Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/11673/20 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань; спонукання виконати або припинити певні дії.
Надіслано для оприлюднення: 04.12.2020. Зареєстровано: 04.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 07.12.2020.
Дата набрання законної сили: 10.12.2021 (частково)
Результат оскарження 10.12.2021 Верховний Суд: скасовано рішення першої та постанову апеляційної інстанції частково
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		м. Київ
		03.12.2020Справа №  910/11673/20
		Господарський суд міста Києва  у складі: головуючого судді Привалова А.І. за участю секретаря судового засідання Мазура В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні  
		 
		справу    №910/11673/20                                                                                                                      
		за позовом           Благодійного Фонду сприяння розвитку гуманітарних та економічних наук 
		                       "Міжнародний діловий центр"
		до                           Київської міської ради
		за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1) Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради 
		                       (Київської міської державної адміністрації)
		                       2) Комунального підприємства "Київтранспарксервіс"
		про                 визнання незаконним (протиправним) рішення 
		 
		За участю представників сторін:
		від позивача: Аксаітова М.Ю., Тищенко М.В.
		від відповідача: Баранов М.С.,
		від третьої особи-1: Протас І.С.,
		від третьої особи 2: Решитило Р.Г.
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		Благодійний Фонд сприяння розвитку гуманітарних та економічних наук "Міжнародний діловий центр" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом Київської міської ради про визнання незаконним (протиправним) рішення Київської міської ради від 07.07.2020 №9/9088.
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішення Київської міської ради від 07.07.2020 №9/9088 прийняте без належних правових підстав з порушенням Регламенту Київради. 
		Позивачем разом з позовною заявою було подано заяву про забезпечення позову шляхом заборони Київській міській раді розпоряджатись земельною ділянкою площею 0,1990 га (кадастровий номер 8000000000:88:199:0010), що розташована за адресою: вул. Івана Франка, 28 у Шевченківському районі м. Києва, до моменту набрання законної сили рішення суду в цій справі.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.08.2020 позовну заяву Благодійного фонду сприяння розвитку гуманітарних та економічних наук "Міжнародний діловий центр" залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.
		Крім того, ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.08.2020 заяву Благодійного фонду сприяння розвитку гуманітарних та економічних наук "Міжнародний діловий центр" про забезпечення позову та додані до неї документи повернуто заявнику, оскільки остання була подана без дотримання вимог ст. 139 ГПК України.
		13.08.2020 через канцелярію Господарського суду міста Києва від Благодійного фонду сприяння розвитку гуманітарних та економічних наук "Міжнародний діловий центр" повторно надійшла заява про забезпечення позову шляхом заборони Київській міській раді розпоряджатись земельною ділянкою площею 0,1990 га (кадастровий номер 8000000000:88:199:0010), що розташована за адресою: вул. Івана Франка, 28 у Шевченківському районі м. Києва, до моменту набрання законної сили рішення суду в цій справі.
		Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.08.2020 відмовлено Благодійному фонду сприяння розвитку гуманітарних та економічних наук "Міжнародний діловий центр" в задоволенні заяви про забезпечення позову. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2020 вказану ухвалу залишено без змін.
		Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 17.09.2020.
		11.09.2020 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання щодо приєднання (врахування) додаткової інформації та документів до справи № 910/11673/20.
		14.09.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить в позові відмовити. 
		17.09.2020 через канцелярію суду надійшла заява Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про залучення як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача, оскільки дана юридична особа є підзвітною і підконтрольною Київській міській раді та забезпечує виконання останньої повноважень у сфері управління землями комунальної власності територіальної громади міста Києва.
		Присутні в судовому засіданні 17.09.2020 представники позивача просили відкласти розгляд справи, оскільки тільки напередодні підготовчого засідання від відповідача було отримано відзив на позовну заяву, а відтак позивачу необхідно з ним ознайомитись і підготувати відповідь на відзив.
		Також, представники позивача просили надати час для ознайомлення з заявою про вступ у справу третьої особи без самостійних вимог і підготувати свої заперечення на неї.
		Представник відповідача позов не визнав та не заперечував щодо залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).   
		Ухвалою Господарського суду м. Києва від 17.09.2020 залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та відкладено підготовче засідання у справі на 22.10.2020.
		Судове засідання 22.10.2020 не відбулось, у зв`язку з перебуванням судді Привалова А.І. у відпустці з 10.10.2020 по 25.10.2020.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2020 повідомлено учасників справи про призначення підготовчого засідання у справі на 05.11.2020.
		В судовому засіданні 05.11.2020, заслухавши пояснення учасників судового процесу та дослідивши додані до справи докази, суд дійшов висновку, що рішення у даній справі може вплинути на права та обов`язки Комунального підприємства "Київтранспарксервіс", яким на даний час вчиняються дії щодо оформлення технічної документації відносно земельної ділянки по вул. Івана Франка, 28 в місті Києві, постійне користування якою було припинено оскаржуваним рішенням Київської міської ради від 07.07.2020 №9/9088, у зв`язку з чим залучено вказану юридичну особу до участі у розгляді справи в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. 
		Ухвалою від 05.11.2020 відкладено підготовче засідання на 26.11.2020.
		У судовому засіданні 26.11.2020 було оголошено перерву до 03.12.2020 за клопотанням представника КП "Київтранспарксервіс".
		01.12.2020 на адресу господарського суду від третьої особи-2 надійшли пояснення щодо позову.
		03.12.2020 через канцелярію суду від третьої особи-1 надійшло клопотання про долучення доказів, в якому міститься також клопотання про поновлення строку на подання даного доказу.
		В підготовчому засіданні 03.12.2020 суд задовольнив  клопотання третьої особи-1 про поновлення строку на подання даного доказу та залучив його до матеріалів справи.
		Враховуючи відсутність будь-яких інших заяв і клопотань представників сторін та оскільки у підготовчому засіданні 03.12.2020 вирішені питання, зазначені у ч. 2 ст.182 Господарського процесуального кодексу України, а також здійснені усі дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
		В судовому засіданні 03.12.2020 сторони на підставі ч. 6 ст. 183 ГПК України подали спільну заяву про розгляд справи по суті у той же самий день після закінчення підготовчого судового засідання.
		Присутні у судовому засіданні представники позивача підтримали заявлені позовні вимоги у повному обсязі, з посиланням на правові підстави та докази, зазначені у позовній заяві.
		Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві.
		Представники третіх осіб підтримали позицію відповідача та проти позову також заперечили.
		Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.
		У судовому засіданні 03.12.2020, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін,  Господарський суд міста Києва                
		УСТАНОВИВ:
		01.09.1995 було проведено державну реєстрацію Благодійного Фонду сприяння розвитку гуманітарних та економічних наук "Міжнародний діловий центр", про що видано свідоцтво №453097.
		Рішенням №10/731 від 03.02.2000 Київської міської ради "Про надання та вилучення земельних ділянок" затверджено проект землеустрою відведення земельної ділянки Благодійному Фонду сприяння розвитку гуманітарних та економічних наук "Міжнародний діловий центр" для експлуатації та обслуговування навчально-лабораторних будівель на вул.Івана Франка, 28 у Радянському районі (назву змінено на Шевченківський район). Надано Благодійному Фонду сприяння розвитку гуманітарних та економічних наук "Міжнародний діловий центр" за умови виконання п.20.1 рішення в постійне користування земельну ділянку площею 0,20 га для експлуатації та обслуговування навчально-лабораторних будівель на вул. Івана Франка, 28 у Радянському районі за рахунок земель міської забудови. 
		23.10.2001 Благодійному Фонду сприяння розвитку гуманітарних та економічних наук "Міжнародний діловий центр" видано державний акт №006712 на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,1990 га для експлуатації та обслуговування навчально-лабораторних будівель.
		Рішенням №9/9088 від 07.07.2020 Київської міської ради "Про припинення Благодійному Фонду сприяння розвитку гуманітарних та економічних наук "Міжнародний діловий центр" права постійного користування земельною ділянкою на вул. Івана Франка, 28 у Шевченківському районі м. Києва" припинено Благодійному Фонду сприяння розвитку гуманітарних та економічних наук "Міжнародний діловий центр" право постійного користування земельною ділянкою площею 0,1990 га (кадастровий номер 8000000000:88:199:0010) на вул. Івана Франка, 28 у Шевченківському районі м. Києва, наданою згідно пункту 20 рішення №10/731 від 03.02.2000 Київської міської ради "Про надання та вилучення земельних ділянок", право користування якою посвідчено державним актом на право постійного користування землею, зареєстрованим в Книзі записів реєстрації державних актів на право постійного користування землею 23.10.2011 за №88-4-00051 та віднесено до земель запасу житлової та громадської забудови (справа №592838111). 
		Наразі, за твердженнями позивача, рішення Київської міської ради "Про припинення Благодійному Фонду сприяння розвитку гуманітарних та економічних наук "Міжнародний діловий центр" прийнято з грубим порушенням вимог чинного земельного законодавства та Регламенту Київської міської ради, внаслідок чого порушено право постійного користування Благодійного Фонду сприяння розвитку гуманітарних та економічних наук "Міжнародний діловий центр", яке посвідчується державним актом на право постійного користування землею, зареєстрованим в Книзі записів реєстрації державних актів на право постійного користування землею 23.10.2011 за №88-4-00051.
		Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
		Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України  визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням
		Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. 
		Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна  особа  має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. 
		У рішенні №18-рп/2004  від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
		Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
		Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
		Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
		Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором. 
		Одночасно, слід зазначити, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.
		Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод  щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
		Водночас, статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»  встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
		Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України».
		Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору  статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини  наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
		Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст.15,  16 Цивільного кодексу України,  ст.20 Господарського кодексу України   застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову. 
		Частиною 1 ст.21 Цивільного кодексу України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
		Статтею 12 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
		Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
		Згідно із ст.ст.13, 41 Конституції України передбачено, що від імені українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
		Відповідно до ст.ст.142, 143 Основного Закону України до матеріальної основи органів місцевого   самоврядування, крім інших об`єктів,   належить   земля,   управління   якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.
		За приписами ст.155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
		Статтею 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
		Частиною 1 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
		Частиною 10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або Законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
		Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
		За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з позовом  про визнання  незаконним (протиправним) рішення Київської міської ради повинно бути доведено суду обставини порушення прав та законних інтересів позивача внаслідок прийняття оспорюваного рішення, невідповідність вказаного рішення вимогам чинного на момент його видання законодавства, а також ефективність обраного способу захисту, а саме обставини того, що у разі задоволення позовних вимог порушені права та законні інтереси заявника буде відновлено. 
		Позивач вважає, що рішення Київської міської ради "Про припинення Благодійному Фонду сприяння розвитку гуманітарних та економічних наук "Міжнародний діловий центр"  прийнято з грубим порушенням вимог чинного земельного законодавства та Регламенту Київської міської ради, внаслідок чого порушено право постійного користування Благодійного Фонду сприяння розвитку гуманітарних та економічних наук "Міжнародний діловий центр", яке посвідчується державним актом на право постійного користування землею, зареєстрованим в Книзі записів реєстрації державних актів на право постійного користування землею 23.10.2011 за №88-4-00051.
		Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що оспорюване рішення прийнято Київською міською радою у відповідності до норм чинного законодавства, зокрема, Земельного кодексу України та Регламенту Київської міської ради.
		Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
		За приписами ч.2 ст.15 Земельного кодексу Української РСР (в редакції, чинній на момент передання земельної ділянки у постійне користування позивача) безстроковим (постійним)   визнається  землекористування  без заздалегідь встановленого строку. 
		Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (ч.1 ст.92 Земельного кодексу України (враховуючи,  що спірні правовідносини тривали після набрання  вказаним нормативно-правовим актом законної сили).
		  Стаття 22 Земельного кодексу Української РСР  (чинного на час видачі державного акта) встановлювала, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
		Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 вересня 2005 року  № 5-рп/2005 вказав, що  стаття 92 Земельного кодексу України  не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб (Постанова Кабінету Міністрів від 2 квітня 2002 року № 449 (чинна до 23 липня 2013 року).
		Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні.     Аналогічні правові висновки викладено у постанові від 05.11.2019 Великої Палати Верховного Суду по справі №906/392/18.
		  Разом із тим,  статтею 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є)використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.
		Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених  статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у  статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.
		Відповідно до пункту 1 частини другої  статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII  Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
		Згідно з частинами п`ятою, шостою  статті 13 цього Закону  висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
		У постанові від 04.12.2018 у справі №     910/18560/16 (провадження №     12-143гс18) Велика палата Верховного Суду дійшла висновку, що за змістом статей  120,  140  та  141 Земельного кодексу України  законодавець встановив імперативний припис щодо переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду та передбачив відповідну підставу для припинення права користування земельною ділянкою у випадку набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці. Перехід права на земельну ділянку до нового набувача жилого будинку, будівлі або споруди відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою. Чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах  статті 120 Земельного кодексу України ,  статті 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства.
		Як було встановлено вище,  рішенням №10/731 від 03.02.2000 Київської міської ради "Про надання та вилучення земельних ділянок" надано Благодійному Фонду сприяння розвитку гуманітарних та економічних наук "Міжнародний діловий центр" за умови виконання п.20.1 рішення в постійне користування земельну ділянку площею 0,20 га для експлуатації та обслуговування навчально-лабораторних будівель на вул.Івана Франка, 28 у Радянському районі за рахунок земель міської забудови. 
		Проте, як вбачається з наданої до матеріалів справи інформаційної довідки №230802844 від 03.11.2020 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, 17.08.2012 право власності на нежитлові будівлі загальною площею 720,210 кв.м, в тому числі, будівлю літ.А площею 662 кв.м, будівлю літ.Б площею 58,10 кв.м, яке розташоване за адресою: м.Київ, вул. Франка Івана (Шевченківський район), буд.28, на підставі ухвали Господарського суду міста Києва від 14.05.2012 було зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Веселка".
		В контексті наведеного судом встановлено, що у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №6/529 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Веселка" до Благодійного Фонду сприяння розвитку гуманітарних та економічних наук "Міжнародний діловий центр" та закладу освіти "Центр позашкільної освіти "Веселка" про звернення стягнення на предмет іпотеки - нерухоме майно - нежитлові будівлі, що розташовані в місті Києві по вулиця Івана Франка, 28.
		Ухвалою від 14.05.2012 затверджено мирову угоду від 24.02.2012 р., укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Веселка", Благодійним Фондом сприяння розвитку гуманітарних та економічних наук "Міжнародний діловий центр" та закладом освіти "Центр позашкільної освіти "Веселка", згідно змісту п.п.1, 2 якої  Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Веселка" набуває у власність предмет іпотеки за іпотечним договором від 20.02.2009 р., укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Веселка", Благодійним Фондом сприяння розвитку гуманітарних та економічних наук "Міжнародний діловий центр" та закладом освіти "Центр позашкільної освіти "Веселка", а саме: нежитлову будівлю загальною площею 720,1 кв.м, в тому числі: будівля літ. "А"площею 662,0 кв.м., будівля літ. "Б"площею 58,1 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Івана Франка, будинок 28. За товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Веселка" визнається право власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю загальною площею 720,1 кв.м, в тому числі: будівля літ. "А" площею 662,0 кв.м, будівля літ. "Б" площею 58,1 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Івана Франка, будинок 28.
		Тобто, з наведеного вбачається, що фактично у 2012 році право власності на нерухоме майно, для експлуатації якого позивачу було надано у постійне користування земельну ділянку згідно рішення №10/731 від 03.02.2000 Київської міської ради "Про надання та вилучення земельних ділянок", було відчужено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Веселка".
		Як вказувалось судом вище, згідно п."е" частини 1 ст.141 Земельного  кодексу України  самостійною  підставою  припинення права користування земельною ділянкою є  набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.
		За таких обставин, з огляду на набуття Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Веселка" на підставі мирової угоди, яку затверджено ухвалою від 14.05.2012 Господарського суду міста Києва, права власності на нерухоме майно, для експлуатації якого позивачу було надано у постійне користування земельну ділянку згідно рішення №10/731 від 03.02.2000 Київської міської ради "Про надання та вилучення земельних ділянок", у позивача право постійного користування земельною ділянкою площею 0,1990 га у місті Києві по вул. Івана Франка, 28, яке посвідчувалось державним актом  №006712, автоматично було припинено в силу приписів п."е" частини 1 ст.141 Земельного  кодексу України.
		Судом вище, вказувалось, що перехід права на земельну ділянку до нового набувача жилого будинку, будівлі або споруди відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою. Чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах  статті 120 Земельного кодексу України ,  статті 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства.
		При цьому, у даному випадку суд звертає увагу учасників судового процесу, що у даному випадку до нового власника нерухомого майна перейшло не право постійного користування земельною ділянкою, оскільки вказане право згідно ч.2 ст.92 Земельного кодексу (в редакції, чинній на момент набуття Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Веселка" права власності на нерухоме майно)  право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства,  установи  та  організації,  що  належать до  державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України,  їх підприємства 
		(об`єднання), установи та організації;   в)  релігійні  організації  України, статути (положення) яких  зареєстровано   у  встановленому  законом  порядку,  виключно  для будівництва   і   обслуговування   культових  та  інших  будівель,  необхідних  для забезпечення їх діяльності; г)  публічне  акціонерне  товариство  залізничного транспорту 
		загального користування, утворене відповідно до Закону України 
		"Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту  загального  користування".
		У даному випадку, особа, яка набула право власності на нерухоме майно, що розташоване на земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні, набула право користування  на земельну ділянку, яке підлягало оформленню у відповідності до норми ч.3 ст.124 Земельного кодексу України у порядку, визначеному ст.123 вказаного нормативно-правового акту. 
		Судом враховано, що згідно інформаційної довідки №230802844 від 03.11.2020 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, 15.10.2012 на підставі договору купівлі-продажу від 05.10.2012 було зареєстровано право власності Благодійного Фонду сприяння розвитку гуманітарних та економічних наук "Міжнародний діловий центр" на нежитлову будівлю загальною площею 720,1 кв.м, в тому числі: будівля літ. "А" площею 662,0 кв.м., будівля літ. "Б" площею 58,1 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Івана Франка, будинок 28.
		Наразі, суд зазначає, що набуття 15.10.2012 права власності на нерухоме майно вказує на те, що у відповідності до принципу єдності об`єкта нерухомості та земельної ділянки, на якому останній розташовано, що декларується ст.120 Земельного кодексу України та  ст.377 Цивільного кодексу України, до Благодійного фонду сприяння розвитку гуманітарних та економічних наук "Міжнародний діловий центр" перейшло право користування тією частиною земельної ділянки, на якій воно розміщено, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
		Проте, в контексті наведеного суд звертає увагу, що до позивача переходить право користування, проте, не повертається право постійного користування земельною ділянкою площею 0,1990 га (кадастровий номер 8000000000:88:199:0010) на вул.Івана Франка, 28 у Шевченківському районі м.Києва, наданою згідно пункту 20 рішення №10/731 від 03.02.2000 Київської міської ради "Про надання та вилучення земельних ділянок", яке було посвідчено державним актом на право постійного користування землею, зареєстрованим в Книзі записів реєстрації державних актів на право постійного користування землею 23.10.2011 за №88-4-00051.
		За таких обставин, суд дійшов висновку, що станом на момент  прийняття відповідачем оспорюваного рішення у Благодійного фонду сприяння розвитку гуманітарних та економічних наук "Міжнародний діловий центр" вже було відсутнє внаслідок припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 0,1990 га (кадастровий номер 8000000000:88:199:0010) на вул. Івана Франка, 28 у Шевченківському районі м. Києва, яке було посвідчено державним актом на право постійного користування землею.
		Отже, право, на захист якого позивачем було подано відповідний позов, відсутнє, тоді як вказувалось вище, застосування судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність).  Відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову. 
		До того ж, слід звернути увагу на те, що під ефективністю судового захисту розуміється спроможність судового рішення (за наслідками його виконання) призвести до усунення невизначеності у праві позивача та відновити права та законні інтереси особи, на захист яких було подано відповідний позов.
		З урахуванням наведених вище обставин щодо набуття позивачем права користування земельною ділянкою внаслідок отримання на підставі договору купівлі-продажу у власність нежитлової будівлі загальною площею 720,1 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Івана Франка, будинок 28, суд також вважає за доцільне звернути увагу позивача на те, що визнання незаконним (протиправним) рішення Київської міської ради від 07.07.2020 №9/9088 не є ефективним способом захисту прав Благодійного Фонду сприяння розвитку гуманітарних та економічних наук "Міжнародний діловий центр" на земельну ділянку, оскільки  скасування рішення відповідача про припинення права постійного користування, яке фактично було припинено в 2012 році, ніяким чином не вплине на права та законні інтереси заявника, що виникли на підставі ст.120 Земельного кодексу України та  ст.377 Цивільного кодексу України.
		Отже, відсутність таких складових предмету доказування як порушене право та ефективність обраного способу захисту нівелює  наявність підстав для задоволення позовних вимог. 
		За таких обставин, з огляду на вищевикладене у сукупності, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позову Благодійного Фонду сприяння розвитку гуманітарних та економічних наук "Міжнародний діловий центр" до Київської міської ради про визнання незаконним (протиправним) рішення Київської міської ради від 07.07.2020 №9/9088.
		Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу, судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
		Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
		Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
		У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини,  яка відображає принцип,  пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у  рішеннях  судів  та інших органів з вирішення спорів мають бути  належним чином зазначені підстави,  на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт   1   статті   6  Конвенції  зобов`язує  суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.  Міра,  до якої суд має виконати  обов`язок  щодо  обґрунтування  рішення,  може  бути різною  в залежності від характеру рішення (див.  рішення у справі  «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.  Spain) від  9  грудня 1994 року,  серія A,  N 303-A,  п.  29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі  та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін,  орган влади зобов`язаний виправдати  свої  дії,  навівши  обґрунтування  своїх  рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen  v.  Finland),  N 37801/97,  п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне  призначення   обґрунтованого   рішення   полягає   в   тому,   щоб  продемонструвати  сторонам,  що  вони  були  почуті.  Крім   того, 
		вмотивоване  рішення  дає  стороні  можливість  оскаржити  його та отримати його  перегляд  вищестоящою  інстанцією.  Лише  за  умови винесення  обґрунтованого  рішення  може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див.  рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v.  Finland),  №49684/99, п. 30, від 
		 27 вересня 2001 року).
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. 
		Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
		З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, в тому числі, стосовно порушення вимог Регламенту Київської міської ради при прийнятті оскаржуваного рішення, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови в задоволенні позову. 
		Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на висновки суду щодо відмови в задоволенні позову, судовий збір, сплачений до державного бюджету за подачу позовної заяви, залишається за позивачем. 
		 
		Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
		 
		ВИРІШИВ:
		Відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. 
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		Повний текст рішення складено та підписано 04.12.2020.
		 
		 
		Суддя                                                                                                                                                                                                                             А.І. Привалов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...