Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 36/85-2/138 : Господарські справи (до 01.01.2019); Спір про визнання акта недійсним, документ, що оспорюється, видано:; Органом місцевого самоврядування.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.05.2010. Забезпечено надання загального доступу: 13.05.2010.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ 
		ПОСТАНОВА          
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          
		 
			 
			20 квітня 2010 р. № 36/85-2/138   
				 
			
			Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
			 
			Т. Дроботової - головуючого 
			Н. Волковицької
			Л. Рогач 
			за участю представників: 
			прокурораСахно Н.В. –прокурор відділу Генеральної прокуратури України 
			позивачаКупріянов Б.В. –довіреність від 18.02.2010 р. 
			відповідачаВолошенюк О.М. –довіреність від 12.04.2010 р. 
			третіх осібне з’явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно) 
			розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційне подання  Заступника прокурора м. Києва 
				на постановувід 29.10.2009 р. Київського апеляційного господарського суду  
			
			у справі№ 36/85-2/138 господарського суду м. Києва 
			за позовомЗаступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Державного комітету із земельних ресурсів 
			до Київської міської ради 
			треті особи- Інститут рибного господарства Української академії аграрних наук
			- Товариства з обмеженою відповідальністю "Літораль"
			- Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 
			провизнання недійсним рішення № 1092/1753 від 12.07.2007 р.  
				 
			
			В С Т А Н О В И В :
			В січні 2008 р. Заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України (правонаступник - Державний комітет України із земельних ресурсів) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради, за участю третьої особи –ТОВ "Літораль" про визнання недійсним рішення Київської міської ради від 12.07.2007 року № 1092/1753 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Літораль" земельних ділянок для благоустрою території з влаштуванням скверів, парків, зон відпочинку та для будівництва, експлуатації, обслуговування об'єктів рекреаційного призначення біля оздоровчого табору "Світанок" у Святошинському районні міста Києва".
			Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення міськради прийнято всупереч вимогам чинного земельного, водного та містобудівного законодавства, зокрема, приписів статей 39, 184 Земельного кодексу України, статті 13, частини 5 статті 23 Закону України "Про планування і забудову території", статті 5 Закону України "Про основи містобудування", оскільки детальний план на спірну територію та план земельно –господарського устрою м. Києва відсутні, вимоги, викладені у висновку Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища та у листі ДП "Інститут генерального плану м. Києва" не виконано.
			У відзиві на позовну заяву Київська міська рада просила відмовити у її задоволенні вказуючи, зокрема, на те, що оскаржуване рішення прийнято в порядку, встановленому чинним законодавством України, за наслідками розгляду проекту відведення земельної ділянки, який відповідно до частини 6 статті 123 Земельного кодексу України погоджено з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно –епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини та отримав висновок державної землевпорядної експертизи, тобто при прийнятті спірного рішення Київрада діяла в межах своїх повноважень, у зв'язку з чим підстави для скасування рішення відсутні.
			Головне управління земельних ресурсів у поясненнях на позовну заяву також просило відмовити у ї задоволенні вказуючи на прийняття рішення Київською міською радою в межах її повноважень з дотриманням вимог чинного законодавства.
			Ухвалами господарського суду м. Києва від 12.03.2008 р. та 02.04.2008 р. залучені до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Інститут рибного господарства Української академії аграрних наук НАН України та Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
			Рішенням господарського суду м. Києва від 15.05.2008 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2008 р., яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 04.12.2008 р., у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.
			Постановою Верховного Суду України від 31.03.2009 р. судові рішення у справі скасовані, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.
			Під час нового розгляду рішенням господарського суду м. Києва від 25.06.2009 р. (суддя Домнічева І.О.) у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі, з огляду на необґрунтованість та недоведеність позовних вимог.
			За апеляційним поданням Заступника прокурора м. Києва Київський апеляційний господарський суд (судді: Отрюх Б.В., Верховець А.А., Тищенко А.І.) переглянувши рішення господарського суду м. Києва від 25.06.2009 р. в апеляційному порядку, постановою від 29.10.2009 р. залишив його без змін.
			Заступник прокурора м. Києва подав до Вищого господарського суду України касаційне подання, в якому просить судові рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, обґрунтовуючи доводи касаційного подання порушенням судами норм матеріального права та невідповідністю висновків судів обставинам справи.
			Прокурор зазначає, що в порушення вимог пунктів 5, 6 статті 123 Земельного кодексу України проект відведення земельної ділянки не було погоджено з природоохоронним органом, яким відповідно до Положення про Державне управління охорони навколишнього природного середовища в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 548 від 19.12.2006 р., є Державне управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві, а судами доводи щодо необхідності такого погодження залишені поза увагою.
			Судами також залишено поза увагою доводи прокурора щодо відсутності погодження зміни цільового призначення земельних ділянок лісового фонду територіальним органом з питань охорони навколишнього природного середовища, яким являється Державне управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві, та не враховано приписи статті 21 Земельного кодексу України, якою передбачено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.
			Прокурор також зазначив, що відповідно до частини 9 статті 149 Земельного кодексу України виключно Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні –ріллю, багаторічні насадження, ліси площею понад 1 гектар для несільськогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого призначення.
			Заслухавши доповідь судді –доповідача та пояснення присутніх у судовому засіданні прокурора, представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові колегія суддів вважає, що касаційне подання не підлягає задоволенню з таких підстав.
			Як вбачається з матеріалів справи, прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України, правонаступником якого є Державний комітет України із земельних ресурсів, про визнання недійсним рішення Київської міської ради від 12.07.2007 року № 1092/1753 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Літораль" земельних ділянок для благоустрою території з влаштуванням скверів, парків, зон відпочинку та для будівництва, експлуатації, обслуговування об'єктів рекреаційного призначення біля оздоровчого табору "Світанок" у Святошинському районні міста Києва", з підстав прийняття оскаржуваного рішення всупереч вимогам чинного земельного, водного та містобудівного законодавства, зокрема, приписів статей 39, 184 Земельного кодексу України, статті 13, частини 5 статті 23 Закону України "Про планування і забудову території", статті 5 Закону України "Про основи містобудування".
			Зі змісту постанови Верховного Суду України від 31.03.2009 р. вбачається, що скасовуючи судові рішення у даній справі та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд України зазначав, що господарські суди встановивши, що Київська міська рада оскаржуваним рішенням вилучила земельні ділянки з виключенням їх з категорії земель лісового фонду та віднесенням їх до земель запасу рекреаційного призначення, не з'ясували належності земельних ділянок до земель територіальної громади міста Києва чи до земель державної власності.
			Під час нового розгляду справи виконавши вказівки Верховного Суду України, суди першої та апеляційної інстанції встановили, що власником спірної земельної ділянки є Київська міська рада.
			Згідно зі статтею 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно –правовими актами.
			Перелік конкретних повноважень Київської міської ради у галузі земельних відносин визначено у пунктах "а" –"л" статті 9 Земельного кодексу України.
			Зокрема, за пунктами "а", "б" та "в" раді належить право розпорядження землями територіальної громади м. Києва; право передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до Земельного кодексу України; право надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до Земельного кодексу України.
			На підставі пункту "м" статті 9 Земельного кодексу України, Київська міська рада має повноваження вирішувати інші питання у галузі земельних відносин відповідно до Закону.
			Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення відповідно до Закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад, а за пунктом 2 статті 22 Закону України "Про столицю України –місто-герой Київ" Київська міська рада має право визначати особливості землекористування.
			Відповідно до статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Київська міська рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
			Згідно з частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
			Відповідно до змісту цієї норми закону право власності або право користування земельною ділянкою із земель державної або комунальної власності виникає лише за наявності рішення зазначених органів і тільки в межах, вказаних в цих рішеннях.
			Тобто, такі повноваження на території м. Києва є виключною компетенцією Київської міської ради.
			Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
			За приписами пункту 2 статті 20 Господарського суду України кожний суб’єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. 
			Порядок захисту прав суб’єктів господарювання та споживачів визначається Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими законами.
			За приписами статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України звертаючись з позовами до господарських судів, підприємства, установи, організації реалізують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України. 
			Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004, № 18-рп/2004 "У справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)" визначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно –смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
			Таким чином, відсутність доказів порушення суб'єктивного матеріального права або інтересу особи на користь якої прокурор звернувся з позовом до суду, виключає можливість встановлення факту їх порушення, а відтак і захисту у спосіб, обраний позивачем, у зв'язку з чим враховуючи фактичні дані, встановлені судами першої та апеляційної інстанції, судові рішення у справі підлягають залишенню без змін, з мотивів, викладених у даній постанові.
			Викладені у касаційному поданні доводи зводяться до переоцінки наданих до матеріалів справи доказів, що за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України виходить за межі повноважень касаційної інстанції, а тому судова колегія вважає їх непереконливими та такими, що спростовуються наданими до матеріалів справи доказами та встановленими під час розгляду справи обставинами справи. 
			Керуючись пунктом 1 статті 1119, статтями 1115, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
			 П О С Т А Н О В И В :
			 Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2009 у справі № 36/85-2/138 та рішення господарського суду м. Києва від 25.06.2009 р. залишити без змін, а касаційне подання - без задоволення.
			 Постанова набирає чинності з дня її прийняття та відповідно до статей 125, 129 Конституції України та Рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11.03.2010 р. касаційному оскарженню не підлягає. 
			 
				 Головуючий суддя Т. Дроботова
				 Судді: Н. Волковицька
				                                                                                                      Л. Рогач

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...