Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 361/1926/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 08.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 08.12.2020.
Дата набрання законної сили: 07.12.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		 
		                                                                                    
		 
		    Апеляційного провадження:                                                       Доповідач - Кулікова С.В.
		    №  22-ц/824/6717/2020
		 
		                                                  П О С Т А Н О В А
		 
		                                 І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И
		 
		м. Київ                                                                                                        Справа № 361/1926/19  
		 
		02 грудня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
		 
		головуючого судді   - Кулікової С.В.
		суддів                         - Олійника В.О.
		                                    - Желепи О.В.
		при секретарях                      - Осінчук Н.В., Климчук Т.В.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України, Національної поліції України на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 29 січня 2020 року, постановленого під головуванням судді Сердинського В.С., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішні справ України, Державної казначейської служби України, третя особа: Національна поліція України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої бездіяльністю службових осіб, - 
		 
		в с т а н о в и в :
		 
		У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України, третя особа: Національна поліція України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої бездіяльністю службових осіб.
		Позивач зазначав, що 11 березня 2010 року, близько 18:00 годин, на подвір`ї його будинку на нього було скоєно озброєний напад, в результаті якого було завдано вогнепального поранення. У вчиненні вказаних злочинів проти нього, на момент із зверненням з вказаним позовом, обвинувачуються ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та інші невідомі особи.
		Під погрозою вбивства, нападники відібрали у нього мобільний телефон та ключі від автомобіля, змусили сісти на переднє сидіння, натягнули на голову в`язаний мішок та у такому стані вивезли у невідомому напрямку. Майже добу його тримали в заручниках під прицілом автомата. Злочинці повинні були передати позивача невідомому досі замовнику викрадення, проте через завдання йому вогнепального поранення, замовник від проведення зустрічі з ним у такому фізичному стані відмовився. Дійсна мета викрадення і тримання позивача у заручниках не встановлена та невідома. З великою долею ймовірності припускає, що замовник у такій спосіб мав на меті відібрати його бізнес.
		За звільнення позивача злочинці зажадали отримання грошових коштів у сумі 300 000 доларів США. При передачі першої частини викупу в розмірі 150 000 доларів США двоє ( ОСОБА_2 , ОСОБА_4 ) з чотирьох відомих виконавців злочину були затримані. Злочинець ОСОБА_3 з місця пригоди втік, більше 3,5 років він перебував у розшуку.
		Досудове розслідування у кримінальному провадженні №12012100130000451 від 28.11.2012  р. стосовно ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 147, ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 289 КК України здійснювалось головним слідчим управлінням МВС України. 
		3 вересня 2010 року кримінальну справу №07-5965 за обвинуваченням ОСОБА_2 за ст.ст. 289 ч. 3, 147 ч. 1, 189 ч. 3, 187 ч. 3, 28 ч. 2, 263 ч. 1 КК України, ОСОБА_4 за ст.ст. 147 ч. 1, 189 ч. 3, 187 ч. 3, 28 ч. 2, 263 ч. 1 КК України направлено до Броварського міськрайонного суду Київської області.
		Працівники прокуратури своїми незаконними рішеннями, діями (бездіяльністю) держава Україна в особі Генеральної прокуратури України, МВС України під час досудового розслідування кримінального провадження №12012100130000451 завдали ОСОБА_1 значної майнової (матеріальної) і моральної (немайнової) шкоди.
		Шкода майнового характеру (матеріальні збитки), що завдана ОСОБА_1 становить у розмірі 118 611 грн. 00 коп. та складається з наступного: - 25 000,00 грн. за надані правничі послуги адвоката АБ «Дмитро Бойчук» договір №1-24/18 від 17 грудня 2018 року про надання правничої допомоги; - 84 000,00 грн. за договором №40 від 28.08.2018 р.; - 9611,00 грн. судовий збір.
		Науково-експертним центром Київського університету імені Бориса Грінченка на виконання умов договору №40 від 28.08.2018 р., з метою визначення розміру немайнової (моральної) шкоди, завданої ОСОБА_1 , було проведено відповідне дослідження, за результатами якого складено висновок №1-11/18 від 22 грудня 2018 року.
		Експертами - доктором філософських наук ОСОБА_8 , доктором юридичних наук ОСОБА_9 , доктором психологічних наук ОСОБА_10 , кандидатом психологічних наук ОСОБА_11 , практичним психологом ОСОБА_12 з метою з`ясування зміни в психоемоційному стані, соціальному статусі ОСОБА_1 та встановлення змін в моделі його соціального оточення, за попередньою їх згодою, було проведено опитування ОСОБА_1 та його рідних і близьких. Метою цього етапу дослідження було встановлення ступеню соціальної напруженості підекспертного, розрив його «соціальної тканини» та «відстеження наявних негативних змін» не тільки психологічного, а й соціального стану підекспертного. Зокрема, встановлено зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню його як особистості і виникли внаслідок впливу обставин, як то бездіяльність протягом тривалого часу (більше 8 років) органів прокуратури та досудового розслідування.
		Фактом вкрай неякісного досудового розслідування та підтримки державного обвинувачення в суді, органи досудового розслідування та органи прокуратури завдали позивачу істотної моральної шкоди.
		Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути за рахунок державного бюджету (Державне Казначейство України) на користь ОСОБА_1 завдану Міністерством внутрішніх справ України, Генеральною прокуратурою України шкоду у розмірах: в частині відшкодування майнової (матеріальної) шкоди в розмірі 118 611,00 грн.; в частині відшкодування моральної (немайнової) шкоди 174 682 866,60 грн.
		Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 29 січня 2020 року позов задоволено частково.
		Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 компенсацію спричиненої моральної шкоди у розмірі 69 873 146,60 грн.
		Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 відшкодування майнових витрат у сумі 109 000 грн.
		Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 011 грн.
		В решті позовних вимог відмовлено.
		Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник Офісу Генерального прокурора подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 29 січня 2020 року в частині задоволених вимог, постановити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
		Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначав, що у жодній справі судами не встановлено протиправної бездіяльності або неправомірності дій слідчих та процесуальних керівників у частині невиконання ними своїх службових обов`язків. 
		Посилався на те, що Верховний Суд у постановах від 04.07.2018 у справі № 522/22009/15-ц, від 28.11.2018 у справі № 638/9055/15-ц зазначив, що реалізація механізму оскарження постанов слідчого у розумінні ст.. 23 ЦК України не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав особи.
		Вказав, що висновок експерта № 1-11/18 від 22.12.2018 не є належним доказом заподіяння позивачу моральної шкоди Генеральною прокуратурою України, оскільки він є лише науково-практичною рекомендацією для визначення характеру та ступеню моральних страждань з урахуванням властивостей позивача та суб`єктивних наслідків стресової ситуації, пов`язаної із вчиненням стосовно нього кримінального правопорушення. Тому, вважав, що позивачем не надано належних доказів завдання йому моральної шкоди, а також не доведено причинного зв`язку між заподіянням шкоди та діями Генеральної прокуратури України.
		Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, також апеляційну скаргу подала Національна поліція України, в якій просила скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 29 січня 2020 року, та прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначала, що стягнення судом витрат на правничу допомогу у розмірі 25 000 грн. є безпідставними, оскільки позивачем до позовної заяви не надано документального підтвердження таких витрат, зокрема не надано розрахунку витрат на правничу допомогу. Також позивачем не надано доказів надання йому правничої допомоги у кримінальних провадженнях адвокатським бюро «Дмитро Бойчук», та доказів на підтвердження того, що позивач був визнаний потерпілим у кримінальному провадженні № 12016060000000058, тоді як п. 2.1.1. договору № 1-24/18 від 17.12.2018 про надання правничої допомоги визначено, що адвокатське бюро зобов`язувалося здійснювати у кримінальних провадженнях № 120121001300051, № 12012000000000366, № 12016060000000058 за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 147, ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 289 КК України.
		Вказував, що судом безпідставно стягнуто витрати на проведення експертизи, проведеної на підставі договору про надання послуг від 28.08.2018 № 40, у розмірі 84 000 грн., та не враховано, що до судових витрат відносяться витрати по експертизах, які були призначені та проведені під час розгляду цивільної справи. 
		Стверджував, що не є належним доказом заподіяння шкоди позивачу висновок комплексного науково-експертного дослідження № 1-11/18 від 22.12.2018, а належних доказів завдання йому моральної шкоди позивачем не надано суду.
		Крім того, звертав увагу суду на те, що у жодній справі судами не встановлено протиправної бездіяльності або неправомірності дій слідчих та процесуальних керівників у частині невиконання ними службових обов`язків, тому позовні вимоги є необґрунтованими.
		Також, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, апеляційну скаргу подала Державна казначейська служба України, в якій просила скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 29 січня 2020 року, та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права. Вказувала, що Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдавало, то відповідно до вимог Конституції України, ЦК України не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу діями інших суб`єктів.
		Зазначала, що суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення моральної шкоди, не врахувавши, що в даному випадку відсутній факт наявності рішення щодо бездіяльності або незаконності дій відповідачів, без якого державний орган неможливо притягнути до відповідальності та зобов`язати відшкодувати шкоду.
		Вказувала, що висновок експерта від 22.12.2018 № 1-11/18 не може бути безумовною підставою для встановлення факту заподіяння позивачу моральної шкоди та правильності здійснення розрахунку її розміру, а отже позивач не надав доказів, якими б підтверджувався факт заподіяння йому моральних та фізичних страждань, наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправним діянням відповідачів та вини останніх в її заподіянні.
		Вважала, що розмір відшкодування моральної шкоди не є адекватним завданій шкоді, не випливає з обставин справи та не підтверджується доказами, а визначена судом шкода є завищеною і не відповідає дійсності.
		Стверджувала, що з наданих позивачем документів неможливо встановити, які саме послуги та в якому обсязі були йому надані, тому вважала що суд дійшов помилкового висновку про стягнення на користь позивача з Державного бюджету України через казначейство витрат за надання професійної правничої допомоги.
		Позивач ОСОБА_1 подав відзиви на апеляційні скарги, в яких просив апеляційні скарги відповідачів залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції  залишити без змін, посилаючись на те, що рішення суду є законним та обгрунтваним. Зазначив, що в суді першої інстанції відповідачі не заявляли клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, що підлягають стягненню, тому, на його переконання, підстав для розгляду даного питання на стадії апеляційного провадження не має. При цьому, правнича допомога адвоката полягала в з'ясуванні з клієнтом обставин, які відомі йому по справі, ознайомлення зі справою, роботі з нормативною базою, юридичному аналізі справи та прогнозування результату; неодноразових консультацій клієнта та прогнозування вирішення справи виходячи із результатів кожного судового засідання; написання відзиву на позовну заяву, написання двох заяв про виклик свідка, написання додаткових пояснень, написання відзиву на заяву про уточнення позовних вимог, представництво інтересів в судових засіданнях. Також зазначив, що висновок № 1-11/18 від 22.12.2018 є належним доказом завдання позивачу моральної шкоди, та містить визначений розмір такої шкоди, а тому, вважає, що доводи апеляційних скарг відповідачів в цій частині є безпідставними. Стверджував, що фактом протиправних дій відповідачів, відносно позивача є незаконна бездіяльність, пов`язана з порушенням строків досудового розслідування кримінального правопорушення. Посилався на те, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у п. 69,70 Постанови від 03.09.2019 року по справі № 916/1423/17, надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що, відповідно до ст.. 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.
		В судовому засіданні 02 грудня 2020 року представник Офісу Генерального прокурора - Куліба О.А. підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
		Представник Національної поліції України - Грінцов М.М. підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
		Позивач та його представник в судове засідання 02 грудня 2020 року не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належно, представник позивача надіслав клопотання про відкладення судового засідання на іншу дату, посилаючись на те, що він приймає участь у судовому засіданні, що відбудеться о 14:00 год. 02 грудня 2020 року у Першотравневому районному суді м. Чернівці. Вирішуючи дане клопотання, яке було поставлено на обговорення в судовому засіданні, заслухавши думку учасників справи, які з`явилися в судове засідання, колегія суддів порадившись на місці ухвалила, відмовити у задоволенні даного клопотання, враховуючи наступне. Перше судове засідання було призначене на 08 липня 2020 року, в якому брали участь, зокрема, позивач та його представник, надавали пояснення по справі, та по справі було оголошено перерву до 02 вересня 2020 року на 15 год. 00 хв. для перевірки доводів апеляційної скарги. В судове засідання 02 вересня 2020 року, позивач та його представник не з'явилися, по справі продовжено перерву до 07 жовтня 2020 року, у зв`язку із клопотанням позивача про відкладення судового засідання на іншу дату. В судове засідання 07 жовтня 2020 року, позивач та його представник не з'явилися, по справі продовжено перерву до 28 жовтня 2020 року, у зв`язку із заявленим представником позивача клопотанням про перенесення судового засідання на іншу дату. В судове засідання 28 жовтня 2020 року, позивач та його представник не з'явилися, у справі продовжено перерву до 02 грудня 2020 року, у зв`язку із заявленими клопотаннями позивачем та представником Міністерства внутрішніх справ України. Тому, враховуючи розумні строки розгляду справи, та, що судом апеляційної інстанції неодноразово продовжувалася у розгляді справи перерва за клопотанням позивача чи його представника, відсутності доказів неможливості участі позивача у судовому засіданні 02 грудня 2020 року, положення ч. 2 ст. 372 ЦПК України, якою передбачено, що неявка сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів вважала можливим проводити розгляд справи за участі осіб, що з`явилися в судове засідання 02 грудня 2020 року.
		 Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належно, про причини неявки суду не повідомили.
		Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково, враховуючи наступне.
		З матеріалів справи вбачається, що 11 березня 2010 року, близько 18:00 годин, на позивача було скоєно озброєний напад, в результаті якого ОСОБА_1 було завдано вогнепального поранення. Після цього злочинці зникли з місця пригоди на автомобілі потерпілого, яким незаконно заволоділи, захопивши у заручники ОСОБА_1 ..
		За вказаним фактом порушено кримінальну справу №07-5965 стосовно ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 147, ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 289 КК України.
		13 вересня 2010 року кримінальну справу №07-5965 за обвинуваченням ОСОБА_2 за ст.ст. 289 ч. 3, 147 ч. 1, 189 ч. 3, 187 ч. 3, 28 ч. 2, 263 ч. 1 КК України, ОСОБА_4 за ст.ст. 147 ч. 1, 189 ч. 3, 187 ч. 3, 28 ч. 2, 263 ч. 1 КК України направлено до Броварського міськрайонного суду Київської області.
		10 серпня 2011 року обвинувальним вироком судді Броварського міськрайонного суду Київської області Батюка В.В . ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 147, ч. 3 ст. 187, ч. 3 ст. 189, ч. 3 ст. 289, ч. 2 ст. 28 ст. 263 КК України та засуджено до позбавлення волі в кримінально-виконавчій установі на строк 8 (вісім) років з конфіскацією майна. ОСОБА_4 було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 396 КК України, та на підставі ст.ст. 69, 70 КК України, було обрано міру покарання у вигляді позбавлення волі в кримінально-виконавчій установі на строк 2 (два) роки 6 місяців.
		10 серпня 2011 року суддею Броварського міськрайонного суду Київської області Батюком В. В. винесено окрему постанову, у якій судом зазначено, що в матеріалах кримінальної справи, наявні достатні докази, які дають підстави стверджувати про причетність ОСОБА_5 до вчинення злочинів, передбачених ст. 364 КК України та ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 147 КК України.
		09 листопада 2011 року Апеляційним судом Київської області було задоволено апеляційну скаргу прокуратури, якою скасовано вирок Броварського міськрайонного суду Київської області від 10.08.2011 р. Справу направлено на новий розгляд у той же суд в іншому складі.
		24 квітня 2012 року вироком судді Броварського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 147, ч. 3 ст. 187, ч. 3 ст. 189, ч. 3 ст. 289, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 263 КК України та засуджено до позбавлення волі в кримінально-виконавчій установі на строк 8 (вісім) років з конфіскацією майна. ОСОБА_4 було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 189, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 263, ст. 396 КК України, проте на підставі ст.ст. 69, 70 КК України, було обрано міру покарання у вигляді позбавлення волі в кримінально-виконавчій установі на строк 3 (три) роки 6 місяців.
		24 квітня 2012 р. окремою постановою судді Броварського міськрайонного суду Київської області вказано про чисельні недоліки допущені правоохоронними органами під час здійснення досудового розслідування у кримінальній справі відносно інших учасників нападу на ОСОБА_1 , а саме: однією з причин тривалого судового розгляду даної справи є невиконання працівниками СУ ГУ МВС України в Київській області та прокуратурою Київської області вимог кримінально-процесуального законодавства під час провадження дізнання та досудового слідства. 
		04 липня 2012 року ухвалою Апеляційного суду Київської області було задоволено апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 , вирок суду першої інстанції скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд.
		05 квітня 2013 року постановою судді Броварського міськрайонного суду Київської області Кічинської О.Ф. кримінальну справу відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_4 направлено на досудове розслідування.
		22 травня 2013 року ухвалою Апеляційного суду Київської області вищезазначену постанову від 05.04.2013 р. скасовано, вказуючи, що кримінальну справу необхідно розглянути та винести вирок. Водночас, суд апеляційної інстанції визнав чисельні факти порушень, допущених при проведенні досудового слідства у вказаній кримінальній справі.
		07 листопада 2013 року третій учасник збройного нападу на ОСОБА_1 , який протягом  3,5 років перебував у розшуку, ОСОБА_3 , був затриманий правоохоронними органами. Зважаючи на численні факти порушень при проведенні досудового слідства, що вже було встановлено попередніми рішеннями судів, а також факт затримання ОСОБА_3 , колегія суддів 26 листопада 2013 року прийняла рішення про направлення кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на досудове розслідування, де вона була об`єднана з кримінальним провадженням за підозрою ОСОБА_14 
		26 листопада 2013 року ухвалою судді Броварського міськрайонного суду Київської області Лопатинською С.П. за клопотанням, визнаного потерпілим у кримінальному провадженні ОСОБА_1 , кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 повернуто прокурору на додаткове розслідування.
		28 листопада 2013 року кримінальну справу №33-0016 внесено до ЄРДР та присвоєно №12012100130000451.
		11 квітня 2014 року з кримінального провадження №12012100130000451 виділено в окреме провадження за №12014110000000104 матеріали відносно невстановлених осіб.
		23 квітня 2014 року прокуратурою Київської області, за результатами проведеного досудового розслідування, обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні №12012100130000451 від 28.11.2012 р. стосовно ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 147, ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 263, ст. 289 КК України, направлено до Броварського міськрайонного суду Київської області.
		04 червня 2014 року ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області (справа №361/3139/2014-к, провадження №1 кп/361/229/2014) обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні №12012100130000451 від 28.11.2012 р. за клопотанням потерпілого ОСОБА_1 повернуто прокурору Київської області, оскільки прокурором не були виконані вимоги судового рішення в частині повного та об`єктивного розслідування. Зокрема, в описовій частині зазначеної ухвали, судом зроблено висновок, що вказівки, викладені в ухвалі Броварського міськрайонного суду (справа №1007/7397/2012, провадження №1/361/14/13) від 26.11.2013 р., є обов`язковими для органів досудового слідства при додатковому розслідуванні, щодо з`ясування причетності до вчинення злочинів ОСОБА_5 , ОСОБА_15 й інших осіб та їх дії в складі організованої групи, однак не виконані.
		Постановою заступника Генерального прокурора України від 01.08.2014 р. проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12012100130000451 доручено ГСУ МВС України та створено групу прокурорів ГПУ.
		22 серпня 2014 року кримінальні провадження №12012100130000451 та №12014110000000104 об`єднано в одне кримінальне провадження № 12012100130000451. Всім підозрюваним особам обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою
		03 вересня 2014 року ухвалою Апеляційного суду міста Києва за апеляційною скаргою сторони захисту запобіжний захід ОСОБА_2 скасовано.
		15 вересня 2014 року Генеральною прокуратурою, в особі прокурора Власка В.А. повторно надіслано обвинувальний акт до Броварського міськрайонного суду Київської області.
		08 жовтня 2014 року ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області (справа №361/7441/2014-к, провадження №1 кп/361/418/2014) за клопотанням        ОСОБА_1 , обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12012100130000451 знову повернуто прокурору для усунення недоліків щодо проведення слідчих і процесуальних дій, на які вказував суд під час повернення кримінальної справи на додаткове розслідування 26.11.2013 р., одночасно до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід - домашній арешт, а до ОСОБА_3 продовжено запобіжний захід - тримання під вартою.
		02 грудня 2014 року Апеляційним судом Київської області зазначене рішення Броварського міськрайонного суду Київської області залишено без змін, апеляцію прокурора - без задоволення та продовжено запобіжний захід ОСОБА_3 до 06.01.2015 року.
		26 грудня 2014 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ за вихідним №223-1915/0/4-14 на ім`я першого заступника Генерального прокурора України Герасимюка М.В. надано лист-відповідь, згідно якого ВССУ, відповідно до повноважень, визначених у ст. 32 Закону України від 07 липня 2010 року №2453-УІ «Про судоустрій і статус суддів», надає методичну допомогу судам нижчого рівня з метою однакового застосування норм Конституції та інших законів України на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики. Отже, у ВССУ відсутні повноваження втручатися у процесуальну діяльність суду першої та апеляційної інстанцій та надавати вказівки щодо розгляду питань, які віднесено кримінальним процесуальним законодавством до їх компетенції.
		23 грудня 2014 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12012100130000451 повернувся до Генеральної прокуратури.
		29 грудня 2014 року Генеральна прокуратура України без проведення жодних слідчих і розшукових заходів, про які йшлось у чисельних судових рішеннях, вкотре скерувала до Броварського міськрайонного суду Київської області обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12012100130000451.
		05 січня 2015 року суддею Броварського міськрайонного суду Київської області обвинувальний акт у кримінальному провадженні №2012100130000451 було повернуто прокуророві на доопрацювання. Суд зазначав, що органом досудового розслідування не виконано вказівок суду, викладених в його попередніх ухвалах від 26.11.2013 р., 04.06.2014 р., 08.10.2014р.; не було прийнято жодного процесуального рішення стосовно осіб, матеріали відносно яких було виділено в окреме провадження; немає жодної інформації щодо скасування незаконної постанови від 09.04.2014 р. про виділення матеріалів кримінального провадження; не встановлено дійсний мотив вчинення злочину; з надзвичайною детальністю (час, місце, роль, функції) описуються дії «невстановлених» осіб, що вказує на їх встановлення, проте не пред`явлено повідомлення про підозру з метою не розширювати коло обвинувачених.
		11 лютого 2015 року колегією суддів Апеляційного суду Київської області було задоволено апеляційну скаргу на вказане рішення Броварського міськрайонного суду Київської області, клопотання повернуто на новий розгляд до суду першої інстанції.
		29 травня 2015 року ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12012100130000451 знову повернуто прокурору для усунення недоліків та проведення слідчих і процесуальних дій, на які вказував суд під час повернення кримінальної справи на додаткове розслідування (ухвала суду першої інстанції від 26.11.2013 р. та в ухвалах суду першої інстанції від 04.06.2014 р., 08.10.2014 р. про повернення обвинувального акту у кримінальному провадженні прокурору), одночасно судом застосовано до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 запобіжний захід - домашній арешт, а ОСОБА_3 продовжено запобіжний захід - тримання під вартою.
		08 липня 2015 року ухвалою Апеляційного суду Київської області за апеляційною скаргою прокурора рішення Броварського міськрайонного суду Київської області скасовано, а обвинувальний акт у кримінальному провадженні повернуто до Броварського міськрайонного суду Київської області для проведення підготовчого судового засідання.
		Уповноважена особа Генеральної прокуратури України без жодних змін, скеровує до Броварського міськрайонного суду Київської області обвинувальний акт.
		23 липня 2015 року своєю ухвалою Броварський міськрайонний суд Київської області залишив своє рішення без змін, зазначивши, що обвинувальний акт, повторно направлений до суду, щодо обвинувачених ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 як того вимагає норма кримінально-процесуального закону, не відповідає вищенаведеним вимогам.
		15 вересня 2015 року ухвалою Апеляційного суду Київської області обвинувальний акт було знову повернуто Генеральній прокурорі України.
		30 листопада 2015 року перший заступник Генпрокурора Севрук Ю.Г., всупереч вимог ст. 218 КПК України, виніс постанову про відновлення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12012100130000451 та доручив його проведення слідчому управлінню Національної поліції Житомирської області.
		Прокуратурою Житомирської області 26.04.2016 р. був складений черговий обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12012100130000451 та направлений для вирішення до Києво-Святошинського районного суду Київської області.
		11 липня 2016 року Києво-Святошинський суд Київської області повернув обвинувальний акт прокуратурі Житомирської області, вказавши в ухвалі, що таким чином, оскільки вказівки суду, викладені в ухвалі Броварського міськрайонного суду Київської області від 26.11.2013 р., які є обов`язковими для органів досудового слідства при додатковому розслідуванні, щодо з`ясування причетності до вчинення злочинів ОСОБА_5 , ОСОБА_15 й інших осіб та їх дій в складі організованої групи, не виконані, виклад фактичних обставин містить суттєві протиріччя сформульованому обвинуваченню, обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12012100130000451 в редакції від 26.04.2016 р. не відповідає вимогам закону та підлягає поверненню прокурору для усунення недоліків.
		15 вересня 2016 року колегія судів Апеляційного суду Київської області погодилась з висновком суду першої інстанції про невідповідність обвинувального акту ст. 291 КПК України, та обвинувальний акт вчергове було повернуто прокуратурі.
		27 жовтня 2016 року першим заступником Генерального прокурора України кримінальне провадження №12012100130000451, для подальшого досудового розслідування було передано до прокуратури Київської області.
		10 січня 2017 року заступником прокурора Київської області здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12012100130000451 доручено Броварській місцевій прокуратурі Київської області.
		14 квітня 2017 року обвинувальний акт був складений Броварською місцевою прокуратурою Київської області та направлений до Києво-Святошинського районного суду Київської області.
		12 жовтня 2017 року Києво-Святошинський районний суд Київської області повернув обвинувальний акт прокуратурі, вказавши на невиконання прокуратурою вимог ухвали від 26.11.2013 р. про повернення справи на додаткове розслідування, що унеможливлює призначення обвинувального акту до судового розгляду через мого невідповідність обставинам справи та нормам КПК України.
		07 грудня 2017 року Апеляційний суд Київської області залишив ухвалу першої інстанції в силі.
		15 січня 2018 року Генеральним прокурором України доручено здійснення подальшого досудового розслідування у кримінальному провадженні №12012100130000451 прокуратурі міста Києва та слідчому управлінню Головного управління Національної поліції у місті Києві.
		25 травня 2018 року прокуратура міста Києва здійснила примусовий привід ОСОБА_5 та вручила йому підозру у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 147, ч. 3 ст. 289, ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 263, КК України.
		26 липня 2018 року прокуратурою міста Києва був складений та переданий до Броварського міськрайонного суду Київської області обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12012100130000451.
		Досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні №42015000000000489 від 28.10.2014 р., яке було виділено з кримінального провадження №12012100130000451, встановлено скоєння злочину лікарем військового госпіталю ОСОБА_17 , близьким родичем рецидивіста ОСОБА_4 , якого останній привіз вночі на місце скоєння злочину для оцінки важкості поранення заручника. ОСОБА_17 був обізнаний у нападі на позивача із застосуванням вогнепальної зброї, знав про його критичний стан у зв`язку із втратою крові та не повідомив про це правоохоронні органи, що свідчить про його безпосередню участь у організованій злочинній групі.
		13 листопада 2014 року Генеральною прокуратурою обвинувальний акт у кримінальному провадженні №1204000000000489 від 28.10.2014 р. стосовно ОСОБА_17 за ч. 1 ст. 396 КК України надіслано до Броварського міськрайонного суду Київської області для розгляду по суті.
		28 листопада 2014 року ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області справа №361/9173/2014-к, провадження №1 кп/361/502/2014) за результатами розгляду у підготовчому засіданні обвинувального акту у кримінальному провадженні №1204000000000489 від 28.10.2014 р. по обвинуваченню ОСОБА_17 за ч. 1 ст. 396 КК України, на підставі клопотання самого потерпілого ОСОБА_1 та його представника адвоката, обвинувальний акт з додатками у вказаному кримінальному провадженні повернуто Генеральному прокурору України.
		Генеральною прокуратурою України обвинувальний акт у кримінальному провадженні №1204000000000489 стосовно ОСОБА_17 повторно надіслано до Броварського міськрайонного суду Київської області для розгляду по суті.
		04 березня 2015 року ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області за клопотанням ОСОБА_1 обвинувальний акт у кримінальному провадженні №1204000000000489 стосовно ОСОБА_17 повернуто прокурору, підставою чого, як на думку суду першої інстанції, постала відсутність формулювання обвинувачення.
		02 липня 2015 року Генеральною прокуратурою України до Броварського міськрайонного суду Київської області надіслано клопотання про звільнення ОСОБА_17 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 396 КК України на підставі ст. 49 КК України - у зв`язку із закінченням строків давності.
		28 липня 2015 року ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області клопотання прокурора залишено без задоволення у зв`язку з неприйняттям остаточного рішення у кримінальному провадженні №12012100130000451.
		Як результат, за 2014-2017 роки Броварський міськрайонний суд Київської області, а останні два рази - Києво-Святошинський районний суд Київської області, в період з 2014 по 2016 роки вже шість разів повертали прокурору один і той же обвинувальний акт для усунення недоліків.
		02 лютого 2015 року слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва було постановлено ухвалу, якою у повному обсязі задоволено скаргу ОСОБА_1 від 15.12.2014 р. на бездіяльність Генеральної прокуратури України, яка полягає у невнесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
		Із заяви ОСОБА_1 від 15.12.2014 р. вбачається, що старшим слідчим ГСУ МВС України ОСОБА_7 та старшим прокурором відділу Генеральної прокурати України ОСОБА_18 вчинено кримінальне правопорушення, яке полягає у невиконанні ними судового рішення, під час розслідування кримінального провадження №12014000000000489 від 28.10.2014 р.
		20 березня 2016 року головним слідчим управління Генеральної прокуратури України до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесене відомості про кримінальне провадження за №42015000000000486 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 3 ст. 382, ч. 1 ст. 364, ч. 3 ст. 382, 1 ст. 372 КК України.
		Окрім цього, головним слідчим управління Генеральної прокуратури України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42015000000000487 від 20.03.2015 р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України.
		Вказане кримінальне провадження зареєстроване на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва від 02.02.2015 р., винесеної за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 на бездіяльність Генеральної прокуратури України, яка полягає у невнесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за заявою від 15.12.2014 р.
		21 серпня 2017 року кримінальне провадження №42015000000000486 від 20.03.2016 р. щодо можливого зловживання службовим становищем, невиконання судових рішень, притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності слідчим ГСУ МВС України ОСОБА_7 та прокурором Генеральної прокуратури України ОСОБА_18 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 3 ст. 382, ч. 1 ст. 364, ч. 3 ст. 382, ч. 1 ст. 372 КК України, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, (відсутністю у діянні складу кримінальних правопорушень) - закрито.
		02 листопада 2017 року ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва у справі №757/54502/17-к за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 , поданої в порядку ст. 330 КПК України, постанову слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури міста Києва радника юстиції Ликова Олексія Володимировича від 21.08.2017 р. про закриття кримінального провадження №42015000000000486 від 20.03.2016 р., скасовано. Предметом, судового розгляду була скарга ОСОБА_1 про передчасне закриття кримінального провадження. Висновки, викладенні слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва у справі №757/54502/17-к від 02.11.2017 р., не лише підтвердили обґрунтованість поданої скарги, а й зобов`язали органи прокуратури виконати ряд слідчих дій. Однак, слідчий прокуратури Ликов О.В. 15.03.2018 р. без проведення перелічених в ухвалі слідчих (розшукових) дій, в черговий раз виніс постанову про закриття кримінального провадження №42015000000000486 від 20.03.2016 р.
		29 березня 2018 року на вказану постанову була подана скарга про закриття кримінального провадження та слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва було відкрито провадження за унікальним № 757/15259/18-к.
		Судом також встановлено, що нікого з числа тих хто здійснив напад на потерпілого ОСОБА_1 не визнано винним та не призначено покарання.
		Задовольняючи позовні вимоги частково, стягуючи на користь позивача компенсацію спричиненої моральної шкоди у розмірі 69 873 146,60 грн. та на відшкодування майнових витрат у розмірі 109 000,00 грн., суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги в цій частині є доведеними, діями відповідачів завдано позивачу моральну та матеріальну шкоду, у визначеному судом розмірі.
		Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
		Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
		За змістом зазначеної статті поряд із негативним зобов`язанням, невиконання Україною якого позивач не оскаржив, держава має позитивні зобов`язання гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих зобов`язань є самостійною підставою відповідальності держави.
		Стосовно права, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, такі позитивні обов`язки згідно з практикою ЄСПЛ можуть передбачати певні заходи, необхідні для захисту права власності, а саме: у матеріальному аспекті держава має забезпечити у своїй правовій системі юридичні гарантії реалізації права власності (превентивні обов`язки) та засоби правового захисту, за допомогою яких потерпілий від втручання у це право може його захистити, зокрема, вимагаючи відшкодування збитків за будь-яку втрату (компенсаційні обов`язки) (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2012 року у справі «Котов проти Росії» (Kotov v. Russia), заява № 54522/00, § 113); у процесуальному аспекті, хоча стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює чітких процедурних вимог, існування позитивних обов`язків процесуального характеру відповідно до цього положення визнані ЄСПЛ як у справах, що стосуються державних органів, так і у спорах між приватними особами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Котов проти Росії», § 114).
		Оскільки Конвенція покликана захищати права, які є практичними й ефективними, порушення державою будь-якого з конвенційних обов`язків може зумовлювати необхідність присудження за це компенсації. Така компенсація може мати різні форми та встановлюватися, зокрема, залежно від виду порушення (наприклад, вирішення проблеми відповідальності держави за порушення права заявників на доступ до їхнього майна: рішення ЄСПЛ від 29 червня 2004 року щодо суті та від 13 липня 2006 року щодо справедливої сатисфакції у справі «Доган та інші проти Туреччини» (Dogan and Others v. Turkey), заява № 8803-8811/02 й інші; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Чірагов та інші проти Вірменії» (Chiragov and Others v. Armenia), заява № 13216/05, § 188-201; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Саргсян проти Азербайджану» (Sargsyan v. Azerbaijan), заява № 40167/06, § 152-242).
		Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).
		Засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача.
		Згідно з частиною першою статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.
		Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення ЄСПЛ від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови.
		Відповідно до стаття 131-1 (п.2) в Україні діє прокуратура, яка здійснює організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про прокуратуру», прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
		Судом встановлено факт порушення посадовими особами відповідачів конституційних прав позивача, як потерпілого по кримінальному провадженню, зокрема передбачених ст. 9 КПК України, права на всебічне, повне та неупереджене дослідження слідчим обставин кримінального провадження, виявлення та встановлення всіх необхідних обставин, надання правової оцінки та забезпечення прийняття законних та неупереджених процесуальних рішень, про що свідчать відповідні судові рішення.
		Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи від 6 жовтня 2000 року (2000) 19, в усіх системах кримінального судочинства прокурори: вирішують питання про ініціювання або продовження процедури обвинувачення; підтримують обвинувачення в суді; можуть оскаржувати або подавати апеляційні скарги на всі або деякі судові рішення. У пояснювальному меморандумі до цієї Рекомендації наголошено, що насамперед прокурор відіграє провідну роль у порушенні та продовженні кримінального переслідування, хоча ця роль варіюється залежно від принципів роботи, від нормативної до дискреційної системи. По-друге, сама підтримка кримінального обвинувачення й аргументування справи в суді є прерогативою прокурора.
		Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вищезазначені обставини, а також подальша необхідність в судовому порядку захищати свої конституційні права, які до теперішнього часу продовжуються порушуватися органами прокуратури, безумовно призвели до моральних та фізичних страждань позивача.
		З огляду на встановлені обставини, колегія суддів відхиляє доводи апеляційних  скарг, що позивачем не надано належних доказів завдання йому моральної шкоди, а також що позивачем не доведено причинного зв`язку між заподіянням шкоди та діями Генеральної прокуратури України, оскільки позивачем було надано належні докази на підтвердження зазначених ним обставин щодо невиконання працівниками правоохоронних органів та прокуратури вимог кримінально-процесуального законодавства під час провадження дізнання та досудового слідства, невиконання вимог судового рішення в частині повного та об`єктивного розслідування, неодноразового повернення обвинувального акту прокурору для усунення недоліків щодо проведення слідчих і процесуальних дій.
		Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Як визначено ч. 3 ст. 13 ЦПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
		Згідно ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
		Положеннями ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
		Відповідно до вимог ст.ст. 1173-1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
		Згідно з правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 25.05.2016 р. у справі № 6-440цс16, шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
		За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
		Аналогічна правова позиція викладена у висновку Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 р., прийнятої за наслідками розгляду справи №638/876/17-ц.
		Зазначені висновки підлягають врахуванню з огляду на приписи ст. 263 ч. 4 ЦПК України, за якими при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Частиною 6 статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
		Згідно з ч. 3 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі - Постанова) відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		Звертаючись до суду з позовом до Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України, Національної поліції України в частині відшкодування моральної (немайнової) шкоди у розмірі 174 682 866,60 грн. позивач вказує, що з метою визначення розміру компенсації моральної шкоди він звернувся до фахівців Київського університету Імені Бориса Грінченка.
		Відповідно до наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку ведення Реєстру методик проведення судових експертиз», поряд з атестованими методиками під час проведення судових експертиз також використовуються джерела інформації, які не підлягають атестації та є обов`язковими для застосування на території України, зокрема: нормативно-правові акти та нормативні документи (міжнародні, національні та галузеві стандарти, технічні умови, правила, норми, положення, інструкції, рекомендації, переліки, настановчі документи Держспоживстандарту України) тощо.
		Згідно із висновком №1-11/18 від 22 грудня 2018 року щодо визначення розміру немайнової (моральної) шкоди, наслідки ситуації, дослідженої за наданими матеріалами, тобто сукупність злочинів проти підекспертного/потерпілого, вчинених групою осіб та не розслідуваних належно уповноваженими державними органами більше ніж 8 років, постали для підекспертного/потерпілого як психотравмуючі, обумовили негативні зміни психоемоційної та соціальної сфер існування особистості, викликали появу негативних психологічних переживань з необхідністю їх відновлення, тобто, спричинили підекспертному/потерпілому моральні страждання. Кількісний еквівалент компенсації завданих моральних страждань може становити: 12 646 238 грн. або 3 396,8 МЗП (мінімальних заробітних плат) без врахування індексу інфляції та 3% річних за правилами ст. 625 ЦК України, 174 682 866,6 грн. або 46 919,9 МЗП, враховуючи індекс інфляції та 3% річних за правилами ст. 625 ЦК України.
		З огляду на те, що в цьому експертному дослідженні йдеться про особу пенсійного віку і за основу розрахунку взято правила статті 1197 ЦК України і відповідно, середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, а розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, для пенсіонерів (та неповнолітніх/малолітніх), суд першої інстанції вважав за можливе врахувати норми Конвенції МОП №102 «Про мінімальні норми соціального забезпечення 21» і взяти за основу 40% від обчисленої вище суми відшкодування, тобто 5 058 495,2 грн. або 1 358,7 МЗП без врахування індексу інфляції та 3% річних за правилами ст. 625 ЦК України, 69 873 146,6 грн. або 18 768 МЗП, враховуючи індекс інфляції та 3% річних за правилами ст. 625 ЦК України.
		Отже, суд першої інстанції визнав факт заподіяння моральної шкоди діями відповідачів, а саме: невиконання численних судових рішень, які вступили в законну силу, несвоєчасний, необґрунтований, необ`єктивний розгляд його чисельних заяв про внесення відомостей про кримінальні правопорушення-злочини до Єдиного реєстру досудових розслідувань, враховуючи характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, та вважав позовні вимоги позивача про стягнення моральної шкоди в розмірі 69 873 146,60 грн. співмірними розміру завданої шкоди,  оскільки позивачу дійсно спричинені моральні страждання, що дійсно привело до зміни його нормального сталого життєвого ритму, проте інших доказів на підтвердження немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, істотності змін в житті, тощо) суду не надано.
		Таким чином, суд першої інстанції врахувавши характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних), яких зазнав позивач ОСОБА_1 їх глибину, тривалість, характер немайнових витрат, тяжкість вимушених змін у його житті, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, вважав за необхідним стягнути з відповідачів моральну шкоду у розмірі 69 873 146,60 грн., що на думку суду, є достатнім розміром для відшкодування заподіяної йому з боку відповідачів моральної шкоди.
		Проте, суд першої інстанції обґрунтовано встановивши, що позивачу було завдано моральну шкоду, колегія суддів вважає, що визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції не врахував наступного.
		Відповідно до п. 9 Постанови, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне  - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		Спричинення моральної шкоди є оціночним поняттям, критерії якого побудовані на загально прийнятих уявленнях про негативні події, їх ступінь та наслідки, вплив на дисбаланс у звичайний спосіб життя, порушення душевної рівноваги, необхідність докладання зусиль для їх відновлення та супутні цьому переживання, а також з урахуванням вини заподіювача шкоди.
		Сутність компенсації моральної шкоди як способу захисту цивільних прав полягає у покладенні на правопорушника юридичного обов`язку компенсувати потерпілому втрати немайнового характеру внаслідок душевних і фізичних страждань, спричинених порушенням його блага і прав, а головна мета такої компенсації - надання можливості потерпілій особі за її допомогою відновити втрачену душевну рівновагу, певною мірою пом`якшити заподіяні переживання.
		Виходячи з вимог розумності та справедливості, з урахуванням тих обставин, що наведені вище та встановлені судом, апеляційний суд вважає достатньою сатисфакцією стягнення з Держави Україна грошової компенсації моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн.
		При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованим висновок комплексного науково-експертного дослідження №1-11/18 від 22 грудня 2018 року щодо визначення розміру немайнової (моральної) шкоди, завданої позивачу, оскільки розмір компенсації моральних втрат визначався відповідно до правил ст.. 1197 ЦК України, тоді як позивачем було заявлено вимоги про відшкодування моральної шкоди, заподіяної бездіяльністю посадовими особами органів прокуратури та поліції.
		Ураховуючи викладене, оскаржуване судове рішення суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди підлягає зміні, зменшенню розміру компенсації спричиненої моральної шкоди до 100 000,00 грн.
		Таким чином, доводи апеляційних скарг щодо необгрунтованості рішення суду в частині стягнення на користь позивача моральної шкоди у розмірі 69 873 146,60 грн. є частково обґрунтованими, та такими, що знайшли своє підтвердження під час перегляду рішення суду в цій частині.
		Щодо вимог про стягнення матеріальної шкоди.
		Так, позивач ОСОБА_1 просив суд стягнути із відповідачів за рахунок державного бюджету матеріальну шкодуу розмірі 118 611 грн. 00 коп., що складаються з наступного: - 25 000,00 грн. за надані правничі послуги адвоката АБ «Дмитро Бойчук» договір №1-24/18 від 17 грудня 2018 року про надання правничої допомоги; - 84 000,00 грн. за договором №40 від 28.08.2018 р. про надання послуг Київським університетом імені Бориса Грінченка; - 9 611,00 грн. судовий збір.
		Квитанціями від 18.03.2019 р. та квитанцією №0.0.1441150383.1 від 19.08.2019 р. підтверджено сплату позивачем ОСОБА_1 судового збору за його позовом в загальному розмірі 9 611,00грн. (а.с.1 том І, а.с.59 том ІІІ).
		Згідно рахунку-фактури №140 від 28.08.2018 р. та квитанції №0.0.1124684313.1 від 04.09.2018 р., за надані послуги Київським університетом імені Бориса Грінченка щодо проведення експертизи/комплексних науково-експертних досліджень, відповідно до договору №40 від 28.08.2018 р., позивачем було сплачено грошові кошти в розмірі 84 000 грн. (а.с.102-103 том І).
		Також, позивачем    ОСОБА_1 було понесено витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000,00грн., що підтверджується договором №1-24/18 від 17 грудня 2018 року про надання правничої допомоги, квитанціями № 0.0.1219970843.1 від 21.12.2018 р. та №0.0.1291111436.1 від 11.03.2019 р. (а.с.104-109 том І), актом приймання-передачі наданих правничих послуг за договором №1-24/18 від 17.12.2018 р., звітами-рахунками за надання правничих послуг за договором №1-24/18 від 17.12.2018 р. від 21.12.2018 р. та від 11.03.2019 р. (а.с.51,112,113 том ІІІ).
		Згідно п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 р. № 6, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.
		Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		З огляду на зазначене, суд вважавза необхідне стягнути із відповідачів на користь позивача витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 25 000 грн., витрати на оплату здійснення експертного дослідження в розмірі 84000 грн., та витрати по сплаті судового збору у розмірі  9611 грн., а всього 109 000,00 грн. майнової шкоди, оскільки вони є реальними збитками в розумінні ст. 22 ЦК України, тобто витратами, які позивач поніс для відновлення свого порушеного права та яких би він не поніс у випадку, якби його право не було порушено відповідачами.
		Колегія суддів вважає, що стягуючи 109 000,00 грн. як майнову шкоду, суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права.
		Так, відповідно до ч.1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
		Відтак, заявлені позивачем до стягнення витрати на правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн.,  витрати на оплату здійснення експертного дослідження в розмірі 84 000 грн., та витрати по сплаті судового збору у розмірі  9 611,00 грн. є судовими витратами, що підлягають стягненню в порядку розподілу судових витрат за ст.. 141 ЦПК України.
		Відповідно до ст.. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Судові витрати не є збитками в розумінні статті 22 ЦК України, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися як збитки.
		При цьому, суд не звернув увагу на те, що стягнення судових витрат позивач не обґрунтовував як матеріальну шкоду.
		Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду в частині стягнення майнової шкоди у розмірі 109 000,00 грн. підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у стягненні матеріальної шкоди у розмірі 109 000,00 грн., з тих підстав, що вказані витрати не є майнової шкодою.
		Посилання в апеляційній скарзі Державної казначейської служби України на те, що вона не вчиняла щодо позивача жодних протиправних дій, якими б було порушено його законні права й інтереси, є безпідставними, оскільки завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно   від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду. Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.
		Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційних скарг, скасування рішення суду в частині стягнення майнової шкоди та ухвалення в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні таких позовних вимог, зміну рішення суду в частині стягнення компенсації моральної шкоди та зменшення стягнутої судом першої інстанції компенсації моральної шкоди до 100 000,00 грн.
		Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача;2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
		Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України  якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про зміну рішення в частині, та скасування рішення в частині, з ухваленням в цій частині нового рішення, апеляційний суду змінює розподіл судових витрат.
		Позов задоволено частково, на суму 100 000,00 грн. що у відсотковому співвідношенні до розміру заявлених вимог становить 0,06 % та апеляційні скарги задоволено частково, що у відсотковому свідвідношенні до заявлених вимог в скаргах та до задоволених позовних вимог становить 99% , суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що з Офісу Генерального прокурора  та Міністерства внутрішніх справ України слід стягнути на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору за подання позову пропорційно задоволеним позовним вимогам  у розмірі 2,89 грн. та  витрати на правничу допомогу у розмірі 12 500,00 грн. з кожного, компенсувати Офісу Генерального прокурора та Міністерству внутрішніх справ України за рахунок держави сплачений судовий збір за подання апеляційних скарг у розмірі 4 509,00 грн. кожному, та стягнути з Державної казначейської служби України на користь держави судовий збір у розмірі 7,50 грн. за подання апеляційної скарги, враховуючи, що було відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги, тоді як останню було задоволено частко.
		Колегія суддів зазначає, що витрати позивача на оплату експертного дослідження в розмірі 84 000 грн. не підлягають розподілу, оскільки він не був взятий до уваги судом апеляційної інстанції, під час визначення розміру моральної шкоди. Відтак, такі витрати покладаються на позивача.
		Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
		п о с т а н о в и в :
		Апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора , Державної казначейської служби України, Національної поліції України задовольнити частково.
		Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 29 січня 2020 року в частині стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 компенсації спричиненої моральної шкоди у розмірі 69 873 146,60 грн. змінити, зменшивши розмір компенсації спричиненої моральної шкоди до 100 000,00 грн.
		Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 29 січня 2020 року в частині стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 на відшкодування майнових витрат у сумі 109 000,00 грн. скасувати, та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішні справ України, Державної казначейської служби України, третя особа: Національна поліція України про стягнення з  Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на відшкодування майнових витрат відмовити.
		Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору за подання позову у розмірі 2,89 грн., витрати на правничу допомогу у розмірі 12 500,00 грн.
		Стягнути зМіністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору за подання позову у розмірі 2,89 грн., витрати на правничу допомогу у розмірі 12 500,00 грн.
		Компенсувати за рахунок держави Офісу Генерального прокурора та Міністерству внутрішніх справ України сплачений судовий збір за подання апеляційних скарг у розмірі 4 509,00 грн. кожному.
		Стягнути з Державної казначейської служби України на користь держави судовий збір у розмірі 7,50 грн. за подання апеляційної скарги.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але  може бути оскарженау касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.
		 
		Повний текст постанови складено 07 грудня 2020 року.
		 
		 
		Головуючий:                                            Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...