Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 627/927/19 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти власності; Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 01.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 01.12.2020.
Дата набрання законної сили: 25.11.2020
Номер судового провадження: 51-3752км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12019220220000101

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		іменем України
		25 листопада 2020 року
		м. Київ
		справа № 627/927/19
		провадження № 51-3752км20
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого ОСОБА_1 ,
		суддів  ОСОБА_2 ,  ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання  ОСОБА_4 ,
		прокурора  ОСОБА_5 ,
		захисника  ОСОБА_6 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене 
		до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі  ЄРДР) за № 12019220220000101, за обвинуваченням 
		ОСОБА_7 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки 
		с. Кусторівки Краснокутського району Харківської області, жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 Кримінального кодексу України (далі  КК),
		за касаційною скаргою з доповненнями засудженоїОСОБА_7 на вирок Краснокутського районного суду Харківської області від 02 грудня 2019 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 23 червня 2020 року і касаційною скаргою здоповненнями прокурора на ухвалу Харківського апеляційного суду від 23 червня 2020року.
		Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Краснокутського районного суду Харківської області від 02 грудня 
		2019 року ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК, та призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік із позбавленням права обіймати посади, пов`язані 
		з розпорядчо-господарськими функціями на строк 2 роки.
		За вироком суду ОСОБА_7 , працюючи на посаді начальника відділення поштового зв`язку Городнє Харківської дирекції АТ «Укрпошта», будучи службовою особою, виконуючи організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, здійснила привласнення чужого майна шляхом зловживання своїм службовим становищем за таких обставин. 
		У період з 01 липня по 20 листопада 2018 року ОСОБА_7 , використовуючи своє службове становище всупереч інтересам служби, порушуючи свої посадові обов`язки, діючи умисно, з корисливих мотивів, перебуваючи в приміщенні вказаного відділення поштового зв`язку за адресою: вул. Шевченко, 100, с. Городнє, Краснокутський район, Харківська область, маючи доступ до грошових коштів, що містяться в касі відділення, та будучи відповідальною за їх збереження й облік, зловживаючи своїм службовим становищем, привласнила частину грошових коштів у сумі 23 018,21 грн, що надходили до відділення під час проведення операцій з готівковими коштами. Здійснюючи облік 
		та формування щоденних касових звітів, ОСОБА_7 вказала про наявність вказаних грошей у касі відділення, достовірно знаючи про їх відсутність. У результаті цього виникла нестача за вищезазначений період у розмірі 23 018,21 грн, що підтверджується актом від 20 листопада 2018 року № 1 про результати інвентаризації наявних коштів та висновком судово-економічної експертизи від 16 липня 2019 року № 7660.
		Харківський апеляційний суд ухвалою від 23 червня 2020 року апеляційні скарги прокурора та засудженої ОСОБА_7 залишив без задоволення, а вирок суду першої інстанції  без змін.
		Вимоги, викладені у касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали
		У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_7 наводить доводи про те, що на момент вчинення інкримінованого їй кримінального правопорушення вона не перебувала 
		на посаді начальника відділення поштового зв`язку, з якої була звільнена у березні 
		2018 року та переведена на посаду листоноші, а тому безпідставно притягнута до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 191 КК. 
		Вказує, що їй було повідомлено про підозру за ч. 1 ст. 191 КК, а тому висновок суду першої інстанції про доведеність її винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК, є необґрунтованим. Також зазначає, що надані стороною обвинувачення докази не доводять поза розумним сумнівом наявності в її діях прямого умислу, корисливого мотиву та корисливої мети на розтрату або заволодіння чужим майном саме шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем. 
		Засуджена в касаційній скарзі зазначає про те, що визнає свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК, та не заперечує привласнення нею грошей через тяжку хворобу батька і скрутне матеріальне становище, однак акцентує увагу на тому, що хоча ці грошові кошти перебували в її безпосередньому віданні, їх привласнення було пов`язане з використанням нею тих повноважень, які не є службовими. 
		Також наводить доводи про порушення положень ст. 419 КПК апеляційним судом, який не перевірив доводів сторони захисту про неконкретність викладених судом першої інстанції фактичних обставин кримінального провадження та не надав на них мотивованих відповідей. 
		У доповненнях до касаційної скарги засуджена зазначає, що з 2015 року вона 
		є депутатом Козіївської сільської ради Краснокутського району Харківської області, 
		а тому, враховуючи положення п. 15 ч. 1 ст. 3, ст. 36, ч. 1 ст. 276, абз. 1 ч. 1 ст. 277, 
		ч. 1 ст. 278, п. 1 ч. 1 ст. 481 КПК, їй як депутату місцевої ради повідомити про підозру може лише Генеральний прокурор, його заступник, керівник регіональної прокуратури в межах його повноважень. Обґрунтовуючи ці доводи, засуджена посилається 
		на практику Верховного Суду, зокрема на постанову від 19 лютого 2019 року у справі № 349/1487/14-к. Усупереч вказаним вимогам закону повідомлення їй про підозру підписано заступником начальника СВ Краснокутського ВП Богодухівського ВП ГУНП в Харківській області та погоджене прокурором Краснокутського відділу Дергачівської місцевої прокуратури. Зазначені порушення, на думку засудженої, свідчать про недопустимість доказів сторони обвинувачення та відповідно про їх недостатність для доведення у визначений процесуальним законом спосіб і поза будь-яким розумним сумнівом її винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК.
		Просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і закрити провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК) на підставі не встановлення достатніх доказів для доведення її винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК, і вичерпання можливостей їх отримати. 
		Прокурор у касаційній скарзі та доповненнях до неї просить скасувати ухвалу апеляційного суду з підстав, передбачених пунктами 1, 3 ч. 1 ст. 438 КПК, та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. 
		Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор зазначає, що під час ухвалення вироку суд 
		не врахував особу засудженої, її поведінку після вчинення кримінального правопорушення, яке згідно з приміткою до ст. 45 КК є корупційним, а також позицію потерпілої сторони. Посилання у вироку суду лише на щире каяття і відшкодування шкоди, на думку прокурора, не можуть бути підставою для призначення покарання мінімального в межах, встановлених санкцією ч. 2 ст. 191 КК.
		Крім того прокурор вказує, що апеляційний суд порушив вимоги ст. 419 КПК, оскільки не навів достатні та переконливі мотиви на обґрунтування постановленого рішення, де відхилив доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі. 
		Позиції учасників судового провадження
		У судовому засіданні захисник підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі та доповненнях до неї, просив її задовольнити.
		Прокурор висловила думку про передачу кримінального провадження згідно з положеннями ч. 5 ст. 434-1 КПК на розгляд Великої Палати Верховного Суду (далі  ВП ВС), оскільки розв`язанню підлягають правові проблеми, які мають значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики. Відзначивши відсутність правових позицій з питань, що є предметом розгляду в цьому провадженні, пропонувала поставити на вирішення ВП ВС питання про те чи уповноважений Верховний Суд в кримінальному провадженні, розглянутому судом в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК, з урахуванням доводів та вимог апеляційних скарг та меж апеляційного перегляду, доводи касаційної скарги про порушення стороною обвинувачення п.1 ч. 1 ст. 481 КПК, чи набула особа статусу підозрюваної через порушення цієї норми процесуального закону, чи може касаційний суд закрити провадження через недотримання вимог зазначеної норми, якщо це прямо не передбачене ст. 284 КПК
		Інших учасників судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися, про причини неявки не повідомили, клопотань про особисту участь або відкладення судового засідання від них не надходило. 
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах та доповненнях до них, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга з доповненнями засудженої підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга з доповненнями прокурора залишенню без задоволення. 
		Як передбачено ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої 
		та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		З цих підстав доводи, викладені у касаційній скарзі засудженої, що стосуються незгоди зі встановленими судом фактичними обставинами, колегія суддів не розглядає, оскільки вони перебувають поза межами повноважень суду касаційної інстанції, встановленими ст. 433 КПК.
		У суді першої інстанції засуджена ОСОБА_7 визнала свою вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення за обставин, встановлених у ході судового розгляду, у повному обсязі, де прокурор також не оспорював фактичних обставин провадження, у зв`язку з чим суд першої інстанції розглянув кримінальне провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК, визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким 
		не оспорюються, роз`яснив при цьому учасникам судового провадження те, що вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини провадження 
		в апеляційному порядку. Під час ухвалення такого рішення суд встановив, 
		що учасники судового провадження правильно розуміють зміст цих обставин 
		та відсутні сумніви щодо добровільності їх позиції. Оцінивши досліджені в судовому засіданні докази, серед яких немає таких, які засвідчують те, що ОСОБА_7 
		є депутатом Козіївської сільської ради Краснокутського району Харківської області, суд першої інстанції дійшов висновку, що вину ОСОБА_7 в обсязі обвинувачення, викладеного в обвинувальному акті, повністю доведено, а її дії необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст. 191 КК як привласнення чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.
		В той же час суд першої інстанції належним чином не виконав покладений на нього обов`язок щодо встановлення особи обвинуваченої, не з`ясував питання про те, чи є вона депутатом місцевої ради  особою щодо якої здійснюється особливий порядок повідомлення про підозру.
		Неналежне виконання судом першої інстанції вимог закону щодо встановлення особи ОСОБА_7 унеможливило для суду встановлення під час судового розгляду факту порушення стороною обвинувачення особливого порядку повідомлення про підозру депутату місцевої ради через недотримання на етапі досудового розслідування встановленої законом правової процедури (порядку). 
		Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, засуджена ОСОБА_7 
		та прокурор подали апеляційні скарги, які апеляційний суд залишив без задоволення. Під час апеляційного переглядусторона захисту не наводила доводів щодо порушення спеціального порядку повідомлення про підозру ОСОБА_7 як депутату місцевої ради та не стверджувала про такі порушення. Проте стороною захисту в судовому засіданні апеляційного суду надано письмовий акт депутата Козіївської сільської ради ОСОБА_8 з інформацією про особу ОСОБА_7 , де зокрема йдеться і про те, що засуджена є депутатом цієї місцевої ради. 
		Отримавши в процесуально встановлений спосіб під час апеляційного перегляду відомості про те, що обвинувачена є депутатом місцевої ради, апеляційний суд не усунув порушень, допущених судом першої інстанції, та не перевірив оскаржене судове рішення з урахуванням особливостей та у межах, встановлених ст. 404 КПК, з дотриманням визначеного ст. 405 цього Кодексу порядку, та постановив за наслідками апеляційного перегляду рішення, що не відповідає вимогам ст. 419 КПК.
		З огляду на встановлені судом фактичні обставини кримінального правопорушення та відомості про особу ОСОБА_7 суд апеляційної інстанції, враховуючи, що кримінальне провадження здійснюється на засадах змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК, та диспозитивності, де сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, хоча суд і вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом, мав вийти за межі доводів касаційної скарги, встановивши порушення спеціального порядку здійснення повідомлення про підозру мав надати їм належну правову оцінку.
		Згідно з доводами засудженої, наведеними у доповненнях до касаційної скарги, під час повідомлення їй про підозру в інкримінованому злочині не було враховано, що вона є депутатом Козіївської сільської ради Краснокутського району Харківської області, та було порушено вимоги п. 1 ч. 1 ст. 481 КПК. Тобто, з урахуванням вимог зазначеної норми, її повідомлено про підозру некомпетентними (неповноважними) суб`єктами процесуальної діяльності поза встановленим кримінальним процесуальним законом порядком та всупереч приписам цього закону, що завадило досягненню цілей правового регулювання кримінальних процесуальних відносин як у сфері досудового розслідування, так і судового розгляду. 
		Ці доводи колегія суддів вважає обґрунтованими, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для скасування судових рішень.
		Відповідно до ч. 2 ст. 2 КК особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вина не буде доведена у законному порядку і встановлена обвинувальним вироком суду, де сполучаються в бінарному нерозривному зв`язку матеріальна (склад злочину) і процесуальна підстави кримінальної відповідальності. У межах єдиної підстави кримінальної відповідальності вирок суду з`єднує її фактичну та юридичну сторони, встановлює повну відповідність фактичної та юридичної сторін вчиненого.
		Водночас ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину згідно з ч. 2 ст. 62 Конституції України. Вирішення питання про те, чи має місце підстава кримінальної відповідальності є правом і обов`язком виключно суду. Згідно з Основним Законом України лише суд повноважний покладати кримінальну відповідальність на кримінального правопорушника. Остання настає лише з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду, який розглядається у цьому аспекті як процесуальна правова підстава кримінальної відповідальності.
		Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року у справі за конституційним поданням МВС України щодо офіційного тлумачення положень ч. 3 ст. 80 Конституції України сам факт порушення кримінальної справи щодо конкретної особи, затримання, взяття під варту, пред`явлення їй обвинувачення не можна визнати кримінальною відповідальністю. 
		За своїм змістом кримінально-правові відносини є окремим видом правовідносин, де з іншого боку виступає особа, яка притягується до відповідальності. Сторони кримінально-правових відносин мають взаємозалежні права і обов`язки, обов`язку особи піддатися державному примусу та осуду з боку держави при притягненні до кримінальної відповідальності і її праву вимагати такого притягнення відповідно до вимог закону, кореспондує право держави притягти до відповідальності і обов`язок уповноважених органів, суду здійснити притягнення до відповідальності з суворим дотриманням матеріального і процесуального закону. 
		Згідно концепції судової істини, впровадженої в чинному кримінальному процесуальному законі, доведення винуватості особи покладається на органи досудового розслідування та прокурора, твердження яких в обвинувальному акті чи повідомленні про підозру є суб`єктивним припущенням сторони обвинувачення про наявність підстави для кримінальної відповідальності особи. 
		Частина 2 ст. 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади 
		та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише 
		на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 
		За ч. 4 ст. 22 КПК повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення здійснюється прокурором, а у випадках, передбачених цим Кодексом, повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення може здійснюватися слідчим за погодженням із повноважним прокурором.
		Згідно з практикою Європейського суду з прав людини для цілей ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «звинувачення» визначається як офіційне повідомлення, надане особі виключно компетентним суб`єктом, про те, що така особа підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення (справа «Девеер проти Бельгії» (заява № 6903/75, рішення від 27 лютого 1980 року, § 46).
		Загальні положення, що регулюють процедуру повідомлення про підозру, містяться 
		в главі 22 КПК, згідно з якими письмове повідомлення про підозру складається прокурором або слідчим за погодженням із прокурором (ч. 1 ст. 277 КПК). Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 3 цього Кодексу прокурором у кримінальному провадженні є особа, 
		яка обіймає посаду, передбачену ст.15 Закону України «Про прокуратуру», та діє 
		у межах своїх повноважень. 
		Водночас у ст. 276 КПКзазначено, що особливості повідомлення про підозру окремій категорії осіб визначаються главою 37 цього Кодексу. Визначення правової природи цих дій і встановлення кола суб`єктів, які уповноважені на їх вчинення, має важливе практичне значення для об`єктивації гарантій незалежності особи, щодо якої здійснюється особливий порядок повідомлення про підозру.
		У постанові від 11 грудня 2019 року Велика Палата Верховного Суду (справа 
		№ 536/2475/14-к, провадження № 13-34кс19) зробила висновок щодо застосування норм права, які стосуються вручення підозри спеціальним суб`єктам, та зауважила, 
		що процедуру здійснення повідомлення про підозру особі можна умовно поділити 
		на етапи: 1) прийняття рішення щодо необхідності здійснення особі повідомлення про підозру. Цей етап передбачає перевірку підстав здійснення такого повідомлення згідно 
		з ч. 1 ст. 276 КПК, дотримання процесуальних гарантій під час проведення тих чи інших слідчих або оперативно-розшукових дій або застосування запобіжних заходів, 
		які вчинялись до моменту здійснення такого повідомлення; 2) об`єктивації/вираження сформованого внутрішнього волевиявлення уповноваженої посадової особи щодо прийнятого рішення в зовнішню форму шляхом складання тексту повідомлення про підозру відповідно до вимог, передбачених ст. 277 КПК, та його підписання; 
		3) доведення інформації до відома адресата, щодо якого прийняте рішення про повідомлення про підозру, шляхом безпосереднього вручення його тексту особі згідно зі ст. 278 КПК. На цьому етапі також здійснюється повідомлення прав підозрюваному, де в разі якщо підозрюваний висловить відповідне прохання, йому зобов`язані детально роз`яснити кожне із зазначених прав (ч. 3 ст. 276 КПК). 
		За приписами ст. 480 КПКдепутат місцевої ради належить до категорії осіб, щодо яких здійснюється особливий порядок кримінального провадження, а відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 481 КПКписьмове повідомлення про підозру депутата місцевої ради здійснюється Генеральним прокурором, його заступником, керівником регіональної прокуратури 
		в межах його повноважень. Особливий порядок здійснення повідомлення про підозру депутатам місцевих рад є однією з визначених законом гарантій депутатської діяльності, які мають публічно-правове призначення та служать засобом захисту 
		від необґрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності.
		Враховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у вищевказаному рішенні, виключно Генеральний прокурор, його заступник або керівник відповідної регіональної прокуратури перевіряють підстави для повідомлення депутату місцевої ради про підозру, складають та підписують її текст, а також можуть повідомити про нову підозру або змінити раніше повідомлену підозру. Письмове повідомлення про підозру, яке передбачає погодження та подальше підписання такого процесуального документа, може здійснюватися лише Генеральним прокурором, його заступником або керівником відповідної регіональної прокуратури, це повноваження є винятковим і не може бути передоручене іншим особам. Однак вони можуть доручити вручення прийнятого (складеного) та підписаного ними повідомлення про підозру субєкту, уповноваженому здійснювати процесуальні дії у конкретному кримінальному провадженні.
		Зазначені гарантії здійснення депутатом місцевої ради своїх повноважень кореспондуються з тими, що визначені ч. 1 ст. 31 Закону України від 11 липня 2002 року № 93-IV «Про статус депутатів місцевих рад» (в редакції від 21 грудня 2016 року, чинній на момент повідомлення про підозру засудженій), де встановлено, 
		що повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення депутату місцевої ради може бути здійснено Генеральним прокурором, заступником Генерального прокурора, керівником відповідної регіональної прокуратури. 
		Вищезазначені норми права є імперативними з абсолютно і недвозначно визначеними вимогами до службових осіб правозастосовних органів. Вони чітко і категорично регламентують поведінку учасників кримінальних процесуальних відносин і не підлягають розширеному тлумаченню щодо повноважень і компетенції осіб, які діють від імені держави під час притягнення підозрюваного до кримінальної відповідальності. Таке врегулювання не залишає особі, яка застосовує ці норми, можливостей для вільного розсуду, а їх неправильне застосування призводить до того, що письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення спеціальному суб`єкту здійснюється всупереч вимогам КПК неповноважною особою, тобто до порушення встановленого законом порядку.
		Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК притягненням до кримінальної відповідальності є стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, де здійснення повідомлення про підозру є системою процесуальних дій та рішень прокурора (або слідчого) під час досудового розслідування, спрямованих на формування законної та обґрунтованої підозри за умови забезпечення особі, яка стала підозрюваною, можливості захищатися усіма дозволеними законом засобами і способами. Цим актом у кримінальному провадженні вперше формулюється та обґрунтовується підозра конкретної особи у вчиненні кримінального правопорушення, без чого за вимогами процесуального закону відносно особи не може бути складено обвинувальний акт в кримінальному провадженні. В подальшому згідно ст. 337 цього Кодексу судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. 
		Системне тлумачення процесуальних норм, передбачених статтями 3, 22, 36, 276  278, 480, 481 КПК дає підстави до висновку, що здійснення повідомлення про підозру врегульовано імперативними нормами, які вичерпно, точно і однозначно визначають 
		як форму встановленої для цього правової процедури (порядку), так і її зміст. 
		Застосування належної правової процедури означає здійснення справедливого правосуддя згідно з визначеними загальними засадами кримінального провадження для досягнення мети і вирішення його завдань. Дотримання встановленої правової процедури здійснення повідомлення про підозру означає, що дії процесуальних суб`єктів мають відповідати вимогам закону. Такі дії мають здійснюватися на підставі законних повноважень щодо вирішення конкретного процесуального завдання, яке постає перед прокурором у певний момент досудового розслідування кримінального провадження. 
		Дотримання належної правової процедури здійснення повідомлення про підозру має забезпечувати його відповідність стандартам захисту прав людини, єдність змісту та форми кримінального провадження, налагоджену взаємодію верховенства права і законності, що в результаті врівноважує приватні і публічні (суспільні) інтереси заради досягнення цих завдань.
		Повноваження на здійснення повідомлення про підозру спеціальних суб`єктів, визначених у ст. 480 КПК, щодо складання та підписання підозри в інкримінованому особі злочині належать лише прокурорам, названим у ст. 481 цього Кодексу. 
		З матеріалів кримінального провадження не вбачається, що повідомлення про підозру ОСОБА_7 , яка згідно з довідкою Козіївської сільської ради Краснокутського району Харківської області від 11 вересня 2020 року № 1003 із 2005 року є депутатом Козіївської сільської ради VII скликання, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК, здійснено повноважним прокурором. Прокурор Краснокутського відділу Дергачівської місцевої прокуратури не зазначений серед прокурорів, повноважних повідомляти про підозру депутату місцевої ради 
		за приписами ст. 481 КПК.
		Порушення порядку повідомлення про підозру ОСОБА_7 призвело 
		до нівелювання завдань кримінального провадження, окреслених у ст. 2 КПК, 
		що полягають в охороні прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення того, щоб до кожного учасника кримінального провадження було застосовано належну правову процедуру. 
		Правовим наслідком повідомлення про підозру ОСОБА_7 неуповноваженою 
		на те особою, є не притягнення її до кримінальної відповідальності в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законом. Тобто ОСОБА_7 не було притягнуто до кримінальної відповідальності та вона не набула статусу підозрюваної в кримінальному провадженні через нездійснення (нереалізації) органом досудового розслідування в кримінальному провадженні етапу (стадії) притягнення до кримінальної відповідальності. Тому, за відсутності належного повідомлення особи про підозру, безґрунтовним і позбавленим правових підстав є наступне складання й самого обвинувального акту стосовно ОСОБА_7 , а отже і здійснений на підставі такого обвинувального акту судовий розгляд в цьому проваджені, за наслідками якого ухвалений обвинувальний вирок. Неналежне здійснення етапу повідомлення про підозру унеможливило правомірне здійснення наступних етапів кримінального провадження, призвело до викривлення змісту кримінально-правових і кримінальних процесуальних відносин і унеможливило внаслідок цього належну реалізацію учасниками цих відносин своїх прав і обов`язків. 
		Здійснення повідомлення про підозру всупереч вимогам статей 480, 481 КПК неповноважним на те суб`єктом є недотриманням належної правової процедури, порушенням форми і викривленням змісту кримінального провадження як однієї з вагомих гарантій його законності. Здійснення кримінального провадження всупереч його загальним засадам означає його невідповідність тим завданням і цілям, 
		що визначені ст. 2 цього Кодексу. Отже всі докази, зібрані в здійсненому всупереч встановленій у КПК правовій процедурі досудовому розслідуванні, з порушенням форми і змісту кримінального провадження, касаційний суд визнає недопустимими.
		Колегія суддів наголошує, що викладена в письмовому повідомленні підозра служить підґрунтям для початку реалізації засад змагальності та забезпечення права на захист у кримінальному провадженні. У підозрюваного зявляються можливості впливати на зміст підозри та на подальше формулювання обвинувачення в обвинувальному акті, яким завершується досудове розслідування. Сформульована підозра встановлює межі здійснення слідчим і прокурором обвинувальної діяльності, а підозрюваний, його захисник одержують можливість ефективно, дієво і цілеспрямовано реалізовувати функцію захисту.
		За наслідками касаційного розгляду кримінального провадження колегія суддів доходить висновку про порушення внаслідок незаконного здійснення повідомлення про підозру права на захист засудженої, зокрема і через належне її повідомлення про права підозрюваної в кримінальному провадженні та їх роз`яснення неповноважної особою. Вирішуючи питання про допустимість доказів, отриманих унаслідок порушення права на захист у цьому кримінальному провадженні, касаційним судом застосовуються наслідки, визначені ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 87 КПК. 
		Кримінальне провадження закривається в разі, якщо не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК.
		Відповідно до ст. 440 цього Кодексу суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 КПК, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження, а тому колегія суддів не перевіряє інших доводів засудженої, а також доводів у касаційній скарзі прокурора.
		З огляду на вище викладене, колегія суддів вважає необґрунтованою думку прокурора про передачу кримінального провадження на розгляд ВП ВС, оскільки не встановила за наслідками касаційного розгляду підстав для того, визначених частинами 3 - 5 
		ст. 434-1 КПК.
		Враховуючи викладене, касаційна скарга засудженої з доповненнями підлягає частковому задоволенню, вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції  скасуванню, а кримінальне провадження  закриттю на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК.
		У касаційній скарзі та доповненнях до неї прокурор ставить вимогу про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції через необґрунтоване відхилення доводів апеляційної скарги прокурора про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої, яке за своїм розміром є явно несправедливим через м`якість, порушення судом апеляційної інстанції вимог ст. 419 КПК, а тому його касаційна скарга задоволенню не підлягає.
		Керуючись статтями 284, 434, 436, 438, 441, 442, 481 КПК, Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу з доповненнями засудженої ОСОБА_7 задовольнити частково, а касаційну скаргу з доповненнями прокурора залишити без задоволення.
		Вирок Краснокутського районного суду Харківської області від 02 грудня 2019 року 
		та ухвалу Харківського апеляційного суду від 23 червня 2020 року скасувати.
		Кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12019220220000101, 
		за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК, у зв`язку з тим, що не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості 
		їх отримати, закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК.
		Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді
		 
		 
		ОСОБА_1       ОСОБА_2   ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...