Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/1651/16-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти правосуддя; Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови.
Надіслано для оприлюднення: 27.11.2020. Зареєстровано: 01.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 02.12.2020.

Номер судового провадження: 1-кп/761/145/2020
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42015100000000131

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 761/1651/16-к
		Провадження №1-кп/761/145/2020 
		 
		В И Р О К 
		іменем України
		 
		27 листопада 2020 року                                 м.Київ
		Шевченківський районний суд міста Києва у складі : 
		головуючого судді ОСОБА_1 ,
		секретар судового засідання ОСОБА_2 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні 
		кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за
		№42015100000000131 від 05 лютого 2015 року ,
		за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Вахнівка, Липовецького району, Вінницької області, громадянина України, з вищою освітою, кандидата юридичних наук, обіймає посаду судді Печерського районного суду м. Києва, розлученого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , не судимого,
		 
		-у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.375 КК України (в редакції Закону України №2341-ІІІ від 05 квітня 2001 року),
		 
		за участю сторін кримінального провадження :
		прокурорів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
		потерпілого ОСОБА_8 ,
		представників потерпілого ОСОБА_8 - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
		захисника ОСОБА_11 ,
		обвинуваченого ОСОБА_3 
		ВСТАНОВИВ :
		ОСОБА_3 пред`явлено обвинувачення, яке сформульовано в обвинувальному акті, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 375 КК України, а саме постановленні суддею завідомо неправосудних постанов в інших особистих інтересах у судових справах № 757/793/14-п та № 757/788/14-п за наступних обставин : 
		Так, Указом Президента України № 317/2009 ОСОБА_3 13 травня 2009 року призначено на посаду судді Жовтневого районного суду міста Харкова. 
		Указом Президента України № 194/2012 суддю Жовтневого районного суду міста Харкова ОСОБА_3 12 березня 2012 року переведено на роботу на посаду судді Печерського районного суду міста Києва.
		Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
		Статтею 129 Конституції України визначено, що однією з основних засад судочинства є законність.
		Статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
		Відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов`язаний додержуватися присяги судді. Згідно зі ст. 55 вказаного Закону суддя присягає об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов`язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади. 
		За вимогами ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права.
		Крім того, у Кодексі суддівської етики, затвердженому XI з`їздом суддів України від 22 лютого 2013 року , закріплено, що суддя повинен бути прикладом законослухняності, неухильно додержуватися присяги й завжди поводитися так, щоб зміцнювати віру громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду, повинен старанно й неупереджено виконувати покладені на нього обов`язки і підтримувати свою професійну компетентність на належному рівні. Також суддя має здійснювати судочинство в межах та в порядку, визначених процесуальним законом. 
		У Розділі VII додатку до Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки, ухвалених Комітетом Міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 року на 1098 засіданні заступників міністрів, наголошується, що тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості.
		Згідно із Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України 17 липня 1997 року, та процесуальним законодавством України кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
		ОСОБА_3 , перебуваючи на посаді судді Печерського районного суду міста Києва, маючи відповідну фахову підготовку та досвід роботи, у січні 2014 року, будучи відповідно до вимог зазначеного законодавства та ч. 2 ст. 19 Конституції України зобов`язаним діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, вчинив умисний злочин проти правосуддя за таких обставин.
		У листопаді 2013 року Президентом України ОСОБА_12 прийнято рішення про відмову від підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, у результаті чого Кабінетом Міністрів України 21 листопада 2013 року було прийнято рішення про призупинення процесу підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом.
		Після цього, починаючи з 22 листопада 2013 року, на Майдані Незалежності в місті Києві розпочалися безстрокові виключно мирні збори громадян («Євромайдан») на підтримку європейського вектора зовнішньої політики України.
		Використовуючи гарантоване Європейською Конвенцією та Конституцією України право на мирні збори, продовжуючи протестні акції, передусім проти свавілля правоохоронних органів та на підтримку проєвропейської зовнішньої політики держави, з 30 листопада 2014 року громадянами України організовано цивільний автопротест  «Автомайдан». На знак незгоди із жорсткими акціями влади 29 грудня 2013 року, використовуючи свої транспортні засоби, дотримуючись Правил дорожнього руху України, учасники руху «Автомайдан» організували та провели мирний захід автопохід до резиденції «Межигір`я» Президента України ОСОБА_12 , яка розташована в селі Нові Петрівці Вишгородського району Київської області.
		При цьому службові особи органів ДАІ МВС України, діючи з метою перешкоджання організації та проведенню мирних акцій протесту, вуличних походів водіями - учасниками, руху «Автомайдан», починаючи з 29 грудня 2013 року, масово та системно складали завідомо неправдиві офіційні документи  рапорти, про нібито невиконання вимог працівника міліції про зупинку транспортного засобу, які потім слугували одним із головних доказів вини власника автомобіля у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.122-2 КУпАП, санкція якого передбачає позбавлення права керувати транспортним засобом строком від 3 до 6 місяців, що унеможливить в подальшому брати участь у проведенні мирних акцій протесту на автомобілях.
		Так, у січні 2014 року з відділу ДАІ Печерського РУ ГУМВС України в м. Києві до Печерського районного суду м. Києва надійшов протокол серії АА2 № 940997 від 03 січня 2014 року про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-2 КУпАП, складений стосовно ОСОБА_8 , для розгляду його розподілено судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_3 та присвоєно судовій справі №757/793/14-п.
		До зазначеного протоколу як єдина підстава для його складання доданий рапорт від 29 грудня 2013 року інспектора ДАІ ОСОБА_13 про те, що о 17 год. 55 хв. на перехресті вул. Наддніпрянське шосе - вул. Залізничне шосе в м. Києві, керуючи автомобілем «Рено», державний номерний знак НОМЕР_1 , водій не виконав вимогу співробітників ДАІ про зупинку, подану за допомогою жезла та свистка, чим порушив п. 2.4 ПДР України. Рапорт виготовлено на принтері та ОСОБА_13 не підписано, тобто він є нікчемним документом та не може бути використаний як правова підстава для складання протоколу про адміністративне правопорушення.
		Будучи обізнаним із подіями, які відбувалися у державі, з метою проявити свою лояльність до чинної на той час влади і таким способом отримати преференції для подальшого просування по службі, тобто особистою зацікавленістю, у судді ОСОБА_14 виник умисел на постановлення завідомо неправосудного рішення.
		Ознайомившись із матеріалами судової справи № 757/793/14-п, суддя ОСОБА_3 , усвідомлюючи, що у цьому випадку взагалі не мало місця адміністративне правопорушення, розглядаючи вказану судову справу в порядку КУпАП та діючи у порушення закону, не дослідивши належним чином обставини справи, будучи обізнаним з вимогами чинного законодавства України, діючи умисно з метою постановлення завідомо неправосудного судового рішення, у приміщенні Печерського районного суду м. Києва, що розташований у м. Києві на вул. Хрещатик, 42а, 14 січня 2014 року за надуманих підстав постановив рішення у зазначеній справі про адміністративне правопорушення щодо притягнення до адміністративної відповідальності громадянина ОСОБА_8 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-2 КУпАП.
		Відповідно до резолютивної частини постанови суду від 14 січня 2014 року ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-2 КУпАП, та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 6 місяців.
		Вказане рішення не відповідало вимогам законності та обґрунтованості, оскільки було постановлено з порушенням передбаченого законодавством порядку прийняття суддею рішення, без повно і всебічно з`ясованих обставин, тобто являється неправосудним.
		У подальшому цю постанову Печерського районного суду м. Києва у судовій справі №757/793/14-п було оскаржено ОСОБА_8 до Апеляційного суду м. Києва та ухвалою від 6 березня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_8 задоволено, постанову Печерського районного суду м. Києва від 14 січня 2014 року скасовано, провадження у справі закрито відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення.
		Приймаючи вказану ухвалу, Апеляційний суд м. Києва керувався вимогами ст. ст. 245, 252, 280, 283 КУпАП, за змістом яких при розгляді справи про адміністративні правопорушення забезпечується всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи, підлягають з`ясуванню питання про те, чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна особа в його вчиненні, рішення увалюється на підставі доказів, долучених у суді й оцінених суддею за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
		Суддя місцевого суду ОСОБА_3 , зловживаючи службовим становищем, навмисно порушив вказані положення закону, маючи на меті постановити завідомо неправосудну постанову. 
		Рішенням Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 1-23/2010 установлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна вказана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність; повинен своєчасно, всебічно, повно і об`єктивно з`ясувати обставини справи, вирішити її в точній відповідності до закону (ст.ст. 245, 280 КУпАП). Оцінка доказів ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності (ст. 252 КУпАП). 
		Положення зазначених статей визначають систему процесуальних механізмів, які в сукупності з наведеними конституційними нормами унеможливлюють притягнення до адміністративної відповідальності особи, яка не вчиняла правопорушення. 
		Відповідно до п. 24 Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», звернуто увагу суддів на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності, потерпілих, їх законних представників і захисників. При розгляді справ зазначеної категорії зобов`язано суд з`ясовувати всі обставини, перелічені у ст.ст. 247 і 280 КУпАП, у тому числі шляхом допиту свідків та призначення експертиз. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених ним доводів. Визнано правильною практику тих суддів, які вмотивованими постановами повертають протоколи про адміністративні правопорушення, складені неуповноваженою на те посадовою особою або без додержання вимог ст. 256 КпАП, відповідному правоохоронному органу для належного оформлення.
		В ухвалі Апеляційного суду м. Києва зазначено, що, як вбачається із матеріалів судової справи № 757/793/14-п, 29 грудня 2013 року о 17 год. 55 год. на перехресті вул. Наддніпрянське шосе - вул. Залізничне шосе в м. Києві ОСОБА_8 , керуючи автомобілем «Рено», державний номерний знак НОМЕР_1 , не виконав вимогу співробітників ДАІ про зупинку, подану за допомогою жезла та свистка, чим порушив п. 2.4 ПДР України. У судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_8 винним себе не визнав та пояснив, що 29 грудня 2013 року із 17 год. 00 хв. він перебував вдома по АДРЕСА_3 з дружиною та друзями, а тому не міг вчинити вказане правопорушення. У судовому засіданні було вислухано покази ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , які підтвердили факт перебування ОСОБА_8 29 грудня 2013 року із 17 год. 00 хв. у себе вдома. Суд першої інстанції відкинув ці свідчення та послався на протокол серії АА2 № 940997, складений співробітником ДАІ ОСОБА_18 3 січня 2014 року. Єдиною підставою складання вказаного протоколу був рапорт інспектора відділу ДАІ Печерського РУ ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_13 , про що зазначено у протоколі. Однак, як вбачається із наданих матеріалів (а.с. 4), рапорт старшого інспектора, капітана міліції ОСОБА_13 , ним взагалі не підписано, тобто вказаний документ не може слугувати доказом у справі, хоча він і був підставою для складання протоколу про адміністративне правопорушення.
		Крім того, стороною захисту до Апеляційного суду м. Києва надано копію цього ж протоколу (а.с. 27) - № 94099, який не є ідентичним оригіналу, а саме: відсутній підпис інспектора ДАІ та напис «до протоколу додається рапорт інспектора ОСОБА_13 ». Також рапорт (а.с. 3) інспектора ДАІ ОСОБА_19 , яким складено протокол, датовано 2 січня 2013 року, хоча усі події відбувалися у 2014 році.
		Враховуючи викладене, Апеляційним судом м. Києва встановлено, що судом першої інстанції прийнято рішення, що не відповідає вимогам чинного законодавства.
		Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» рішення в судовій справі має ґрунтуватися на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи, під час якого не може надаватися перевага правовій позиції будь-якого учасника судового процесу, в тому числі прокурорів, захисників, представників юридичних чи фізичних осіб. 
		Розглядаючи справу, суддя ОСОБА_3 , з метою реалізувати свій злочинний намір на постановлення неправосудної постанови, навмисно не взяв до уваги той факт, що рапорт старшого інспектора, капітана міліції ОСОБА_13 , ним взагалі не підписано, а лише надруковано на принтері, складений ОСОБА_18 рапорт датовано 2 січня 2013 року. Також у рапорті ОСОБА_13 не зазначено, хто саме керував автомобілем марки «Рено Колеос», державний номер НОМЕР_1 . З наведеного вбачається, що долучений до протоколу про адміністративне правопорушення рапорт інспектора ДАІ ОСОБА_13 від 29 грудня 2013 року є нікчемним документом і не може бути належним доказом, оскільки його не підписано та встановленим порядком не зареєстровано, тобто отримано із порушенням визначеного законом порядку. 
		Діючи з тією ж метою, суддя ОСОБА_3 навмисно не викликав до суду та не опитав працівників міліції ОСОБА_13 та ОСОБА_18 для встановлення істини у справі й не з`ясував у них, чи взагалі складав ОСОБА_13 рапорт. 
		Також у постанові суду від 14 січня 2014 року суддею ОСОБА_3 у порушення зазначених вимог закону не наведено належних доказів, на яких ґрунтується висновок про вчинення ОСОБА_8 адміністративного правопорушення, натомість пояснення самого ОСОБА_8 та свідків захисту не взято до уваги.
		Як вбачається із вищевикладеного, суддя ОСОБА_3 вчинив постановлення завідомо неправосудного рішення (постанови), діючи з прямим умислом, оскільки усвідомлював відсутність у матеріалах справи підстав для притягнення ОСОБА_8 до адміністративної відповідальності, передбачав настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді підриву авторитету та престижу органів державної судової влади України, порушення конституційних прав громадян, грубого порушення встановленого порядку реалізації конституційних засад здійснення судочинства в Україні та бажав настання таких наслідків з метою проявити свою лояльність до чинної на той час влади і таким способом отримати преференції для подальшого просування по службі, тобто діяв з особистої зацікавленості. 
		Наведені факти беззаперечно свідчать про те, що суддя ОСОБА_3 , зловживаючи своїми посадовими обов`язками при здійсненні судочинства, діючи з прямим умислом, навмисно допустив порушення вимог ст.ст. 3, 6, 19, 68, 129 Конституції України, ст.ст. 6, 54, 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст. ст. 245, 252, 280, 283 КУпАП та постановив завідомо неправосудну постанову від 14 січня 2014 року у справі про адміністративне правопорушення № 757/793/14-п, що призвело до настання негативних наслідків порушення конституційних прав і свобод громадян на справедливий і публічний розгляд справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		Постановлене суддею ОСОБА_3 рішення від 14 січня 2014 року у судовій справі №757/793/14-п про визнання ОСОБА_8 винним у вчиненні адміністративного правопорушення набуло досить широкого розголосу по всій території України, оскільки обставини справи були висвітлені у засобах масової інформації, та спричинило обурення громадськості. 
		Також вчинення злочинного діяння суддею ОСОБА_3 , який, будучи представником (судової) влади, покликаний у першу чергу захищати законність у державі, призвело до підриву престижу та авторитету органу державної (судової) влади та порушення конституційних прав ОСОБА_8 .
		Крім того, 09 січня 2014 року з відділу ДАІ Печерського РУ ГУМВС України в м. Києві до Печерського районного суду міста Києва надійшов протокол серії АА2 № 948448 від 03 січня 2014 року, складений стосовно власника автомобіля «Форд Мондео», державний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_20 про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-2 КУпАП, який розподілено для розгляду судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_3 та судовій справі присвоєно № 757/788/14-п.
		До зазначеного протоколу, як єдина підстава для його складання, доданий рапорт від 03 січня 2014 року інспектора ДАІ ОСОБА_21 про те, що о 15 год. 30 хв. по вул. Трьохсвятительська в місті Києві водій автомобіля «Форд Мондео», державний номерний знак НОМЕР_2 , не виконав вимогу співробітників ДАІ про зупинку, подану за допомогою жезла та свистка, чим порушив Правила дорожнього руху України. Рапорт виготовлено власноручно (письмово) інспектором ДАІ ОСОБА_21 , який не містить резолюції начальника УДАІ ГУ МВС України в місті Києві та будь  яких даних, які б свідчили про його реєстрацію в УДАІ ГУ МВС України в місті Києві відповідно до інструкції з оформлення працівниками Державтоінспекції МВС матеріалів про адміністративні порушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, затвердженої наказом МВС України 26 лютого 2009 року № 77, тобто він є нікчемним документом та не може бути використаний як правова підстава для складання протоколу про адміністративне правопорушення.
		Будучи обізнаним із подіями, які відбувалися у державі, з метою проявити свою лояльність до чинної на той час влади і таким способом отримати преференції для подальшого просування по службі, тобто особистою зацікавленістю, у судді ОСОБА_3 виник умисел на постановлення завідомо неправосудного рішення.
		Ознайомившись із матеріалами судової справи №757/788/14-п, суддя ОСОБА_3 , усвідомлюючи, що у цьому випадку взагалі не мало місця адміністративне правопорушення, розглядаючи вказану судову справу в порядку КУпАП та діючи у порушення закону, не дослідивши належним чином обставини справи, будучи обізнаним з вимогами чинного законодавства України, діючи умисно з метою постановлення завідомо неправосудного судового рішення, у приміщенні Печерського районного суду м. Києва, що розташований у м. Києві на вул. Хрещатик, 42а, 14 січня 2014 року за надуманих підстав постановив рішення у зазначеній справі про адміністративне правопорушення щодо притягнення до адміністративної відповідальності громадянина ОСОБА_20 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-2 КУпАП.
		Відповідно до резолютивної частини постанови суду від 14 січня 2014 року ОСОБА_22 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-2 КУпАП, та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 6 місяців.
		Вказане рішення не відповідало вимогам законності та обґрунтованості, оскільки було постановлено з порушенням передбаченого законодавством порядку прийняття суддею рішення, без повно і всебічно з`ясованих обставин, тобто являється неправосудним.
		У подальшому, за апеляційною скаргою ОСОБА_20 17 березня 2014 року постановою Апеляційного суду міста Києва скасовано постанову Печерського районного суду м. Києва у судовій справі № 757/788/14-п, провадження у справі закрито відповідно до п. 1 ч.1 ст. 247 КУпАП, тобто у зв`язку з відсутністю події адміністративного правопорушення.
		Рішенням Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року №1-23/2010 установлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна вказана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність; повинен своєчасно, всебічно, повно і об`єктивно з`ясувати обставини справи, вирішити її в точній відповідності до закону (ст.ст. 245, 280 КУпАП). Оцінка доказів ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності (ст. 252 КУпАП). 
		Положення зазначених статей визначають систему процесуальних механізмів, які в сукупності з наведеними конституційними нормами унеможливлюють притягнення до адміністративної відповідальності особи, яка не вчиняла правопорушення. 
		Відповідно до п. 24 Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», звернуто увагу суддів на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності, потерпілих, їх законних представників і захисників. При розгляді справ зазначеної категорії зобов`язано суд з`ясовувати всі обставини, перелічені у ст.ст. 247 і 280 КУпАП, у тому числі шляхом допиту свідків та призначення експертиз. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених ним доводів. Визнано правильною практику тих суддів, які вмотивованими постановами повертають протоколи про адміністративні правопорушення, складені неуповноваженою на те посадовою особою або без додержання вимог ст. 256 КУпАП, відповідному правоохоронному органу для належного оформлення.
		З матеріалів судової справи № 757/788/14-п встановлено, що о 14 год. 20 год. 03 січня 2014 року, керуючи автомобілем «Форд Мондео», державний номерний знак НОМЕР_2 по 
		пл. Європейська в м. Києві, ОСОБА_20 , не виконав закону вимогу працівника ДАІ про зупинку, подану за допомогою жезла та свистка, чим порушив вимоги п. 2.4 ПДР України. У судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_20 брав участь та надав пояснення про відсутність події з його боку адміністративного правопорушення.
		В обґрунтування доведеності вини ОСОБА_20 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-2 КУпАП, суддя ОСОБА_3 послався лише на протокол про адміністративне правопорушення серії АА2 №948448 від 03 січня 2014 року та рапорт, складений 03 січня 2014 року інспектором ДАІ ОСОБА_21 . Проте, цей рапорт не містить резолюції начальника УДАІ ГУ МВС України в місті Києві та будь  яких даних, які б свідчили про його реєстрацію в УДАІ ГУ МВС України в місті Києві відповідно до інструкції з оформлення працівниками Державтоінспекції МВС матеріалів про адміністративні порушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, затвердженої наказом МВС України 26 лютого 2009 року №77.
		Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» рішення в судовій справі має ґрунтуватися на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи, під час якого не може надаватися перевага правовій позиції будь-якого учасника судового процесу, в тому числі прокурорів, захисників, представників юридичних чи фізичних осіб. 
		Розглядаючи справу, суддя ОСОБА_3 з метою реалізувати свій злочинний намір на постановлення неправосудної постанови, навмисно не з`ясував тієї обставини, чи взагалі мала місце подія адміністративного правопорушення, про яку інспектором ДАІ складено протокол, не взяв до уваги пояснення ОСОБА_23 та той факт, що рапорт інспектора, молодшого сержанта міліції ОСОБА_21 не містить резолюції начальника УДАІ ГУ МВС України в місті Києві та будь  яких даних, які б свідчили про його реєстрацію в УДАІ ГУ МВС України в місті Києві відповідно до інструкції з оформлення працівниками Державтоінспекції МВС матеріалів про адміністративні порушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, затвердженої наказом МВС України 26 лютого 2009 року № 77, тобто він є недопустимим документом та не може бути використаний як правова підстава для складання протоколу про адміністративне правопорушення.
		Також у постанові суду від 14 січня 2014 року суддею ОСОБА_3 у порушення зазначених вимог закону не наведено належних доказів, на яких ґрунтується висновок про вчинення ОСОБА_20 адміністративного правопорушення.
		Як вбачається із вищевикладеного, суддя ОСОБА_3 вчинив постановлення завідомо неправосудного рішення (постанови), діючи з прямим умислом, оскільки усвідомлював відсутність у матеріалах справи підстав для притягнення ОСОБА_20 до адміністративної відповідальності, передбачав настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді підриву авторитету та престижу органів державної судової влади України, порушення конституційних прав громадян, грубого порушення встановленого порядку реалізації конституційних засад здійснення судочинства в Україні та бажав настання таких наслідків з метою проявити свою лояльність до чинної на той час влади і таким способом отримати преференції для подальшого просування по службі, тобто особистою зацікавленістю.
		Наведені факти беззаперечно свідчать про те, що суддя ОСОБА_3 , зловживаючи своїми посадовими обов`язками при здійсненні судочинства, діючи з прямим умислом, навмисно допустив порушення вимог ст.ст. 3, 6, 19, 68, 129 Конституції України, ст.ст. 6, 54, 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст. ст. 245, 252, 280, 283 КУпАП та постановив завідомо неправосудну постанову від 14 січня 2014 року у справі про адміністративне правопорушення № 757/788/14-п, що призвело до настання негативних наслідків порушення конституційних прав і свобод громадян на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		Постановлене суддею ОСОБА_3 рішення від 14 січня 2014 року у судовій справі №757/788/14-п про визнання ОСОБА_20 винним у вчиненні адміністративного правопорушення набуло досить широкого розголосу по всій території України, оскільки обставини справи були висвітлені у засобах масової інформації, та спричинило обурення громадськості. 
		Також вчинення злочинного діяння суддею ОСОБА_3 , який, будучи представником (судової) влади, покликаний у першу чергу захищати законність у державі, призвело до підриву престижу та авторитету органу державної (судової) влади та порушення конституційних прав ОСОБА_20 . 
		Такі дії ОСОБА_3 стороною обвинувачення кваліфіковані за ч. 2 ст. 375 КК України як постановлення суддею в інших особистих інтересах завідомо неправосудних постанов у справах про адміністративні правопорушення.
		Прокурор, потерпілий ОСОБА_8 та його представник  адвокат ОСОБА_9 підтримали висунуте судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_3 обвинувачення. 
		Потерпілий ОСОБА_20 , будучи у кожному разі належним чином повідомленим про час та місце розгляду кримінального провадження, більш ніж за 4 роки знаходження кримінального провадження в провадженні суду в жодне судове засідання не з`явився, а вжитті судом заходи забезпечення кримінального провадження у виді накладення на нього грошового стягнення за неявку в судове засідання позитивного результату не забезпечили, у зв`язку з чим суд визнав можливим завершити судовий розгляд справи за відсутності потерпілого ОСОБА_20 .
		Обвинувачений ОСОБА_3 своєї винуватості у вчиненні інкримінованого злочину, а саме постановленні суддею завідомо неправосудних постанов в інших особистих інтересах у судових справах № 757/793/14-п та № 757/788/14-п, не визнав, надав показання, зміст, оцінка та аналіз яких будуть наведені у вироку нижче. В якості самостійних підстав для ухвалення виправдувального вироку обвинувачений ОСОБА_3 в судовому засіданні акцентував увагу на недопустимості доказів сторони обвинувачення, у зв`язку з порушенням порядку продовження строків досудового розслідування та його права на захист, недотримання особливостей вручення підозри професійному судді та процедури збору доказів, відсутність матеріальних та процесуальних підстав для визнання ОСОБА_20 потерпілим в кримінальному провадженні.
		Згідно з ч.ч. 1, 2 та 6 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
		Відповідно до ст. 25 КПК України прокурор, слідчий зобов`язані в межах своєї компетенції вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила. Крім того, саме на них ч. 2 ст. 9 КПК України покладає обов`язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
		При цьому завданням кримінального судочинства є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений і жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК України).
		Стаття 62 Конституції України передбачає, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину, а обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Вказане встановлено ів ст. 17 КПК України.
		Відповідно до вимог ст. 91 КПК України у кримінальному провадженню наряду з іншим підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення. 
		Відповідно до ст. 92 КПК України, обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
		Згідно з1ст.337КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
		Згідно з ч. 1 ст. 2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно  небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. Обов`язковими елементами складу будь-якого злочину є об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт, суб`єктивна сторона. Відсутність хоча б одного з цих елементів свідчить про те, що дії (бездіяльність), які оцінюється, не є злочином. 
		У відповідності до диспозиції ч. 2 ст. 375 КК України дана норма встановлює кримінальну відповідальність за постановлення суддею в інших особистих інтересах завідомо неправосудного судового рішення.
		Щодо правозастосування цієї норми Верховний Суд України у своїх ухвалах від 20 листопада 2014 року у справі № 5-24кс14, від 18 червня 2015 року у справі № 5-56кс15 сформулював правовий висновок, який суд оцінює через призму вимог та правил, передбачених ч. 6 ст. 368 КПК України. Так, постановлення завідомо неправосудного судового акта, відповідальність за яке передбачена ст. 375 КК України, є спеціальним видом службового зловживання в галузі здійснення правосуддя, суб`єкт якого (суддя) умисно з будь-яких мотивів свідомо і цілеспрямовано використовує своє службове становище всупереч інтересам правосуддя. Лексико-граматичне та логічне тлумачення дає змогу визначити три складові, що містяться у диспозиції частини першої статті 375 КК України, які характеризують об`єктивні і суб`єктивні ознаки злочину: а) вирок чи інше рішення суду є неправосудним; б) це неправосудне рішення суддею (суддями) постановляється; в) неправосудність судового рішення має бути завідомою. Суб`єктивна сторона злочину, передбаченого статтею 375 КК України, характеризується прямим умислом: суддя достовірно знає, переконаний в тому, що діє всупереч вимогам закону і справедливості. Поняття «неправосудне судове рішення» у поєднанні з вказівкою на «завідомість» його постановлення підкреслює цілеспрямований характер злочинних дій судді, його свідоме прагнення та бажання всупереч матеріальному чи процесуальному закону і (або) фактичним обставинам, встановленим у справі, постановити судове рішення, яке за своєю суттю не може бути і не є актом правосуддя.
		За частиною четвертою статті 126 Конституції України суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. 
		Як зазначено у Висновках № 3 (2002) та №11 (2008) КРЕС до уваги Комітету Міністрів Ради Європи судові помилки у визначенні чи застосуванні закону та здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції. Є неприйнятною можливість притягнення судді до відповідальності за здійснення своїх обов`язків, крім випадку умисного правопорушення при здійсненні судових функцій. КРЕС підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється головним чином за допомогою процедур перегляду рішень у судах. Провадження щодо судді має здійснюватися з урахуванням конституційного принципу незалежності суддівської діяльності, відповідно до якого воно не може бути спрямоване на оцінку судових рішень суддів, які можуть піддаватися критиці лише шляхом оскарження відповідно до закону. Той факт, що рішення судді може бути переглянуте, змінено чи скасоване, не може бути підставою для відповідальності. Відповідальність суддів не повинна поширюватися на зміст їх рішень або на випадки судових помилок.
		Суд повно, всебічно та неупереджено дослідивши всі обставини даного кримінального провадження, об`єктивно та за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на такому дослідженні, оцінивши кожний поданий сторонами доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів  з точки зору достатності та взаємозв`язку, дійшов висновку про відсутність в діях обвинуваченого ОСОБА_3 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 375 КК України, з огляду на наступне.
		Так, в обґрунтування винуватості ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого злочину, сторона обвинувачення в судовому засіданні посилалася на наступні безпосередньо дослідженні судом докази, що можуть містити відомості про обставини, які в силу положень ст. 91 КПК України підлягають доказуванню в кримінальному провадженні за ч. 2 ст. 375 КК України, а саме:
		-показання потерпілого ОСОБА_8 про те, що в зазначений в протоколі про адміністративне правопорушення час, а саме, 29 грудня 2013 року він перебував в квартирі за місцем свого проживання, інкримінованого правопорушення не скоював, що безпідставно залишилося поза увагою судді ОСОБА_3 під час розгляду справи про адміністративне правопорушення № 757/793/14-п, у зв`язку з чим його реабілітовано судом апеляційної інстанції;
		-показання свідків ОСОБА_24 , ОСОБА_17 , які в судовому засіданні підтвердили факт перебування ОСОБА_8 за місцем його проживання , за адресою : АДРЕСА_3 , з 17 год. 00 хв. 29 грудня 2013 року ; 
		-матеріали адміністративної справи № 757/793/14-п, які визнані речовими доказами в даному кримінальному провадженні, зокрема: протокол серії АА2 № 940997 від 03 січня 2014 року про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-2 КУпАП, складений стосовно ОСОБА_8 ; рапорт старшого інспектора сектору оформлення матеріалів ДТП ВДАІ Печерського РУ ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_13 від 29 грудня 2013 року , про те, що останнім нібито було надано зупинку водія автомобіля «Рено Колес» державний номерний знак НОМЕР_1 о 17 год. 55 хв. 29 грудня 2013 року на Залізничному шосе в м. Києві, який останнім не підписаний; постанову Печерського районного суду м. Києва від 14 січня 2014 року про визнання ОСОБА_8 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-2 КУпАП , з 
		накладенням адміністративногостягнення увиді позбавленняправа керуваннятранспортними засобамистроком на6(шість)місяців;постанову Апеляційногосуду м.Києвавід 06березня 2014року,якою скасовановищевказану постановусуду першоїінстанції,а провадженняу справіпро адміністративнеправопорушення відносно ОСОБА_8 за ст.122-2КУпАП закритона підставіп.1ст.247КУпАП узв`язку звідсутністю вйого діяхподії іскладу адміністративногоправопорушення (том4а.с.1-2,том6а.с.56-58,59-139, том 6 а.с. 55-58, 159) ;
		-показання свідка ОСОБА_25 про те, що станом на грудень 2013 року він обіймав посаду старшого інспектора сектору оформлення матеріалів ДТП ВДАІ Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві, автомобіль «Рено Колес» державний номерний знак НОМЕР_1 о 17 год. 55 хв. 29 грудня 2013 року на Залізничному шосе в м. Києві він не зупиняв, відповідний рапорт не складав та не підписував;
		-матеріали адміністративної справи № 757/788/14-п, які визнанні речовими доказами в даному кримінальному провадженні, зокрема: протокол серії АА2 № 948448 від 03 січня 2014 року про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-2 КУпАП, складений стосовно ОСОБА_20 ; рапорт від 03 січня 2014 року інспектора ДАІ ОСОБА_21 про те, що о 15 год. 30 хв. по вул. Трьохсвятительська в м. Києві, водій автомобіля «Форд Мондео», державний номерний знак НОМЕР_2 не виконав зупинку транспортного засобу; постанову Печерського районного суду м. Києва від 14 січня 2014 року про визнання ОСОБА_20 винним у вчиненні, адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-2 КУпАП, з накладенням адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 6 (шість) місяців; постанову Апеляційного суду м. Києва від 17 березня 2014 року, якою скасовано вищевказану постанову суду першої інстанції, а провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_20 а ст. 122-2 КУпАП закрито на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях події адміністративного правопорушення (том 5 
		а.с. 60-104, том 6 а.с. 10-54, 55);
		-процесуальні документи щодо руху та збору доказів в кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015100000000131 від 05 лютого 2015 року.
		З приводу фактичних обставин справи обвинувачений ОСОБА_3 в судовому засіданні показав, що з березня 2012 року до теперішнього часу обіймає посаду судді Печерського районного суду м. Києва. 09 січня 2014 року в його провадження, серед інших справ та матеріалів, в порядку авторозподілу надійшли дві справи про адміністративне правопорушення за ст. 122-2 КУпАП № 757/793/14-п та № 757/788/14-п у відношенні ОСОБА_8 та ОСОБА_20 відповідно. 
		Зважаючи на положення ст. ст. 221, 255, 276 КУпАП, вказані справи були підсудні Печерському районному суду м. Києва, форма та зміст протоколу про адміністративні правопорушення в них в повній мірі відповідали вимогам ст. 256 КУпАП, а саме в протоколі були зазначені: дата і місце його складання, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол, відомості про особу, яка притягувалася до відповідальності, місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення, нормативний акт, який передбачав відповідальність за дане правопорушення, пояснення ОСОБА_8 та ОСОБА_20 . Кожний з протоколів про адміністративне правопорушення був підписаний належним суб`єктом - працівником ДАІ, а також безпосередньо ОСОБА_8 та ОСОБА_20 , які притягувались до відповідальності. 
		Зазначені обставини були встановлені ним у відповідності до п. 1, п. 2 ст. 278 КУпАП та за відсутності підстав для самовідводу прийнято рішення про призначення справ до судового розгляду на 14 січня 2014 року.
		На виконання вимог п. 3 ст. 278 КУпАП, ст. 268 КУпАП ОСОБА_8 та ОСОБА_20 своєчасно та належним чином були повідомлені про час і місце судового розгляду справи, а ОСОБА_8 до того ж 10 січня 2014 року в повному обсязі ознайомився з матеріалами справи про адміністративне правопорушення.
		Напередодні судового засідання ОСОБА_8 через канцелярію суду подав клопотання про допит трьох свідків, а саме ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , а також свої письмові пояснення.
		 Всудовому засіданні14січня 2014року судом ОСОБА_8 були роз`ясненіпроцесуальні права,передбачені ст.268КУпАП,а виходячиіз загальнихзасад судочинства,також роз`ясненоправо відводускладу суду,допущено доучасті всправі вякості захисника ОСОБА_8  адвоката ОСОБА_26 , ОСОБА_8 опитано посуті інкримінованогоправопорушення таза клопотаннямсторони захистудопитано свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 . Будь - яких інших клопотань, в тому числі про виклик та допит в якості свідків в судовому засіданні інспекторів ДАІ ОСОБА_13 та ОСОБА_18 , про витребування письмових доказів ні від ОСОБА_8 , ні від його професійного захисника, не надходило. Не заявляли вони і клопотання про повернення справи для доопрацювання та не вказували на наявність іншого неідентичного оригіналу примірника протоколу про адміністративне правопорушення. Таким чином, у суду були відсутні правові підстави для виклику в судове засідання для допиту в якості свідків інспекторів ДАІ ОСОБА_13 та ОСОБА_18 , оскільки це питання перед судом стороною захисту не ініціювалося. Окрім того, позиція ОСОБА_18 щодо підстав та обставин складання протоколу про адміністративне правопорушення, ідентифікації автомобіля ОСОБА_8 була викладена ним в протоколі про адміністративне правопорушення. 
		За результатами судового розгляду справи постановою Печерського районного суду м. Києва від 14 січня 2014 року ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-2 КУпАП, та піддано адміністративному стягненню у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 6 місяців. Підстави для прийняття такого рішення судом детально викладені в мотивувальній частині оскаржуваної постанови.
		З приводу оцінки установлених в ході судового розгляду справи фактичних даних, обвинувачений ОСОБА_3 акцентує увагу на тому, що показання ОСОБА_8 в судовому засідання істотно відрізнялися від його пояснень на стадії порушення справи про адміністративне правопорушення. Так, в судовому засіданні ОСОБА_8 стверджував, що 29 грудня 2013 року , приблизно з 17 год.00 хв. по 20 год.00 хв. він знаходився в дома за адресою: АДРЕСА_3 . Проте в протоколі про адміністративне правопорушення та долучених до нього поясненнях ОСОБА_8 , заперечуючи невиконання ним вимог інспектора ДАІ про зупинку по вул. Наддніпровське шосе  вул. Залізничне шосе в м. Києві, стверджував, що 29 грудня 2013 року, приблизно о 17 годині 55 хвилин, він лише повертався автомобілем з масиву «Оболонь» на вул. Московську. При цьому в кожному випадку (в судовому засіданні та на стадії дізнання) ОСОБА_8 посилався на різних свідків, які можуть підтвердити його перебування « в різних місцях в один і той же час». Логічного обґрунтування взаємовиключності своїх показань на стадії дізнання та в судовому засіданні ОСОБА_8 в суді не надав, а відтак були підстави сумніватися в правдивості цих показань. З огляду на такі показання ОСОБА_8 , а також те, що допитані в судовому засіданні свідки були його близькими родичами, він( суддя ОСОБА_3 ) віддав перевагу протоколу про адміністративне правопорушення, як більш вагому засобу доказування.
		Щодо рапорту старшого інспектора оформлення матеріалів ДТП ВДАІ Печерського РУ ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_13 , який не підписаний останнім, обвинувачений ОСОБА_3 зазначив, що ні ОСОБА_8 , ні його захисник, в усних та письмових поясненнях, не вказували, що цей рапорт не підписаний останнім. Не зазначили вони цієї обставини і в своїй апеляційній скарзі. 
		Обвинувачений ОСОБА_3 не виключив тієї обставини, що під час судового розгляду міг не помітити, що рапорт ОСОБА_13 не підписаний, однак зазначив, що жодна норма КУпАП не зобов`язує суд перевіряти приводи та підстави для складання протоколу про адміністративне правопорушення. Якщо такі підстави і підлягають перевірці, то виключно на стадії складання протоколу про адміністративне правопорушення, і виключно особою, яка підписала протокол, та посадовою особою, яка прийняла рішення про направлення справи до суду. Стадією порушення справи про адміністративне правопорушення є саме складання протоколу про адміністративне правопорушення, який в свою чергу є підставою для судового розгляду справи та вирішення питання про наявність (відсутність) в діях особи складу правопорушення. Таким чином, сам протокол про адміністративне правопорушення згідно з положеннями КУпАП є самостійним джерелом доказів, на підставі якого можуть вирішуватися питання під час розгляду справи. Інакше кажучи, сумнівність чи навіть відсутність рапорту в матеріалах справи про адміністративне правопорушення самі по собі не свідчать про відсутність підстав для прийняття рішення по справі, тобто намагання сторони обвинувачення створити враження, що єдиним доказом у справі був непідписаний рапорт,  є неправильними, оскільки таке твердження не відповідає дійсності. Що стосується рапорту старшого інспектора оформлення матеріалів ДТП ВДАІ Печерського РУ ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_13 як можливого засобу доказування, то посилання на зазначений рапорт в якості доказу в постанові відсутнє, що слідує з мотивувальної частини постанови від 14 січня 2014 року. Більше того, відповідно до пункту 2.2.9 Інструкції з діловодства в системі Міністерства внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 23серпня 2012 року №747, рапорт належить до внутрішніх документів МВС України.
		Зазначив, що в ухвалі Апеляційного суду м. Києва від 06 березня 2014 року, якою вищезазначену постанову скасовано з мотивів неповноти судового розгляду та переоцінки суддею апеляційної інстанції наявних у справі доказів, а провадження у справі відносно ОСОБА_8 закрито за відсутності події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-2 КУпАП, відсутнє посилання на те, що ним не було дотримано порядку розгляду справи або допущено істотні порушення вимог закону, в тому числі право ОСОБА_8 на захист.
		Крім того , обвинувачений ОСОБА_3 показав,що в судовому засіданні 14 січня 2014 року, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, судом ОСОБА_20 були роз`яснені процесуальні права, передбачені ст. 268 КУпАП, а виходячи із загальних засад судочинства, також роз`яснено право відводу складу суду. ОСОБА_20 фактично визнав свою вину у вчиненні інкримінованого правопорушення, зазначивши, що під час руху він був сконцентрований на слизькій дорозі, а тому не побачив, як його зупиняв працівник ДАІ. Вказаних своїх пояснень ОСОБА_20 не оспорював ні в зауваженнях на протокол судового засідання, в яких він заперечував лише твердження про притягнення його до адміністративної відповідальності раніше, ні в своїй апеляційній скарзі.
		За результатами судового розгляду справи постановою Печерського районного суду м. Києва від 14 січня 2014 року ОСОБА_20 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-2 КУпАП, та піддано адміністративному стягненню у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 6 місяців. Підстави для прийняття такого рішення ним детально були викладені в мотивувальній частині оскаржуваної постанови, зміст якої, на думку обвинуваченого, в повній мірі відповідає вимогам ст.ст. 283,284 КУпАП. В дійсності, ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 17 березня 2014 року вищезазначену постанову скасовано з мотивів неповноти судового розгляду та переоцінки суддею апеляційної інстанції наявних у справі доказів, а провадження у справі відносно ОСОБА_20 закрито за відсутності події адміністративного правопорушення, однак посилання на те, що судом першої інстанції не було дотримано порядку розгляду справи або допущено істотні порушення вимог закону, в тому числі право ОСОБА_20 на захист, в ухвалі Апеляційного суду м. Києва відсутнє. 
		Жодних даних щодо фальсифікації протоколів про адміністративні правопорушення в справах відносно ОСОБА_8 та ОСОБА_20 на час судового розгляду не було, як і на теперішній час відсутнє рішення суду, яким було б встановлено, що відомості внесені до протоколів про адміністративне правопорушення не відповідали дійсності.
		Посилаючись на вищевказані обставини обвинувачений ОСОБА_3 стверджував, що при розгляді справ про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_8 та ОСОБА_20 ним були дотримані вимоги ст. ст. 245, 279 КУпАП, роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, викладені в постанові № 14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також усі конституційні принципи судочинства (гласність, забезпечення права на захист, фіксація перебігу судового слідства в протоколі судового засідання, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості).
		Як наполягав в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 , будь-яких вказівок, прохань, порад у зв`язку із розглядом вищевказаних справ він не отримував, будь-якого тиску не зазнавав, з приводу цих справи ні з ким не радився, підстав для упередженого ставлення до ОСОБА_8 та/або ОСОБА_20 в нього не було. Він не виокремлював вказані справи серед інших справ про адміністративні правопорушення, на що, зокрема, вказує рішення Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 24 березня 2017 року № 598/1дп/15-17 про відмову у притягненні ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності та припинення дисциплінарного провадження, в якому проаналізовані усі ухвалені ним рішення в справах про адміністративні правопорушення в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», тобто у період загострення соціального конфлікту та масових акцій протесту. І хоча в ході судового розгляду справи не було встановлено даних, які би свідчили, що ОСОБА_8 та ОСОБА_20 були учасниками руху «Автомайдан», останні про ці обставини не заявляли ні в своїх поясненнях на стадії дізнання, ні в судовому засіданні, вважає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, у зв`язку з чим політичні переконання особи жодним чином не можуть впливати на вирішення питання про наявність (відсутність) в діях особи певного правопорушення.
		Такі показання обвинуваченого ОСОБА_3 були перевірені шляхом безпосереднього дослідження доказів, наданих як стороною обвинувачення, так і стороною захисту.
		Потерпілий ОСОБА_8 в суді показав, що 02 січня 2014 року додому за місцем його фактичного проживання прийшли два інспектори ДАІ Печерського району м. Києва, серед яких ОСОБА_19 , які зазначили, що о 17 год.55 хв. 29 грудня 2013 року, рухаючись автомобілем Рено , державний номерний знак НОМЕР_1 , на перехресті вулиць Наддніпровське шосе - Залізничне шосе в м. Києві, він не виконав вимогу працівника ДАІ про зупинку і з цього приводу є відповідний рапорт. Однак в зазначений час він автомобілем не управляв, знаходився дома, що могли підтвердити свідки ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та дружина ОСОБА_17 . Незважаючи на такі його заперечення, працівники ДАІ вдруге прийшли до нього додому 03 січня 2014 року та склали відносно нього протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 122-2 КУпАП. Через декілька днів йому зателефонував працівник Печерського районного суду м. Києва та повідомив про розгляд справи про адміністративне правопорушення 14 січня 2014 року ,на 9 годину. 10 січня 2014 року він особисто ознайомився з матеріалами адміністративної справи № 757/793/14-п, а 13 січня 2014 року через канцелярію суду подав свої письмові пояснення та ряд клопотань. Судовий розгляд справи відбувся 14 січня 2014 року в залі судових засідань Печерського районного суду м. Києва за його особистої участі, участі його захисника  адвоката ОСОБА_27 , при секретарі судового засідання. Незважаючи на невизнання ним своєї вини, показання свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 про те, що у зазначений у протоколі про адміністративне правопорушення час він знаходився в дома і теоретично не міг рухатись автомобілем на перехресті вулиць Наддніпровське шосе - Залізничне шосе в м. Києві, головуючий у справі суддя ОСОБА_3 виніс постанову про визнання його винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-2 КУпАП, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 6 місяців. Як стверджував потерпілий, при розгляді справи суддя ОСОБА_3 проявляв свою зневагу до сторони захисту, безпідставно проігнорувавши її твердження про наявність іншого неідентичного примірника протоколу про адміністративне правопорушення та те, що рапорт ОСОБА_13 не підписаний. За апеляційною скаргою його захисника вищевказане рішення судді ОСОБА_3 було скасовано Апеляційним судом м. Києва, а провадження у справі закрито з реабілітуючих підстав. Як зазначив ОСОБА_8 , незважаючи на те, що посвідчення водія в нього не вилучалось та судовий збір на виконання постанови Печерського районного суду м. Києва м. Києва від 14 січня 2014 року не сплачував, вважає себе потерпілим в кримінальному провадженні, оскільки в подальшому з острахом керував транспортним засобом та зазнавав тиску з боку працівників державної автоінспекції.
		Свідки ОСОБА_15 , ОСОБА_17 , кожний окремо,в судовому засіданні показали, що під час розгляду Печерським районним судом м. Києва справи про адміністративне правопорушення №757/793/14-п відносно ОСОБА_8 дали показання, якими засвідчили, що останній з 17 год. 00 хв. 29 грудня 2013 року знаходився за місцем свого проживання та автомобілем у цей час не керував, хоча в першій половині дня ізвів до Межигір`я в рамках акції протесту «Автомайдан». Свідки також зазначили, що вони були безпосередньо опитані судом в залі суду, ніхто їм, свідкам, не перешкоджав прибути до суду і давати пояснення, тиску на себе у зв`язку з дачею пояснень не відчували, інші присутні під час їх допиту учасники мали можливість вільно задавати їм питання, судовий розгляд справи відбувався в нормальному режимі, а суддя ОСОБА_3 під час розгляду справи мав усі атрибути судової влади. 
		Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні показав,що станом на грудень 2013 року він обіймав посаду старшого інспектора сектору оформлення матеріалів ДТП ВДАІ Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві. Зранку і до вечора 29 грудня 2013 року перебував на чергуванні станції метро «Видубичі» в м. Києві на перехресті Столичного шосе та Залізничного шосе в м. Києві, де разом з напарником Бложчуком здійснював нагляд на безпекою дорожнього руху та охороною громадського порядку. Під час несення служби він неодноразово зупиняв автомобілі, водії яких порушували правила дорожнього руху, проте автомобіль «Рено Колес» державний номерний знак НОМЕР_1 о 17 годині 55 хв. 29 грудня 2013 року на Залізничному шосе в м. Києві він не зупиняв, відповідний рапорт не складав та не підписував. За яких обставин та на яких підставах інспектор ОСОБА_19 склав на водія даного автомобіля ОСОБА_8 протокол про адміністративне правопорушення йому не відомо, з суддею Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_3 він не знайомий, чи викликав суддя його в судове засідання не пам`ятає, обставини розгляду суддею справ про адміністративні правопорушення та ухвалення в них відповідних рішень не знає. Свідок ОСОБА_13 , як і обвинувачений ОСОБА_3 , в судовому засіданні також зазначив, що рапорт є виключно внутрішнім документом системи МВС і він не є обов`язковою передумовою складання протоколу про адміністративне правопорушення.
		В контексті наведених показань обвинуваченого ОСОБА_3 , потерпілого ОСОБА_8 та вищевказаних свідків обвинувачення, суд вважає, що для оцінки ухваленого в справі про адміністративне правопорушення № 757/793/14-п судового рішення на предмет його правосудності особливого значення набуває аналіз матеріалів цієї справи, які є належними, допустимими і достовірними доказами даного кримінального провадження (том 6 а.с. 59-139), а також показання самих учасників судового процесу під головуванням судді ОСОБА_3 та його секретаря судового засідання. 
		При цьому, на переконання суду, оцінка правосудності судового рішення тільки на підставі його самого без аналізу судового процесу у цілому була б не повною, що підтверджується усталеною судовою практикою .
		Так, справа про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_8 за ст. 122-2 КУпАП надійшла в провадження Печерського районного суду м. Києва 09 січня 2014 року згідно супровідного листа за підписом начальника відділу ДАІ Печерського РУ ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_28 та передана на розгляд судді ОСОБА_3 під реєстраційним номером № 757/793/14-п, про що свідчить відповідний відтиск штампу. 
		Як також видно з матеріалів цієї справи, поряд з протоколом про адміністративне правопорушення АА2 № 940997 від 03 січня 2014 року, в розпорядження судді для правильної організації процесу, розгляду та вирішення самої справи також надійшли письмові пояснення ОСОБА_8 , рапорти працівників ДАІ ОСОБА_19 та ОСОБА_13 , облікова картка на автомобіль.
		 Зізмісту протоколупро адміністративнеправопорушення АА2№ 940997від 03січня 2014року вбачається,що вньому булизазначені датаі місцейого складання,посада,прізвище,ім`я,по батьковіособи,яка склалапротокол,відомості проособу,яка притягуваласядо відповідальності,місце,час вчиненняі сутьадміністративного правопорушення,нормативний акт,який передбачаввідповідальність задане правопорушення,пояснення ОСОБА_8 .Протокол проадміністративне правопорушеннябув підписанийналежним суб`єктом-працівником ДАІ ОСОБА_18 ,який йогосклав,а такожбезпосередньо ОСОБА_8 .Про часта місцесудового розглядусправи проадміністративне правопорушення14січня 2014року ОСОБА_8 був повідомленийналежним чином,про щосвідчить йогорозписка наа.с.68,69тому 6.Згідно заяви ОСОБА_8 від 10січня 2014року вцей деньвін особистоознайомився зматеріалами справипро адміністративнеправопорушення № 757/793/14-п, а 13 січня 2014 року через канцелярію подав свої письмові пояснення та клопотання про допит трьох свідків захисту. Як вбачається з протоколу судового засідання, яким здійснювалась фіксація перебігу судового засідання, під час розгляду зазначеної справи головуючим у справі суддею ОСОБА_3 . ОСОБА_8 були роз`яснені процесуальні права, передбачені ст. 268 КУпАП, а також роз`яснено право відводу складу суду, допущено до участі в справі в якості представника ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_26 ОСОБА_8 опитано по суті інкримінованого правопорушення та за клопотанням сторони захисту допитано трьох свідків- ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , досліджено письмові матеріали справи.
		За результатами судового розгляду справи № 757/793/14-п, головуючим у справі суддею ОСОБА_3 ухвалено постанову від 14 січня 2014 року, яку сторона обвинувачення оцінює як завідомо неправосудне судове рішення, відповідно до якої суд визнав доведеним, що ОСОБА_8 29 грудня 2013 року, приблизно о 17 год. 55 хв. , керуючи автомобілем Рено державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Наддніпрянське шосе  вул. Залізничне шосе в м. Києві, всупереч п. 2.4 Правил дорожнього руху України, не виконав закону вимогу працівника ДАІ про зупинку, подану за допомогою жезла та свистка. У зазначеному судовому рішенні наведені показання ОСОБА_8 , який не визнав свою вину у вчиненні правопорушення та показання свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 і ОСОБА_17 , які підтвердили позицію захисту ОСОБА_8 , однак суд до показань цих осіб поставився критично, оскільки ОСОБА_17 є дружиною останнього, а ОСОБА_15 та ОСОБА_16 його друзями.
		За наведених обставин суддя ОСОБА_3 дійшов висновку про те, що, незважаючи на процесуальну позицію захисту, вина ОСОБА_8 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-2 КУпАП, підтверджується фактичними даними протоколу про адміністративне правопорушення, який складений компетентною особою і зміст якого відповідав вимогам ст. 256 КУпАП, рапортом працівника ДАІ ОСОБА_18 щодо ідентифікації автомобіля під керуванням ОСОБА_8 .
		З тексту постанови також вбачається, що показання ОСОБА_8 , а також свідків захисту, які вони дали в судовому засіданні, суддею ОСОБА_3 в оскаржуваній постанові наведенні без викривлення їх змісту, водночас суддею також надано оцінку поясненням ОСОБА_8 на різних стадіях провадження у справі про адміністративне правопорушення. Так, в протоколі про адміністративне правопорушення, який був предметом судового розгляду, ОСОБА_8 , заперечуючи невиконання ним вимог інспектора ДАІ про зупинку по вул. Наддніпровське шосе  вул. Залізничне шосе в м. Києві, стверджував, що 29 грудня 2013 року, приблизно о 17 год. 55 хв., він лише повертався автомобілем з масиву «Оболонь» на вул. Московську, в той час як в суді наполягав на тому, що знаходився в квартирі за місцем свого проживання. 
		Потерпілий ОСОБА_8 в ході судового розгляду визнав, що на ранній стадії провадження у справі про адміністративне правопорушення він в дійсності дещо заплутався в поясненнях щодо місця свого перебування о 17 год. 55 хв. 29 грудня 2013 року, що і було використано судом при ухваленні постанови в редакції від 14 січня 2014 року.
		Враховуючи характер вчиненого правопорушення, яке характеризується навмисною формою вини та носить суспільно небезпечний характер, оскільки посягає на встановлений порядок управління, дані про особу ОСОБА_8 , відсутність з його сторони будь-якого каяття у вчиненому, суддя ОСОБА_3 вважав за необхідне застосувати до ОСОБА_8 адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 6 місяців, визнавши його винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-2 КУпАП. Судом роз`яснено порядок оскарження постанови в апеляційному порядку, її копію вручено ОСОБА_8 під розписку ( том 6, а.с. 59-139).
		Проаналізувавши структуру, форму та зміст вказаної постанови судді ОСОБА_3 , суд вважає, що вона відповідає вимогам ст.ст. 283 та 284 КУпАП (в редакції, що діяла на момент правозастосування) щодо змісту, форми та виду постанови по справі про адміністративне правопорушення. Крім того, ця постанова, всупереч доводам сторони обвинувачення, є належно мотивованим судовим рішенням і на це вказує таке. Особи були вислухані і почуті судом, зміст постанови є зрозумілим без звернення до матеріалів справи та законодавства, визначені підстави та обставини, на яких вона ґрунтується, ясно, чітко, у логічному зв`язку зазначено, чому і як саме ці обставини та підстави дозволили суду зробити відповідні висновки та ухвалити рішення, суд навів всі докази та доводи сторін і дав їм власну оцінку, встановивши подію та факти, керуючись внутрішнім переконанням. Вказане судове рішення не суперечить і позитивному змісту застосованого суддею матеріального закону, а саме диспозиції та санкції ст. 122-2 КУпАП (в редакції, що діяла на момент правозастосування), якою було встановлено відповідальність за невиконання водіями вимог працівника міліції про зупинку транспортного засобу. 
		В дійсності, ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06 березня 2014 року вищезазначену постанову скасовано, а провадження у справі відносно ОСОБА_8 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст. 122-2 КУпАП закрито на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення ( том 6 а.с. 138-139).
		Як вказано в постанові апеляційного суду, однією із підстав складання протоколу про адміністративне правопорушення був рапорт інспектора ВДАІ Печерського району м. Києва ОСОБА_13 , який останнім не підписаний, у зв`язку з чим не може слугувати доказом. Окрім того, до суду апеляційної інстанції була надана копія цього ж протоколу про адміністративне правопорушення № 940997, яка не ідентична оригіналу, а саме в копії відсутній підпис інспектора ДАІ та відсутній напис «до протоколу додається рапорт інспектора ОСОБА_13 ». З цих підстав суддя апеляційної інстанції дійшов висновку, що в даній справі суддею ОСОБА_3 не повно вивчено матеріали справи, не надано їм належну оцінку та прийнято рішення, що не відповідає вимогам діючого законодавства.
		Обвинувачений ОСОБА_3 зазначив, що ні ОСОБА_8 , ні його захисник в усних та письмових поясненнях в суді першої інстанції, а в наступному і в апеляційній скарзі не вказували, що рапорт старшого інспектора оформлення матеріалів ДТП ВДАІ Печерського РУ ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_13 ним не підписаний, у зв`язку з чим він також міг не помітити цієї обставини, в обґрунтування процесуальної позиції захисту стверджував, що стадією порушення справи про адміністративне правопорушення є саме складання протоколу про адміністративне правопорушення, який в свою чергу є підставою для судового розгляду справи та вирішення питання про наявність (відсутність ) в діях особи складу правопорушення, в той час як відповідно до пункту 2.2.9 Інструкції з діловодства в системі Міністерства внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 23серпня 2012 року №747, рапорт належить виключно до внутрішніх документів МВС України.
		Твердження потерпілого ОСОБА_8 про те, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення він акцентував увагу судді на тому, що рапорт ОСОБА_13 не підписаний, а також надав другий примірник протоколу про адміністративне правопорушення, спростовуються матеріалами справи № 757/793/14-п, в тому числі протоколом судового засідання, в якому посилання на вказані обставини відсутнє.
		Як вбачається з матеріалів цієї судової справи № 757/793/14-п, реалізуючи своє право на захист, ОСОБА_8 напередодні судового розгляду через канцелярію суду подав свої письмові пояснення та клопотання про виклик свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , яке суддею ОСОБА_3 було задоволено (том 6 , а.с. 70, 71- 72).
		Докази подання стороною захисту інших клопотань, зокрема, про долучення до матеріалів адміністративної справи неідентичного примірника протоколу та/або про виклик інших свідків, витребування додаткових доказів в суді першої інстанції, в матеріалах судової справи № 757/793/14-п відсутні.
		Доводи потерпілого ОСОБА_8 про неповноту протоколу судового засідання спростовуються відсутністю заперечень з його сторони на вказаний протокол, і це при тому, що його інтереси представляв професійний адвокат, а також показаннями секретаря судового засідання - свідка ОСОБА_29 .
		Так, допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_29 показала, що станом на січень 2014 року працювала на посаді помічника судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_3 , одночасно виконуючи роботу секретаря судового засідання. В коло її обов`язків входило підготовка справ до розгляду, підбір законодавчої бази для розгляду відповідної справи, написання проектів процесуальних рішень, ведення протоколу судового засідання. На початку січня 2014 року в провадження судді ОСОБА_3 , серед інших справ та матеріалів, в порядку авторозподілу надійшли справи про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_30 , ОСОБА_20 , ОСОБА_8 . Зазначені справи надійшли в загальному порядку та нічим не відрізнялись від інших справ. ОСОБА_20 та ОСОБА_8 належним чином було повідомлено про час та місце розгляду справ. Перед початком судового розгляду вона встановила осіб, які з`явилися, провела їх до зали судових засідань. Усіх деталей судового розгляду не пам`ятає, про те виокремила, що судовий розгляд відбувався в залі судових засідань, суддя ОСОБА_31 , як завжди перебував в мантії з нагрудним знаком, встановив усіх осіб та роз`яснив їм права. Розгляд справи фіксувався за допомогою протоколу, будь-яких вказівок з приводу заповнення протоколу судового засідання суддя ОСОБА_3 їй не надавав. Їй не відомі факти тиску або будь-якого впливу на суддю ОСОБА_3 у зв`язку з розглядом цих справ, сам суддя будь-якої зацікавленості не висловлював, його поведінка під час судового розгляду цих справ була звичайною.
		Оглянувши під час допиту в судовому засіданні матеріали адміністративної справи №757/793/14-п, свідок ОСОБА_29 підтвердила достовірність свого підпису на протоколі судового засідання, а також зазначила, що відобразила в протоколі судового засідання усі заявлені стороною захисту пояснення та клопотання (том 6, а.с. 76-79).
		Разом з тим, по показанням потерпілого ОСОБА_8 слідує, що він був завчасно поінформований про час і місце слухання справи щодо себе, і ці дані ніхто не приховував, судовий розгляд відбувався за його присутності, він добровільно скористався своїм правом на захист і обрав захисника, мав можливість вільно заявляти клопотання і активно без обмежень користувався таким правом, давав пояснення та подавав клопотання про виклик свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , безперешкодно отримав копію постанови та був поінформований судом про право її оскаржити.
		20 січня 2014 року ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу на постанову Печерського районного суду м. Києва від 14 січня 2014 року з мотивів неналежної оцінки доказів, до якої вперше долучив копію протоколу про адміністративне правопорушення, яка відрізнялась від наявного у справі оригіналу, надав роздруківку з його телефонних з`єднань в період інкримінованого правопорушення, а також копії різноманітних рапортів старшого інспектора оформлення матеріалів ДТП ВДАІ Печерського РУ ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_13 . 
		Отже, матеріали апеляційної скарги ОСОБА_8 містили посилання на нові обставини, які, зокрема, не були предметом дослідження в суді першої інстанції (том 6 ,а.с. 83-85). 
		Як зазначено у вироку вище, потерпілий ОСОБА_20 , будучи у кожному разі належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, більш ніж за 4 роки знаходження справи у провадженні суду в жодне судове засідання так і не з`явився, а вжиті судом заходи забезпечення кримінального провадження у виді накладення на нього грошового стягнення за неявку в судове засідання позитивного результату не забезпечили, у зв`язку з чим суд, з метою забезпечення балансу інтересів кожної із сторін кримінального провадження, вважав доцільним визначити ставлення потерпілого ОСОБА_20 до висунутого обвинувачення шляхом аналізу його процесуальної позиції під час розгляду справи про адміністративне правопорушення № 757/788/14-п та оцінки матеріалів цієї справи загалом.
		Так, справа про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_20 за ст. 122-2 КУпАП надійшла в провадження Печерського районного суду м. Києва 09 січня 2014 року та передана на розгляд судді ОСОБА_3 під реєстраційним номером № 757/788/14-п, про що свідчить відповідний відтиск штампу.
		Як також видно з матеріалів цієї справи, наряду з протоколом про адміністративне правопорушення АА2 № 948448 від 03 січня 2014 року, в розпорядження судді для правильної організації процесу, розгляду та вирішення самої справи також надійшов рапорт інспектора міліції ОСОБА_21 .
		Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення АА2 № 948448 від 03 січня 2014 року слідує, що в ньому були зазначені дата і місце його складання, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол, відомості про особу, яка притягувалася до відповідальності, місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення, нормативний акт, який передбачав відповідальність за дане правопорушення, пояснення ОСОБА_20 . Протокол про адміністративне правопорушення був підписаний належним суб`єктом - працівником ДАІ ОСОБА_21 , який його склав, а також безпосередньо ОСОБА_20 . Про час та місце судового розгляду справи про адміністративне правопорушення о 09 год. 00 хв. 14 січня 2014 року ОСОБА_20 був повідомлений належним чином.
		Як вбачається з протоколу судового засідання, яким здійснювалась фіксація перебігу судового засідання, 14 січня 2014 року, під час розгляду зазначеної справи головуючим у справі суддею ОСОБА_3 . ОСОБА_20 були роз`яснені процесуальні права, передбачені ст. 268 КУпАП, а також роз`яснено право відводу складу суду, заслухано пояснення ОСОБА_20 по суті інкримінованого правопорушення, досліджено письмові матеріали справи.
		За результатами судового розгляду справи № 757/788/14-п, головуючим у справі суддею ОСОБА_3 ухвалено постанову від 14 січня 2014 року, яку сторона обвинувачення оцінює як завідомо неправосудне судове рішення, відповідно до якої суд визнав доведеним, що ОСОБА_20 03 січня 2014 року, приблизно о 15 год. 20 хв., керуючи автомобілем «Форд Мондео» державний номерний знак НОМЕР_2 по Європейській площі в м. Києві, всупереч вимогам п. 2.4 Правил дорожнього руху України, не виконав законну вимогу працівника ДАІ про зупинку, подану за допомогою жезла та свистка.
		У зазначеному судовому рішенні наведені показання ОСОБА_20 , який частково визнав свою вину, стверджував про те, що безпосередньо не зупинився на місці зупинки та продовжив рух у зв`язку з поганими погодними умовами.
		За наведених обставин суддя ОСОБА_3 дійшов висновку про те, що, вина ОСОБА_20 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-2 КУпАП, підтверджується фактичними даними протоколу про адміністративне правопорушення, який складений компетентною особою і зміст якого відповідав вимогам ст. 256 КУпАП, рапортом працівника ДАІ.
		З тексту постанови також вбачається, що суддя ОСОБА_3 надав оцінку показанням ОСОБА_20 , як на стадії дізнання, так і в судовому засіданні, зазначивши, що в протоколі про адміністративне правопорушення не оспорював викладених в ньому обставин, пояснив, що не зупинився у зв`язку з поганими погодними умовами та слизькою дорогою, проте, це твердження ОСОБА_20 , рівно як і його доводи, що він був пристебнутий ременем безпеки, не мали правового значення для оцінки його дій за ст. 122-2 КУпАП.
		Враховуючи характер вчиненого правопорушення, яке характеризується навмисною формою вини та носить суспільно небезпечний характер, оскільки посягає на встановлений порядок управління, дані про особу ОСОБА_20 , який раніше притягувався до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, відсутність з його сторони будь-якого каяття у вчиненому, суддя ОСОБА_3 вважав за необхідне застосувати до ОСОБА_20 адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 6 місяців, визнавши його винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-2 КУпАП. Судом роз`яснено порядок оскарження постанови в апеляційному порядку, її копію вручена ОСОБА_20 під розписку.
		Проаналізувавши структуру, форму та зміст вказаної постанови судді ОСОБА_3 , суд вважає, що вона відповідає вимогам ст.ст. 283 та 284 КУпАП (в редакції, що діяла на момент правозастосування) щодо змісту, форми та виду постанови по справі про адміністративне правопорушення. Крім того, ця постанова, всупереч доводам сторони обвинувачення, є належно мотивованим судовим рішенням і на це вказує таке. Особи були вислухані і почуті судом, зміст постанови є зрозумілим без звернення до матеріалів справи та законодавства, визначені підстави та обставини, на яких вона ґрунтується, ясно, чітко, у логічному зв`язку зазначено, чому і як саме ці обставини та підстави дозволили суду зробити відповідні висновки та ухвалити рішення, суд навів всі докази та доводи сторін і дав їм власну оцінку, встановивши подію та факти, керуючись внутрішнім переконанням. Вказане судове рішення не суперечить і позитивному змісту застосованого суддею матеріального закону, а саме диспозиції та санкції ст. 122-2 КУпАП (в редакції, що діяла на момент правозастосування), якою було встановлено відповідальність за невиконання водіями вимог працівника міліції про зупинку транспортного засобу. 
		23 січня 2014 року ОСОБА_20 подав апеляційну скаргу на постанову Печерського районного суду м. Києва від 14 січня 2014 року з мотивів неналежної оцінки доказів, до якої долучив і нові докази.
		Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 17 березня 2014 року вищезазначену постанову скасовано, а провадження у справі відносно ОСОБА_20 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст. 122-2 КУпАП закрито на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях події адміністративного правопорушення.
		Як вказано в постанові апеляційного суду, судом першої інстанції не досліджувались обставини правомірності вимог працівника ДАІ про зупинку автомобіля під час керування ОСОБА_20 і чи були такі вимоги взагалі, а рапорт інспектора ДПС ДАІ ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_21 , як підстава для складання протоколу про адміністративне правопорушення, не містить резолюції начальника УДАІ ГУ МВС України та будь-яких даних, які б свідчили про його реєстрацію в УДАІ ГУ МВС України в м. Києві відповідно до інструкції з оформлення працівниками Державтоінспекції МВС матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, затвердженої наказом МВС України від 26 лютого 2009 року № 77, а інші докази винуватості ОСОБА_20 в матеріалах справи про адміністративне правопорушення відсутні.
		Обвинувачений ОСОБА_3 під час судового розгляду стверджував, що приймаючи рішення про визнання ОСОБА_20 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-2 КУпАП, за викладених у постанові суду обставин, він прийняв до уваги не лише фактичні дані протоколу про адміністративне правопорушення, а насамперед показання ОСОБА_20 , який пояснив, що не зупинився на вимогу працівника ДАІ у зв`язку з поганими погодними умовами та слизькою дорогою.
		З матеріалів судової справи № 757/788/14-п вбачається, що навіть в зауваженнях на протокол судового засідання ОСОБА_20 не заперечував таких своїх показань в суді першої інстанції. Єдине, з чим він не погодився, це з наведеним у протоколі судового засідання твердженням, що він до розгляду вказаної справи вже притягувався до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху України. Однак, про нещирість вказаних зауважень ОСОБА_20 на протокол судового засідання свідчать показання свідка ОСОБА_29 , яка підтвердила достовірність свого підпису на протоколі судового засідання та зазначила, що відобразила в протоколі судового засідання усі заявлені стороною пояснення та клопотання, а також відомості з бази даних ДАІ, у відповідності до яких ОСОБА_20 , як і ОСОБА_8 , в дійсності раніше притягувався до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху (том 9, а.с. 163-166). 
		Водночас з матеріалів адміністративної справи № 757/788/14-п слідує, що ОСОБА_20 був завчасно поінформований про час і місце слухання справи щодо себе, і ці дані ніхто не приховував, судовий розгляд відбувався за його присутності, він мав об`єктивну можливість скористатися своїм правом на захист, предстати перед відкритим судом та надати свої пояснення, заявляти клопотання та подавати докази, при цьому ОСОБА_20 безперешкодно отримав копію постанови та був поінформований судом про право її оскаржити.
		Отже, системний аналіз матеріалів судових справ № 757/793/14-п та № 757/788/14-п у їх сукупності та взаємозв`язку об`єктивно свідчить про таке.
		Суддя ОСОБА_3 розглянув у розумний строк судові справи про адміністративні правопорушення стосовно ОСОБА_8 та ОСОБА_20 в межах визначених законом (Конституція України, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» - в редакції, що була чинною на час подій, КУпАП), територіальної підсудності та своїх юрисдикційних повноважень професійного судді Печерського районного суду м. Києва, на підставі та виключно в межах належного процесуального приводу  протоколу про адміністративне правопорушення, кожний з яких складено уповноваженою на такі дії службовою особою (ст. 255 КУпАП - в редакції на час подій) і містить всі обов`язкові реквізити (ст. 256 КУпАП - в редакції на час подій). Провадження у цих судових справах розпочато правомірно, справи за своєю правовою природою підлягали розгляду в порядку судочинства у справах про адміністративні правопорушення в районному суді як суді першої інстанції. При цьому суддею було дотримано належну судову процедуру (підготовка справ, їх призначення, судовий розгляд за участю зацікавлених осіб, який складався із стадій встановлення осіб  учасників процесу, допуск захисника, розв`язання клопотань, заслуховування пояснень, дослідження інших доказів, проголошення постанови, роз`яснення порядку її оскарження). Суддею, крім іншого, було забезпечено під час судового процесу реалізацію принципів змагальності, безпосередності дослідження доказів, гласності, а також забезпечено право на захист та оскарження. Ці значимі в контексті оцінки правосудності будь-якого судового рішення процесуальні елементи не тільки не спростовані стороною обвинувачення, а й, навпаки, знайшли своє безспірне документальне підтвердження під час судового розгляду.
		Таким чином, всі наведені вище докази, у тому числі їх сукупність, не містять даних, які доводили б поза розумним сумнівом те, що в діянні судді ОСОБА_3 , пов`язаного із постановленням постанов у справах про адміністративні правопорушення № 757/788/14-п та № 757/793/14-п, є склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 375 КК України, а саме ознаки постановлення ним завідомо неправосудних судових рішень.
		Не доводять, що в діянні обвинуваченого є склад вказаного злочину, й інші докази обвинувачення, які лише мають похідний характер, а саме такі документи: Указ Президента України № 317/2009 від 13 травня 2009 року про призначення ОСОБА_3 на посаду судді Жовтневого районного суду м. Харкова (том 5, а.с. 26-27); Указ Президента України №194/2012 від 12 березня 2012 року про переведення ОСОБА_3 на посаду судді Печерського районного суду м. Києва (том 5 ,а.с. 28-29); ухвала слідчого судді Вінницького міського суду від 24 квітня 2015 року про надання тимчасового доступу до інформації, яка знаходиться у володінні мобільного оператора ПрАТ «Київстар» про телефонні з`єднання абонентів НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 за період з 01 грудня 2013 року по 01 березня 2014 року (том 5, а.с. 105-106) та складений на виконання вказаної ухвали протокол тимчасового доступу до речей та документів від 13 травня 2015 року (том 5, а.с. 106-110); ухвала слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 22 квітня 2015 року про тимчасовий доступ до справ про адміністративні правопорушення №757/788/14-п, №757/790/14-п, № 757/795/14-п, №757/796/14-п, №757/799/14-п, №757/801/14-п, № 757/809/14-п, № 757/1654/14-п (том 6, а.с. 1-2); протокол тимчасового доступу від 13 травня 2015 року згідно якого, вилучені зазначені в ухвалі Вінницького міського суду Вінницької області від 22 квітня 2015 року документи (том 6, а.с. 3-7); протокол огляду матеріалів справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_20 № 757/788/14-п, складений 15 травня 2015 року старшим слідчим СВ прокуратури м. Києва ОСОБА_32 та його постанова від 15 травня 2015 року про визнання матеріалів вказаної адміністративної справи речовим доказом в кримінальному провадженні № 42015100000000131 від 05 лютого 2015 року (том 6, а.с. 8-9, 55) ; протокол огляду матеріалів справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_8 № 757/793/14-п, складений 15травня 2015року старшимслідчим СВпрокуратури м.Києва ОСОБА_32 та йогопостанова від15травня 2015року провизнання матеріаліввказаної адміністративноїсправи речовимдоказом вкримінальному провадженні№ 42015100000000131від 05лютого 2015року (том6,а.с.55-58,159); ухвала слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 10 листопада 2014 року про тимчасовий доступ до речей та документів, в тому числі справ про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_8 (том 6, а.с. 144-146), та протокол слідчого в особливо важливих справах прокуратури м. Києва ОСОБА_35 від 17 листопада 2014 року з описом документів, у відповідності до яких були вилучені копії зазначених в ухвалі слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 10 листопада 2014 року матеріалів справ про адміністративні правопорушення (том 6, а.с. 147, 142-143) ; ухвала слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 18 грудня 2014 року про тимчасовий доступ до речей та документів, а саме оригіналу справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_8 (том 4, а.с. 102-104,том 6 ,а.с. 149-151) та протокол тимчасового доступу до речей і документів, складений прокурором прокуратури Деснянського району ОСОБА_36 30 грудня 2014 року, у відповідності до якого останнім було здійснено фотокопіювання справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_8 (том 6, а.с. 155, 156-157) ; лист Державної судової адміністрації від 20 лютого 2015 року №153633/15 на запит слідчого ОСОБА_37 щодо авторозподілу справ про адміністративні правопорушення (том 6, а.с. 162, 163-165); витяги з протоколів зборів суддів Печерського районного суду м. Києва за 28 грудня 2010 року, 26 квітня 2011 року щодо утворення колегії суддів та затвердження їх персонального складу (том 8, а.с. 1, 2-3,4) ; протокол огляду від 17 квітня 2015 року, складений слідчим в особливо важливих справах СВ прокуратури м. Києва ОСОБА_38 за результатами вибіркового огляду системи бази даних «КП-Д-3» Печерського районного суду м. Києва (том 8, а.с. 6-34, 35) ; висновок експерта від 09 квітня 2015 року за № 90/ікт комп`ютерно-технічної експертизи (том 8 а.с. 49-73) ; висновок комп`ютерно-технічної експертизи від 02 квітня 2015 року за №89/ікт (том 8, а.с. 81-96) ; висновок комп`ютерно-технічної експертизи від 17 квітня 2015 року за № 92/ікт (том 8, а.с. 63, 64-73) ; постанова старшого слідчого СВ прокуратури м. Києва ОСОБА_39 від 24 квітня 2015 року про визнання речовими доказами жорстких дисків Samsung model HD256GJ s/n S2BNJ90Z624160 та Samsung model HD256GJ s/n S2BNJ90Z614100, вилучених під час проведення обшуку в приміщенні Печерського районного суду м. Києва 26 лютого 2015 року (том 8, а.с. 98-99) ; копія рішення ВККСУ від 29 січня 2015 року, яким відмовлено у відсторонення судді ОСОБА_3 від посади у зв`язку з неврученням повідомлення про підозру (том 8, а.с. 140-143) ; копія рішення ВККСУ від 10 березня 2015 року про відсторонення ОСОБА_3 від посади судді, яке скасовано постановою Вищого адміністративного суду України від 27 травня 2015 року (том 8, а.с. 144-145, том 9, а.с. 223-224) ; протокол обшуку від 26 лютого 2015 року, з якого вбачається, що ухвалу оголошено в.о. голови Печерського районного суду м. Києва, після чого останній добровільно погодився видати зазначені в ухвалі речі (том. 7, а.с. 1-11, том 4 ,а.с. 216-241) ; протокол огляду особової справи судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_3 (том 7, а.с. 12, 13-175) ; копія ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 13 березня 2015 року про застосування відносно ОСОБА_3 запобіжного заходу у виді особистого зобов`язання (том 7, а.с. 273-279).
		Вказані докази, як кожен окремо, так і у їх взаємозв`язку з іншими доказами, не містять жодних фактичних даних, які в силу положень 91 КПК України підлягають доказуванню в кримінальному провадженні за ч. 2 ст. 375 КК України за обставин, як вони викладені в обвинувальному акті. 
		При цьому суд звертає увагу, що долучені як докази сторони обвинувачення протоколи огляду є беззмістовними, оскільки зводяться лише до констатації переліку окремих документів та речей, що оглянуті слідчими, без будь якого аналізу та висвітлення встановлених під час проведених слідчих дій фактичних даних, що могли б мати значення для справи.
		Постанова прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури м. Києва ОСОБА_4 від 20 травня 2015 року про визначення підслідності кримінального провадження № 42015100000000612 від 20 травня 2015 року за СВ прокуратури Вінницької області (том 5, а.с. 2-3); копія постанови від 12 лютого 2015 року Генерального прокурора України ОСОБА_40 про доручення досудового розслідування групі слідчих та створення міжрегіональної групи слідчих з числа слідчих прокуратури Чернівецької області та прокуратури міста Києва в кримінальному провадженні №42014100020000046 від 24 лютого 2014 року (том 5, а.с. 32- 34); копія постанови Генерального прокурора України ОСОБА_40 від 19 лютого 2015 року про визначення підслідності кримінального провадження № 42015100000000131 від 05 лютого 2015 року за прокуратурою Чернівецької області (том 4 ,а.с. 188-189); копія постанови Генерального прокурора України ОСОБА_40 від 19 лютого 2015 року про визначення підслідності кримінального провадження № 42015100000000131 від 05 лютого 2015 року за прокуратурою Вінницької області (том 4, а.с. 190-191, 192-193) ; постанова Генерального прокурора України ОСОБА_40 від 12 лютого 2015 року про визначення підслідності кримінального провадження № 42014100020000046 від 24 лютого 2014 року прокуратурі Чернівецької області (том 5, а.с.36-37, 42-43); Витяги з кримінального провадження №42015100000000131 від 05 лютого 2015 року , згідно з якими відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені 05 лютого 2015 року на підставі самостійного виявлення прокурором кримінального правопорушення за результатами перевірки в порядку нагляду. Як орган досудового розслідування зазначена прокуратура м. Києва та прокуратура Вінницької області (том 5 ,а.с. 48, 129-137, 147, том 8 ,а.с. 100); постанова від 31 жовтня 2014 року заступника прокурора міста Києва ОСОБА_41 про визначення групи прокурорів в кримінальному провадженні № 42014100020000046 від 24 лютого 2014 року (том. 5, а.с. 113-115); постанова прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури м. Києва ОСОБА_42 від 12 листопада 2014 року про об`єднання ряду матеріалів кримінальних проваджень в одне кримінальне провадження під єдиним реєстраційним № 42014100000001300 від 06 листопада 2014 року (том 5, а.с. 116-120); постанова заступника начальника слідчого відділу прокуратури м. Києва ОСОБА_43 від 17 листопада 2014 року про визначення групи прокурорів в кримінальному провадженні №42014100020000046 від 24 лютого 2014 року (том 5, а.с. 121-122); постанова від 05 грудня 2014 року заступника прокурора міста Києва ОСОБА_41 про зміну прокурорів в кримінальному провадженні № 42014100020000046 від 24 лютого 2014 року (том 5, а.с. 124-125); постанова прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури м. Києва ОСОБА_44 від 17 грудня 2014 року про об`єднання в одне провадження матеріалів досудового розслідування №42014100020000046 від 24 лютого 2014 року та № 42014100000001300 від 06 листопада 2014 року (том 5, а.с. 127-128); постанова прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури м. Києва ОСОБА_42 від 05 лютого 2015 року про виділення з матеріалів кримінального провадження № 42014100020000046 від 24 лютого 2014 року матеріалів за підозрою суддів Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_3 та ОСОБА_45 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 375 КК України (том 5, а.с. 138-146); постанова заступника прокурора м. Києва ОСОБА_46 від 05 лютого 2015 року про визначення групи прокурорів у кримінальному провадженні № 42015100000000131 від 05 лютого 2015 року (том 5, а.с. 148-149); постанова начальника СВ прокуратури м Києва ОСОБА_47 від 05 лютого 2015 року про створення групи слідчих в кримінальному провадженні № 42015100000000131 від 05 лютого 2015 року ( том 5, а.с. 150-151); постанова від 12 лютого 2015 року Генерального прокурора ОСОБА_48 про доручення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42015100000000131 від 05 лютого 2015 року прокуратурі Чернівецької області (том 5, а.с. 153-154); постанова від 12 лютого 2015 року Генерального прокурора ОСОБА_48 про доручення досудового розслідування групі слідчих та створення міжрегіональної групи слідчих з числа слідчих прокуратури Чернівецької області та прокуратури міста Києва в кримінальному провадженні №42015100000000131 від 05 лютого 2015 року (том 5, а.с. 155-157); постанова Генерального прокурора ОСОБА_40 від 12 лютого 2015 року про внесення змін до групи прокурорів та створення міжрегіональної групи прокурорів з числа прокурорів прокуратури Чернівецької області та прокуратури міста Києва в кримінальному провадженні № 42015100000000131 від 05 лютого 2015 року (том 5, а.с. 158 - 159); постанова заступника прокурора Вінницької області ОСОБА_49 від 18 березня 2015 року про продовження строку досудового розслідування кримінального провадження №42015100000000131 від 05 лютого 2015 року до 4-х місяців , а саме до 20 травня 2015 року (том 6, а.с. 171-174); постанова Генерального прокурора України ОСОБА_40 від 19 лютого 2015 року про доручення досудового розслідування кримінального провадження № 42015100000000131 від 05 лютого 2015 року групі слідчих та створення міжрегіональної групи слідчих з числа слідчих прокуратури міста Києва та прокуратури Вінницької області (том 4, а.с. 198- 200, 204-206, 207-209) ; постанова Генерального прокурора України ОСОБА_40 від 19 лютого 2015 року про зміну прокурорів в кримінальному провадженні № 42015100000000131 від 05 лютого 2015 року (том 4 ,а.с.194-195, том. 8, а.с. 101-102) ; копія постанови Генерального прокурора України ОСОБА_40 від 12 лютого 2015 року про доручення досудового розслідування групі слідчих та створення міжрегіональної групи слідчих з числа слідчих прокуратури Чернівецької області та прокуратури міста Києва в кримінальному провадженні № 42015100000000131 від 05 лютого 2015 року (том 4, а.с. 201-203) ; постанова Генерального прокурора України ОСОБА_40 від 04 березня 2015 року про зміну прокурорів в кримінальному провадженні №42015100000000131 від 05 лютого 2015 року, якою включено до складу Генерального прокурора України ОСОБА_40 (том 8 ,а.с. 103, том 4, а.с. 242) ; постанова заступника Генерального прокурора України ОСОБА_50 від 17 липня 2015 року про включення до складу групи прокурорів в кримінальному провадженні № 42015100000000131 від 05 лютого 2015 року ОСОБА_51 (том 8, а.с. 112,113) ; постанова заступника прокурора Вінницької області ОСОБА_52 від 05 травня 2015 року про продовження строку досудового розслідування кримінального провадження № 42015100000000131 від 05 лютого 2015 року до 6-ти місяців , а саме до 21 липня 2015 року (том 8, а.с. 210-213 ) ; постанова заступника Генерального прокурора України ОСОБА_50 від 17 липня 2015 року про продовження строків досудового розслідування кримінального провадження № 42015100000000131 від 05 лютого 2015 року до 9-ти місяців, а саме до 21 жовтня 2015 року (том 8 ,а.с. 215-216) ; постанова заступника Генерального прокурора України ОСОБА_50 від 13 жовтня 2015 року про продовження строків досудового розслідування кримінального провадження №42015100000000131 від 05 лютого 2015 року до 12-ти місяців, а саме до 21 січня 2016 року (том 8, а.с. 217-218), є такими, що ні прямо, ні опосередковано не підтверджують висновки сторони обвинувачення, викладені в обвинувальному акті, а тільки констатують проведення ряду процесуальних дій у кримінальному провадженні на стадії досудового розслідування та прийняття ряду процесуальних рішень. 
		Як стверджується в обвинуваченні, суддя ОСОБА_3 при ухваленні постанов у справах про адміністративні правопорушення №757/793/14-п відносно ОСОБА_8 та №757/788/14-п відносно ОСОБА_20 діяв з кар`єристських мотивів та в інших особистих інтересах, маючи особисту зацікавленість, оскільки розраховував, проявивши лояльність до чинної на той час влади, отримати преференції для подальшого просування по службі. 
		Проте таке твердження, крім того, що є неконкретизованим, жодними дослідженими судом доказами не підтверджено.
		Обвинувачений ОСОБА_3 стверджував, що не виокремлював вищезгадані справи серед інших справ та матеріалів, які надходили в його провадження, в тому числі у січні 2014 року за ст. 122-2 КУпАП, будь-яких вказівок, прохань, порад у зв`язку з їх розглядом не отримував, будь-якого тиску не зазнавав, з приводу цих справи ні з ким не радився, підстав для упередженого ставлення до ОСОБА_8 та/або ОСОБА_20 в нього не було.
		Такі показання обвинуваченого узгоджуються не лише з вищенаведеними показаннями свідка ОСОБА_29 , але й з показаннями свідків ОСОБА_33 , ОСОБА_53 , змістом рішення першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя № 598/1дп/15-17 про відмову у притягненні ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності, компіляцією інших судових рішень, ухвалених суддею ОСОБА_3 у справах даної категорії.
		Так, свідок ОСОБА_54 показав, що він є професійним адвокатом і приймав участь як захисник ОСОБА_55 під час вирішення суддею ОСОБА_3 справи про адміністративне правопорушення № 757/787/14-п, за наслідками якої прийнято рішення про визнання ОСОБА_34 винним у вчиненні, адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-2 КУпАП. Суддя ОСОБА_3 розглядав дану справу понад чотири години у повній відповідності до приписів процесуального закону, з дотриманням прав особи на захист, задовольнив всі подані стороною захисту клопотання, в тому числі про допит свідків, серед яких працівники ДАІ. В апеляційній скарзі на постанову про притягнення ОСОБА_55 до адміністративної відповідальності він не вказував на допущення суддею будь-яких вимог процесуального закону, а лише надав власну оцінку дослідженим в судовому засіданні доказам. Будь-якого упередженого ставлення до ОСОБА_55 через його твердження про участь в акції «Автомайдан» суддя ОСОБА_3 під час розгляду справи не проявляв. ОСОБА_56 не уповноважував його звертатися зі скаргами на дії судді до компетентних органів і сам він таких скарг не подавав. 
		Свідок ОСОБА_33 , будучи допитаною у судовому засіданні , показала, що у листопаді 2013 року вона брала активну участь у акціях протесту, у тому числі і автопробігах на власному автомобілі, однак 29 грудня 2013 року під час акції «Автомайдан» автомобілем не керувала, незважаючи на це, відносно неї було складено протокол про адміністративне правопорушення. 10 січня 2014 року їй стало відомо про наявність в провадженні Печерського районного суду м. Києва справи про адміністративне правопорушення №757/796/14-п за ст. 122-2 КУпАП за фактом нібито невиконання законної вимоги працівника ДАІ про зупинку 29 грудня 2013 року. Головуючим у справі був суддя ОСОБА_3 . Суддя спочатку переніс судовий розгляд справи через неявку захисника, а 16 січня 2014 року задовольнив її клопотання про виклик свідків- працівників ДАІ. Коли вона прийшла у наступне судове засідання, суддя ОСОБА_3 , вивчивши матеріали, письмові показання свідків, інші докази, своєю постановою від 16 січня 2014 року відправив справу про адміністративне правопорушення на доопрацювання. Даний факт був відразу оприлюднений багатьма ЗМІ, і це було одним із перших випадків, коли суддя відправив на доопрацювання справу щодо активістів «Автомайдану». Розгляд справи про адміністративне правопорушення стосовно активістки «Автомайдану»  учасниці акції протесту ОСОБА_33 №757/796/14-п (№757/3066/14-п), за твердженням свідка, суддею ОСОБА_3 було здійснено об`єктивно, неупереджено та всебічно. Також свідок зазначила, що їй не відомо про проведення будь-яких акцій під егідою «Автомайдану» 03 січня 2014 року, ОСОБА_8 та ОСОБА_20 , як учасників цієї акції, вона не знає .
		  Судомтакож безспірновстановлено,що рішенням Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 24 березня 2017 року № 598/1дп/15-17 відмовлено у притягненні ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності судді за скаргою ОСОБА_9 . В даному рішенні зазначено, що перевіркою не встановлено відомостей, на підставі яких можна зробити висновок про те, що зазначені в ухвалі апеляційного суду порушення суддею допущено умисно, а найсуворіший вид стягнення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП до особи ( ОСОБА_34 ) застосовано саме у зв`язку із його участю в масових акціях протесту. Крім того, перевіркою не було встановлено обставин, які б свідчили, що вказані дії судді мали системний характер. Згідно наявної в матеріалах дисциплінарної справи інформації, у провадженні судді ОСОБА_3 в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», тобто у період загострення соціального конфлікту та масових акцій протесту, перебували і інші матеріали про притягнення осіб до відповідальності відповідно до статті 122-2 КУпАП, складення протоколів про адміністративне правопорушення, стосовно яких можна пов`язати із участю цих осіб у «автопробігу» (у матеріалах справ та постановах суду міститься посилання на те, що стосовно цих осіб складалися протоколи про адміністративне правопорушення у зв`язку із порушенням ПДР 29 грудня 2013 року у місті Києві на вулиці Богатирській, 32 та по вулиці Наддніпрянське шосе-Залізничне шосе). Рішення, ухвалені суддею ОСОБА_3 17 січня, 5 та 17 березня 2014 року (справи №№ 757/796/14-п, 757/3066/14-п, 757/3603/14-п, 757/3618/14-п) за наслідками розгляду вказаних справ розміщені у Єдиному державному реєстрі судових рішень, а матеріали справ №№ 757/3603/14-п, 757/3618/14-п також надані до Вищої ради правосуддя. При цьому, із відповідних судових рішень та матеріалів вбачається, що за наслідками їх розгляду суддею ОСОБА_3 приймалися рішення як про закриття проваджень у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю в діях осіб складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП (постанови від 17 січня та 5 березня 2014 року у справах №№ 757/796/14-п та 757/3066/14-п), так і про звільнення осіб від адміністративної відповідальності та закриття провадження у справі (постанови від 17 березня 2014 року у справах №№ 757/3603/14-п, 757/3618/14-п) (том 9, а.с. 52-57).
		Компіляція наданих стороною захисту судових рішень (постанов у справах про адміністративні правопорушення за ст. 122-2 КУпАП), які ухвалювалися під головуванням судді ОСОБА_3 , свідчить про те, що суддя приймав рішення про закриття провадження у справі за відсутністю складу адміністративного правопорушення відносно осіб, які заявляли про свою причетність до «Автомайдану» (справа № №757/796/14-п відносно ОСОБА_57 ), так і визнавав винними з накладенням стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 6 місяців осіб, які про таку причетність не заявляли, і, з огляду на дату, час та місце вчинення інкримінованого правопорушення, відношення до нього («Автомайдану») не могли мати навіть теоретично (№ 757/790/14-п відносно ОСОБА_58 , том 10 а.с. 22-23; № 757/795/14-п відносно ОСОБА_59 , том 11 а.с. 7-8).
		Що стосується тверджень представника потерпілого ОСОБА_8 про те, що після ухвалення рішень в справах про адміністративні правопорушення суддя ОСОБА_3 04 лютого 2014 року отримав рекомендацію Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про обрання на посаду судді безстроково, суд відзначає наступне.
		Згідно з дослідженим в судовому засіданні листом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 25 квітня 2016 року № П 4958/15 ОСОБА_3 13 листопада 2013 року звернувся до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України із заявою про рекомендування для обрання на посаду судді Печерського районного суду м. Києва безстроково, яка дійсно була задоволена рішенням Комісії від 04 лютого 2014 року ( том 9, а.с. 113).
		В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 пояснив, що він звернувся до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України з відповідною заявою задовго до вказаних в обвинувальному акті подій, що було його обов`язком, оскільки у відповідності до ст. 75 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI в редакції від 28 липня 2013 року такого роду заява мала бути подана за 6 місяців до закінчення п`ятирічного строку повноважень судді.
		Жодного причинного зв`язку між розглядом суддею ОСОБА_3 справ про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_8 і ОСОБА_20 та отримання суддею рекомендації на посаду безстроково матеріали кримінального провадження не містять, не зрозуміло чому сторона обвинувачення виокремлює саме ці справи, від інших справ про адміністративне правопорушення, зокрема, справ про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_33 , ОСОБА_59 , ОСОБА_58 , ОСОБА_60 , правосудність постанов судді ОСОБА_3 по яким стороною обвинувачення не оспорюється.
		Натомість, у відповідності до згаданого листа Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 25 квітня 2016 року № П 4958/15 у період червня 2013 року по лютий 2014 року суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_3 із заявою про переведення до інших суддів не звертався, до дисциплінарної відповідальності не притягувався (том 9, а.с. 113).
		Прокурор вважав і про це вказав в обвинувальному акті як про встановлені факти, що суддя ОСОБА_3 у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_8 навмисно не викликав до суду та не опитав працівників міліції ОСОБА_13 та ОСОБА_18 для встановлення істини, а у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_20 навмисно не викликав інспектора ДАІ ОСОБА_21 .
		Однак,судом напідставі дослідженихдоказів,беззаперечно встановлено,що ні ОСОБА_8 з захисником,ні ОСОБА_20 в судіпершої інстанціїне заявляликлопотання провиклик вякості свідківпрацівників ДАІ ОСОБА_13 , ОСОБА_18 та ОСОБА_21 ,у зв`язкуз чиму судді ОСОБА_3 ,з оглядуна закріпленийу ст.129Конституції Українипринцип змагальністьсторін тасвободи внаданні нимисуду своїхдоказів іу доведенніперед судомїх переконливості,був відсутнійобов`язок викликативказаних осібв якостісвідків звласної ініціативи. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що в тих справах про адміністративні правопорушення (наприклад, відносно ОСОБА_33 , ОСОБА_55 ), в яких такого роду клопотання були заявлені стороною захисту, вони суддею ОСОБА_3 задовольнялися. Питання про допит в якості свідків ДАІ ОСОБА_13 , ОСОБА_18 та ОСОБА_21 ОСОБА_8 і ОСОБА_20 ініціювали лише на стадії апеляційного оскарження, однак воно судом апеляційної інстанції в кожній із справ реалізовано так і не було, рішення по суті апеляційних скарг ОСОБА_8 та ОСОБА_20 прийнято без допиту вказаних осіб.
		Щодо внутрішніх переконань, якими керувався суддя ОСОБА_3 під час ухвалення постанов від 14 січня 2014 року, то сам він показав, що йому не було відомо про роль ОСОБА_8 та ОСОБА_20 в протестних акціях. Жодної інформації про ймовірне переслідування вказаних осіб за їх громадянську позицію він під час судового засідання не отримував. Оцінюючи ці показання обвинуваченого, суд звертає увагу на те, що жодний документ, який походив від ОСОБА_8 та ОСОБА_20 і був у розпорядженні судді ОСОБА_3 не містив інформації про їх участь в акції протесту «Автомайдану». Однак, навіть якщо слідувати з логіки сторони обвинувачення з приводу заборони щодо притягнення до адміністративної відповідальності учасників руху «Автомайдан», зважаючи саме на їх участь в так званому автопробігу, суд наголошує на наступному. Статтею 24 Конституції України передбачено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Політичні переконання особи жодним чином не впливають на вирішення питання про наявність (відсутність) в діях особи певного правопорушення; такої підстави для звільнення особи від відповідальності, як вчинення проступку з політичних переконань, чинним законодавством не передбачено. Більше того, саме призначення стягнення в межах санкції статті, що мало місце в справах про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_8 та ОСОБА_20 , є виключними дискреційними повноваженнями суду, які надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, внаслідок інтелектуально вольової владної діяльності суду з вирішення, у визначених законом випадках, спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного стягнення тощо. 
		  Зазмістом висунутогосудді ОСОБА_3 обвинувачення,орган досудовогорозслідування мавби оспорюватидостовірність фактичнихданих,внесених працівникамиДАІ допротоколу серіїАА2№ 940997від 03січня 2014року відносно ОСОБА_8 та допротоколу серіїАА2№ 948448від 03січня 2014року відносно ОСОБА_20 ,однак матеріаликримінального провадженняне містятьданих прооголошення працівникамДАІ ОСОБА_18 та/або ОСОБА_21 підозри зафактом внесеннянедостовірних відомостейв протоколипро адміністративніправопорушення, як ключові, за оцінкою судді, докази звинувачення у вчиненні адміністративних правопорушень за ст. 122-2 КУпАП.
		В контексті зазначеного не представляється можливим стверджувати, що як на момент одержання для розгляду матеріалів справ про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_8 та ОСОБА_20 , так і під час розгляду цих справ та ухвалення в них рішення по суті, суддя ОСОБА_3 знав, чи міг знати, що окремі докази в цих справах містять недостовірну інформацію.
		Відсутність належних та допустимих доказів, які вказували б на обґрунтованість притягнення ОСОБА_8 та ОСОБА_20 до відповідальності, є результатом оцінки доказів апеляційним судом за внутрішнім переконанням суддів, рішення яких за часом ухвалені пізніше, аніж постанови судді ОСОБА_3 , у тому числі з урахуванням нових доказів сторони захисту. Переконання судді, в даному випадку суду першої інстанції, не підлягають контролю, якщо немає явного порушення закону всупереч його позитивному смислу, а допускати перевірку такого переконання судді у кримінальному порядку означало б зробити неможливим виконання суддівських обов`язків. 
		Звинувачення судді ОСОБА_3 у порушенні ним вимог ст. ст. 3, 68, 129 Конституції України, ч. 4 ст. 54, ст. 6 ст. 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Кодексу суддівської етики, п. 66 Рекомендацій CМ/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 245, 251, 252 та 280 КУпАП, п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху», зводиться до загальних формулювань і у цій частині є недостатнім для доведення обвинувачення у вчиненні злочину проти правосуддя в межах висунутого обвинувачення.
		Що стосується доводів представника потерпілого ОСОБА_8 - ОСОБА_9 з приводу можливого втручання в базу документообігу Печерського районного суду м. Києва під час здійснення авторозподілу справ № 757/793/14-п та № 757/788/14-п , то вони не підтверджені належними та допустимими в розумінні ст. ст. 84, 85, 86 КПК України доказами , виходять за межі пред`явленого ОСОБА_3 обвинувачення.
		Натомість, допитана за клопотанням обвинувачення свідок ОСОБА_61 показала, що з 2006 року працює керівником апарату Печерського районного суду м. Києва. В коло її функціональних обов`язків, в тому числі, входить контроль за додержанням Положення про авторозподіл, Інструкції з діловодства в загальному місцевому суді. Порядок реєстрації в суді справ про адміністративні правопорушення станом на 2014 рік був наступним: матеріали, які надійшли до суду, реєструвались в загальній канцелярії, потім матеріали передавались до адміністративної канцелярії, де реєструвалась картка на особу, а потім передавались відповідальним особам для здійснення авторозподілу і вже під розпис судді. Суддя, отримавши матеріали справи, може в базі документообігу суду побачити прізвище особи, яка зареєструвала матеріали та, яка здійснила авторозподіл. Відомості з приводу відсутності на роботі певного судді до бази документообігу суду вносить кадрова служба і вже з наявністю внесених таких даних працівник апарату, відповідальний за авторозподіл, його здійснює. Вручну здійснити внесення будь-яких даних, з метою втручання в авторозподіл, технічно не можливо. Ні голова суду, ні вона, як керівник апарату суду, виходячи з посадових обов`язків, не може давати вказівки з приводу визначення шляхом авторозподілу конкретного судді для розгляду справи. Станом на січень 2014 року в Печерському районному суді м. Києва був розподіл на колегії суддів з розгляду різних категорій справ, склад яких затверджувався рішенням Зборів суддів. Будь-які факти втручання в авторозподіл працівниками апарату їй не відомі. З нею особисто ніхто не спілкувався з приводу розгляду справ про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_8 та ОСОБА_20 , суддя ОСОБА_3 цими справами ніколи не цікавився. 
		Враховуючи вищевикладене, суд, виходячи із загальних засад кримінального судочинства, а саме: верховенства права, законності, рівності перед законом та судом, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін тощо, створивши необхідні умови для реалізації сторонами провадження їхніх процесуальних прав та виконання обов`язків, в тому числі і щодо збирання, подання та оцінки доказів, дослідивши всі обставини кримінального провадження та оцінивши кожний поданий сторонами доказ та їх сукупність, вважає, що ключові обставини того, що ОСОБА_3 достовірно знав під час ухвалення постанов у справах № 757/793/14-п відносно ОСОБА_8 та № 757/788/14-п відносно ОСОБА_20 про те, що особи, відносно яких складено протоколи про адміністративні правопорушення за ст. 122-2 КУпАП не вчиняли їх, а протоколи про це складено у порушення ст. 256 КУпАП, проте свідомо прагнув та бажав всупереч матеріальному та процесуальному закону і встановленим фактичним обставинам, незаконно притягнути їх до адміністративної відповідальності та постановити судові рішення, які за своєю суттю не були актом правосуддя, бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді підриву авторитету та престижу органів державної судової влади України, порушення конституційних прав громадян, при цьому діяв з кар`єристських мотивів та в інших особистих інтересах, маючи особисту зацікавленість в результатах розгляду цих справ, не знайшли свого об`єктивного підтвердження у судовому засіданні для того, щоб вважати доведеним пред`явлене ОСОБА_3 обвинувачення за ч. 2 ст. 375 КК України, а тому за цим обвинуваченням ОСОБА_3 належить виправдати та ухвалити щодо нього виправдувальний вирок з підстави, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України.
		Водночас, суд на виконання обов`язків щодо захисту прав людини, перевіривши доводи обвинуваченого про порушення кримінального процесуального закону під час досудового розслідування, з`ясував, що ці доводи є небезпідставні.
		Так, в межах кримінального провадження № 42015100000000131 від 05 лютого 2015 року заступником прокурора Вінницької області ОСОБА_62 18 березня 2015 року винесено постанову про продовження строку досудового розслідування кримінального провадження № 42015100000000131 від 05 лютого 2015 року та строк досудового розслідування кримінального провадження № 42015100000000131 від 05 лютого 2015 року продовжено до 4 місяців, тобто до 20 травня 2015 року (том 6, а.с. 171-174).
		Разом з тим, згідно зі ст. 219 КПК України (в редакції, що діяла на момент прийняття зазначеної постанови), досудове розслідування повинно бути закінчено: протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину. Початок строку досудового розслідування в жодній мірі не можна ототожнювати з набранням особою статусу підозрюваного в кримінальному провадженні, оскільки для останнього потрібно не лише складання повідомлення про підозру компетентною особою але і його вручення у встановленому законом порядку, в той час як для відліку строку досудового розслідування достатньо внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань згідно ч. 3 ст. 276 КПК України, для чого достатньо лише складання повідомлення про підозру. Строк досудового розслідування може бути продовжений у порядку передбаченому параграфом 4 глави 24 КПК України. Відповідно до положень ч.4 ст. 278 КПК України, дата та час повідомлення про підозру невідкладно вносяться слідчим, прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань, та з цього часу починається відлік строків досудового розслідування кримінального провадження. 
		Даними роздруківки витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань з кримінального провадження № 42015100000000131 від 05 лютого 2015 року, наданими стороною захисту в судовому засіданні, які отримані на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області про надання тимчасового доступу до речей та документів від 09 липня 2015 року у справі №127/14261/15-к стверджується, що датою повідомлення про підозру ОСОБА_3 є 23 грудня 2014 року (том 9 ,а.с. 191-192,193, 196-200). Таким чином, строк досудового розслідування, виходячи з вимог ст. 219 КПК України, (в редакції, яка діяла на час прийняття означеної постанови) вказаного кримінального провадження сплинув 23 лютого 2015 року. Будь-яких даних з приводу того, що з 23 лютого 2015 року по 18 березня 2015 року заступник прокурора Вінницької області ОСОБА_63 , чи будь-який інший прокурор групи прокурорів в кримінальному провадженні, звертався до слідчого судді з клопотанням в порядку ст. 117 КПК України про поновлення процесуального строку на продовження строків досудового розслідування кримінального провадження, не надано. Отже, станом на день прийняття зазначеної постанови строки досудового розслідування кримінального провадження № 42015100000000131 від 05 лютого 2015 року закінчились, а відтак їх продовження 18 березня 2015 року заступником прокурора Вінницької області ОСОБА_62 не відповідало вимогам КПК України та було незаконним, що в свою чергу потягло й незаконність постанови заступника прокурора Вінницької області ОСОБА_52 від 05 травня 2015 року про продовження строку досудового розслідування кримінального провадження № 42015100000000131 від 05 лютого 2015 року до 6-ти місяців, до 21 липня 2015 року (том 8, а.с. 210-213 ), незаконність постанови заступника Генерального прокурора України ОСОБА_50 від 17 липня 2015 року про продовження строків досудового розслідування кримінального провадження № 42015100000000131 від 05 лютого 2015 року до 9-ти місяців , до 21 жовтня 2015 року (том 8 а.с. 215-216), незаконність постанови заступника Генерального прокурора України ОСОБА_50 від 13 жовтня 2015 року про продовження строків досудового розслідування кримінального провадження №42015100000000131 від 05 лютого 2015 року до 12-ти місяців, до 21 січня 2016 року ( том 8, а.с. 217-218), та мало наслідком те, що всі докази, які зібрані органом досудового розслідування після 23 лютого 2015 року є такими, які зібрані з грубим порушенням вимог КПК України, а відтак не можуть визнаватися допустимими, а процесуальні дії та рішення, є такими, що вчинені та прийняті за межами кримінального провадження, в тому числі направлення до суду обвинувального акту в січні 2016 року.
		Однак, необхідність надання додаткової правової оцінки вказаним істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону на стадії досудового розслідування, як доводам сторони захисту щодо недотримання органом досудового розслідування особливостей здійснення повідомлення про підозру професійному судді, нівелюється висновками суду про цілковиту недоведеність висунутого ОСОБА_3 обвинувачення за результатами дослідження та оцінки доказів. 
		 Долю речовихдоказів судвирішує увідповідності довимог  ст. 100 КПК України.
		Судові витрати підлягають відшкодуванню за рахунок держави.
		 
		  Керуючись ст.ст.369,373-376 КПКУкраїни,суд
		УХВАЛИВ :
		ОСОБА_3 визнати невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 375 КК України (в редакції Закону України №2341-ІІІ від 05 квітня 2001 року), та виправдати його за цим обвинуваченням за недоведеністю складу вказаного злочину в його діянні.
		Процесуальні витрати :за проведення комп`ютерно-технічної експертизи від 09 квітня 2015 року № 90/ікт в розмірі 2215 гривень 92 копійки, комп`ютерно-технічної експертизи від 02 квітня 2015 року № 89/ікт в розмірі 4431 гривень 84 копійки, комп`ютерно-технічної експертизи від 17 квітня 2015 року № 92/ікт в розмірі 2954 гривні 96 копійок - віднести за рахунок держави.
		Речові докази :жорсткі диски Samsung model HD256GJ s/n S2BNJ90Z624160 , Samsung model HD256GJ s/n S2BNJ90Z614100, вилучені під час проведення обшуку в приміщенні Печерського районного суду м. Києва 26 лютого 2015 року , які зберігаються в камері схову речових доказів СВ прокуратури м. Києва, - повернути уповноваженій особі Печерського районного суду м. Києва ; оригінали матеріалів справ про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_8 ( № 757/793/14-п) та відносно ОСОБА_20 (№ 757/788/14-п) , які зберігаються в матеріалах судового провадження - зберігати в матеріалах судового провадження .
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
		Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
		Копію вироку негайно після його проголошення вручити ОСОБА_3 , прокурору.
		 
		Суддя ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...