Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 642/6363/16-к : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти власності; Розбій.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 02.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 03.12.2020.
Дата набрання законної сили: 25.11.2020
Номер судового провадження: 51-3943км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12016220510002500

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		25 листопада 2020 року
		м. Київ
		справа № 642/6363/16-к
		провадження № 51-3943 ск 20
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого   ОСОБА_1 ,
		суддів   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання  ОСОБА_4 ,
		прокурора  ОСОБА_5 ,
		в режимі відеоконференції
		захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 , який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, на ухвалу Харківського апеляційного суду від 28 травня 2020 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням
		ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, котрий народився у м. Харків, проживає на АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15 п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 357 Кримінального кодексу України (далі  КК);
		ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, котрий народився у с. Хуторське Петриківського району Дніпропетровської області, проживає на АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого, останній раз  23 липня 2013 року Петриківським районним судом Дніпропетровської області за ст. 395 КК до покарання у виді арешту на строк 3 місяці,
		у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15 п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Органом досудового розслідування ОСОБА_9 та ОСОБА_10 обвинувачувалися в закінченому замаху на умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті, з корисливих мотивів, вчинене за попередньою змовою групою осіб; умисному вбивстві, з корисливих мотивів, вчинене за попередньою змовою групою осіб; розбої, тобто нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з проникненням у житло та заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, а також ОСОБА_9 обвинувачувався у викраденні документів, за таких обставин.
		Так, 10 липня 2016 року приблизно о 7 год. ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , будучи у стані алкогольного сп`яніння, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб, з метою заволодіння чужим майном, проникли до будинку АДРЕСА_3 , де проживали ОСОБА_11 та  ОСОБА_12 .
		Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, направлений на заволодіння майном ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , розбійний напад та вбивство, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , передбачаючи реальну можливість настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді смерті ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , а також допускаючи їх настання, почали заподіювати не менше 6 ударів руками, ногами по голові та іншим життєво важливим органам потерпілих з метою зламати їх волю до супротиву та змусити віддати всі належні їм кошти, а також інші матеріальні цінності. Крім того, ОСОБА_9 заподіяв удар ножем, який він приніс з собою, у шию та плече потерпілого ОСОБА_11 . 
		Надалі, ОСОБА_11 , побоюючись за своє життя та життя ОСОБА_12 , передав ОСОБА_9 та ОСОБА_10 наявні у нього грошові кошти у розмірі 200 грн та мобільний телефон марки «Nokia». Потім ОСОБА_9 відкрив шафу та дістав звідти банківську карту «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_11 та почав вимагати від останнього пін-код вказаної карти, при цьому продовжував наносити йому удари. Потерпілий ОСОБА_11 повідомив пін-код своєї карти ОСОБА_9 , після чого останній поклав вилучені речі, а саме мобільний телефон, банківську карту, грошові кошти та почав вимагати від ОСОБА_11 передати йому паспорт громадянина України, що виданий на ім`я  ОСОБА_9 , який він раніше залишив на зберігання у потерпілого.
		Потерпілий ОСОБА_11 повідомив ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , що паспорт знаходиться у сараї, а тому вони втрьох попрямували надвір, де під час руху до сараю ОСОБА_9 та ОСОБА_10 продовжили заподіювати численні удари обухом сокири, яку вони взяли у приміщенні будинку, по голові потерпілого. Також ОСОБА_9 заподіяв не менше одного удару вилами в нижню частину тіла ОСОБА_11 . Крім того, у сараї вони продовжили наносити численні удари обухом сокири по голові потерпілого.
		Не знайшовши паспорт, ОСОБА_11 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 покинули приміщення сараю, потім потерпілий під приводом необхідності прив`язати собаку зміг викликати допомогу, а в цей час ОСОБА_9 та  ОСОБА_10 повернулися до будинку та продовжили заподіювати численні удари руками та ногами по голові та інших життєво важливим органам потерпілої ОСОБА_12 .
		Після чого, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , не знайшовши інших матеріальних цінностей в будинку та побоюючись викриття, залишили вказаний будинок, розпорядившись викраденим на власний розсуд.
		Злочинними діями ОСОБА_9 та ОСОБА_10 потерпілому  ОСОБА_11 було заподіяно тілесні ушкодження у вигляді численних ран голови, закритої черепно-мозкової травми, різаної рани грудної клітини, тупої травми живота, однак йому була вчасно надана медична допомога.
		Потерпілій ОСОБА_12 було заподіяно тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, перелому основи черепа, численних гематом обличчя, від яких вона ІНФОРМАЦІЯ_3 померла, знаходячись на стаціонарному лікуванні у КЗОЗ «Харківська міська клінічна лікарня швидкої невідкладної медичної допомоги ім. проф. Мещанінова».
		Вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2020 року ОСОБА_9 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років; за ч. 4 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією усього належного йому майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_9 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією усього належного йому майна. 
		На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано засудженому ОСОБА_9 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 11 липня 2016 року по день ухвалення вироку з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. 
		Цим же вироком ОСОБА_9 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15 п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 357 КК, та виправдано на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінальних правопорушень, в яких він обвинувачувався.
		ОСОБА_10 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років; за ч. 4 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців з конфіскацією усього належного йому майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_10 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців з конфіскацією усього належного йому майна.
		Цим же вироком ОСОБА_10 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК, та виправдано на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення, в якому він обвинувачувався.
		На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано засудженому ОСОБА_10 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 11 липня 2016 року по день ухвалення вироку з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
		Прийнято рішення щодо речових доказів та процесуальних витрат.
		Згідно з вироком, 10 липня 2016 року приблизно о 7 год., ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , котрий був у стані алкогольного сп`яніння, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб, з метою заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, з корисливих мотивів, проникли до будинку АДРЕСА_3 , де проживали ОСОБА_11 і ОСОБА_12 , та здійснили напад з метою заволодіння чужим майном, шляхом застосування насильства, небезпечного для життя та здоров`я. В ході вказаних протиправних дій ОСОБА_9 та ОСОБА_10 нанесли удари руками по голові та інших життєво важливих органах потерпілої ОСОБА_12 з метою зламати її волю до супротиву та змусити віддати всі належні їй грошові кошти та інші матеріальні цінності, заподіявши останній тяжкі тілесні ушкодження, від яких потерпіла після тривалого лікування померла у лікарні. 
		Також, 10 липня 2016 року приблизно о 7:00, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , котрий був у стані алкогольного сп`яніння, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб, маючи умисел на скоєння нападу, з метою заволодіння чужим майном, шляхом застосування насильства, небезпечного для життя та здоров`я, проникли до будинку АДРЕСА_3 , де мешкали ОСОБА_11 і ОСОБА_12 , та почали заподіювати останнім удари руками з метою зламати їх волю до супротиву та змусити віддати всі належні їм грошові кошти та інші матеріальні цінності. Крім того, в ході таких протиправних дій ОСОБА_10 завдав потерпілому ОСОБА_11 кілька ударів обухом сокири, а ОСОБА_9 завдав не менше одного удару вилами в нижню частину тіла потерпілого ОСОБА_11 , при цьому вимагаючи від ОСОБА_11 передати ОСОБА_9 паспорт громадянина України на його ім`я, який потерпілий утримував у себе. Не знайшовши в будинку матеріальних цінностей, окрім грошових коштів у сумі 200 грн та мобільного телефону марки «Nokia», ОСОБА_9 та ОСОБА_10 залишили місце вчинення злочину з викраденим, чим заподіяли потерпілим ОСОБА_11 та ОСОБА_12 матеріальної шкоди.
		Ухвалою Харківського апеляційного суду від 28 травня 2020 року вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2020 року щодо  ОСОБА_9 та ОСОБА_10 змінено у частині зарахування строку попереднього ув`язнення.
		На підставі ч. 5 ст. 72 КК (в редакції Закону № 838-VIII від 26.11.2015) зараховано засудженим ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у строк покарання строк їх попереднього ув`язнення з 11 липня 2016 року по 25 травня 2020 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_8 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину і особам засуджених, просить ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Вказує на безпідставне перекваліфікування судом першої інстанції дій засуджених з п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК на ч. 2 ст. 121 КК та виправдання за ч. 2 ст. 15 п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК, оскільки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 мали прямий умисел на заподіяння смерті потерпілим ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . Крім того, зазначає, що суд необґрунтовано дійшов висновку про необхідність виправдання ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 357 КК. Також, прокурор вважає, що призначене засудженим судом покарання не відповідає вимогам статей 50, 65 КК, оскільки не є достатнім для їх виправлення та попередження нових злочинів через м`якість. Всупереч приписам ст. 419 КПК апеляційний суд відповідним доводам апеляційної скарги прокурора належної оцінки не дав та необґрунтовано залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_9 та ОСОБА_10 без зміни.
		Позиції інших учасників судового провадження
		У письмових запереченнях на касаційну скаргу прокурора захисники ОСОБА_6 та ОСОБА_7  вказали на законність та обґрунтованість судових рішень щодо ОСОБА_9 та ОСОБА_10 і просили залишити їх без зміни, а касаційну скаргу прокурора  без задоволення.
		У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 частково підтримав касаційну скаргу прокурора, вказавши на м`якість призначеного судом ОСОБА_9 та ОСОБА_10 покарання.
		Захисники ОСОБА_6 та ОСОБА_7 заперечували проти задоволення касаційної скарги прокурора.
		Мотиви Суду
		Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. 
		Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
		Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. 
		Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу прокурора, в якій порушувалися питання невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, юридичної оцінки дій засуджених та м`якості призначеного їм покарання, апеляційний суд в ухвалі навів докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну оцінку вчиненому.
		За встановлених судом першої інстанції фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в частині нанесення тяжких тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_12 , внаслідок яких настала смерть останньої, судом правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 121 КК, з чим погодився й суд апеляційної інстанції. 
		Натомість доводи прокурора про правову оцінку таких дій за ознаками умисного вбивства з корисливих мотивів, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, а саме за п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК, колегія суддів вважає необґрунтованими.
		Відповідно до ч. 1 ст. 115 КК умисним вбивством є умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Умисне вбивство слід відрізняти від умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК). Визначальним при цьому є спрямованість умислу винного, його суб`єктивне ставлення до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до таких наслідків характеризується необережністю, тобтоу нього відсутній прямий намір на вбивство. Визначити, які конкретні злочинні наслідки своїх дій передбачав винуватий і бажав їх настання, можна лише за ретельного аналізу складу скоєного злочину і виявлення його елементів та всіх обставин вчиненого діяння зокрема необхідно враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Порушення цієї вимоги породжує серйозні помилки щодо кваліфікації злочину.
		Так, дослідивши та проаналізувавши в судовому засіданні надані стороною обвинувачення докази, відкриті в порядку ст. 290 КПК, надавши кожному з них та їм у сукупності належну оцінку з точки зору допустимості й достатності, тлумачачи всі сумніви на користь обвинувачених, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погодився й апеляційний суд, про відсутність у діях ОСОБА_9 та ОСОБА_10 умислу на позбавлення життя потерпілої ОСОБА_12 , та правильно кваліфікував їх дії з п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК на ч. 2 ст. 121 КК. 
		Такий висновок суду достатньо вмотивований, ґрунтується на доказах, які були предметом безпосереднього дослідження суду, зокрема показаннях обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_13 ,  ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , експерта ОСОБА_21 , потерпілого ОСОБА_11 , а також на даних протоколів слідчих дій і висновках судових експертиз.
		Як встановив суд, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 нанесли удари руками по голові та інших життєво важливих органах потерпілої ОСОБА_12 з метою зламати її волі до супротиву та змусити віддати всі належні їй грошові кошти та інші матеріальні цінності. Побиття потерпілої тривало незначний проміжок часу. Будь-яких знарядь чи засобів для заподіяння тілесних ушкоджень, що могло би свідчити про бажання позбавити потерпілої життя, ОСОБА_9 та  ОСОБА_10 не застосовували. Під час залишення ними будинку потерпіла була ще жива, що бачили та усвідомлювали ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , та у випадку наявності у них умислу на вбивство не мали жодних перешкод довести злочин до кінця. Смерть потерпілої ОСОБА_12 настала після тривалого лікування у лікарні від закритої черепно-мозкової травми та її ускладнення, а саме набряку- набухання головного мозку.
		Таким чином, враховуючи фактичні обставини справи та поведінку  ОСОБА_9 та ОСОБА_10 під час і після вчинення злочину, висновок суду про відсутність у їх діях умислу, направленого саме на вбивство потерпілої, є обґрунтованим.
		Тому кваліфікацію вчиненого ОСОБА_9 та ОСОБА_10 діяння в частині нанесення тяжких тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_12 , внаслідок яких настала смерть останньої, за ч. 2 ст. 121 КК, колегія суддів вважає правильною.
		Що стосується доводів прокурора про безпідставне виправдання  ОСОБА_9 та ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 15 п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК, то вони є неспроможними з огляду на таке.
		Згідно з ч. 1 ст. 15 КК замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. 
		Замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення і наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату. Наслідки, які не настали, інкримінуються особі в тому разі, якщо вони були включені в ціль її діяння і досягнення такої цілі було би неможливе без таких наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, вона не могла й вчиняти замаху на їх досягнення.
		Таким чином, судами попередніх інстанцій встановлено, що  ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , діючи умисно, за попередньою змовою, маючи умисел на скоєння нападу, з метою заволодіння чужим майном, шляхом застосування насильства, небезпечного для життя та здоров`я, проникли до будинку, де мешкали ОСОБА_11 і ОСОБА_12 , та почали заподіювати останнім удари руками з метою зламати їх волю до супротиву та змусити віддати всі належні їм грошові кошти та інші матеріальні цінності. Крім того, в ході таких протиправних дій ОСОБА_10 завдав потерпілому ОСОБА_11 кілька ударів обухом сокири, а ОСОБА_9 завдав одного удару вилами в ногу потерпілого ОСОБА_11 , при цьому вимагаючи від ОСОБА_11 передати ОСОБА_9 паспорт громадянина України на його ім`я, який потерпілий утримував у себе. Не знайшовши в будинку матеріальних цінностей, окрім грошових коштів у сумі 200 грн та мобільного телефону, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 залишили місце вчинення злочину з викраденим. Таким чином, виконавши всі дії, які засуджені вважали за потрібне, вони припинили свій напад.
		Відповідно до висновку судово-медичної експертизи потерпілий ОСОБА_11 отримав легкі тілесні ушкодження, які потягли за собою короткочасний розлад здоров`я.
		З урахуванням викладеного, суд обґрунтовано дійшов висновку про необхідність виправдання ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 15 п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК, оскільки склад злочину у виді заподіяння легких тілесних ушкоджень охоплюється складом злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК, та додаткової кваліфікації не потребує.
		Також, необґрунтованими є твердження прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у частині 
		 
		виправдання ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 357 КК.
		Згідно з вимогами ст. 92 КПК, обов`язок доказування події кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках,  на потерпілого.
		Відповідно до ст. 62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень має суворо додержуватись принцип презумпції невинуватості. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. 
		Так, в матеріалах кримінального провадження наявні лише показання самого потерпілого ОСОБА_11 , який повідомляв, що ОСОБА_9 викрав банківську карту «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_11 та вимагав від останнього назвати її пін-код. Проте інших доказів, які би підтверджували доводи прокурора та поза усяким розумним сумнівом свідчили про те, що  ОСОБА_9 вчинив вказаний злочин, стороною обвинувачення не надано ні в суді першої інстанції, ані в апеляційному суді.
		Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку щодо недоведеності вини ОСОБА_9 у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 357 КК, з чим погоджується й касаційний Суд.
		Призначене судом ОСОБА_9 та ОСОБА_10 покарання за ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 70 КК у виді 8 років позбавлення волі ОСОБА_9 з конфіскацією всього належного йому майна, та у виді 8 років 6 місяців позбавлення волі ОСОБА_10 з конфіскацією всього належного йому майна, відповідає вимогам статей50, 65 КК, є пропорційним характеру вчинених дій, їх небезпечності, необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення нових злочинів. Підстав вважати покарання явно несправедливим через м`якість, про що прокурор порушив питання у своїй касаційній скарзі, колегії суддівне вбачає. 
		Переглянувши вирок місцевого суду в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК дав належну оцінку доводам апеляційної скарги прокурора, які є аналогічними доводам його касаційної скарги, та обґрунтовано визнав їх неспроможними. З наведеними в ухвалі апеляційного суду висновками щодо законності та обґрунтованості вироку суду погоджується й колегія суддів.
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, не встановлено.
		За таких обставин, касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
		ухвалив:
		Ухвалу Харківського апеляційного суду від 28 травня 2020 року щодо ОСОБА_9 та ОСОБА_10 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора  без задоволення.
		Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1     ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...