Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 363/4018/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 08.12.2020.
Дата набрання законної сили: 02.12.2020
Номер судового провадження: 61-11083ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова  
		Іменем України 
		 
		02 грудня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 363/4018/17-ц
		 
		провадження № 61-11083 св 20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Коломієць Г. В., 
		Черняк Ю. В., 
		 
		учасники справи:
		позивач - акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»;
		відповідачі:  ОСОБА_1 ; ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 ; приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Журавель Микола Володимирович;
		третя особа - відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області;
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 вересня 2019 року у складі судді Піхур О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 
		2020 року у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Болотова Є. В., 
		Лапчевської О. Ф. 
		ВСТАНОВИВ :
		1.     Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У жовтні 2017 року акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - 
		АТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Журавель М. В., третя особа - відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, про визнання договорів дарування та іпотеки недійсними.
		Позовна заява мотивована тим, що 23 травня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк Аваль», 
		та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 255 000 доларів США зі сплатою 14,00 % річних, строком до 23 травня 2018 року. На забезпечення виконання кредитних зобов`язань 23 травня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого остання передала у іпотеку банку земельні ділянки, що належать їй на праві особистої приватної власності. 
		Заочним рішенням Вишгородського районного суду Київської області 
		від 06 жовтня 2014 року (справа № 363/1651/14-ц) позов публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість 
		за кредитом у розмірі 990 907,34 доларів США, що еквівалентно по курсу Національного банку України 7 920 322 грн 36 коп.
		Рішенням апеляційного суду Київської області від 02 березня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 06 жовтня 2014 року (справа № 363/1651/14-ц) скасовано. Позов публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» задоволено частково. Стягнуто 
		з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитом у розмірі 514 203,72 доларів США, 
		що еквівалентно 4 110 030 грн 33 коп., яка складається з: заборгованості 
		за кредитом 274 509,54 доларів США, що еквівалентно 2 194 154 грн 75 коп., 
		у тому числі прострочена заборгованість за кредитом 45 603, 52 доларів США, що еквівалентно 364 508 грн 94 коп., за відсотками 97 045,33 доларів США, 
		що еквівалентно 775 683 грн 32 коп., пеня за прострочення погашення кредиту та відсотків - 142 648, 85 доларів США, що еквівалентно 1 140 192 грн 25 коп.
		Відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області 
		за виконавчим листом № 363/1651/14-ц, виданим 31 березня 2016 року Вишгородським районним судом Київської області, відкрито виконавче провадження по виконанню вищезазначеного судового рішення.
		31 серпня 2016 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошено заборону на його відчуження, якою було накладено арешт на все майно ОСОБА_1 .
		За даними інформаційних довідок встановлено, що нерухоме майно (салон краси (літ. А), загальною площею 102,6 кв. м, розташованого адресою: АДРЕСА_1 , відчужена за договором дарування від 18 серпня 
		2017 року № 1415 ОСОБА_2 .
		Крім того, 30 серпня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки № 2576, відповідно до умов якого вищезазначене майно передано в іпотеку на забезпечення виконання зобов`язань за договором позики від 30 серпня 2017 року № 2575, укладеного між ОСОБА_2 
		та ОСОБА_3 .
		Банк вважав, що вищезазначені договори дарування та іпотеки вчинено 
		з метою ухилення від виконання судового рішення про стягнення коштів, без наміру створення правових наслідків, обумовлених цими договорами, 
		з направленням дій сторін договору на фіктивний перехід права власності 
		на нерухоме майно до доньки (стаття 234 ЦК України).
		Ураховуючи викладене, АТ «Райффайзен Банк Аваль» просило суд визнати договір дарування від 18 серпня 2017 року та договір іпотеки від 30 серпня 
		2017 року недійсними; зобов`язати приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Журавель М. В. зняти з Державного реєстру іпотек запису про реєстрацію обтяження іпотекою нерухомого майна та зняти з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження нерухомого майна, а саме: салон краси (літ. А), розташованого
		за адресою: АДРЕСА_1 .
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 вересня 2019 року 
		у задоволенні позову АТ «Райффайзен Банк Аваль» відмовлено. 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, 
		що банком не доведено, що ОСОБА_1 , відчужуючи належне їй на праві власності нерухоме майно ОСОБА_2 , могла передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення, шляхом звернення стягнення на нерухоме майно, що не є предметом договору іпотеки. Також позивачем не надано доказів того, що договір дарування нерухомого майна уклали сторони, які є близькими родичами, та не надано доказів, що при укладенні договору дарування відбувся фіктивний перехід права власності 
		на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно 
		від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти 
		та користуватися цим майном. Негативні наслідки у випадку звернення стягнення на майно, що не є предметом іпотеки, можуть виникнути після звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо коштів від реалізації іпотечного майна буде недостатньо для погашення заборгованості 
		ОСОБА_1 . 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року апеляційну скаргу АТ «Райффайзен Банк Аваль» залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 вересня 2020 року залишено без змін. 
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при вирішенні спору судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, встановлено обставини справи, яким надана належна оцінка. АТ «Райффайзен Банк Аваль» не доведено фіктивність спірних договорів, укладених між відповідачами. Крім того, матеріали справи 
		не містять відомостей щодо звернення позивачем стягнення майна на предмет іпотеки та недостатності коштів від реалізації іпотечного майна для задоволення потреб банку.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У касаційній скарзі АТ «Райффайзен Банк Аваль», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати, прийняти нову постанову про задоволення позову банка.
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду 
		від 07 серпня 2020 року касаційне провадження у зазначеній справі відкрито 
		та витребувано її з суду першої інстанції. 
		У вересні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
		У листопаді 2020 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судова справа передана судді-доповідачу Гульку Б. І.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року справу за позовом 
		АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Журавля М. В., третя особа - відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, про визнання договорів дарування та іпотеки недійсними призначено до судового розгляду. 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Касаційна скарга АТ «Райффайзен Банк Аваль» мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не досліджено докази, що доводять умисел боржника в уникненні від виконання зобов`язань та виведення майна з-під можливого звернення на нього стягнення у рахунок погашення кредитної заборгованості. У матеріалах справи наявна довідка (виписка із будинкової книги про склад сім`ї) від 24 травня 2017 року, у якій зазначено, що за адресою: АДРЕСА_2 проживають і зареєстровані власник житла - ОСОБА_1 , донька - ОСОБА_2 , онук - ОСОБА_5 та чоловік - ОСОБА_4 . Тобто, при укладенні договору дарування відбувся фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича (доньки) 
		з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок цього майна судового рішення про стягнення грошових коштів. Цивільно-правовий договір, у тому числі й договір дарування, не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого розпочате судове провадження про стягнення боргу, та його донька (обдаровувана), які уклали договір дарування, діяли очевидно недобросовісно та зловживали правами стосовно кредитора, оскільки договір дарування порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Вважає, що факт фіктивності правочинів банком було доведено належними та допустимими доказами. Крім того, суди попередніх інстанцій при вирішенні справи 
		не застосували постанови Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц, 
		від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц та постанову Верховного Суду від 13 травня 2020 року по справи № 372/3541/16-ц.
		Відзив на касаційну скаргу не надійшов
		Фактичні обставини справи 
		23 травня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 255 000 доларів США зі сплатою 14,00 % річних, строком до 23 травня 2018 року 
		(том 1, а. с. 10-17). 
		На забезпечення кредитних зобов`язань 23 травня 2008 року між банком 
		та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого остання передала у іпотеку банку належні їй земельні ділянки (том 1, а. с. 24-27).
		Заочним рішенням Вишгородського районного суду Київської області 
		від 06 жовтня 2014 року (справа № 363/1651/14-ц) позов публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість 
		за кредитом у розмірі 990 907,34 доларів США, що еквівалентно по курсу Національного банку України 7 920 322 грн 36 коп.
		Рішенням апеляційного суду Київської області від 02 березня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 06 жовтня 2014 року (справа № 363/1651/14-ц) скасовано. Позов публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» задоволено частково. Стягнуто 
		з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитом у розмірі 514 203,72 доларів США, 
		що еквівалентно 4 110 030 грн 33 коп., яка складається з: заборгованості 
		за кредитом 274 509,54 доларів США, що еквівалентно 2 194 154 грн 75 коп., 
		у тому числі прострочена заборгованість за кредитом 45 603, 52 доларів США, що еквівалентно 364 508 грн 94 коп., за відсотками 97 045,33 доларів США, 
		що еквівалентно 775 683 грн 32 коп., пеню за прострочення погашення кредиту та відсотків - 142 648, 85 доларів США, що еквівалентно 1 140 192 грн 25 коп. (том 1, а. с. 30-36).
		Відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області 
		за виконавчим листом № 363/1651/14-ц, виданим 31 березня 2016 року Вишгородським районним судом Київської області, відкрито виконавче провадження по виконанню вищезазначеного рішення (том 1, а. с. 40-41).
		Під час проведення виконавчих дій державним виконавцем при здійсненні перевірки майнового стану боржника було встановлено, що за ОСОБА_1 
		на праві власності зареєстрований салон краси (літ. А), загальною площею 102,6 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
		З метою забезпечення виконання судового рішення, 31 серпня 2016 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції 
		у Київській області винесено постанову про арешт майна боржника 
		та оголошено заборону на його відчуження, якою було накладено арешт на все майно боржника.
		07 червня 2017 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області на підставі вищезазначеної постанови внесено запис про обтяження (арешт майна боржника) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 
		від 07 червня 2017 року за № 20790510, згідно з яким накладено арешт на салон краси за адресою: АДРЕСА_1 , та внесено запис про обтяження 
		від 07 червня 2017 року № 20789558, згідно якого арешт накладено на все майно боржника.
		Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав 
		на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 17 травня 2017 року № 87293788 у реєстрах міститься запис про обтяження від 14 квітня 2016 року № 14163867, внесений відділом державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції у Київській області при здійсненні виконавчого провадження № 41921506 в інтересах публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», запис про обтяження 
		від 05 грудня 2012 року № 13342029, внесений відділом державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції у Київській області при здійсненні виконавчого провадження № 24097051.
		04 вересня 2017 року державним виконавцем сформовано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 04 вересня 2017 року 
		№ 96163777 та від 04 вересня 2017 року № 96164246, з яких стало відомо, що 
		18 серпня 2017 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 
		за № 21943275 здійснено запис про право власності на майно боржника: салон краси (літ. А), загальною площею 102,6 кв. м, розташованого за адресою: 
		АДРЕСА_1 , та встановлено, що усі записи про обтяження (арешт майна боржника) було вилучено. Вилучення записів про обтяження здійснено 
		на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 серпня 
		2017 року у справі № 522/13621/17. 
		За даними вищезазначених інформаційних довідок було встановлено, 
		що зазначена нерухомість була відчужена за договором дарування 
		від 18 серпня 2017 року № 1415 ОСОБА_2 
		30 серпня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, згідно з умовами якого вказане майно передано в іпотеку 
		на забезпечення умов виконання зобов`язання за договором позики 
		від 30 серпня 2017 року № 2575.
		Відповідно до випискиіз будинкової книги про склад сім`ї від 24 травня 
		2017 року за адресою: АДРЕСА_2 проживають 
		і зареєстровані власник житла - ОСОБА_1 , донька - ОСОБА_2 , онук - ОСОБА_5 та чоловік - ОСОБА_4 (том 1, а. с. 9)
		2.     Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга АТ «Райффайзен Банк Аваль» підлягає частковому задоволенню.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно із вимогами частини першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
		Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).
		Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. 
		Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року (частина перша статті 4 ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. 
		Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, 
		не є договором дарування.
		Частиною першою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав 
		та обов`язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність 
		є підставою для визнання правочину недійсним.
		Відповідно до положень статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України. 
		Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом 
		не вимагається. 
		Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави 
		і суспільства, його моральним засадам. 
		Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 
		Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 
		Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Відповідно до частин першої та другої статті 234 ЦК України фіктивним 
		є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. 
		Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
		Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
		Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він 
		не має на меті встановлення правових наслідків.
		Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.
		Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
		Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України 
		від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, з якою погодився Верховний Суд 
		у постановах: від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17), від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц (провадження № 61-1300св18).
		Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
		У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому            її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
		Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або                   в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
		Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду 
		від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19).
		Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) й дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
		У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17-ц зроблено висновок, що з конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, 
		що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи-стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.
		Цивільно-правовий договір (у тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого розпочате судове провадження про стягнення боргу, та його мати (обдаровувана), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора. Оскільки укладають договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
		Установивши, що ОСОБА_1 знала про судове рішення, яким стягнуто з неї на користь банка заборгованість по кредитного договору від 23 травня 
		2008 року, відкрите виконавче провадження з примусового виконання рішення суду, яке не виконане, суди не дали належної правової оцінки тому, чи могла вона передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на нерухоме майно - салон краси 
		за адресою: АДРЕСА_1 ., а наведені судами висновки 
		є непереконливими та суперечать наданими банком доказами. 
		Також суди не надали належної правової оцінки тому, що спірний договір дарування нерухомого майна уклали сторони, які є близькими родичами, та 
		не перевірили, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином; чи направлені дії сторін договору 
		на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.
		АТ «Райффайзен Банк Аваль», звертаючись з позовом, звертало увагу судів 
		на фіктивність договору дарування та іпотеки, оскільки очевидним вважав укладення договору дарування з метою уникнення відповідальності 
		за договором, на підтвердження своїх доводів, посилався на невиконання 
		до цього часу ОСОБА_1 судового рішення (справа № 363/1651/14-ц) про стягнення з неї заборгованості, арешт органами державної виконавчої служби усього майна боржника. 
		Таким чином, у порушення статей 89, 263-264, 382 ЦПК України суди 
		на зазначені вище положення закону уваги не звернули, неправильно застосували норми статей 203, 215, 234 ЦК України, не з`ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, що має суттєве значення для правильного вирішення спору, не надали належної правової оцінки доводам і доказам сторін, що призвело до передчасного вирішення справи.
		Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноваження Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим. 
		З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, судами не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, то суду при новому розгляді справи слід перевірити вищенаведені обставини.
		Отже, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
		Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ :
		Касаційну скаргу акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» задовольнити частково.
		Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 вересня 2019 року 
		та постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                    Д. Д. Луспеник
		 
		Судді:                                                                                               Б. І. Гулько
		 
		І. А. Воробйова
		 
		Г. В. Коломієць
		 
		Ю. В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...