Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/15741/17 : Окремі процесуальні питання; Інші скарги та заяви в процесі виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб).
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 30.11.2020.
Дата набрання законної сили: 25.11.2020
Номер судового провадження: 61-1199ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова 
		Іменем України                                       
		25 листопада 2020 року 
		м. Київ
		справа № 761/15741/17
		провадження № 61-1199св20
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
		суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		представник позивача - ОСОБА_2 ,
		відповідач -  ОСОБА_3 ,
		представник відповідача -  ОСОБА_4 ,
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду, у складі судді Приходька К. П., від 26 грудня 2019 року про повернення апеляційної скарги на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року без розгляду та ухвалу Київського апеляційного суду, у складі судді Приходька К. П., від 26 грудня 2019 року про повернення апеляційної скарги на додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року без розгляду, а також касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду, 
		у складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.,
		від 16 червня 2020 року. 
		Короткий зміст позову та його обґрунтування
		У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до                            ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він є співвласником квартири АДРЕСА_1 та є співвласником допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою, зокрема - співвласником горища (даху) зазначеного будинку. Вказував, що у квітні 2017 року йому стало відомо про те, що горище у вказаному будинку вибуло з володіння співвласників поза їхньою волею незаконно. На колективне звернення співвласників будинку Шевченківська районна у місті Києві державна адміністрація повідомила, що горище (дах) будинку АДРЕСА_2 знаходиться у приватній власності, у зв`язку з чим адміністрація звернулась з листом до Шевченківського управління поліції Головного управління  Національної поліції у місті Києві з проханням здійснити перевірку набуття права власності на нежитлове приміщення. Зазначав, що рішенням Апеляційного суду міста Києва від 03 квітня 2003 року у справі № 22-1507 скасовано рішення Шевченківського районного суду міста Києва 
		від 24 грудня 2002 року та ухвалено нове судове рішення, яким визнано недійсним інвестиційний контракт від 11 березня 2001 року № 149, укладений між ДКП по утриманню будівель, споруд та прибудинкової території Печерського району у м. Києві за дорученням Печерської районної державної у місті Києві адміністрації та приватним підприємством «Будстар», зобов`язано повернути право користування горищем будинку 
		АДРЕСА_2 від приватного підприємства «Будстар» власникам будинку. Зазначав, що він як співвласник вказаного будинку жодних правочинів, пов`язаних з відчуженням горища будинку, не вчиняв та не давав згоду на його відчуження іншим особам. Вважав, що нежитлове приміщення вибуло всупереч волі власників і перейшло до ОСОБА_3 .
		Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 горище (дах) будинку АДРЕСА_2 у власність мешканців цього будинку - співвласникам горища (даху); скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 № 19278624 на нежитлове приміщення АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 1108905380391; визнати за мешканцями будинку право власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_3 .
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва, у складі судді Осаулова А. А., від 06 серпня 2019 року у позові ОСОБА_1 відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що попередній власник чи відповідач незаконно заволоділи відповідним майном, або правочин з переходу права власності було визнано недійсним у встановленому законом порядку. Крім цього, районний суд зазначив, що з витягів архівних справ слідує, що горища у спірному будинку не існувало, а в будинку до реконструкції існував мансардний поверх. Також суд першої інстанції виходив із того, що відповідач є власником нежитлового приміщення, отже спірне нежитлове приміщення не є приміщенням загального користування і право спільної сумісної власності на підставі частини другої статті 382 ЦК України та статті 10 Закону «Про приватизацію державного житлового фонду» на нежитлове приміщення у позивача не виникло.
		Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 05 грудня 
		2019 року скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 06 грудня 2017 року, про накладення арешту на нежитлові приміщення № 99 (горище, дах) будинку 
		АДРЕСА_2 .
		Додатковим рішенням Шевченківського районного суду міста Києва 
		від 05 грудня 2019 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь 
		ОСОБА_3 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 
		20 тис. грн. У задоволенні іншої частини заяви про ухвалення додаткового рішення відмовлено.
		Короткий зміст ухвал та постанови суду апеляційної інстанції
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року повернуто без розгляду.
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року повернуто без розгляду.
		Ухвали суду апеляційної інстанції мотивовані тим, що позивачем порушено визначений ЦПК України порядок подання апеляційної скарги з урахуванням Перехідних положень ЦПК України, а тому апеляційні скарги разом із доданими матеріалами підлягають поверненню особі, яка їх подала.
		Постановою Київського апеляційного суду від 16 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 серпня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано державну реєстрацію права власності 
		від 02 березня 2017 року № 19278624 за ОСОБА_3 на нежитлове приміщення АДРЕСА_3 . Витребувано із незаконного володіння ОСОБА_3 горище (дах) будинку 
		АДРЕСА_2 . У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову, не надавши належної правової оцінки всім доказам у справі, не з`ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, не встановив правовий статус горища житлового будинку по АДРЕСА_2 . Судом апеляційної інстанції встановлено, що спірне приміщення вибуло з власності співвласників багатоквартирного будинку поза їхньою волею, що є порушенням їх прав та інтересів, тому суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині витребування спірного горища. Також суд апеляційної інстанції вважав, що наявні підстави для скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на нежитлове приміщення АДРЕСА_3 .
		Короткий зміст вимог касаційних скарг та доводи осіб, які їх подали 
		У касаційній скарзі  ОСОБА_1  просить скасувати ухвали суду апеляційної інстанції та передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за його апеляційною скаргою на додаткове рішення суду першої інстанції, а також за його апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції про скасування забезпечення позову, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
		Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суд апеляційної інстанції при поверненні апеляційної скарги виявив надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, неправильно витлумачивши підпункт 15.5 пункту 1 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України. Також заявник посилається на висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі № 514/134/17 (провадження № 61-12112сво18).
		У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також на те, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимого доказу (пункт 4 частини другої 
		статті 389 ЦПК України).
		Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суд апеляційної інстанції застосував положення статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» без врахування правового висновку Верховного Суду, висловленого у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, в якій зазначено, що однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно. Рішення про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Заявник вважає, що він правомірно набув право власності на спірне нежитлове приміщення за відплатним договором.
		Також заявник посилається на пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України та вважає, що суд встановив обставини, які мають 
		суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, які не подавалися до суду першої інстанції та були складені після ухвалення рішення судом 
		першої інстанції, зокрема акту обстеження від 02 березня 2020 року, 
		затвердженого головним інженером виробничо-обслуговуючого підприємства «Михайлівська», та висновку будівельно-технічної експертизи від 02 березня 2020 року № 871/03-2020. Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не мотивував відхилення доказів, наданих відповідачем, а саме висновок комісійної судової будівельно-технічної експертизи від 19 жовтня 2018 року № 162. На думку заявника, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про преюдиційність обставин, встановлених рішенням суду апеляційної інстанції у справі 
		№ 22-1507, оскільки сторони не приймали участь у зазначеній справі. Наголошує на тому, що позивач не довів існування горища, яке він просив витребувати у позивача, а також порушення його прав. Вказує, що у позивача не було повноважень подавати позов від імені усіх співвласників житлового будинку.
		Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу 
		У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_3 без задоволення, а оскаржену постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість. Вважає, що спірне приміщення є саме горищем та призначено для забезпечення експлуатації житлового будинку, яке вибуло з володіння співвласників поза їхньою волею.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвали суду апеляційної інстанції від 26 грудня 2019 року. 
		Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 16 червня 2020 року.
		Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Будинок АДРЕСА_2 знаходиться на обслуговуванні комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва».
		ОСОБА_1 є співвласником квартири АДРЕСА_1 .
		Згідно технічного паспорту жилого будинку по 
		АДРЕСА_2 (збудованого в 1956 році) від 05 березня 1969 року, наданого 
		КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва», акту обстеження від 27 вересня 2018 року, затвердженого головним інженером виробничо-обслуговуючого підприємства «Михайлівська» товариства з обмеженою відповідальністю «Індустріальний будівельний холдинг», поверхового плану жилого будинку по АДРЕСА_2 , наданого КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», слідує, що жилий будинок збудований в 1956 році, має 52 квартири, 2 підвальні нежитлові приміщення, шість поверхів, три під`їзди та горище.
		У пункті 8 розділу І технічного паспорту жилого будинку по АДРЕСА_2 (збудованого в 1956 році) від 05 березня 
		1969 року вказано, що у підвалі знаходиться приміщення, загальною площею 125 м. кв, та спецприміщення, загальною площею 454 м. кв.
		У пункті 8 розділу ІІ технічного паспорту зазначено, що мансарда відсутня, натомість у пункті 9 розділу ІІ зазначеного документа вказано, що в будинку є горищні дерев`яні перекриття.
		У 2011 році у спірному будинку здійснювався ремонт покрівлі (заміна шиферної покрівлі).
		Згідно експлікації до технічного паспорту в межах спірного приміщення розташовані три машинні відділення ліфтів.
		Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 
		від 07 грудня 2016 року право власності на нежитлове приміщення № 99, загальною площею 864,8 кв. м, у будинку 
		АДРЕСА_2 07 грудня 2016 року зареєстровано за ОСОБА_26 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 07 грудня 2016 року № 2975.
		02 березня 2017 року між ОСОБА_26 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу зазначеного нежитлового приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 
		Якушевою Є. А. за реєстровим номером № 369. Право власності зареєстровано приватним нотаріусом Якушевою Є. А. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (індексний номер 34110020 від 02 березня 2017 року).
		Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 
		від 31 липня 2018 року право власності на нежитлове приміщення № 99, загальною площею 736,3 кв. м, у будинку 
		АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 02 березня 2017 року № 369.
		Згідно технічного паспорту № 162 від 16 липня 2018 року, виконаного 
		ТОВ «Парітет-Буд», загальна площа нежитлового приміщення 
		склала 736,3 кв. м.
		Відповідно до висновку експерта за результатами проведення комісійної судової будівельно-технічної експертизи від 19 жовтня 2018 року № 107/18 фактичні об`ємно-планувальні рішення вбудованого приміщення, загальною площею 736,3 кв. м, розташованого над шостим поверхом (на мансардному поверсі) житлового будинку по АДРЕСА_2 , відповідає об`ємно-планувальним рішенням вбудованого нежитлового приміщення, вказаного у технічному паспорті від 16 липня 2018 року № 162, виконаному ТОВ «Парітет-Буд», і витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31 липня 2018 року.
		У висновку за результатами проведення будівельно-технічної експертизи 
		від 02 березня 2020 року № 871/03-2020 експерт дійшов висновку, що багатоквартирний житловий будинок 
		АДРЕСА_2 є шестиповерховим, складається з трьох секцій (під`їздів), має горище. Простір над шостим поверхом утворений частково зовнішніми стінами, похилими дерев`яними конструкціями даху та азбестоцементною покрівлею. Даний простір не має утеплення та не забезпечений природнім освітленням. Приміщення № 99, що можна класифікувати за функціональним призначенням як технічне горище, відноситься до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку, забезпечує належне функціонування та експлуатацію жилого будинку, не відноситься до нежитлових приміщень у складі житлового комплексу та не може бути самостійним об`єктом цивільно-правових відносин. Конфігурація та проміри горища будинку АДРЕСА_2 відповідають розмірам та плануванню нежитлового приміщення № 99 у цьому ж будинку, що відображено у технічному паспорті від 16 липня 2018 року, складеному ТОВ «Парітет-Буд». 
		В акті обстеження технічного стану горища та покрівлі будинку АДРЕСА_2 від 02 березня 2020 року, затвердженому головним інженером ВОП «Михайлівська» ТОВ «Будівельна компанія «Фасад констракшн», вказано, що при огляді горища встановлено, що по всьому горищному приміщенню проходять комунікації тепломережі, холодного водопостачання та електроенергії, вентиляційні канали та лежаки, в межах горища розташовані машинні приміщення ліфтів та встановлено насос підкачки води. Зазначені інженерні мережі призначені для нормального функціонування та експлуатації житлового будинку.
		Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 03 квітня 2003 року у справі 
		№ 22-1507 апеляційну скаргу власника квартири АДРЕСА_4 ОСОБА_5 задоволено. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 24 грудня 2002 року скасовано та ухвалено нове рішення. Визнано недійсним інвестиційний контракт від 11 березня 2001 року № 149 на реконструкцію горища будинку АДРЕСА_2 під мансардні жилі приміщення, укладений ДКП по утриманню будівель, споруд та прибудинкової території Печерського району м. Києва за дорученням Печерської районної державної адміністрації  м. Києва (уповноважений орган власника) та ПП «Будстар» (інвестор). Повернуто право користування горищем будинку АДРЕСА_5 » власникам будинку.
		Відповідно до листів виробничо-обслуговуючого кооперативу «Михайлівська» від 24 березня 2017 року № 187-вих та Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації від 13 квітня 2017 року 
		№ 109-оп-ко-6231-2.3 нежитлове приміщення АДРЕСА_3 по поверховому плану цього будинку, який знаходиться на обслуговуванні виробничо-обслуговуючого кооперативу «Михайлівська», не значиться і є саме горищем.
		Позиція Верховного Суду
		Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
		Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу Українипередбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.
		Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошує принцип мирного володіння своїм 
		майном.
		Згідно статей 317, 319, 321 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Відповідно до пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
		Допоміжні приміщення, відповідно до пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. 
		Частиною другою статті 382 ЦК України передбачено, що власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
		У рішенні Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року 
		№ 4-рп/2004 визначено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.
		У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру, що є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 Житлового кодексу Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.
		У Законі України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» визначено, що нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.
		Допоміжними приміщеннями є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення). 
		Отже допоміжними приміщеннямиє всі безвинятку приміщення багатоквартирногожитлового будинку, незалежновід наявності абовідсутності в нихтого чи іншогообладнання, комунікацій, аджеїх призначенням єобслуговування не лишебудинку, а йвласників квартир, підвищенняжиттєвого комфорту інаявність різних способівзадоволення їх побутовихпотреб, пов`язанихіз життєзабезпеченням.
		Лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.
		Визначальним для правильного вирішення подібних спорів є з`ясування та визначення правового статусу спірних приміщень у багатоквартирному будинку, а саме встановлення, чи належать спірні приміщення до числа допоміжних, чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку, з урахуванням характеристик таких приміщень. 
		Подібнаправова позиція викладена, зокрема,у постановах ВерховногоСуду від 06 серпня 2019 року у справі № 914/843/17, від 18 липня 2018 усправі     № 916/2069/17, від22 листопада 2018 усправі № 904/1040/18, від15 травня 2019 у справі №906/1169/17, від 15 вересня 2020 року у справі                        № 904/5047/18.
		Захист порушеного права має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який здатний відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача 
		Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
		Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
		Згідно із частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
		Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог 
		статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
		Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.
		Згідно частини першої статті 661 ЦК Україниу разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.
		У відповідності до частини другої статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.
		Співвласники мають право вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників. Реалізація співвласником своїх прав не може порушувати права інших співвласників (стаття 6 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).
		Враховуючи зміст вказаних норм, висновки Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 20 лютого 2010 року, а також відсутність будь-яких заперечень з боку інших співвласників приміщень багатоквартирного будинку, доводи касаційної скарги про відсутність у позивача правомочностей здійснювати захист права спільної власності колегія суддів визнає безпідставними.
		Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
		Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
		Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
		Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що горище будинку АДРЕСА_2 , яке є допоміжним приміщенням та належить на праві спільної власності усім власникам квартир цього будинку, вибуло з володіння співвласників поза їхньою волею та підлягає витребуванню. 
		Судом апеляційної інстанції було враховано, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження переобладнання та реконструкції у встановленому законом порядку горища спірного будинку під мансардний поверх.
		Посилання ОСОБА_3 у касаційній скарзі на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права є безпідставним, оскільки не впливають на правильність висновків суду апеляційної інстанції, а за змістом частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Також необґрунтованими є доводи касаційної скарги стосовно неврахування судом апеляційної інстанції висновку експертизи, наданого відповідачем, оскільки у висновку комісійної судової будівельно-технічної експертизи від 19 жовтня 2018 року № 107/18, складеному на замовлення ОСОБА_3 , та у висновку будівельно-технічної експертизи від 02 березня 2020 року № 871/03-2020, складеному за замовленням ОСОБА_1 , на вирішення експертів були поставлені різні питання. Відповідач під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції не порушував питання про призначення додаткової чи повторної експертизи.
		Велика Палата Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у постанові по справі № 915/127/18 зазначила, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права. Проте у випадку, коли заявлена вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування запису про проведену державну реєстрацію права також не є належним способом захисту прав позивача.
		Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).
		Так, однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). 
		Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року,  статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції. Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України 
		(у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої 
		статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
		Отже, у розумінні положень наведеної норми права у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судом апеляційної інстанції оскарженої постанови у справі), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України 
		«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, правомірними способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.
		Подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах 
		від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19 та від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19.
		Отже, на момент ухвалення судом апеляційної інстанції рішення, з урахуванням змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», такий спосіб захисту прав позивача як скасування державної реєстрації слід визнати правомірним.
		З урахуванням наведеного, взявши до уваги обставини цієї справи (зокрема, неможливість відновлення державної реєстрації права на горище внаслідок витребування нежитлового приміщення у відповідача), колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції у частині скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на нежитлове приміщення АДРЕСА_3 , яке фактично є допоміжним приміщенням, належить на праві спільної власності власникам приміщень у багатоквартирному житловому будинку.
		Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18). 
		Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу  ОСОБА_3 без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
		Щодо касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвали Київського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року про повернення апеляційних скарг на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 05 грудня 
		2019 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року колегія суддів дійшла наступних висновків. 
		Згідно статті 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
		Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень             ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
		Отже, особа, яка подає скаргу, вправі очікувати застосування норм процесуального законодавства (статті 355 ЦПК України, підпункту 15.5 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України), які надають їй право як безпосереднього подання апеляційної скарги до апеляційного суду, так і подання апеляційної скарги через місцевий суд. Протилежне тлумачення норм процесуального законодавства матиме наслідком порушення судами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в контексті права на справедливий суд.
		Не забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи жодним чином не створює перешкоди учасникам провадження в поданні апеляційних скарг у паперовій формі безпосередньо до апеляційних судів та апеляційному суду - в прийнятті таких скарг.
		Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права та застосовує засади судочинства, серед яких забезпечення права на апеляційний перегляд справи, розумні строки розгляду справи судом. 
		Згідно з частинами другою-третьою статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: верховенство права, пропорційність, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
		Застосування принципу пропорційності при здійсненні судочинства вимагає такого тлумачення підпункту 15.5 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України, що б гарантувало особі право на безпосереднє звернення із апеляційною скаргою до апеляційного суду, яке визначене статтею 355 ЦПК України, оскільки держава не вправі обмежувати права особи без певної мети - захисту якогось суспільного інтересу.
		Подібний за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду 
		у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 
		2018 року у справі № 514/134/17 (провадження № 61-12112сво18).
		Тому висновок апеляційного суду заснований на помилковому тлумаченні підпункту 15.5 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України. Таким чином, при поверненні апеляційних скарг без розгляду, суд апеляційної інстанції виявив надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.
		Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).
		У відповідності до частин третьої-четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
		У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, оскаржені ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати і передати справу для розгляду у цій частині до суду апеляційної інстанції.
		Керуючись статтями 400, 406, 410, 411, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу   ОСОБА_3 залишити без задоволення. 
		Постанову Київського апеляційного суду від 16 червня 2020 року залишити без змін. 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		Ухвалу Київського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року про повернення без розгляду апеляційної скарги на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 05 грудня 2019 року про скасування забезпечення позову та ухвалу Київського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року про повернення без розгляду апеляційної скарги на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва 05 грудня 2019 року скасувати, справу у цій частині передати на розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                          Є. В. Синельников
		 
		Судді:                                                                                                    О. М. Осіян
		 
		                                                                                                                  Н. Ю. Сакара
		 
		        С. Ф. Хопта
		 
		                                                                                                                  В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...