Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 732/138/18 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 02.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 03.12.2020.
Дата набрання законної сили: 24.11.2020
Номер судового провадження: 51-5638км19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12017270000000727

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		24 листопада 2020 року
		м. Київ
		справа № 732/138/18
		провадження № 51-5638км19
		Верховний Суд колегією суддів 
		Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого ОСОБА_1 ,
		суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора ОСОБА_5 ,
		захисника  ОСОБА_6 ,
		засудженого  ОСОБА_7 ,
		представника потерпілих  ОСОБА_8 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 на вирок Городнянського районного суду Чернігівської області від 14 травня 2019року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 09вересня 2019 року, постановлені у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017270000000727, за обвинуваченням
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого в тому АДРЕСА_2 , такого, що не має судимостей,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі  КК).
		Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами
		першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Городнянського районного суду Чернігівської області від 14 травня 2019року ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати траспортними засобами на строк 2 роки.
		Постановлено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 по 150000 грн кожному у рахунок відшкодування моральної шкоди.
		Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він за встановлених та детально наведених судом першої інстанції у вироку обставин 08 жовтня 2017року приблизно о 16:00, керуючи автомобілем «SSANG YONG ACTYON» (державний номерний знак НОМЕР_1 ), рухаючись по вул. Маркова в с. Дібрівне Городнянського району Чернігівської області по автодорозі Чернігів  Городня  Сеньківка у напрямку від м. Городня до м. Чернігова, порушив вимоги пунктів 2.3(б), 12.1, 12.4 Правил дорожнього руху (далі  ПДР), проявив неуважність, неправильно оцінив дорожню обстановку, яка склалась на заокругленій ділянці дороги, не вибрав безпечної швидкості руху, перевищивши максимально допустиму швидкість руху в населеному пункті, позначеному дорожнім знаком 5.45, внаслідок чого не впорався з керуванням транспортного засобу, виїхав за межі проїзної частини на праве узбіччя по напрямку свого руху та неподалік приміщення відділення зв`язку, що розташоване на вул. Маркова, здійснив наїзд на ОСОБА_12 , після чого, продовжуючи свій рух по правому узбіччю, здійснив наїзд на придорожнє дерево. 
		Урезультаті дорожньо-транспортної пригоди (далі  ДТП) ОСОБА_12 , а також пасажир автомобіля «SSANG YONG ACTYON» (державний номерний знак НОМЕР_1 ) ОСОБА_13 отримали тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала їхня смерть.
		Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 09 вересня 2019 року залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 без змін.
		Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала, та заперечення інших учасників провадження 
		В аналогічних за змістом касаційних скаргах засуджений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 , посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильно надану оцінку доказам та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просять скасувати постановлені у кримінальному провадженні судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
		Суть доводів, наведених у касаційних скаргах скаржників, зводиться до їх вказівок на те, що вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції є незаконними і необґрунтованими, а висновки цих судів про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення ґрунтуються на припущеннях та неналежних і недопустимих доказах. Зокрема, на думку сторони захисту, місцевий суд дійшов необґрунтованого висновку про перевищення ОСОБА_7 допустимої швидкості руху, а також що порушення вимог ПДР перебуває у причинному зв`язку із наслідками, які настали. Безпідставно суд взяв до уваги показання свідка ОСОБА_14 , оскільки останній був слідчим у цьому кримінальному провадженні, та відкинув показання свідка ОСОБА_15 у частині неможливості спостерігати за рухом автомобіля через паркан його домоволодіння.
		Необґрунтовано суд відмовив у проведенні слідчого експерименту за участю обвинуваченого, його захисника, свідка ОСОБА_16 та слідчого ОСОБА_14 в частині встановлення можливості у свідка візуально спостерігати через отвори в паркані за рухом автомобіля.
		Апеляційний суд не зважив на вказані порушення та не усунув їх, усупереч статтям 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК) не дав оцінки доводам в апеляційній скарзі сторони захисту, не навів достатніх мотивів та підстав, виходячи з яких визнав їх необґрунтованими, а обмежився лише формальною вказівкою про доведеність винуватості ОСОБА_7 у пред`явленому обвинуваченні. При цьому апеляційний суд необґрунтовано відмовив у повторному допиті свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_15 , чим, на думку скаржників, допустив порушення прав засудженого на захист.
		У своїх письмових запереченнях на касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7  ОСОБА_6 представник потерпілих ОСОБА_8 , посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, просить залишити її без задоволення, а постановлені щодо ОСОБА_7 судові рішення  без зміни. 
		Позиції учасників судового провадження у судовому засіданні
		У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 та засуджений ОСОБА_7 підтримали касаційні скарги сторони захисту, просили їх задовольнити на підставах, зазначених у цих скаргах. 
		Прокурор і представник потерпілих ОСОБА_8 , навівши відповідні пояснення, заперечили проти задоволення касаційних скарг сторони захисту, просили постановлені у кримінальному провадженні судові рішення залишити без змін. 
		Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило. 
		Мотиви Суду
		Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		За ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		Отже, виходячи з наведених положень процесуального закону суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку. При перевірці доводів, наведених у касаційних скаргах, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
		Попри те, що засуджений та його захисник посилаються на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, суть доводів, наведених в їхніх касаційних скаргах, полягає у незгоді з наданою судом першої інстанції оцінкою доказів і, відповідно, встановленими фактичними обставинами справи, що з огляду на вимоги ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції, а тому Верховний Суд не перевіряє цих доводів касаційних скарг. 
		Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції в межах доводів апеляційної скарги, який порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів не встановив.
		При перевірці судових рішень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК.
		Відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК вказані висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно зі ст.94цього Кодексу. Зміст обставин і доказів докладно наведено у вироку.
		Факт керування ОСОБА_7 автомобілем марки «SSANG YONG ACTYON» (державний номерний знак НОМЕР_1 ) та вчинення 08 жовтня 2017 року ДТП, внаслідок якої потерпілі ОСОБА_12 та ОСОБА_13 отримали тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала їхня смерть, під час судового розгляду та у касаційних скаргах стороною захисту не оспорюються.
		Доводи захисника ОСОБА_6 та засудженого ОСОБА_7 щодо заперечення винуватості останнього у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення були предметом ретельної перевірки суду першої інстанції та знайшли належну оцінку у вироку. 
		Так, обґрунтовуючи висновок щодо винуватості ОСОБА_7 , суд послався на: 
		 показання потерпілої ОСОБА_11 , яка зазначила, що автомобіль під керуванням ОСОБА_7 рухався на великій швидкості і коли він виїхав на асфальтове покриття на вул. Широкій, що примикає до основної траси, його почало заносити і розвертати правим боком, після чого він здійснив наїзд на неї та матір. Потерпіла також вказала про те, що саме у зв`язку з великою швидкістю автомобіля вона та її матір не встигли зреагувати і відбігти, з моменту виявлення автомобіля і до його зіткнення з ними пройшло лише кілька секунд; 
		 показання свідка ОСОБА_17 , яка вказала, що, перебуваючи у дворі свого господарства, почула сильний гул автомобіля, який «летів» по дорозі на великій швидкості, після чого вона почула звук двох ударів. Коли вона вибігла з двору, то побачила автомобіль, який стояв на узбіччі між деревами, повернутий у бік м. Городні;
		 показання свідка ОСОБА_16 , яка зазначила, що в момент ДТП вона перебувала у дворі свого домогосподарства, почувши скрип гальм, через дерев`яний паркан (через отвори у ньому і його верх їй було видно автомобілі, що проїжджали) та відкриту хвіртку вона побачила, як по дорозі з м.Городні в напрямку м.Чернігова на великій швидкості їхав автомобіль, який винесло за межі дороги, кілька метрів він рухався по узбіччю паралельно дорозі, а потім підлетів і під час польоту вдарився об березу, яка росла на узбіччі. Від удару об дерево автомобіль розвернуло і він передньою частиною став у напрямку м.Городні, застрягши між березами. Після чого вона вибігла на місце ДТП;
		 показання свідка ОСОБА_15 (чоловік ОСОБА_16 ), який зазначив, що, коли він перебував разом з дружиною у дворі свого домогосподарства, почув звук гальм автомобіля, потім удару, гуркіт і звук ще одного удару, після чого вони вибігли на вулицю. Також свідок вказав про те, що його дружина через відкриту хвіртку могла спостерігати за місце зіткнення автомобіля, а через дерев`яний паркан видно дорогу, але оглядовість обмежена;
		 показання свідків ОСОБА_18 і ОСОБА_19 , які показали, що були залучені як поняті до слідчого експерименту, який проводився з метою визначення швидкості руху автомобіля в момент ДТП за участю свідка ОСОБА_16 . Щодо обставин проведення цієї слідчої дії свідки повідомили, що вони сиділи в автомобілі, який використовувався для проведення слідчої дії, водій за півкілометра до повороту розганявся і, проїжджаючи ділянку, де трапилась ДТП, вони засвідчували швидкість, з якою рухався автомобіль. Під час першого заїзду автомобіль рухався зі швидкістю приблизно 100 км/год, під час другого  120 км/год. Після закінчення як першого, так і другого заїзду водій зупинявся, і свідки озвучували слідчому швидкість руху. Свідок ОСОБА_16 була у себе у дворі, вона стояла і спостерігала за автомобілем з того місця, де перебувала в момент ДТП. В обох випадках ОСОБА_16 вказувала, що швидкість руху автомобіля ОСОБА_7 була більшою;
		 показання потерпілої ОСОБА_9 , яка показала, що на досудовому розслідуванні брала участь у слідчому експерименті, який проводився з метою визначення швидкості руху автомобіля ОСОБА_7 в момент ДТП. Поняті під час слідчого експерименту перебували в автомобілі, а слідчий та свідок ОСОБА_16  у дворі та спостерігали за автомобілем з того місця, де в момент ДТП була свідок і звідки вона візуально спостерігала за рухом автомобіля засудженого. Водій на автомобілі проїздив на швидкості по тій ділянці дороги, де рухався ОСОБА_7 , а ОСОБА_16 зі свого місця візуально спостерігала за рухом автомобіля і зазначала, що автомобіль рухався зі ще більшою швидкістю. Поняті ж з автомобіля повідомляли слідчому швидкість, з якою рухався автомобіль. Під час останнього заїзду автомобіль рухався зі швидкістю 120 км/год, але входив у поворот. Натомість ОСОБА_16 сказала, що автомобіль обвинуваченого рухався зі ще більшою швидкістю;
		 показання свідка ОСОБА_14 (слідчого), який розповів про обставини проведення ним слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_16 і підтвердив дані, зафіксовані у протоколі; 
		 протокол огляду дорожньо-транспортної пригоди від 08жовтня 2017року з фототаблицею та схемою, у якому зафіксовані обставини ДТП за участію належного ОСОБА_7 автомобіля «SSANG YONG ACTYON», (державний номерний знак НОМЕР_1 ); 
		 висновки судово-медичних експертиз від 15 листопада 2017 року №94 і №95, якими встановлено причину смерті потерпілих ОСОБА_12 і ОСОБА_13 відповідно, а також визначено механізм, характер, кількість та локалізацію виявлених на їхніх тілах тілесних ушкоджень;
		 висновки судово-медичної експертизи від 14 листопада 2017 року №946 і комісійної судово-медичної експертизи від 18 січня 2018 року № 6, якими встановлено наявність у потерпілої ОСОБА_11 тілесних ушкоджень, визначено їх механізм, характер, кількість, локалізацію та ступінь тяжкості; 
		 висновок судової інженерно-транспортної експертизи від 02 листопада 2017року № 543, відповідно до якого система рульового керування автомобіля «SSANG YONG ACTYON», (державний номерний знак НОМЕР_1 ) перебувала в належному робочому стані, у ній не було несправностей, які могли б впливати на показники основних вихідних параметрів її задовільної роботи;
		 протокол слідчого експерименту від 03 грудня 2017 року за участю свідка ОСОБА_16 з фототаблицею до нього, в ході якого свідок підтвердила надані нею показання, зокрема щодо великої швидкості руху автомобіля під керуванням ОСОБА_7 . З метою перевірки та уточнення її показань двоє понятих сіли в автомобіль-демонстратор, а ОСОБА_16 розмістилася у місці, де вона перебувала в момент ДТП. Далі автомобіль двічі розганяли до швидкості 110км/год і 120 км/год відповідно, а свідок ОСОБА_16 спостерігала за його рухом і, коли автомобіль-демонстратор долав ділянку дороги повз господарства №71, ОСОБА_16 в присутності понятих вказала, що автомобіль ОСОБА_7 рухався з більшою швидкістю. Подальші заїзди з метою встановлення більшої швидкості руху не проводились у зв`язку з їхньою небезпечністю. Після цього свідок ОСОБА_16 вказала на дерево берези об яке вдарився автомобіль ОСОБА_7 і при візуальному огляді вказаного дерева на висоті 2,5 м від рівня опорної поверхні до землі виявлено горизонтальні сліди накладення речовини чорного кольору ( горизонтальні смуги ), а також пошкодження кори дерева у ділянці їх розміщення;
		 інші наведені у вироку докази.
		Оцінивши всі зібрані докази відповідно до ст. 94 КПК з точки зору їх належності й допустимості, а сукупність зібраних доказів  із точки зору достатності та взаємозв`язку, місцевий суд, здійснивши судовий розгляд у межах пред`явленого обвинувачення, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило загибель осіб ( ОСОБА_12 та ОСОБА_13 ), і правильно кваліфікував його дії за ч. 3 ст. 286 КК. 
		Зазначені у вироку докази є логічним, послідовними, узгоджуються між собою та не викликають сумнівів у їх достовірності, а доводи сторони захисту про протилежне Верховний Суд вважає безпідставними. 
		Апеляційний суд перевірив ці висновки місцевого суду, визнав їх обґрунтованими та вмотивованими, навівши достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення. З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погоджується і Верховний Суд.
		Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність і умотивованість наведених висновків судів першої та апеляційної інстанцій, касаційні скарги захисника та засудженого не містять.
		Верховний Суд відхиляє доводи сторони захисту про відсутність належних і допустимих доказів на підтвердження перевищення ОСОБА_7 дозволеної швидкості руху.
		Місцевий суд, мотивуючи свій висновок у цій частині, обґрунтовано послався на показання свідка ОСОБА_16 , яка, будучи двічі допитаною під час судового розгляду, послідовно вказувала на те, що швидкість руху автомобіля ОСОБА_7 в момент ДТП була великою. Такі ж показання свідок надавала і під час досудового розслідування, у зв`язку з чим за її участю було проведено слідчий експеримент, в ході якого автомобільдемонстратор розігнався, зокрема, до швидкості 120км/год, і свідок вказала про те, що ОСОБА_7 рухався на автомобілі ще з більшою швидкістю. Свої показання, надані під час слідчого експерименту, свідок підтвердила в судовому засіданні. 
		Можливість спостерігати свідком ОСОБА_16 з двору свого домоволодіння за рухом транспортних засобів, у тому числі за рухом автомобіля ОСОБА_7 перед ДТП, також було перевірено під час слідчого експерименту, що підтвердив свідок ОСОБА_14 , який проводив цю слідчу дію, а також потерпіла ОСОБА_9 , яка була її учасником і показала, що під час слідчого експерименту заходила у двір домоволодіння ОСОБА_16 , ставала поряд зі свідком, і їй було видно автомобільдемонстратор, хоча оглядовість була обмежена. 
		Показання свідка ОСОБА_15 (чоловіка ОСОБА_16 ), на які акцентує увагу сторона захисту як на такі, що ставлять під сумнів показання ОСОБА_16 щодо можливості спостерігати з двору за рухом транспортних засобів, не спростовують наведених вище висновків місцевого суду. Так свідок ОСОБА_16 у цілому вказувала, що оглядовість з двору її домоволодіння була обмеженою. Однак зазначала про те, що автомобіль засудженого їй було видно через щілини дерев`яного паркану (які були зафіксовані під час слідчого експерименту), також вона бачила його дах над цим парканом, а потім через відкриту хвіртку воріт. Можливість останнього підтвердив і її чоловік ОСОБА_15 .
		Крім того, показання свідка ОСОБА_16 щодо швидкості руху автомобіля засудженого узгоджуються, з показаннями потерпілої ОСОБА_11 , яка вказала, що безпосередньо перед ДТП побачила автомобіль ОСОБА_7 , який рухався по дорозі на великій швидкості, свідка ОСОБА_17 , яка пояснила, що чула сильний гул автомобіля, який «летів» по дорозі на великій швидкості, а також з іншими доказами. Зокрема, суд першої інстанції брав до уваги слідову інформацію, зафіксовану у протоколі огляду місця ДТП, відстань, яку подолав автомобіль з моменту зіткнення з потерпілими і до зіткнення з деревом, силу, з якою автомобіль збив лавочку, а потім вдарився об дерево, у результаті чого його розвернуло на 180 градусів, а також зафіксовані пошкодження автомобіля, тяжкість та характер отриманих потерпілими тілесних ушкоджень.
		Оцінивши наведені вище докази в їх сукупності, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про порушення засудженим вимог п. 12.4 ПДР та перевищення останнім дозволеної швидкості руху в межах населеного пункту.
		Що стосується розбіжностей, на які акцентує увагу сторона захисту, між показаннями потерпілої ОСОБА_11 , протоколом огляду місця, з одного боку, та показаннями свідка ОСОБА_16 , з іншого боку, в частині перебування автомобіля засудженого навпроти домоволодіння свідка у стані заносу, про що свідок не вказувала, то Верховний Суд вважає, що такі розбіжності не мають принципового характеру, оскільки за обставин цієї справи їх можна пояснити швидкістю подій, особливостями пам`яті та суб`єктивним сприйняттям цими особами обставин ДТП. Крім того, свідок ОСОБА_16 вказувала на те, що свою увагу на дорогу вона звернула після того, як почула звук гальм автомобіля, тоді як засуджений ОСОБА_7 зазначав, що не застосовував гальмування, що підтверджується і протоколом огляду місця ДТП, в ході якого слідів гальмування не виявлено, а тому очевидним є те, що саме звук заносу автомобіля свідок розцінила як гальмування. 
		Не заслуговують на увагу й доводи сторони захисту про недопустимість показань свідка ОСОБА_14 з посиланням на положення ч. 7 ст. 97 КПК через те, що він був слідчим у цьому кримінальному провадженні.
		Відповідно до вимог зазначеної норми процесуального закону в будь-якому разі не можуть бути визнані допустимим доказом показання з чужих слів, якщо вони даються слідчим, прокурором, співробітником оперативного підрозділу або іншою особою стосовно пояснень осіб, наданих слідчому, прокурору або співробітнику оперативного підрозділу під час здійснення ними кримінального провадження.
		Разом з тим з матеріалів кримінального провадження видно, що свідок ОСОБА_14 надав показання щодо проведення ним досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні, зокрема про обставини проведення ним слідчого експерименту. До того ж свідок надавав показання з приводу обставин, які він сприймав безпосередньо, а не з чужих слів. 
		Не свідчить про порушення права засудженого на захист відмова суду першої інстанції в задоволенні клопотання захисника ОСОБА_6 про проведення слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_16 за участю сторони захисту, оскільки місцевим судом наведено достатні мотиви прийнятого рішення. 
		Зокрема, місцевий суд, приймаючи таке рішення, врахував, що під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження сторона захисту жодних заперечень щодо результатів проведеного слідчого експерименту не висувала та клопотань стосовно необхідності проведення повторного слідчого експерименту і перевірки показань свідка не заявляла. Також суд зауважив, що будь-яких даних, які б вказували на те, що показання, надані свідком у судовому засіданні, суперечать тим показанням, які вона надавала на досудовому розслідуванні, суду наведено не було, не вказано і на наявність істотних протиріч у показаннях свідка ОСОБА_16 , які б ставили під сумнів правдивість її показань. Крім того, звернув увагу, що під час проведення слідчого експерименту було перевірено показання свідка в частині того, в який спосіб та з якого місця вона візуально спостерігала за рухом автомобіля, та підтверджено, що конструкція паркану дозволяє через отвори візуально спостерігати за рухом автомобіля на відповідній ділянці дороги. 
		Разом із тим, відмовивши стороні захисту в задоволенні вказаного клопотання, місцевий суд детально перевірив висловлені цією стороною сумніви в можливості спостерігати за рухом автомобіля по дорозі з подвір`я свідка ОСОБА_16 і, співставивши показання свідка з даними слідчого експерименту та іншими доказами, навів відповідні мотиви їх відхилення, про що було заначено вище. 
		Оцінюючи доводи сторони захисту про відсутність у матеріалах кримінального провадження автотехнічної експертизи, якою б, зокрема, було встановлено наявність порушень ОСОБА_7 вимог ПДР, Верховний Суд зазначає таке.
		Дійсно, у справах про порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами, призначення судових автотехнічних експертиз є загальною практикою, оскільки для з`ясування обставин ДТП у багатьох випадках необхідні відповідні спеціальні знання. Разом із тим, за змістом ч. 2 ст. 242 КПК, призначення таких експертиз не є обов`язковим. У деяких випадках обставини ДТП можуть бути встановлені на підставі дослідження сукупності інших доказів. 
		У цьому кримінальному провадженні місцевий суд обґрунтував свій висновок про перевищення ОСОБА_7 дозволеної швидкості руху в межах населеного пункту, що стало наслідком ДТП, на підставі сукупності інших допустимих і належних доказів, які були наведені вище і які дозволили суду першої інстанції встановити обставини ДТП відповідно до стандарту доказування «поза розумним сумнівом». До того ж, як правильно зазначив суд першої інстанції, сторона захисту ні під час досудового розслідування, ні під час судового розгляду не заявляла клопотання про призначення і проведення у справі автотехнічної експертизи, хоча не була позбавлена можливості це зробити. 
		Таким чином, доводи захисту про необґрунтованість висновків суду щодо допущення засудженим порушень вимог ПДР через відсутність відповідної експертизи, якою б це було встановлено, є неприйнятними. 
		Усупереч твердженням сторони захисту апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку перевірив доводи, викладені захисником в апеляційній скарзі, і, не встановивши підстав для її задоволення, вмотивовано відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог, навівши достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення. 
		Посилання захисника ОСОБА_6 і засудженого ОСОБА_7 на порушення апеляційним судом права засудженого на захист через відмову в повторному дослідженні доказів, зокрема повторному допиті свідків ОСОБА_16 і ОСОБА_15 , Верховний Суд вважає безпідставними. 
		Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, і може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно в разі, якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
		Такими чином, сам собою факт непогодження сторони з висновками суду першої інстанції щодо оцінки доказів не є підставою для їх повторного дослідження апеляційним судом.
		Як видно з матеріалів кримінального провадження, передбачених ст. 404 КПК підстав для повторного дослідження доказів сторона захисту не навела й апеляційний суд не встановив. Тому цей суд обмежився аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції. За результатами перегляду вироку суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, даною місцевим судом, а тому застосована ним процедура не суперечила встановленій у ст. 23 КПК засаді безпосередності дослідження доказів та не свідчить про порушення прав засудженого на захист.
		З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належно умотивованими та обґрунтованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися при постановленні рішень.
		Під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не було встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були безумовними підставами для скасування постановлених у кримінальному провадженні судових рішень.
		Ураховуючи наведене і керуючись статтями 433, 434, 436438, 441, 442КПК, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 необхідно залишити без задоволення, а постановлені у кримінальному провадженні судові рішення  без зміни.
		На цих підставах Верховний Суд ухвалив:
		Касаційні скарги захисника ОСОБА_6 та засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Городнянського районного суду Чернігівської області від 14 травня 2019року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 09вересня 2019 року щодо ОСОБА_7  без зміни.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
		Судді
		 
		ОСОБА_1  ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...