Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 389/2004/16-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 03.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 03.12.2020.
Дата набрання законної сили: 04.11.2020
Номер судового провадження: 61-3903ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем України                                                           
		04 листопада 2020 року
		м. Київ
		справа № 389/2004/16-ц
		провадження № 61-3903св20
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Яремка В. В. (суддя-доповідач),
		суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., 
		Усика Г. І.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідач - Знам`янська районна рада Кіровоградської області,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Знам`янської районної ради Кіровоградської області на рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 10 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Савельєвої О. В., Юхименко Н. В., Ябчик Н. М., та постанову Кропивницького апеляційного суду від 11 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Чельник О. І., Дуковського О. Л., Письменного О. А.,
		ВСТАНОВИВ:
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
		У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Знам`янської районної ради Кіровоградської області про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		На обґрунтування позовних вимог посилався на таке. 07 жовтня 2008 року рішенням сесії Знам`янської районної ради Кіровоградської області його призначено на посаду керівника Комунального підприємства Знам`янської районної ради «Районна аптечна мережа» (далі - КП «Районна аптечна мережа»). У той же день Знам`янська районна рада уклала з ним типовий контракт на строк до 07 жовтня 2009 року з подальшим його продовженням. Згідно з пунктом 1.3 контракту він є строковим трудовим договором. Пунктами 5.2, 5.3 контракту прямо передбачені підстави припинення контракту та звільнення керівника з посади, розірвання контракту з ініціативи засновника до закінчення строку його дії. 20 липня 2016 року у зв`язку із систематичним порушенням пунктів 2.1, 2.2, 7.2 контракту, невиконанням пунктів 7.4, 7.5 статуту КП «Районна аптечна мережа» з ним припинено дію типового договору та звільнено з посади керівника КП «Районна аптечна мережа» на підставі пункту 8 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Дії Знам`янської районної ради з припинення контракту та його звільнення з роботи є незаконними. Зокрема, припинення контракту та звільнення з посади відбулося під час його тимчасової непрацездатності, що заборонено частиною четвертою статті 40 КЗпП України, без зазначення конкретних причин звільнення, фактів невиконання ним своїх обов`язків без поважних причин. Крім того, відповідач, в особі його уповноваженої особи, не видав відповідного наказу про звільнення, а запис у трудовій книжці про звільнення зроблено «заднім» числом.
		Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив визнати незаконними дії відповідача з припинення дії трудового контракту з керівником КП «Районна аптечна мережа» від 07 жовтня 2008 року та звільнення його із зазначеної посади за пунктом 8 статті 36 КЗпП України з 20 липня 2016 року (запис № 33 у трудовій книжці); поновити його на посаді керівника КП «Районна аптечна мережа» з 20 липня 2016 року, допустивши негайне виконання рішення; стягнути з відповідача оплату за вимушений прогул з 26 липня 2016 року до 21 березня 2017 року в розмірі 66 086,81 грн.
		Рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 березня 2017 року у справі № 389/2004/16-ц у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання незаконним припинення контракту з керівником підприємства, поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено. 
		Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 20 червня 2017 року рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 березня 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконними пункти 3 і 4 рішення Знам`янської районної ради Кіровоградської області від 05 липня 2016 року № 117 щодо припинення трудового контракту та звільнення ОСОБА_1 з посади керівника КП «Районна аптечна мережа» за пунктом 8 статті 36 КЗпП України з 20 липня 2016 року з урахуванням гарантій, встановлених законодавством і контрактом. Поновлено ОСОБА_1  на посаді керівника КП «Районна аптечна мережа» з 20 липня 2016 року. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Знам`янської районної ради Кіровоградської області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено. 
		Постановою Верховного Суду від 14 листопада 2018 року рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 20 червня 2017 року скасовано, а рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 березня 2017 року залишено в силі.
		У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 березня 2017 року у цій справі у зв`язку з виключними обставинами.
		На обґрунтування заяви посилався на таке. 04 вересня 2019 року Другий сенат Конституційного Суду України у справі № 3-425/2018(6960/18) розглянув на пленарному засіданні справу за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України. У цій справі Конституційний Суд України дійшов висновку, що положеннями частини третьої статті 40 КЗпП України закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій. Конституційний Суд України у рішенні від 09 липня 1998 року № 12-рп/98 вказав, що умови контракту, які погіршують становище працівника порівняно з чинним законодавством, угодами і колективним договором, вважаються недійсними. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини та не суперечать Конституції України. Тобто, з огляду на це, Конституційний Суд України визнав можливим розповсюдження гарантії захисту працівника від незаконного звільнення на правовідносини між працівником та роботодавцем, що виникли на підставі контракту.
		У зв`язку з наведеним вказані обставини є виключними, а висновки у рішенні Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 березня 2017 року у справі № 389/2004/16-ц стосовно неросповсюдження гарантії захисту працівника від незаконного звільнення на його правовідносини зі Знам`янською районною радою, що виникли на підставі контракту від 07 жовтня 2008 року, є такими, що протирічать вищезазначеному рішенню Конституційного Суду України, тому є підстави для його перегляду.
		Рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 10 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 11 лютого 2020 року, заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами задоволено. Рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 березня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення.
		Позов ОСОБА_1 до Знам`янської районної ради Кіровоградської області про визнання незаконним припинення контракту з керівником підприємства, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково.
		Визнано незаконними пункти 3 і 4 рішення Знам`янської районної ради Кіровоградської області від 05 липня 2016 року № 117 щодо припинення трудового контракту та звільнення ОСОБА_1 з посади керівника КП «Районна аптечна мережа» за пунктом 8 статті 36 КЗпП України з 20 липня 2016 року з урахуванням гарантій, встановлених законодавством і контрактом.
		Поновлено ОСОБА_1 на посаді керівника КП «Районна аптечна мережа» з 20 липня 2016 року.
		У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
		Ухвалюючи рішення про задоволення заяви та скасування рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 березня 2017 року, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що звільнення позивача відбулось із порушенням установленого законом порядку, а висновок суду про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 не узгоджується та суперечить рішенню Другого сенату Конституційного Суду України у справі № 3-425/2018(6960/18) за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України, ухваленому 04 вересня 2019 року.
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
		У лютому 2020 року Знам`янська районна рада Кіровоградської області звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, за результатами розгляду справи ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заявлених вимог.
		Касаційна скарга мотивована тим, що наданий позивачем листок непрацездатності не відповідає вимогам закону щодо порядку його отримання, тому не може вважатись допустимим та достовірним доказом у розумінні чинного процесуального законодавства. У день прийняття рішення про звільнення позивач знаходився на робочому місці та брав участь у проведенні сесії районної ради. Суди не взяли до уваги висновки та роз`яснення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду з приводу застосування правових норм, на які посилається позивач при зверненні до суду із заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами.
		У червні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від  ОСОБА_1 , у якому він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали, зупинено виконання рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 10 грудня 2019 року та постанови Кропивницького апеляційного суду від 11 лютого 2020 року в частині стягнення із Знам`янської районної ради Кіровоградської області витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, та судового збору.
		Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		Частиною першою статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам оскаржувані рішення не відповідають.
		Суди встановили, що рішенням сесії Знам`янської районної ради Кіровоградської області від 07 жовтня 2008 року ОСОБА_1 призначено на посаду керівника КП «Районна аптечна мережа». У той же деньЗнам`янська районна рада уклала з ОСОБА_1 типовий контракт, як з керівником КП «Районна аптечна мережа»,на строк до 07 жовтня 2009 року з подальшим його продовженням (пункт 6.1 контракту). 16 червня 2014 року між замовником та керівником укладено додаткову угоду до типового контракту, згідно з якою умови контракту залишались незмінними, сторони підтверджують за ним свої зобов`язання і укладена угода є невід`ємною частиною контракту.
		12 квітня 2016 року постійна комісія з питань бюджету, фінансів, соціально-економічного розвитку району, питань промисловості, енергетики, транспорту і зв`язку, споживчого ринку, сфери послуг та захисту прав споживачів Знам`янської районної ради ухвалила рішення № 80, а постійна комісія з питань освіти, культури, спорту і молоді, з питань соціального захисту та охорони здоров`я ухвалила рішення № 83 про перевірку фінансово-господарської діяльності комунальних підприємств районної ради, в тому числі КП «Районна аптечна мережа». Комісія також створила робочу групу для здійснення перевірки.
		Робочою групою з перевірки фінансово-господарської діяльності комунальних підприємств районної ради здійснено вивчення роботи керівника підприємства КП «Районна аптечна мережа»ОСОБА_1 та перевірку фінансово-господарської діяльності КП «Районна аптечна мережа». 
		Відповідно до копії листка непрацездатності від 01 липня 2016 року серії АДЕ № 774151 ОСОБА_1 перебував на лікарняному з 01 липня 2016 року до 25 липня 2016 року (т. 1, а. с. 22).
		04 липня 2016 року робочою групою надано висновок, відповідно до якого за час перебування на посаді керівником систематично порушувалися пункти 2.2, 7.2 контракту (неподання письмового звіту про виконану роботу за формою, визначеною контрактом). Проведеним аналізом достовірності наданої КП «Районна аптечна мережа»інформації щодо фінансово-господарської діяльності підприємства за 2015 рік та форм річної фінансової звітності встановлено факти її невідповідності. Керівником підприємства органу управління надавалась фінансова звітність, яка не автентична звітності, що складена за первинними документами підприємства. Прийняття керівником підприємства рішень щодо встановлення працівникам надбавок, доплат та виплат, які не передбачені умовами колективного договору, призводило до щомісячного здійснення додаткових витрат на оплату праці у розмірі понад 
		4 800 грн та нарахування на заробітну плату біля 1 800 грн.
		Знам`янською районною радою прийнято рішення від 05 липня 2016 року № 117 «Про підсумки фінансово-господарської діяльності комунальних підприємств районної ради за 2015 рік», відповідно до якого припинено дію контракту та звільнено ОСОБА_1 з посади керівника КП «Районна аптечна мережа»з 20 липня 2016 року за пунктом 8 статті 36 КЗпП України з підстав, передбачених контрактом, а саме невиконання та грубі порушення умов контракту.
		Щодо порушення позивачем умов контракту
		Згідно з пунктом 8 статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору передбачено умови, зазначені у контракті.
		Відповідно до контракту керівник підприємства зобов`язується безпосередньо і через адміністрацію підприємства здійснювати поточне управління (керівництво) підприємством, забезпечувати його високоприбуткову діяльність, ефективне використання і зберігання закріпленого за підприємством майна, організовувати виробничо-господарську, соціально-побутову та іншу діяльність, виконання завдань, покладених на комунальне підприємство, відповідно до статуту, інших нормативно-правових документів та умов контракту (пункт 2.1 контракту). Відповідно до пункту 2.2 Контракту керівник один раз у півроку з моменту призначення подає засновнику підприємства звіт про виконану роботу.
		Відповідно до пункту 5.3 контракту керівник може бути звільнений з посади, а контракт розірваний з ініціативи засновника до закінчення строку його дії у випадку систематичного невиконання керівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього цим контрактом.
		Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
		На контрактну форму трудового договору не поширюється положення статті 9 КЗпП України про те, що умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством України про працю, є недійсними.
		Таким чином, виходячи з особливостей зазначеної форми договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, при укладенні контракту закон надав право сторонам встановлювати їх права, обов`язки та відповідальність, зокрема, як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання договору.
		Суд першої інстанції, з чим погодився й апеляційний суд, враховуючи висновок робочої групи від 04 липня 2016 року, відповідно до якого за час перебування на посаді позивачем систематично порушувалися пункти 2.2, 7.2 контракту (неподання письмового звіту про виконану роботу за формою, визначеною контрактом), дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для припинення дії контракту та звільнення ОСОБА_1 з посади керівника підприємства.
		Ці висновки та фактично встановлені обставини позивач не оскаржував.
		Щодо звільнення позивача у період його тимчасової непрацездатності
		Позивач вказував на незаконність його звільнення під час тимчасової непрацездатності. Суди встановили, що таке звільнення справді було під час вказаної непрацездатності, що відповідно до положень частини третьої статті 40 КЗпП України з урахуванням змісту рішення Другого сенату Конституційного Суду України у справі № 3-425/2018(6960/18) за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень зазначеної норми, ухваленому 04 вересня 2019 року, є підставою для поновлення позивача на роботі.
		Проте з таким висновком Верховний Суд не погоджується.
		Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.
		Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року № 6-р(ІІ)/2019 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП Українивизнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини третьої статті 40 КЗпП України. Конституційний Суд України зазначив, що положеннями частини третьої статті 40 КЗпП України закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій.
		Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини.
		Верховний Суд враховує, що наказ про звільнення позивача видано 20 липня 2016 року, тобто у період, коли позивач був непрацездатний, що є порушенням частини третьої статті 40 КЗпП України.
		Проте наслідком звільнення працівника у період його непрацездатності є зміна дати звільнення, а не поновлення на роботі.
		Аналогічний за змістом висновок висловлений також у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 545/1151/16-ц (провадження 
		№ 61-17196вв19), від 11 грудня 2019 року у справі № 522/3410/15-ц (провадження № 61-43676св18), від 16 червня 2020 року у справі № 750/8456/17 (провадження № 61-22946св18). 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19) відступила від висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду України від 26 грудня 2012 року у справі № 6-156цс12 і від 23 січня 2013 року у справі № 6-127цс12, а також від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульованого у постанові від 16 березня 2020 року у справі № 640/10761/14-ц. Зокрема, зазначила, що гарантія частини третьої статті 40 КЗпП України поширюється на випадки припинення контракту з працівником за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України. У разі порушення цієї гарантії негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).
		Указаного суди попередніх інстанцій до уваги не взяли та помилково вважали, що звільнення працівника під час його тимчасової непрацездатності є безумовною підставою для поновлення його на роботі.
		Тому рішення судів попередніх інстанцій у частині вирішення вимог про поновлення на роботі підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову шляхом зміни дати звільнення позивача з 20 липня 2016 року на 26 липня 2016 року. 
		Водночас не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що судами не були прийняті висновки та роз`яснення Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду, оскільки стосуються не спору по суті позовних вимог, а лише підстав перегляду рішення за виключними обставинами. 
		Доводи касаційної скарги про те, що позивач був присутнім на роботі в день його звільнення, є безпідставними, оскільки не мають правового значення для вирішення спору.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
		Враховуючи наведене та необхідність врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (зокрема, висновку Великої Палата Верховного Суду, викладеного у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19)), є підстави для виходу за межі доводів касаційної скарги.
		Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню у частині вирішення вимог про визнання незаконним припинення контракту та поновлення на роботі з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову. Зокрема, дату звільнення ОСОБА_1 з посади керівника КП «Районна аптечна мережа» на підставі пункту 8 статті 36 КЗпП України необхідно змінити з 20 липня 2016 року на 26 липня 2016 року.
		Щодо розподілу судових витрат
		Позивач у цій справі звільнений від сплати судового збору за подання позову про визнання незаконним припинення контракту та поновлення на роботі.
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 
		За наслідками розгляду справи позов у частині вимог про визнання незаконним припинення контракту та поновлення на роботі задоволено частково. Відсоток задоволених вимог точно визначити неможливо, тому необхідно виходити з компенсації сторонам половини понесених ними судових витрат. 
		Тому з відповідача на користь держави за подання позовної заяви підлягає стягненню судовий збір у розмірі 275,60 грн (551,20 /2), за подання першої касаційної скарги у розмірі 330,72 грн (661,44 / 2), за подання апеляційної скарги у розмірі 413,40 грн (826,80 /2). Водночас відповідачем сплачено судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 3 352,30 грн (826,80 + 2 525,50), половину з яких необхідно компенсувати за рахунок держави, а саме 1676,15 грн.
		Застосувавши правило заліку однорідних вимог Знам`янській районній раді Кіровоградської області за рахунок держави необхідно компенсувати 1 069,83 грн - витрати зі сплати судового збору (1676,15 - 275,60 - 330,72).
		Водночас ОСОБА_1  просить стягнути зі Знам`янської районної ради Кіровоградської області витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн. На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, ОСОБА_1 надав: угоду про надання правової допомоги представником від 22 липня 2016 року, укладену між адвокатом Макаровим І. В. та ОСОБА_1 ; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю; розрахунок вартості правової допомоги, в якому перераховано обсяг наданих послуг, їх вартість і затрачений на них час, та розрахункову квитанцію від 02 серпня 2016 року № 409539 на суму 3 000 грн (т. 1, а. с. 23-26, 209).
		Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
		Відповідно до частин першої-шостої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
		1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
		2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
		1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
		2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
		3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
		4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
		Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
		При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інші проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
		У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
		Враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат та відсутність підстав для зменшення розміру таких витрат, а також з огляду на обсяг задоволення позовних вимог Верховний Суд дійшов висновку про необхідність стягнення із Знам`янської районної ради Кіровоградської області на користь ОСОБА_1 1 000 грн (3 000 / 3) - третину витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи.
		Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Знам`янської районної ради Кіровоградської області задовольнити частково.
		Рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 10 грудня 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 11 лютого 2020 року скасувати в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Знам`янської районної ради Кіровоградської області про визнання незаконним припинення контракту та поновлення на роботі.
		Позовні вимоги ОСОБА_1 до Знам`янської районної ради Кіровоградської області про визнання незаконним припинення контракту та поновлення на роботі задовольнити частково.
		Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади керівника Комунального підприємства Знам`янської районної ради «Районна аптечна мережа» на підставі пункту 8 статті 36 КЗпП України з 20 липня 2016 року на 26 липня 2016 року.
		Компенсувати Знам`янській районній раді Кіровоградської області сплачений за подання апеляційної та касаційної скарг судовий збір у розмірі 1 069,83 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Стягнути зі Знам`янської районної ради Кіровоградської області на користь ОСОБА_1 витрати, понесені на професійну правничу допомогу, в розмірі 1 000 грн. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                                 В. В. Яремко
		 
		Судді:                                                                                                             І. Ю. Гулейков
		 
		                                                                                                                   А. С. Олійник
		 
		                                                                                                                   С. О. Погрібний
		 
		                                                                                                                        Г. І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...