Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 296/10359/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 08.12.2020.
Дата набрання законної сили: 02.12.2020
Номер судового провадження: 61-11105ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                            
		Іменем України
		 
		02 грудня 2020 року                       
		м. Київ
		 
		справа № 296/10359/17
		провадження № 61-11105св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Крата В. І.,
		суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 05 грудня 2019 року 
		у складі судді Адамовича О. Й. та постанову Житомирського апеляційного суду від 24 червня 2020 року в складі колегії суддів: Галацевич О. М., Борисюка Р. М., Григорусь Н. Й.
		 
		ОПИСОВА ЧАСТИНА 
		Короткий зміст позовних вимог
		У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця») про визнання незаконними наказів, визнання незаконним звільнення зі зміною формулювання причин звільнення, стягнення середнього заробітку, вихідної допомоги, грошової винагороди та відшкодування моральної шкоди.
		З урахуванням заяв про збільшення позовних вимог просив:
		- визнати незаконним та скасувати наказ від 27 жовтня 2017 року № 139 про переміщення;
		- визнати незаконними та скасувати накази від 10 листопада 2017 року № 14 та від 01 грудня 2017 року № 18 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності, як такі, що винесені за невиконання незаконного наказу від 27 жовтня 2017 року № 139;
		- визнати незаконним його звільнення наказом від 01 грудня 2017 року № 49 про припинення трудового договору в частині дати звільнення, а також запис, зроблений відповідачем у його книжці без зазначення дати за № 15: «Звільнений з роботи за власним бажанням, п. 3 ст. 38 КЗпП України. Підстава наказ № 47 від 23.01.2018 та наказ № 48 від 23.01.2018», змінити дату його звільнення у наказі № 49 та дату у трудовій книжці на 30.11.2017 та підставу на частину третю статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), як звільнення за власним бажанням через невиконання відповідачем законодавства про працю, умов колективного договору;
		- стягнути з ПАТ «Укрзалізниця» на його користь недоплачену різницю вихідної допомоги у сумі 628,65 грн;
		- стягнути з товариства на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного розрахунку в сумі 102 038,71 грн;
		- стягнути з відповідача на його користь 164,72 грн незаконно утримані 
		з вихідної допомоги;
		- стягнути з ПАТ «Укрзалізниця» на його користь 150 грн грошової винагороди за здачу 17 листопада 2017 року крові згідно колективного договору;
		- стягнути з відповідача на його користь грошову компенсацію за моральну шкоду у розмірі 25 000 грн;
		- стягнути з ПАТ «Укрзалізниця» на його користь витрати на правову допомогу.
		Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно з наказом від 14 липня 1992 року № 57 його прийнято на роботу у механічний цех 02 Житомирської дільниці водієм вантажного автомобіля. Наказом від 27 жовтня 2017 року № 137 без його згоди його переведено на роботу з м. Житомира в м. Коростень на термін один місяць. Ним було заявлено про не відповідність цього наказу вимогам КЗпП України, у зв`язку з чим наказ скасовано, видано новий наказ № 139 про його переміщення, який він також відмовився виконувати, оскільки вважав його незаконним. У подальшому наказом від 10 листопада 2017 року № 14 йому оголошено догану.
		Зазначав, що відповідач систематично не виконував законодавство про працю та умови колективного договору, у зв`язку з чим 14 листопада 2017 року він подав заяву про звільнення за власним бажанням. Наказом від 01 грудня 2017 року № 69/ос його звільнено. Причиною звільнення у наказі зазначено - за власним бажанням, стаття 38 КЗпП України, підстава - його заява від 
		14 листопада 2017 року. У трудовій книжці зроблено запис за № 13: «01.12.2017 року. Звільнений з роботи власним бажанням, ст. 38 КЗпП України. Наказ 
		№ 69/ос від 01.12.2017» та наказом від 01 грудня 2019 року № 18 про притягнення до дисциплінарної відповідальності йому оголошено догану за відмову виконувати наказ від 10 листопада 2017 року № 164.
		Вказував, що відповідно до статті 3 Закону України «Про відпустки» за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення у цьому разі є останній день відпустки. Заяву на звільнення він подав 14 листопада 2017 року. У той же день він подав заяву про надання частини невикористаної відпустки з 14 по 30 листопада 2017 року. Таким чином, на його думку, звільнення мало бути оформлене 30 листопада 2017 року. Проте у порушення вимог законодавства керівництво на свій розсуд визначило для нього 01 грудня 2017 року робочим днем, яким винесло догану за невиконання того ж незаконного наказу № 139. А тому допущено грубе порушення законодавства при звільненні, порушено порядок оформлення трудових книжок, безпідставно винесено догану.
		26 січня 2018 року йому виплатили вихідну допомогу у розмірі, передбаченому статтею 44 КЗпП України, а саме його тримісячний середній заробіток у сумі 13 461,90 грн. Проте, незважаючи на виявлені порушення, сума середньомісячного заробітку розрахована неправильно, без урахування оплати понаднормових годин за жовтень 2017 року. Відпрацювання понаднормових годин у жовтні 2017 року підтверджено у грудні 2018 року перевіркою правового інспектора праці із внесенням подання керівнику підприємства про перерахунок та виплату коштів. За жовтень 2017 року йому нараховано та виплачено 13 лютого 2019 року 419,10 грн за 22 понаднормові години. Тобто у зв`язку із збільшенням заробітної плати за жовтень 2017 року на вказану суму має збільшитись і середньомісячний заробіток за останні 2 місяці, що становитиме 5 153,47 грн.
		Отже, вихідна допомога при звільненні відповідно до статті 44 КЗпП України має становити 3 середньомісячних зарплати, але не менше 15 460,41 грн. Таким чином різниця між нарахуванням вихідної допомоги згідно довідки та середньомісячним заробітком із врахуванням понаднормових за жовтень 2017 року становить 628,65 грн.
		Крім того, у порушення вимог статті 116 КЗпП України, яка вказує на обов`язковість виплати працівнику всіх сум у день звільнення, тобто згідно 
		з наказом про звільнення від 01 грудня 2017 року № 49, із виплаченої йому 26 січня 2018 року вихідної допомоги була вирахувана якась незрозуміла заборгованість по зарплаті в сумі 164,72 грн. Такі дії відповідача прямо суперечать вимогам статті 1215 Цивільного кодексу України, оскільки останнім не надано будь-які докази рахункової помилки при розрахунку зарплати за грудень 2017 року та докази недобросовісності з його боку, як набувача виплати. Також відповідно до статті 127 КЗпП України для утримання або відрахування помилково нарахованих сум відповідач мав один місяць, який пропустив.
		Таким чином, всі належні при звільненні суми йому не виплачені, тому згідно зі статтею 117 КЗпП України він має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки. Станом на 25 липня 2019 року з часу його звільнення минає повних 19,8 календарних місяців. Середньомісячний заробіток згідно з довідкою складає 5 153,47 грн. Тому розмір грошових коштів, який відповідач зобов`язаний сплатити на його користь за весь час затримки, складає 102 038,71 грн (середньомісячний заробіток х 19,8 місяців).
		Відповідачем йому заподіяно моральні страждання. Так, протягом більше одного року він витрачає власний час та кошти для відновлення своїх порушених прав. За цей період він неодноразово звертався до відповідача із пропозицією мирного вирішення конфлікту, які залишені без належного реагування. Протягом року з`ясувалися та були підтверджені документально нові грубі порушення трудового законодавства відповідачем. Враховуючи те, що справа за його позовом не знаходить вирішення не з його вини вже більше півтора року і весь цей час він знаходиться у стані стресу, змушений нервувати, що може негативно вплинути на стан його здоров`я, готувати велику кількість документів, використовувати відгули, звертатися в різні інстанції, відриватися від сім`ї та виховання неповнолітньої дитини, ходити в суд, вважає цілком розумною сумою відшкодування моральної шкоди у розмірі 25 000 грн.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 05 грудня 2019 року позов задоволено частково.
		Визнано незаконним та скасовано наказ № 139 від 27 жовтня 2017 року про переміщення.
		Визнано незаконними та скасовано накази про притягнення до дисциплінарної відповідальності № 14 від 10 листопада 2017 року та № 18 від 01 грудня 2017 року.
		Визначено формулювання звільнення ОСОБА_1 : «01 грудня 2017 року. Звільнений з роботи за власним бажанням у зв`язку із невиконанням власником законодавства про працю, частина третя статті 38 КЗпП України».
		Стягнуто з ПАТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 : 628,65 грн недоплаченої вихідної допомоги; 164,72 грн безпідставно утриманих коштів; 120 569,10 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку; 2 500 грн на відшкодування моральної шкоди.
		У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Суд першої інстанції керувався тим, що оскільки робоче місце позивача знаходилося в м. Житомирі, а згідно наказу від 27 жовтня 2017 року № 139 його було переміщено на інше робоче місце, яке знаходилося в м. Коростені, тобто 
		в іншій місцевості, то цей наказ не відповідає вимогам частин першої, другої статті 32 КЗпП України, є незаконним та підлягає скасуванню, так як переміщення працівника на тому ж підприємстві допускається в межах тієї 
		ж місцевості.
		Фактично підставою для прийняття наказу від 10 листопада 2017 року № 14 стало невиконання позивачем наказу від 27 жовтня 2017 року № 139 про переміщення, який не відповідав вимогам трудового законодавства, а тому наказ № 14 є незаконний з огляду на те, що невиконання наказу № 139, який прийнятий в порушення прав працівника, не може бути підставою для його притягнення до дисциплінарної відповідальності, оскільки такий наказ не може породжувати правомірних трудових обов`язків, невиконання яких становитиме склад дисциплінарного проступку.
		Вирішуючи питання щодо дати звільнення суд першої інстанції керувався тим, що позивачем у заяві не було визначено строку звільнення, а норма закону про відпустки покликана реалізувати право працівника на відпустку. Звільнення позивача наступного дня після відпустки з урахуванням необхідного належного оформлення такого звільнення (підписання обхідного листа тощо), без шкоди для наступного працевлаштування, є таким, що не порушує прав позивача. 
		А тому позивачем не доведено необхідність зміни дати його звільнення.
		Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 2 500 грн, суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості. Врахував відсутність у позивача будь-яких інших об`єктивних доказів на підтвердження розміру моральної шкоди на суму 25 000 грн.
		Відмовляючи у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначив, що позивачем надані рахунки на загальну суму 17 800 грн, складання яких передбачено розділом 4 договору від 06 листопада 2017 року. Адвокат 
		у цьому процесі діяв на підставі ордеру ЄТ № 11471, в якому вказана підстава його видачі - договір на правову допомогу від 07 березня 2018 року, позивач не підтвердив, що договір від 07 березня 2018 року містить аналогічні умови, зокрема, щодо видачі рахунків на підтвердження оплати та вид виконаної роботи. Вказані рахунки не містять відомостей щодо підстави їх видачі, а саме реквізиту договору, вказівка в рахунку про отримання оплати, а також зазначення відомостей про вид послуги (рахунки містять лише загальні відомості про послугу), не може вважатися детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, як то передбачено статтею 137 ЦПК України.
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		Постановою Житомирського апеляційного суду від 24 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» залишено без задоволення.
		Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 05 грудня 2019 року змінено, збільшено суму недоплаченої вихідної допомоги з 628,65 грн до 1 379,25 грн, суму середнього заробітку за час затримки розрахунку 
		з 120 569,10 грн до 125 468,32 грн та дату звільнення з 01 грудня 2017 року на 30 листопада 2017 року.
		Скасовано рішення суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та ухвалено у цій частині нове судове рішення, яким стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 8 900 грн понесених судових витрат.
		Апеляційний суд керувався тим, що заяву про своє звільнення ОСОБА_1 подав разом із заявою про надання відпустки з 15 по 30 листопада 2017 року. Заява працівника не була ним відкликана, а тому власник мав видати наказ про звільнення з 30 листопада 2017 року, тобто в останній день відпустки. А тому притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності шляхом оголошення наказу від 01 грудня 2017 року № 18 догани за порушення трудової дисципліни, неналежне виконання своїх трудових обов`язків, яке полягає в порушенні правил внутрішнього трудового розпорядку, невиконання наказів керівництва, 
		є незаконним.
		Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення сум апеляційний суд керувався тим, що з урахуванням оплати понаднормових годин 
		у двократному розмірі відповідно до статті 106 КЗпП України ця сума складала 249,44 грн а не 239,70 грн, як зазначив суд першої інстанції, у зв`язку з чим до стягнення підлягає 125 468,32 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку, а різниця вихідної допомоги з урахуванням понаднормових має складати 1 257,30 грн, з урахуванням інфляції 1 379,25 грн, а не 628,65 грн.
		Вимоги позивача щодо розміру належних йому при звільненні сум задоволені 
		у повному обсязі, отже підстави для застосування принципу співмірності та зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відсутні.
		Задовольняючи витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 900 грн, апеляційний суд врахував складність справи (справа розглядалася 
		в спрощеному порядку, а строк розгляду справи був зумовлений зміною двічі складу суду у зв`язку з виходом суддів у відставку) та виконані роботи (участь адвоката у судовому засіданні 07 березня 2018 року тривала з 10:44 год. до 10:47 год., 19 березня 2018 року - з 11:08 год. до 11:10 год., 17 квітня 2018 року 
		з 15:46 год. до 16:12 год., 25 травня 2018 року судове засідання не відбулося, 26 жовтня 2018 року з 12:52 год. до 13:07 год., 20 грудня 2018 року - з 12:08 год. по 12:26 год., при цьому рахунки вказують про сплату позивачем по 1 000 грн за кожне засідання), з урахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат. Кожний рахунок, долучений до матеріалів справи, містить конкретний вид, форму та обсяг послуги, яка надана представником у зв`язку з розглядом цієї справи та підтверджує оплату послуг позивачем готівковим розрахунком. Пункт 2.2.3 договору передбачає, що на підтвердження факту надання адвокатом клієнту правової допомоги відповідно до умов цього договору та здійсненої за неї оплати складається рахунок на оплату послуг професійної правничої допомоги, в якому зазначається вид, форма, обсяг наданої послуги та розмір гонорару. Рахунок підписується адвокатом. Один примірник рахунку залишається у адвоката, другий - надається клієнту. Також пункт 4.8 договору визначає, що оплата здійснюється клієнтом у готівковій формі негайно після отримання відповідної послуги або понесених фактичних витрат 
		і підтверджується підписаним адвокатом рахунком. Наявність договору від 07 березня 2018 року, на який міститься посилання у ордері на надання правової допомоги від 07 березня 2018 року, підтверджена позивачем і такий договір 
		є аналогічним за змістом договору від 06 листопада 2017 року, лише містить посилання на назву конкретного суду, який розглядав спір.
		Аргументи учасників справи
		У липні 2020 року АТ «Українська залізниця» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 05 грудня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 24 червня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просило оскаржені судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову 
		у задоволенні позову.
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції в порушення статті 49 ЦПК Україниприйняв до провадження заяву про збільшення позовних вимог від 18 липня 2019 року, у якій змінювався предмет, підстава позову та збільшувався розмір моральної шкоди, за відсутності доказів про направлення такої заяви відповідачу. Суди, стягуючи середній заробіток за час затримки розрахунку, не врахували конкретні обставини та часткове задоволення вимог позивача щодо розміру належних йому при звільненні сум, вимоги розумності та справедливості, принцип співмірності розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із розміром належних звільненому працівникові сум. Судом першої інстанції не надано належної правової оцінки факту, що на час нарахування та виплати вихідної допомоги у відповідача були відсутні докази понаднормової роботи позивача у жовтні 2017 року. Факт понаднормової роботи ОСОБА_1 виявлено у грудні 2018 року. Суди безпідставно скасували накази про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та стягнули кошти на відшкодування моральної шкоди. Апеляційний суд також невірно стягнув з відповідача на користь позивача суму витрат на правову допомогу, оскільки необхідні документи, підтверджуючі такі витрати, у справі відсутні, а саме: конкретні рахунки, оплата наданих послуг адвокатом у справі.
		У вересні 2020 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу АТ «Українська залізниця» залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність вимог скарги.
		Рух справи
		Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, зупинено виконання постанови Житомирського апеляційного суду від 24 червня 2020 року в частині стягнення з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 125 468,32 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку.
		Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.
		Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2020 року закрито касаційне провадження у цій справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме - застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі 
		№ 754/3781/16-ц та від 03 квітня 2019 року у справі №662/1626/17.
		Межі та підстави касаційного перегляду
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції 
		в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 
		1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		В ухвалі Верховного Суду від 10 серпня 2020 року вказано, що касаційна скарга містить підстави передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції 
		в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права тазастосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 754/3781/16-ц, від 03 квітня 2019 року 
		у справі № 662/1626/17, від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18 та 
		у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі 
		№ 751/3840/15-ц).
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18) зроблено висновок, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок 
		є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 травня 2019 року у справі №823/2638/18 (адміністративне провадження №К/9901/10114/19) зазначено, що «від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем 
		в галузі права, як зазначив суд попередньої інстанції. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (постанова Верховного Суду від 13.12.2018 у справі 
		№ 816/2096/17). На підтвердження витрат на правову допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги №07/3 від 02.07.2018, рахунок за наданні послуги №17-10-2 від 17.10.2018 з описом наданих послуг та вартості кожної з них окремо, а також кількість годин, витрачену на кожну з цих послуг, квитанцію №0.0.1161077299.1 від 17.10.2018 на суму 2 000 грн. […] Суд апеляційної інстанції не зазначив, чому ці документи не можуть бути підтвердженням оплати витрат на правову допомогу. Що стосується акту виконаних робіт, то його складення не передбачено умовами договору, 
		а виставлення рахунку клієнту та його оплата свідчать про їх прийняття». 
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 137 ЦПК України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		У частині другій статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
		Законодавством України не встановлено спеціальних вимог щодо порядку підтвердження оплати правничої допомоги для цілей розподілу судових витрат, зокрема до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при сплаті правничої допомоги, а також не встановлено форму такого документа.
		Суд апеляційної інстанції встановив, що пункт 4.8. договору на правову допомогу визначає, що оплата здійснюється клієнтом у готівковій формі негайно після отримання відповідної послуги або понесених фактичних витрат 
		і підтверджується підписаним адвокатом рахунком. Кожен рахунок, долучений до матеріалів справи, містить конкретний вид, форму та обсяг послуги, яка надана представником у зв`язку з розглядом цієї справи та підтверджує оплату послуг позивачем готівковим розрахунком.
		Встановивши, що витрати на професійну правничу допомогу здійснені  ОСОБА_1 та є документально підтвердженими, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про наявність підстав для стягнення таких витрат.
		Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо порушення судом першої інстанції вимог статті 49 ЦПК України, оскільки зазначені порушення не 
		є підставою скасування оскаржених судових рішень судом касаційної інстанції (частини перша, третя статті 411 цього Кодексу).
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстави для висновку, що: суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду; судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення ? без змін.
		У зв`язку з цим підлягає поновленню виконання постанови Житомирського апеляційного суду від 24 червня 2020 року в частині стягнення з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 125 468,32 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зупинене ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2020 року до закінчення касаційного провадження. 
		Керуючись статтями 400, 402, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.
		Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 05 грудня 2019 року 
		в незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Житомирського апеляційного суду від 24 червня 2020 року залишити без змін.
		Поновити виконання постанови Житомирського апеляційного суду від 24 червня 2020 року в частині стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 125 468,32 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                    В. І. Крат 
		 
		Судді:                                                                             Н. О. Антоненко 
		 
		І. О. Дундар 
		 
		Є. В. Краснощоков
		 
		М. М. Русинчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...