Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 473/1878/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них; за заповітом.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 25.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 25.11.2020.
Дата набрання законної сили: 18.11.2020
Номер судового провадження: 61-20469ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		                                                                                                
		УХВАЛА
		                                                                                                                        
		18 листопада 2020 року                                         
		м. Київ
		 
		справа № 473/1878/19
		провадження № 61-20469св19 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Крата В. І.
		суддів: Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач - приватний нотаріус Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчук Кирил Борисович,
		треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 серпня 2019 року в складі судді Вуїва О. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року в складі колегії суддів: Самчишиної Н. В., Прокопчук Л. М., Яворської Ж. М.,
		ВСТАНОВИВ :
		Короткий зміст позовних вимог 
		У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчука Кирила Борисовича, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просила визнати незаконною та скасувати постанову відповідача про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 09 квітня 2019 року та зобов`язати останнього видати їй свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 18 квітня 2003 року.
		Свої вимоги позивач мотивувала тим, що вона є спадкоємницею за заповітом від 18 квітня 2003 року, складеним ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . У встановлений законом строк вона звернулась до відповідача з заявою про прийняття спадщини. 26 лютого 2016 року та 08 лютого 2016 року з заявами про прийняття спадщини звернулися також ОСОБА_5 і ОСОБА_6 за заповітом, складеним тим же спадкодавцем 19 червня 2015 року.
		Постановою від 09 квітня 2019 року приватний нотаріус Вознесенського районного нотаріального округу Нехимчук К. Б. відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Відмова мотивована тим, що існує інший заповіт, який складений пізніше - 19 червня 2015 року, який рішенням суду визнаний нікчемним, однак ця обставина чинність попереднього заповіту на користь позивача не відновлює.
		Позивачка вважає, що вказана постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії є незаконною, оскільки заповіт на користь ОСОБА_5 і ОСОБА_6 судом недійсним не визнавався, цей заповіт є нікчемним у зв`язку з недотриманням порядку його посвідчення, а тому не може скасовувати попередній заповіт. 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 
		Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 травня 2019 року замінено у справі первісного відповідача виконавчий комітет Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області на належного - приватного нотаріуса Вознесенсього районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчука К. Б.
		Ухвалою того ж суду від 27 травня 2019 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
		Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 серпня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
		Суд першої інстанції виходивіз того, що оцінка заповіту ОСОБА_4  на користь  ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , посвідченого 19 червня 2015 року та зареєстрованого у реєстрі за № 283, надана постановою Верхового Суду від 13 лютого 2019 року. Заповіт ОСОБА_4 від 19 червня 2015 року є нікчемним, але визнання його нікчемним чинність попереднього заповіту на користь позивача не відновлює. Доказів визнання цього заповіту недійсним з підстав, передбачених статями 225, 231 ЦК України, які давали б підстави для відновлення попереднього заповіту, тобто заповіту на ім`я позивача, суду не надані, тому підстави для зобов`язання нотаріуса видати ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом відсутні.
		Постановою Миколаївського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 серпня 2019 року залишено без змін.
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції. 
		Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги
		У листопаді 2019 року  ОСОБА_1  звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, постановити нове рішення, яким позов задовольнити.
		У касаційній скарзі зазначено, що оспорений правочин є недійсним в силу визнання його судом, а нікчемний - в силу припису закону. Суди попередніх інстанцій невірно застосували наслідки недійсності заповіту, не врахувавши, що нікчемний заповіт не породжує жодних наслідків при оформленні спадкових прав. Нею доведено, судом касаційної інстанції підтверджено, а відповідачем та третьою особою не спростовані очевидні порушення порядку посвідчення заповіту по справі та процедурні дефекти оскаржуваного заповіту.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою  ОСОБА_1 та витребувано справу із суду першої інстанції.
		Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п`яти суддів.
		 
		Позиція Верховного Суду
		Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність передачі справи на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з таких підстав.
		Судами встановлено, що 18 квітня 2003 року  ОСОБА_4 склала заповіт, згідно якого все своє майно, де б воно не знаходилося і з чого б не складалося, що їй буде належати на день смерті і на що вона матиме право, заповіла ОСОБА_1 . Заповіт посвідчений секретарем Воронівської сільської ради Вознесенського району Апоновою О. М. та зареєстрований в реєстрі за № 168.
		19 червня 2015 року ОСОБА_4 склала новий заповіт, згідно якого належні їй дві земельні ділянки площами 5 , 29 га та 2,27 га, що розташовані в межах території Воронівської сільської ради Вознесенського району, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, заповіла ОСОБА_5 , та земельні ділянки площами 5,43 га та 2,15 га - ОСОБА_6 .
		Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Нехимчуком К. Б. та зареєстрований в реєстрі за № 283.
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. 
		ОСОБА_1 , ОСОБА_5 і ОСОБА_6 у встановлений законом строк звернулися до нотаріуса з заявами про прийняття спадщини. Нотаріусом заведена спадкова справа № 9-2016.
		Постановою Верхового Суду від 13 лютого 2019 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Вознесенського районного нотаріального округу Нехимчук К. Б. про визнання  заповіту недійсним.
		При цьому Верховним Судом констатовано, що в силу частини першої статті 1257 ЦК України заповіт ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , посвідчений 19 червня 2015 року приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Нехимчуком К. Б., є нікчемним, оскільки складений в порушення вимог закону щодо його посвідчення.
		05 квітня 2019 року ОСОБА_1 подала приватному нотаріусу Нехимчуку К. Б.  заяву про оформлення її спадкових прав на земельні ділянки, які ОСОБА_4 заповіла їй, склавши заповіт 18 квітня 2003 року.
		Постановою нотаріуса від 09 квітня 2019 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Відмова мотивована тим, що за визнаний постановою Верхового Суду нікчемним заповіт, посвідчений 19 червня 2015 року приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Нехимчуком К. Б. за реєстровим № 283, чинність попереднього заповіту не відновлює.
		При відмові в задоволенні позову, суди вважали, що нотаріус правомірно відмовив ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 18 квітня 2003 року, оскільки визнання нового заповіту    ОСОБА_4 від 19 червня 2015 року нікчемним за відсутності встановлених статтями 225, 231 ЦК України підстав для визнання його недійсним чинність попереднього заповіту на користь позивача не відновлює. 
		Колегія суддів не погоджується з цим висновком з таких підстав.
		В постанові Верхового Суду від 13 лютого 2019 року констатовано в мотивувальній частині, що складений на користь ОСОБА_5 , ОСОБА_6 заповіт ОСОБА_4 , посвідчений 19 червня 2015 року приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Нехимчуком К. Б., є нікчемним.
		Відповідно до частин другої та третьої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (частина перша статті 216 ЦК України). 
		Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу (частина четверта статті 1254 ЦК України).
		Тлумачення вказаних норм свідчить, що частина четверта статті 1254 ЦК України розрахована тільки на визначення правових наслідків недійсності для оспорюваного заповіту і зовсім не регулює впливу нікчемності заповіту на відновлення попереднього заповіту. Варто звернути увагу, що частина четверта статті 1254 ЦК України і не може регулювати правові наслідки нікчемності заповіту. Це обумовлено тим, що нікчемний заповіт в принципі не може породжувати будь-який правовий результат, оскільки для права він взагалі не існує як волевиявлення. Неможливо допустити, щоб заповіт, складений на простому аркуші паперу, не посвідчений ніким і тому, будучи нікчемним, скасував би належним чином складений попередній заповіт. Тому при нікчемності другого заповіту слід вести мову не про відновлення чинності першого заповіту, а про те, що вчинення наступного нікчемного заповіту, не може скасовувати попередній заповіт. Положення частини четвертої статті 1254 ЦК України є виключенням із загального правила про наслідки недійсності правочину, а отже, за аналогією застосовані бути не можуть. Також немає підстав застосовувати аналогію закону (частина перша статті                 8 ЦК України), оскільки питання наслідків нікчемності правочину (у тому числі й заповіту, як одностороннього правочину) врегульовані частинами першою і другою статті 216 ЦК України.
		Аналіз практики Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 1254 ЦК України свідчить, що Верховним Судом зроблено висновок, що нікчемний заповіт не відновлює чинність попереднього заповіту.
		(а) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року в справі № 755/15670/16-ц (провадження № 61-27010св18) вказано, що:
		«постановою державного нотаріуса Десятої Київської державної нотаріальної контори Ястремської Ж. В. від 30 квітня 2013 року № 1699/02-14 ОСОБА_8 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченим 14 листопада 2005 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального кругу Бардичевою Ж. О. за реєстровим № 6373, на квартиру АДРЕСА_1 , на інше майно померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 відмовлено. Відмова мотивована тим, що заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кулініч Н. Ю., складений 01 вересня 2006 року, скасував попередній заповіт ОСОБА_9 , складений 14 листопада 2005 року на ім`я ОСОБА_8 . Наявність судового рішення про визнання останнього заповіту нікчемним не відновлює дію попереднього (а.с. 16). Відповідно до положень частини першої-четвертої статті 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед цим. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу. Встановивши, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 17 вересня 2010 року, яке набрало законної сили, у справі №2-39/10 визнано нікчемним заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кулініч Н. Ю. 01 вересня 2006 року від імені ОСОБА_9 на користь ОСОБА_10 (реєстровий номер 4976), у зв`язку з тим, що оспорюваний заповіт було вчинено з порушенням, а саме: його посвідчено свідком, яка є близьким родичем спадкоємця, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_8 . Чинність попереднього заповіту не відновлюється у випадку, коли новий заповіт був визнаний недійсним, за виключенням випадків, коли недійсність нового заповіту зумовлена вчиненням його заповідачем у момент, коли він не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними (стаття 225 ЦК України), або якщо новий заповіт визнаний судом недійсним як такий, що було вчинено під впливом насильства (стаття 231 ЦК України). Існування таких винятків обумовлено відсутністю волі спадкодавця на складання нового заповіту, а відтак - презумпцією волі на збереження чинними умов попередньо складеного заповіту».
		(2) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року в справі № 695/506/13-ц (провадження №61-21968св18) зазначено, що:
		            «у справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про нікчемність заповіту від 25 березня 2011 року на підставі частини першої статті 1257 ЦК України, оскільки він складений з недодержанням положень частини четвертої статті 207, частини четвертої статті 1249, частини першої статті 1253 ЦК України. У цій частині позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені повністю і він не оскаржив судові рішення в цій частині у касаційному порядку. Установивши, що складений 25 березня 2011 року від імені ОСОБА_3 заповіт не був визнаний недійсним на підставі статей 225, 231 ЦК України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для відновлення чинності заповіту від 12 січня 2011 року, складеного на ім`я позивача. Доводи касаційної скарги про обґрунтованість позовних вимог в цій частині спростовуються вищевикладеним. При цьому статтею 1254 ЦК України передбачено вичерпний перелік підстав, за наявності яких чинність попереднього заповіту відновлюється. До цього переліку входять заповіти, нікчемність яких пов`язана з дефектом волі заповідача і не входять заповіти, нікчемність яких встановлена на підставі частини першої статті 1257 ЦК України і пов`язана з дефектом форми заповіту та порядку його посвідчення. Отже, такого наслідку, як відновлення чинності попереднього заповіту, як того вимагає позивач, зазначене положення не передбачає, тому безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що юридичним наслідком встановлення нікчемності заповіту з підстав, передбачених частиною першою статті 1257 ЦК України, є відновлення чинності попереднього заповіту».
		(3) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2019 року в справі № 98/3558/16-ц (провадження № 61-19671св18) вказано, що:
		 
		«приватний нотаріус Приходько О. М. листами від 04 травня 2016 року та від 14 вересня 2016 року відмовила ОСОБА_11 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Відмова мотивована тим, що за результатами судових рішень заповіт, посвідчений 06 квітня 2010 року директором Олександрійського геріатричного пансіонату з спеціальним відділенням Скляровським В. Я. та зареєстрований у реєстрі № 248 визнаний недійсним, що чинність попереднього заповіту не відновлює. 28 травня 2001 року ОСОБА_12 склав заповіт, відповідно якому заповів ОСОБА_11 земельну частку (пай), належну йому на праві приватної власності. 06 квітня 2010 року ОСОБА_12 , знаходячись в Олександрійському геріатричному пансіонаті з спеціальним відділенням, склав заповіт, відповідно до якого усе своє майно, що належатиме йому на день смерті і на що матиме право заповів ОСОБА_13 . Заповіт посвідчений директором вказаного закладу Скляровським В. Я. та зареєстрований у реєстрі № 248. Ні ОСОБА_11 , ні  ОСОБА_13 не являються спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_12 . Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 04 лютого 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_11 до ОСОБА_13 про визнання заповіту недійсним та в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_13 до ОСОБА_11 про визнання заповіту недійсним було відмовлено. Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 10 березня 2016 року, яке набрало законної сили 20 березня 2016 року, ОСОБА_11 у задоволенні його вимог про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування відмовлено. При цьому встановлено, що в силу частини першої статті 1257 ЦК України заповіт ОСОБА_12 , посвідчений 06 квітня 2010 року директором Олександрійського геріатричного пансіонату ОСОБА_14 , є нікчемним, оскільки складений в порушення вимог щодо його посвідчення. З огляду на положення частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин є різновидом недійсного правочину. Відповідно до положень частини другої-четвертої статті 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу. Доказів визнання заповіту ОСОБА_12 , посвідченого 06 квітня 2010 року, недійсним з підстав, передбачених саме статтями 225, 231 ЦК України, суду не надано».
		Тому колегія суддів вважає необхідним передати справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для відступу від висновків щодо застосування частини четвертої статті 1254 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів:
		 
		Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року в справі № 755/15670/16-ц (провадження № 61-27010св18);
		Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року в справі № 695/506/13-ц (провадження №61-21968св18);
		Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2019 року в справі № 98/3558/16-ц (провадження № 61-19671св18),
		та вказівки, що положення статті 1254 ЦК України не застосовуються до випадків нікчемності наступного заповіту та при нікчемності наступного заповіту слід вести мову не про відновлення чинності попереднього заповіту, а про те, що вчинення наступного нікчемного заповіту, не може скасовувати попередній заповіт.
		Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України  Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		УХВАЛИВ :
		Справу № 473/1878/19 передати на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		 
		ГоловуючийВ. І. Крат  Судді:І. О. Дундар   Є. В. Краснощоков    М. М. Русинчук   В. А. Стрільчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...