Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 903/664/19 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Розрахунки за продукцію, товари, послуги; Інші розрахунки за продукцію.
Надіслано для оприлюднення: 08.12.2020. Зареєстровано: 09.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 09.12.2020.
Дата набрання законної сили: 08.12.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		08 грудня 2020 року 
		м. Київ
		справа №  903/664/19 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,
		розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БЦС-Сервіс»
		на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.03.2020 (у складі колегії суддів: Тимошенко О.М. (головуючий), Савченко Г.І., Демидюк О.О.)
		та рішення Господарського суду Волинської області від 20.11.2019 (суддя Якушева І.О.)
		у справі № 903/664/19
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БЦС-Сервіс»
		до Товариства з обмеженою відповідальністю «Центроспав-Україна»
		про стягнення 222  562,51 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, 19  811,07 грн процентів річних від суми заборгованості за безпідставне користування чужими коштами, 52 599,88 грн інфляційних втрат,
		ВСТАНОВИВ:
		У серпні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «БЦС-Сервіс» (далі - ТОВ «БЦС-Сервіс») звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Центроспав-Україна» (далі - ТОВ «Центроспав-Україна»), у якому просило стягнути з відповідача 222 562,51 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, 19 811,07 грн процентів річних від суми заборгованості за безпідставне користування чужими коштами, 52 599,88 грн інфляційних втрат.
		Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки від 23.05.2017 № 2305/2 у частині не поставлення товару у визначений строк та не повернення попередньої оплати, що встановлено судовим рішенням у справі № 903/710/18. Оскільки відповідачем повернення коштів відбулося лише 18.06.2019, позивач просив стягнути з відповідача суми процентів за користування чужими грошовими коштами, процентів річних та інфляційних втрат.
		Рішенням Господарського суду Волинської області від 20.11.2019, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.03.2020, у задоволенні позову відмовлено.
		Судові рішення мотивовано тим, що стягнення з відповідача суми боргу, що становить суму попередньої оплати за договором, не є наслідком порушення ним грошового зобов`язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов`язань, а з інших підстав - повернення сплачених покупцем коштів особою, яка неналежно виконала свої зобов`язання за договором поставки. За своєю суттю обов`язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов`язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК). Отже, повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу (а не грошовим зобов`язанням), на яку можуть нараховуватися лише проценти, передбачені статтею 536 ЦК.
		Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у квітні 2020 року ТОВ «БЦС-Сервіс» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просило скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову. 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.05.2020 відкрито касаційне провадження у справі № 903/664/19 за касаційною скаргою ТОВ «БЦС-Сервіс» з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та постановлено здійснити перегляд судових рішень без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
		ТОВ «Центроспав-Україна» у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просить залишити оскаржені судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. 
		Крім того, відповідачем у відзиві наведено попередній (орієнтовний) розрахунок сум судових витрат, що становить 15  000,00 грн, які відповідач очікує понести у зв`язку із розглядом касаційної скарги позивача.
		23.06.2020 до Верховного Суду надійшла заява ТОВ «Центроспав-Україна» про долучення доказів здійснення витрат на правову допомогу, у якій відповідач просив здійснити розподіл витрат на професійну правничу допомогу на підставі наявних доказів.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.06.2020 зупинено касаційне провадження у справі № 903/664/19 до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі № 918/631/19.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.11.2020 поновлено провадження у справі № 903/664/19 за касаційною скаргою ТОВ «БЦС-Сервіс» на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.03.2020 і рішення Господарського суду Волинської області від 20.11.2019 та постановлено продовжити перегляд зазначених судових рішень без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд виходить із такого.
		Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що 23.05.2017 між ТОВ «БЦС-Сервіс» (покупець) і ТОВ «Центроспав-Україна» (постачальником) укладено договір поставки № 2305/2, за умовами якого постачальник зобов`язався виготовити і передати у власність покупця обладнання, а покупець - прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату.
		Відповідно до розділу 4 договору загальна вартість товару становить 25  700,00 євро з ПДВ. Розрахунок за товар проводиться у національної валюті України за курсом продажу валюти КБ «Приватбанк». Оплата проводиться на таких умовах: 50 % -попередня оплата згідно з рахунком; 40 % - доплата після прийняття обладнання покупцем на території продавця; 10 % - доплата, яка здійснюється протягом 5-ти днів з дати проведення пусконалагоджувальних робіт на території замовника. Розрахунки за договором здійснюються у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, що вказаний у договорі, рахунках або специфікаціях.
		Розділом 5 договору визначено термін поставки, що становить до 14 тижнів з дати внесення передплати.
		Згідно з рахунком від 24.05.2017 № 240501, який було виставлено відповідачем, ТОВ «БЦС-Сервіс» 25.05.2017 перерахувало ТОВ «Центроспав-Україна» 381  645,00 грн, що становить 12 806,88 євро (49,83 % від вартості товару), 30.08.2017 перерахувало 360  000,00 грн, що становить 11 726,38 євро, як попередню оплату за товар, а всього 741  645,00 грн. Це підтверджується випискою з банківського рахунку ТОВ «БЦС-Сервіс» від 19.09.2018.
		ТОВ «Центроспав-Україна» у визначені умовами договору строки товар не поставив. 
		Рішенням Господарського суду Волинської області від 04.01.2019 у справі № 903/710/18 відмовлено у задоволенні позову ТОВ «БЦС-Сервіс» про стягнення з ТОВ «Центроспав-Україна» 793 927,34 грн, у тому числі: 741  645,00 грн попередньої оплати за договором поставки від 23.05.2017 № 2305/2, 17 616,61 грн процентів річних, 34 665,73 грн інфляційних втрат.
		Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.04.2019 рішення Господарського суду Волинської області від 04.01.2019 у справі № 903/710/18  скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення попередньої оплати в сумі 741  645,00 грн, у цій частині ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ТОВ «Центроспав-Україна» на користь ТОВ «БЦС-Сервіс» попередню оплату в сумі 741  645,00 грн, витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 11 124,68 грн та за подання апеляційної скарги в сумі 16 687,02 грн.  У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		Судовим рішенням у справі № 903/710/18 установлено факт неналежного виконання ТОВ «Центроспав-Україна» своїх зобов`язань за договором поставки від 23.05.2017 № 2305/2 щодо поставки товару у визначений строк. Також установлено обставини перерахування ТОВ «БЦС-Сервіс» на користь ТОВ «Центроспав-Україна» за цим договором попередньої оплати в сумі 741  645,00 грн, яка відповідачем у зв`язку з невиконанням зобов`язання з поставки товару повернута не була. 
		Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК обставини, встановлені рішенням суду у справі № 903/710/18, було враховано судом при вирішенні справи № 903/664/19, яка розглядається.
		Також судами в справі № 903/664/19 установлено, що в подальшому ТОВ «Центроспав-Україна» повернуло ТОВ «БЦС-Сервіс» попередню оплату за договором поставки від 23.05.2017 № 2305/2 у сумі 741  645,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 18.06.2019 № 9350.
		Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога ТОВ «БЦС-Сервіс», заявлена до ТОВ «Центроспав-Україна», про стягнення 222  562,51 грн процентів за користування чужими грошовими коштами відповідно до статей 536, 1048 ЦК, обрахованих на рівні облікової ставки НБУ за період з 08.12.2017 по 12.08.2019; 19  811,07 грн - 3% річних від суми боргу (741  645,00 грн) за період з 25.09.2018 по 15.08.2019 та 52  599,88 грн інфляційних втрат за період з 01.10.2018 по 31.07.2019, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК.
		Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, при вирішенні справи виходив із того, що спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі договору поставки від 23.05.2017 № 2305/2, умовами якого не встановлено нарахування та сплату процентів за користування чужими грошовими коштами згідно зі статтею 536 ЦК, у тому числі розмір таких процентів, а оскільки правовідносини сторін не є правовідносинами позики в розумінні частини 1 статті 1048 ЦК, тому відсутні правові підстави для застосування наведеного у цій нормі розміру відсотків - на рівні облікової ставки НБУ, а відтак і для задоволення позову в цій частині. Щодо решти вимог судом зазначено, що приписами статті 625 ЦК передбачено можливість стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов`язання. Натомість стягнення з відповідача суми боргу як попередньої оплати за договором, не є наслідком порушення ним грошового зобов`язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов`язань, а з інших підстав - повернення сплачених коштів особою, яка неналежно виконала свої зобов`язання за договором поставки. Отже, за своєю суттю обов`язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не може розцінюватися як грошове зобов`язання в розумінні статті 625 ЦК, тому вимоги в цій частині також не підлягають задоволенню.
		У поданій касаційній скарзі ТОВ «БЦС-Сервіс», зокрема, послалося на те, що судами при вирішенні спору не застосовано положення статей 387, 509, 525, 526, 536, 546, 610, 611, частини 1 статті 612, частини 1 статті 619, частини 2 статті 625, частини 3 статті 693, частини 1 статті 1048, статей 1054, 1061, частини 2 статті 1214 ЦК, статті 198, частини 2 статті 217, частини 1 статті 230, частин 4, 6 статті 231 Господарського кодексу України (далі - ГК) та не враховано, що відповідно до цих норм права у випадку не встановлення у договорі розміру процентів за користування грошовими коштами після спливу визначеного у договорі строку їх повернення, розмір процентів має визначатися на рівні облікової ставки НБУ. Також судами не враховано, що положення частини 2 статті 625 ЦК  застосовуються в разі прострочення виконання грошового зобов`язання, а за висновками Верховного Суду положення зазначеної норми поширюються на всі види грошових зобов`язань незалежно від природи їх виникнення. При цьому скаржник послався на те, що висновки судів попередніх інстанцій у цій справі не відповідають висновкам щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 908/24/18, від 18.12.2018 у справі № 908/639/18. 
		Крім того, у касаційній скарзі зазначено, що ТОВ «БЦС-Сервіс» неправомірно відмовлено у задоволенні заяви про відвід судді Якушевої І.О. з підстави, передбаченої пунктом 5 частини 1 статті 35 ГПК, оскільки обставини відмови цим складом суду у задоволенні позову товариства в справі № 903/710/18 викликають сумнів у неупередженості судді. З огляду на це ТОВ «БЦС-Сервіс» у касаційній скарзі просило визнати відвід головуючої у справі № 903/664/19 - судді Якушевої І.О. обґрунтованим з підстав, передбачених пунктом 5 частини 1 статті 35 ГПК.
		За змістом частин 1-3 статті 300 ГПК,  переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
		Відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
		Суди попередніх інстанцій у справі, яка розглядається, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат і 3 % вважали такі вимоги безпідставними, оскільки інфляційні втрати і 3 % нараховані позивачем на суму неповернутої попередньої оплати, а за своєю правовою природою обов`язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата (частина 2 статті 693 ЦК), не можна розцінювати як грошове зобов`язання в розумінні статті 625 ЦК.
		Натомість у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, висновками у яких ТОВ «БЦС-Сервіс» обґрунтувало наявність підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, суд касаційної інстанції застосував до спірних правовідносин положення статті 625 ЦК і навів правовий висновок про те, що у наведеній нормі визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт), тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
		Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, враховуючи встановлені ГПК межі зазначеного перегляду, виходить із такого.
		Статтею 625 ЦК встановлено відповідальність за порушення грошового зобов`язання, частиною 2 якої передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
		За змістом статей 509, 524, 533-535 ЦК грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.
		Згідно з частиною 2 статті 693 ЦК якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
		Отже, сума попередньої оплати товару, яка одержана продавцем (постачальником), та має бути повернута на вимогу покупця в разі невиконання продавцем у встановлений договором строк свого обов`язку з передачі товару, є грошовим зобов`язанням. 
		Стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК і визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги 5 ЦК поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 цього Кодексу).
		При цьому у статті 625 ЦК визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, до закінчення перегляду у касаційному порядку судових рішень у якій було зупинено касаційне провадження у справі № 903/664/19, наведено правовий висновок про те, що  правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини 2 статті 693 ЦК, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини 2 статті 625 ЦК.
		Разом із тим необхідно зауважити, що Велика Палата Верховного Суду у цій постанові відступила від протилежних висновків щодо застосування норми права (статті 625 ЦК) у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 16.09.2014 у справі № 921/266/13-г/7 (провадження № 3-90гс14), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.03.2018  у справі № 910/23585/16, від 20.11.2018 у справі № 916/75/18, від 17.10.2018 у справі № 923/1151/17, правовими висновками у яких було обґрунтовано судові рішення про відмову у задоволенні позову у справі № 903/664/19, яка розглядається.
		Вирішуючи спір у справі № 903/664/19, суди першої та апеляційної інстанцій відповідно до наведених скаржником висновків Великої Палати Верховного Суду та наявних у матеріалах справи доказів належним чином не з`ясували, чи підлягають застосуванню до спірних правовідносин положення статті 625 ЦК, які регламентують наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, відповідно до заявлених позивачем позовних вимог (з огляду на предмет і підстави позову).
		Водночас за змістом статей 86, частини 5 статті 236, статті 237 ГПК господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд у будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем) (такий висновок наведено у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.09.2020 у справі №   916/4693/15).
		Проте суди попередніх інстанцій при вирішенні справи взагалі не перевіряли наданий позивачем суду розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, правильність періоду нарахованого та заявленого позивачем до стягнення розміру процентів річних та інфляційних втрат відповідно до норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
		Крім того, частиною 3 статті 693 ЦК передбачено спосіб захисту покупця товару, який здійснив попередню оплату, від неналежного виконання зобов`язань з боку продавця, за змістом якої на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 ЦК від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
		За приписами статті 536 ЦК за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТОВ «БЦС-Сервіс» про стягнення з відповідача 222 562,51 грн процентів за користування чужими грошовими коштами з огляду на те, що договором поставки не було обумовлено нарахування і сплату процентів за користування чужими грошовими коштами згідно зі статтею 536 ЦК, суди попередніх інстанцій не дослідили та не надали належної правової оцінки умовам самого договору поставки від 23.05.2017 № 2305/2, який взагалі відсутній у матеріалах справи. При цьому, пославшись на обставини, встановлені рішенням суду у справі № 903/710/18, у тому числі щодо умов зазначеного договору, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що з огляду на зміст судового рішення у справі № 903/710/18 будь-які обставини наявності/відсутності в договорі поставки умов щодо відповідальності постачальника в разі неповернення сум попередньої оплати судом не встановлювалися. А відтак судами попередніх інстанцій у справі, яка розглядається, не було належним чином встановлено та не надано правової оцінки тому, чи відповідають заявлені позивачем вимоги про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами та наданий на підтвердження їх розміру розрахунок нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та якими доказами підтверджуються такі обставини.
		Оскільки судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень було неправильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права що підлягають застосуванню, та порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
		При цьому з урахуванням наведеного підтвердилися і підстави касаційного оскарження судового рішення, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, щодо застосування судом в оскарженому рішенні норми права без урахування висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.
		Водночас суд касаційної інстанції не приймає до уваги посилання ТОВ «БЦС-Сервіс» у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 908/24/18, від 18.12.2018 у справі № 908/639/18, оскільки висновки суду касаційної інстанції стосувалися обставин стягнення з покупця заборгованості за порушення виконання зобов`язань з оплати поставленого товару та застосування норм права, які регулюють саме такі правовідносини, що є відмінним від правовідносин у справі, яка розглядається.
		Щодо доводів ТОВ «БЦС-Сервіс», наведених у касаційній скарзі, та вимог про визнання  відводу головуючій у справі № 903/664/19 - судді Якушевої І.О. обґрунтованим з підстав, передбачених пунктом 5 частини 1 статті 35 ГПК, Верховний Суд зазначає таке.
		З матеріалів справи вбачається, що 23.09.2019 ТОВ «БЦС-Сервіс» подало суду заяву про відвід судді Якушевої І.О. у розгляді справи № 903/664/19 з підстави, передбаченої пунктом 5 частини 1 статті 35 ГПК.
		Підстави для відводу (самовідводу) судді визначено статтею 35 ГПК.
		Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 35 ГПК суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.   
		За змістом статті 38 ГПК відвід повинен бути вмотивованим. 
		Заявляючи відвід на підставі пункту 5 частини 1 статті 35 ГПК, ТОВ «БЦС-Сервіс»  зазначало, що сумнів у неупередженості судді Якушевої І.О.   викликають процесуальні дії судді, пов`язані з ухваленням рішення про відмову у задоволенні позову ТОВ «БЦС-Сервіс» у справі № 903/710/18, яке в подальшому було скасовано судом апеляційної інстанції.
		Відповідно до частини 4 статті 35 ГПК незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
		Ураховуючи приписи частини 4 статті 35 ГПК, зазначені ТОВ «БЦС-Сервіс» обставини не можуть бути підставою для відводу.
		Аналогічних за змістом висновків дійшов і суддя Господарського суду Волинської області Гарбар І.О., який ухвалою від 25.09.2019 відмовив у задоволенні заяви ТОВ «БЦС-Сервіс» судді Якушевої І.О. у розгляді справи № 903/664/19.
		Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції не визнає підстави відводу судді Якушевої І.О. у розгляді справи № 903/664/19, заявлені ТОВ «БЦС-Сервіс», обґрунтованими.
		Відповідно до  статті 236 ГПК  судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		За змістом частини 1  статті 237 ГПК    при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
		У зв`язку з наведеним, рішення та постанова судів попередніх інстанцій зазначеним вимогам процесуального закону не відповідають, оскільки суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, отже, постановлені у справі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими. 
		Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК). 
		Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
		Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що наведені вище обставини щодо дослідження та оцінки в сукупності доказів, які є в матеріалах справи, згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК є підставою для скасування оскаржених судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		Стосовно вимог як ТОВ «БЦС-Сервіс», так і ТОВ «Центроспав-Україна» про стягнення судових витрат і витрат на правову допомогу, понесених сторонами у зв`язку із розглядом касаційної скарги позивача, то суд касаційної інстанції вважає за необхідне передати вирішення цього питання суду першої інстанції за наслідками нового розгляду справи.
		Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БЦС-Сервіс» задовольнити частково. 
		 
		2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.03.2020 та рішення Господарського суду Волинської області від 20.11.2019 у справі № 903/664/19 скасувати.
		 
		3. Справу №  903/664/19 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий  суддя          І.С. Берднік
		 
		Судді:          І.С. Міщенко
		 
		                                                                                                                    В.Г. Суховий

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...