Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 760/15413/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 04.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 07.12.2020.
Дата набрання законної сили: 25.11.2020
Номер судового провадження: 61-9164ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		25 листопада 2020 року
		м. Київ
		справа № 760/15413/19
		провадження № 61-9164св20
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Висоцької В. С.,
		суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., 
		Петрова Є. В.
		учасники справи:
		позивач (відповідач за зустрічним позовом) -  ОСОБА_1 ,
		відповідач (позивач за зустрічним позовом) -  ОСОБА_2 ,
		треті особи:Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Васильківської районної державної адміністрації Київської області,
		розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 21 травня 
		2020 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог та заяви про забезпечення позову
		У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до  ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітніх дітей, вякому просила визначити проживання її малолітніх доньок, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишивши їх проживати разом із матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 . 
		Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 та  ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 24 грудня 2011 року. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 15 березня 2019 року шлюб між сторонами розірвано. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 18 березня 2019 року з  ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на дітей у розмірі 1/3 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 25 червня 2018 року і до їх повноліття.
		Незважаючи на вказане, 16 квітня 2019 року відповідач самовільно змінив місце проживання доньки ОСОБА_4 та створює перешкоди у її спілкуванні з матір`ю та старшою сестрою. З того часу вона бачила дитину лише декілька разів у громадських місцях, відповідач приходить з охороною та не дозволяє забрати доньку і повернути її в звичайне для неї середовище за місцем проживання. Відповідач не повідомляє, де знаходиться донька, перешкоджає їй виконувати свої батьківські обов`язки та піклуватися про неї, що змусило неодноразово звертатися до поліції з заявами про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною.
		У вересні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом, в якому просив визначити місце проживання його малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із ним.
		На обґрунтування позову посилався на те, що з березня 2018 року молодша донька 
		ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за спільною згодою з позивачем та за бажанням дитини стала проживати разом із батьком. Старша донька ОСОБА_3 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , за спільною згодою між батьками та бажанням дитини, з березня 2018 року залишилася проживати разом із матір`ю.
		Він ніколи не перешкоджав та не перешкоджає спілкуванню доньки ОСОБА_4 з матір`ю, однак емоційна неврівноваженість та психічна збудженість матері призвели до того, що зустрічі проходять у присутності батька. 
		24 жовтня 2019 року позивач за первісним позовом ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Куренного С. В. звернулася до суду з заявою про забезпечення позову.
		Заяву мотивовано тим, що 10 квітня 2019 відповідач забрав молодшу доньку ОСОБА_4 та не повернув її матері. На момент розгляду справи відповідачем та його батьками чиняться перешкоди у спілкуванні позивача з донькою ОСОБА_4 , що підтверджується доказами, наведеними у додатках, а саме: заявами, протоколами та поясненнями осіб, які складалися за результатами виклику позивачем органів поліції в моменти вчинення відповідних перешкод; листами, якими позивач вимагала від відповідача побачень із дитиною. На оптичному диску, який додано до відзиву на зустрічний позов, містяться відео-файли, які свідчать про здійснення перешкод відповідачем та іншими особами за його вказівкою у побаченнях позивача з донькою ОСОБА_4 . Така ситуація з відсторонення позивача від дитини призводить до послаблення сімейних та психосоціальних зв`язків між малолітньою донькою та матір`ю. 
		З кожним днем, коли мати не допускається до дитини, такі зв`язки стають дедалі слабкішими, дитина відвикає від матері, починає її сприймати як сторонню особу.
		Вважала, що у разі задоволення первісного позову та визначення місця проживання дітей із матір`ю, у дитини може виникнути внутрішній опір під час її передачі позивачеві. Крім того, тривале відсторонення дитини від матері, позбавлення її материнської любові та піклування формує у дитини невірне уявлення про роль матері у стосунках із дитиною, що може в подальшому призвести до відсторонення від власних дітей. 
		У зв`язку з зазначеними обставинами, позивач за первісним позовом просила суд до набрання судовим рішенням у справі законної сили, забезпечити позов шляхом:
		- заборони ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії, спрямовані на вчинення перешкод 
		ОСОБА_1 у побаченнях, спілкуванні та проведенні часу разом із донькою 
		ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
		- заборони іншим особам вчиняти будь-які дії, спрямовані на вчинення перешкод ОСОБА_1 у побаченнях, спілкуванні та проведенні часу разом із донькою; 
		- встановлення графіку перебування ОСОБА_4 з позивачем та відповідачем: 14 год. четверга до 08 год. понеділка - з позивачем; з 08 год. понеділка до 14 год. 
		четверга - з відповідачем. Графік перебування доньки у батьків складений таким чином, щоб забезпечити рівноцінний час перебування дитини з кожним із них. 
		Обрання таких заходів забезпечення позову, на думку позивача за первісним позовом, сприятиме не тільки ефективному виконанню майбутнього судового рішення, але й налагодженню рівноцінних стосунків між ОСОБА_4 та її батьками, що, на переконання заявника, очевидно відповідає інтересам дитини, яка має право підтримувати рівноцінні стосунки з обома батьками.
		Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
		Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 07 листопада 
		2019 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
		Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що вказана заява не ґрунтується на законі, а вимоги, зазначені в ній, є самими позовними вимогами, порядок вирішення яких є дещо іншим, ніж вирішення їх у спосіб через забезпечення позову.
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		Постановою Київського апеляційного суду від 21 травня 2020 року ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 07 листопада 2019 року скасовано, ухвалено нове судове рішення.
		Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково.
		Зобов`язано ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітньою донькою 
		ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , кожної суботи місяця з 10.00 год. до 17.00 год. у присутності батька.
		Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд вважав, що судом першої інстанції не враховано, що тривалий розгляд цієї справи без можливості спілкування дитини з матір`ю може призвести до втрати емоційного зв`язку між матір`ю та дитиною, що в свою чергу ускладнить або зробить неможливим виконання можливого судового рішення про задоволення її позову.
		На думку апеляційного суду, обставини, викладені в заяві про забезпечення позову, та докази, надані на їх підтвердження, свідчать про наявність фактичних обставин, з яким закон пов`язує можливість застосування заходів забезпечення позову.
		Враховуючи предмет позову, обраний позивачем вид його забезпечення в частині зобов`язання відповідача надати їй можливість безперешкодного спілкування та побачення з дитиною протягом певного проміжку часу, не вирішує спір по суті, а лише спрямований на забезпечення збереження відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір`ю.
		Здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, з урахуванням права матері на особисте спілкування з дитиною, ставлення останньої до виконання своїх обов`язків, відсутність випадків, які обмежують право на таке спілкування, а також враховуючи ту обставину, що між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 і саме під час вирішення цього спору підлягають доведенню твердження позивача про неправомірну зміну місця проживання дитини, що не може бути вирішено під час розгляду заяви про вжиття заходів забезпечення позову, апеляційний суд дійшов висновку про доцільність забезпечення позову шляхом зобов`язання 
		ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітньою донькою ОСОБА_4 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 , кожної суботи місяця з 10.00 год. до 17.00 год. в присутності батька.
		На думку суду, забезпечення побачень та спільного проведення часу без участі батька може призвести до фактичної передачі дитини матері, що на час розгляду справи судом за своїм змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з нею.
		Відмовляючи у задоволенні іншої частини вимог заяви позивача, суд вважав, що останні стосуються невизначеного кола осіб та підлягають вирішенню судом при розгляді відповідного спору.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У червні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 21 травня 2020 року, підписану представником ОСОБА_6 , в якій просить оскаржувану постанову скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити у повному обсязі.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2020 року відкрито провадження у справі та витребувано її матеріали із Солом`янського районного суду м. Києва.
		У вересні 2020 року матеріали справи № 760/15413/19 з виділеними матеріалами надійшли до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Касаційна скарга, з урахуванням додаткових пояснень до неї, мотивована тим, що постанова апеляційного суду, якою частково задоволено заяву про забезпечення позову, навпаки погіршила становище матері у безперешкодному спілкуванні з малолітньою дитиною, налагодженні емоційного контакту між ними, а її виконання призводить до послаблення сімейних та психосоціальних зв`язків матері і дитини.
		Встановлений судом графік побачень дитини з матір`ю протягом 7 годин не є достатнім для забезпечення позову. 
		Крім того, апеляційний суд не мотивував, чому побачення повинні відбуватися лише за присутності батька, оскільки вказане порушує принцип рівності батьків, а таке обмеження можливе лише у разі наявності фактів негативного впливу матері на дитину, чого в цій справі судом встановлено не було.
		Суд апеляційної інстанції помилково вважав, що побачення дитини з матір`ю без участі батька може призвести до фактичної передачі доньки матері, що за своїм змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог, посилаючись при цьому на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 06 грудня 2018 року у справі № 727/3856/18, проте у вказаній справі йшлося про іншу вимогу у забезпеченні позову, а саме: відібрання дитини від батька та передачі її матері, тобто, справи не є тотожними, а застосований висновок Верховного Суду не стосується цієї справи. 
		У результаті прийняття оскаржуваної постанови працівники закладу навчання (садку) не допускають матір до дитини, а батько дитини не забезпечує можливості їх зустрічей та без попередження не з`являється з дитиною на побачення з матір`ю. 
		Вказане рішення обмежило матір у можливості бачитися з її дитиною у будь-який інший день, крім суботи та лише в присутності батька, а також призвело до неможливості побачень навіть у суботу, якщо батько цього не захоче.
		Доводи інших учасників справи
		Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		У провадженні Солом`янського районного суду м. Києва перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання малолітніх дітей, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної у місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Васильківської районної державної адміністрації Київської області, про визначення місця проживання малолітніх дітей.
		24 жовтня 2019 року позивач за первісним позовом ОСОБА_1 в особі свого представника - адвоката Куренного С. В. звернулася до суду з заявою про забезпечення позову. (а. с. 65-66, т. 1 виділених матеріалів)
		Апеляційним судом встановлено, що про наявність конфліктної ситуації між сторонами з приводу участі матері у спілкуванні з донькою свідчить факт звернення позивача у липні, серпні, жовтні 2019 року до правоохоронних органів щодо чинення їй перешкод у побаченні з донькою ОСОБА_4 (а.с. 68-81, т. 1 виділених матеріалів), звернення  ОСОБА_1 до Служби у справах дітей та сім`ї Васильківської районної державної адміністрації Київської області з проханням визначити графік побачень із донькою ОСОБА_4 (а. с. 142, т. 1 виділених матеріалів); перешкоди у зустрічі дитини з матір`ю при відвідуванні дошкільного закладу ТОВ «Колегія Мрій» (а.с. 175, т. 2виділених матеріалів).
		Відповідно до відповіді Служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної 
		у м. Києві державної адміністрації від 19 березня 2020 року підстав для обмеження зустрічей та спілкування між матір`ю та ОСОБА_4 служба не вбачає. (а. с. 124-125, т. 2виділених матеріалів).
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» 
		№ 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
		Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, врахувавши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню,виходячи з наступних підстав.
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Оскаржуване судове рішення в повній мірі не відповідає вказаним вимогам закону.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Частинами першою, другою статті 149 ЦПК України (тут і надалі - в редакції, чинній на момент розгляду судом першої інстанції заяви про забезпечення позову) передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. 
		Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
		Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
		Перелік видів забезпечення позову передбачений статтею 150 ЦПК України, у якій, зокрема, визначено, що позов забезпечується забороною вчиняти певні дії (пункт 2 частини першої статті 150 ЦПК України у редакції, чинній на момент розгляду заяви про забезпечення позову судом першої інстанції); а також встановленням обов`язку вчинити певні дії (пункт 3 частини першої статті 150 ЦПК України у вказаній редакції).
		Частиною десятою статті 150 ЦПК України у вказаній редакції встановлена заборона вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
		Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
		Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
		Таким чином, забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
		При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі 
		№ 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
		Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
		Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову,  ОСОБА_1 просила суд до набрання судовим рішенням у справі законної сили, забезпечити позов шляхом:
		- заборони ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії, спрямовані на вчинення перешкод 
		ОСОБА_1 у побаченнях, спілкуванні та проведенні часу разом із донькою 
		ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
		- заборони іншим особам вчиняти будь-які дії, спрямовані на вчинення перешкод ОСОБА_1 у побаченнях, спілкуванні та проведенні часу разом із донькою; 
		- встановлення графіку перебування ОСОБА_4 з позивачем та відповідачем: 14 год. четверга до 08 год. понеділка - з позивачем; з 08 год. понеділка до 14 год. 
		четверга - з відповідачем.
		В обґрунтування обраного виду забезпечення позову ОСОБА_1 посилалася на необхідність забезпечення контакту матері з малолітньою донькою на час розгляду справи.
		Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
		У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
		Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
		Частиною 3 статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно врахувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
		Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HANT v. UKRAINЕ, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
		У справі, що переглядається, вирішуючи питання про необхідність застосування забезпечення позову, судами встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 склалися стосунки, які позбавляють можливості позивача регулярно спілкуватися з дитиною.
		Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову та встановлюючи час спілкування дитини з матір`ю кожної суботи місяця з 10.00 год. до 17.00 год. у присутності батька, суд апеляційної інстанції вважав, що забезпечення побачень та спільного проведення часу без участі батька може призвести до фактичної передачі дитині матері, що на час розгляду справи судом за своїм змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з нею. 
		Колегія суддів частково не погоджується із зазначеним висновком з огляду на наступне.
		Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.
		Вказана норма кореспондується із положеннями частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», в якій вказано, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
		Згідно зі статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
		Відповідно до частин першої і другої статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
		Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
		Відповідно до статті 4 Конвенції про контакт з дітьми, дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання  неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.
		Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що мати, яка проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.
		Суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи лише
		в окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини.
		У оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції вважав обґрунтованими доводи заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням права матері на особисте спілкування з дитиною, ставлення останньої до виконання своїх обов`язків, відсутність випадків, які обмежують право на таке спілкування, а також враховуючи ту обставину, що між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 .
		Таким чином, встановивши існування конфлікту та спору між позивачем і відповідачем стосовно визначення місця проживання малолітніх дітей, а також встановивши відсутність випадків, які обмежують право матері на особисте спілкування з дитиною, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про необхідність встановлення зустрічей неповнолітньої дитини з матір`ю лише у присутності батька.
		Жодних обставин або належних чи допустимих доказів, які б унеможливлювали право матері на спілкування із малолітньою донькою, чи обставин, які б свідчили про спілкування матері з дитиною, яке перешкоджало б нормальному розвитку дитини, або обумовлювало її побачення з дитиною у присутності інших осіб, судом апеляційної інстанції не встановлено та не наведено у мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
		Зазначене свідчить про те, що суд апеляційної інстанції дійшов взаємовиключних висновків про необхідність вжиття заходів з метою захисту права матері на особисте спілкування з дитиною та проведення зустрічей малолітньої дитини з матір`ю у присутності батька. 
		Колегія суддів звертає увагу на те, що у таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітніх дітей, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір`ю. А тому з метою запобігання втрати емоційного контакту матері з малолітньою дитиною, погіршення між ними психоемоційного характеру відносин на період розгляду справи у суді, який може бути тривалим, та остаточного вирішення питання про визначення місця проживання малолітніх дітей, Верховний Суд вважає за необхідне застосування заходу забезпечення позову у спірних правовідносинах із дотриманням вимог законодавства, яким врегульовано правовий механізм забезпечення позову.
		Про необхідність та важливість контакту дитини з кожним із батьків під час тривання судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дітей неодноразово наголошував у своїх рішеннях ЄСПЛ.
		Так, у рішенні від 04 вересня 2018 року «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» (заява № 6221/14) ЄСПЛ вважав, що тривалий судовий процес, пов`язаний, у тому числі, зі встановленням графіку відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, а тому допустимим є встановлення такого графіку до закінчення розгляду справи по суті, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до його приватного i сiмейного життя. 
		Забезпечуючи позов шляхом зобов`язання ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітньою донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , кожної суботи місяця з 10.00 год. до 17.00 год. в присутності батька, суд апеляційної інстанції на зазначені положення належної уваги не звернув, а тому Верховний Суд вважає за необхідне у цій частині постанову Київського апеляційного суду від 21 травня 
		2020 року змінити, виключивши з її мотивувальної та резолютивної частин вказівку: «у присутності батька», саме такий  спосіб є пропорційним з урахуванням обставин цієї конкретно справи.
		Посилання касаційної скарги на те, що встановлений судом графік побачень дитини з матір`ю протягом 7 годин не є достатнім для забезпечення позову, а також про погіршення становища матері в результаті прийняття оскаржуваної постанови колегія суддів відхиляє, оскільки вони зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції як судом права.
		Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення ЄСПЛ у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації»).
		Таким чином, Верховний Суд не здійснює новий судовий розгляд, не встановлює фактичні обставини справи, не має повноважень досліджувати та вивчати нові докази, давати переоцінку доказів, здійснену судами, а виправляє лише фундаментальні помилки, допущені судами.
		Крім того, Верховний Суд звертає увагу ОСОБА_1 на те, що вказаним судовим рішенням не порушено її права як матері, оскільки часткове забезпечення позову є процесуальною дією тимчасового характеру, а не вирішенням позову по суті спору. 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 412 ЦПК України).
		Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушено норми процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги і зміну мотивувальної та резолютивної частин постанови Київського апеляційного суду від 21 травня 2020 року, шляхом виключення вказівки суду: «у присутності батька».
		Оскільки Верховний Суд змінює оскаржене судове рішення, виключивши з його мотивувальної та резолютивної частин посилання суду на безперешкодне спілкування, побачення та спільне проведення саме у присутності батька, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.
		Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Постанову Київського апеляційного суду від 21 травня 2020 року змінити, виключивши з її мотивувальної та резолютивної частин вказівку суду такого змісту: 
		«у присутності батька».
		В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 21 травня 2020 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                     В. С. Висоцька
		 
		Судді:                                                                                     А. А. Калараш 
		 
		І. В. Литвиненко 
		 
		С. Ю. Мартєв
		 
		Є. В. Петров

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...