Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 922/2242/20 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо застосування антимонопольного та конкурентного законодавства.
Надіслано для оприлюднення: 07.12.2020. Зареєстровано: 07.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 08.12.2020.
Дата набрання законної сили: 01.12.2020
Номер судового провадження: 2957 Х

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
		 
		ПОСТАНОВА
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"01" грудня 2020 р.                                                                   Справа № 922/2242/20  
		 
		Колегія суддів у складі: 
		головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Істоміна О.А., суддя  Пелипенко Н.М. 
		за участю секретаря судового засідання Полупан Ю.В.
		за участю представників:
		позивача - Швидченко Ю.В.
		відповідача - Лисокобилки А.Ю.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Ізюмської міської ради, Харківська область, м. Ізюм (вх. № 2957 Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 28.09.2020 у справі № 922/2242/20 (суддя Чистякова І.О.; повне рішення складено 08.10.2020) 
		за позовом Ізюмської міської ради (64309, Харківська область, м. Ізюм, пл. Центральна, 1, ідентифікаційний код 26201641)
		до Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (61022, м. Харків, м-н. Свободи, 5, Держпром, 6 під`їзд, 1 поверх, ідентифікаційний код 22630473)
		про оскарження рішення
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		13.07.2020 Ізюмська міська рада звернулась до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про скасування Рішення, прийнятого Адміністративною колегією Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 11 червня 2020 року № 70/40-р/к у справі № 2/03-101-19 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції».
		В обґрунтування позову Ізюмська міська рада послалася на те, що  Адміністративною колегією АМК невірно надано оцінку регулюванню ставок орендної плати та використано некоректні і некваліфіковані порівняння ставки орендної плати за відповідними договорами оренди. Натомість встановлюючи різні відсоткові ставки орендної плати, міська рада сприяла розвитку справедливої конкуренції серед суб`єктів господарювання.  Позивач стверджує, що в силу своїх повноважень йому, як органу місцевого самоврядування, надані законом повноваження щодо встановлення ставок орендної плати за оренду земельних ділянок у межах від 3% до 12 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а тому встановлюючи  орендну плату за земельні ділянки комунальної власності та застосовуючи різні відсоткові ставки орендної плати від 3% до 12% нормативної грошової оцінки земельної ділянки, Ізюмська міська рада не порушила жодних вимог Податкового законодавства.
		Також позивач вважає, що відповідачем проігноровано нормативно-правові акти щодо дії мораторію на проведення перевірок суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність у зоні проведення антитерористичної операції та на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникнення і поширення коронавірусної хвороби  (COVID - 19), зокрема приписи Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» та Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникнення і поширення коронавірусної хвороби (COVID - 19)».
		Рішенням Господарського суду Харківської області від 28.09.2020 у справі № 922/2242/20 у задоволенні позову відмовлено повністю. Судові витрати у справі у вигляді судового збору у розмірі 2102,00 грн покладено на позивача у справі - Ізюмську міську раду.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не обґрунтовано належними доказами наявності правових підстав, з якими закон пов`язує визнання недійсним рішення органів Антимонопольного комітету України; не доведено  невідповідність спірного рішення АМК нормам чинного законодавства; не підтверджено неправильне застосування АМК норм матеріального права. Поряд із цим судом першої інстанції зазначено, що відповідачем не проводилася планова або позапланова перевірка позивача, а Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникнення і поширення коронавірусної хвороби (COVID - 19)» були внесені зміни до Податкового кодексу України, а не до законодавства про захист економічної конкуренції.
		Позивач із даним судовим рішенням місцевого господарського суду не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення Господарського суду Харківської області від 28.09.2020 у справі № 922/2242/20 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, а також стягнути з відповідача суму сплаченого судового збору. 
		Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що встановлення Ізюмською міською радою ставок орендної плати за оренду земельних ділянок у межах від 3% до 12 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки жодним чином не порушує вимог чинного законодавства. Позивач вважає, що встановлюючи різні ставки орендної плати, він сприяв розвитку справедливої конкуренції серед суб`єктів господарювання, враховуючи місце розташування земельних ділянок, їх площу, торговельну площу об`єкта торгівлі, сферу застосування товарів, соціальну значимість об`єктів, розміщених в архітектурно-планувальних зонах міста Ізюм, з урахуванням транспортних, пішохідних потоків та щільності населення.  Позивач стверджує, що в місті Ізюм не всі економіко-планувальні зони мають розвинену інфраструктуру та стале транспортне сполучення. На територіях з низькою щільністю населення, низькою купівельною спроможністю населення Ізюмська міська рада для заохочення суб`єктів підприємницької діяльності проводити підприємницьку діяльність має право визначати менші ставки орендної плати в рамках, що дозволяє чинний Податковий кодекс України. Такий підхід надає можливість рівномірно по всій території міста Ізюм розміщувати об`єкти для ведення підприємницької діяльності з урахуванням відповідного рівня рентабельності діяльності та самоокупності. На період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникнення і поширення коронавірусної хвороби, за відсутності роботи громадського транспорту, мешканці міста Ізюм мали можливість придбати ліки та товари повсякденного вжитку в крамницях, які розміщені в периферійних районах, уникаючи контактів та великих скупчень людей. Також позивач наполягає на тому, що відповідачем не враховано дію мораторію на проведення перевірок суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність у зоні проведення антитерористичної операції та на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникнення і поширення коронавірусної хвороби (COVID - 19).
		Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.11.2020 для розгляду справи № 922/2242/20 сформовано судову колегію у складі: головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Істоміна О.А., суддя Пелипенко Н.М.
		Ухвалою суду від 10.11.2020 відкрито апеляційне провадження у справі № 922/2242/20 з розгляду  апеляційної скарги Ізюмської міської ради, Харківська область, м. Ізюм (вх. № 2957 Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 28.09.2020 у справі № 922/2242/20. Запропоновано відповідачу у строк до 24.11.2020 подати до суду відзив на апеляційну скаргу. Справу № 922/2242/20 призначено до апеляційного розгляду на 01.12.2020 о 12:30 год.
		23.11.2020, тобто у встановлені судом строки, відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу (вх. № 11481), в якому Східне міжобласне територіальне відділення АМК України наголошує, що в апеляційній скарзі Ізюмською міською радою не зазначено, в чому саме полягає незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, оскільки всі посилання та обґрунтування зводяться до аналізу Рішення відповідача та вимоги про визнання рішення АМК недійсним. Отже відповідач вважає, що апеляційна скарга позивача не відповідає вимогам ч. 2 ст. 258 ГПК України. Відповідач вважає, що позивачем не зазначено жодної з підстав, передбачених статтею 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції», для скасування оскаржуваного Рішення АМК. 
		Також відповідач зазначає, що встановлені Відділенням АМК в оскаржуваному рішенні обставини свідчать про те, що у Міської ради відсутні будь-які правила, положення чи методики визначення ставок орендної плати, і у кожному випадку (зазначеному у Рішенні Відділення) рішення щодо розміру ставки орендної плати приймалося індивідуально, з різними для орендарів результатами, при цьому без зазначення чітких критеріїв, за якими визначається ставка орендної плати. Отже встановлення різного розміру орендної плати призвело до створення нерівних умов у конкуренції, оскільки такі дії сприяють збільшенню витрат, пов`язаних зі сплатою оренди за земельну ділянку, а відтак дорожчанню продукції, зменшенню рівня прибутковості тощо. Відсутність у Міської ради єдиних ставок орендної плати для суб`єктів господарювання, та як наслідок встановлення для таких суб`єктів господарювання різних ставок орендної плати, в результаті чого одні з них отримують більш сприятливі умови конкуренції порівняної з іншими, суперечить нормам конкурентного законодавства, так як вказані обставини призводять до створення суб`єктам господарювання нерівних умов діяльності порівняно з конкурентами, які діють на одному товарному ринку. З огляду на те, що до нормативної грошової оцінки земельної ділянки вже включені всі необхідні дані (місце розташування земельної ділянки, розміщення мереж комунікацій та інше), які характеризують конкретну земельні ділянку, тому встановлення різних видів відсоткових ставок орендної плати за земельні ділянки одного і того ж самого цільового призначення, не передбачено чинним законодавством та суперечить правилам конкуренції на ринку. Встановлені в оскаржуваному рішенні АМК обставини стосуються виключно порушення Ізюмською міською радою законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 3 статті 50 та абзацом восьмим частини другої статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції», а не Податкового кодексу України, як на те помилково звертає увагу суду позивач. Частиною другою статті 4 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначено, що органи місцевого самоврядування зобов`язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію. Разом із цим, правильність оцінки та кваліфікації органами Антимонопольного комітету України дій органів місцевого самоврядування по застосуванню в своїх рішеннях різних відсоткових ставок орендної плати за землі однакового виду цільового призначення, як порушення законодавства про захист економічної конкуренції, відповідач підтверджує Постановою Верховного Суду у складі колегії судів Касаційного  господарського суду від 09.04.2019 у справі № 908/1049/18.
		Окрім цього відповідач вважає правильним відхилення судом першої інстанції доводів позивача щодо розповсюдження дії мораторію на проведення документальних перевірок у період з 18.03.2020 по 31.05.2020, оскільки така перевірка відповідачем не проводилась. 
		В судове засідання 01.12.2020 з`явилися уповноважені представники позивача та відповідача, які надали пояснення у справі.
		Апеляційним господарським судом, у відповідності до пункту 4 частини п`ятої статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, у межах строку, встановленого статтею 273 Господарського процесуального кодексу України.
		Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами частини другої цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
		В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі та пояснення учасників справи у відповідності до приписів частини першої статті 210 Господарського процесуального кодексу України.
		Дослідивши матеріали справи, перевіривши та проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи, розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши у судовому засіданні 01.12.2020 уповноважених представників сторін, які підтримали свої правові позиції по справі, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про залишення апеляційної скарги позивача без задоволення, зважаючи на таке.
		Як свідчать матеріали справи за результатами розгляду справи №2/03-101-19 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції адміністративною колегією Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України прийнято рішення №70/40-р/к від 11.06.2020 (далі - Рішення №70/40-р/к від 11.06.2020), яким постановлено:
		-визнати, що Ізюмська міська рада своїми діями, які полягають у прийнятті Порядку укладення, поновлення, продовження, припинення та розірвання договорів оренди землі комунальної власності в межах території Ізюмської міської ради, затвердженого рішенням 42 сесії Міської ради 7 скликання від 26.06.2017 № 1116, яким встановлені різні відсоткові ставки орендної плати на земельні ділянки однакового цільового призначення суб`єктам господарювання, що діють на одному ринку, тобто є конкурентами, вчинила порушення, передбачене пунктом 3 статті 50 та абзацом восьмим частини другої статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, а саме дія внаслідок якої окремим суб`єктам господарювання створюються несприятливі умови діяльності порівняно з конкурентами, що може призвести до спотворення конкуренції на ринку;
		-зобов`язати Ізюмську міську раду припинити порушення, передбачене пунктом 1 резолютивної частини цього рішення, про що повідомити Харківське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України в 2-місячний строк з дня отримання рішення з наданням копій підтверджуючих документів.
		Згідно з частиною першою статті 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.
		Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що оскаржуване Рішення АМК № 70/40-р/к від 11.06.2020 було отримано позивачем 18.06.2020. 
		Згідно зі штампом на поштовому конверті, позивач надіслав позовну заяву до господарського суду 13.07.2020.
		Отже, позивачем подано позов до суду про оскарження Рішення № 70/40-р/к від 11.06.2020 у строк, встановлений Законом України «Про захист економічної конкуренції». 
		Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності правових підстав для скасування Рішення Адміністративної колегії Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №70/40-р/к від 11.06.2020.
		Статтею 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції»  визначені підстави для зміни,  скасування чи  визнання  недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України, якими є:
		-неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; 
		-недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; 
		-невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; 
		-порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення або неправильне застосування норм процесуального права  може  бути  підставою  для  зміни,  скасування  чи визнання недійсним рішення тільки за умови,  якщо це порушення призвело  до прийняття неправильного рішення. 
		Згідно частини першої статті 13 Господарського процесуального кодексу України  судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
		Частина перша статті 73 Господарського процесуального кодексу України  передбачає, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина перша статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
		Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (частина перша статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
		Проте всупереч наведеним нормам процесуального права позивачем не надано жодних доказів в підтвердження неправомірності оскаржуваного Рішення АМК, як і не    наведено жодних визначених Законом правових підстав для його скасування. 
		Не підтверджено позивачем наявність цих підстав і в суді апеляційної інстанції, а доводи позивача, що наведені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи, яким надано належну правову оцінку, зважаючи на таке.
		Відповідно до статті 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України»   основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині:
		1) здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;
		2) контролю за концентрацією, узгодженими діями суб`єктів господарювання та дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час регулювання цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб`єктами природних монополій;
		3) сприяння розвитку добросовісної конкуренції;
		4) методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції;
		5) здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері публічних закупівель;
		6) проведення моніторингу державної допомоги суб`єктам господарювання та здійснення контролю за допустимістю такої допомоги для конкуренції.
		Згідно частин першої та другої статті 12 «Про Антимонопольний комітет України»   для реалізації завдань, покладених на Антимонопольний комітет України, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі утворюються територіальні відділення Антимонопольного комітету України, повноваження яких визначаються Комітетом у межах його компетенції. У разі необхідності можуть утворюватись міжобласні територіальні відділення. Повноваження територіальних відділень Антимонопольного комітету України визначаються цим Законом, іншими актами законодавства. Повноваження територіального відділення Антимонопольного комітету України не можуть виходити за межі повноважень Антимонопольного комітету України, визначених законом.
		Згідно пунктів 1, 2, 10 частині п`ятої статті 14 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» адміністративна колегія територіального відділення Антимонопольного комітету України має такі повноваження: розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, про надання дозволу, надання попередніх висновків стосовно узгоджених дій, проводити розслідування або дослідження за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення, надавати попередні висновки стосовно узгоджених дій; надавати обов`язкові для розгляду рекомендації органам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління та контролю, суб`єктам господарювання, об`єднанням щодо припинення дій або бездіяльності, які містять ознаки порушень законодавства про захист економічної конкуренції, та усунення причин виникнення цих порушень і умов, що їм сприяють.
		Згідно частини першої статті 19 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» під час розгляду заяв і справ про узгоджені дії, концентрацію, про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі під час проведення розслідування, дослідження, прийняття розпоряджень, рішень за заявами і справами, здійснення інших повноважень у сфері контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, контролю за узгодженими діями, концентрацією органи та посадові особи Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень керуються лише законодавством про захист економічної конкуренції і є незалежними від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та суб`єктів господарювання, а також політичних партій та інших об`єднань громадян чи їх органів.
		За змістом статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
		Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (частина перша статті 124 Земельного кодексу України).
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Тобто зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. 
		Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
		Згідно зі статтею 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами. 
		Органи місцевого самоврядування відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» наділені повноваженнями у сфері регулювання земельних відносин. Зокрема, пункт 34 частини першої статті 26 зазначеного Закону встановлює, що до питань місцевого значення належить регулювання сільськими, селищними, міськими радами земельних відносин. 
		Частиною першою статті 21 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди, крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України (частини 1 та 2 статті 21 Закону України «Про оренду землі»).
		Пунктом 288.5 статті 288 Податкового кодексу України передбачено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території; не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.
		Як вбачається зі змісту пунктів 19-34 Рішення АМК №70/40-р/к від 11.06.2020, Відділенням АМК встановлено, що рішенням 42 сесії Міської ради 7 скликання від 26.06.2017 № 1116 «Про затвердження Порядку укладення, поновлення, продовження, припинення та розірвання договорів оренди землі комунальної власності в межах території Ізюмської міської ради» затверджено Порядок укладення, поновлення, продовження, припинення та розірвання договорів оренди землі комунальної власності в межах території Ізюмської міської ради (далі - Порядок).
		Згідно з пунктом 1.1 Порядку, він визначає механізм укладання, поновлення, продовження, припинення та розірвання договорів оренди землі комунальної власності в межах території Ізюмської міської ради. 
		Пунктом 2.22 Порядку передбачено, що орендна плата визначається на підставі витягу з нормативної грошової оцінки земельної ділянки у грошовій формі. 
		Розділом ІІІ Порядку передбачений принцип встановлення розмірів орендної плати. 
		Так, розмір орендної плати за земельні ділянки, передані в оренду для:
		-ведення комерційної діяльності для обслуговування та експлуатації крамниць, закладів громадського харчування, розважальних закладів, фінансових установ, автозаправних станцій в сумі, що дорівнює від 6 до 12 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки (пункт 3.5 Порядку); 
		-обслуговування та експлуатації складських будівель, баз для зберігання певної категорії товарів, нафтопродуктів, скрапленого газу, тощо в сумі, що дорівнює від 3 до 6 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки (пункт 3.6 Порядку);
		-надання побутових послуг населенню: лазне-пральних послуг, хімічного очищення одягу, індивідуального пошиття та ремонту одягу, шкіргалантереї, ремонту побутової техніки, розміщення перукарень, в сумі, що дорівнює від 3 до 6 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки (пункт 3.7 Порядку); 
		-надання послуг з ремонту та обслуговування автомобілів, супутнього автосервісу становить від 3 до 6 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки (пункт 3.10 Порядку); 
		-інших видів використання встановлюються рішенням Ізюмської міської ради у відповідності до вимог Податкового кодексу України в сумі, яка не може бути меншою 3-х відсотків від нормативної грошової оцінки та не може перевищувати 12-ти відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки в залежності від місця розташування земельної ділянки, порядку використання та земельних поліпшень (пункт 3.8 Порядку). 
		Крім цього, пунктом 3.9 Порядку передбачено, що розмір орендної плати за земельні ділянки, що перебувають в стадії забудови або реконструкції об`єктів нерухомості, розташованих на поверхні землі встановлюється на період 2 роки, в сумі, що дорівнює від 3 до 6 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Після закінчення будівництва або реконструкції об`єкту нерухомості ставка орендної плати визначається у відповідності до категорії земель та виду використання. 
		Згідно з інформацією, наданою Відділенню АМК Міською радою листом від 31.10.2019 № 4129 (вх. № 6051 від 05.11.2019), Міською радою в 2017 році укладено 347 договорів (обсяг отриманих коштів від надання в оренду землі становить 4500477,89 грн.), в 2018 році - 386 договорів (обсяг отриманих коштів від надання в оренду землі становить 5204529,89 грн.), станом на 01.10.2019 - 355 договорів (обсяг отриманих коштів від надання в оренду землі становить 4418901,31 грн.). 
		В ході аналізу інформації, наданої Міською радою, щодо встановлених радою протягом 2017 - 2019 років в договорах оренди землі розмірів орендної плати за земельні ділянки, Відділенням АМК виявлено, що розмір ставок орендної плати на земельні ділянки однакового цільового призначення є різним та коливається від 3% до 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. 
		Так, наприклад, згідно з договорами оренди землі розмір орендної плати (у відсотках від нормативної грошової оцінки за земельну ділянку) на земельні ділянки з цільовим призначенням встановлено: 
		-для будівництва та обслуговування будівель торгівлі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в розмірі 6 % (договір від 24.02.2017), ТОВ «ІЗЮМСЬКА МІЖРАЙОННА БАЗА» в розмірі 3 % (договір від 17.08.2017), ФОП Таранову В.І. в розмірі 12 % (договір від 11.10.2017); 
		-для обслуговування та експлуатації нежитлової будівлі - ТОВ «ХАРІМПЕКС» у розмірі 6% (договір від 16.05.2017), ТОВ «СНГРУП» у розмірі 5% (договір від 14.08.2017), при цьому згідно з інформацією, розміщеною в ЄДР основним видом діяльності зазначених суб`єктів господарювання є оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами (код КВЕД 46.71); 
		-для будівництва та обслуговування інших будівель - ОСОБА_3 у розмірі 5 % (договір від 15.02.2018), ОСОБА_4 у розмірі 3 % (договір від 14.02.2018). 
		За висновками Відділення АМК Ізюмська міська рада прийняла Порядок, яким передбачено встановлення в договорах оренди землі різних відсоткових ставок орендної плати за земельні ділянки однакового цільового призначення суб`єктам господарювання, що діють на одному ринку, тобто є конкурентами. 
		Також оскаржуваним рішенням АМК України встановлено, що  внаслідок встановлення Міською радою різних відсоткових ставок орендної плати на земельні ділянки однакового цільового призначення, суб`єкти господарювання, які орендують такі земельні ділянки, та в договорах встановлені максимальні ставки орендної плати, несуть більші, порівняно з конкурентами, витрати, що може мати негативний вплив на конкуренцію.  Водночас, встановлення різних відсоткових ставок орендної плати для суб`єктів господарювання, які використовують земельні ділянки однакового цільового призначення, безпосередньо не впливає ні на структуру товарного ринку, ні на самостійність прийняття суб`єктами господарювання господарських рішень. Проте, воно замінює власні досягнення суб`єктів господарювання, як джерело здобуття ними переваг у конкуренції за допомогою зовнішніх чинників. 
		Зокрема, окремі суб`єкти господарювання можуть здобувати переваги не завдяки власним досягненням, а внаслідок дії зовнішніх ринкових факторів, одним із яких є вплив органів місцевого самоврядування (встановлення різних відсоткових ставок орендної плати для суб`єктів господарювання, які використовують земельні ділянки однакового цільового призначення). За таких умов дія конкурентних механізмів може спотворюватись. Під спотворенням конкуренції розуміється настання (можливість настання) таких наслідків, що полягають у зміні об`єктивно існуючих факторів, які обумовлюють (визначають) інтенсивність конкуренції, можливості учасників ринку конкурувати між собою на відповідному ринку. 
		Статтею 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачено, що:
		-економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку; монополізація - досягнення суб`єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, підтримання або посилення цього становища;
		-суб`єкт господарювання - органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності. Господарською діяльністю не вважається діяльність фізичної особи з придбання товарів народного споживання для кінцевого споживання.
		Відповідно до положень частини другої статті 25 Господарського кодексу України органам державної влади і органам місцевого самоврядування, що регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб`єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб`єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції. У разі порушення цієї вимоги органи державної влади, до повноважень яких належить контроль та нагляд за додержанням антимонопольно-конкурентного законодавства, а також суб`єкти господарювання можуть оспорювати такі акти в установленому законом порядку.
		Частиною другою статті 4 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначено, що органи місцевого самоврядування зобов`язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь - яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.
		У розумінні статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» антиконкурентними діями органів місцевого самоврядування є прийняття будь - яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов, тощо) або будь - які інші дії та бездіяльність, які призвели чи можуть призвести до спотворення конкуренції. 
		Згідно з абзацом восьмим частини другої статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема, визнається дія, внаслідок якої окремим суб`єктам господарювання або групам суб`єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами.
		Згідно з абзацом четвертим частини першої статті 48 Закону України «Про захист економічної конкуренції» за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про зобов`язання органу влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління та контролю скасувати або змінити прийняте ним рішення чи розірвати угоди, визнані антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю.
		Пунктом 3 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачено, що порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю.
		Враховуючи вказане вище, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що дії Ізюмської міської ради, які полягають у прийнятті Порядку укладення, поновлення, продовження, припинення та розірвання договорів оренди землі комунальної власності в межах території Ізюмської міської ради, затвердженого рішенням 42 сесії Міської ради 7 скликання від 26.06.2017 № 1116, яким встановлені різні відсоткові ставки орендної плати на земельні ділянки однакового цільового призначення суб`єктам господарювання, що діють на одному ринку, тобто є конкурентами, правомірно кваліфіковано відповідачем як антиконкурентні дії органу місцевого самоврядування, а саме дія, внаслідок якої окремим суб`єктам господарювання створюються несприятливі умови діяльності порівняно з конкурентами, що може призвести до спотворення конкуренції на ринку, відповідно до абзацу восьмого частини другої статті 15, пункту 3 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
		Позивач з висновками Відділення АМК про порушення ним законодавства про захист економічної конкуренції не згоден, оскільки вважає, що встановлюючи різні відсоткові ставки орендної плати, Ізюмська міська рада сприяла розвитку справедливої конкуренції серед суб`єктів господарювання. 
		Однак самі по собі зазначені доводи позивача не спростовують висновки адміністративної колегії Відділення по суті вирішеного питання та не доводять порушення Відділенням АМК при постановленні оскаржуваного Рішення АМК норм процесуального та матеріального права, оскільки за наведеного вище Відділенням АМК  встановлені всі фактичні обставини, які входять до предмету доказування, і постановлено законне та обґрунтоване рішення, яке скасуванню в судовому порядку не підлягає.
		Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає необхідним зауважити, що у Ізюмської міської ради відсутні будь-які правила, положення чи методики визначення ставок орендної плати, а у кожному випадку рішення щодо розміру ставки орендної плати приймалося позивачем індивідуально, з різними для орендарів результатами, при цьому без зазначення чітких критеріїв, за якими визначається ставка орендної плати. Внаслідок встановлення різного розміру орендної плати призвело до створення нерівних умов у конкуренції, що суперечить нормам конкурентного законодавства, позаяк призводить до створення суб`єктам господарювання нерівних умов діяльності порівняно з конкурентами, які діють на одному товарному ринку.
		Відмовляючи у задоволенні позову про скасування Рішення АМК суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи, перевірив їх поданими сторонами доказами, яким надав необхідну правову оцінку, дотримався приписів норм матеріального і процесуального права та навів в оскаржуваному судовому рішенні необхідне мотивування, з урахуванням виключних повноважень Відділення АМК щодо оцінки та кваліфікації наявних дій міської ради як відповідного порушення, дослідив доводи міської ради, покладені в обґрунтування висновків щодо вчинення Ізюмською міською радою (шляхом застосування у Рішенні 42 сесії Міської ради 7 скликання від 26.06.2017 № 1116  різних відсоткових ставок від нормативної грошової оцінки при визначенні розмірів орендної плати за землі однакового виду цільового призначення) дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію та спотворювати її, які не спростовані позивачем, - дійшов обґрунтованого висновку про прийняття Відділенням Рішення АМК у межах наданих йому повноважень та про відсутність передбачених статтею 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» правових підстав для визнання оскаржуваного Рішення АМК недійсним.
		Також колегія суддів вважає безпідставними посилання позивача на приписи  Закону України «Про Знесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримання платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникнення і поширення корона вірусної хвороби (COVID-19)» в частині встановлення мораторію на проведення документальних фактичних перевірок на період з 18.03.2020 по 31.05.2020, оскільки зазначеним Законом внесено  зміни до Податкового кодексу України, а не до законодавства про захист економічної конкуренції. Поряд із цим слід зазначити, що порядок проведення уповноваженими працівниками Антимонопольного комітету України і його територіальних відділень планових і позапланових виїзних перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції при здійсненні господарської діяльності суб`єктами господарювання та при реалізації повноважень органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю щодо суб`єктів господарювання передбачений Положенням про порядок проведення перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції, що затверджене розпорядженням Антимонопольного комітету України від 25.12.2001 № 182-р, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.02.2002 за № 139/6427. 
		Так, згідно з пунктом 2 цього Положення воно встановлює порядок проведення уповноваженими працівниками названого Комітету і його територіальних відділень планових і позапланових виїзних перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції при, зокрема, здійсненні господарської діяльності.
		Однак з матеріалів даної справи не вбачається, що територіальним відділенням АМК проводилася саме виїзна перевірка щодо позивача у справі (планова/позапланова) у порядку зазначеного Положення.
		Згідно статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Рішення суду першої інстанції у даній справі відповідає усім вказаним вимогам.  
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі жодним чином не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у вказаній справі.
		Отже, доводи Ізюмської міської ради про невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, не знайшли свого підтвердження за результатами перегляду справи в апеляційному порядку.
		За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу Ізюмської міської ради залишити без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права.
		Оскільки суд відмовляє у задоволенні апеляційної скарги та залишає без змін оскаржуване судове рішення, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.
		Керуючись статтями 129, 269, 270, 273,  п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		Апеляційну скаргу Ізюмської міської ради, Харківська область, м. Ізюм  на рішення Господарського суду Харківської області від 28.09.2020 у справі № 922/2242/20 залишити без задоволення.
		Рішення Господарського суду Харківської області від 28.09.2020 у справі № 922/2242/20 залишити без змін.
		Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на позивача.
		Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
		 
		Повний текст постанови складено 07.12.2020. 
		 
		Головуючий суддя                                                                    С.В. Барбашова
		 
		 
		Суддя                                                                                           О.А. Істоміна
		 
		 
		Суддя                                                                                           Н.М. Пелипенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...