Згідно з інвентарним описом № 1, складеним внаслідок проведеної інвентаризації відповідно до постанови КМУ № 757 від 15.07.1997, станом на 01.10.1997 у складі державного майна, що не увійшло до статутного фонду ВАТ Острозький ШРЗ, під порядковим номером 2 зазначені будиночки м. Одеса, 1990 року виготовлення в кількості 13 шт. вартістю 2647,95 крб. (а.с. 44).
		У Протоколі засідання інвентаризаційної комісії ВАТ "Острозький ШРЗ" від 25.10.1997 вирішили: залишити на балансі обладнання їдальні та будівлі бази відпочинку і надалі використовувати за призначенням (а.с. 48).
		З Акта перевірки використання та збереження державного майна, що не увійшло в статутний фонд ВАТ "Острозький ШРЗ" від 31 травня 2000 року, вбачається, що в ході перевірки встановлено, зокрема, наступні інвентаризаційні об`єкти: будиночки відпочинку 13 штук, що розташовані в м. Одеса, загальна площа яких 136,5 кв.м., балансова вартість становить 2647,95 грн., залишкова вартість 0 грн. Дані об`єкти знаходяться в задовільному стані та використовуються за призначенням (а.с.43).
		Із переліку нерухомого майна, який є додатком до листа Регіонального відділення по Одеській області від 21.08.2001№ 1/3664, адресованого ВАТ "Одеський ЗГТВ", вбачається, що будиночки відпочинку у власність останнього не передавалися (а.с.14).
		30.06.2011 під час проведення перевірки об`єктів державної власності встановлено відсутність 2 (двох) дерев`яних будинків.
		У Інвентаризаційному описі № 1 основних засобів від 30.06.2011 зазначено, що проведено зняття фактичних залишків, які рахуються на балансових рахунках ВАТ «Острозький шиноремонтний завод», та встановлено наявність 13 об`єктів на суму 21757,64 грн. на день інвентаризації (а.с. 20-21). 
		Згідно із схематичним планом ділянки, розташованої за адресою: м. Одеса, причал №200, вул. Миколаївська дорога, 140, наявні об`єкти, позначені літерами: «А», «Б», «В», «Г», «Д», «Е», «El», «Н1», «Х», «Ф», «У», з яких:
		- цегляні будинки: «А» розміром 6.85 м на 9.80 м та «Х» розміром 6.68 м на 9.80м;
		- дерев`яні будинки: «Б» розміром 3.76 м на 7.12 м; «В» розміром 3.60 м на 4.25 м; «Д» розміром 3.64 м на 7.07 м; «Г» розміром 7.08 м на 3.60 м; «Е» та «Е1» розміром 3.64 м на 16.03 м; «Н1» 3.60 м на 7.07 м; «Ф» розміром 3.76 м на 7.07 м; «У» розміром 6.91 м на 5.42 м (а.с.19).
		Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ВАТ Острозький шиноремонтний завод припинено 11.01.2013.
		Актом РВ ФДМУ по Одеській області про перевірку стану ефективності використання, утримання та збереження державного майна, яке у процесі приватизації не увійшло до статутного капіталу ВАТ "Острозький шиноремонтний завод", але залишилося на його балансі від 30.10.2013 встановлено, що з боку керівництва ЗАТ "Острозький шиноремонтний завод" були порушені вимоги діючого законодавства з питань бухгалтерського обліку та інвентаризації державного майна, а саме в частині відсутності на об`єктах державної власності інвентарних номерів. Крім того, надано пропозиції РВ ФДМУ по Рівненській області: присвоїти інвентарні номери на об`єкти нерухомого майна; реєстрації права державної власності; прийняти відповідне ефективне управлінське рішення стосовно об`єктів нерухомого майна (а.с.28-29).
		15.01.2018 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській області звернулося з листом № 11-05-0203 до ТзОВ «Нове технічне бюро інвентаризації» з проханням виготовити технічні паспорти на об`єкти державної власності - будинки відпочинку (11 шт.), що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, 140, причал 200, які не увійшли до статутного капіталу.
		Крім того, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській області звернулося з листом № 11-05-01882 від 08.05.2018 до відповідача про допущення представників РВ ФДМ України по Одеській області та ТзОВ «Нове БТІ» для здійснення технічної інвентаризації об`єктів державної власності, надіславши разом з листом відповідачу перелік відповідних документів.
		Натомість Товариство у листі № 03/01-121 від 05.06.2018 відмовилось допускати працівників позивача, посилаючись на безпідставність та протиправність їх дій, а також неотримання переліку документів, які підтверджували б факт передачі будиночків.
		Посилаючись на те, що Публічне акціонерне товариство "Одеський завод гумово-технічних виробів" заперечує належність вказаних 11 будинків відпочинку до об`єктів державної власності, так як вважає їх своєю власністю, а також вчиняє дії, які перешкоджають вжиттю заходів позивачем для вчинення державної реєстрації об`єктів державної власності, Фонд звернувся із вищезгаданим позовом до Господарського суду Одеської області.
		Відмовляючи у задоволенні позову, Господарський суд першої інстанції вказав, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами існування права державної власності на спірне майно.
		Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду, виходячи з наступного.
		Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу (далі  ЦК) України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а частиною 1 статті 16 цього Кодексу визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Тобто наведені положення визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права.
		Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
		Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
		За приписами ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом. 
		Статтею 326 ЦК України передбачено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.
		Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. 170 ЦК України).
		Статтями 1 Закону України Про управління об`єктами державної власності від 21.09.2006 визначено, що управління об`єктами державної власності  це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб; суб`єктами управління об`єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об`єктами державної власності; міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (далі - уповноважені органи управління); Фонд державного майна України; органи, що забезпечують діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об`єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації (далі - господарські структури), державне підприємство, установа, організація або господарське товариство, 100 відсотків акцій (часток) якого належить державі або іншому господарському товариству, 100 відсотків акцій (часток) якого належать державі; Національна академія наук України, галузеві академії наук.
		Згідно із ст. 1 Закону України Про Фонд державного майна України Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.
		В силу п.п. 1 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону до основних завдань Фонду державного майна України належать: 1) реалізація державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності; 2) організація виконання Конституції та законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, інших актів законодавства та здійснення контролю за їх виконанням; 3) управління об`єктами державної власності, зокрема корпоративними правами держави у статутних капіталах господарських товариств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію та затверджено план розміщення акцій; товариств, утворених у процесі перетворення (у тому числі шляхом корпоратизації) державних підприємств, що належать до сфери його управління, а також товариств, утворених за участю Фонду державного майна України; 4) захист майнових прав державних підприємств, а також державних пакетів акцій (часток), що належать до сфери управління Фонду державного майна України на території України.
		Згідно із ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		Право власності як і будь-яке інше суб`єктивне право виникає при наявності певних юридичних фактів, конкретних життєвих обставин, з якими закон пов`язує виникнення права власності на конкретне майно у певних осіб. Підстави виникнення права власності поділяються на первісні та похідні. До первісних підстав відносяться ті способи, за якими право власності виникає на річ вперше або незалежно від волі попередніх власників, зокрема новостворене майно (ст. 331), а до похідних відносяться ті підстави, за якими право власності на річ виникає за волею попереднього власника (цивільні правочини, спадкування за законом і за заповітом). 
		З наведених Фондом у позові обставин слідує, що право власності держави на спірні об`єкти виникло за первісною підставою - новостворене майно, виходячи із умов вищезгаданого договору від 08.12.1986.
		Стаття 2 Закону Української РСР Про власність, який набрав чинності з 15.04.1991, визначала, що власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна.
		Відповідно до ст. 31 цього Закону до державної власності в Україні відноситься загальнодержавна (республіканську) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну власність). 
		Суб`єктом права загальнодержавної (республіканської) власності є держава в особі Верховної Ради Української РСР; управління державним майном від імені народу (населення адміністративно-територіальної одиниці) здійснює відповідно Верховна Рада Української РСР і місцеві Ради народних депутатів Української РСР, а також уповноважені ними державні органи. Державні органи, уповноважені управляти державним майном, вирішують питання створення підприємств і визначення цілей їх діяльності, реорганізації і ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю використання і схоронністю довіреного їм державного майна та інші правомочності відповідно до законодавчих актів Української РСР (ст. ст. 32, 33 даного Закону). 
		Статтею 34 Закону Української РСР Про власність було встановлено, що загальнодержавну (республіканську) власність складають: майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради Української РСР та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об`єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв`язку та інформації, що мають загальнодержавне (республіканське) значення; кошти республіканського бюджету; республіканський національний банк, інші державні республіканські банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; республіканські резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об`єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток. У загальнодержавній (республіканській) власності може перебувати також інше майно, передане у власність Української РСР іншими державами, а також юридичними особами і громадянами.
		За положеннями ст. 1 Закону України „Про приватизацію майна державних підприємств від 04.03.1992 приватизація майна державних підприємств України (надалі - приватизація) - це відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній, республіканській (Республіки Крим) і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб.
		Відповідно до ст. 7 Закону України Про приватизацію державного майна, а також положень Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, що становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні. Державні органи приватизації у межах своєї компетенції здійснюють в тому числі такі основні повноваження: продають майно, що перебуває у державній власності, в процесі його приватизації, включаючи майно ліквідованих підприємств, затверджують плани приватизації майна, що перебуває у державній власності, розробляють проекти державних програм приватизації і подають їх на затвердження Верховній Раді України; укладають угоди щодо проведення підготовки об`єктів до приватизації та їх продажу; укладають договори на проведення незалежної оцінки майна в процесі його приватизації.
		Пунктом 5 статті 2 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) (в редакції від 26.01.1994) було передбачено, що заклади культури, приміщення та будівлі соціально-побутового призначення, споруджені на кошти державних підприємств, які обслуговують населені пункти, райони чи мікрорайони у містах, громадські організації чи певні професійні (виробничі) колективи можуть бути вилучені з переліку об`єктів приватизації за рішенням Фонду державного майна України або місцевих органів приватизації.
		Із змісту вказаних норм випливає, що саме Фонд державного майна України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві ради є органами, які здійснюють функції, відповідно, щодо розпорядження державною власністю, майном Автономної Республіки Крим і комунальною власністю. Способи приватизації визначаються шляхом прийняття цими органами рішень про затвердження конкретних переліків об`єктів приватизації.
		Згідно із п.п. 9 ч. 4 Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України, затвердженого Постановою кабінету Міністрів України від 15.06.1994 № 412, регіональне відділення ФМДУ здійснює управління та розпоряджається майном підприємств, установ і організацій, що перебуває у державній власності, в процесі приватизації.
		Відповідно до приписів ч. 1 ст. 5 Закону України Про приватизацію майна державних підприємств (в редакції, що діяла на час приватизації Державного підприємства Острозький шиноремонтний завод) приватизації підлягало майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства і є єдиними (цілісними) майновими комплексами, незавершене будівництво, а також частки (паї, акції), що належать державі у майні господарських товариств.
		Пунктом 8 Методики оцінки вартості об`єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 717 від 08.09.1993, визначено, що цілісним майновим комплексом є господарський об`єкт з закінченим циклом виробництва продукції (робіт, послуг). Оцінка вартості цілісного майнового комплексу здійснюється на підставі балансу підприємства. Цілісними майновими комплексами можуть бути структурні підрозділи підприємств (цехи, виробництва, дільниці тощо), які виділяються в самостійні об`єкти приватизації з подальшим складанням розподільного балансу.
		У силу пунктів 41, 41 цієї Методики вартість майна цілісного майнового комплексу зменшується, зокрема, на вартість майна державного житлового фонду, який приватизується відповідно до Закону України Про приватизацію державного житлового фонду, а також вартість об`єктів, що не підлягають приватизації.
		Відтак, одним із способів зміни форми власності була приватизація, в процесі якої відбувалось відчуження на користь фізичних або юридичних осіб майна, що є державною чи комунальною власністю.
		Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
		Вказана норма передбачає захист прав власника в разі його порушення або невизнання певною особою тощо, або у разі втрати документа, який засвідчує його право власності, а відтак, при вирішенні спору на її підставі суттєвим є встановлення, зокрема, обставин виникнення у позивача права власності на відповідний об`єкт, а також оспорення чи невизнання цього права з боку певних осіб.
		Позивачем у спорах про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних правовідносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої права у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна. Тобто, метою подання такого позову згідно ст. 392 ЦК України є усунення невизначеності у суб`єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб`єктивного права особою.
		Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
		Згідно ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
		У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
		Як вище зазначалось, відповідно до п. 5.2 договору про врегулювання відносин сторін щодо спільної діяльності, будівництва та експлуатації водноспортивної бази відпочинку від 08.12.1986 збудовані на базі відпочинку заводу тринадцять будиночків відпочинку за кошти Підприємства на відведеній земельній ділянці є власністю Підприємства (Острозького шиноремонтного заводу). Матеріали справи не містять доказів визнання Договору недійсним.
		Матеріали справи, зокрема акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу Острозький шиноремонтний завод від 28.06.1996 та додаток 4а, свідчать, що під час приватизації Острозького шиноремонтного заводу спірні будиночки до статутного капіталу ВАТ Острозький шиноремонтний завод не увійшли, а залишились у державній власності та перебували на балансі підприємства до моменту його припинення. 
		Наявність вказаних будиночків на території бази відпочинку (водно-спортивна станція) відповідача за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, 140, підтверджується технічним паспортом, виготовленим 11.05.2005 за замовленням ВАТ Одеський завод гумових технічних виробів (а.с. 194-200).
		Судова колегія погоджується з доводами позивача про належність спірного майна до об`єктів державної власності, протилежного відповідачем не доведено.
		Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач заперечує належність вказаних 11 будинків відпочинку до об`єктів державної власності, так як вважає їх своєю власністю, а також вчиняє дії, які перешкоджають вжиттю заходів позивачем для вчинення державної реєстрації об`єктів державної власності.
		Отже, право власності позивача не визнається відповідачем, що зумовлює наявність підстав для захисту даного права Фонду на підставі ст. 392 ЦК України.
		Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
		Таким чином, апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржуване судове рішення слід скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.
		У зв`язку з задоволенням апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача.
		Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 277, 281-284 ГПК України, суд
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		1. Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях задовольнити.
		2. Рішення Господарського суду Одеської області від 11.06.2020 у справі № 916/67/20 скасувати, позов задовольнити.
		3. Визнати право власності за державою України в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях на 11 (одинадцять) будинків відпочинку, з яких:
		- 9 (дев`ять) двокімнатних дерев`яних будинка («Б» розміром 3.76 м на 7.12 м; «В» розміром 3.60 м на 4.25 м; «Д» розміром 3.64 м на 7.07 м; «Г» розміром 7.08 м. на 3.60 м; «Е» та «Е1» розміром 3.64 м. на 16.03 м.; «Н1» розміром 3.60 м на 7.07 м.; «Ф» розміром 3.76 м на 7.07 м; «У» розміром 6.91 м на 5.42 м), що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, 140, причал 200;
		- 2 (два) цегляних двохрівневих будинка («А» розміром 6.85 м на 9.80 м та «Х» розміром 6.68 м на 9.80 м.), що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, 140, причал 200.
		4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Одеський завод гумових технічних виробів на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях 4802,5 грн. судового збору, у тому числі за апеляційний перегляд справи.
		5. Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ із зазначенням відповідних реквізитів сторін.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.
		Повний текст постанови складено 23.11.2020.
		 
		 
		Головуючий суддя Л.В. Поліщук
		 
		Суддя Л.О. Будішевська
		 
		Суддя С.В. Таран

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...