Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/23308/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 08.12.2020.
Дата набрання законної сили: 07.12.2020
Номер судового провадження: 61-16442ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		07 грудня 2020 року
		м. Київ
		справа № 761/23308/19
		провадження № 61-16442св20
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 ,третя особа - Служба у справах дітей Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 
		на постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Саліхова В. В., Вербової І. М., Шахової О. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом 
		до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації, про визнання місця проживання дитини та стягнення аліментів.
		Позовна заява мотивована тим, що з березня 2015 року по січень 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали разом, у зареєстрованому шлюбі не перебували.
		ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син - ОСОБА_3 .
		З моменту народження сина і по теперішній час відносини між сторонами не складались, вони не змогли дійти згоди щодо спільного піклування та виховання дитини. ОСОБА_3 зареєстрований та проживає разом із позивачем та її мамою ОСОБА_4 у двокімнатній квартирі 
		АДРЕСА_1 , має всі необхідні умови для комфортного проживання та розвитку.
		ОСОБА_2 звернувся із заявою до Служби у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про встановлення йому обов`язкових днів та годин для побачень і участі у вихованні з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Розпорядженням від 18 квітня 2019 № 299 року встановлено відповідний графік терміном на 3 місяці.
		З моменту народження сина і по теперішній час позивач утримує дитину. Крім того, малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває на обліку у дерматолога, потребує регулярного обстеження та лікування. Також йому рекомендовано санаторно-курортне лікування. Все це потребує значних фінансових витрат.
		Посилаючись на вищевказане ОСОБА_1 просила суд:
		- визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю ОСОБА_1 ;
		- стягувати щомісячно з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з дня пред`явлення позову і до досягнення сином повноліття, в сумі 16 260 грн, 
		з розрахунку десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку;
		- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти 
		на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за період з 15 грудня 2015 року по 06 червня 2019 року в сумі 18 008 грн з розрахунку 50 % прожиткового мінімуму на дитину щомісячно.
		Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
		Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 18 червня 
		2020 року (у складі судді Осаулова А. А.) позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 3 000 грн щомісячно із їх індексацією відповідно до вимог законодавства, починаючи з 10 червня 2019 року і до 15 грудня 2033 року, тобто до досягнення дитиною повноліття, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідно віку.
		У задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів на утримання дитини та визначення місця проживання дитини з матір`ю відмовлено. 
		Рішення в частині стягнення аліментів підлягає негайному виконанню в межах сплати суми платежу за один місяць.
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем доведено належними та допустимими доказами, що стан здоров`я та матеріальні потреби дитини зумовлюють стягнення аліментів з відповідача на їх утримання у визначеному судом розмірі, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача аліментів на утримання сина у розмірі 3 000 грн щомісячно із їх індексацією відповідно до вимог законодавства, починаючи з 10 червня 2019 року і до 15 грудня 2033 року, тобто до досягнення дитиною повноліття, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідно віку, підлягають задоволенню.
		Такий розмір аліментів є виправданий дійсними потребами дитини і не призведе до порушення прав відповідача.
		Разом з тим, оскільки дитина на даний час проживає разом із матір`ю, при цьому, відповідач не заперечує проти проживання сина з позивачем, права позивача у даному випадку з боку відповідача не порушені, враховуючи відсутність спору між сторонами про визначення місця проживання дитини чи іншого порушення права з боку відповідача, не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині визнання місця проживання дитини.
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
		Постановою Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 червня 2020 року в частині позовних вимог про визначення місця проживання малолітньої дитини скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким 
		ці позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
		Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з матір`ю ОСОБА_1 .
		В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що сторони у справі проживають окремо, а дитина на даний час проживає разом із матір`ю, позивач постійно піклується про дитину, бере участь у її розвитку, відповідач не заперечує проти проживання сина з позивачем, тому позовні вимоги в частині визначення місця проживання дитини з матір`ю підлягають задоволенню.
		Разом з тим, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення аліментів, оскільки відповідач є працездатною та працевлаштованою особою, зобов`язаний утримувати свою дитину до досягнення нею повноліття, тому розмір стягуваних аліментів є обґрунтованим.
		Рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про стягнення аліментів за минулий період не оскаржувалось, тому в апеляційному порядку не переглядалось.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У касаційній скарзі, поданій 06 листопада 2020 року,  ОСОБА_2 просить скасувати постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення аліментів і ухвалити в цій частині нове рішення, яким визначити розмір аліментів в межах заробітку відповідача, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах 
		(пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Також заявник зазначає, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Апеляційний суд не взяв до уваги вищевказані норми цивільного процесуального закону, а також не дослідив той факт, що місце проживання дитини визначено, проте факт реєстрації дитини здійснюється виключно за взаємною згодою батьків. 
		Крім того, відповідач вказує, що позивачем не надано достатніх доказів на підтвердження наявності захворювань на підтвердження витрат, пов`язаних із названими позивачемдіагнозами.
		Постанова суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог про визнання місця проживання дитини не оскаржується, тому перегляду в касаційному порядку не підлягає.
		Доводи інших учасників справи
		Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суди встановили, що  ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_3 , батьками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
		У зареєстрованому шлюбі сторони не перебували.
		Розпорядженням Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації від 18 квітня 2019 року № 299 встановлено громадянину ОСОБА_2 графік побачень з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , терміном на 3 місяці.
		Відповідно до акта обстеження умов проживання від 27 березня 2019 року, ОСОБА_3 зареєстрований та проживає разом із ОСОБА_1 та її матір`ю ОСОБА_4 у квартирі АДРЕСА_1 , де для дитини створено належні умови для проживання та розвитку, в родині панують доброзичливі відносини та гармонійний мікроклімат.
		Факт реєстрації ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у вказаній вище квартирі підтверджується листом Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації від 11 травня 2019 року.
		Згідно з висновком від 21 січня 2020 року Орган опіки та піклування Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації вважає, що малолітній дитині ОСОБА_3 краще проживати з матір`ю, однією родиною, що забезпечить найкращі інтереси дитини.
		Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження 
		в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених 
		у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
		Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції 
		в оскаржуваній частині відповідає.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
		Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Відповідно до статті 13 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
		Згідно з частиною другою, третьою статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
		Статтею 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
		Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , як на підставу свої позовних вимог, вказувала, що її малолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває на обліку у дерматолога, потребує регулярного обстеження та лікування. Також йому рекомендовано санаторно-курортне лікування. Все це потребує значних фінансових витрат, у зв`язку з чим просила стягнути щомісячно з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 , з дня пред`явлення позову і до досягнення сином повноліття, в сумі 16 260 грн, з розрахунку десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку.
		Статтею 180 СК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
		Відповідно до частини другої статті 182 СК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, 
		ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
		Згідно з частиною першою статті 183 СК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
		Частиною першою статті 182 СК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 
		3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;4) інші обставини, що мають істотне значення.
		За загальним правилом, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, 
		суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини 
		і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у частині другій статті 182 СК України.
		Відповідно до частини першої статті 191 СК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
		Вимога про стягнення аліментів на дитину може бути подана до суду протягом усього строку існування права на утримання, тобто до досягнення дитиною повноліття.
		За загальним правилом аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня подання позову на майбутнє.
		Переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про стягнення аліментів, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до частини другої статті 184 СК України розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.
		Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що відповідач є працездатною та працевлаштованою особою, зобов`язаний утримувати свою дитину до досягнення нею повноліття, та врахувавши, що стан здоров`я та матеріальні потреби дитини зумовлюють стягнення аліментів з відповідача на їх утримання у твердій грошовій сумі в розмірі 3 000 грн, суди дійшли обґрунтованого висновку про стягнення аліментів у визначеному розмірі.
		Посилання в касаційній скарзі на те, що позивачем не було надано достатніх доказів на підтвердження наявності захворювань на підтвердження витрат, пов`язаних із названими позивачем діагнозами спростовуються доказами, долученими до матеріалів справи, а саме випискою із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого, відповідно до якої ОСОБА_3 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває на обліку у дерматолога, потребує регулярного обстеження та лікування, також йому рекомендовано санаторно-курортне лікування, що потребує додаткових витрат (а. с. 24).
		Дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
		Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження 
		№ 14-446цс18).
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
		На думку судової колегії постанова апеляційного суду, що переглядаються, в оскаржуваній частині, є достатньо мотивованою.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду в оскаржуваній частині - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду в цій частині не спростовують.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити 
		без задоволення.
		Постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року 
		в оскаржуваній частині залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною 
		і оскарженню не підлягає.
		Судді:І. М. Фаловська В. С. Висоцька І. В. Литвиненко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...