Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 440/1256/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та інших зборів.
Надіслано для оприлюднення: 04.12.2020. Зареєстровано: 06.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 07.12.2020.
Дата набрання законної сили: 03.12.2020
Номер судового провадження: К/9901/1436/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		03 грудня 2020 року 
		м. Київ
		справа № 440/1256/19
		адміністративне провадження № К/9901/1436/20
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача Блажівської Н.Є.,
		суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,
		розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу     ОСОБА_1 
		на рішення    Полтавського окружного адміністративного суду від 27 червня 2019 року (головуючий суддя Удовіченко С.О.)
		та постанову    Другого апеляційного адміністративного суду від 9 грудня 2019 року (головуюча суддя Рєзнікова С.С., судді Бегунц А.О., Старостін В.В.)
		у справі за позовом     ОСОБА_1 
		до    Головного управління ДПС у Полтавській області
		про    визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
		1.1.Короткий зміст позовних вимог
		ОСОБА_1 (надалі також - Позивач, скаржник) звернувся з позовом до суду, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області (надалі також - Відповідач, правонаступник Головне управління ДПС у Полтавській області) від 19 березня 2019 року № Ф-35338-17.
		В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначав, що контролюючим органом всупереч порядку, передбаченому Податковим кодексом України не направлено Позивачу акта перевірки та прийнято рішення без узгодження результатів перевірки із платником податків. Крім того, зазначено, що оскаржувана вимога контролюючого органу посвідчена заступником начальника ГУ ДФС у Полтавській області, який не є керівником контролюючого органу та не має права підпису.  
		1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 27 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 9 грудня 2019 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
		Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що оскаржена вимога про сплату боргу (недоїмки) за єдиним внеском була визначена контролюючим органом на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів та підписана заступником начальника Головного управління ДФС у Полтавській області, що відповідає Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
		1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї
		Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і   прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
		Відповідач      у відзиві на касаційну скаргу просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити рішення   судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
		2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 10 грудня 2018 року Головним управлінням ДФС у Полтавській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-35338-17, згідно з якою Позивачу нараховано до сплати недоїмку у сумі 15819,54 грн.
		Позивач оскаржив вказану вимогу до ДФС України.
		17 квітня 2019 року за результатами розгляду скарги Позивача ДФС України було прийнято рішення від № 18133/6/99-99-11-05-02-25, відповідно до якого вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10 грудня 2018 року № Ф-35338-17 скасовано, у зв`язку з чим зазначена вимога є відкликаною з дня прийняття даного рішення.
		У рішенні ДФС України від 17 квітня 2019 року № 18133/6/99-99-11-05-02-25 зазначено, що вимога Головного управління ДФС у Полтавській області від 10 грудня 2018 року № Ф-35338-17 сформована з порушенням пунктів 3, 4 розділу VІ Інструкції, а саме: з порушенням термінів формування та направлення, у зв`язку з чим підлягає скасуванню. Також указано, що дане порушення не скасовує суму недоїмки по суті; зобов`язано Головне управління ДФС у Полтавській області сформувати та направити нову вимогу з урахуванням зазначеного згідно з вимогами чинного законодавства.
		19 березня 2019 року Головне управління ДФС у Полтавській області винесено спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-35338-17 на суму боргу 18276,72 грн.
		3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		3.1. Доводи Позивача (особи, яка подала касаційну скаргу)
		У касаційній скарзі Позивач наполягає на тому, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалюючи рішення неправильно застосували норми матеріального права, не дали обґрунтованої оцінки      його доводам.
		Позивач вважає, що судами не взято до уваги, що спірна вимога від 19 березня 2019 року була винесена Відповідачем у період оскарження попередньої вимоги про сплату суми недоїмки за єдиним внеском від 10 грудня 2018 року попри те, що лише рішенням від 17 квітня 2019 року за результатом розгляду скарги Позивача на вказану вимогу Відповідача було зобов`язано сформувати нову вимогу про сплату боргу. Посилаючись на положення пункту 2 розділу IV Порядку розгляду контролюючими органами скарг на вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та на рішення про нарахування пені та накладення штрафу, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 9 грудня 2015 року № 1124, стверджує, що скарга на вимогу про сплату боргу зупиняє строки його сплати до винесення рішення контролюючим органом вищого рівня, що не враховано судами попередніх інстанцій. 
		Також зазначає про те, що Відповідачем не було надано жодних доказів на підтвердження повноважень заступника керівника Головного управління ДФС у Полтавській області - підписанта спірної вимоги про сплату боргу.
		Окрім того, акцентує на оформленні спірної вимоги з порушенням встановленого порядку, зокрема без зазначення інформації щодо направлення даної вимоги Позивачу та моменту її вручення.
		У запереченнях на відзив Позивач вказує, що підставою нарахування єдиного внеску може бути виключно акт перевірки платника, звітність, що подається платником до органів доходів та зборів або бухгалтерські та інші документи, що підтверджують суми виплат (доходу). Стверджує, що відомості з інтегрованої картки платника не є підставою для визначення суми недоїмки, оскільки не підтверджують суми доходів, однак є підставою для проведення перевірки платника. Посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 520/3939/19 зазначає, що вимога про сплату недоїмки формується на альтернативних підставах: або акта документальної перевірки та облікових даних інформаційної системи, або звіту платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних інформаційної системи, однак дані інформаційних баз не є самостійною підставою для винесення вимоги про сплату недоїмки. При цьому скаржник зауважує про неподання контролюючому органу звітності та не отримання доходу від провадження підприємницької діяльності заперечуючи сам факт ведення підприємницької діяльності.
		3.2. Доводи Відповідача (особи, яка подала відзив на касаційну скаргу)
		У відзиві на касаційну скаргу Відповідач, посилаючись на норми Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 9 грудня 2011 року №1588, зазначає, що державна реєстрація припинення фізичної особи-підприємця не припиняє зобов`язань зі сплати єдиного внеску за час провадження особою підприємницької діяльності та не змінює порядку їх виконання. Звертає увагу, що оскаржена вимога включає суму боргу за єдиним внеском за період 2017-2018 років, тобто до моменту припинення Позивачем підприємницької діяльності у встановленому порядку.
		Пояснює, що на підставі норм Закону України від 8 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та у відповідності до Інструкції Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449, згідно з даними інтегрованої картки платника єдиного внеску станом на 21 січня 2019 року Позивачу було нараховано зобов`язання за єдиним внеском на суму 2457,18 грн, тому станом на 31 січня 2019 року за даними інтегрованої картки платника за Позивачем обліковувалась недоїмка за єдиним внеском у загальній сумі 18276,72 грн.
		Спростовуючи твердження Позивача про передчасність оспорюваної вимоги зазначає, що підставою її винесення слугувало систематичне невиконання Позивачем обов`язку своєчасної сплати єдиного внеску та з огляду на сукупну заборгованість за єдиним внеском станом на кінець календарного місяця (31 січня 2019 року). Наголошує на безпідставності посилання Позивача на норми пункту 2 розділу IV Порядку розгляду контролюючими органами скарг на вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та на рішення про нарахування пені та накладення штрафу, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 9 грудня 2015 року №1124, позаяк спірна вимога до примусового виконання не передавалась.
		Відповідач переконаний, що відсутність дати отримання оспорюваної вимоги у корінці не утворює підстав для визнання протиправним акту індивідуальної дії, позаяк не спростовує факту утворення недоїмки за єдиним внеском та обґрунтованість підстав її нарахування.
		У запереченнях на відповідь на відзив Відповідач зазначає, що висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 4 грудня 2019 по справі № 520/3939/19, на які посилається Позивач, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки дана справа не відповідає ознакам типової справи, наведеним Судом у вказаному рішенні у зразковій справі № 520/3939/19. Натомість зазначає, що дані інформаційної системи фіскального органу є самостійної підставою для визначення суми заборгованості, що відповідає правовій позиції Верховного Суду у постановах від 11 вересня 2018 року у справі № 826/11623/16 та від 10 грудня 2019 року у справі № 826/25425/15.
		4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
		Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку      визначені положеннями   Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»   (надалі - Закон № 2464-VI).
		Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
		Суди попередніх інстанцій встановили, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 12 березня 2019 року внесено запис про припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 . Водночас, спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) за єдиним внеском охоплює період з 9 лютого 2018 року по 21 січня 2019 року.
		Так, згідно з підпунктом 65.10.8 пункту 65.10 статті 65 ПК України державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізичної особи або внесення до Державного реєстру запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов`язань, що виникли під час провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов`язань та застосування санкцій за їх невиконання.
		Відповідно до підпункту 4 пункту 11.18 розділу ХІ Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 9 грудня 2011 року №1588 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 22 квітня 2014 року №462) (надалі також - Порядок №1588) державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізичної особи або внесення до Реєстру самозайнятих осіб запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов`язань, що виникли під час провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов`язань та застосування санкцій за їх невиконання.
		Підпунктом 6 цього ж пункту Порядку №1588 визначено, що після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа продовжує обліковуватись у контролюючих органах як фізична особа - платник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності.
		Така фізична особа має забезпечити остаточні розрахунки з податків від провадження підприємницької діяльності, в установлені строки подати відповідному контролюючому органу декларацію за останній базовий податковий (звітний) період, в якій відображаються виключно доходи від проведення підприємницької діяльності.
		Таким чином, Позивач в розумінні норм Закону №2464-VІ до 12 березня 2019 року був платником єдиного соціального внеску як фізична особа-підприємець, тому, в силу наведених вище положень Порядку №1588, припинення в установленому порядку підприємницької діяльності не зумовлює припинення обов`язку Позивача зі сплати єдиного внеску за період провадження підприємницької діяльності.
		За змістом      пункту 1 частини      другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
		Згідно з частиною п`ятою статті 8 Закону № 2464-VІ єдиний внесок для платників зазначених у статті 4 цього Закону встановлено у розмірі 22 відсотка до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
		У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
		Отже, фізична особа-підприємець, яка господарську діяльність не веде та не отримує доходи, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу. 
		Слід зазначити, що метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування
		Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина дванадцята статті 9 Закону № 2464-VІ).
		Відповідно до частини другої, третьої статті 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
		Обчислення єдиного внеску податковими органами у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до податкових органів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
		Виходячи із положень абзаців      третього та п`ятого частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
		Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до податкового органу (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
		Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що платники єдиного внеску у розумінні норм Закону № 2464-VI зобов`язані подавати звітність із визначенням суми виплат (доходу), на які (який) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок, нараховувати та своєчасно сплачувати єдиний внесок. 
		Поряд з цим, Суд не приймає до уваги доводи скаржника щодо неподання звітності про суми нарахованого доходу та неотримання доходу від провадження підприємницької діяльності, оскільки наведені аргументи не були покладені в обґрунтування заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, а відповідні обставини не були предметом дослідження судів попередніх інстанцій та не становили предмет доказування у справі.
		Водночас, Верховний Суд вважає необхідним зауважити, що неподання контролюючому органу звітності за єдиним внеском та невиконання у такий спосіб встановленого Законом № 2464-VI обов`язку не нівелює зміст та обсяг зобов`язання платника щодо належної сплати єдиного внеску та не має наслідком його невиконання.
		Частиною четвертою статті 25 Закону № 2464-VI (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
		Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (надалі також - Інструкція №449).
		Відповідно до пункту 1 розділу VІ Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
		Абзацом 3 пункту 2 розділу VІ Інструкції №449 визначено, що сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
		Згідно з пунктом 3 розділу VІ Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
		У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки (у редакції вказаної норми на час виникнення спірних правовідносин).
		Згідно з абзацами сьомим, восьмим, дев`ятим пункту 3 розділу VІ Інструкції №449 (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) у випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):
		платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);
		платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
		Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
		Вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
		Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.
		Згідно з абзацом 1 пункту 4 розділу VІ Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
		Отже, у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску податковий орган на підставі даних звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи контролюючого органу формує та надсилає (вручає) платнику вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму такої недоїмки.
		Надаючи правової оцінки доводам скаржника щодо визначення недоїмки за єдиним внеском виключно на підставі акта перевірки Верховний Суд звертає увагу, що положеннями законодавства не передбачено обов`язкової та єдиної умови для формування вимоги (у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки) проведення перевірки та складення за її результатами відповідного акту. Пунктом 3 розділу VІ Інструкції №449 було передбачено 10-денний строк для прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) після вручення платнику акта перевірки виключно у випадку, коли виявлені у ході документальної перевірки дані свідчать про порушення платником нарахування єдиного внеску, що утворює самостійні підстави для донарахування податковими органами сум єдиного внеску.
		Аналогічних висновків про те, що проведення перевірки та складення акту перевірки не є обов`язковою передумовою прийняття контролюючим органом вимоги про сплату недоїмки за єдиним внеском дійшов Верховний Суд у постановах від 11 вересня 2018 року у справі №826/11623/16, від 10 грудня 2019 року у справі №826/25425/15. 
		Аналіз встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи та застосованих судами норм матеріального закону свідчить про обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій про те, що винесення оскарженої вимоги про сплату боргу (недоїмки) за єдиним внеском на підставі даних інформаційної системи контролюючого органу відповідає положенням Закону № 2464-VІ. Отже, при формуванні спірної вимоги контролюючим органом було дотримано вимоги, передбачені Інструкцією №449.
		Верховний Суд також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відповідності положенням Інструкції №449 підписання спірної вимоги заступником начальника Головного управління ДФС у Полтавській області. Так, форма вимоги про сплату боргу (недоїмки), яка формується контролюючим органом для платника - фізичної особи визначена у додатку №7 до Інструкції №449, у якому передбачено альтернативу підписання вимоги керівником його заступником або уповноваженою особою. Тому, доводи скаржника щодо відсутності зазначення заступника керівника Головного управління ДФС у Полтавській області підписантом у даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не доводить саме по собі відсутність у заступника начальника Головного управління ДФС у Полтавській області відповідних повноважень та не утворює самостійних підстав для визнання протиправним спірного акта індивідуальної дії. 
		У касаційній скарзі Позивач також посилався на відсутність на корінці спірної вимоги відмітки контролюючого органу про дату її направлення скаржнику, наполягаючи на протиправності оскарженої вимоги з цих підстав.
		Дійсно, за нормами пункту 4 розділу VІ Інструкції №449 після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику. При надсиланні вимоги платнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення корінець вимоги залишається в органі доходів і зборів. При врученні вимоги платнику під підпис така вимога залишається у платника, а корінець вимоги, на якому платник проставляє свій підпис,- в органі доходів і зборів.
		Вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається належним чином надісланою (врученою), якщо вона надіслана на адресу (місцезнаходження юридичної особи або його відокремленого підрозділу, місце проживання або останнього відомого місця перебування фізичної особи) платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику єдиного внеску або його законному чи уповноваженому представникові.
		Дата надсилання (вручення) проставляється на корінці вимоги: службовою (посадовою) особою юридичної особи, фізичною особою або їх законним чи уповноваженим представником - у разі вручення вимоги під підпис; працівником структурного підрозділу, до функцій якого належать приймання, реєстрація та обробка вхідної і вихідної кореспонденції,- у разі надсилання рекомендованим листом з повідомленням про вручення. При цьому повідомлення про вручення прикріплюється до корінця вимоги; інформаційно-телекомунікаційною системою контролюючого органу - у разі надсилання вимоги до електронного кабінету платника (для платників, які пройшли ідентифікацію в електронному кабінеті та обрали спосіб взаємодії з контролюючим органом в електронній формі). 
		Верховний Суд зазначає, що вказані Позивачем недоліки оформлення оскарженої вимоги, як то: не зазначення у корінці вимоги про сплату боргу (недоїмки) інформації щодо направлення та її вручення боржнику, не можуть бути самостійною підставою для визнання протиправним спірної вимоги за наявності законних підстав для визначення суми недоїмки за єдиним внеском та її обґрунтованого розміру. 
		Верховний Суд вважає доречним зауважити, якщо спірне рішення прийнято контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, суму донарахованого грошового зобов`язання та підставу його визначення і таке інше), таке рішення може бути визнане правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів форми спірного рішення. Слід зазначити, що при розгляді податкових спорів перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою, тобто діє принцип «превалювання сутності над формою».
		Інші ж доводи скаржника, зокрема щодо порушення строку направлення спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) за єдиним внеском, не є слушними та не утворюють підстав для визнання протиправним оспорюваного акта індивідуальної дії, оскільки не звільняють платника від обов`язку зі сплати суми недоїмки. 
		Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 14 березня 2019 року у справі №826/12543/17.
		Необґрунтованими також є доводи скаржника щодо винесення спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) за єдиним внеском від 19 березня 2019 року № Ф-35338-17 всупереч рішенню ДФС України від 17 квітня 2019 року № 18133/6/99-99-11-05-02-25 до завершення оскарження вимоги від 10 грудня 2018 року № Ф-35338-17 в адміністративному порядку. Як встановлено судами попередніх інстанцій спірна вимога від 19 березня 2019 року № Ф-35338-17 сформована Відповідачем на підставі даних інформаційної системи податкового органу внаслідок невиконання Позивачем обов`язку своєчасної сплати єдиного внеску та утворення недоїмки за єдиним внеском станом на 31 січня 2019 року, а не за результатом адміністративного оскарження вимоги від 10 грудня 2018 року № Ф-35338-17.
		Посилання ж скаржника на висновки Верховного Суду у постанові від 2 вересня 2019 року у справі № 520/3939/19 Суд відхиляє зазначаючи, що спірним у цій справі було питання оподаткування самозайнятої особи, яка одночасно зареєстрована фізичною особою-підприємцем. 
		У зазначеній постанові від 2 вересня 2019 року по справі № 520/3939/19 Верховний Суд виокремив типові ознаки, властиві цій зразковій справі: 1) перебування позивача на обліку контролюючого органу як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як фізичної особи-підприємця та як особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність; 2) встановлення контролюючим органом за власною ініціативою платнику єдиного внеску фізичній особі-підприємцю ознаки незалежної професійної діяльності, що обумовило виникнення в останнього обов`язку сформувати та подати до органів доходів і зборів окремий звіт; 3) визначення статусу «фізичної особи-підприємця з ознакою здійснення незалежної професійної діяльності» на рівні підзаконних нормативно-правових актів; 4) можливість подвійного нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за результатами здійснення одного й того ж виду господарської діяльності: як підприємницької, так і незалежної професійної діяльності.
		Встановлені судами попередніх інстанцій обставини даної справи свідчать про невідповідність ознакам вказаної Позивачем зразкової справи № 520/3939/19. Тобто, наведені скаржником висновки Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин, відтак не є релевантними до спірних правовідносин.  
		Крім того, в позовній заяві та апеляційній скарзі Позивач не зазначав про перебування у трудових відносинах поряд зі статусом фізичної особи-підприємця у спірний період, тому відповідні обставини не складали предмет судового дослідження судів попередніх інстанцій. 
		Загалом обґрунтування касаційної скарги зводяться до вимог здійснити переоцінку встановлених судами обставин справи, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України).
		Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено фактичні обставини справи та надано об`єктивний і обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів сторін, у зв`язку з чим наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильних по суті висновків судів першої та апеляційної інстанції.
		З огляду на наведене, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та прийняли рішення за правильного застосування норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
		4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Частиною четвертою   статті 328 КАС України   визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої, другої та третьої   статті 242 КАС України   судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Отже, переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи, правильність застосування ними норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень.
		Відповідно до пункту 1 частини першої   статті 349 КАС України   суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
		Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша   статті 350 КАС України).
		З урахуванням наведеного, Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
		Керуючись статтями   3,   343,   349,   350,   355,   359 КАС України, Суд
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27 червня 2019 року та Другого апеляційного адміністративного суду від 9 грудня 2019 року - без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач:                                                                                                                    Н.Є. Блажівська
		Судді:                                                                                                                                                   О. В. Білоус 
		                                                                                                                                                                   І. Л. Желтобрюх

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...