Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 9901/577/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо оскарження актів чи діянь ВРУ, Президента, ВРП, ВККС, рішень чи діянь органів, що обирають, звільняють, оцінюють ВРП, рішень чи діянь суб’єктів призначення КСУ та Дорадчої групи експертів у процесі відбору на посаду судді КСУ, з них:; оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, з них:; рішень, ухвалених за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання.
Надіслано для оприлюднення: 07.12.2020. Зареєстровано: 08.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 08.12.2020.
Дата набрання законної сили: 06.01.2021
Номер судового провадження: П/9901/577/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		РІШЕННЯ
		Іменем України
		07 грудня 2020 року 
		м.Київ
		справа №9901/577/19
		провадження №П/9901/577/19
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача - Єзерова А.А.,
		суддів: Коваленко Н.В., Кравчука В.М., Стародуба О.П., Чиркіна С.М.
		розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу №9901/577/19
		за позовом ОСОБА_1 
		до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України 
		про визнання протиправним та скасування рішення в частині, визнання протиправною бездіяльності, встановив:
		СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА, ЗАЯВИ І КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ІНШІ ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ:
		18.11.2019 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду із позовною заявою до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС України, Комісія), в якій просить визнати протиправним та скасувати рішення ВККС України від 24.04.2019 №123/ко-19 про результати кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді в частині того, що рішення набирає чинності відповідно до пп. 4.10.8. п. 4.10 розділу ІV Регламенту ВККС України, затвердженого рішенням ВККС України від 13.10.2016 №81/зп-16 та вважати рішення таким, що набрало чинності 09.09.2019.
		До Верховного Суду надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій позивач просить визнати протиправною бездіяльність ВККС України щодо невирішення питання про набрання чинності рішенням ВККС України від 24.04.2019 № 123/ко-19 про відповідність судді Вінницького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 займаній посаді.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами кваліфікаційного оцінювання ОСОБА_1 визнано таким, що відповідає займаній посаді судді, при цьому зазначено, що рішення набирає чинності у порядку, визначеному пп. 4.10.8 п. 4.10 розділу IV Регламенту.
		Комісія у рішенні від 24.04.2019 зазначила, що рішення набирає чинності у порядку, визначеному пп. 4.10.8 п. 4.10 розділу IV Регламенту у зв`язку з тим, що 23.04.2019 за результатами дослідження та перевірки інформації щодо судді Вінницького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 , Громадською радою доброчесності (далі - ГРД) було затверджено Висновок про невідповідність вказаного судді критеріям доброчесності та професійної етики.
		Позивач оскаржив висновок ГРД до суду. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 09.08.2019 у справі № 120/1949/19-а позов задоволено, визнано протиправним та скасовано висновок ГРД про невідповідність судді Вінницького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики від 23.04.2019.
		Позивач посилається на те, що ВККС України до теперішнього часу не провела пленарне засідання Комісії згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 88 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", чим допустила протиправну бездіяльність, яка носить триваючий характер, тобто пов`язана з тривалим, неперервним невиконанням своїх обов`язків.
		11.12.2019 ВККС України надано відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд у задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення в частині, визнання бездіяльності протиправною відмовити в повному обсязі.
		Відповідач у відзиві посилається на те, що положення ч. 3 ст. 88 Закону обмежують не гарантоване Конституцією України право особи на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, а дискрецію суду щодо втручання в повноваження державних органів.
		11.12.2019 до суду надійшло клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
		Ухвалою Верховного Суду від 09.04.2020 відмовлено у задоволенні клопотання представника Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про залишення позовної заяви без розгляду.
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		Відповідно до Указу Президента України від 22.06.2009 № 465/2009 ОСОБА_1 було призначено на посаду судді Вінницького окружного адміністративного суду.
		Згідно з постановою Верховної Ради України "Про обрання суддів" 21.05.2015 № 479- VIII позивач обраний суддею Вінницького окружного адміністративного суду безстроково.
		На підставі Рішення зборів суддів Вінницького окружного адміністративного суду від 10.02.2017 № 60 ОСОБА_1 приступив до здійснення повноважень голови Вінницького окружного адміністративного суду.
		Рішенням ВККС України від 26.04.2018 № 99/3 п-18 було призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Вінницького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 
		24.04.2019 на засіданнях колегій ВККС України проводилися співбесіди та визначалися результати кваліфікаційного оцінювання 18 суддів місцевих судів на відповідність займаній посаді, в тому числі і позивача. 
		За результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність ОСОБА_1 займаній посаді 24.04.2019 Комісія прийняла рішення №123/ко-19, яким визначено, що суддя Вінницького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрав 731,25 бали; визнано суддю Вінницького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 таким, що відповідає займаній посаді; зазначено, що рішення набирає чинності у порядку, визначеному пп. 4.10.8 п. 4.10 розділу IV Регламенту.
		ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ:
		Щодо правового регулювання:
		Відповідно до пп. 4 п. 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України з дня набрання чинності Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.
		Згідно з п. 20 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", оцінюється колегіями ВККС в порядку, визначеному цим Законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії ВККС України.
		За правилами ч.ч. 1, 2 та 5 ст. 83 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.
		Відповідно до ч. 1 ст. 85 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: складення іспиту; дослідження досьє та проведення співбесіди.
		З метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання утворюється Громадська рада доброчесності, яка, серед іншого: збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє;        делегує уповноваженого представника для участі у засіданні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді) (ч. 1, п. 1-4 ч. 6 ст. 87 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
		У п. 4.10.5 Регламенту ВККС України визначено, що за результатами співбесіди Комісія у складі колегії ухвалює рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. У разі ухвалення рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за наявності висновку ухвалюється протокольне рішення про винесення на розгляд Комісії у пленарному складі питання щодо підтримки зазначеного рішення відповідно до вимог абзацу другого частини першої статті 88 Закону. Рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді набирає чинності з дня ухвалення цього рішення у разі, якщо воно буде підтримане не менше ніж одинадцятьма членами Комісії згідно з абзацом другим частини першої статті 88 Закону або у разі надходження до Комісії рішення Громадської ради доброчесності про скасування відповідного висновку до моменту його розгляду Комісією у пленарному складі. У разі надання Громадською радою доброчесності до Комісії рішення про скасування висновку до моменту його розгляду Комісією у пленарному складі питання щодо набрання чинності рішенням про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді розглядається Комісією відповідно до абзацу першого підпункту 4.13.3 пункту 4.13 цього Регламенту.
		Відповідно до ч. 1 ст. 88 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.
		Порядок розгляду Комісією інформації щодо судді (кандидата на посаду судді), висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, наданих Громадською радою доброчесності, врегульовано п. 4.10 розділу IV Регламенту.
		Процедурні питання, пов`язані з реалізацією наведених положень Закону, а також порядок набрання чинності рішеннями Комісії закріплені в пп. 4.10.8 п. 4.10 розділу IV Регламенту, згідно з яким рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді ухвалюється Комісією у складі колегії за результатами співбесіди.
		У разі ухвалення рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за наявності висновку ухвалюється протокольне рішення про винесення на розгляд Комісії у пленарному складі питання щодо підтримки зазначеного рішення відповідно до вимог абз. 2 ч. 1 ст. 88 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
		Рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді набирає чинності з дня ухвалення цього рішення у разі, якщо воно буде підтримане не менше ніж одинадцятьма членами Комісії згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 88 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
		Аналіз наведених положень ч. 1 ст. 88 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і п.п.4.10.8 п. 4.10 Регламенту дає підстави для висновку про те, що рішення Комісії у складі колегії про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді набирає чинності з дня його ухвалення, проте за наявності негативного висновку Громадської ради доброчесності необхідно, щоб це рішення було підтримане не менше ніж одинадцятьма членами Комісії у пленарному складі.
		Щодо висновку ГРД:
		У відзиві на позовну заяву ВККС України зазначає про те, що до Комісії 23.04.2019 о 23 год. 15 хв. електронною поштою надійшов документ під назвою "Висновок про невідповідність судді Вінницького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики" (зареєстровано у ВККС 24.04.2019). Зазначений документ передано члену Комісії-доповідачу після початку засідання з проведення співбесіди.
		Як зазначає ВККС України, вказаний висновок складено та подано без дотримання вимог пп.4.10.1, 4.10.3 п. 4.10 розділу IV Регламенту, а саме: не дотримано строку подання висновку до Комісії. Висновок зареєстровано у Комісії 24.04.2019, тобто в день проведення співбесіди, а не за 10 робочих днів; не зазначено процедури, в межах якої надано висновок; не зазначено інформації щодо пояснень судді, відмови від їх надання, мотивів та підстав їх врахування або відхилення, відомостей щодо можливості судді ознайомитися з висновком; відсутні пояснення судді; відсутні додатки, які містять матеріали, що підтверджують викладену інформацію щодо судді; інформація не підписана всіма членами Громадської ради доброчесності, які брали участь в ухваленні рішення про надання Комісії висновку.
		У зв`язку з викладеним, відповідно до пп. 4.10.1, 4.10.3 п. 4.10 розділу IV Регламенту Комісією у складі колегії прийнято протокольне рішення про залишення висновку без розгляду. Представник ГРД на засідання Комісії 24.04.2019 не з`явився.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 червня 2019 року у справі № 9901/460/18 висловила правову позицію відносно того, що згідно з підпунктом 4.10.3 пункту   4.10   Регламенту відповідач фактично наділяє себе повноваженням, яке не передбачено Законом України "Про судоустрій і статус суддів", зокрема, надає собі право залишати без розгляду інформацію або висновок, які були надані ГРД, оскільки вказаним Законом не передбачено право ВККС приймати рішення про залишення без розгляду інформації або висновку, які були надані ГРД, як і не передбачено право не досліджувати відповідні документи.
		У цьому рішенні Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення Комісії від 29 грудня 2017 року № 140/зп-17 щодо внесення змін зокрема, до підпункту 4.10.3 пункту 4.10 Регламенту.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 № 9901/489/19 при розгляді в апеляційному порядку справи № 9901/489/19 про визнання протиправним і скасування рішення про винесення на розгляд Комісії у пленарному складі питання про підтримку рішення ВККС від 03 червня 2019 року № 351/ко-19 в частині визначення порядку набрання цим рішенням чинності зробила такий висновок:
		"Із законодавчого визначення абзацу другого частини першої цієї статті випливає, що якщо у процесі кваліфікаційного оцінювання з`являється таке правове явище чи обставина, як висновок ГРД, то тоді закон імперативно й безальтернативно визначає, коли рішення колегії ВККС про здатність судді здійснювати правосуддя у відповідному судді набирає сили остаточного, а також хто, яким чином й якою кількістю голосів має підтримати таке рішення. Із цього законодавчого формулювання висновується, що саме ВККС у пленарному складі на своєму засіданні може оцінити слушність висновку ГРД й дати відповідь на інші питання, пов`язані з цим висновком, серед іншого й на ті, що стосуються не тільки змісту (суті), але й стосовно його дійсності, достовірності, об`єктивності, правдивості, дотримання форми, строку та порядку затвердження і подання.
		Гіпотеза норми абзацу другого частини першої статті 88 Закону № 1402-VІІІ   через запровадження умови про наявність висновку ГРД щодо невідповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності передбачає диспозицію у виді подолання висновку ГРД одинадцятьма голосами членів ВККС на пленарному засіданні цього органу, яка не встановлює жодних додаткових, особливих чи конкретних умов, яким має відповідати висновок ГРД як за змістом, так і за формою, строком чи порядком його подання. Інакше кажучи, необхідність підтвердження рішення колегії ВККС про здатність судді здійснювати правосуддя у відповідному суді цей   Закон пов`язує із самим тільки фактом негативного висновку ГРД, який у часі був поданий до моменту ухвалення колегією ВККС позитивного для судді рішення".
		Отже, розгляд справи на засіданні Комісії пов`язується з наявністю висновку ГРД, незалежно від того, чи поданий він своєчасно та з дотриманням вимог законодавства.
		Слід наголосити, що у справі, яка розглядалася Великою Палатою Верховного Суду висновок ГРД було подано з порушенням строків, але, на відміну від справи, що розглядається, негативний висновок ГРД не було скасовано в судовому порядку.
		Так, рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 09.08.2019 у справі   №120/1949/19-а за позовом ОСОБА_1 до Громадської ради доброчесності, третя особа - Вища кваліфікаційна комісія суддів України, про визнання протиправним та скасування висновку і рішення було визнано протиправним та скасовано висновок ГРД про невідповідність судді Вінницького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики від 23.04.2019.
		ВККС України була третьою особою у справі №120/1949/19-а, що свідчить про її обізнаність про оскарження ОСОБА_1 висновку ГРД щодо нього.
		Тобто, у цій справі, на відміну від інших подібних справ, фактично відпала підстава для призначення засідання Комісії на підставі пп. 4.10.8. п. 4.10 розділу ІV Регламенту ВККС України.
		Колегія суддів зазначає, що норми чинного законодавства не передбачають порядку набрання законної сили рішення ВККС України у випадку скасування рішення ГРД у судовому порядку, оскільки положеннями ч. 1 ст. 88 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і п.п. 4.10.8 п. 4.10 Регламенту законодавчо встановлено порядок набрання законної сили рішень ВККС України у випадках наявності висновку ГРД, незалежно від того, чи був він предметом розгляду на засіданні Комісії у складі колегії.
		Відповідно висновок ГРД у цій справі був наявний на момент прийняття рішення про відповідність ОСОБА_1 займаній посаді. Але Суд враховує, що у судовому рішенні у справі №120/1949/19-а було встановлено обставини, які свідчать про відсутність фактів та які стали основою для висновку ГРД. 
		Станом на момент подання позову обставини, встановлені у висновку ГРД, який був підставою для призначення Комісії у пленарному складі, були спростовані у судовому порядку.
		Щодо бездіяльності відповідача:
		Позивач вважає бездіяльністю відповідача те, що розгляд заяв на пленарному засіданні Комісії не призначався і питання набрання чинності рішенням ВККС України №123/ко-19 не було вирішено протягом тривалого часу.
		У цій справі висновок ГРД було залишено без розгляду ВККС України, в подальшому відповідний висновок скасовано в судовому порядку, але ВККС України не було проведено пленарного засідання Комісії для підтримання не менше ніж одинадцятьма членами Комісії рішення про підтвердження здатності судді ОСОБА_1 здійснювати правосуддя у відповідному суді.
		ОСОБА_1 звертався до ВККС України із заявами від 13.09.2019, 20.09.2019 та від 17.10.2019, в яких просив Комісію вирішити питання про набрання законної сили рішенням від 24.04.2019 №123/ко-19 та врахувати скасування висновку ГРД рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 09.08.2019 у справі №120/1949/19-а.
		Судова колегія погоджується, що у позивача після скасування висновку ГРД у судовому порядку були легітимні очікування щодо розгляду на пленарному засіданні ВККС України питання про набрання чинності рішення ВККС України від 24.04.2019 №123/ко-19 про відповідність ОСОБА_1 займаній посаді. 
		Проте, судова колегія зазначає, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
		Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.
		Самі по собі строки поза зв`язком із конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набути) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк.
		Така правова позиція була викладена у постанові Верховного Суду України від 13.06.2017 у справі №   12-1393а17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.04.2018 у справі №   П/9901/137/18 (800/426/17).
		Водночас, у матеріалах справи є службова записка від 04.12.2019 №739с/19 начальника управління підготовки та проведення засідань Комісії секретаріату Комісії, адресована начальнику юридичного управління секретаріату Комісії, в якій зазначено, що питання про підтримку рішення колегії Комісії від 24.04.2019 № 123/ко-19 стосовно ОСОБА_1 , ухваленого в межах процедури кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, відповідно до абз. 3 пп. 4.10.8 п. 4.10 розділу IV Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, призначалося Комісією до розгляду у пленарному складі на 20 травня, 13 червня та 18 жовтня 2019 року.
		- 20 травня 2019 року у зв`язку з відсутністю кворуму, Комісією ухвалено протокольне рішення про зняття з розгляду вищевказаного питання (протокол засідання Комісії від 20 травня 2019 року № 210).
		-13 червня 2019 року у зв`язку з надходженням до Комісії додаткових документів від Громадської ради доброчесності стосовно окремих суддів та необхідності їх опрацювання, Комісією ухвалено протокольне рішення про відкладення розгляду зазначеного питання (протокол засідання Комісії від 13 червня 2019 року № 257).
		- 18 жовтня 2019 року Комісією ухвалено рішення № 186/зп-19 про організаційні питання діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, відповідно до якого знято з розгляду відповідне питання, призначене на 21 жовтня 2019 року.
		Обставини, зазначені у службовій записці, свідчать про існування об`єктивних причин щодо не розгляду на пленарному засіданні Комісії питання про набрання законної сили рішенням 24.04.2019 №123/ко-19 про відповідність ОСОБА_1 займаній посаді.
		07 листопада 2019 року набрав чинності Закон України від 16 жовтня 2019 року № 193-IX "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування". Пунктами 2 та 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону визначено, що з дня набрання ним чинності повноваження членів ВККС припиняються. ВККС протягом двох місяців з дня формування її нового складу завершує процедуру добору кандидатів на посаду судді місцевого суду, оголошеного рішенням Комісії від 03 квітня 2017 року № 28/зп-17. Інші процедури, які були розпочаті ВККС відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" до набрання чинності цим Законом, продовжуються новим складом ВККС, утвореної відповідно до цього Закону.
		З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що немає підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача, оскільки останнім вчинялися дії для вирішення питання про набрання законної сили рішенням 24.04.2019 №123/ко-19 про відповідність ОСОБА_1 займаній посаді.
		Щодо оскаржуваного рішення :
		У цій справі важливим є те, що ВККС України визнала ОСОБА_1 таким, що відповідає займаній посаді, а обставини, зазначені у негативному висновку ГРД не підтвердилися, що встановлено рішенням у справі №120/1949/19-а, яке набрало законної сили. 
		Суд вважає, що немає підстав для задоволення позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення ВККС України від 24.04.2019 №123/ко-19 у відповідній частині, оскільки на момент ухвалення цього рішення висновок ГРД був чинним, тому станом на 24.04.2019 відповідачем законно було відзначено, що рішення набирає чинності у порядку, визначеному пп. 4.10.8 п. 4.10 розділу IV Регламенту.
		Але згодом, висновок ГРД щодо ОСОБА_1 було скасовано, що свідчить про те, що підстава, зазначена у рішенні ВККС України від 24.04.2019 №123/ко-19 для набрання ним чинності у порядку, визначеному пп. 4.10.8 п. 4.10 розділу IV Регламенту відпала.
		З огляду на викладене, обставини, необхідні для застосування процедури, визначеної ч. 1 ст.88 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і п.п. 4.10.8 п. 4.10 Регламенту ВККС України, наразі усунуті.
		Проте законодавець не визначив скасування висновку ГРД як підставу для незастосування вищенаведеної процедури набрання чинності рішення ВККС України про відповідність судді займаній посаді.
		Вищенаведена прогалина у законодавстві є правовою невизначеністю, що призводить до порушення прав позивача в частині визнання його таким, що пройшов кваліфікаційне оцінювання судді. 
		Правові прогалини, що існують в нормативно-правових актах, певною мірою можливо заповнити у процесі застосування закону (зокрема, використовуючи аналогію права, застосовуючи загальні принципи права, а також нормативно-правові акти вищої юридичної сили, насамперед Конституцію). 
		Щодо порушеного права:
		У   Конвенції про захист прав   людини і основоположних   свобод   1950 року визначено, що кожен має   право   на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції; органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього   права,   за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної   та   громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для   захисту   здоров`я чи моралі або для   захисту прав   і   свобод інших осіб (стаття 8). У ст. 13 вказаної Конвенції визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		Міжнародним пактом   про   громадянські і політичні   права   1966 року встановлено, що ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканність його житла або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь і   репутацію(пункт 1 статті 17).
		У сфері професійної діяльності судді таке право позивача гарантоване, зокрема, Конституцією України зі змінами, внесеними Законом України «Про судоустрій і статус суддів», який згідно з його преамбулою визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
		ЄСПЛ вказує, що поняття «приватне життя» не виключає відносини професійного або ділового характеру, оскільки саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з навколишнім світом (рішення від 16 грудня 1992 року у справі «Німіц проти Німеччини» («Niemietz v. Germany»), заява № 13710/88, § 29).
		На думку ЄСПЛ, приватне життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, зокрема стосунків професійного або   ділового   характеру (рішення від 7 серпня 1996 року у справі «С. проти Бельгії» («С. v. Belgium»), заява № 21794/93, § 25). А обмеження, накладені на доступ до професії, визнані цим судом такими, що впливають на приватне життя (рішення від 27 липня 2004 року у справі «Сідабрас   та   Джяутас проти Литви» («Sidabras and Dziautas v Lithuania», заяви № 55480/00   та   № 59330/00, § 47).
		У п. 92 рішенні ЄСПЛ від 25 вересня 2018 року (справа   «Денісов проти України»), де скаржником виступав суддя, зазначено, що при оцінці того, чи виникає у  випадку трудового спору між особою та державою питання щодо приватного життя за ст. 8 Конвенції, існує тісний зв`язок між питанням застосовності та суті. Якщо встановлено, що захід серйозно вплинув на приватне життя особи, то цей висновок означає, що скарга є сумісною з Конвенцією за критерієм ratione materiae, і в той же час, що захід становив «втручання» у «право на повагу до приватного життя» для цілей оцінки по суті за трьома аспектами за статтею 8 Конвенції (оцінка законності, законної мети та необхідності такого «втручання»). Отже, питання застосовності та наявності «втручання» є нерозривно пов`язаними у таких категоріях справ.
		У цьому ж рішення ЄСПЛ указав: «… З наведеної практики Суд доходить висновку, що трудові спори per se   [власне] не виключаються зі сфери «приватного життя» у розумінні ст. 8 Конвенції. Існують певні типові аспекти приватного життя, на які такі спори можуть вплинути внаслідок звільнення, пониження, відмови у доступі до професії або інших подібних несприятливих заходів. До цих аспектів входить «внутрішнє коло» заявника, можливість заявника встановлювати та розвивати відносини з іншими людьми та соціальна і професійна репутація заявника. У таких спорах існують два напрямки, за якими, як правило, виникають питання, пов`язані з приватним життям: або через підстави вжиття оскаржуваного заходу (у такому випадку Суд застосовує підхід, заснований на підставах), або, у деяких справах, через наслідки для приватного життя (у такому випадку Суд застосовує підхід, заснований на наслідках).
		При застосуванні підходу, заснованого на наслідках, рівень суворості з огляду на всі наведені аспекти набуває вирішального значення. Саме заявник має переконливо продемонструвати, що цей рівень був досягнутий у його справі. Заявник має надати докази, які підтверджуватимуть наслідки оскаржуваного заходу. Суд визнає, що стаття 8 Конвенції є застосовною лише за умови, що ці наслідки є дуже серйозними та значною мірою впливають на його приватне життя».
		Контекст конкретних обставин цієї справи, обсяг і межі предмета судового розгляду, визначеного позивачем, коли застосований до скаржника (потерпілої особи) захід може визнаватися таким, що порушив його захищене право, дає підстави для висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо настання відносно нього негативних наслідків, які проявились у втручанні в його приватне життя через незавершеність процедури кваліфікаційного оцінювання на визначених, передбачуваних умовах.
		В силу незалежних від ОСОБА_1 обставин він продовжує вважатися таким, що не пройшов кваліфікаційне оцінювання судді. Будучи професійним суддею, та не маючи права займатися іншими видами діяльності, для позивача факт проходження кваліфікаційного оцінювання має визначальне значення для подальшої професійної діяльності.
		З аналізу вищенаведених положень, слід зробити висновок, що задля забезпечення правової визначеності та усунення сваволі органів державної влади, має існувати чіткий механізм застосування норм права.
		Більше того, нормами Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено особливий правовий статус судді, що вимагає максимально чіткої регламентації процедури відповідності судді займаній посаді.
		Зниження рівня гарантій незалежності суддів опосередковано може призвести до обмеження можливостей реалізації права на судовий захист (абз. 5 пп. 4.3 п.4 мотивувальної частини рішення Великої Палати Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч.ч. 3, 10 ст. 133 Закону України „Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України „Про забезпечення права на справедливий суд" від 04.12.2018 №11-р/2018).
		Відповідно до рішення ВККС України від 24.04.2019 №123/ко-19 позивач пройшов кваліфікаційне оцінювання та визнаний таким, що відповідає займаній посаді, і Суд не вирішує питання щодо проходження позивачем кваліфікаційного оцінювання чи встановлення його результатів. Однак саме рішення до теперішнього часу не набрало законної сили саме через те, що не було проведено пленарне засідання Комісії відповідно до пп. 4.10.8. п. 4.10 розділу ІV Регламенту ВККС України. При цьому наразі новий склад ВККС України не сформований, через що питання, що є предметом цієї справи, залишатиметься для позивача невирішеним протягом невизначеного часу.
		Стан невизначеності позивача, викликаний вищенаведеними обставинами, порушує його права і законні інтереси та є, зокрема втручанням в його приватне життя, оскільки, будучи суддею, він і надалі вважається таким, що не пройшов кваліфікаційне оцінювання судді. Позивач не повинен зазнавати негативних наслідків через нездатність держави вчасно, законно, провести професійне оцінювання щодо особи, що є суддею, і яка визнана компетентним органом - Вищою кваліфікаційною комісією суддів України - такою, що відповідає займаній посаді.
		Враховуючи неутворення протягом тривалого часу нового складу ВККС України у встановленому чинним законодавством порядку, та задля ефективного захисту порушеного права ОСОБА_1 , Суд вважає за можливе визнати, що наразі відсутні підстави для застосування положення пп.4.10.8. п. 4.10 розділу ІV Регламенту ВККС України щодо набрання чинності рішення ВККС України тільки після його підтримання не менше ніж одинадцятьма членами Комісії згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 88 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". 
		З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за можливе визнати рішення ВККС України від 24.04.2019 №123/ко-19 таким, що набрало чинності з 09.09.2019 - дня набрання чинності судовим рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 09.08.2019 у справі №120/1949/19-а, яким скасований відповідний висновок ГРД. 
		Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.
		За правилами ст. 139 КАС України понесені позивачем витрати у виді судового збору за подання цього позову покладаються на обидві сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.
		Керуючись ст.ст. 241-246, 262, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, 
		ВИРІШИВ:
		Позовну заяву ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення в частині, визнання протиправною бездіяльності задовольнити частково.
		Визнати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 24.04.2019 №123/ко-19 таким, що набрало чинності з 09 вересня 2019 року.
		В іншій частині у задоволенні позову відмовити.
		Стягнути з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (код ЄДРПОУ 37316378) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 768    (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.
		Рішення Верховного Суду як суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на судове рішення Верховного Суду подається до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		   Головуючий суддя А.А. Єзеров   СуддіН.В. Коваленко  В.М. Кравчук  О.П. Стародуб  С.М. Чиркін

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...