Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 537/2068/16-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини у сфері службової діяльності.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 02.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 03.12.2020.
Дата набрання законної сили: 10.11.2020
Номер судового провадження: 51-5169км19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		Іменем України
		 
		10 листопада 2020року 
		м.Київ
		справа № 537/2068/16-к 
		провадження № 51-5169км19
		 
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі  Суд) у складі:
		головуючогоОСОБА_1 ,суддівОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,за участю: прокурора ОСОБА_4 засуджених  захисниківОСОБА_5 (в режимі відеоконференції), ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,розглянув у судовому засіданні касаційні скарги касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника  адвоката ОСОБА_8 , захисника засудженого ОСОБА_5  адвоката ОСОБА_7 та представника потерпілої ОСОБА_9  адвоката ОСОБА_10 на вирок Кременчуцького районного суду Полтавської області від 17 грудня 2018 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 16 липня 2019 року щодо 
		ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та жителя АДРЕСА_2 , 
		засуджених за вчинення злочину, передбаченого частиною 2 статті 365 Кримінального кодексу України (далі  КК).
		Обставини справи
		1.Вироком, залишеним без змін апеляційним судом, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 засуджено кожного за частиною 2 статті 365 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані звиконанням функцій представника влади на строк 3 роки.На підставі статті 54 КК ОСОБА_6 позбавлено спеціального звання капітан поліції.
		2.У відповідності до частини 5 статті 74 КК засуджених звільнено від відбування покарання на підставі статті 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності.
		2.Суд визнав доведеним, що 19 травня 2007 року приблизно о 12:30 услужбовому кабінеті № 114 Крюківського районного відділу міліції на вул.Приходька, 33 в м. Кременчуку засуджені, будучи працівниками правоохоронних органів, здійснюючи свої функції представників влади, всупереч вимогам Закону України «Про міліцію», явно виходячи за межі наданих їм прав та повноважень, примушуючи до зізнання у вчиненні злочину, застосували до ОСОБА_11 фізичне насильство, завдавши численних ударів руками та ногами, атакож тупими предметами у різні частини тіла, чим заподіяли легких тілесних ушкоджень, у тому числі й таких, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
		Вимоги і доводи касаційних скарг 
		 
		3.В касаційних скаргах засуджений ОСОБА_5 та його захисник, посилаючись напункти 1 та 2 частини 1 статті 398 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі  КПК 1960 року), просять скасувати постановлені судові рішення та направити справу на новий судовий розгляд. Захисник засудженого ОСОБА_6 , посилаючись на ті ж положення, просить скасувати оскаржені рішення та направити справу на нове розслідування.
		4.Захисник ОСОБА_6 вважає, що:
		пред`явлене йому обвинувачення є неконкретним, 
		будь-яких даних та доказів, які б прямо вказували на його причетність до злочину, не надано;
		не були викликані і допитані ряд свідків, незважаючи на клопотання сторони захисту;
		постанова про притягнення як обвинуваченого не відповідає вимогам статей 131, 132 КПК 1960 року;
		не пояснені розбіжності у висновках експертиз щодо часу утворення тілесних ушкоджень на тілі потерпілого.
		5.Захист ОСОБА_5 посилається на обмеження права на участь у апеляційному розгляді через порушення процедури повідомлення про апеляцію.
		6.У доповненнях до касаційної скарги засуджений ОСОБА_5 , не заперечуючи доведеності своєї винуватості у вчиненні інкримінованих йому злочинів, просить змінити вирок та ухвалу апеляційного суду і призначити йому покарання іззастосуванням статті 70 КК за сукупністю злочинів, передбачених частиною 2 статті 121, частинами 2 та 3 статті 365 КК та зарахувати в строк покарання строк попереднього ув`язнення з 01 червня 2016 року до набрання вироком законної сили. Він посилається на те, що оскільки у період з 12 квітня 2013 року по 9червня 2016 року він ухилявся від явки до суду, то не може бути звільнений від покарання у зв`язку із закінченням строків давності на підставі статті 49 КК. 
		7. Представник потерпілої, посилаючись на неправильне застосування судами кримінального закону, просить судові рішення щодо ОСОБА_6 скасувати вчастині застосування до нього давності. Він вважає, що перебіг давності перервався через вчинення ним злочину, посилаючись на внесення 13березня 2013року відповідних відомостей до ЄРДР.
		8.Особам, які беруть участь у справі було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення досуду касаційної інстанції не надходило.
		Позиції учасників судового провадження
		9.Засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_8 підтримали скарги сторони захисту, просили скасувати судові рішення і направити справу на новий судовий розгляд.
		10.Захисник ОСОБА_7 просив направити справу на новий судовий розгляд через неправильне застосування статті 49 КК. Засуджений ОСОБА_5 підтримав позицію свого захисника.
		11.Прокурор заперечив проти задоволення касаційних вимог сторони захисту, вважаючи оскаржені рішення законними і обґрунтованими. При цьому прокурор наголосив, що скасування судових рішень через неправильне звільнення від покарання буде погіршенням становища засудженого ОСОБА_5 . 
		12.Всі учасники касаційного розгляду заперечили проти задоволення касаційної скарги представника потерпілої.
		Оцінка Суду
		 
		13.Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши наведені у скаргах доводи, Суд дійшов висновку, що касаційні скарги слід задовольнити частково.
		Щодо пред`явлення обвинувачення
		 
		14.Захисник вважає, що обвинувачення засудженому ОСОБА_6 пред`явлене зпорушенням процесуального закону, оскільки на час винесення постанови услідчого не було достатніх підстав для такого рішення, а обвинувачення було неконкретним.
		15.Суд зазначає, що предметом розгляду в суді касаційної інстанції єпостановлені судові рішення, ухвалені після розгляду судом пред`явленого обвинувачення і доказів на його доведення та спростування. Тому питання про достатність доказів на момент пред`явлення обвинувачення не може вплинути на оцінку законності і обґрунтованості судових рішень. 
		16.Що стосується неконкретності обвинувачення, Суд зазначає, щообвинуваченому були повідомлені всі деталі інкримінованого йому діяння та його правова кваліфікація в обсязі, достатньому для того, щоб мати можливість ефективно здійснювати свій захист. Позиція сторони захисту під час розгляду справи в судах трьох інстанцій свідчить про повне розуміння стороною захисту фактичної та юридичної складових обвинувачення. 
		17.На цій підставі Суд відхиляє цей довід сторони захисту.
		Щодо застосування частини 2 статті 365 КК
		 
		18.Сторона захисту також і посилається на неправильне застосування до засуджених частини 2 статті 365 КК, оскільки у справі не встановлено істотної шкоди, що є невід`ємним елементом складу цього злочину.
		19.Суд відхиляє цей довід сторони захисту. Відповідно до усталеної практики Суду[1] об`єктивна сторона злочину, передбаченого частиною другою статті 365 КК, вичерпується діями, які явно виходять за межі наданих працівнику правоохоронного органу прав чи повноважень і містить принаймні одну з ознак: супроводжуються насильством або погрозою застосування насильства, застосуванням зброї чи спеціальних засобів або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування. Заподіяння наслідків у вигляді істотної шкоди в розумінні пункту третього примітки до статті 364 КК не є обов`язковою умовою для кваліфікації дій за частиною другою статті 365 КК.
		17.Отже Суд відхиляє цей довід сторони захисту.
		Щодо застосування давності до ОСОБА_6 .
		 
		20.Представник потерпілої вважає, що до засудженого ОСОБА_6 не могла бути застосована давність, вважаючи, що перебіг строку давності був перерваний внаслідок внесення до ЄРДР відомостей щодо вчинення ним злочину.
		21.Суд зазначає, що відповідно до статті 2 КК, жодна особа не може бути визнана винуватою, доки її вину не доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Частина 3 статті 49 КК передбачає переривання перебігу давності лише у разі вчинення особою злочину певної тяжкості. Однак за відсутності обвинувального вироку не можна вважати, що ОСОБА_6 вчинив злочин.
		22.З цих підстав Суд відхиляє цей довід сторони потерпілого.
		Порушення права на участь в апеляційному розгляді
		 
		23.Захисник засудженого ОСОБА_5 вважає, що оскільки підготовчі до апеляційного розгляду дії виконані не судом першої інстанції, як вимагали положення КПК 1960 року, а самим апеляційним судом, це обмежило можливість сторони захисту взяти ефективну участь у апеляційному розгляді, зокрема подати доповнення до апеляційної скарги.
		24.Суд зазначає, що хоча у цьому випадку процедура підготовки до апеляційного розгляду дійсно була порушена, однак спосіб проведення цієї підготовки апеляційним судом не дає Суду підстав вважати, що права іможливості сторони захисту у цьому випадку були суттєво обмежені.
		25.На цій підставі суд не вважає це істотним порушенням кримінально-процесуального закону і відхиляє цей довід сторони захисту.
		Право на допит свідків
		 
		26.Сторона захисту засудженого ОСОБА_6 в касаційних скаргах зазначає, що суди порушили його право, передбачене статтями 257, 303 КПК 1960 року та пунктом «d» частини 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (надалі  Конвенція), оскільки не забезпечили допиту ряду свідків у судовому засіданні.
		27.Суд зазначає, що суд першої інстанції дійсно відмовив у виклику ряду свідків. З огляду на доводи сторони захисту, Суд відзначає два аспекти стверджуваного порушення права на допит свідків. 
		27.Суд першої інстанції, по-перше, не взяв до уваги інформацію, зафіксовану в поясненнях свідків, наданих під час досудового слідства, і, по-друге, використав на обґрунтування вироку показання свідків, надані на досудовому слідстві. Суд розгляне ці два аспекти послідовно
		Щодо допиту ОСОБА_12 та ОСОБА_13 .
		 
		28.Суд відмовив у клопотанні сторони захисту про виклик свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , і протокол судового засідання не містить викладу підстав цієї відмови.
		29.Суд зазначає, що право на допит свідків, що дають показання на користь обвинувачення або захисту є невід`ємною складовою змагальності (стаття 16-1) і права обвинуваченої особи подавати докази (стаття 43), передбачених КПК 1960 року. Крім того, пункт «d» частини 3 статті 6 Конвенції гарантує кожній обвинуваченій особи право допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення.
		30.Як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини (далі  ЄСПЛ), стаття 6§3(d) в принципі залишає на розсуд суду рішення щодо необхідності виклику свідка. Вона не вимагає виклику і допиту кожного свідка захисту: її головна мета, як вбачається зі слів «на тих самих умовах», досягнути повної рівності сторін у цьому питанні[2]. Також це положення не надає обвинуваченому необмеженого права на виклик свідків до суду. Зазвичай національні суди мають вирішити, чи є допит свідка необхідним або бажаним[3].
		31.У рішенні в справі Муртазалієвої проти Росії[4]ЄСПЛ, оцінюючи, чи було дотримано право сторони захисту на виклик для допиту свідка, сформулював підхід, який передбачає оцінку трьох факторів:
		(1)чи було клопотання про допит свідка достатньо обґрунтованим та дотичним до предмету обвинувачення;
		(2)чи надали національні суди оцінку релевантності цих свідчень та достатнє обґрунтування своєму рішенню не допитувати свідків у суді, та 
		(3)чи не підривало рішення не допитувати свідків загальну справедливість розгляду.
		32.Щодо першого елементу, ЄСПЛ вважав за необхідне прийняти до уваги, чи могли показання свідків вплинути на результат розгляду або з розумною вірогідністю посилити позицію захисту. Достатність доводів клопотання захисту про допит свідків залежить від оцінки обставин кожної справи, включаючи застосовні положення національного закону, стадію та просування в розгляді, лінію аргументів та стратегію, якої додержувалися сторони та їх процесуальну поведінку.[5]
		33.Щодо другого фактору, ЄСПЛ пояснив, що зазвичай дотичність свідчень та достатність доводів сторони захисту у обставинах справи визначає й обсяг та рівень деталізації при оцінці національним судом необхідності забезпечити допит свідка. Відповідно, чим більш переконливі аргументи сторони захисту, тим більш ретельною має бути перевірка та більш переконливими доводи національних судів, що відмовляють у клопотанні про допит свідка[6]. 
		34.Щодо оцінки загальної справедливості (третій фактор), ЄСПЛ наголосив, що відповідність вимогам справедливого процесу має досліджуватися у кожній справі з огляду на розвиток процесу в цілому, а не на підставі ізольованого розгляду лише окремого її аспекту. Хоча зазвичай висновок щодо перших двох факторів переконливо свідчить про те, чи був розгляд справедливим, не можна виключити, що у певних екстраординарних випадках міркування справедливості можуть призвести до протилежного висновку[7].
		35.Повертаючись до обставин цієї справи, Суд відзначає, що обвинуваченням не було надано прямих доказів причетності засуджених до спричинення тілесних ушкоджень потерпілому. Висновок про їх винуватість зроблений судом шляхом виключення інших можливих причин отримання потерпілим ушкоджень, зокрема, виключення можливості їх отримання до моменту, коли той потрапив під контроль засуджених.
		36.За таких обставин будь-які докази, які можуть підтверджувати або спростовувати наявність у потерпілого тілесних ушкоджень в період, що передував часу перебуванню потерпілого разом із засудженими, мають важливе значення для справи. 
		37.Захист вимагав допиту цих свідків, оскільки вони утримувалися в одній камері із потерпілим в період між його доставленням до райвідділу та моментом, коли той потрапив під контроль засуджених. Відповідно до матеріалів справи, на досудовому слідстві ці свідки повідомляли факти, що стосувалися самопочуття потерпілого під час їх спільного перебування. Тому вобставинах цієї справи не можна вважати, що такі показання свідків не могли б вплинути на рішення суду як самі по собі, так і в сукупності з іншими свідченнями про наявні у потерпілого ушкодження.
		38.Сторона захисту виклала ці міркування у своєму клопотанні, однак, як вже зазначалось, незважаючи на потенційне значення показань цих двох свідків для встановлення обставин справи, суд першої інстанції не навів жодних мотивів відхилення клопотання.
		39.Таким чином, Суд вважає, що права сторони захисту на допит свідків було порушено з погляду першого та другого критеріїв, зазначених вище (пункти 32 та33).
		40.Що стосується впливу такої відмови на загальну справедливість розгляду, Суд зазначає, що відповідно до діючих норм закону та усталеної судової практики, суд першої інстанції не врахував ті відомості, що були зафіксовані впоясненнях цих свідків під час досудового слідства, оскільки ці пояснення були надані без додержання процедури допиту свідка. Таким чином, внаслідок того, що сторона обвинувачення не дотрималась формальних вимог на етапі досудового слідства, сторона захисту втратила можливість надати суду потенційно важливі докази.
		41.Такий процесуальний наслідок відмови від допиту цих свідків був передбачуваним для суду. Тому, враховуючи потенційну важливість цих свідчень, Суд вважає, що немотивована відмова у клопотанні про допит цих свідків істотно вплинула справедливість судового розгляду в цілому. 
		Використання показань, наданих на досудовому слідстві
		 
		42.Щодо використання показань свідків  ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , які ті надавали під час досудового слідства, Суд вже зазначав у своїх рішеннях, що стаття 257 КПК 1960 року встановлює принцип безпосереднього дослідження доказів, передбачаючи, що суд першої інстанції при розгляді справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі зокрема, допитати потерпілих та свідків. Водночас, статтею 306 КПК 1960року передбачено, що суд може оголосити показання свідка, дані під час дізнання, досудового слідства або на суді, у випадках, зокрема, неявки всудове засідання свідка, явка якого з тих або інших причин неможлива.
		43.Суд наголошував, що положення процесуального закону мають тлумачитися зурахуванням вимог Конвенції, і при розгляді справ за правилами КПК 1960року суди зобов`язані забезпечити обвинуваченій особі права, гарантовані статтею 6 Конвенції[8], і з посиланням на практику ЄСПЛ зазначав, що для оцінки допустимості показань відсутнього свідка потрібно виконати трискладовий текст, а саме дослідити:
		чи існували поважні причини для неявки свідка та, відповідно, для прийняття показань недопитаного відсутнього свідка як доказів[9];
		чи були показання відсутнього свідка єдиною або вирішальною підставою для засудження обвинуваченого[10]; 
		чи існували достатні врівноважуючі фактори, у тому числі вагомі процесуальні гарантії, здатні компенсувати незручності, спричинені стороні захисту врезультаті допуску доказу та забезпечити, щоб судовий розгляд у цілому був справедливим[11].
		44.У цій справі згадані свідки надавали показання, що стосувалися обставин, які могли зумовити виникнення тілесних ушкоджень употерпілого, тобто одного з центральних питань у цій справі (пункти 35-36 вище). Свідок ОСОБА_14 був очевидцем силового затримання потерпілого, свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_16 приймали участь у цьому затриманні. 
		45.За таких обставин сторона захисту мала отримати можливість допитати цих свідків під час судового розгляду для з`ясування обставин, які могли істотно вплинути на висновки суду.
		45.В матеріалах справи не міститься зазначення причин, з яких виклик і допит цих свідків був неможливим. Враховуючи важливість цих показань для встановлення обставин, що стосуються можливого отримання тілесних ушкоджень потерпілим, обмеження сторони захисту в їх допиті під час судового розгляду істотно порушило гарантії справедливого судового розгляду.
		Узагальнення
		 
		46.Виходячи з наведеного, Суд вважає, що необґрунтована відмова у виклику ідопиті свідків є істотним порушенням кримінального процесуального закону.
		47.Апеляційний суд не провів аналізу виправданості такої відмови у світлі забезпечення стороні захисту гарантій справедливого судового розгляду і не здійснив нічого для виправлення цих недоліків розгляду, допущених в першій інстанції.
		Право на вмотивоване рішення
		 
		48.Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, необґрунтоване рішення суду є порушенням гарантій, втілених устатті 6 Конвенції. Хоча суд не мусить надавати відповідь на кожен довід[12], проте зрішення має бути чітко зрозуміло, що головні проблеми, порушені у цій справі, були розглянуті[13] і що конкретні та ясні відповіді були надані нааргументи, які євирішальними для результату розгляду справи[14]. Суд має переконатися, що мотиви рішення, наведені національними судами, не були автоматичними або стереотипними[15]. 
		49.При вирішенні питання щодо достатності встановлених під час судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися принципом, встановленим частиною третьою статті 62 Конституції України та частиною 2 статті 327 КПК 1960 року, який передбачає, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		50.Виходячи з цієї засади, обвинувачення має довести, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, щоінкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
		51.Безсумнівно має бути доведений кожен з елементів, важливих для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. 
		52.Висновки суду мають бути зроблені на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій. Обов`язок всебічного дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Стаття 334 КПК 1960 року зобов`язує суд зазначити мотиви, з яких він відкидає ті чи інші докази. Суд не може відкинути докази лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Встановлення в судовому розгляді таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення, єпідставою для сумніву в доведеності винуватості особи.
		53.Недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів щодо версії події, яку надало обвинувачення, не спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, тлумачився на користь обвинуваченої особи.
		54.Як вже зазначалось, позиція сторони захисту ґрунтувалася на тому, що тілесні ушкодження були спричинені до того, як потерпілий потрапив під контроль засуджених. Висновки експертиз не виключали такої можливості. Більше того, відповідно до цих висновків, частина тілесних ушкоджень, зокрема, на обох передпліччях потерпілого, могли утворитися від кайданок, і в суді був підтверджений факт силового затримання потерпілого та застосування до нього кайданок в обставинах, до яких засуджені непричетні. Крім того, деякі свідки, наприклад, ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , зазначали, що бачили на обличчі потерпілого тілесні ушкодження. Також про можливу наявність ушкоджень употерпілого повідомляли його співкамерники (пункт 37 вище). 
		55.Суд не надав переконливих пояснень, чому він спирався на свідчення, що підтверджували версію обвинувачення, і залишив без уваги і аналізу докази, що суперечили цій версії. Апеляційний суд зазначив, що докази на користь версії захисту були відкинуті судом, оскільки спростовуються доказами обвинувачення. Однак, як неодноразово зазначав Суд, докази на користь сторони захисту не можуть бути залишені поза увагою виключно на тій підставі, що вони спростовуються доказами обвинувачення, оскільки у такому випадку однаково вірним буде висновок, що докази обвинувачення спростовуються доказами захисту.
		56.Суд звертає увагу на те, що більшість тілесних ушкоджень потерпілого, встановлених медичними експертами, знаходилися на ділянках, закритих одягом, а деякі ушкодження були виявлені лише під час внутрішнього дослідження трупа. Таким чином, ці ушкодження могли бути невидимі особам, що бачили потерпілого. За таких обставин, наявність чи відсутність ушкоджень на обличчі потерпілого є обставиною, яка має важливе значення, і суперечність удоказах щодо цього факту мала бути пояснена судом.
		57.Суд також не пояснив, чому він визнав засуджених відповідальними за всі тілесні ушкодження, виявлені експертами, хоча за висновком експерта деякі зних могли бути спричинені кайданками і факт застосування кайданок іншими особами також був встановлений судом.
		58.Також судом не спростована версія сторони захисту щодо можливості застосування насильства до потерпілого в проміжок часу між 1:45 та 3:45, протягом якого потерпілий доставлявся зі станції Кременчук до Крюківськогорайвідділу. 
		59.Як зазначав Крюківський районний суд м. Кременчука Полтавської області усвоїй постанові від 29 жовтня 2012 року про направлення справи на додаткове розслідування, цю «відстань … при реальному часі у 10-15 хвилин автомобіль ППС КМУ долав близько 2 годин, при цьому не з`ясовано, де саме перебував весь цей час даний автомобіль і що сталося з затриманим». Хоча ця постанова була скасована ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 17 січня 2013 року, але лише з тієї підстави, що ці обставини можуть бути досліджені судом без направлення справи на додаткове розслідування. 
		60.Однак врешті ці важливі обставини справи залишені судом першої інстанції без належного дослідження. Апеляційний суд також не звернув уваги на відсутність у вироку будь-якого пояснення щодо цього періоду перебування затриманого під контролем правоохоронців.
		61.Виходячи з наведеного, Суд вважає, що судами першої і апеляційної інстанції не наведено достатнього обґрунтування висновку, що версія сторони захисту про непричетність засуджених до спричинення тілесних ушкоджень потерпілому безсумнівно спростована доказами обвинувачення.
		 
		62.На підставах, викладених вище, Суд вважає, що ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа  направленню на новий апеляційний розгляд. 
		64.Під час нового апеляційного розгляду апеляційний суд, використавши всі можливості апеляційного розгляду, має розглянути питання, поставлені в апеляційних і касаційних скаргах, і надати на них детальні відповіді. В залежності від висновків, до яких дійде апеляційний суд, він також має вирішити питання про необхідність розглядати доводи, висловлені в скаргах засудженого ОСОБА_5 і його захисника, щодо правильності застосування статті 49 КК за обставинами цієї справи.
		На підставі викладеного, керуючись статтями 394396 КПК 1960 року, пунктами11, 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційні скарги засудженого, захисників та представника потерпілої задовольнити частково.
		Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 16 липня 2019 року щодо  ОСОБА_5 та ОСОБА_6 скасувати і направити справу на новий апеляційний розгляд.
		Ухвала є остаточною й оскарженню не підлягає. 
		 
		 
		Судді:
		 
		 
		 
		ОСОБА_1  ОСОБА_2  ОСОБА_3 
		 
		 
		 
		[1] Постанова від 05 грудня 2018 у справі № 301/2178/13-к, п. 34-35, https://reyestr.court.gov.ua/Review/78529879
		 
		[2] Perna v. Italy [GC], no. 48898/99, § 29, ECHR 2003-V; Solakov v. the former Yugoslav Republic of Macedonia, no.47023/99, § 57, ECHR 2001-X 
		 
		[3] S.N. v. Sweden, no. 34209/96, § 44, ECHR 2002-V; Accardi and Others v. Italy (dec.), no. 30598/02, ECHR 2005-II 
		 
		[4] Murtazaliyeva v. Russia [GC], no. 36658/05, § 158, 18 December 2018 
		 
		[5] Там же, §§ 160-161
		 
		[6] Там же, § 166
		 
		[7] Там же, 167-158
		 
		[8] Постанова від 17 грудня 2019 року у справі № 212/11316/2012 (провадження № 51-3642км18), https://reyestr.court.gov.ua/Review/87179174
		 
		[9] Al-Khawaja and Tahery v. the United Kingdom [GC], nos.26766/05and22228/06, ECHR 2011, §§ 120-125
		 
		[10] Там же, §§ 126-147
		 
		[11] Там же, §§ 148-151
		 
		[12] Van de Hurk v. the Netherlands, 19 April 1994, § 61, Series A no. 288 
		 
		[13] Boldea v. Romania, no. 19997/02, § 30, 15 February 2007 
		 
		[14] Moreira Ferreira v. Portugal (no. 2) [GC], no. 19867/12, §84, 11 July 2017; S.C. IMH Suceava S.R.L. v. Romania, no.24935/04, § 40, 29 October 2013 
		 
		[15] Moreira Ferreira v. Portugal (no. 2) [GC], no. 19867/12, §84, 11 July 2017

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...