Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/9194/20 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі).
Надіслано для оприлюднення: 27.11.2020. Зареєстровано: 29.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 30.11.2020.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		м. Київ
		12.11.2020Справа №  910/9194/20За позовом Виконавчого органу Київської міської ради ( Київська міська державна адміністрація ) 
		До 1. Інституту геологічних наук Національної академії наук України 
		2. Державного реєстратора комунального підприємства « Реєстраційне бюро » Поліщук Вікторії Миколаївни. 
		3. Товариства з обмеженою відповідальністю « Інтербуд ТМ »
		Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні на стороні позивача:
		1.  ОСОБА_1  
		2.  ОСОБА_2  
		3.  ОСОБА_3  
		4.  ОСОБА_4  
		Про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію права державної власності. 
		 
		 
		 
		                                                                                                    Суддя Пінчук В.І.
		                                                                      Секретар судового засідання Дімітрова Ю.Ю.
		 
		Представники сторін:  
		Від позивача                               Геращенко В.І. - предст.
		Від відповідача - 1                    Гордієць С.С. - предст.            
		Від відповідача  - 2                    не з`явився  
		Від відповідача - 3                    Шпарик Ю.М. - предст. 
		Від третьої особи - 1                    ОСОБА_1
		 Від третьої особи - 2                    не з`явився  
		 Від третьої особи - 3                    ОСОБА_3
		 Від третьої особи - 4                     ОСОБА_4 . 
		 
		Обставини справи
		 
		          Позивач - виконавчий орган Київської міської ради ( Київської міської державної адміністрації ) звернувся до господарського суду з позовом до відповідачів - Інституту геологічних наук Національної академії наук України, Державного реєстратора комунального підприємства                    « Реєстраційне бюро » Поліщук В.М., Товариства з обмеженою відповідальністю « Інтербуд ТМ » про:
		- визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства « Реєстраційне бюро » Поліщук В.М. ( відповідача - 2 ) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.09.2019 р. № 48873762 на земельну ділянку, кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:79:476:0013, площею 2,638 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1923286080000 за Інститутом геологічних наук Національної академії наук України. 
		 
		 
		 
		 
		 
		- визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства « Реєстраційне бюро » Поліщук В.М. ( відповідача - 2 ) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01.10.2019 р. № 48951582  на земельну ділянку, кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:79:476:0013, площею 2,638 га, що знаходиться за адресою вул. Метрологічна, 7 у Голосіївському районі м. Київ, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1923286080000 за Товариством з обмеженою відповідальністю « Інтербуд ТМ »
		Ухвалою від 02.07.2020 р. було відкрите провадження у справі № 910/9194/20, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначення підготовчого засідання на 30.07.2020 р. 
		28.07.2020 р. через канцелярію суду представником Споживчого товариства - колектива індивідуальних забудовників « Метролог » подана заява про залучення останнього до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.
		Суд у задоволенні зазначеної заяви відмовляє, оскільки не знаходить підстав для залучення до участі у справі вказаної юридичної особи. 
		Ухвалою від 30.07.2020 р. підготовче засідання відкладалось до 13.08.2020 р., у зв`язку з нез`явленням представника відповідача - 2
		Представник відповідача - 2 у підготовче засідання 13.08.2020 р. повторно не з`явився. 
		Ухвалою від 13.08.2020 р. підготовче провадження було закрите і справа призначена до розгляду по суті на 24.09.2020 р. 
		24.09.2020 р. через канцелярію суду відповідачем - 1 подане клопотання про залучення до участі у справі № 910/9194/20 в якості третьої особи на стороні відповідача - Національну академію наук України.
		Крім того, відповідачем - 1 подане клопотання про виклик спеціаліста права директора інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України з наукової роботи, кандидата юридичних наук, заслуженого юриста України Нагребельного Володимира Петровича 
		Обґрунтовуючи вказане клопотання відповідач -1 вказує на те, що Нагребельний Володимир Петрович може надати консультації та роз`яснення щодо позиції викладеної у висновку науково - правової експертизи Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України щодо права  НАН України здійснювати управління та розпорядження об`єктами права державної власності, що перебувають у її віданні, включаючи повноваження на реєстрацію права власності держави на земельні ділянки в особі НАН України, виконані відповідно до звернення керуючого справами НАН України М.В. Сидоренка на підставі Закону України « Про наукову і науково - технічну експертизу » від 21.07.2020 р. 
		Суд у задоволені зазначених клопотань відмовляє, оскільки не знаходить підстав для їх задоволення. 
		24.09.2020 р. через канцелярію суду відповідачем - 3 подане клопотання про залучення до участі у справі № 910/9194/20 в якості третьої особи на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю « КСМ - ГРУП »
		Суд у задоволені вказаного клопотання також відмовляє, оскільки не знаходить підстав для його задоволення. 
		Ухвалою від 24.09.2020 р. розгляд справи відкладався до 22.10.2020 р. у зв`язку з нез`явленням у судове засідання представника відповідача  - 1 та представника відповідача - 2 
		22.10.2020 р. через канцелярію суду ОСОБА_1 ,   ОСОБА_2 , ОСОБА_3  та  ОСОБА_4 подані заяви про залучення їх до участі у справі № 910/9194/20 в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.
		          Ухвалою від 22.10.2020 р. вказані заяви задоволені та залучено до участі у справі в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_1 ,   ОСОБА_2 , ОСОБА_3  та  ОСОБА_4  і оголошено перерву до 12.11.2020 р. 
		          Представник відповідача - 2 у судове засідання 12.11.2020 р. не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про день і час розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив і відзив на позовну заяву суду не надав. 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		          Третя особа - 2 ( ОСОБА_2 ) також у судове засідання не з`явився. 
		          Відповідач - 1 та відповідач - 3  у відзивах на позовну заяву проти позовних вимог позивача заперечують і просят суд у задоволенні позову відмовити. 
		          Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202  ГПК України справа розглядається без участі представника відповідача - 2 та без участі третьої особи - 2 за наявними в ній матеріалами.
		          Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача - 1, представника відповідача - 3 та третіх осіб - 1, 3 та 4, суд -  
		             
		      В С Т А Н О В И В:
		          
		На підставі рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 29.07.1958 № 1283 було виділено у постійне користування Інституту ботаніки  АН УРСР (на даний час НАН України) земельну ділянку за кадастровим номером 8000000000:79:476:0013 площею 2,638 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .  
		Вказана земельна ділянка виділялася під будівництво і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово - розважальної та ринкової інфраструктури. 
		19.02.2016 між НАН України ( відповідачем - 1 ) та ТОВ «Інтербуд ТМ» ( відповідачем - 3 ) був укладений договір №7 предметом якого є будівництво комплексу багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями на земельній ділянці по АДРЕСА_1 ,  відповідно до умов якого:
		- HAH України зобов`язалась надати на час будівництва ТОВ «Інтербуд TM» земельну ділянку, необхідну дозвільну документацію на її забудову, здати разом з ТОВ «Інтербуд ТМ» об`єкт в експлуатацію, передати товариству функції замовника будівництва, в тому числі але не виключно: отримання дозвільної, виготовлення проектної та виконавчо-технічної документації, будівництва та здачі об`єкта в експлуатацію, оформлення ycix необхідних для цього документів;
		- HAH України зобов`язана сприяти товариству у виконанні робіт по об`єкту, надати товариству земельну ділянку на період будівництва, передати дозвільну та іншу документацію на право пi забудови, передати функції замовника будівництва об`єкта.
		Відповідач 1 звернувся до Комунального підприємства «Реєстраційне бюро » із заявою про реєстрацію права державної власності на земельну ділянку за кадастровим номером 8000000000:79:476:0013, площею 2,638 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .  
		На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.09.2019 р.,                            № 48873762 виданого державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Поліщук Вікторією Миколаївною, за державою в особі НАН України було зареєстровано право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 8000000000:79:476:0013, площею 2,638 га, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 210044170 від 25.05.2020, надано позивачем.
		На виконання умов договору №7 від 19.02.2016 року між НАН України, як Суперфіціаром, та ТОВ «Інтербуд ТМ», як Суперфіціарієм, 27.09.2019 укладено договір про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцій).
		Відповідно до п. l. l. договору суперфіцій, Суперфіціар надає, а Суперфіціарій приймає в строкове користування земельну ділянку, яка розташована за адресою: місто Київ, вулиця Метрологічна, 7, кадастровий номер 8000000000:79:476:0013, цільове призначення: для будівництва i обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово - розважальної та ринкової інфраструктури, площею - 2,45 га., що є частиною від загальної площі - 2,638 га, що  належить Суперфіціару, для реалізації Суперфіціарієм свого права на забудову.
		Відповідно до п. 1.3. договору суперфіцій, земельна ділянка не вилучається у Суперфіціара, а Суперфіціарій отримує лише право на користування нею для будівництва, експлуатації та обслуговування Об`єктів нерухомості. Плoщa та межі Земельної ділянки залишаються без змін.
		01.10.2019 на підставі заяви ТОВ «Інтербуд ТМ» та договору суперфіцій державним реєстратором Комунального підприємства « Реєстраційне бюро » Поліщук Вікторією Миколаївною прийнято рішення про державу реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 48951582 та зареєстровано право забудови земельної ділянки (суперфіцій) за кадастровим номером 8000000000:79:476:0013, площею 2,638 га, що знаходиться за адресою вул. Метрологічна, 7, у Голосіївському районі м. Києва, суперфіціарієм визначено ТОВ « Інтербуд ТМ », а суперфіціаром - державу в особі НАН України.  
		Позивач вважає, що рішення державного реєстратора Комунального підприємства                              « Реєстраційне бюро » Поліщук Вікторії Миколаївни про реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку  за кадастровим номером 8000000000:79:476:0013 від 26.09.2019 р. № 48873762 щодо реєстрації права власності на вказану земельну ділянку за державою в особі НАН України, та від 01.10.2019 р. № 48951582 щодо реєстрації права забудови вказаної земельної ділянки (суперфіцій) за ТОВ «Інтербуд ТМ», є неправомірними та порушують права позивача, як єдиного розпорядника земель державної власності на території міста Києва.
		Зазначає, що відповідно до частини другої статті 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
		Право розпорядження земельними ділянками державної форми власності відповідно до ст. 15, 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», що прямо кореспондується з пунктом «а» статті 17 ЗК України, належить виконавчому органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). З урахуванням зазначеного, на думку позивача право власності та право користування земельною ділянкою державної форми власності виникає лише за наявності відповідного рішення зазначених органів і тільки в межах, вказаних в цих рішеннях. 
		Натомість, Київська міська державна адміністрація жодних розпоряджень в порядку, визначеному земельним законодавством України, про надання в користування відповідної земельної ділянки не приймала. НАН України не є власником земельної ділянки за кадастровим номером 8000000000:79:476:0013, а тому не мала права укладати договір суперфіцію від 27.09.2019 з ТОВ                   « Інтербуд ТМ » ( відповідачем - 3 ) 
		Крім того, позивач вказує на те, що реєстрація права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 8000000000:79:476:0013 за державою в особі НАН України  та реєстрація права забудови вказаної земельної ділянки (суперфіцій) за ТОВ « Інтербуд ТМ » здійснені всупереч пункту 2 частини 2 статті 28 Закону України « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якими передбачено, що Державна реєстрація права власності на земельні ділянки державної чи комунальної власності проводиться з обов`язковим урахуванням пунктів 3 та 4 розділу II « Прикінцеві та перехідні положення » Закону України « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності ».
		Також, позивач посилається на те, що реєстрація права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 8000000000:79:476:0013 за державою в особі НАН України  суперечить п.     5 розділу II « Прикінцеві та перехідні положення » Закону України « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності », яким передбачено, що Державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно із статтею 122 ЗК України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.
		Відповідач - 1 та відповідач - 3 заперечуючи проти позовних вимог зазначають, що відповідно до положень ч.3 ст. 326 ЦК України, Закону України « Про управління об`єктами державної власності », Закону України « Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу » та Статуту НАН України, єдиним суб`єктом управління майном державної власності (у т.ч. земельними ділянками), яке перебуває у користуванні НАН України та підпорядкованим їй підприємствам, установам, організаціям, є саме НАН України та її суб`єкти. А тому НАН України та підпорядковані їй установи, підприємства та організації мали право здійснювати реєстрацію права власності держави на земельну ділянку, а також розпоряджатися нею, у т.ч. передавати її у користування третім особам. 
		Також, відповідачі 1 та 2 посилаються на те, що у спірних правовідносинах, за наявності колізій норм права, повинні застосовуватися положення саме Закону України «Про управління об`єктами державної власності», Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу», а не Земельного кодексу України, оскільки положення вказаних законів є спеціальними по відношенню до положень Земельного кодексу України.
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		          Суд вважає позовні вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав: 
		          Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
		Згідно статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.
		Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		Відповідно до ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
		Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
		Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
		Згідно  ч. 1, 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		Таким чином, виходячи із зазначених норм позивач має право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду.
		Відповідно до ч. 1 ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.    
		З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності господарського судочинства ( ст. 14 ГПК України ), позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.
		Статтею 5 ГПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Зважаючи на приписи ч. 1 ст. 2 та ст. 5 ГПК України, спосіб захисту, який позивач може обрати, а суд застосувати при здійсненні судочинства, у будь-якому випадку має бути ефективним, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням, і дає змогу забезпечити реальне поновлення у порушених правах.
		 
		 
		 
		 
		 
		З аналізу ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 Господарського кодексу України вбачається, що застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбачено законодавством). Відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
		Суд відзначає, що на позивача покладений обов`язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести наявність у нього певного суб`єктивного права (інтересу), а також, що таке його право (інтерес) дійсно порушується, оспорюється чи не визнається, а тому потребує захисту.
		Відповідно до ч.ч. 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Згідно ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Статтею 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
		Подані сторонами докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми. Так, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування (ст. 76 ГПК України); обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України); достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 78 ГПК України); достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).
		Згідно із ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.  Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Як встановлено судом, земельна ділянка за кадастровим номером 8000000000:79:476:0013, площею 2,638 га, що знаходиться за адресою вул. Метрологічна, 7, у Голосіївському районі м. Києва ї стосовно якої виник спір у даній справі була передана у постійне користування Інституту ботаніки АН УРСР (правонаступником якої є НАН України) на підставі відповідного рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих, уповноваженого на той час розпоряджатися землями державної форми власності.
		З набранням чинності Закону України «Про Державний земельний кадастр» від 07.07.2011 року №3613-УІ (набрав чинності 07.08.2011) та постанови Кабінету Міністрів України « Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру» від 17.10.2012 р.№ 1051 право власності на земельну ділянку оформлюється  відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
		Згідно з пунктом 10 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України « Про державний земельний кадастр », передбачено, що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.
		 
		 
		 
		 
		 
		Зазначеною нормою Верховна Рада України серед іншого підтвердила, що акти на право користування землею (право постійного користування), видані виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих є чинними та є підставою для реєстрації права постійного користування землею у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
		Вказаний висновок підтверджується позицією Державного агентства земельних ресурсів України, викладеної у листі N 28-28-0.17-16767/2-13 від 24.09.2013 року.
		Беручи до увагу зазначене, суд не приймає до уваги посилання позивача про те, що Київська міська державна адміністрація жодних розпоряджень в порядку, визначеному земельним законодавством України, про надання в користування земельної ділянки за кадастровим номером 8000000000:79:476:0013 не приймала, оскільки таким розпорядженням (рішенням) є рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 29.07.1958 № 1283. А тому право НАН України на вказану земельну ділянку є належним чином оформлене  та дійсне.
		Відповідно до ч. 1 ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
		Відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України суб`єктом права власності на землю є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
		Згідно ст. 17 вказаного кодексу до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
		Статтею 122 ЗК України передбачені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування. Згідно ч. 6 вказаної статті Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у межах їхніх територій передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
		Відповідно до ст. 127 ЗК України органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом.
		Частиною 1 ст. 123 ЗК України визначено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:
		- надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення;
		- формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).
		З вказаних положень Земельного кодексу України вбачається, що розпоряджатися землями державної власності мають право органи виконавчої влади, яким в межах міста Києва є Київська міська державна адміністрація.
		Водночас, суд зазначає, що правовідносини щодо управління та розпорядження земельними ділянками державної форми власності регулюються не лише ЗК України, а й положеннями інших законів, прийнятих Верховною Радою України.
		Так, відповідно до ч. 3 ст. 326 ЦК України управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.
		Згідно ст. 15 Закону України « Про наукову і науково-технічну діяльність » від 13.12.91 1977-XII Національна академія наук України та галузеві академії наук - Українська академія аграрних наук, Академія медичних наук України, Академія педагогічних наук України, Академія правових наук України, Академія мистецтв України  є державними науковими організаціями, що засновані на державній власності.
		 
		 
		 
		 
		Державне управління у сфері наукової і науково-технічної діяльності академій здійснюється згідно з законодавством України у межах, що не порушують їхньої самоврядності у вирішенні питань статутної діяльності і свободи наукової творчості. Самоврядність академій полягає у самостійному визначенні тематики досліджень, своєї структури, вирішенні науково-організаційних, господарських, кадрових питань, здійсненні міжнародних наукових зв`язків.
		          Закон України « Про управління об`єктами державної власності » від 21.09.2006 N 185-V визначає правові основи управління об`єктами державної власності.
		Згідно ст. 1 Закону N 185-V управління об`єктами державної власності - здійснюється Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
		Із змісту ст. 3 та ст. 4 Закону N 185-V вбачається, що об`єктами державної власності є, зокрема, державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук, які виступають відносно такого майна суб`єктами управління об`єктами державної власності.
		Згідно з частиною 1 статті 3 Закону N 185-V до суб`єктів управління об`єктами державної власності відноситься, серед інших, Національна академія наук України, галузеві академії наук.
		Статтею 6 Закону N 185-V визначені повноваження уповноважених органів управління об`єктами державної власності.
		Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону N 185-V Національна академія наук України, галузеві академії наук, яким державне майно передано в безстрокове безоплатне користування, виконують щодо цього майна функції, передбачені пунктами 1, 3-11, 14, 15, 18-38 статті 6 цього Закону, за винятком повноважень, що стосуються утворення господарських структур.
		Відповідно до ст. 6 Закону N 185-V НАН України як уповноважений суб`єкт має право здійснювати щодо державного майна НАН України наступні повноваження:
		- вести облік об`єктів державної власності, що перебувають в їх управлінні, здійснювати контроль за ефективним використанням та збереженням таких об`єктів;
		- погоджувати підприємствам, установам, організаціям, що належать до сфери її управління, а також господарським товариствам, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, повноваження з управління корпоративними правами держави яких НАН України здійснює, договори про спільну діяльність, договори комісії, доручення та управління майном, зміни до них та контролюють виконання умов цих договорів
		- відповідно до закону укладати договори про спільну діяльність, управління майном та договори, укладені в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, та інші договори в рамках здійснення державно-приватного партнерства щодо майна підприємств, установ, організацій, що належать до сфери її управління, а також майна господарських товариств, у статутному капіталі яких частка держави становить 100 відсотків, повноваження з управління корпоративними правами держави яких вони здійснюють;
		- забезпечує оформлення прав на земельні ділянки (у разі відсутності необхідних документів) та уточнення меж земельних ділянок державних і казенних підприємств, державних установ, організацій та об`єктів нерухомості (будівлі, споруди), що не увійшли до статутних капіталів господарських товариств, утворених у процесі корпоратизації державних підприємств;
		- виконує інші передбачені законодавством функції з управління об`єктами державної власності.
		Закон України « Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу » від 07.02.2002 N 3065-III  визначає особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук - Національної академії аграрних наук України, Національної академії медичних наук України, Національної академії педагогічних наук України, Національної академії правових наук України, Національної академії мистецтв України - та особливості управління державним майном, яке закріплено за установами, організаціями та підприємствами, що перебувають у віданні Національної академії наук України та національних галузевих академій наук.
		 
		 
		 
		 
		 
		Статтею 3 Закону N 3065-III передбачено, що НАН України, здійснюючи повноваження з управління об`єктами майнового комплексу Національної академії наук України, забезпечує реалізацію прав держави як власника цих об`єктів, пов`язаних з ефективним їх використанням та розпорядженням у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
		Відповідно до ст. 2 Закону N 3065-III майновий комплекс Національної академії наук України та майновий комплекс національних галузевих академій наук складають усі матеріальні та нематеріальні активи (далі - об`єкти майнового комплексу), що обліковуються на балансах Національної академії наук України та на балансах відповідних національних галузевих академій наук і організацій, віднесених до відання Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, і які закріплені державою за Національною академією наук України та за національними галузевими академіями наук в безстрокове користування, або придбані за рахунок бюджетних коштів, а також коштів від фінансово-господарської діяльності та/або набуті іншим шляхом, не забороненим законом.
		Відповідно до ст. 3 Закону N 3065-III НАН України:
		- виступає орендодавцем цілісних майнових комплексів та нерухомого майна, що передано державою у безстрокове користування Національній академії наук України;
		- надає дозвіл організаціям, що віднесені до відання Національної академії наук України, на укладення договорів оренди майна, у тому числі нерухомого, що обліковується на балансах їх організацій;
		- надає дозвіл на продаж майна організацій, що перебувають у віданні Національної академії наук України;
		- здійснює інші повноваження з управління, передбачені законодавством України, щодо об`єктів державної власності, які належать до майнового комплексу Національної академії наук України.
		Відповідно до статті 5 Закону N 3065-III НАН України, національні галузеві академії наук та організації, що віднесені до їх відання, мають право використовувати належне їм майно для участі у цивільних відносинах, у тому числі для ведення фінансово-господарської діяльності, відповідно до цілей їх утворення та в межах їх цивільної правоздатності.
		Об`єкти майнового комплексу Національної академії наук України та національних галузевих академій наук використовуються відповідно до законодавства України, а також статуту Національної академії наук України та статутів національних галузевих академій наук, а також статутів організацій, що віднесені до їх відання.
		Статут НАН України ухвалено постановою Загальних зборів НАН України від 14.04.2016             № 2. 
		Згідно п. 2.2. Статуту НАН України відповідно до основних завдань, серед іншого:
		- здійснює відповідно до законодавства та цього Статуту повноваження з управління об`єктами майнового комплексу НАН України (п. 2.2.18.);
		- веде будівництво об`єктів наукового, житлового та іншого соціального призначення (2.2.25).
		Відповідно до п. 8.9. Статуту НАН України майновий комплекс НАН України складають усі матеріальні та нематеріальні активи (далі - об`єкти майнового комплексу), що обліковуються на балансах НАН України та організацій, віднесених до її відання, і які закріплені державою за НАН України в безстрокове користування або придбані за рахунок бюджетних коштів, а також коштів від фінансово-господарської діяльності та/або набуті іншим шляхом, не забороненим законом.
		Відповідно до п. 8.17. Статуту НАН України передбачено, що Президія НАН України, здійснюючи передбачені законом повноваження з управління об`єктами майнового комплексу, забезпечує реалізацію прав держави як власника цих об`єктів, пов`язаних з ефективним їх використанням та розпорядженням у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб, а саме веде облік об`єктів майнового комплексу НАН України, здійснює управління ними і контроль за ефективністю їх використання та збереження, зокрема:
		- виступає орендодавцем цілісних майнових комплексів нерухомого та іншого майна, що передане державою у безстрокове користування НАН України та тимчасово не використовується;
		 
		 
		 
		 
		 
		- надає дозвіл організаціям, що перебувають у віданні НАН України, на укладання договорів оренди майна, у тому числі нерухомого, що обліковується на їх балансах та тимчасово не використовується.
		- здійснює інші повноваження щодо управління об`єктами майнового комплексу НАН України, передбачені чинним законодавством та цим Статутом.
		Відповідно до п 8.10. Статуту НАН України та організації, що перебувають у віданні НАН України, мають право використовувати належне їм майно для участі у цивільних відносинах, у тому числі для ведення фінансово-господарської діяльності, будівництва об`єктів наукового та соціального призначення відповідно до цілей їх утворення та в межах цивільної правоздатності.
		Таким чином, виходячи із положень ч. 3 ст. 326 ЦК України, Закону N 185-V, Закону N 3065-III та Статуту НАН України, суд відзначає, що НАН України уповноважена здійснювати управління та розпорядження об`єктами майнового комплексу НАН України, у тому числі земельними ділянками та іншим нерухомим майном, що перебуває у користуванні та/або віданні НАН України чи підпорядкованих їй підприємств, установ, організацій. 
		До таких повноважень, зокрема належить і здійснення від імені держави функцій власника земельної ділянки, у тому числі вчинення необхідних дій, передбачених чинним законодавством, щодо реєстрації земельних ділянок у державних реєстрах, та передача таких земельних ділянок у користування третім особам.
		Водночас, суд звертає увагу, що положення Закону N 185-V та Закону N 3065-III не узгоджуються із положеннями ЗК України щодо розпорядження землями державної форми власності.
		Вирішуючи питання щодо застосування до спірних правовідносин ЗК України, Закону N 185-V  та Закону N 3065-III, суд виходить із наступного.
		Земельний кодекс України за своєю суттю є законом в якому систематизовані правові норми у сфері регулювання земельних відносин.
		Відтак ЗК України, Закон N 185-V та Закон N 3065-III мають однакову юридичну силу.
		Земельний кодекс України передбачає загальні правила надання земельної ділянки державної форми власності в користування фізичним та юридичним особам, а тому регулюють більш широке коло відносин.
		Щодо Закону N 185-V та Закону N 3065-III, то вони є нормативно-правовими актами спеціальної дії.
		Так, Закон N 185-V детально регулює питання управління та розпорядження об`єктами права державної власності.
		Закон N 3065-III детально регулює відносини, які виникають з приводу розпорядження майновим комплексом НАН України, до якого входять і земельні ділянки державної форми власності передані у користування НАН України та підприємствам, установам і організаціям, що входять до її відання. 
		Отже, у питанні регулювання земельних відносин щодо земельних ділянок державної форми власності, що перебувають у віданні та/або у користуванні НАН України чи підпорядкованих їй підприємств, установ, організацій, норми Закону N 185-V та Закону N 3065-III  є спеціальними по відношенню до положень Земельного кодексу України, які є загальними.
		Згідно загальних правилами вирішення колізій норм права, при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.
		У випадку неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності.
		Крім того, Закони України N 185-V та N 3065-III не передбачають зобов`язання НАН України проходити процедуру повторного отримання земельної ділянки, права на яку надані попередніми рішеннями уповноважених органів.
		Відповідна позиція відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 12.03.2020 у справі № №227/2015/18
		Так, Земельний кодекс України був прийнятий Верховною Радою України 25.10.2001 та набрав чинності з 01.01.2002 року. 
		 
		 
		 
		 
		 
		Закон N 3065-III прийнятий 07.02.2002, а набрав чинності 20.03.2002. В свою чергу Закон N     185-V був прийнятий 21.09.2006 та набрав чинності 18.10.2006.
		Оскільки Закон N 3065-III та Закон N185-V були прийняті пізніше Земельного кодексу України, то згідно правил вирішення колізій норм права, у випадку колізій між нормами Закону                  N 3065-III і Закону N 185-V, з однієї сторони, та нормами Земельного кодексу України, з іншої, підлягають застосуванню норми Закону N 3065-III і Закону N 185-V.
		Окрім того, суд звертає увагу на положення ст. 7 Закону N 3065-III та ст. 18 Закону N185-V.
		Відповідно до ч.2 ст. 7 Закону N 3065-III встановлено, що закони України та інші нормативно-правові акти, введені в дію до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
		Відповідно до ч.2 ст. 7 Закону N 3065-III встановлено, що закони України та інші нормативно-правові акти, введені в дію до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
		При цьому, положеннями частини 4 статті 7 Закону N 3065-III Кабінету Міністрів України доручено у двомісячний строк з дня набрання чинності цим Законом внести до Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів України у відповідність із цим Законом.
		Відповідно до ч. 5 ст. 18 Закону N185-V законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
		Частиною 4 вказаної статті Закону N185-V Кабінету Міністрів України доручено у тримісячний термін з дня набрання чинності цим Законом подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів України у відповідність із цим Законом; привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити перегляд і скасування органами виконавчої влади прийнятих ними нормативно-правових актів, що не відповідають цьому Закону.
		Як вбачається із зазначених положень ст. 7 Закону N 3065-III та ст. 18 Закону N185-V, усі нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності вказаними законами, у тому числі ЗК України, застосовуються в частині, що не суперечать цим законам. 
		Тобто, положення Земельного кодексу України, які суперечать положенням Закону N 3065-III та Закону N185-V не застосовуються. Це ж стосується і питання розпорядження земельними ділянками державної форми власності в межах території міста Києва.
		Про необхідність застосування до відносин, що стосуються земельних ділянок НАН України, саме положень Закону N 3065-III, а не ЗК України, зазначено у п. 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року N 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин».
		Суд вважає, що нездійснення Кабінетом Міністрів України доручених йому дій та невиконання зобов`язань щодо подання до Верховної Ради України пропозицій про внесення змін до законодавчих актів України, у тому числі положень ЗК України (ст. 17, 84, 123 та інші),   в частині приведення їх у відповідність із положеннями Закону N 3065-III та Закону N185-V, не може бути підставою для порушення чи невизнання прав суб`єктів управління державної власності, одним з яких виступає НАН України. В іншому випадку буде порушено принцип правової визначеності, гарантований Конституцією України, який передбачає обов`язок держави в особі законодавчих органів приймати зрозумілі і недвозначні правові норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці  і неминуче призводить до сваволі.
		Отже, посилання позивача на те, що здійснювати управління та розпорядження земельними ділянками державної форми власності в межах території міста Києва має право виключно  Київська міська державна адміністрація, що передбачено ст. 122 Земельного кодексу України, відхиляються  судом, оскільки положення Закону N3065-III та Закону N185-V надає НАН України усі повноваження власника щодо управління та розпорядженням земельними ділянками, які перебувають у постійному користування у НАН України або у підпорядкованих їй організації, установ, підприємств. Аналогічний висновок викладений у постанові Вищого господарського суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 924/824/16.
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме норми Закону N3065-III та Закону N185-V, а також положення Земельного кодексу України, які не суперечать вказаним законам.
		З системного аналізу норм ч. 3 ст. 326 ЦК України, Закону N 3065-III,  Закону N 185-V та положень Статуту вбачається, що саме НАН України законодавчо визначена суб`єктом реалізації прав держави, як власника об`єктів державної власності, які передані в її безстрокове безоплатне користування, у тому числі земельних ділянок, тобто виконує функції держави, як власника цих об`єктів, пов`язаних з ефективним використанням та розпорядженням ними в межах, визначених законодавством, зокрема здійснення реєстраційних дій щодо таких об`єктів, а також передача їх у користування третім особам.
		Щодо проведення реєстрації прав та їх обтяжень на земельну ділянку за кадастровим номером 8000000000:79:476:0013, площею 2,638 га, що знаходиться за адресою вул. Метрологічна, 7 у Голосіївському районі м. Київ, суд зазначає наступне.
		Як було встановлено судом, єдиним суб`єктом управління майном державної власності, яке перебуває у користуванні НАН України та підпорядкованим їй підприємствам, установам, організаціям, є саме НАН України, яка наділена повноваженнями здійснювати реєстрацію права державної власності та інших речових прав (суперфіцію) на таке майно.
		Відповідно до п. 30 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 р. № 1141, до Державного реєстру речових прав вносяться відомості про власника об`єкта нерухомості, а у випадку, якщо власником є держава - повне найменування суб`єкта, що здійснює управління (розпорядженням) нерухомим майном.
		Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» ( далі - Закон № 1952-IV ) передбачено, що  у разі зміни ідентифікаційних даних суб`єкта права, визначення часток у праві спільної власності чи їх зміни, зміни суб`єкта управління об`єктами державної власності, відомостей про об`єкт нерухомого майна, у тому числі зміни його технічних характеристик, виявлення технічної помилки в записах Державного реєстру прав чи документах, виданих за допомогою програмних засобів ведення цього реєстру (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), за заявою власника чи іншого правонабувача, обтяжувача, а також у випадку, передбаченому підпунктом "в" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, вносяться зміни до записів Державного реєстру прав.
		Аналіз положень Закону № 1952-IV та Порядку № 1141 дає підстави для висновку, що інформація про суб`єкта управління об`єктами державної власності обов`язково вносяться до відомостей в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
		Відповідно до п.3 ч. 1 ст. 2 Закону № 1952-IV заявником є власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло, перейшло чи припинилося речове право, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав.
		Згідно з пунктом 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом.
		Оскільки суб`єктом управління земельними ділянками державної власності, що перебувають у користуванні НАН України та підпорядкованих їй установ, підприємств і організацій, є виключно НАН України, яка здійснює від імені держави функції власника, то НАН України уповноважена подавати державним реєстраторам відповідні заяви під час реєстрації права власності на такі земельні ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, до якого у таких випадках  вносяться відомості про те, що власником є держава, а органом управління є НАН України.
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Щодо укладення відповідачем 1 та відповідачем 3 договору про право забудови земельної ділянки (суперфіцію) за кадастровим номером 8000000000:79:476:0013 та здійснення подальшої реєстрації цього речового права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно суд зазначає наступне.
		Відповідно до ч. 1 ст. 102-1 Земельного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 413 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту.
		Як було встановлено судом, НАН України є уповноваженим суб`єктом управління, який реалізує права держави, як власника земельної ділянки за кадастровим номером 8000000000:79:476:0013, площею 2,638 га, що знаходиться за адресою вул. Метрологічна, 7 у Голосіївському районі м. Київ. Тобто, відповідач - 1 мав права та повноваження укладати з відповідачем - 3 договір суперфіцію щодо вказаної земельної ділянки.
		Відповідно до вимог п.1 ч 1 ст. 4 Закону 1952-IV державній реєстрації прав підлягають право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов`язання на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, у тому числі право забудови земельної ділянки (суперфіцій).
		Отже, у випадку укладення договору суперфіцію, реєстрація право забудови земельної ділянки (суперфіцій) за таким договором у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є обов`язковою.
		Таким чином, дії відповідача - 1 та відповідача - 3 щодо укладення договору суперфіції від 27.09.2019 р. та реєстрації права відповідача - 3 на забудову земельної ділянки за кадастровим номером 8000000000:79:476:0013 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були правомірними та здійснювалися у відповідності до вимог чинного законодавства України.
		Щодо посилань позивача на положення пункту 2 частини 2 статті 28 Закону 1952-IV та п. 5 розділу II « Прикінцеві та перехідні положення » Закону України « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності », то суд не бере їх до уваги з огляду на наступне.
		Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 28 Закону 1952-IV державна реєстрація права власності на земельні ділянки державної чи комунальної власності проводиться з обов`язковим урахуванням пунктів 3 та 4 розділу II « Прикінцеві та перехідні положення » Закону України « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності ».
		Пунктами 3 та 4 розділу II « Прикінцеві та перехідні положення » Закону України « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності » (який набрав чинності з 01.01.2013 р.) встановлено перелік земель, що відносяться до земель комунальної власності відповідних територіальних громад (п.3.), та перелік земель, що відноситься до державної власності (п.4).
		При цьому, пунктом 5 розділу II « Прикінцеві та перехідні положення » вказаного Закону встановлено, що державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.
		Водночас, правовідносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав, регулюються Законом № 1952-IV та Порядком № 1141, які не виключають можливість подання заяв про реєстрацію права власності держави на земельні ділянки уповноваженими від імені держави особами, якою у випадку державної реєстрації права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 8000000000:79:476:0013 є відповідач - 1.
		 
		 
		 
		З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що НАН України уповноважена здійснювати від імені Держави України управління та розпорядження об`єктами майнового комплексу НАН України, до яких входять і земельні ділянки, надані у користування НАН України та підпорядкованим їй установам, підприємствам і організаціям. Виконуючи такі повноваження НАН України забезпечує реалізацію прав держави як власника цих об`єктів, пов`язаних з ефективним їх використанням та розпорядження, у тому числі права на реєстрацію права державної власності в особі НАН України у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та права на передачу таких об`єктів у користування третім особам, зокрема передачу земельних ділянок  у користування третім особам для здійснення забудови (суперфіцій).
		Враховуючи приписи ст. 74 ГПК України, на Виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) як позивача за даним позовом покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами.
		Оскільки позивач не обґрунтував належними доказами факт порушення відповідачами його прав (інтересів), то таке унеможливлює задоволення позову в даній справі.
		Приписами ст. ст. 76, 77 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Згідно  ст. ст. 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Крім того, приписами частини 3 ст. 11 ГПК України встановлено, що суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
		Таким чином, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) належить відмовити. 
		З урахуванням викладеного, керуючись ст. 129, ст. ст. 232, 233, ст.ст. 236 - 238, ст. 240 ГПК України, суд 
		 
		                                                                  В И Р І Ш И В:
		 
		В позові відмовити. 
		Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.
		 
		дата підписання повного тексту рішення 26.11.2020 р. 
		 
		                             Суддя                                                  В.І.Пінчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...